Справа №753/17154/24 Головуючий у 1 інстанції: Бондаренко М.С.
Провадження №33/824/331/2025 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
13 березня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Гаращенка Д.Р., розглянувши апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Прядка Віталія Михайловича на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року про притягнення ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП,-
Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , закрито, у зв'язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Не погоджуючись з постановою суду першої інстанції, 25 жовтня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Прядко В.М. подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року та прийняти нову постанову, якою притягнути ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП.
Апеляційні вимоги обґрунтуванні тим, що наведені висновки суду першої інстанції не відповідають дійсним обставинам ДТП з огляду на наступне.
ОСОБА_1 перебуваючи за кермом транспортного засобу Mercedes д.н.з. НОМЕР_1 , рухався по вул. Дніпровська набережна від станції метро «Осокорки» з моста ім. Патона.
В напрямку його руху 4 попутні смуги, ОСОБА_1 рухався в крайній правій смузі руху (отже зліва від нього було ще 3 смуги руху в попутному напрямку). Слід зазанчити, що дана ділянка дороги позначена дорожнім знаком пріоритету 2.3 «Головна дорога» на перехресті вулиць Дніпровська набережна та Здолбунівської встановлено світлофор, який регулює рух на даному перехресті. Дані факти зафіксовано на схемі місця ДТП від 26.08.2024 року.
В той час, як ОСОБА_1 під'їхав до вказаного перехрестя, для смуг напрямку його руху, горів зелений сигнал світлофора. Три смуги руху, що були зліва від смуги по якій рухався автомобіль Mercedes не рухалися, оскільки стояли в заторі. Перешкод для руху автомобіля Mercedes під керуванням ОСОБА_1 не було, тому він почав рух прямо. В це час автомобіль Subaru д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_2 почав рух в зустрічному напрямку (де дорога має три смуги руху) та почав поворот з крайньої лівої смуги по вул. Дніпровська набережна. Оскільки після повороту, три смуги по вул. Дніпровська набережна (що були справа від нього) стояли в заторі ОСОБА_2 здійснював рух між автомобілями, що стояли на перехресті.
Вказує, що водій автомобіля Subaru д.н.з. НОМЕР_2 при повороті на Здолбунівську (другорядну дорогу) мав надати перевагу в русі автомобілям, що рухалися безпосередньо справа по головній дорозі на зелений сигнал світлофора, в тому числі і автомобілю Mercedes д.н.з. НОМЕР_1 . Дані обставини зафіксовано в схемі місця ДТП від 26.08.2024 року та підтверджено поясненнями свідка.
У судовому засіданні представник ОСОБА_2 заперечував проти апеляційної скарги, просив залишити її без задоволення, постанову суду першої інстанції без змін.
Відповідно до ст. 294 неявка у судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб.
Доповівши обставини справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, суд прийшов до висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції залишити без змін, враховуючи наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення від 26 серпня 2024 року серії ААД № 531658, водій ОСОБА_2 26 серпня 2024 року, о 09 год. 26 хв., на перехресті між вул. Дніпровська набережна - вул. Здолбунівська, керуючи транспортним засобом «Subaru», державний номерний знак НОМЕР_3 , при повороті ліворуч не надав перевагу у русі автомобілю «Mercedes», державний номерний знак НОМЕР_1 , який рухався у зустрічному напрямку по дорозі прямо, через що здійснив з ним зіткнення. Внаслідок ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження, що спричинило матеріальні збитки.
Своїми діями ОСОБА_2 порушив вимоги п. 16.13 Правил дорожнього руху, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ст. 124 КУпАП.
Закриваючи провадження у справі відносно ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з того, що з надані суду матеріали, зокрема протокол про адміністративне правопорушення, схема місця ДТП та пояснення її учасників прямо вказують на те, що ОСОБА_2 не міг порушити п. 16.13 ПДР.
