Україна
Донецький окружний адміністративний суд
10 квітня 2025 року Справа№200/845/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Позивачка, ОСОБА_1 звернулася до Донецького окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення від 02.12.2024 року № 056950001413 щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до пункту «д» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення»; зобов'язання зарахувати відповідно до записів трудової книжки серії НОМЕР_1 періоди роботи з 19.12.1991 по 04.11.1995 дояркою, з 04.11.1995 по 30.04.2000 дояркою, з 01.05.2000 по 08.02.2005 дояркою, з 27.12.2005 по 04.05.2011 оператором машинного доїння, з 05.05.2011 по 09.09.2013 оператором машинного доїння; зобов'язання зарахувати до страхового стажу роботи періоди навчання з 01.09.1988 по 21.06.1989; зобов'язання призначити з 26.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області в строк подання відзиву на позовну заяву копію пенсійної справи, довідку форми ОК-5, розрахунок стажу позивачки.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивачка зазначила, що 26.11.2024 року звернулась до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії відповідно до пункту «д» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», проте відповідач рішенням від 02.12.2024 року № 056950001413 відмовив в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058- IV від 09.07.2003 року у зв'язку з відсутністю стажу роботи на пільгових умовах за Списком 2, оскільки відсутнє повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, не досягнення 55 років. Зазначила, що претендувала на призначення пенсії відповідно до відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року, крім того не претендувала на призначення пенсії за наявності стажу роботи за Списком №2. Крім того, зазначила, що Закон не вимагає від особи, яка претендує на призначення певного виду пенсії надавати повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, та обов'язково бути взятою на облік як внутрішньо перемішена особа. Вік з якого позивач має право на пенсію визначений у Законі 50 років, а ні 55 років як зазначено в спірному рішенні. Зазначила, що на дату звернення до органів Пенсійного фонду України за призначенням пенсії досягла необхідного пенсійного віку та достатній стаж роботи дояркою та оператором машинного доїння, а тому має право на призначення пенсії відповідно до п. «д» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-ХІІ з урахуванням висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України №1-р/2020 від 23.01.2020. Рішення відповідача №057350008703 від 02.12.2024 року № 056950001413 щодо відмови в призначенні пенсії відповідно до пункту «д» ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», вважає протиправним, просила задовольнити позов.
Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки, надано відзив на позовну заяву, відповідно до якого останній просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що 26.11.2024 позивачка звернулася із заявою засобами вебпорталу електронних послуг до Пенсійного фонду України про призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне забезпечення». Пенсійна справа опрацьовувалась за принципом екстериторіальності спеціалістами Головних управлінь Пенсійного фонду України в Донецькій та в Тернопільській областях. За результатами розгляду заяви позивачки відповідач прийняв рішення про відмову від 02.12.2024 №056950001413 ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-ІV у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу за Списком №2, необхідного пенсійного віку 55 років. За результатами розгляду заяви від 26.11.2024 ОСОБА_1 згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу страховий стаж на дату звернення становить 30 років 02 місяці 03 днів, у тому числі пільговий стаж за Списком №2 становить 05 років 03 місяці та за Списком №1 - 08 місяців 24 дня. До страхового стажу не зараховано період навчання з 01.09.1988 по 21.06.1989 згідно із дипломом від 28.06.1989 № 109931, оскільки Позивачем надані сканкопії не з оригіналу документів, згідно із трудовою книжкою від 03.09.1990 серії НОМЕР_2 , оскільки запис про період навчання відсутній. До пільгового стажу зараховано періоди роботи: за Списком №1 з 12.02.2005 по 05.11.2005; за Списком №2 з 01.01.2006 по 31.12.2008, з 01.01.2010 по 31.03.2012 згідно із відомостями спецстажу в Реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. Крім того, зазначив, що зареєстроване місце проживання позивачки відноситься до тимчасово окупованих територій, проте особисте повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації згідно вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» закону № 1058 відсутнє, а довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 позивачкою не надавалась. Крім того, зазначив, що повноваження щодо призначення пенсії є дискреційними повноваженнями Пенсійного фонду України.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин України (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Ясинуватським РВ УМВС України в Донецькій області 10 вересня 1996 року, РНОКПП НОМЕР_4 ), є особою, що претендує на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2.
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010) є суб'єктом владних повноважень, органом виконавчої влади, основним завданням якого, згідно вимог чинного законодавства, зокрема, є реалізація державної політики з питань пенсійного забезпечення.
