справа № 380/2501/25
11 квітня 2025 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Мричко Н.І., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії
встановив:
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 (далі позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 (далі відповідач), в якій позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та липні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій»;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у червні 2016 року та липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.
Ухвалою від 12.02.2025 суддя прийняла позовну заяву до розгляду й відкрила провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем протиправно не включено до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди при нарахуванні та виплаті у червні 2016 року, липні 2017 року грошової допомоги на оздоровлення. Вважає, що такі дії є протиправними та порушують майнові права позивача на виплату грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі.
Представник відповідача подав до суду відзив на позовну заяву, в якому проти позовних вимог заперечив. Відзив обґрунтований тим, що відсутні підстави для нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення та щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
Зазначає, що пункт 8 Інструкції 73 чітко вказує, - винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат. Ця виплата має іншу правову природу, та не є додатковим видом грошового забезпечення в розумінні частини 2 статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» і постанови КМУ від 07.11.07 N 1294, а відноситься до інших соціальних гарантій що надаються військовослужбовцям. Також вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду.
Частиною п'ятою статті 262 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
З клопотаннями про розгляд справи у судовому засіданні сторони у справі не звертались.
Дослідивши матеріали справи на підтвердження й спростування заявлених позовних вимог в їх сукупності, надавши їм юридичну оцінку, суд встановив таке.
Згідно з витягом з наказу Ректора Національної академії Державної прикордонної служби України від 05 травня 2021 року № 322-ос виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення підполковника ОСОБА_1 з 15 травня 2021 року.
Відповідно до архівних відомостей особистих карток грошового забезпечення позивачу проводились нарахування та виплати, розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення, зокрема, у червні 2016 року у розмірі 8 075,00 грн, у липні 2017 року у розмірі 8 092,63 грн - грошова допомога на оздоровлення без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди нарахованої у ці місяці у розмірі 4 845,00 грн та 4 855,58 грн відповідно, виплату якої було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» і така виплачувалась із січня 2016 року по лютий 2018 року щомісячно.
Вважає дії відповідача щодо не включення до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди при нарахуванні та виплаті у червні 2016 року, липня 2017 року допомоги на оздоровлення є протиправними та порушують майнові права позивача на виплату грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі.
Вважаючи бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Щодо строку звернення до суду.
Суд при вирішенні вказаного клопотання виходив з такого.
Відповідно до частини першої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого вказаним Кодексом або іншими законами.
Для захисту прав, свобод та інтересів особи вказаним Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (частина третя статті 122 КАС України).
У частині п'ятій статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Відповідно до абзацу першого статті 3 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Згідно зі статтею 4 КЗпП України законодавство про працю складається з КЗпП України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Суд зазначає, що станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин частини перша та друга статті 233 КЗпП України встановлювала, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013 при тлумаченні норми статті 233 КЗпП України виходив з того, що право на отримання заробітної плати повинно бути гарантоване незалежно від строку. Таким чином, у цій статті КЗпП України встановлена додаткова гарантія для осіб, які звертаються до суду з вимогами про стягнення заробітної плати.
Отже, станом на момент виникнення та існування спірних правовідносин право особи на звернення до суду з позовом щодо стягнення заробітної плати не обмежувалося строком, що було свого роду гарантією прав особи у сфері трудових відносин.
У подальшому Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022 (далі - Закон України № 2352-IX) частини першу та другу статті 233 КЗпП України викладено у такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
З логічного порівняння двох редакцій статті 233 КЗпП України видно, що з 19.07.2022 строк звернення до суду з позовом щодо виплати всіх сум, що належать працівникові при звільненні є обмеженим та становить три місяці з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Поряд з цим, суд зауважує, що частина друга цієї статті застосовується щодо строку звернення до суду у тих справах, в яких працівника звільнено. Натомість якщо працівник не звільнений, то строк звернення до суду із вимогами щодо виплати заробітної плати статтею 233 КЗпП України не врегульований.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Відповідно зміст суб'єктивного права особи, у тому числі права особи на звернення до суду, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент виникнення відповідного права.
Водночас неприпустимість зворотної дії нормативно-правового акта полягає в тому, що запроваджені ним нові норми не можуть застосовуватися до правовідносин, які існували до набрання ним чинності. Отже, приписи нового нормативно-правового акта не можуть змінити обсяг прав, який було встановлено попередніми нормативно-правовими актами.
З огляду на викладене, тривалість і правила обчислення строку звернення особи до суду визначаються за тими правилами, які були чинними на момент початку перебігу відповідного строку.
Таким чином, тривалість строку звернення до суду не змінюється в разі подальших змін законодавства, яке регулює відповідні відносини. Тому строк звернення до суду розпочинається і закінчується з урахуванням тієї тривалості, яка передбачалася на момент початку перебігу відповідного строку.
При цьому тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов. Відповідно тривалість строку звернення до адміністративного суду не залежить від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Суд при розгляді вказаного питання враховує висновки Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладені у постанові від 24.01.2019 у справі № 803/2402/14.
Беручи до уваги викладене, суд вважає, що до правовідносин щодо стягнення заробітної плати, які виникли до 18.07.2022 включно, строк звернення до суду, у відповідності до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції до внесення змін Законом України № 2352-IX), не застосовується, тобто є необмеженим незалежно від того, коли було фактично пред'явлено позов.
Предметом спору в цій справі є період не виплати грошового забезпечення за червень 2016 та липень 2017.
Підсумовуючи викладене, суд вважає, що строк звернення до суду із цим позовом не пропущений, а відтак заява представника відповідача не підлягає до задоволення.
При вирішенні спору по суті суд виходив з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України “Про військовий обов'язок і військову службу» № 2232-XII від 25.03.1992 (далі Закон № 2232-XII).
Згідно з частиною 1 статті 2 цього Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдину систему соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни врегульовано Законом України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-XII).
Відповідно до абзацу 1 частини 1 статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Відповідно до статті 10-1 Закону №2011-XII військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (була чинною до 28.02.2018, тобто регулює спірні правовідносини; далі - Постанова №1294) грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2009 року №889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби та внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ» (далі - Постанова №889) Уряд з 1 жовтня 2010 встановив військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади плаваючого та льотного складу Збройних Сил, Державної прикордонної служби та льотного складу внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ, щомісячну додаткову грошову винагороду в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
Постановою від 16 вересня 2015 №704 «Про внесення зміни до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2010 №889», що набрала чинності з 01.01.2016, Уряд вніс зміни до Постанови №889 та поширив виплату щомісячної додаткової грошової винагороди в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення, на всіх військовослужбовців Державної прикордонної служби (крім військовослужбовців строкової військової служби).
Судом встановлено, що відповідно до архівних відомостей карток грошового забезпечення за 2016-2018 роки, позивачу проводились нарахування та виплати, розрахунковою величиною яких є розмір місячного грошового забезпечення, зокрема, у червні 2016 року у розмірі 8075,00 грн, у липні 2017 року у розмірі 8092,63 грн - грошова допомога на оздоровлення без включення до розрахунку місячного грошового забезпечення щомісячної додаткової грошової винагороди нарахованої у ці місяці у розмірі 4845,00 грн та 4855,58 грн відповідно, виплату якої було встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 «Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» і така виплачувалась із січня 2016 року по лютий 2018 року щомісячно.
Відповідно до Постанови №889 щомісячна додаткова грошова винагорода надається в розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення військовослужбовця, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ №1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, викладені у постанові від 06.02.2019, відповідно до яких до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Отже, щомісячна додаткова грошова винагорода на підставі Постанови №889 в розумінні положень статті 9 Закону №2011-ХІІ та Постанови №1294 була одним із підвидів щомісячного додаткового виду грошового забезпечення, оскільки: - виплачувалася щомісяця; - мала фіксований розмір у відсотковому відношенні до окладу; - складала істотну частину фактичного заробітку військовослужбовця, тому ця винагорода не може вважатись одноразовою чи такою, що носить тимчасовий характер. За таких фактичних обставин доводи відповідача про нібито тимчасовий чи одноразовий характер цієї щомісячної додаткової винагороди є хибними.
Відповідач не включив суми щомісячної додаткової грошової винагороди до складу грошового забезпечення позивача, у червні 2016 та липні 2017, з якого обчислював грошову допомогу на оздоровлення.
Правовою підставою таких дій відповідача є застосування пункту 8 Інструкції про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Державної прикордонної служби України, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02.02.2016 № 73 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 11 лютого 2016 р. за № 217/28347 (далі - Інструкція №73), відповідно до якого винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення та інших одноразових виплат.
Суд враховує, що відповідно до статей 9-1, 10-1 Закону №2011-XII грошова допомога на оздоровлення надаються військовослужбовцю у розмірі місячного грошового забезпечення, котре, відповідно до положень статті 9 Закону №2011-XII та Постанови КМУ 1294 складається з таких складових: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Отже, положення пункту 8 Інструкції №73 прямо суперечить статтей 9, 9-1, 10-1 Закону №2011-XII, оскільки закон не встановлює будь-яких обмежень щодо складових місячного грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір підйомної допомоги чи допомоги на оздоровлення. Тому суд застосовує до спірних правовідносин норми Закону №2011-XII, відповідно до яких грошова допомога на оздоровлення визначаються у розмірі місячного грошового забезпечення військовослужбовця, до якого входять щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія).
Таким чином, дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та липні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій» є протиправними.
З метою повного відновлення порушених прав позивача суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у червні 2016 року та липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України та частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, виходячи з заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити повністю.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати між сторонами не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 6, 8-10, 13, 14, 72-76, 139, 241-246, 250, 262 КАС України, суд
позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення у червні 2016 року та липні 2017 року відповідно, без урахування щомісячної додаткової грошової винагороди встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) (ЄДРПОУ НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) грошової допомоги на оздоровлення виплаченої у червні 2016 року та липні 2017 року з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889 “Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Міністерства надзвичайних ситуацій», ураховуючи раніше виплачені суми.
Судові витрати між сторонами не розподіляються.
Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення суду.
Суддя Мричко Н.І.