Україна
Донецький окружний адміністративний суд
11 квітня 2025 року Справа№200/786/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом адвоката Ліпенка Юрія Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною дію або бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
05 лютого 2025 року адвокат Ліпенко Юрій Костянтинович в інтересах ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 з вимогами:
- визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 у період з 01 січня 2020 року по 17 грудня 2024 року включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення (у тому числі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби, щомісячної премії у відсотковому значенні, що виплачені при проходженні служби) за період з 01 січня 2020 року по 17 грудня 2024 року включно, одноразових додаткових видів грошового забезпечення (у тому числі грошової допомоги для оздоровлення), які були виплачені у вказаному періоді, обчислених виходячи з посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2020 року, на 01 січня 2021 року, на 01 січня 2022 року, на 01 січня 2023 року та на 01 січня 2024 року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно додатків 1 і 14 до постанови Кабінет Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року №704, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум, а також із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 10 лютого 2025 року відкрито провадження по справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику та витребувано встановлені судом докази по справі. Вирішено розгляд питання щодо дотримання позивачем строку звернення до адміністративного суду здійснювати після отримання судом всіх доказів по справі.
18 лютого 2025 року відповідач надав до суду відзив на позовну заяву та докази по справі.
19 лютого 2025 року представник позивача надав до суду відповідь на відзив на позовну заяву.
Інші заяви та клопотання по розглядаємій справі не надходили.
За приписами частини п'ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Так, в обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що позивач з 06 листопада 2018 року до 17 грудня 2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Під час проходження військової служби, нарахування та виплата грошового забезпечення позивачу здійснювалось не у повному обсязі, а саме у період з 01 січня 2020 року до дати виключення із списків особового складу частини нарахування та виплата грошового забезпечення проводилися без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний календарний рік. З наданих відповідачем документів вбачається, що розмір посадового окладу та оклад за військовим званням визначався позивачу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Представник позивач вважає такі дії відповідача протиправними. Просив задовольнити адміністративний позов в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що згідно з постановами Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» та №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб нарахування позивачу до 19 травня 2023 року розраховувалися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року на відповідний тарифний коефіцієнт, з 20 травня 2023 року розраховувалися виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт. Тобто, 12 травня 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704», яка набрала чинності 20 травня 2023 року та якою по-іншому врегульовані спірні правовідносини. Встановлення фіксованої суми, з якої обчислюються розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, яка відповідає розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2018 року та становить сталу величину 1762,00 грн., відповідач вважає, що всі належні суми грошового забезпечення були виплачені позивачу у повному обсязі.
Крім того, відповідач зазначає, що вирішення питання про компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач отримував грошове забезпечення. Крім того, наразі відсутні підстави вважати, що відповідачем будуть порушені права позивача щодо не відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів у разі виплати грошового забезпечення, а тому ці вимоги стосуються правовідносин, які можливо будуть мати місце в майбутньому, тобто є передчасними.
Представник позивача у відповіді на відзив на позовну заяву заперечував проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, та просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України серії НОМЕР_2 .
Відповідач, Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ), у розумінні пункту 7 частини першої статті 4 КАС України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно зі статтею 43 КАС України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Позивач має реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 .
Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 , що видано Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України 05 червня 2019 року. Позивач має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Позивач проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 у період з 06 листопада 2018 року по 17 грудня 2024 року, що підтверджується матеріалами справи та не оскаржується відповідачем.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 06 листопада 2018 року №251 (по стройовій частині) старшину ОСОБА_1 з 06 листопада 2018 року зараховано до списків особового складу військової частини, на всі види забезпечення і вважати такими, що 06 листопада 2018 року справи та посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою.
Відповідно до витягу з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 від 17 грудня 2024 року №335 (по стройовій частині) головного сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав і вибув до нового місця служби. З 17 грудня 2024 року виключено зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_1 , всіх видів забезпечення. Матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік не отримував. Допомогу для оздоровлення за 2024 рік отримав.
23 січня 2025 року представник позивача звернувся до Військової частини НОМЕР_1 із адвокатським запитом вих.№29/25, в якому просив, зокрема, надати наступні документи та інформацію:
1. Витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу частини та всі види забезпечення.
2. Інформацію (довідку) про виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 17 грудня 2024 року, із зазначенням всіх складових видів грошового забезпечення (у т.ч. посадовий оклад, оклад за військове звання, надбавку за вислугу років, надбавку за особливості проходження служби, надбавку військовослужбовцям, які працюють в умовах режимних обмежень, премія, винагорода та ін.), а також допомоги на оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
31 січня 2025 року командир Військової частини НОМЕР_1 листом вих.№315 надав відповідь на адвокатський запит вих.№29/25 від 23 січня 2025 року, яким надсилав на адресу представника позивача:
1. Витяг з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №251 від 06 листопада 2018 року про зарахування ОСОБА_1 до списків особового складу військової частини на всі види грошового забезпечення.
2. Інформацію (довідки) про виплачене ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 30 січня 2020 року по 17 грудня 2024 року.
Відповідно до довідки про виплату грошового забезпечення з 01 січня 2020 року по 17 грудня 2024 року ОСОБА_1 відповідно до постанов Кабінету Міністрів України №704 (п.4.) від 30 серпня 2017 року та №481 (п.4 абз.1) від 12 травня 2023 року розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762,00 грн., та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт 6 т. р. - коефіцієнт 1,65; посадовий оклад позивача у січні-грудні 2020 року становив 2910,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-грудні 2020 року становив 880,00 грн. на місяць; посадовий оклад у січні-грудні 2021 року становив 2910,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-грудні 2021 року становив 880,00 грн. на місяць; посадовий оклад позивача у січні-грудні 2022 року становив 2910,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-грудні 2022 року становив 880,00 грн. на місяць; посадовий оклад позивача у січні-грудні 2023 року становив 2910,00 грн. на місяць, оклад за військовим званням у січні-грудні 2023 року становив 880,00 грн. на місяць; посадовий оклад позивача у січні-листопаді 2024 року становив 2910,00 грн. на місяць, у грудні 2024 року - 1595,81 грн., оклад за військовим званням у січні-листопаді 2024 року становив 880,00 грн. на місяць, у грудні 2024 року - 482,58 грн.
В матеріалах справи відсутні докази здійснення нарахування та виплати грошового забезпечення позивачу за спірний період з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 1 січня відповідного календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт.
Відповідачем не заперечується факт нарахування позивачу грошового забезпечення, виходячи із розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, обчисленого з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб відповідно до Закону України «Про державний бюджет України на 2018 рік» - 1762,00 грн.
Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувсь з даним позовом до суду.
Отже, спірним питанням у даній справі є правомірність дій відповідача щодо обчислення та виплати позивачу у період з 01 січня 2020 року по 17 грудня 2024 року включно грошового забезпечення (основних та додаткових видів грошового забезпечення), одноразових додаткових видів грошового забезпечення, без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходив з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При цьому, статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі - Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв'язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.
При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі.
Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі - Закон №2011-XII).
Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно з частинами другою-четвертою статті 9 Закону №2011-XII визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види відповідного грошового забезпечення підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова №704), яка передбачала з 01 березня 2018 року збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 4 Постанови №704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - Постанова №103).
Пунктом 6 Постанови №103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: «4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року".
Проте, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30 липня 2018 року), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Таким чином, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка була чинною до зазначених змін.
При цьому порядок дій, який повинні вчинити, зокрема, відповідач, у зв'язку із втратою чинності положеннями пункту 6 Постанови №103 та змін до пункту 4 Постанови №704, не змінився.
Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17 грудня 2019 року за результатами розгляду зразкової адміністративної справи №160/8324/19.
Отже, з 30 січня 2020 року - з наступного дня з дати набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Разом з цим, слід зазначити, що з 30 січня 2020 року знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06 грудня 2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2019 року по справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18 лютого 2021 року у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11 лютого 2021 року у справі №200/3757/20-а.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01 січня 2020 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2021 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2022 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 2684,00 грн.
Конституційний Суд України у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що принцип юридичної визначеності вимагає ясності й однозначності правової норми та забезпечення того, що ситуації й правовідносини залишалися передбачуваними. Громадяни мають бути впевненими у своїх законних очікуваннях, що набуте ними на підставі чинного законодавства право, його зміст та обсяг буде ними реалізовано, тобто набуте право не може бути скасоване, звужене (праві позиції Конституційного Суду України в таких рішеннях: від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005, від 29 червня 2010 року №17-рп/2010, від 22 грудня 2010 року №23-рп/2010, від 11 листопада 2011 року №10-рп/2011).
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі "Стіл та інші проти Сполученого Королівства" від 23 вересня 1998 року Європейський Суд наголосив, що національне право має відповідати поняттю "законність", визначеному Конвенцією, яка вимагає, щоб усе право - писане чи неписане - було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, у разі потреби - з належною консультацією, передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, які може спричинити така дія.
У рішенні Європейського Суду з прав людини по справі «Олссон проти Швеції» від 02 березня 1988 року Європейський суд з прав людини прийшов до висновку, що яка-небудь норма не може вважатися «законом», якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію... Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п.1 ст.8.
Щодо неоднозначного трактування норм законодавства України Європейський суд з прав людини висловився у рішенні ЄСПЛ від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України», зазначивши про пріоритет застосування найбільш сприятливого для особи тлумаченням норм права.
Крім того, суд зазначає, що пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України №481 від 12 травня 2023 року «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704» внесена зміна до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., № 77, ст. 2374), викладено абзац перший в такій редакції: установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Зазначена постанова набрала чинності з 20 травня 2023 року.
Отже, пункт 4 Постанови №704 в первісній редакції, яка визначала застосування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, був застосовним по 19 травня 2023 року включно.
Іншого чинним законодавством не передбачено, тому доводи представника позивача щодо періоду з 20 травня 2023 року по 17 грудня 2024 року є безпідставними та необґрунтованими, тому не підлягають задоволенню.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що саме у період з 30 січня 2020 року, з дня набрання законної сили рішенням у справі №826/6453/18, по 31 грудня 2020 року грошове забезпечення позивача має обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2020 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2021 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», з 01 січня 2022 року по 31 січня 2022 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2022 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня 2023 року відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Разом із цим, відповідно до пункту 5 Постанови №704 керівникам державних органів у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, надано право, зокрема, надавати один раз на рік військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення, та допомогу для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 Розділу I «Загальні положення» Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі - Порядок №260), підставами для розрахунку та виплати основних і додаткових видів грошового забезпечення є: штат військової частини (установи, організації) (далі - військова частина); накази про призначення на посаду та зарахування до списків особового складу військової частини, про вступ до виконання обов'язків за посадою, в тому числі тимчасово, про зарахування в розпорядження; накази про встановлення та виплату основних і додаткових видів грошового забезпечення; накази про присвоєння військових звань; грошовий атестат або довідка про грошові виплати (за винятком осіб, призваних (прийнятих) на військову службу за контрактом, у тому числі під час проходження строкової військової служби).
Згідно з пунктом 4 Розділу I «Загальні положення» Порядку №260 грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад'юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військовослужбовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України.
Відповідно до пункту 7 Розділу I «Загальні положення» Порядку №260 військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов'язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до розділу XXIII Порядку №260, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення. Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини […] із зазначенням у ньому суми грошової допомоги. Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Розділом XXIV «Виплата матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань» Порядку №260 визначено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення. Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України.
Так, суд зауважує, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення.
За встановлених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач вчинив протиправні дії щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року при розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням без застосування розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Отже, для захисту порушених прав позивача, слід зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30 січня 2020 року по 19 травня 2023 року із застосуванням розрахункової величини для розрахунку посадового окладу та окладу за військовим званням - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законами України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 14 листопада 2019 року №294-IX, «Про Державний бюджет України на 2021 рік» від 15 грудня 2020 року №1082-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» від 02 грудня 2021 року №1928-IX, Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03 листопада 2022 року №2710-IX на 1 січня відповідного календарного року.
Щодо вимог про виплату грошового забезпечення із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44, суд зазначає наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44 (зі змінами) затверджено Порядок виплати щомісячної грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу.
Відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №44 від 15 січня 2004 року (далі - Порядок №44), грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби.
Пунктом 3 Порядку №44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».
Пунктів 4-6 Порядку №44 визначають, що виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Територіальні органи Державного казначейства та установи банків провадять за платіжними документами видачу податковим агентам готівки для здійснення одночасно виплати грошового забезпечення та грошової компенсації із сплатою (перерахуванням) в установленому порядку податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Верховний Суд у постанові від 22 червня 2018 року у справі №812/1048/17 зазначив, що доводи відповідача про те, що на час виплати позивачу грошового забезпечення він втратив статус особи рядового і начальницького складу ОВС є необґрунтованими, оскільки несвоєчасна виплата грошового забезпечення (не в день звільнення та проведення розрахунку) сталася з вини самого відповідача. Також вказав, що механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, передбачає виплату такої компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб за місцем одержання грошового забезпечення одночасно з виплатою грошового забезпечення.
Крім того, у постанові Верховного Суду від 17 березня 2020 року у справі №815/5826/16 зазначено: «Щодо позовних вимог щодо виплати позивачу в повному обсязі грошової компенсації суми податку з доходів фізичних осіб, яка буде утримана з компенсації за неотримане речове майно, суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що оскільки з позивачем не проведено повного розрахунку за матеріальним забезпеченням, позовні вимоги в цій частині є передчасними».
Таким чином, після набрання рішенням у даній справі законної сили, або у порядку добровільного виконання на відповідача покладається безумовний обов'язок виконати рішення суду.
Поряд із цим на відповідача, як податкового агента, Законом покладено кореспондуючий обов'язок утримати відповідні суми податків та зборів із одночасною компенсацією такої суми позивачу.
У цьому контексті, право на захист є самостійним суб'єктивним правом, яке з'являється у власника прав лише в момент їх порушення або оспорювання.
Відтак, захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто, передбачає наявність встановленого факту їх порушень, при цьому суд не здійснює превентивного захисту.
Отже, наразі у суду відсутні підстави зобов'язувати відповідача здійснити на користь позивача бажану ним компенсацію, оскільки відповідний обов'язок виникає одночасно з виплатою нарахованого відповідачем грошового забезпечення, тобто у майбутньому, отже відповідна вимога є передчасною, а тому задоволенню не підлягає.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від 09 грудня 1994 року, серія A, №303-A, пункт 29).
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють: чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії): безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Разом із цим, суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 червня 2020 року по справі №520/2261/19 дійшла висновку, що обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Суд враховує, що обґрунтовуючи висновки про обов'язок сторони належним чином використовувати процесуальні права, у пункті 35 рішення Європейського суду з прав людини «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» визначено, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, пов'язаних зі зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання («Union Alimentaria Sanders S.A. v. Spain» заява №11681/85).
Підсумовуючи, суд висновує, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Щодо дотримання строку звернення до суду, суд зазначає наступне.
Частиною першою статті 122 КАС України встановлено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду строк звернення до суду у справах даної категорії регулюється статтею 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Норма статті 233 КЗпП є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу.
Так, відповідно до положень статті 233 КЗпП працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Оскільки у цій справі позовні вимоги позивача стосуються нарахування та виплати належного грошового забезпечення, на спірні правовідносини розповсюджуються приписи частини першої статті 233 КЗпП в редакції Закону України від 01 липня 2022 року №2352-IX, якою тримісячний строк звернення до суду обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі №500/7140/23.
Разом із цим, Верховний Суд у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі №500/7140/23 з подібними правовідносинами, скасовуючи ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 15 серпня 2024 року щодо залишення позову без розгляду у зв'язку із пропуском позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом, серед іншого, зазначив, що судами не було досліджено питання коли позивач дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права при зверненні до суду 02 листопада 2023 року із позовними вимогами про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року.
Представник позивача у клопотанні щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом вказав, що позивач через представника отримав від Військової частини НОМЕР_1 письмове повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому за період проходження військової служби 31 січня 2025 року, а із вказаним позовом позивач звертається до суду 04 лютого 2025 року, тобто, в межах тримісячного строку. Докази про доведення позивачу інформації про розмір та складові і порядок формування його грошового забезпечення до звернення представника позивача з адвокатським запитом - відсутні.
Водночас, матеріали справи не містять доказів щодо повідомлення відповідачем позивача під час проходження служби у Військовій частині НОМЕР_1 та на дату виключення зі списків особового складу про розмір прожиткового мінімуму, який був застосований при обчисленні його грошового забезпечення у спірний період.
Враховуючи вищезазначені норми та доводи представника позивача щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом, суд вважає їх достатніми, та висновує про дотримання позивачем встановленого строку звернення до суду.
Відповідно до статті 139 КАС України судові витрати не підлягають стягненню.
Керуючись статтями 32, 139, 243 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов адвоката Ліпенка Юрія Костянтиновича в інтересах ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною дію або бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 30 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01 січня 2020 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_6 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01 січня 2021 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01 січня 2023 року по 19 травня 2023 року з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 11 квітня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Першого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна