ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/8617/24
провадження № 2/753/6044/24
14 листопада 2024 року Дарницький районний суд м. Києва у складі головуючого судді Трусової Т. О. з секретарем судового засідання Лузовою І. В., розглянувши в судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання кредитного договору недійсним,
У квітні 2024 р. ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивачка) звернулася до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» (далі також - ТОВ «Лінеура Україна», товариство, відповідач) про визнання недійсним кредитного договору № 4323056 від 23.01.2024 (далі також - кредитний договір, оспорюваний договір).
Вимоги позову мотивовані тим, що позивачка не укладала оспорюваний договір, його умови не погоджувала і кошти за договором не отримувала. Позивачка послалась на те, що невідома особа шахрайським шляхом отримала доступ до додатку «Дія» та до її особистої інформації і у такий спосіб уклала з відповідачем договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту.
Ухвалою суду від 08.05.2024 відкрите провадження у справі та справу призначено до розгляду в порядку загального позовного провадження в підготовче засідання 11.06.2024.
31.05.2024 від позивачки надійшла заява про розгляд справи за її відсутності.
В підготовче засідання 11.06.2024 учасники справи не з'явились, представник відповідача подав клопотання про відкладення (перенесення) підготовчого засідання, яке суд задовольнив та відклав підготовче засідання.
21.06.2024 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.
Ухвалою суду від 06.08.2024 відмовлено у прийнятті до розгляду відзиву на позовну заяву та доданих до нього доказів з підстав їх подання з порушенням порядку, встановленого процесуальним законом(частини дев'ятої статті 83, частини четвертої статті 178, частини сьомої статті 43 ЦПК України), відзив приєднано до матеріалів справи як письмові пояснення та закрито підготовче провадження, а справу призначено до розгляду по суті.
У відзиві відповідач зазначив про невизнання позову мотивуючи свої заперечення тим, що оспорюваний договір укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-комунікаційної системи товариства з додержанням вимог Закону України «Про електронну комерцію», з боку позивачки його підписано одноразовим ідентифікатором, що було надіслано на фінансовий телефонний номер, зазначений в анкеті клієнта, та позивачкою не надано належних та допустимих доказів того, що договір укладено невстановленою особою.
В судове засідання з розгляду справи по суті представник відповідача повторно не з'явився, із заявами чи клопотаннями щодо неможливості реалізації відповідачем своїх процесуальних прав та висловлення власної позиції не звертався, а тому з огляду на принцип розумності строків розгляду справи судом та достатність наявних в матеріалах справи доказів для прийняття обґрунтованого рішеннясуд визнав можливим розглянути справу за відсутності її учасників.
Дослідивши докази і письмові пояснення, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.
23.01.2024 між ТОВ «Лінеура Україна» (товариством) та ОСОБА_1 (клієнтом) укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 4323056, предметом якого є надання товариством клієнту кредиту в розмірі 3 000 грн на умовах строковості, зворотності та платності в обмін на зобов'язання клієнта повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором (а.с. 21-48).
Кредит надається строком на 360 днів (пункт 1.3.).
Згідно з умовами, визначеними пунктом 1.4. договору, за кожен день користування кредитом клієнт сплачує товариству проценти за фіксованою процентною ставкою в розмірі 2,50% (407 372,81% річних) або за зниженою денною процентною ставкою в розмірі 0,01%, яка застосовується за певних умов, зокрема, у разі, якщо клієнт до 01.02.2024 або протягом трьох календарних днів, що слідують за вказаною датою, сплатить кошти в сумі, не менше суми першого платежу, визначеного у графіку платежів, або здійснить часткове дострокове повернення кредиту.
Денна процентна ставка за цим договором у разі використання клієнтом права на знижену процентну ставку дорівнює 2,431% (107018,30% річних).
Товариство надає кредит у безготівковій формі шляхом перерахування коштів на банківський рахунок клієнта за реквізитами електронного платіжного засобу (платіжної картки) НОМЕР_1 протягом двох днів з моменту укладення договору (пункти 2.1., 2.2.)
Згідно з Графіком платежів (Додаток № 1 до договору) перший платіж зі сплати процентів має бути здійснений клієнтом 01.02.2024 в розмірі 3 грн, у подальшому такі платежі мають здійснюватись кожні 10 днів рівними частинами по 750 грн, а тіло кредиту разом з останнім платежем за процентами повинно бути повернуте 16.01.2025.
У пункті 1.1 договору зазначено, що його укладення здійснюється сторонами за допомогою ІКС товариства, доступ до якої забезпечується клієнту через Вебсайт або мобільний застосунок «Credit7». Електронна ідентифікація клієнта здійснюється при вході клієнта в особистий кабінет в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію», у тому числі шляхом перевірки товариством правильності введення коду, направленого товариством на номер мобільного телефону клієнта, вказаний при вході, та/або шляхом перевірки правильності введення пароля входу до особистого кабінету.
Договір підписано електронним підписом клієнта, відтвореним шляхом використання одноразового ідентифікатора 33426, про що свідчить пункт 10 договору під назвою «Реквізити та підписи сторін».
Позивачка стверджує, що оспорюваний договір вона не укладала.
Згідно з поясненнями позивачки 23.01.2024 їй зателефонувала невідома особа, яка представились працівником ПрАТ «Київстар» та повідомила, що нібито закінчується термін користування її сім-картою. Повіривши цій інформації, позивачка виконала вказівки невідомої особи, надіславши за її номером телефону комбінацію чисел.
У подальшому вона дізналась, що невідома особа, скориставшись системою BankID, отримала доступ до додатку «Дія» і до її особистої інформації, після чого зняла з її карткового рахунку в АТ «Універсал Банк» кредитні кошти в розмірі 29 983,88 грн та уклала кредитний договір з ТОВ «Лінеура Україна». Зазначені у цьому договорі електронна адреса та номери телефонів їй ніколи не належали, а кошти були перераховані на банківську картку, номер якої їй невідомий.
24.01.2024 позивачка подала до поліції заяву про вчинення кримінального правопорушення.
На підставі вказаної заяви відкрите кримінальне провадження № 12024141380000122 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 190 КК України, у якому ОСОБА_1 має процесуальний статус потерпілої(а.с. 15, 16).
08.03.2024 позивачка звернулась до ТОВ «Лінеура Україна» із заявою, у якій повідомила, що ніколи не користувалась послугами мікрофінансових установ, особисті дані і згоду на отримання коштів не надавала та їй невідомі істотні умови договору (а.с. 19).
У відповідь на це звернення відповідач надав позивачці запитувані нею документи (електронний договір з додатками), повідомив, що при укладенні договору у належний спосіб було здійснено верифікацію клієнта та наданої ним інформації, наявність витягу з ЄРДР не є підставою для списання заборгованості та запропонував здійснити погашення тіла кредиту вказуючи, що у такому випадку усі нарахування за договором будуть списані (а.с. 49-50).
Факт видачі відповідачем суми кредиту, передбаченої оспорюваним договором, підтверджується даними кредитного звіту Українського Бюро кредитних історій (а.с. 51-62).
З цього звіту та довідки про рух коштів по картковому рахунку позивачки в АТ «Універсал Банк» (а.с. 17-18) убачається, що 23.01.2024 відбувся перевипуск платіжної картки «мonobank», здійснено операції з переказу та отримання готівкових коштів з цієї картки на загальну суму 29 983,88 грн та отримано два мікрокредити від ТОВ «Лінеура Україна» і ТОВ «Авентус Україна», а 24.01.2024 - третій мікрокредит від ТОВ «Манівео Швидка Фінансова допомога».
Позивачка вважає, що кредитний договір підлягає визнанню недійсним з підстав відсутності її волевиявлення на його укладення та невідповідності вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Даючи оцінку вимогам позову на наданим на його підтвердження доказам, суд застосовує такі норми права та виходить з таких мотивів.
У статтях 15, 16 ЦК України та статті 4 ЦПК України закріплене право кожного на захист свого цивільного (особистого немайнового або майнового) права та інтересу у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Згідно із частиною другою статті 16, частиною першою статті 215 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою - третьою, п'ятою, шостою статті 203 цього Кодексу.
Відповідно до положень частин першої та третьої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
За приписами статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором згідно з частиною першою статті 626 цього Кодексу є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За приписами статті 638 цього Кодексу договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Стаття 1054 ЦК України дає визначення кредитного договору як договору, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі (стаття 1055 ЦК України).
За змістом статей 205, 207 цього Кодексу договір, укладений в електронному вигляді, є таким, що укладений у письмовій формі.
Особливості укладання договору в електронному вигляді регулює Закон України «Про електронну комерцію» (далі - Закон про електронну комерцію), стаття 2 якого поширює його застосування у тому числі і на послуги систем дистанційного обслуговування та надання платіжних послуг в частині правочинів, вчинених в електронній формі, яка не суперечить спеціальному законодавству України, а саме Закону України «Про банки і банківську діяльність».
Згідно статті 3 Закону про електронну комерціюелектронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до статті 11 цього Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (частина 12 статті 11).
Статтею 12 Закону про електронну комерцію визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Судом установлено, що кредитний договір було укладено в інформаційно-комунікаційній системі кредитодавця з використанням клієнтом електронного підпису одноразовим ідентифікатором, надісланим на його фінансовий телефонний номер, що відповідає вимогам Закону про електронну комерцію.
Позивачка заперечує факт підписання кредитного договору та погодження умов кредитування стверджуючи, що його укладення є наслідком дій третіх осіб, які шахрайським шляхом отримали доступ до її особистої інформації.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є засада змагальності сторін, згідно з якою кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу свої вимог або заперечень (статті 12, 81 ЦПК України).
Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для справи.
За змістом положень статей 77, 78, 79, 80, 89 ЦПК України докази повинні відповідати критеріям належності, допустимості і об'єктивності, а в своїй сукупності - також достатності, для підтвердження наявності або відсутності обставин справи, які відносяться до предмета доказування.
Отже за обставинами цієї справи доказуванню підлягає, зокрема, факт надіслання на фінансовий номер телефону позивачки повідомлення з кодом підтвердження, введення якого у відповідне поле інтерфейсу інформаційно-комунікаційної системи однозначно ідентифікує особу клієнта і підтверджує укладення ним кредитного договору.
Тягар доказування цієї обставини покладається на ТОВ «Лінеура Україна» як на власника інформаційно-комунікаційної системи, проте доказів, які б свідчили про те, що укладенню кредитного договору передувало надіслання на фінансовий номер телефону позивачки одноразового ідентифікатора, суду не надано, а відтак не доведено, що саме позивачка підписала оспорюваний договір.
Натомість наведені позивачкою обставини та сукупність наданих нею доказів дають достатні підстави вважати, що кредитний договір вона не підписувала, а відтак і не погоджувала його умови.
Так, дізнавшись про несанкціоновані платіжні операції з карткового рахунку в АТ «Універсал Банк», позивачка одразу ж звернулась до поліції із заявою про кримінальне правопорушення, а після отримання інформації про отриманий кредит - повідомила про це відповідача та звернулась зі скаргою на його дії до Національного банку України (а.с. 70).
Наявні в розпорядженні Українського Бюро кредитних історій відомості підтверджують, що позивачка завжди добросовісно виконувала свої кредитні зобов'язання і до розглядуваних подій кредити від небанківських фінансових установ не отримувала.
Послідовність подій, а саме те, що в один день було здійснено перевипуск банківської картки «мonobank»і здійснено платіжні операцію на усю суму кредитного ліміту, а впродовж двох днів отримано кредити у незначних сумах під непомірно велику процентну ставку, також свідчить на користь доводів позивачки.
З огляду на викладене факт неукладення договору суд вважає доведеним, проте цей факт не може бути підставою для визнання договору недійсним.
Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц, які суд ураховує при розгляді цієї справи на підставі частини четвертої статті 263 ЦПК України.
Згідно з цими висновками правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним, оскільки такий спосіб захисту не є ефективним. У випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.
Отже ураховуючи, що інших вимог, окрім визнання договору недійсним, позивачка не заявила, суд відмовляє у задоволенні позову з підстав обрання неефективного способу захисту.
На підставі викладеного, керуючись статтями 4, 12, 13, 19, 76-81, 89, 141, 187, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд
Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 до товариства з обмеженою відповідальністю «Лінеура Україна» про визнання кредитного договору недійсним.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя:
Повне рішення складене 11.04.2025.