10 квітня 2025 року справа № 580/13102/24
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Орленко В.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) про визнання протиправним та зобов'язання вчинити дії,
30.12.2024 адвокат Дарморос К.О. (ордер СА №1098572 від 26.09.2024) звернулася до Черкаського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просить:
- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) (надалі - Відповідач) щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 (надалі - Позивач) з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу";
- зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 11.10.2024 року та 11.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом та необхідним пакетом документів до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) де наразі проходить службу про звільнення його зі служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", оскільки його батько - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 має ІІ групу інвалідності та потребує постійного догляду. За результатами розгляду вищевказаних рапортів отримав відмови, в зв'язку з тим, що у наданій довідці МСЕК відсутнє посилання про потребу його батька в постійному догляді, неналежністю поданої довідки ЛКК, а також не спростування відсутності у батька заявника інших члені сім'ї першого або другого ступеня спорідненості, які можуть здійснювати його догляд. Вказані відмови на думку Позивача є протиправними, оскільки, жодні спеціальні нормативно-правові акти не місять заборону ЛКК видавати висновки про потребу у постійному сторонньому догляді, а отже наданий ним висновок є належним документом, який підтверджує обставину, що його батько потребує постійного стороннього догляду. Також зазначено, що крім ОСОБА_1 відсутні інші особи, які можуть утримувати його батька, що підтверджується нотаріально-засвідченою заявою, яка долучена до матеріалів справи, а також надавалась із спірними рапортами.
Ухвалою судді Черкаського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому проваджені).
Відповідач позов не визнав, просив у його задоволенні відмовити повністю, надав до суду письмовий відзив на позов, в якому зазначив, що абзацом 13 п.3 ч.12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я. Тобто звільнення за даною підставою можливе за одночасної наявності двох умов: 1) необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю та 2) відсутність інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи. Позивачем при зверненні із спірними рапортами не було підтверджено існування вищевказаних умов, адже, висновок ЛКК №568, долучений позивачем до рапорту про звільнення з військової служби, не може бути визнаний документом, передбаченим чинним законодавством, на підставі якого позивач підлягає звільненню з військової служби, оскільки висновок, виданий такою комісією, може підтверджувати відповідні обставини лише стосовно особи, яка не досягла 18 років. Додатково зазначено, що Позивачем не надано жодних витягів з актів цивільного стану, навіть довідки про склад сім'ї. Нотаріально посвідчена заява батька Позивача жодним чином не підтверджує таких обставин, оскільки нотаріус не перевіряє вказаних в такій заяві обставин, а лише встановлює особу заявника. Фактично така заява є власним, нічим не підтвердженим, викладенням певної інформації.
Представник позивача надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідно до вікової класифікації Всесвітньої організації охорони здоров'я: 25-44 років - молодий вік; 44-60 років - середній вік; 60-75 років - похилий вік; 75-90 років - старечий вік; Особи які досягли 90 років - довгожителі. Отже, навіть без наданих суду довідок ЛКК ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно вищезазначеного Класифікатора потребує постійного догляду, так він є інвалідом другої групи, особою навіть не похилого а старечого віку та має тяжку форму захворювання. Що стосується твердження Відповідача про наявність у ОСОБА_2 іншого члена сім'ї другого ступеня спорідненості в особі онука, зазначено, що вказане твердження є помилковим так, як сама наявність у ОСОБА_2 онука не означає наявність у нього іншого члена сім'ї другого ступеня спорідненості, так як онук не підпадає під визначення члена сім'ї передбачене законодавством України.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Так, матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, зарахований у розпорядження начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ), призначений інспектором прикордонної служби 2 категорії - гранатометником першої групи інспекторів прикордонної служби 2 відділення інспекторів прикордонної служби 4 прикордонної застави.
Позивач має батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю ІІ групи загального захворювання.
11.10.2024 року та 11.11.2024 року ОСОБА_1 звернувся з рапортом та необхідним пакетом документів до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (ВЧ НОМЕР_2 ) де наразі проходить службу про звільнення його зі служби за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповіддю Відповідача від 19.10.2024 року (на рапорт від 11.10.2024 року), Позивач був повідомлений про відсутність підстав для задоволення його рапорту, з огляду на те, що додана до раптову копія довідки МСЕК № 007822 не містить медичного висновку, що ОСОБА_2 потребує постійного догляду, а наданий висновок ЛКК № 568 від 01.05.2024 року не відповідає встановленій формі. Також зазначено, що додані документи не підтверджують відсутність у ОСОБА_2 інших членів сім'ї першого чи другого ступеня спорідненості.
Відповіддю від 26.11.2024 року (на рапорт від 11.11.2024 року) Позивач був повідомлений про відсутність підстав для задоволення його рапорту, оскільки до вищевказаного обґрунтування також було додано посилання на те, що наданий висновок ЛКК № 1426 від 05.11.2024 не є підставою для звільнення з військової служби, оскільки його призначенням є отримання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі від фізичної особи.
Вважаючи вищевказані відмови Відповідача щодо звільнення його з військової служби на підставі підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" - протиправними, ОСОБА_1 звернувся з відповідним позовом до суду.
Суд наголошує, що правові норми вживаються в редакції Законів, чинних на час виникнення спірних відносин.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, здійснює Закон України Про військовий обов'язок і військову службу № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII). Він же визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
Згідно з частинами першою, другою статті 1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення, посади в яких комплектуються військовослужбовцями.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період та військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, передбачені частиною четвертою цієї статті.
При цьому, пункт перший визначає підстави для звільнення таких військовослужбовців під час дії особливого періоду (крім періоду дії воєнного стану), а пункт другий - під час воєнного стану.
Згідно з підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону №2232-XII (у редакції, яка діяла на час виникнення спірних правовідносин), військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, звільняються під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Таким чином, підставою для звільнення військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом на час мобілізації, під час дії воєнного стану є необхідність здійснення постійного догляду за хворими батьками, що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, визначальною ознакою для звільнення позивача з військової служби у спірних правовідносинах є обставина необхідності здійснення постійного догляду позивачем за хворим батьком.
Так, матеріалами справи встановлено, що звертаючись з рапортом від 11.10.2024 року про звільнення його з військової служби Позивачем було додано висновок ЛКК № 568 від 01.05.2024 року.
Як зазначив Відповідач в листі відповіді від 19.10.2024 року, з твердженням якого погоджується і суд - «такий висновок не можливо визнати належною підставою для звільнення з військової служби за сімейними обставинами, оскільки він не відповідає встановленій формі, затвердженої наказом МОЗ України від 09.03.2021 року».
Натомість, до рапорту від 11.11.2024 року Позивачем був доданий вже висновок ЛКК № 1426 від 05.11.2024 про наявність порушень функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), в якому зазначено, що ОСОБА_2 рекомендовано соціальні послуги: догляд на непрофесійній основі від фізичної особи.
Суд врахував, що вказаний висновок не містить жодних посилань про необхідність забезпечення ОСОБА_2 саме постійним доглядом, у зв'язку із чим, на переконання суду, він не може бути прийнятий у якості належного доказу необхідності здійснення постійного догляду позивачем за хворим батьком.
Крім того, суд зазначає, що процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначає Положення про медико-соціальну експертизу, затверджене постановою Кабінету Міністрів України № 1317 від 03.12.2009 (далі Положення № 1317).
Абз. 3 пп. 1 п. 11 цього Положення встановлює, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
Таким чином, визначення потреби вказаних категорій осіб у постійному сторонньому нагляді визначає МСЕК.
В свою чергу, єдиний механізм організації експертизи тимчасової втрати працездатності осіб в окремих випадках, за яких медичний висновок про тимчасову непрацездатність (далі - медичний висновок) відповідно до Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066, не формується, а також повноваження та роботу лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я (далі - ЛКК) за результатом здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючим лікарем закладу охорони здоров'я незалежно від форми власності та фізичної особи - підприємця, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики визначає Порядок організації експертизи тимчасової втрати працездатності затверджений наказом МОЗ України від 09.04.2008 № 189 (далі Наказ № 189).
Відповідно до розділу ІІ Наказу № 189 під час здійснення експертизи тимчасової непрацездатності лікуючий лікар суб'єкта господарювання на підставі даних всебічного медичного обстеження пацієнта, ураховуючи ступінь функціональних порушень органів та систем, характер та перебіг патологічного процесу, умови праці:
1) приймає рішення про формування (видачу) документів про тимчасову непрацездатність: формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність відповідно до вимог Порядку формування медичних висновків про тимчасову непрацездатність, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 01 червня 2021 року № 1066; видачу інших документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог цього розділу;
2) здійснює комплексну оцінку порушень функціонального стану організму та інших причин, якими вона обумовлена, що визначають факт тимчасової втрати працездатності, установлення строку непрацездатності, визначення клінічного та трудового прогнозу відповідно до встановленого діагнозу;
3) представляє пацієнта ЛКК у складних випадках, якщо непрацездатність пацієнта триває 30 і більше днів, для вирішення питання про направлення такого пацієнта на медико-соціальну експертну комісію (далі - МСЕК) на огляд або консультацію, а у випадку наявності ознак стійкої втрати працездатності - незалежно від тривалості хвороби, відповідно до Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року № 1317.
