Справа № 420/39895/24
11 квітня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Пенсійного фонду України, Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області, третя особа - Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна, про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії та зобов'язання вчинити певні дії
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивачка) звернулась в суд з позовом до Пенсійного фонду України (далі ПФУ), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі ГУ ПФУ), третя особа - приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна (далі приватний нотаріус Левицька Е.А.), в якій, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просить:
- визнати протиправними та скасувати акти індивідуальної дії (рішення) Пенсійного фонду України, оформлені листом від 06.12.2024 року №50606-60466/с-03/8-2800/24 на ім'я - ОСОБА_1 та листом від 29.11.2024 року №2800-030203- 8/74066 на адресу приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Елеонори Антонівни, зміст яких суперечить нормам чинного законодавства та обов'язковим правовим висновкам Верховного Суду та порушують права та інтереси щодо оформлення ОСОБА_1 в установлений законодавством порядку спадщини у вигляді неотриманої пенсії спадкодавця ОСОБА_2 ;
- зобов'язати Пенсійний фонд України у місячний строк з дня набрання законної сили рішення суду надати - ОСОБА_1 та приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицькій Елеонорі Антонівні акти індивідуальної дії із зазначенням, що кошти у розмірі 153171,01 грн (заборгованість з 01.01.2019 року по 31.05.2021 року з пенсійних виплат за судовим рішенням) померлого пенсіонера ОСОБА_2 є спадковим майном, на яке повинна бути оформлена спадщина у встановленому законодавством порядку;
- стягнути з Пенсійного фонду України на її користь моральну шкоду у розмірі 25 000 (двадцять п'ять тисяч) грн.;
- постановити відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Позивачка зазначила, що є спадкоємицею батька ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя, її батьку здійснений перерахунок пенсії з 01.04.2019 року, виплачувалась поточна пенсія, а заборгованість за період з 01.01.2019 до 31.05.2021 у розмірі 153171,01 грн виплачена не була.
На час смерті її батько проживав один, тому особи, які мають право на отримання недоотриманих сум пенсії у продовж 6 місяців з дня смерті батька згідно із ст.61 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-ХІІ) були відсутні. Таким чином, не отримана за життя батьком заборгованість по виплаті пенсії у розмірі 153171,01 грн є спадковим майном.
16.06.2023 року відкрита спадкова справа, 11.03.2024 року нотаріусом направлений запит в ГУ ПФУ про надання інформації щодо суми неотриманої пенсії ОСОБА_2 на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року, справа №580/1229/21, на що ГУ ПФУ надано відповідь про відсутність заборгованості ОСОБА_2 .
Позивачка вказує, оскільки вказані відомості є неправдивими, а нотаріус повідомив про відсутність підстав для направлення повторного запису, вона особисто звернулась до ГУ ПФУ із заявою, в якій просила з метою припинення протиправних дій щодо перешкоджання в оформленні спадщини надати належну відповідь на запит приватного нотаріуса Левицької Е.А. від 11.03.2024 року №171/02-14 щодо суми неотриманої пенсії ОСОБА_2 . Відповідь не надавалась, що змушувало її неодноразово звертатися до ГУ ПФУ із заявами, а також до ПФУ зі зверненням про сприяння усунення порушень її прав підлеглою установою та надання нотаріусу запитуваної інформації (суми нарахованої та невиплаченої пенсії).
ГУ ПФУ на звернення від 28.05.2024, 08.07.2024, 30.07.2024 та 30.08.2024 року надало відповідь, у якій вказало запитувану нотаріусом суму заборгованості 153171,01 грн. Проте в цьому ж листі протиправно повідомило, що вказане майно не є спадковим.
Водночас ПФУ на її заяви від 08.07.2024 року та від 30.08.2024 року відповідь надав лише 18.09.2024 року. Однак з вказаної відповіді вона зрозуміла, що Центральний орган влади, на думку позивачки, не хибно тлумачить законодавство щодо спірних правовідносин, а подальша переписка також вказує на те, що умисно не бажає діяти у відповідності до його вимог. ПФУ повідомляло про необхідність заміни сторони у виконавчому провадженні по справі батька.
Позивачка вказує, що у наступних заявах до ПФУ вона намагалась довести ПФУ щодо необхідності дотримання ним законодавства та практики Верховного Суду у відповідності до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру» щодо обов'язковості для суб'єктів владних повноважень правових висновків Верховного Суду. Вказана практика з посиланням на конкретні справи наведена у її зверненнях.
Отримавши 06.11.2024 року від нотаріуса повідомлення від 31.10.2024 року, в якому зазначено, що у зв'язку з отриманням від ГУ ПФУ в Черкаській області відповідей, які суперечать одна одній та з метою з'ясування достовірної інформації 25.10.2024 року, направлений запит до ПФУ щодо надання відповідного роз'яснення.
Позивачка 08.11.2024 року знов направила до ПФУ заяву (вже з додатком копії отриманого листа нотаріуса від 31.10.2024 року) щодо надання відповіді у відповідності до законодавства та вона нарешті оформить спадщину.
Позивачка стверджує, що ПФУ умисно не бажало виконувати вимоги законодавства, в цей же день 08.11.2024 року отримала відповідь, в якій ПФУ повідомляв, що відповідь вже надана листом ПФУ від 18.09.2024 року та в черговий раз наведені положення ст.61 Закону України № 2262-ХІІ та ст.52 Закону №1058-ІV.
