Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 квітня 2025 року Справа№200/836/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Олександрівського районного суду Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії, -
У лютому 2025 року ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Олександрівського районного суду Донецької області, в якому просить:
1) визнати протиправним та скасувати наказ Олександрівського районного суду Донецької області від 08 січня 2025 року № 4к/6/25 щодо встановлення надбавки за вислугу років на державній службі Олександрівського районного суду на 2025 рік (з 01 січня 2025 року)
2) зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 01 січня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що є працівником Олександрівського районного суду Донецької області. Наказом Олександрівського районного суду Донецької області 08 січня 2025 року № 4к/6/25 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» на підставі абзацу 2 пункту 13 Прикінцевих положень Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» їй було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі на 2025 рік у розмірі 30 відсотків посадового окладу.
Позивач вважає, що спірним наказом порушені її права на належний рівень оплати праці державних службовців, гарантовані статтями 50 та 52 Закону України "Про державну службу" у зв'язку з чим звернулася до суду за захистом свої прав.
10 лютого 2025 року відкрито провадження у справі із визначенням розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення сторін, про що постановлено відповідну ухвалу. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
24 лютого 2025 року від представника Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній зазначив, що державним службовцям державних органів, які провели класифікацію посад державної служби, надбавка за вислугу років у 2025 році встановлюється на рівні 2 відсотків від посадового окладу за кожний рік стажу державної служби та не може перевищувати 30 відсотків посадового окладу.
Відповідні роз'яснення щодо застосування подібних норм Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» надано Національним агентством України в питань державної служби 10.01.2024 за №176-р/з, яке дотримується аналогічної позиції в питанні визначення розміру надбавки за вислугу років державним службовцям державного органу, в якому проведено класифікацію посад державної служби.
На підставі наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Олександрівський районний суд Донецької області не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , з 18 лютого 2004 року працює в Олександрівському районному суді Донецької області на посадах державної служби.
Згідно наказу про встановлення надбавки за вислугу років на державній службі № 17 к/56/21 від 25 лютого 2021 року позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 50 % посадового окладу, починаючи з 18 лютого 2021 року, як такій стаж державної служби якої понад 17 років.
01.01.2025 набрав чинності Закон України «Про Державний бюджет України на 2025 рік», відповідно до абзацу другого пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» якого надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Наказом керівника апарату Олександрівського районного суду Донецької області від 08 січня 2025 року № 4к/6/25 «Про встановлення надбавок до посадового окладу за вислугу років на державній службі» відповідно до абзацу другого пункту 13 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» та у зв'язку із проведенням класифікації посад державної служби Олександрівського районного суду Донецької області та погодженням результатів класифікації Національного агентства України з питань державної служби від 25 січня 2024 року № 1267/92-24 позивачу було встановлено надбавку за вислугу років на державній службі у розмірі 30% посадового окладу, як державному службовцю, який має стаж державної служби 19 років з 01 січня 2025 року.
Встановлені обставини підтверджені матеріалами справи і не є спірними.
Вирішуючи даний спір, суд виходить з такого.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Виключно законами України визначаються організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики (пункт 12 частини першої статті 92 Основного Закону України).
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначено положеннями Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» (далі - Закон № 1402).
Відповідно до ст. 155 Закону № 1402, організаційне забезпечення роботи суду здійснює його апарат, який очолює керівник апарату.
Положення про апарат суду розробляється на підставі типового положення про апарат суду та затверджується зборами суддів відповідного суду. Тимчасове положення про апарат новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов'язки керівника апарату цього суду.
Типове положення про апарат суду затверджує Державна судова адміністрація України за погодженням із Вищою радою правосуддя.
Правовий статус працівників апарату суду визначається Законом України "Про державну службу" з урахуванням особливостей, визначених цим Законом.
Структура і штатна чисельність апаратів місцевих судів за погодженням із головою суду затверджуються відповідним територіальним управлінням Державної судової адміністрації України, апаратів апеляційних судів, вищих спеціалізованих судів - Державною судовою адміністрацією України за погодженням з головою суду в межах видатків на утримання відповідного суду. Тимчасова структура та тимчасова штатна чисельність апарату новоутвореного суду затверджується тимчасово виконуючим обов'язки керівника апарату цього суду за погодженням із Головою Державної судової адміністрації України.
Відповідно до ч. 4 ст. 150 Закону № 1402-VIII, розмір посадового окладу працівника апарату суду, посада якого віднесена до найнижчої за умовами оплати праці посади державної служби, установлюється в розмірі, встановленому законодавством про державну службу.
Розмір посадових окладів інших працівників апарату суду збільшується на відповідний коефіцієнт пропорційно посадовим окладам працівників, посади яких віднесені до попередньої за умовами оплати праці посади державної служби в такому суді з урахуванням юрисдикцій державних органів.