Пункт 16.3. Правил дорожнього руху, містить правило проїзду саме нерегульованих перехресть. У свою чергу п. 16.1. ПДР визначає, що перехрестя, де черговість проїзду визначається сигналами світлофора вважається регульованим. Надані суду докази, зокрема схема та пояснення учасників ДТП свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода за їх участю мала місце на перехресті черговість проїзду якого визначалась сигналами світлофора, якими вони керувались при проїзді перехрестя вул. Дніпровська набережна - Здолбунівська, тобто ДТП мала місце не на нерегульованому перехресті.
Відповідно, проїжджаючи таке перехрестя (яке було регульованим) ОСОБА_2 не повинен був виконувати правила проїзду перехрестя, передбачені п. 16.13. Правил дорожнього руху, для нерегульованих перехресть.
Тому суд першої інстанції вважав, що ОСОБА_2 26 серпня 2024 року на перехресті між вул. Дніпровська набережна - вул. Здолбунівська, керуючи транспортним засобом «Subaru», державний номерний знак НОМЕР_3 , і виконуючи поворот ліворуч, не міг порушити правило дорожнього руху, передбачене пунктом 16.13 ПДР.
Проте навіть незважаючи на це, судом було встановлено, що ОСОБА_2 керував власним автомобілем на регульованому перехресті, при цьому далі увімкнув покажчик повороту та переконавшись у безпечності своїх дій, відсутності перешкод почав виконувати поворот ліворуч.
У той же час під час розгляду справи було з'ясовано, що ОСОБА_2 здійснював вказаний маневр на зелений сигнал світлофора та перед здійсненням маневру орієнтувався на автомобілі праворуч, які не здійснювали рух.
Водночас до протоколу долучена схема місця ДТП від 18 травня 2024 року, в якій зазначено місце зіткнення та розташування транспортних засобів і з якої вбачається, в якій зафіксовано місце зіткнення, положення транспортних засобів після їх зіткнення. Так, зі схеми місця ДТП встановлено, що автомобіль «Subaru», державний номерний знак НОМЕР_3 , яким керував ОСОБА_2 подолав значно більшу частину перетину проїзної частини від світлофора до місця зіткнення.
Так, у протоколі інспектором УПП зазначено, що ОСОБА_2 під час керування транспортним засобом «Subaru», державний номерний знак НОМЕР_3 , 26 серпня 2024 року порушено вимоги п. 16.13 ПДР України.
Проте, на переконання суду першої інстанції, враховуючи досліджені судом схему місця ДТП та пояснення обох водіїв, ця дорожньо-транспортна пригода сталася внаслідок порушення іншим учасником правил дорожнього руху.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що в діях ОСОБА_2 не вбачаються ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження у справах про адміністративне правопорушення є всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи.
Згідно ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно зі ст. 252 КУпАП, орган (посадова особа), що розглядає справу про адміністративне правопорушення оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Суд ухвалює рішення про притягнення особи до відповідальності у випадку наявності доказів, які доводять кожну із обставин, що в своїй сукупності утворюють як об'єктивну, так і суб'єктивну сторону даного адміністративного правопорушення.
Зазначених вимог закону у цій справі суд першої інстанції дотримався.
Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 року № 23-рп/2010 конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті 1, 3, частина друга статті 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: ... юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина перша статті 64).
У відповідності до п. 4.1 вказаного рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Відповідно до ст. 9 Конституції України Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод та Протоколи до неї є частиною національного законодавства України, як чинний міжнародний договір, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України.
Україна, давши згоду на обов'язковість міжнародного договору, зобов'язується діяти таким чином, щоб не позбавити його мети та не зробити його неможливим для виконання. Тому і ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" для України є джерелами права і обов'язковими до застосування.
Відповідно до практики ЄСПЛ, справи про адміністративні правопорушення є кримінальними для цілей застосування Конвенції (див. рішення у справах "Езтюрк проти Німеччини" (Ozturk v. Germany), від 21 лютого 1984 року, пп. 52-54, Series A № 73; "Лауко проти Словаччини" (Lauko v. Slovakia), 2 вересня 1998 року, пп. 56-59, Reports of Judgments and Decisions 1998-VI;
Практикою ЄСПЛ констатується, що "національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в Демократичному суспільстві" (п. 33 рішення від 15 листопада 1996 року у справі "Доменічіні проти Італії" (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).
З урахуванням положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також з огляду на практику Європейського суду з прав людини у справах "Малофєєва проти Росії" ("Malafeyeva у Russia", рішення від 30 травня 2013 року, заява №36673/04) та "Карелін проти Росії" ("Karelin у. Russia" заява № 926/08, рішення від 20 вересня 2016 року), у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист.
Відповідно до п. 1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Відповідальність за ч. 1 ст. 124 КУпАП настає за порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна.
Тобто, умовою відповідальності за вказаною нормою є сукупність наступних обставин: встановлення факту порушення особою ПДР, наслідки у вигляді пошкодження транспортного засобу (засобів) чи іншого майна, а також причинно-наслідковий зв'язок між порушенням ПДР і виявленими пошкодженнями.
Презумпція невинуватості, як правильно зазначив суд першої інстанції, є конституційною гарантією, яка закріплена ст. 62 Конституції України та передбачає, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Також судом враховано, що суд розглядає справу про адміністративне правопорушення у межах, викладених в протоколі про адміністративне правопорушення фактичних обставин, і не вправі самостійно змінювати фабулу, викладену в протоколі про адміністративне правопорушення.
Відповідно до ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
При цьому, суть адміністративного правопорушення повинна точно відповідати ознакам складу адміністративного правопорушення, зазначеним у статті КУпАП або нормах інших нормативно-правових актів, якими передбачена відповідальність за вчинення чітко визначених протиправних дій.
Протокол про адміністративне правопорушення є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Так, судом першої інстанції враховано, що фабула протоколу про адміністративне правопорушення та схема місця ДТП не відповідають дійсному механізму дорожньо-транспортної пригоди.
За наведених обставин не можна вважати доведеним, що водієм ОСОБА_2 було порушено пункт 16.3. Правил дорожнього руху, адже воно містить правило проїзду саме нерегульованих перехресть. У свою чергу п. 16.1. ПДР визначає, що перехрестя, де черговість проїзду визначається сигналами світлофора вважається регульованим. Надані суду докази, зокрема схема та пояснення учасників ДТП свідчать про те, що дорожньо-транспортна пригода за їх участю мала місце на перехресті черговість проїзду якого визначалась сигналами світлофора, якими вони керувались при проїзді перехрестя вул. Дніпровська набережна - Здолбунівська, тобто ДТП мала місце не на нерегульованому перехресті.
Відповідно, проїжджаючи таке перехрестя (яке було регульованим) ОСОБА_2 не повинен був виконувати правила проїзду перехрестя, передбачені п. 16.13. Правил дорожнього руху, для нерегульованих перехресть.
З урахуванням вищевикладеного суд першої інстанції, дослідивши письмові матеріали, а саме схему ДТП, дійшов вірного висновку про недоведеність наявними матеріалами порушень з боку ОСОБА_2 зазначених вимог ПДР та причинно-наслідкового зв'язку з його діяннями і пошкодженням транспортних засобів, про відсутність в його діяннях об'єктивної сторони і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.
У справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06 грудня 1998 року, Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає серед іншого, щоб виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
З огляду на викладене, наявні у адміністративних матеріалах докази не є такими, що "поза розумним сумнівом" доводять винність ОСОБА_2 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а доводи апеляційної скарги, що постанова винесена з порушення вимог ст. 19 Конституції України, ст. 7, 124, 247, 268 КУпАП, не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду та відхиляються апеляційним судом.
Постанова Дарнницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року, якою суд констатував недоведеність наявними матеріалами порушень з боку ОСОБА_2 вимог п. 16.13 ПДР, в зв'язку з чим дійшов висновку про відсутність у його діянні об'єктивної сторони та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, відповідає вимогам закону, підстав для її зміни чи скасування суд не вбачає, у зв'язку із чим залишає постанову без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
На підставі викладеного, керуючись ст. 294 КУпАП, суд, -
Апеляційну скаргу адвоката Прядка Віталія Михайловича представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 17 жовтня 2024 року залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Гаращенко Д.Р.