Позивачка вказує, що вона, незважаючи на стресовий та подавлений стан, все ж намагалась отримати відповідь у відповідності до законодавства та спонукати ПФУ діяти у відповідності до законодавства.
Остаточною відповіддю від 06.12.2024 року ПФУ знов повідомив про необхідність звернення до суду про заміну сторони виконавчого провадження. Таке ж роз'яснення направлено нотаріусу, у зв'язку з чим позивачка вважає, що ПФУ фактично залишив її без можливості оформити спадщину у встановленому законодавством порядку, перевищивши свої повноваження.
ОСОБА_1 вказує, що усвідомлюючи необхідність звертатися до суду де вона має для цього два шляхи: у порядку цивільного судочинства щодо визнання права власності на кошти померлого батька, що було б швидше, проте залишились би по за увагою дії відповідача, які є не тільки протиправними, свавільними та такими, що свідчать про неповагу до громадян України та безпосередньо знущанням над нею. Тому звернулась до суду адміністративної юрисдикції, оскільки рішення та дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, такими що порушують права позивачки.
В обґрунтування позовних вимог до суб'єкта владних повноважень в порядку адміністративного судочинства позивачка посилається на те, що важливість судів адміністративної юрисдикції визначена Верховним Судом у постанові від 22.11.2023 року (пункти 89,90) у справі №520/34082/23, у якій зазначив, що: «в аспекті особливостей адміністративного судочинства порівняно, зокрема, з господарським і цивільним процесом варто зазначити, що до найважливіших ціннісних відмінностей процесу, за яким діють адміністративні суди, слід віднести його особливу увагу та певну залежність від таких складових верховенства права, як: принцип належного урядування (good governance), принцип легітимних очікувань (legitimate expectation), принцип тлумачення закону в аспекті найбільш сприятливого для особи значення, а також принцип офіційного з'ясування всіх обставин у справі. Крім того, в адміністративному судочинстві суттєвою відмінністю є допустимість, у виключних випадках, зворотної дії закону в часі (retrospective legislation). Важливо, що КАС України у статті 6 (на відміну від статті 11 ГПК України та статті 10 ЦПК України, унормовуючи те, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, окремо акцентує увагу на визначенні суті цього принципу «людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави».
Це також відповідає завданню адміністративного судочинства (стаття 2 КАС України), яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень. Одна з найголовніших практичних відмінностей вирішення саме публічно-правових спорів полягає у презумпції правомірності вимог особи (позивача), оскільки стаття 77 КАС України встановлює, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При цьому, ефективність діяльності адміністративних судів при запобіганні та вирішенні конфліктів між особою та державою є важливою запорукою гармонійності відносин у суспільстві, довіри до держави та її інститутів, а також поступального розвитку кожної особистості як члена суспільства та запобігання появі внутрішніх і зовнішніх загроз для такого суспільства. Розмежування юрисдикції необхідно здійснювати таким чином, щоб в основі такого перебували саме інтереси людини та відповідно ефективність (зручність, доступність) процесу, в якому розглядається спір судом певної юрисдикції. Тобто в основі розв'язання проблеми вибору юрисдикції для вирішення юридичного спору повинна бути саме людина і ефективність способу, в який держава надає їй послугу (оплачена людиною через податки і судовий збір) стосовно вирішення спору, який виник за участю цієї особи у правовідносинах з державою».
Обґрунтовуючи наявність спричинення моральної шкоди позивачка просила застосувати положення ст. 56 Конституції, ст. ст. 22, 23, 1167 ЦКУ, а також правові висновки Верховного Суду викладені у постанові від 10.04.2019 року по справі 2019 у справі №464/3789/17 щодо відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями суб'єкта владних повноважень, та вважає, що порушення прав людини з боку відповідача викликали не просто негативні емоції, а досягли приниження, яке завдало моральну шкоду.
Позивачка просила врахувати усі обставин справи, інтенсивність протиправних дій відповідача, їх тривалість, повторюваність, а також її вік. Кожна відповідь відповідача, якій ігнорував зміст її заяв, норми права, спричиняла їй стресовий стан та відчуття приниження, а в кожній наступній заяві їй приходилось писати про смерть рідної людини, що спричиняло додаткові страждання. Вона мала до останнього цілком законні очікування на те, що Держава в особі Центрального органу влади буде дотримуватись вимог законодавства та здійснювати контроль на підконтрольними установами. Не дотримання відповідачем законодавства, незважаючи на посилання на норми права, відповідно до яких він повинен діяти, спричинили їй занепокоєння, стрес, розчарування, приниження, відчуття несправедливості в державі, яка наголошує про дію верховенства права.
Позивачка оцінила заподіяну їй моральну шкоду у розмірі 25 тис.грн.
За змістом відзиву представник Пенсійного фонду України позовні вимоги не визнає та у задоволенні позову просить відмовити, зазначивши, що Пенсійний фонд України здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України. Частиною першою ст. 7 Закону України “Про звернення громадян» визначено, що звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов'язковому прийняттю та розгляду.
На адресу Пенсійного фонду України від позивача надійшли звернення від 11.01.2024 (вх. № 29861/С-2800-24 від 28.05.2024), від 30.08.2024 (вх. № 47682/ С-2800-24 від 30.08.2024), від 16.10.2024 (вх. № 56286/С-2800-24 від 22.10.2024), від 08.11.2024 (вх. № 60466/С-2800-24 від 19.11.2024), від 11.11.2024 (вх. № 60746/С-2800- 24 від 20.11.2024) щодо припинення перешкод в оформленні спадщини. На звернення позивачки листами Пенсійного фонду України надано відповіді.
Представник ПФУ у відзиві наводить зміст ст.61 Закону №2262.
Також вказує, що згідно з пп.3 п.4 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 №28-2, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 15.01.2015 за №40/26485 (зі змінами), Головне управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань здійснює, зокрема призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям. Пенсійний фонд України здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні управління.
Представник ПФУ зауважує, що Фонд не є належним розпорядником інформації щодо розміру нарахованої та невиплаченої пенсії. Головні управління та Пенсійний фонд України є різними самостійними юридичними особами з різною юрисдикцією та компетенцією. Відтак, обрахунок та виплата пенсії здійснюються Головними управліннями, які є розпорядниками інформації щодо розміру нарахованих/виплачених виплат.
Представник вказує, що Пенсійним фондом України розглянуті звернення Позивача в межах компетенції, у порядку, встановленому Законом України “Про звернення громадян», виходячи із власного розуміння правового регулювання окремих питань, заявлених позивачем та надана відповідь.
Незгода позивачки з наданою відповіддю не свідчить про вчинення Фондом протиправних дій стосовно неї. Листи Пенсійного фонду України, є відповіддю на звернення позивача та не є рішенням суб'єкта владних повноважень, у розумінні приписів ст. 4 КАС України, оскільки не породжують прав та обов'язків для позивача, не є управлінськими рішеннями, а є фізичними носіями інформації, що містять відповіді на поставлені питання позивачем та правову позицію Фонду.
Також представник відповідача стверджує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів, на підставі яких можна було б дійти висновку про наявність моральної шкоди, протиправність діяння Фонду, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням Фонду та вини Фонду в її заподіянні, то в задоволенні вимоги про відшкодування моральної шкоди слід відмовити.
У відповіді на відзив позивачка зазначає про безпідставність позиції відповідача, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень в силу ст.19 Конституції України не може тлумачити законодавство із власного розуміння. Наголошує, що Пенсійний Фонд України як центральний орган влади та суб'єкт владних повноважень діє не виходячи з вимог ст.19 Конституції України (на підставі, в межах повноважень та у спосіб визначений законодавством), а виходячи з власного розуміння окремих питань.
Позивачка вказує, що визначила відповідачем Пенсійний фонд України, оскільки ГУ ПФУ в Черкаській області як підконтрольна установа не виконувала вимог законодавства, оскільки на звернення нотаріуса не надало недостовірну інформацію про суму нарахованої та невиплаченої заборгованості пенсії, а подальші її звернення взагалі проігноровані. Крім того, ПФУ як центральний орган надав нотаріусу відповідь, у якій викладено роз'яснення із правовою позицією, що не відповідає діючому законодавству.
Позивачка зазначає, що саме роз'яснення ПФУ як центрального органу на адресу нотаріуса стало остаточним рішенням відповідача, яке перешкоджає їй оформити спадщину в установленому законом порядку.
Також позивачка у відповіді на відзив звертає увагу на те, що ПФУ стверджує у відзиві, що він не є належним відповідачем щодо позовних вимог про зобов'язання надати приватному нотаріусу роз'яснення щодо статусу коштів (спадкове майно) померлого пенсіонера ОСОБА_2 для оформлення спадщини у встановленому законодавством порядку, так як це виходить за межі компетенції ПФУ.
Вказане твердження, на думку позивачки, лише підтверджує протиправність дій відповідача, оскільки якщо до компетенції ПФУ не відносилось надання приватному нотаріусу відповіді на його запит, то відповідно відповідь ПФУ нотаріусу повинна була містити лише повідомлення про відсутність у нього такої компетенції, але ПФУ надало такі роз'яснення нотаріусу та їй щодо питання оформлення спадщини, неправомірно зазначивши в них, що питання повинно вирішуватися шляхом заміни сторони виконавчого провадження.
Крім того, позивачка наводить положення Закону «Про звернення громадян» та вважає порушеними його вимоги відповідачем.
Щодо зазначення у відзиві про ненадання доказів з спричинення моральної шкоди позивачка вказує, що вони наведені у позовові та ще раз просить при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди врахувати мотиви протиправних дій відповідача (діяв виходячи із власного розуміння правового регулювання, не звертаючи уваги на посилання на закон та правові висновки Верховного Суду у її зверненнях); тривалість, повторюваність протиправних дій відповідача, ігнорування доводів звернень, що свідчить фактично про знущання з неї; позбавлення прийнятим протиправним рішенням оформлення спадщини; питання стосується оформлення спадщини після смерті батька, тобто при зверненні до відповідача вона весь час писала про це, що додавало негативних емоцій; їй за 60 років, має більше 40 років трудового стажу та маючи бажання реалізувати свої права у відповідності до вимог законодавства, відчуває себе не потрібною цій державі людиною.
Також щодо доводів відповідача про її обов'язок доведення спричинення моральної шкоди, позивачка посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 02.04.2024 у справі №520/7071/21, згідно яких адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту. З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем.
Позивачка зазначає, що відзив на позов не містить будь-яких спростувань спричинення їй моральної шкоди або її розміру.
Ухвалою суду від 25.12.2024 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення сторін.