Схема посадових окладів із визначенням коефіцієнтів для державних службовців судів, органів та установ системи правосуддя затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням Державної судової адміністрації України.
Згідно з частинами другою та третьою статті 5 Закону України «Про державну службу» відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
За пунктом 4 частини першої статті 7 Закону України «Про державну службу» державний службовець має право на оплату праці залежно від займаної посади, результатів службової діяльності, стажу державної служби, рангу та умов контракту про проходження державної служби (у разі укладення).
Частиною 1 статті 50 Закону України "Про державну службу" визначено, що держава забезпечує достатній рівень оплати праці державних службовців для професійного виконання посадових обов'язків, заохочує їх до результативної, ефективної, доброчесної та ініціативної роботи.
У відповідності до ст. ст. 46, 50 Закону України "Про державну службу", стаж державної служби дає право на встановлення державному службовцю надбавки за вислугу років та надання додаткової оплачуваної відпустки та передбачено, що заробітна плата державного службовця складається з: - посадового окладу; - надбавки за вислугу років; - надбавки за ранг державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця у розмірі 50 відсотків посадового окладу тимчасово відсутнього державного службовця; - виплати за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків за вакантною посадою державної служби за рахунок економії фонду посадового окладу за відповідною посадою; - премії (у разі встановлення).
Відповідно до ч. 1 ст. 52 Закону "Про державну службу" надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 3 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 50 відсотків посадового окладу.
Однак, Верховною Радою України 19 листопада 2024 року прийнято Закон України "Про Державний бюджет на 2025 рік", пунктом 13 розділу "Прикінцеві положення" якого визначено, що у 2025 році оплата праці державного службовця державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, складається з:
1) сталої заробітної плати - посадового окладу, надбавки за вислугу років, надбавки за ранг державного службовця, грошової допомоги, що виплачується з наданням щорічної основної оплачуваної відпустки, інших доплат, передбачених законами України;
2) варіативної заробітної плати - премій, компенсацій за додаткове навантаження у зв'язку з виконанням обов'язків тимчасово відсутнього державного службовця та за вакантною посадою державної служби, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.
Надбавка за вислугу років на державній службі встановлюється на рівні 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби, але не більше 30 відсотків посадового окладу.
Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2025 рік" запроваджено норму, яка суперечить нормі ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", а саме зменшує максимальну межу розміру надбавки а вислугу років на державній службі з 50 відсотків до 30 відсотків, та зменшує розмір самої надбавки з 3 до 2 відсотків посадового окладу державного службовця за кожний календарний рік стажу державної служби.
Вирішуючи спір, суд враховує, що неузгодженість між чинними нормативно-правовими актами, їхнє протиріччя з одного й того самого предмета регулювання, а також суперечність між двома або більше формально чинними нормами права, прийнятими з одного і того ж питання, в теорії права відомі як колізія норм права.
Для безумовного дотримання конституційних імперативних норм щодо обов'язку кожного неухильно додержуватися Конституції та законів України (ст. 68 Основного Закону України) важливо, щоб система законодавства відповідала усім критеріям "якості закону", зокрема, правове регулювання було чітким та послідовним, не допускало неоднозначного тлумачення правових норм, а також існування суперечливих або конфліктуючих між собою положень.
Логіка полягає у тому, що якщо норми, які регулюють співіснування людей, мають забезпечувати чіткі орієнтири правомірності поведінки і правовий порядок, то вони не повинні суперечити одна одній, мають взаємно узгоджуватись; позначаючи сукупність узгоджених між собою елементів як "систему"; норми права повинні створювати здатний належним чином функціонувати порядок людського співіснування.
Водночас, відступ від цього критерію призводить до виникнення колізій у законодавстві, що зумовлює настання негативних наслідків, зокрема, появу значної кількості юридичних спорів; перешкоду для формування єдиної та сталої судової практики; необхідність відступу від раніше сформульованих правових висновків Великої Палати Верховного Суду чи Верховного Суду; врешті це стає однією з вагомих причин зниження довіри до суб'єктів владних повноважень, судів та держави в цілому.
Крім того, поява колізій у законодавстві створює для особи ситуацію правової невизначеності, при якій виникають справедливі запитання: чи потрібно знати і дотримуватися всіх (без винятку) законів; якщо знати і дотримуватися одного чинного закону або норми закону, чи це означає презумпцію правомірності поведінки особи та неможливість її притягнення до відповідальності або настання інших негативних наслідків.
Вирішення колізій у законодавстві, якщо суб'єкти нормотворення тривалий час не вживають заходів для їх усунення, стає завданням суду. Виконання цього завдання вимагає від суду: 1) встановлення факту існування правової колізії (ситуація, за якої два або більше нормативних акти або норми одного акта регулюють по різному одні і ті ж суспільно-управлінські відносини) та 2) надання пріоритету одному із нормативних актів або норм одного акта.