У разі наявності в пацієнта стійкого чи необоротного характеру захворювання, а також у разі безперервної тимчасової непрацездатності, що засвідчена медичними висновками, не пізніше ніж через 120 днів (а у випадках, коли випадок тимчасової непрацездатності переривався, то не пізніше, ніж через 156 днів) із дня її настання чи у зв'язку з одним і тим самим захворюванням, а у разі захворювання на туберкульоз - протягом 10 місяців з дня настання непрацездатності, лікуючий лікар суб'єкта господарювання ініціює питання перед ЛКК щодо направлення хворого на МСЕК шляхом заповнення форми первинної облікової документації № 088/0 Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК) відповідно до вимог Інструкції щодо заповнення форми первинної облікової документації № 088/о Направлення на медико-соціально-експертну комісію (МСЕК), затверджених наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14 лютого 2012 року № 110, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 28 квітня 2012 року за № 695/21008.
В свою чергу, відповідно до пункту 4 розділу IV Наказу № 189 лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Суд також врахував, що наказом від 31.07.2013 № 667 Міністерство охорони здоров'я України затвердило Інструкцію про порядок надання висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу. Вказана інструкція встановлює підстави для видачі ЛКК висновку щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу.
З проведеного аналізу наведених нормативних актів в контексті розподілення повноважень між ЛКК та МСЕК суд дійшов висновку, що необхідність постійного стороннього догляду за хворими, що досягли повноліття, підтверджується виключно медико-соціальною експертною комісією. В той час, як лікарсько-консультативна комісія видає документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи. Необхідність постійного стороннього догляду може бути встановлено за висновком лікарсько-консультативної комісії виключно стосовно хворої дитини або щодо особи з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу.
З урахуванням зазначеного, суд зауважує, що наданий позивачем висновок № 1426 від 05.11.2024 року ЛКК закладу охорони здоров'я не може підтверджувати необхідності здійснення постійного догляду за хворим батьком позивача, оскільки стосовно підтвердження цього факту уповноваженим органом є інша установа.
Суд також врахував, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем до рапорту про звільнення висновку МСЕК, яким була би підтверджена необхідність постійного догляду за його батьком, у довідці МСЕК № 007822, яка долучалась Позивачем до спірних рапортів не зазначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього догляду, що свідчить про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби за підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII.
При цьому, вжите законодавцем у підпункті г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону № 2232-XII словосполучення …що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я…, на переконання суду, не означає можливість відповідних комісій видати документ про необхідність постійного стороннього догляду виключно під назвою медичний висновок. Суд вважає, що в цьому випадку законодавець мав на увазі відповідний документ, який видається МСЕК чи ЛКК відповідно до чинного законодавства.
Суд погоджується також з висновками відповідача, що Позивачем не надано належних документів, які б підтверджували відсутність інших осіб першого чи другого ступеня споріднення.
Так, членами сім'ї першого ступеня споріднення є батьки, чоловік або дружина, діти. Членами сім'ї другого ступеня споріднення є рідні брати та сестри, її баба та дід з боку матері і з боку батька, онуки Позивачем не надано жодних витягів з актів цивільного стану, навіть довідки про склад сім'ї. Нотаріально посвідчена заява батька Позивача жодним чином не підтверджує таких обставин, оскільки нотаріус не перевіряє вказаних в такій заяві обставин, а лише встановлює особу заявника. Фактично така заява є власним, нічим не підтвердженим, викладенням певної інформації.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, у задоволенні яких належить відмовити.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Зважаючи на те, що у задоволенні позовних вимог відмовлено, тому відсутні правові підстави для розподілу судових витрат зі сплати судового збору.
Керуючись ст. ст. 2, 90, 139-143, 242-246, 250, 255 КАС України, суд
У задоволенні адміністративного позову відмовити.
Судові витрати не розподіляються.
Рішення набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, що може бути подана протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково за правилами, встановленими статтями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України до Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку із початком функціонування модулів ЄСІТС з урахуванням підпунктів 15.1, 15.5 пункту 15 частини 1 Розділу VII Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України відповідно до рішення ВРП від 17.08.2021 №1845/О/15-21 «Про затвердження Положення про порядок функціонування окремих підсистем Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи».
Копію рішення направити сторонам справи.
Рішення складене та підписане 10.04.2025.
Суддя Валентина ОРЛЕНКО