Положенням про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 на управління покладені повноваження, зокрема, щодо призначення (здійснення перерахунку) і виплати пенсії; забезпечення своєчасного і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, щомісячного довічного утримання суддям у відставці, допомоги на поховання та інших виплат, які згідно із законодавством здійснюються за рахунок коштів Фонду та інших джерел, визначених законодавством (підпункти 7,8 пункту 4 Положення).
26 листопада 2024 року ОСОБА_1 звернулася через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою довільної форми про призначення пенсії за віком з урахуванням відомостей про зміну прізвища на підставі витягу з Дії, та з урахуванням копії диплому, у зв'язку зі втратою його оригіналу.
Судом встановлено на підставі копії диплому серії НОМЕР_5 від 28 червня 1989 року, що ОСОБА_1 01 вересня 1988 року вступила до професійно-технічного училища №45 м. Ясинувата Донецької області і 21 червня 1989 року закінчила повний курс середнього професійно-технічного училища на базі середньої освіти за професією «Токар». Рішенням екзаменаційної комісії від 21 червня 1989 року ОСОБА_1 присвоєно кваліфікацію токаря 3 розряду.
Судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працювала у радгоспі «Авдіївський» у період з 28.07.1989 по 04.11.1995 року, а саме:
- на підставі наказу № 95-к від 27.07.1989 року зараховано помічником вихователя в яслі/сад «Івушка»;
- на підставі наказу №130к від 19.12.1991 року переведено дояркою відділення №2;
- на підставі наказу №97к від 04.11.1995 року звільнено у зв'язку з переходом радгоспу «Авдіївський» в КСП «Авдіївський».
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працювала у КСП «Авдіївський» у період з 04.11.1995 по 30.04.2000 року, а саме:
- на підставі протоколу кооперативу від 04.11.1995 року прийнято в члени КСП дояркою відділення №2;
- на підставі протоколу №69 від 29.04.2000 року звільнено за переводом в СТОВ «Авдіївський» у зв'язку з реорганізацією.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працювала у СТОВ «Авдіївський» у період з 01.05.2000 по 08.02.2005 року, а саме:
- на підставі наказу №25к від 30.04.2000 року прийнято за переводом дояркою відділення №2;
- на підставі протоколу №12к від 08.02.2005 року звільнено за власним бажанням ст. 38 КЗпП України.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працювала у ВАТ «ММК ім. Ілліча», згодом ПАТ «ММК ім. Ілліча» у період з 27.12.2005 по 04.05.2011 року, а саме:
- на підставі розпорядження №109к від 26.12.2005 року прийнято в агроцех оператором машинного доїння;
- на підставі розпорядження №10-к від 04.05.2011 року звільнено за переводом ДП «Ілліч-Агро Донбас» ПАТ «ММК ім. Ілліча» ст. 36 п. 5 КЗпП України.
Крім того, судом встановлено на підставі відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 від 03 вересня 1990 року, що ОСОБА_1 працювала у ДП «Ілліч-Агро Донбас» у період з 05.05.2011 по 09.09.2013 року, а саме:
- на підставі розпорядження №3-к від 05.05.2011 року прийнято в агроцех №4 оператором машинного доїння за переводом з ПАТ «ММК ім. Ілліча»;
- на підставі розпорядження №10к від 31.03.2012 року переведено в агроцех №5 оператором машинного доїння;
- на підставі розпорядження №41к 09.09.2013 року звільнено за згодою сторін ст. 36 п. 1 КЗпП України.
02.12.2024 року Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії № 056950001413.
Рішення обґрунтоване тим, що пенсійний вік відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року № 1058-ІV - 55 років. Вік заявниці - 53 роки. Згідно наданих документів та індивідуальних відомостей про застраховану особу, страховий стаж становить 30 років 02 місяці 03 дня, пільговий стаж роботи за Списком №2 становить 05 років 03 місяці та за Списком №1 - 08 місяців 24 дня. До страхового стажу не зараховано: період навчання з 01.09.1988 по 21.06.1989 згідно диплому від 28.06.1989 № 109931, оскільки заявником надані сканкопії не з оригіналу документів, згідно трудової книжки від 03.09.1990 серії НОМЕР_2 , оскільки відсутній період навчання. Пільговий стаж за Списком №1 з 12.02.2005 по 05.11.2005 та Списком № 2 з 01.01.2006 по 31.12.2008, з 01.01.2010 по 31.03.2012 зараховано згідно Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування. До заяви про призначення пенсії за віком долучено паспорт від 10.09.1996 серії НОМЕР_6 та відповідно заяви, у якому зазначено місце реєстрації з 22.08.1996 в с. Первомайське Донецької області, яке відноситься до тимчасово окупованих територій з 07.04.2014. Особисте повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, згідно вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» закону № 1058 відсутнє та довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи відповідно вимог Постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 не надавалась. За таких обставин, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області прийнято рішення про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 року у зв'язку з відсутністю стажу роботи на пільгових умовах за Списком 2, оскільки відсутнє повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації, відсутня довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, не досягнення 55 років.
Відповідно до розрахунку стажу ОСОБА_1 , з програмного забезпечення органу Пенсійного фонду України, до страхового стажу зараховано період навчання з 01.09.1988 по 21.06.1989 року, періоди роботи з 28.07.1989 по 04.11.1995 року, з 05.11.1995 по 30.04.2000 року, з 01.05.2000 по 31.12.2003 року, з 01.01.2004 по 31.01.2004 року, з 02.02.2004 по 11.02.2005 року, з 01.01.2006 по 31.12.2008 року, з 01.01.2009 по 30.11.2009 року, з 02.12.2009 по 31.12.2009 року, з 01.01.2010 по 31.03.2012 року, з 01.04.2012 по 09.09.2013 року, до пільгового стажу за Списком № 2 зараховано періоди з 01.01.2006 по 31.12.2008 року, з 01.01.2010 по 31.03.2012 року, до страхового та пільгового стажу не зараховано періоди: 01.02.2004 року, з 27.12.2004 по 31.12.2004 року, 01.12.2009 року, до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 19.12.1991 по 04.11.1995 року, з 04.11.1995 по 30.04.2000 року, з 01.05.2000 по 08.02.2005 року, з 01.01.2009 по 30.11.2009 року, з 02.12.2009 по 31.12.2009 року, з 01.04.2012 по 09.09.2013 року.
Отже, спірною обставиною у даній справі є наявність правових підстав для відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах через недосягнення пенсійного віку та не зарахування до стажу певних періодів роботи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносин, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Нормами статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Згідно до п. «д» ч. 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05 листопада 1991 року № 1788-XII (в редакції чинній після прийняття Закону від 02.03.2015 року № 213-VIII, далі - Закон № 1788) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, після досягнення 55 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Таким чином Законом України від 02.03.2015 року № 213-VIII раніше передбачений п. «д» ст. 13 Закону № 1788 віковий ценз для жінок у 50 років було збільшено до 55 років. Закон України від 02.03.2015 року №213-VIII набрав чинності з 01.04.2015 року.
Відповідно до пункту 2 розділу XV Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 9 липня 2003 року № 1058-IV (у редакції до 03.10.2017 року, далі - Закон № 1058-IV) пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: 1) особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Отже, після набрання чинності нормами Закону № 1058-IV правила призначення пенсій жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, регламентувались п. «д» ч. 1 ст. 13 Закону № 1788.
Таке правове регулювання існувало до дати набрання чинності нормами Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII (11.10.2017 року), яким текст Закону № 1058-IV доповнено ст. 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Законом України від 03.10.2017 року № 2148-VIII у новій редакції викладено пункт 2 розділу XV Закону № 1058-IV, згідно якого пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Згідно пункту 5 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 55 років і за наявності стажу на зазначених роботах не менше 20 років, за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Законом № 2148-VIII передбачено, що наведені вище норми закону підлягають застосуванню з 01.10.2017 року.
Таким чином, з 01.10.2017 року правила призначення пенсій жінкам, які працюють, зокрема, доярками (операторами машинного доїння) почали регламентуватись одночасно двома законами: пунктом «д» статті 13 Закону №1788 в редакції Закону України від 02.03.2015 року № 213-VIII та пунктом 5 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону України від 03.10.2017 року № 2148-VIII.
Правила вказаних законів були повністю уніфікованими (ідентичними).
Зазначене правове регулювання існувало до прийняття Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 року № 1-р/2020 «У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII».
Згідно п.п. 1-3 резолютивної частини зазначеного рішення визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: д) жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Таким чином, з 23.01.2020 року в Україні існують два Закони, які одночасно врегульовують призначення пенсій за Списком № 1, а саме: пункт «д» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до Закону №213-VIII та пункт 5 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Судом встановлено, що станом на дату подання заяви про призначення пенсії (26.11.2024 року) позивачка досягла віку 53 роки.
Щодо позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у визначенні пенсійного віку, який складає 50 років за пунктом «д» частини 1 статті 13 Закону № 1788 в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII та 55 років за пунктом 5 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII.
Закон України від 3 жовтня 2017 року № 2148-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій», який містить ідентичні правові норми щодо збільшення пенсійного віку, на предмет конституційності не перевірявся.
Відповідно до положень частини 1 статті 92 Закону України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України» (далі - Закон № 2136-VIII) юридичну позицію Конституційний Суд викладає у мотивувальній та/або резолютивній частині рішення, висновку.
Конституційний Суд України в рішенні від 8 червня 2016 року у справі № 4-рп/2016 зауважив, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, визнані неконституційними, не можуть бути прийняті в аналогічній редакції, оскільки рішення Конституційного Суду України є «обов'язковими до виконання на території України, остаточними і не можуть бути оскаржені» (частина друга статті 150 Конституції України). Повторне запровадження правового регулювання, яке Конституційний Суд України визнав неконституційним, дає підстави стверджувати про порушення конституційних приписів, згідно з якими закони та інші нормативно-правові акти ухвалюються на основі Конституції України і повинні відповідати їй (частина друга статті 8 Основного Закону України, пункт 7 рішення № 4-рп/2016).
Враховуючи викладене, правова норма, яка регулює правовідносини аналогічно нормі, що визнана Конституційним Судом України неконституційною, або дублює таку правову норму (незалежно від періоду її прийняття та виду нормативного акту, в якому вона втілена), не підлягає застосуванню. У такому разі суд застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.
Висновок у рішенні Конституційного Суду України у справі № 4-рп/2016 зроблено з урахуванням вимог частини 2 статті 150 Конституції України в редакції, чинній на момент прийняття рішення № 4-рп/2016, яка є тотожною статті 151-2 Конституції України у редакції на час розгляду справи та статті 8 Конституції України.
Водночас висновок, сформований у пункті 7 рішення № 4-рп/2016, застосовується судом з урахуванням обставин справи та вимог статті 151-2 Конституції України.
Відповідно до частини 1 статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Згідно пункту 3.1 рішення № 1-р/2020 від 23 січня 2020 року за юридичною позицією Конституційного Суду України верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність (абзац другий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини рішення від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018). Відповідно до змісту статті 8 Конституції України, розвиваючи практику Конституційного Суду України, верховенство права слід розуміти, зокрема, як механізм забезпечення контролю над використанням влади державою та захисту людини від свавільних дій державної влади.
Відповідно до пункту 4.4. мотивувальної частини рішення від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 Конституційний Суд України дійшов висновку, що стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, якими передбачено поетапне підвищення на 5 років віку виходу на пенсію на пільгових умовах з урахуванням відповідного стажу роботи та на пенсію за вислугу років для працівників, визначених у вказаних нормах, порушують легітимні очікування таких осіб, а отже, суперечать частині першій статті 8 Конституції України, тобто порушують принцип верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Згідно пункту 1 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 визнано неконституційними статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Конституційним Судом України визнані неконституційними положення щодо підвищення віку виходу на пенсію для пільгових категорій осіб та згідно з пунктом 2 резолютивної частині Рішення КСУ № 1-р/2020 зазначені положення втрачають чинність з дня ухвалення цього Рішення (тобто з 23 січня 2020 року).
Відповідно до пункту 3 резолютивної частини рішення КСУ від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 викладена юридична позиція щодо порядку виконання цього Рішення, а саме: застосуванню підлягають положення Закону № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.
Згідно частини 2 статті 8 Закону України «Про Конституційний Суд України» з метою захисту та відновлення прав особи Суд розглядає питання щодо відповідності Конституції України (конституційності) акта (його окремих положень), який утратив чинність, але продовжує застосовуватись до правовідносин, що виникли під час його чинності.
Відповідно до пункту 3 рішення № 1-р/2020 визначено порядок його виконання щодо тих осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року (набрання чинності Законом № 213-VIII) на посадах, визначених у вказаних нормах.
Отже, Конституційний Суд в рішенні № 1-р/2020 визначив спосіб захисту та відновлення прав осіб, що зазнали їх порушення у зв'язку з ухваленням Закону № 213-VIII.
Суд наголошує, що припис акта, визнаний неконституційним Конституційним Судом України із змістовних підстав більше не може бути застосованим під час розгляду справ судами з мотивів його суперечності Конституції України.
Водночас у контексті предмету спору юридична позиція, викладена в Рішенні Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, застосовується також при оцінці змін до Закону № 1058-IV, які регламентують спірні правовідносини та рішення відповідача.
Згідно преамбули постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 01.11.1996 року «Про застосування Конституції України», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.
Тому, ґрунтуючись на юридичній позиції Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, суд вважає, що ідентична правова норма, яка міститься в Законі України від 3 жовтня 2017 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII, теж не відповідає Конституції України, а тому не підлягає застосуванню.
Враховуючи, що на виконання вимог пункту 5 статті 62, пункту 4 частини другої статті 63 Закону № 2136-VIII, Конституційним Судом не було закрито провадження у справі № 1-р/2020, відсутні підстави вважати, що у зв'язку із ухваленням Закону № 1058-IV у редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року, втратили дію положення Закону № 1788-XII в частині регулювання прав на пільгову пенсію у період з 01.04.2015 року.
При цьому, норми пункту 2 розділу XV Закону № 1058-IV в редакції Закону № 2148-VIII від 03.10.2017 року перешкоджають таким особам в реалізації права на пенсію на пільгових умовах за Законом № 1788-ХІІ в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VII.
Згідно положень статей 1 та 17 Закону України від 23.02.2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В рішенні ЄСПЛ від 7 листопада 2013 року у справі Пічкур проти України (заява № 10441/06, пункти 41- 43, 52) суд акцентував увагу на тому, що: якщо в Договірній державі є чинне законодавство, яким передбачено право на соціальні виплати, обумовлені або не обумовлені попередньою сплатою внесків, це законодавство має вважатися таким, що породжує майновий інтерес, який підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, для осіб, що відповідають вимогам такого законодавства.
Водночас юридична природа соціальних виплат, у тому числі пенсій, розглядається ЄСПЛ не лише з позицій права власності, але й пов'язує з ними принцип захисту «законних очікувань» (reasonable expectations) та принцип правової визначеності (legal certainty), що є невід'ємними елементами принципу правової держави та верховенства права.
В контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції об'єктами права власності можуть бути у тому числі «легітимні очікування» та «майнові права» (Pine Valley Developments Ltd and Others v. Ireland), заява № 12742/87; ухвала ЄСПЛ від 13 грудня 1984 року щодо прийнятності заяви S. v. the United Kingdom, № 10741/84).
Тобто коли соціальна чи інша подібна виплата закріплена законом, вона має виплачуватися на основі чітких і об'єктивних критеріїв і, якщо людина очевидно підходить під ці критерії, це породжує у такої людини виправдане очікування в розумінні статті 1 Першого протоколу.
Також практикою Європейського суду з прав людини сформовано підхід щодо розуміння правової визначеності як засадничої складової принципу верховенства права. Зокрема, у пункті 61 Рішення «Брумареску проти Румунії» Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип правової визначеності є складовою верховенства права (Brumarescu v. the Romania, заява № 28342/95). У пункті 109 справи «Церква Бессарабської Митрополії проти Молдови» Суд зазначив, що закон має бути доступним та передбачуваним, тобто вираженим з достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку (Metropolitan Church of Bessarabia and Others v. the Moldova, заява № 45701/99).
Таким чином, неправомірне позбавлення особи пенсії не узгоджується з принципом правової визначеності.
З аналізу вищенаведених норм, позиції Конституційного Суду України та практики Європейського суду з прав людини беззастережно вбачається, що збільшення пенсійного віку для отримання пенсії на пільгових умовах для осіб, які відпрацювали в особливих умовах, набули на момент підвищення пенсійного віку необхідний стаж, який передбачав право на пільгову пенсію, є звуженням цього права.
На противагу доводам відповідача про необхідність досягнення позивачкою 55 років, суд зазначає, що до категорії осіб, на яких поширюється дія рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020 року № 1-р/2020, і відповідно мають право на пенсію за віком на пільгових умовах за положеннями Закону № 1788-ХІІ після 23.01.2020 року (набрання чинності рішення КСУ № 1-р/2020) належать особи, які працювали до 01.04.2015 року на посадах, визначених, зокрема, у пункті «д» частини 1 статті 13 Закону №1788, мали стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка діяла до 01.04.2015 року, та досягли віку, визначеного цією статтею, на момент звернення до Пенсійного фонду за призначенням пенсії.
Стосовно не зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи 01.02.2004 року, з 27.12.2005 по 31.12.2005 року, 01.12.2009 року, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень ст. 62 Закону «Про пенсійне забезпечення» основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
В пункті 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637, також закріплено положення, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Частиною 1 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з частиною 1 статті 15 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» платниками страхових внесків до солідарної системи є страхувальники, зазначені в статті 14 цього Закону, і застраховані особи, зазначені в частині першій статті 12 цього Закону.
Відповідно до статті 11 цього Закону, обчислення страхових внесків застрахованих осіб здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Положеннями статті 20 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення. Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць. Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Системний аналіз вказаних вище нормативно-правових актів дає підстави дійти висновку, що до страхового стажу зараховується період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески.
Отже, періоди роботи, за які підприємство-страхувальник нарахувало застрахованій особі - працівнику заробітну плату та утримало з неї відповідні страхові внески (єдиний внесок), повинні зараховуватися до страхового стажу цієї застрахованої особи-працівника незалежно від того, чи сплатило фактично підприємство-страхувальник ці страхові внески, чи ні.
Отже, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку (в індивідуальних відомостях про застраховану особу) відомостей про сплату підприємством-роботодавцем страхових внесків (єдиного внеску) для нарахування пенсії за наявності відомостей, які підтверджують нарахування заробітної плати (доходу), на які відповідно до Закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), - не є підставою для позбавлення особи права на пенсію.
Суд звертає увагу, що відповідачем зараховано частково періоди роботи з 04.11.1995 по 31.01.2004 року та з 02.02.2004 по 08.02.2005 року, з 01.01.2006 по 30.11.2009 року, з 02.12.2009 по 04.05.2011 року на підставі відомостей персоніфікованого обліку.
При цьому, відповідачем не зараховано до страхового стажу позивачки період роботи 01.02.2004 року, з 27.12.2005 по 31.12.2005 року, 01.12.2009 року, та не вказано причини відповідного не зарахування у спірному рішенні.
Водночас, судом встановлено на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) стосовно позивача, що роботодавцями позивача за вказані періоди нараховано заробітну плату та сплачено страхові внески за 01.02.2004 та 01.12.2009 року.
Враховуючи вище викладене, а також беручи до уваги те, що трудова книжка містить усі необхідні відомості про роботу позивача у спірні періоди, суд дійшов висновку, що у відповідача були відсутні підстави їх не зараховувати до страхового стажу.
Разом з цим відсутність відомостей стосовно нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), на яку (який) відповідно до закону нараховуються страхові внески (єдиний внесок), свідчить про відсутність підстав для зарахування відповідного періоду до страхового стажу особи.
Судом встановлено на підставі індивідуальних відомостей про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування(форма ОК-5) стосовно позивачки, що за період з 27.12.2005 по 31.12.2005 року відсутні відомості про нарахування заробітної плати.
Отже, оскільки станом на дату звернення позивачки за призначенням пенсії (26.11.2024 року) в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування були відсутні відомості про нарахування заробітної плати позивачці за вищезазначений період, у відповідача були відсутні підстави для зарахування періоду з 27.12.2005 по 31.12.2005 року до страхового стажу та, відповідно, до пільгового стажу.
Отже, права позивача в цій частині не є порушеними з боку відповідача.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Стосовно позовних вимог позивачки про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період навчання 01.09.1988 по 21.06.1989 суд зазначає наступне.
Так, відповідачем у спірному рішенні зазначено, що вказаний період не зараховано до страхового стажу, оскільки надано сканкопії диплому від 28.06.1989 № НОМЕР_7 , а згідно трудової книжки від 03.09.1990 серії НОМЕР_2 відсутній період навчання.
Водночас, незважаючи на вищевказане судом встановлено на підставі розрахунку стажу позивачки, сформованого 02.12.2024 року, що зазначений період зараховано до страхового стажу позивачки.
Отже, права позивача в цій частині не є порушеними з боку відповідача.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в цій частині.
Стосовно не зарахування до пільгового стажу з 19.12.1991 по 04.11.1995 року, з 04.11.1995 по 30.04.2000 року, з 01.05.2000 по 08.02.2005 року, з 01.01.2009 по 30.11.2009 року, з 01.12.2009 по 31.12.2009 року, з 01.04.2012 по 09.09.2013 року суд зазначає наступне.
Основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України (стаття 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджений Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (в подальшому - Порядок № 637).
Згідно із п. 1 Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (в подальшому - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно із п. 20 Порядку № 637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального стажу роботи приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників (додаток № 5).
У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Додатково в довідці наводяться такі відомості: стосовно жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами на підприємствах сільського господарства (в тому числі в колгоспах) - про виконання встановлених норм обслуговування.
Судом встановлено, що насамперед записами у трудовій книжці підтверджується пільговий характер роботи позивачки у вищезазначені періоди на посадах доярки та оператора машинного доїння.
Вищенаведене також підтверджується відомостями наявної в матеріалах справи довідки ПФУ Форми ОК-5, відповідно до яких позивачка, зокрема, у періоди 2000, 2002-2003, 2009 та з 01.01.2013 по 31.08.2013 року виконувала роботи, які обліковуються за кодом підстави для обліку спецстажу ЗП3013Д1.
Відповідно до п. 1 Додатку 3 до Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого Наказом Міністерства доходів і зборів України від 09.09.2013 № 454 (далі - Порядок № 454), під кодом:
- ЗП3013Д1 обліковується спеціальний стаж жінок, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Як уже зазначалось вище відповідно до пункту «д» частини 1 статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: жінки, які працюють доярками (операторами машинного доїння), свинарками-операторами в колгоспах, радгоспах, інших підприємствах сільського господарства, - після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Норми обслуговування для цих цілей встановлюються в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
При цьому, суд звертає увагу, що порядок, який би визначав норми навантаження та кількості обслуговування тварин на час роботи позивача з 1991 по 2013 роки відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» Кабінетом Міністрів України не приймався. Відсутність порядку, який би визначав норми обслуговування, виконання яких повинно враховуватись при призначенні даній категорії працівників пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до зазначеної вище норми Закону, не може позбавляти особу права на отримання пенсії, гарантованої їй Конституцією України та Законом України «Про пенсійне забезпечення» до того ж за умови доведеності факту її роботи у спірний період на цій посаді.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20 січня 2022 року у справі №219/4003/17.
Натомість відповідачем взагалі не надано у спірному рішенні оцінки щодо зарахування спірних періодів роботи позивачки на посадах доярки та оператора машинного доїння до пільгового стажу відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
За таких обставин, відповідач протиправно не зарахував позивачці до пільгового стажу відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди роботи з 19.12.1991 по 04.11.1995, з 04.11.1995 по 30.04.2000, з 01.05.2000 по 08.02.2005, з 01.01.2006 по 04.05.2011, з 05.05.2011 по 09.09.2013.
Стосовно ненадання позивачкою особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації або довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи суд зазначає наступне.
З 23 червня 2024 року набрав чинності Закон України від 25 квітня 2024 року № 3674-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання питання обчислення страхового стажу та пенсійного забезпечення», яким внесено зміни до пункту 14-4 розділу ХV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», яким встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та Російської Федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії.
Судом встановлено на підставі паспорта серії НОМЕР_3 , що адресою реєстрації позивачки є АДРЕСА_1 (нині с. Авдіївське, Очеретинської селищної територіальної громади Покровського району).
На підставі переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженого Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 28 лютого 2025 року № 376 вказаний населений пункт є територією України, тимчасово окупованою Російською Федерацією, з 02.05.2024 року.
Отже, позивач є особою, яка під час тимчасової окупації території виїхала на підконтрольну Україні територію, а тому у відповідності до вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», він має підтвердити в заяві про призначення пенсії неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації.
Водночас, позивачем відповідного підтвердження в заяві про призначення пенсії не зазначено та до заяви такого підтвердження також не додано, що вбачається з матеріалів справи та не заперечується позивачем.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до пункту 1.8 розділу І Порядку № 22-1) у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія.
Пунктом 4.2 розділу 4 Порядку № 22-1 визначено, що при прийманні документів працівник структурного підрозділу, який здійснює прийом та обслуговування осіб, зокрема, повідомляє про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.
При цьому суд зазначає, що виходячи з аналізу пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» вбачається, що відповідне повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації зазначається в заяві про призначення пенсії, тобто фактично у вигляді власного письмового підтвердження. При цьому, такі вимоги не є формальними, оскільки вони встановлені чинним законодавством та обумовлені агресією Російської Федерації проти України, та окупацією частини території України.
За таких обставин, відповідач станом на момент розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком не володів будь-якою інформацією щодо неодержання позивачем пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації.
Водночас, доказів повідомлення пенсійним органом позивача у визначений Порядком № 22-1 спосіб про необхідність подання особистого повідомлення про неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення Російської Федерації, матеріали справи не містять.
