10 квітня 2025 року м. ПолтаваСправа № 440/2941/25
Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сич С.С. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
06 березня 2025 року до Полтавського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (надалі - позивач, ОСОБА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (надалі - відповідач, ГУ ПФУ в Закарпатській області), у якій позивач просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №163750031728 від 15.01.2025 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії по інвалідності відповідно до ч. 1 ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 15.01.2025, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01.05.1996 по 10.02.1998 та з 01.01.2001 по 05.03.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.10.1991.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії. Рішенням ГУ ПФУ в Закарпатській області №163750031728 від 15.01.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу. Позивач вважає, що відповідачем протиправно відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності внаслідок не зарахування до його страхового стажу періодів роботи з 01.05.1996 по 10.02.1998 та з 01.01.2001 по 05.03.2001 згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.10.1991, оскільки він, як працівник, не несе відповідальності за правильність внесення записів у трудовій книжці, несвоєчасної або не в повному обсязі сплати єдиного внеску, а також за відсутність інформації в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.
Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 11 березня 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі №440/2941/25. Розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Витребувано від Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області докази.
25 березня 2025 року до суду надійшов відзив ГУ ПФУ в Закарпатській області на позовну заяву /а.с. 23-24/, у якому представник відповідача просить відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що рішенням №163750031728 від 15.01.2025 позивачу відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності 3 групи згідно ч.1 ст. 32 Закону України "Про загальнобов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки страховий стаж позивача становить 8 років 8 місяців 10 днів, що є недостатнім для призначення пенсії по інвалідності (необхідний стаж 12 років). В результаті розгляду документів, доданих до заяви згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.10.1991, до страхового стажу позивача не зараховано період роботи з 01.05.1996 по 10.12.1998, оскільки дата наказу про звільнення з роботи дописана іншим чорнилом, що суперечить вимогам Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Пояснює, що для зарахування даного періоду до стажу роботи та здійснення перерахунку розміру пенсії, позивач мав надати довідку про підтвердження стажу за період з 01.05.1996 по 10.12.1998. Уточнюючих довідок позивачем до структурних підрозділів Пенсійного фонду України не було надано. Також пенсійним органом не зараховано до страхового стажу період роботи з 01.01.2001 по 05.03.2001, оскільки відсутні дані згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК-5.
Справу розглянуто судом за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось на підставі частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши письмові докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини та спірні правовідносини.
ОСОБА_1 з 09.12.2024 встановлено третю групу інвалідності до 01.01.2026, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією №543501, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 35/.
08.01.2025 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 4/, звернувся до Полтавського об'єднаного управління ПФУ із заявою про призначення пенсії по інвалідності /а.с. 29-30/, та з пакетом документів, перелік яких міститься у розписці-повідомленні, які було прийнято 08.01.2025 і зареєстровано за №132.
Відповідно до положень пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 в редакції постанови правління Пенсійного фонду України 07.07.2014 №13-1 (далі - Порядок №22-1, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.
З урахуванням принципу екстериторіальності заяву та документи ОСОБА_1 в електронному вигляді було передано на розгляд до ГУ ПФУ в Закарпатській області.
За результатами розгляду вказаної заяви ОСОБА_1 ГУ ПФУ в Закарпатській області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії №163750031728 від 15.01.2025 /а.с. 10/, яким відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності згідно частини 1 статті 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з відсутністю необхідного стажу роботи.
Підставою для відмови у призначенні пенсії у цьому рішенні зазначено, що вік заявника 49 років, необхідний стаж 12 років, страховий стаж заявника становить 8 років 8 місяців 10 днів. Результати розгляду документів, доданих до заяви від 08.01.2025: за доданими документами згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 03.10.1991 до страхового стажу не зараховано період роботи з 01.05.1996 по 10.12.1998, оскільки дата наказу про звільнення з роботи дописана іншим чорнилом, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок. Також не зараховано період роботи з 01.01.2001 по 05.03.2001, оскільки відсутні дані згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК-5. В разі надання уточнюючої довідки стаж буде переглянуто. Працює. На обліку в територіальних органах Пенсійного фонду України не перебуває та пенсію не отримує.
Позивач не погодився з рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №163750031728 від 15.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , у зв'язку з чим звернувся до суду позовом у цій справі.