Ухвалою суду від 04.03.2025 року ГУ ПФУ в Черкаській області залучено другим відповідачем.
ГУ ПФУ в Черкаській області відзив не подало, ухвала про залучення другим відповідачем по справі вручена 04.03.2025 року.
Разом із тим, ще до залучення ГУ ПФУ в Черкаській області другим відповідачем, цим суб'єктом подано пояснення третьої особи. Згідно із наданими поясненнями, ГУ ПФУ наголошував, що виплата пенсій здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Спірні суми підлягають виплаті за окремою бюджетною програмою. Моральну шкоду вважають не доведеною.
Справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Спірні правовідносини між сторонами виникли між фізичною особою ОСОБА_1 та суб'єктами владних повноважень ПФУ та ГУ ПФУ та регламентовані Конституцією України, Законом України «Про нотаріат», Законом України «Про звернення громадян», Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру».
Відповідачі по справі є суб'єктами владних повноважень та відповідно до ст.19 Конституції України повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідач ПФУ відповідно до п.1 Положення про Пенсійний фонд України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.07.2014 № 280 є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, що реалізує державну політику з питань пенсійного забезпечення та ведення обліку осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Пунктом 2 Положення встановлено, що ПФУ у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства.
Одним із завдань визначених п.3 Положення є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Пунктом 7 Положення встановлено, що ПФУ здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з п.4 Положення ПФУ відповідно до покладених на нього завдань:
організовує, координує та контролює роботу територіальних органів, зокрема, щодо призначення (перерахунку) і виплати пенсій та щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці; забезпечення своєчасної та у повному обсязі виплати пенсій, допомоги на поховання, здійснення страхових виплат та надання соціальних послуг відповідно до закону та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Пенсійного фонду України та інших джерел, визначених законодавством (пп.6);
здійснює розгляд звернень громадян з питань, пов'язаних з діяльністю Пенсійного фонду України, його територіальних органів, а також підприємств, установ та організацій, що належать до сфери управління Пенсійного фонду України (пп.17);
здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.20).
Відповідно до п.1, п.2 Положення про головні управління Пенсійного фонду України в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 22.12.2014 року №28-2, Головні управління ПФУ є територіальними органами ПФУ. Головні управління підпорядковуються Пенсійному фонду України. Головні управління Фонду у своїй діяльності керується Конституцією та Законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та Законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими нормативно-правовими актами, а також постановами правління Фонду, у тому числі цим Положенням, та наказами Фонду.
Одним із завдань визначених п.3 Положення є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Згідно з п.4 Положення Головне управління ПФУ відповідно до покладених на нього завдань:
забезпечує своєчасну та у повному обсязі виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання, здійснює страхові виплати та надає соціальні послуги відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та інші виплати, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством, в межах обсягів фінансування цих виплат (пп.4);
здійснює призначення (перерахунок) та виплату пенсій військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу та іншим особам (крім військовослужбовців строкової служби та членів їх сімей), які мають право на пенсію згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (пп.7);
здійснює розгляд звернень, заяв та скарг підприємств, установ, організацій і громадян з питань діяльності Фонду, виявляє та усуває причини, що призводять до подання громадянами скарг (пп.18);
здійснює інші повноваження, визначені законом (пп.22).
Судом встановлено, що позивачка, ОСОБА_1 , є спадкоємицею ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Спадкодавець за заповітом від 19.09.2019 року заповів позивачці все належне йому майно, де б воно не знаходилось та із чого б не складалось.
За життя спадкодавця рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року по справі № 580/1229/21 задоволено його позов. Визнано протиправною бездіяльність ГУ ПФУ в Черкаській області щодо не проведення перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 13.01.2021 №ФР31168. Зобов'язано ГУ ПФУ в Черкаській області провести перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2019 на підставі довідки ІНФОРМАЦІЯ_2 про розмір грошового забезпечення від 13.01.2021 №ФР31168, з урахуванням фактично виплачених сум.
На виконання рішення суду ГУ ПФУ в Черкаській області здійснило перерахунок пенсії ОСОБА_2 з 01.04.2019 року. Перерахована пенсія йому виплачувалась з 01.06.2021 року, а заборгованість з 01.01.2019 року по 31.05.2021 року (153171,01грн) внесена в «Реєстр судових рішень» інтегрованої комплексної інформаційної системи Пенсійного фонду України щодо погашення заборгованості з пенсійних виплат за судовими рішеннями.
За життя заборгованість ОСОБА_2 не виплачена.
Спадкодавець на час смерті проживав один, відсутні особи визначених у ст.61 Закону №2262-ХІІ, які мали би право на отримання неодержаних сум пенсій ОСОБА_3 у строк до 6 місяців після смерті.
За заявою позивачки приватним нотаріусом Левицькою Е.А. відкрито спадкову справу №70795203.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про нотаріат» нотаріус - це уповноважена державою фізична особа, яка здійснює нотаріальну діяльність у державній нотаріальній конторі, державному нотаріальному архіві або незалежну професійну нотаріальну діяльність, зокрема посвідчує права, а також факти, що мають юридичне значення, та вчиняє інші нотаріальні дії, передбачені законом, з метою надання їм юридичної вірогідності.
Відповідно до ст.4 Закону нотаріус має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій.
Статтею 46 Закону України «Про нотаріат» встановлено, що нотаріуси або посадова особа, яка вчиняє нотаріальні дії, має право витребовувати від фізичних та юридичних осіб відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальної дії.
Відомості та документи, необхідні для вчинення нотаріальних дій, повинні бути подані в строк, визначений нотаріусом. Цей строк не може перевищувати одного місяця.
Неподання відомостей та документів на вимогу нотаріуса є підставою для відкладення, зупинення вчинення нотаріальної дії або відмови у її вчиненні.
11.03.2024 року нотаріусом направлений запит в ГУ ПФУ про надання інформації щодо неотриманої пенсії ОСОБА_2 з урахуванням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року, справа №580/1229/21.
ГУ ПФУ Черкаської області у своєму листі на запит нотаріуса повідомляло його, що будь-якої заборгованості по виплаті пенсії ОСОБА_2 ГУ ПФУ немає. А також у відповіді на запит нотаріуса зазначено, що відповідно до ст. 61 Законом України №2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» правовідносини щодо недотриманої пенсії не є спадковими.
Таким чином, ГУ ПФУ надало нотаріусу на його запит від 11.03.2024 року недостовірні відомості щодо відсутності заборгованості по пенсії ОСОБА_2 та її суми, а також зазначивши, що правовідносини щодо недотриманої пенсії не є спадковими.
Після ознайомлення з вказаною відповіддю, позивачка особисто звернулась із заявою від 24.05.2024 року до ГУ ПФУ та просила з метою припинення протиправних дій щодо перешкоджання в оформленні спадщини надати належну відповідь на запит приватного нотаріуса Левицької Е.А. від 11.03.2024 року №171/02-14 щодо суми недотриманої пенсії ОСОБА_2 з урахуванням рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року, справа №580/1229/21.
Не отримавши відповідь, позивачка 08.07.2024 року вдруге звернулась до ГУ ПФУ, а також направила звернення до ПФУ, у якому просила посприяти поновленню порушених прав заявника підконтрольною установою - ГУ ПФУ шляхом надання доручення ГУ ПФУ про направлення належної відповіді на запит нотаріуса, в провадженні якого знаходиться спадкова справа (у зв'язку з порушенням ГУ ПФУ належного розгляду запиту нотаріуса).
ГУ ПФУ листом від 10.06.2024 року за №8139-7472/С-05/8-2300/24 повідомило позивачку про надання відповіді на звернення нотаріуса.
Оскільки лист від 10.06.2024 року не містить відомостей яка саме відповідь направлена нотаріусу, позивачка знову звернулась до ГУ ПФУ із заявою та просила надати повну інформацію або копію листа направленого на адресу нотаріуса.
Листом від 28.08.2024 року ГУ ПФУ посилаючись на конфіденційність повідомлено позивачку, що такі данні можуть бути надані лише при наявності документів, які підтверджують її родинні відносини з ОСОБА_2 .
Позивачка направила чергову заяву ГУ ПФУ від 30.08.2024 року про направлення їй відповіді або інформації яка надана нотаріусу з додатком копії про народження, де батьком позивачки вказаний ОСОБА_2 .
ГУ ПФУ листом від 25.09.2024 року направило позивачці копію відповіді, яка була направлена приватному нотаріусу, згідно якої ГУ ПФУ повідомило, що сума нарахованої та невиплаченої пенсії складає 153 171,01 грн, проте недоотримана пенсія у відповідності до ст.61 Законом України №2262-ХІІ не входить до складу спадщини.
Отже ГУ ПФУ на звернення позивачки від 28.05.2024, 08.07.2024, 30.07.2024 та 30.08.2024 року направило відповідь із сумою заборгованості перед ОСОБА_2 по виплаті пенсії у розмірі 153171,01 грн лише 25.09.2024 року, зазначивши при цьому, що вказана сума не входить до складу спадщини з посиланням на ст. 61 Законом України №2262-ХІІ.
Також судом встановлено, що ПФУ на заяви ОСОБА_1 від 08.07.2024 та 30.08.2024 року відповідь надана лише 18.09.2024 року.
У вказаній відповіді ПФУ повідомляло заявницю про необхідність заміни сторони у виконавчому провадженні, вказуючи, що недоотримана пенсія у зв'язку зі смертю стягувача здійснюється на підставі рішення про заміну сторони виконавчого провадження в межах бюджетних асигнувань, виділених для погашення заборгованості.
16.10.2024 року позивачка направила на адресу ПФУ повідомлення про неприпустимість надання хибних рекомендацій громадянам та необхідність дотримання законодавства та практики Верховного Суду у відповідності до ч. 5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а також ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру» щодо обов'язковості для суб'єктів владних повноважень правових висновків Верховного Суду. При цьому позивачкою у зверненні наведена практика Верховного Суду з посиланням на постанови Верховного Суду, згідно з якою у її випадку (та аналогічних) не застосовується процесуальне правонаступництво, а Верховний Суд визначив, що у разі відсутності у померлого пенсіонера осіб, які зазначені в ст.61 Закону, або у разі у межах встановленого законом строку вони не звернулись до за отриманням сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонеру за його життя, правовідносини пов'язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонеру за його життя, стають спадковими.
06.11.2024 року позивачка отримала від нотаріуса повідомлення від 31.10.2024 року, в якому нотаріус зазначив, що у зв'язку з отриманням від ГУ ПФУ в Черкаській області відповідей, які суперечать одна одній та з метою з'ясування достовірної інформації 25.10.2024 року направлений запит до ПФУ щодо надання відповідного роз'яснення.
08.11.2024 року позивачка з додатком копії отриманого листа нотаріуса від 31.10.2024 року знов направила до ПФУ заяву з клопотанням надати відповідь у відповідності до вимог законодавства з метою оформлення спадщини у встановленому законодавством порядку.
Вже в цей же день 08.11.2024 року позивачка отримала відповідь, в якій ПФУ повідомляло її, що відповідь вже надана листом ПФУ від 18.09.2024 року.
11.11.2024 року позивачка направила на адресу ПФУ заяву, в якій просила надати відповіді на її запитання, виклавши їх в наступній редакції:
1) у разі відсутності осіб, визначених в ст.61 Закону України №2262-ХІІ, ст.52 Закону України №1058-ІV, які мають право на отримання коштів померлого пенсіонера у строк до 6 місяців, який статус отримують не отримані кошти померлого пенсіонера: стають спадковими або ними заволодіє держава (при наявності зазначити інший статус);
2) чи повинні органи пенсійного фонду України дотримуватися положень ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру», відповідно до яких висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Позивачка отримала відповідь ПФУ від 06.12.2024 року, в якій знов вказано про необхідність заміни сторони у виконавчому провадженні.
Від нотаріуса позивачка також отримала лист від 06.12.2024 року за №802/02-14, що ПФУ надало роз'яснення листом від 29.11.2024 року №2800-030203-8/74066 про необхідність заміни сторони виконавчого провадження.
Позивачка вважаючи протиправними рішення відповідача ПФУ звернулась до суду з даним позовом, обґрунтовуючи своє звернення до суду адміністративної юрисдикції, що ПФУ порушив ст.19 Конституції України, ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та вчиненими протиправними діями утворив перешкоди в оформленні їй спадщини у встановленому законодавством порядку, чим завдав також моральної шкоди.
Судом встановлено, що позивачка неодноразово зверталась до відповідачів із заявами щодо усунення порушень її прав та сприяння і їх поновленні.
Згідно зі ст.3 Закону України «Про звернення громадян» під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) - звернення громадян із проханням, зокрема, про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів.
Відповідно до ст.4 Закону до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких, зокрема: - порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); - створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод.
За ч.1 та ч.4 ст.15 Закону органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань). Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Судом встановлено, що позивачка є спадкоємицею ОСОБА_2 , який отримував пенсію відповідно до Закону України №2262-ХІІ та помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ст.61 Закону №2262-ХІІ суми пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом та членів їх сімей і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, не включаються до складу спадщини і виплачуються тим членам його сім'ї, які належать до осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника. Проте батьки і дружина (чоловік), а також члени сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті, мають право на одержання цих сум і в тому разі, якщо вони не належать до осіб, які забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Аналогічні положення містяться у ст.52 Закону України №1058-ІV.
Отже вказані норми передбачають право визначених осіб отримати пенсію померлого пенсіонера до відкриття спадщини.
Проте якщо такі особи відсутні, або не звернулись за отриманням невиплаченої пенсії померлого пенсіонера, вказана сума недоотриманої пенсії є спадковим майном.
Позивачка обґрунтовано посилалась у своїх зверненнях на правові висновки Верховного Суду у спірних правовідносинах, зокрема, щодо не можливості в її випадку застосування процесуального правонаступництва (заміни сторони у виконавчому провадженні) - висновки викладені у постановах Верховного Суду від 30.01.2024 у справі №420/8604/21, від 20.08.2024 №280/10447/21, від 11.04.2024 у справі №280/737/19 та просили ПФУ їх застосувати, що є обов'язком суб'єкта владних повноважень.
Верховний Суд у вказаних постановах визначив питання правозастосування відповідних норм права, зазначивши, що ст. 1227 Цивільного кодексу України визначено, що суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомог у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Отже, Закон №2262-ХІІ визначає спеціальний правовий режим грошових коштів у вигляді пенсії, що підлягали виплаті пенсіонерові з числа військовослужбовців, і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю. Такий підхід до врегулювання цих правовідносин має соціальне спрямування через закріплення спеціального порядку переходу права на отримання зазначених сум до певного кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або є членами сім'ї, які проживали разом із пенсіонером на день його смерті. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад та у спеціально визначений законом порядок. Зокрема, відповідно до частини третьої статті 61 Закону № 2262-ХІІ зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшло не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Лише у разі відсутності у померлого пенсіонера з числа військовослужбовців (інших осіб, які мають право на пенсію за Законом № 2262-ХІІ) членів сім'ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім'ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов'язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими.
Вказана позиція Верховного Суду є сталою та викладена у постановах від 08.02.2024 у справі №420/5064/22, від 11.04.2024 у справі №280/737/19, від 20.08.2024 у справі №420/16965/21, від 11.04.2024 у справі №461/5878/22, від 27.01.2025 у справі №420/16276/21
Статтею 13 (Обов'язковість судових рішень) Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено:
Судове рішення, яким закінчується розгляд справи в суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Згідно з ч.4 ст.6 (Законність) Закону України «Про адміністративну процедуру» Висновки про застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх адміністративних органів, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.
Більш того, частиною 5 ст. 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» визначено, що адміністративний орган, що порушив право, свободу чи законний інтерес особи, зобов'язаний за власною ініціативою протягом розумного строку з дня виявлення порушення поновити право, свободу чи законний інтерес, не чекаючи подання скарги чи пред'явлення позову та запобігаючи повторенню порушення у майбутньому.
Дослідивши звернення позивачки та відповіді на них, судом встановлено, що відповідачами ПФУ та ГУ ПФУ порушені вимоги вищевказаних норм права ст. 3, 4, 15 Закону України «Про звернення громадян», ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч. 4 ст. 6 Закону України «Про адміністративну процедуру».
Згідно з відповідями відповідачіів звернення позивачки розглянуті несвоєчасно, не об'єктивно, поверхово. Жодним чином позивачку не повідомлено про причини неприйняття до уваги її вимог щодо дотримання як суб'єктом владних повноважень правових висновків Верховного Суду, на які вона посилалась, та які є обов'язковими для застосування суб'єктами владних повноважень.
Попри неодноразові звернення позивачки до Пенсійного фонду України як до центрального органу з проханням сприяти припиненню порушення її прав підпорядкованою йому установою - ГУ ПФУ, відповідач залишив ці звернення без реагування.
Більше того, на адресу нотаріуса та позивачки надіслані листи з вимогою звернутися до суду щодо заміни сторони у виконавчому провадженні, попри те, що у зверненнях містяться прохання враховувати правові висновки Верховного Суду, згідно яких процесуальне правонаступництво в даному випадку не підлягає до застосування, та вказані висновки є обов'язковими для застосування суб'єктами владних повноважень.
Твердження ПФУ у відзиві на позов, що ним надавались відповіді виходячи з власного розуміння окремих питань законодавства є неспроможним, оскільки відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру», суб'єкти владних повноважень повинні в своєї діяльності дотримуватися правових висновків Верховного Суду, а не з власного розуміння законодавства.
Також суд не приймає доводи відповідача, що позовні вимоги заявлені до неналежного відповідача та виходять за межі компетенції Пенсійного фонду України, оскільки відповідачем надана відповідь на звернення нотаріуса, проте всупереч вимогам ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ч.4 ст.6 Закону України «Про адміністративну процедуру», щодо дотримання правових висновків Верховного Суду.
Крім того, твердження у відзиві на позов про те, що Головні управління та Пенсійний фонд України є окремими самостійними юридичними особами з різною юрисдикцією та компетенцією, не спростовує факту вчинення відповідачами протиправних дій, щодо позивачки.
Згідно з положеннями про ПФУ та його територіальні органи, обидва суб'єкти мають обов'язки щодо розгляду звернень і заяв громадян. Крім того, Пенсійний фонд України уповноважений розглядати звернення, що стосуються діяльності його територіальних управлінь.
Також у положеннях чітко зазначено, що як ПФУ, так і його територіальні органи у своїй діяльності зобов'язані керуватися Конституцією та законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради, ухваленими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів, а також іншими нормативно-правовими актами.
Між тим суд погоджується з доводами ПФУ, що його відповіді на заяви позивачки не є рішеннями у розумінні ст.4 КАС України.
У ч.1 та ч.4 ст.15 Закону України «Про звернення громадян» дійсно вказано, що органи державної влади та їх посадові особи зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Закон України «Про звернення громадян» прийнятий до прийняття КАС України.
Між тим, пунктом 19 ч.1 ст.4 КАС України визначено, що індивідуальний акт - акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.
Таким чином, неправомірні відповіді на звернення позивачки є рішенням відповідача у розумінні Закону України «Про звернення громадян», проте не є рішеннями у розумінні КАС України, а тому суд вважає що по даній справі необхідно визнати неправомірними дії відповідачів, які оформленими листами за запит нотаріуса та позивачці.
З урахуванням встановлених обставин по справі суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивачки шляхом визнання протиправними дій відповідачів щодо направлення відповідей ОСОБА_1 та приватному нотаріусу Левицькій Е.А. на запит від 11.03.2024 року №171/02-14 з інформацією про правовий статус недоодержаних ОСОБА_2 сум пенсії в частині того, що вони не підлягають включенню до складу спадщини.
Оскільки недоодержані ОСОБА_2 суми пенсії повинні бути включені до складу спадщини, суд вважає необхідним зобов'язати відповідачів надати відповідну інформацію позивачці та нотаріусу, що буде відповідати вимогам законодавства та правовим висновкам Верховного Суду за аналогічними правовідносинами.
Щодо позовних вимог про стягнення з ПФУ моральної шкоди, суд дійшов висновку про наявність підстав для їх часткового задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Статтею 25 Закону України «Про звернення громадян» встановлено, що громадянину на його вимогу і в порядку, встановленому чинним законодавством, можуть бути відшкодовані моральні збитки, завдані неправомірними діями або рішеннями органу чи посадової особи при розгляді скарги. Розмір відшкодування моральних (немайнових) збитків у грошовому виразі визначається судом.
Згідно зі ст.23 ЦКУ особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Відповідно до ст.1167 ЦКУ моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої саме суб'єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10 квітня 2019 у справі №464/3789/17.
Верховний Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).
Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).
Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб'єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 56).
Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров'я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.
У постанові від 27 листопада 2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).
При цьому слід виходити з презумпції, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (ст.19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого (п. 52).
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв'язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).
З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).
ОСОБА_1 в обґрунтування спричинення їй моральної шкоди зазначила, що її негативні емоції досягли рівня страждання та приниження просила при вирішенні питання про стягнення моральної шкоди врахувати мотиви протиправних дій відповідача (діяв виходячи із власного розуміння правового регулювання, не звертаючи ніякої уваги у її зверненнях на посилання на закон та правові висновки Верховного Суду, які є обов'язковими для ПФУ); тривалість, повторюваність протиправних дій відповідача, ігнорування доводів звернень, що свідчить фактично про знущання з неї; позбавлення прийнятим протиправним рішенням оформлення спадщини у встановленому законодавством порядку; питання стосується оформлення спадщини після смерті батька, тобто при зверненні до відповідача вона весь час писала про це, що додавало негативних емоцій; їй за 60 років, має більше 40 років трудового стажу та маючи бажання реалізувати свої права у відповідності до вимог законодавства, опинилась в стані усвідомлення неможливості досягти справедливості, відчула себе не потрібною державі людиною. Позивачка вказала що їй спричинена моральна шкода у розмірі 25 тис грн.
У постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд зазначив, що у справах адміністративного судочинства саме на суб'єкта владних повноважень покладається обов'язок спростувати факт заподіяння моральної шкоди та довести необґрунтованість її розміру.
Відповідачі у відзиві не зазначили жодних доводів на спростування зазначеного позивачкою обґрунтування спричинення їй моральної шкоди та її розміру.
Суд вважає, що наведені обґрунтування спричинення позивачці моральної шкоди є доведеними обставинами, що встановлені судом при дослідженні доказі по справі.
У той же час суд вважає, що стягненню підлягає саме з ПФУ моральна шкода у розмірі 10 тис. грн., оскільки саме цей орган після звернення позивачки та нотаріуса, мав обов'язок і можливість усунути допущені порушення щодо надання відповіді про заборгованість, але не зробив цього ігноруючи приписи законодавства та практику Верховного Суду.
Статтею 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
Вирішуючи спірні правовідносини суд відповідно до ст. 90 КАС України оцінив докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Статтею 76 КАС України визначено, що достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд дійшов висновку про часткове задоволення позову.
Позивачка просить також постановити відповідно до ч. 2 ст. 249 КАС України окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Відповідно до ч.2 ст.249 КАС України у разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.
Таким чином, постановлення такої окремої ухвали є правом суду та повинна бути необхідність в її постановленні. Проте суд вважає достатнім для повного та ефективного захисту прав позивачки задовольнити її позовні вимоги про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії та стягнути на її користь моральну шкоду у розмірі 5 тис грн.
Згідно з ч.3 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір підлягає стягненню на користь позивачки пропорційно до кількості задоволених вимог з ГУ ПФУ у розмірі 400,00 грн , з ПФУ у розмірі 1053,46 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73 - 78, 90, 139, 143, 242 - 246, 250, 255, 257 - 263 КАС, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323 вул. Бастіонна,9, м. Київ,01601), Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, 18000, Черкаська області, м. Черкаси, вул. Смілянська, 23), третя особа - Приватний нотаріус Черкаського міського нотаріального округу Левицька Елеонора Антонівна (вул. Хрещатик, 225, офіс 22, м. Черкаси, 18002), про визнання протиправними та скасування актів індивідуальної дії та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області щодо направлення відповіді на запит приватного нотаріуса Левицької Е.А. від 11.03.2024 року №171/02-14 з інформацією про правовий статус недоодержаних ОСОБА_2 сум пенсії в частині того, що вони не підлягають включенню до складу спадщини.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надати приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицькій Елеонорі Антонівні та ОСОБА_1 інформацію щодо розміру недоотриманих ОСОБА_2 сум пенсії, нарахованих на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року № 580/1229/21 без посилання на те, що вони не підлягають включенню до складу спадщини.
Визнати протиправними дії Пенсійного фонду України, оформлені листом від 06.12.2024 року №50606-60466/с-03/8-2800/24 на ім'я ОСОБА_1 та листом від 29.11.2024 року №2800-030203- 8/74066 на адресу приватного нотаріуса Черкаського міського нотаріального округу Левицької Елеонори Антонівни, з інформацією про правовий статус недоодержаних ОСОБА_2 сум пенсії в частині того, що вони не підлягають включенню до складу спадщини та в частини того, вирішення питання підлягає шляхом заміни сторони виконавчого провадження у справі №580/1229/21.
Зобов'язати Пенсійний фонд України надати приватному нотаріусу Черкаського міського нотаріального округу Левицькій Елеонорі Антонівні та ОСОБА_1 інформацію щодо статусу недоотриманих ОСОБА_2 сум пенсії, нарахованих на виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 07.04.2021 року № 580/1229/21 у відповідності до законодавства та правових висновків Верховного Суду, що правовідносини пов'язані з отриманням сум пенсії, що підлягали виплаті ОСОБА_2 за його життя, є спадковими.
Стягнути з Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323 вул. Бастіонна, 9, м. Київ,01601) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) моральну шкоду у розмірі десять тисяч гривен.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (код ЄДРПОУ 21366538, 18000, Черкаська обл., м. Черкаси, вул. Смілянська, 23) судовий збір на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у сумі 400,00 грн.
Стягнути з Пенсійного фонду України (код ЄДРПОУ 00035323 вул. Бастіонна,9, м. Київ,01601) судовий збір на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) у сумі 1053,46грн.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя В.Ф. Попов