Позивачкою в свою чергу не виконано вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Таким чином висновки відповідача у спірному рішенні щодо відмови в призначенні позивачу пенсії є передчасними.
Стосовно ненадання позивачем довідки про місце проживання суд зазначає наступне.
Відповідно до підпункту 4 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи - відомості про місце проживання особи.
Тобто, Порядком №22-1 не визначено обов'язку надавати довідку про місце проживання, а лише визначено необхідність надання відомостей про місце проживання.
Судом встановлено та зазначене не є спірною обставиною між сторонами, що позивачка не має статусу внутрішньо переміщеної особи.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.
Відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом;
вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати.
Отже, реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.
За таких обставин, відсутність довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, не може слугувати підставою для відмови в призначенні пенсії за віком, оскільки така підстава не передбачена пенсійним законодавством та є такою, що суттєво обмежує конституційне право громадянина на отримання пенсійних виплат.
Стосовно позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити з 26.11.2024 пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2 відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» у редакції згідно з рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020, суд зазначає наступне.
На законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Європейський суд з прав людини Рішенням у справі «Круслена» від 24 квітня 1990 року зазначив, що «закон, який надає дискреційне право, має визначати межі здійснення такого права, хоча докладні правила та умови мають міститися в нормах субстантивного права. Проте надання законом виконавчій владі, чи судді нічим не обмеженого дискреційного права, суперечило б принципові верховенства права. Отже, закон має досить чітко визначати межі будь-яких таких повноважень, наданих компетентним органам, а також спосіб їх застосування, щоб забезпечувати належний захист особистості від свавільного втручання».
Відповідно до п. 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 № 1380/5, визначено наступне поняття дискреційних повноважень. Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта
Так, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може і ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавча встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу і верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
При таких обставинах по цій справі суд не може перебирати повноваження Пенсійного фонду саме щодо призначення позивачу пенсії.
Крім того, суд враховує, що позивачкою в свою чергу не виконано вимог пункту 14-4 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Разом з тим, пунктом 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що адміністративний позов може містити вимоги про зобов'язання відповідача - суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Відповідно до пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про зобов'язання відповідача вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача прийняти (вчинити) певні дії, і це прямо вбачається з пункту 4 частини 1 статті5та пункту 4 частини 2 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
З практики Європейського суду з прав людини слідує таке: в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Враховуючи той факт, що суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення пенсій громадянам, суд дійшов висновку, що належним способом захисту прав позивачки, буде зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача від 26.11.2024 року, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За таких обставин, з метою ефективного захисту прав позивача суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056950001413 від 02.12.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії та зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.11.2024 року відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, зарахувавши до страхового стажу період роботи 01.02.2004 року, 01.12.2009 року, та до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди з 19.12.1991 по 04.11.1995 року, з 04.11.1995 по 30.04.2000 року, з 01.05.2000 по 08.02.2005 року, з 01.01.2009 по 30.11.2009 року, з 01.12.2009 по 31.12.2009 року, з 01.04.2012 по 09.09.2013 року, з урахуванням висновків суду.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Згідно частини 8 статті 139 КАС України у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Таким чином, судовий збір у розмірі 726,72 грн підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями 2-15, 19-21, 72-79, 90, 94, 122, 123, 132, 159-161, 164, 192-194, 224-228, 241-247, 255, 253-262, 293-295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області № 056950001413 від 02.12.2024 року, яким відмовлено ОСОБА_1 у призначенні пенсії.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) від 26.11.2024 року відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, яка була чинною до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02 березня 2015 року № 213-VIII, зарахувавши до страхового стажу період роботи 01.02.2004 року, 01.12.2009 року, та до стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до пункту «д» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» періоди з 19.12.1991 по 04.11.1995 року, з 04.11.1995 по 30.04.2000 року, з 01.05.2000 по 08.02.2005 року, з 01.01.2009 по 30.11.2009 року, з 01.12.2009 по 31.12.2009 року, з 01.04.2012 по 09.09.2013 року, з урахуванням висновків суду.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (юридична адреса: 84122, Донецька обл., м. Слов'янськ, пл. Соборна, буд. 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 726 (сімсот двадцять шість) гривень 72 коп.
Рішення прийнято в порядку письмового провадження 10 квітня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження також може бути поновлений в разі його пропуску з інших поважних причин, крім випадків, визначених частиною другою статті 299 цього Кодексу.
Суддя О.В. Троянова