Надаючи правову оцінку оскаруваному рішенню Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №163750031728 від 15.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , суд дійшов таких висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 6 частини 1 статті 92 Конституції України визначено, що основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Законом України від 09.07.2003 р. №1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (надалі - Закон № 1058-IV), який набрав чинності з 1 січня 2004 року, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Згідно з частиною 1 статті 9 Закону № 1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини 1 статті 30 Закону №1058 пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 з 09.12.2024 встановлено третю групу інвалідності до 01.01.2026, що підтверджується випискою з акта огляду медико-соціальною експертною комісією, копія якої наявна у матеріалах справи /а.с. 35/.
На час встановлення позивачу третьої групи інвалідності та на час звернення із заявою про призначення пенсії по інвалідності (08.01.2025) ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 /а.с. 4/ досяг 49 років, та з 09.12.2024 позивачу встановлено третю групу інвалідності до 01.01.2026 /а.с. 35/.
Частиною 1 статті 32 Закону № 1058-IV встановлено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп, зокрема, від 49 років до досягнення особою 51 року включно - 12 років.
Органом Пенсійного фонду України до страхового стажу позивача зараховано певні періоди, зазначені у розрахунку форми РС-право /а.с. 11/ та визначено страховий стаж як 8 років 8 місяців 10 днів.
Водночас, між сторонами виник спір з питання щодо зарахування до страхового стажу позивача двох періодів роботи, а саме, пенсійний орган не зарахував до страхового стажу позивача періоди:
1) з 01.05.1996 по 10.12.1998 з посиланням на те, що дата наказу про звільнення з роботи дописана іншим чорнилом, що суперечить Інструкції про порядок ведення трудових книжок;
2) з 01.01.2001 по 05.03.2001 з посиланням на те, що відсутні дані згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу Форми ОК-5.
За визначенням, наведеним у статті 1 Закону № 1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Відповідно до частини 4 статті 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
До 01.01.2004 порядок підтвердження стажу роботи був визначений статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (надалі - Закон № 1788-XII).
Статтею 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України №637 від 12.08.1993 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Пунктом 3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Таким чином, страховий стаж підтверджується записами у трудовій книжці, і лише у випадку їх відсутності встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи та архівними установами, зокрема довідками, які містять відомості про періоди роботи.
У трудовій книжці серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 , копія якої міститься у матеріалах справи /а.с. 7-9, 38-43/, наявні, зокрема, такі записи:
- 01.05.1996 - прийнятий різноробочим в молодіжне спортивно-пошукове товариство "Святовіт" (підстава: наказ №8 від 29.04.1996) (запис №9);
- 10.12.1998 - звільнений за власним бажанням, ст. 38 КЗпП України (підстава: наказ №31 від 10.12.1998) (запис №10).
Щодо тверджень відповідача про недоліки у записах трудової книжки ОСОБА_1 в частині написання наказу про звільнення з роботи іншим чорнилом, суд зазначає таке.
Згідно з пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 р. за N110 (у редакції, чинній на час внесення до трудової книжки спірного запису), усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1993 р., у графі 2 трудової книжки записується "05.01.1993". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до 2.26 цієї Інструкції №162 запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи. Наприклад, трудовий договір з працівником припиняється у зв'язку із скороченням штату працівників 10 жовтня 1993 року є останнім днем його роботи. У трудовій книжці працівника має бути зроблений запис: у графі 1 розділу "Відомості про роботу" ставиться порядковий номер запису, у графі 2 - дата звільнення (10.10.93), у графі 3 записується: "Звільнений за скороченням штатів, п.1 ст.40 КЗпП України", у графі 4 зазначається дата і номер наказу (розпорядження) про звільнення.
Отже, обов'язок щодо заповнення трудової книжки у цьому випадку покладався на власника або уповноважений ним орган, а не на працівника.
Верховний Суд неодноразово висловлював правову позицію, викладену, зокрема, у постановах від 28 лютого 2018 року у справі № 428/7863/17 та від 16 квітня 2020 року у справі №159/4315/16-а про те, що певні недоліки в заповненні трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії. Відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи організації, і не може мати негативні наслідки для особи, яка звернулася за пенсією.
Однією з підстав для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. ГУ ПФУ в Закарпатській області не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
ЄСПЛ також наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).
Таким чином, суд вважає, що така обставина як написання дати наказу про звільнення з роботи іншим чорнилом у трудовій книжці є формальною та не може бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації її права на соціальний захист.
Відповідачем не надано до суду доказів на спростування факту роботи позивача з 01 травня 1996 року по 10 грудня 1998 року різноробочим в молодіжному спортивно-пошуковому товаристві "Святовіт".
Отже, період роботи позивача з 01 травня 1996 року по 10 грудня 1998 року різноробочим в молодіжному спортивно-пошуковому товаристві "Святовіт" підлягає зарахуванню до страхового стажу ОСОБА_1 , однак, безпідставно не був зарахований пенсійним органом до страхового стажу позивача, що призвело до помилкових висновків при прийнятті спірного рішення.
Трудовою книжкою серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 підтверджено, що з 25.09.2000 по 05.03.2001 позивач працював бетонщиком 2 розряду Товариства з обмеженою відповідальністю Фірмиа "Полтавтрансбуд" /а.с. 8, а.с. 40, зворот а.с. 40/.
В силу положень статті 21 Закону №1058-IV облік усіх застрахованих осіб та персоніфікований облік надходжень від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а також персоніфікований облік коштів накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюються в порядку, визначеному Законом № 2464-VI.
Персоніфікований облік у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування є складовою частиною Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, порядок ведення якого встановлюється Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування".
Відповідно до статті 1 Закону України від 08 липня 2010 року № 2464-VI "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (далі по тексту - Закон №2464-VI) державний реєстр загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - Державний реєстр) - організаційно-технічна система, призначена для накопичення, зберігання та використання інформації про збір та ведення обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, його платників та застрахованих осіб, що складається з реєстру страхувальників та реєстру застрахованих осіб.
За змістом статті 16 Закону № 2464-VI державний реєстр створюється для забезпечення: ведення обліку платників і застрахованих осіб у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування та їх ідентифікації; накопичення, зберігання та автоматизованої обробки інформації про сплату платниками єдиного внеску та про набуття застрахованими особами права на отримання страхових виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; нарахування та обліку виплат за окремими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Пенсійний фонд України - орган, уповноважений відповідно до цього Закону вести реєстр застрахованих осіб Державного реєстру та виконувати інші функції, передбачені законом (пункт 7 статті 1 Закону № 2464-VI).
Відповідно до частин першої та другої статті 20 Закону № 2464-VI реєстр застрахованих осіб - автоматизований банк відомостей, створений для ведення єдиного обліку фізичних осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню відповідно до закону.
Реєстр застрахованих осіб формує та веде Пенсійний фонд.
Персоніфіковані відомості про заробітну плату (дохід, грошове забезпечення, допомогу, компенсацію) застрахованих осіб, на яку нараховано і з якої сплачено страхові внески, та інші відомості подаються до Пенсійного фонду роботодавцями, підприємствами, установами, організаціями, військовими частинами та органами, які виплачують грошове забезпечення, допомогу та компенсацію відповідно до законодавства. Порядок та строки подання відомостей, зазначених в абзацах першому і другому цієї частини, встановлюються Пенсійним фондом за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення.
Відповідно до приписів статті 4 Закону № 2464-VI платниками єдиного внеску є, зокрема, підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, військові частини та органи, які виплачують грошове забезпечення, допомогу по тимчасовій непрацездатності, допомогу у зв'язку з вагітністю та пологами, допомогу, надбавку або компенсацію відповідно до законодавства для таких осіб, зокрема, військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, у тому числі тих, які проходять військову службу під час особливого періоду, визначеного законами України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" та "Про військовий обов'язок і військову службу".
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 2464-VI облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Частиною другою статті 6 Закону № 2464-VI передбачено, що платник єдиного внеску зобов'язаний, зокрема, своєчасно та в повному обсязі нараховувати, обчислювати і сплачувати єдиний внесок; вести облік виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігати такі відомості в порядку, передбаченому законодавством.
Відповідно до статті 26 Закону № 2464-IV посадові особи платників єдиного внеску несуть адміністративну відповідальність за: порушення порядку нарахування, обчислення і строків сплати єдиного внеску, неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності (відомостей) про нарахування єдиного внеску у складі звітності з податку на доходи фізичних осіб (єдиного податку); подання недостовірних відомостей, що використовуються в Державному реєстрі, інших відомостей, передбачених цим Законом.
Контроль за достовірністю поданих страхувальниками і застрахованими особами відомостей, що використовуються в системі персоніфікованого обліку, здійснюють органи Пенсійного фонду (пункт 9 частини другої статті 64 Закону №1058-IV).
Стаття 12-1 Закону № 2464-VI визначає, що Пенсійний фонд відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: формує та веде реєстр застрахованих осіб Державного реєстру, здійснює заходи щодо надання інформації з Державного реєстру відповідно до цього Закону; здійснює контроль, у тому числі спільно з органами доходів і зборів, за достовірністю відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Відповідно до статті 14-1 Закону № 2464-VI Пенсійний фонд та його територіальні органи зобов'язані: забезпечувати своєчасне внесення відомостей до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру; здійснювати контроль за достовірністю відомостей, поданих до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру.
Отже, виходячи з системного аналізу наведених правових норм вбачається, що обов'язок щодо своєчасного та в повному обсязі нарахування, обчислення і сплати єдиного внеску; ведення обліку виплат (доходу) застрахованої особи та нарахування єдиного внеску за кожним календарним місяцем і календарним роком, зберігання таких відомості в порядку, передбаченому законодавством, покладено на платника єдиного внеску, який виплачував позивачу заробітну плату, а контролюючі функції покладено на органи Пенсійного фонду України.
Суд зазначає, що, фактично, внаслідок невиконання страхувальником, а також контролюючим органом своїх прямих обов'язків позивач позбавлений соціальної захищеності та пенсійного стажу за час служби, що є неприпустимим та таким, що суперечить основним конституційним засадам в сфері соціального захисту.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії за спірний період не є підставою для позбавлення позивача права на пенсію.
Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду від 26.09.2019 у справі №295/6361/17, який підлягає обов'язковому врахуванню судом першої інстанції в силу частини 5 статті 242 КАС України.
З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, що до страхового стажу ОСОБА_1 підлягає зарахуванню період роботи з 01 січня 2001 року по 05 березня 2001 року бетонщиком 2 розряду у Товаристві з обмеженою відповідальністю Фірми "Полтавтрансбуд", однак, ГУ ПФУ у Закарпатській області при прийнятті спірного рішення не зарахувало цей період роботи позивача до його страхового стажу.
Підсумовуючи викладене вище, суд дійшов висновку, що не зарахувавши до страхового стажу періоди роботи ОСОБА_1 з 01 травня 1996 року по 10 грудня 1998 року різноробочим у молодіжному спортивно-пошуковому товаристві "Святовіт" та з 01 січня 2001 року по 05 березня 2001 року бетонщиком 2 розряду у Товаристві з обмеженою відповідальністю Фірми "Полтавтрансбуд", та прийнявши рішення №163750031728 від 15.01.2025 про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , Головне управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області діяло не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а також необґрунтовано, а тому це рішення є протиправним та підлягає скасуванню.
З огляду на викладене, обираючи належний та ефективний спосіб захисту порушеного права, з урахуванням частини 2 статті 9 КАС України, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №163750031728 від 15 січня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 січня 2025 року про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 травня 1996 року по 10 грудня 1998 року різноробочим у молодіжному спортивно-пошуковому товаристві "Святовіт" та з 01 січня 2001 року по 05 березня 2001 року бетонщиком 2 розряду у Товаристві з обмеженою відповідальністю Фірми "Полтавтрансбуд".
Підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача судових витрат відсутні.
На підставі викладеного, керуючись статтями 2, 7, 9, 77, 139, 229, 243-246, 262, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області (площа Народна, 4, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000, ідентифікаційний код 20453063) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Закарпатській області №163750031728 від 15 січня 2025 року про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду в Закарпатській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 08 січня 2025 року про призначення пенсії, зарахувавши до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 01 травня 1996 року по 10 грудня 1998 року різноробочим у молодіжному спортивно-пошуковому товаристві "Святовіт" та з 01 січня 2001 року по 05 березня 2001 року бетонщиком 2 розряду у Товаристві з обмеженою відповідальністю Фірми "Полтавтрансбуд".
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду в порядку, визначеному частиною 8 статті 18, частинами 7-8 статті 44 та статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Апеляційна скарга на дане рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя С.С. Сич