Загальні підходи до вирішення колізій у законодавстві визначені у положеннях Конституції України, зокрема: 1) Конституція України має найвищу юридичну силу; закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй; норми Конституції України є нормами прямої дії (ч. ч. 1-3 ст. 8); 2) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ВРУ), є частиною національного законодавства України; укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України (ст. 9); 3) закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
У свою чергу Кодекс адміністративного судочинства України містить такі норми, які визначають підходи до вирішення колізій у законодавстві: 1) суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ) (ч. ч. 1-2 ст. 6); 2) у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана ВРУ, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України та ін.
Тлумачення норм судами є квазірегулюванням, яке виступає додатковим інструментом зміцнення верховенства права в Україні. Особливо помічним цей інструмент є тоді, коли, зокрема, існує необхідність у подоланні колізій та заповнення правовим регулюванням прогалин в законодавстві; квазірегулювання сприяє розвитку доктрини права та є індикатором для законодавця, що ті чи ті відносини повинні бути врегульовані, що суспільні відносини змінилися, ускладнилися і потребують нагального законодавчого регулювання і що законодавець вже запізнюється у їх унормуванні
При розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом.
За умов спірних правовідносин, спеціальним нормативно-правовим актом є Закон України "Про державну службу", а не Закон про затвердження бюджету України на відповідний рік.
У рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 Конституційний Суд України в вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить статті 6, частині другій статті 19, статті 130 Конституції України.
Виходячи з того, що предмет регулювання законів України про Державний бюджет України на кожний рік, є спеціальним, що обумовлено положеннями пункту 1 частини другої статті 92 Основного Закону України, Конституційний Суд України в Рішенні від 27 лютого 2020 року № 3-р/2020 дійшов висновку, що Кодексом не можна вносити зміни до інших законів України, зупиняти їх дію або скасовувати їх, а також встановлювати інше (додаткове) законодавче регулювання відносин, відмінне від того, що є предметом спеціального регулювання іншими законами України (абзац восьмий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19 лютого 2020 року у справі № 520/15025/16-а сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
З огляду на вищевикладене, в спірних правовідносинах до застосування підлягає норма спеціального нормативно-правового акту, а саме ч. 1 ст. 52 Закону України "Про державну службу", а не п. 13 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2025 рік", яким звужується обсяг прав та гарантій державних службовців, визначених чинним законодавством.
Так, Національне агентство України з питань державної служби (далі - НАДС України), реалізуючі свої повноваження щодо забезпечення формування у сфері державної служби та функціонального управління державною службою в державних органах відповідно до приписів Закону України "Про державну службу" підготувало Роз'яснення щодо умов оплати праці державних службовців державних органів, які провели класифікацію посад державної служби від 10 січня 2024 року № 176.
У вказаному роз'ясненні була надана вказівка про те, яким чином має відбуватися встановлення надбавки за вислугу років, передбаченої пунктом 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік", а саме як зазначило НАДС України "службі управління персоналом державного органу, який провів класифікацію посад державної служби, необхідно підготувати проект наказу про встановлення надбавок за вислугу років на державній службі у відсотковому розмірі, перерахованому відповідно до абзацу другого пункту 12 розділу "Прикінцеві положення" Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік"".
У свою чергу, роз'яснення НАДС, інших міністерств та центральних органів виконавчої влади щодо розрахунку заробітної плати мають лише інформаційний характер і не встановлюють правових норм, а тому не можуть покладатися в основу видання наказів щодо встановлення складових заробітної плати державних службовців.
Перевіряючи обґрунтованість та законність дій та рішень суб'єкта владних повноважень, суд враховує наведене нормативне регулювання та вимоги частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Разом з цим, оскільки наказом Олександрівського районного суду Донецької області від 08 січня 2025 року № 4к/6/25 встановлено надбавку за вислугу років на державній службі декільком особам, суд дійшов висновку про скасування вказаного наказу в частині встановлення надбавки саме ОСОБА_1 .
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку про часткове задоволення позову ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області, Олександрівського районного суду Донецької області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії.
Враховуючи, що позивач звільнений від сплати судового збору у відповідності до пункту 1 частини 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір», судові витрати зі сплати судового збору не підлягають відшкодуванню.
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 (місце проживання АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області (місцезнаходження: вул. Незалежності, 2, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 26288796), Олександрівського районного суду Донецької області (місцезнаходження: вул. Шкільна, 1, смт. Олександрівка, Краматорський район, Донецька область, 84000, код ЄДРПОУ 02895805) про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати наказ Олександрівського районного суду Донецької області від 08 січня 2025 року № 4к/6/25 в частині встановлення надбавки за вислугу років на державній службі ОСОБА_1 в розмірі 30% посадового окладу.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Донецькій області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 надбавки за вислугу років на державній службі відповідно до статті 52 Закону України «Про державну службу» з 01 січня 2025 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв