11 квітня 2025 рокуСправа №160/6024/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого суддіПрудника С.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 в особі представника Павелка Сергія Михайловича до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу,-
24.02.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла сформована 21.02.2025 року через систему “Електронний суд» позовна заява ОСОБА_1 в особі представника Павелка Сергія Михайловича до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, в якій представник позивача просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ начальника Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області “По особовому складу» від 22.01.2025 року №71 о/с в частині переміщення підполковника поліції ОСОБА_1 (0048968), на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №3 Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області;
- поновити підполковника поліції ОСОБА_1 (0048968) на посаду заступника начальника Самарівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області.
Означені позовні вимоги вмотивовані тим, що Відповідно до наказу Національної поліції від 14.11.2024 року №1196, штат Самарівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області передбачає наступні посади керівництва: начальник відділу поліції; заступник начальника відділу - начальник слідчого відділу; заступник начальника відділу поліції - начальник відділу кримінальної поліції; заступник начальника відділу поліції з превентивної діяльності; заступник начальника відділу поліції, що є підтвердженням тих обставин, що посада, яку обіймав поліцейський ОСОБА_1 до його переведення на нижчу посаду не була скорочена. ОСОБА_1 не надавав згоду на його переведення на нижчу посаду. Окрім переміщення позивача на нижчу посаду, спірним наказом відбулося переміщення позивача на службу до іншої місцевості. Підполковник ОСОБА_1 проживає та зареєстрований у м. Павлоград, Дніпропетровської області. Разом з ним проживають члени його сім'ї (дружина, дитини). Більшу частину служби ОСОБА_1 проходив на посадах за місцем свого проживання, тобто у Павлоградському відділі поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області. Переміщення з посади заступника начальника Павлоградського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області на посаду заступника начальника Новомосковського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області в 2023 році здійснювалося в інтересах служби та за згодою поліцейського. Згідно положеннями ч. 2 ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» таке переміщення є рівнозначним. Таким чином, ОСОБА_1 починаючи з 2023 року проходить службу в іншій місцевості не за місцем свого проживання, однак це відповідає його інтересам, інтересам служби, та за його згодою. Переміщення підполковника ОСОБА_1 на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №3 Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, є ще більш відділеним від місця проживання поліцейського та членів його сім'ї, не відповідає його інтересам, адже посада на яку його переведено є нижчою від посади, яку він займав до переміщення.
20.03.2025 року від представника Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї правової позиції представником відповідача зазначено наступне. Згідно наказу Національної поліції України від 14.12.2015 № 142 «Про затвердження Переліку посад поліцейських і відповідних їм граничних спеціальних звань», граничне спеціальне звання по посаді, яка у зв'язку з реорганізацією була скорочена і яку займав позивач заступник начальника відділу поліції - підполковник поліції. У зв'язку з введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на всій території України воєнного стану, з метою забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії режиму воєнного стану» від 15.03.2022 № 2123-IX до ст. 65 та доповнення. Відповідно до частини 8 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення. Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. Відповідно до частини 2 статті 65 Закону «Про Національну поліцію», посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції. Розділом ІІ Закону від 15.03.2022 № 2123-ІХ визначено, що пункт 1 розділу І цього Закону діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього. Тож, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади. При цьому, Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України за №1235 від 23.11.2016 р. Відповідно до Переліку документів з питань проходження служби, затвердженого наказом МВС України за №1235 від 23.11.2016 р., такими документами є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення. Прийняття на службу до поліції, звільнення зі служби в поліції, а також переміщення на інші посади в органі чи підрозділі поліції, належить до компетенції керівника ГУНП та є його дискреційним повноваженням як керівника органу поліції. Позивача 06.12.2024 було попереджено про можливе наступне вивільнення зі служби в поліції, в попереджені зазначено, що на підставі наказу НПУ від 14.11.2024 № 1196 його посада скорочена. Відповідно до ч. 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», позивача попереджено про можливе наступне переміщення відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини 1 (на рівнозначні посади у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації) або абзацу 2 пункту 3 частини 1 (на посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду) статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» протягом двохмісячного строку з моменту одержання цього попередження. Також, позивачу роз'яснено, що відповідно до частини 4 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», перебування поліцейського, посада якого скорочена, на
лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк. Крім цього, відповідно до довідки управління кадрового забезпечення ГУНП від 19.03.2025 № 18087-2025 на момент призначення позивача (22.01.2025) на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції вакантної рівнозначної посади, яку займав позивач до скорочення (граничне спеціальне звання - підполковник поліції) в ГУНП не було. Тобто, позивача неможливо було призначити у відповідності до абзацу 4 пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію». Окрім того, відповідно до довідки управління кадрового забезпечення ГУНП від 19.03.2025 № 18088-2025 позивач з моменту попередження про скорочення та до моменту видання спірного наказу жодного волевиявлення щодо призначення на якусь особисто обрану ним посаду в органі поліції не виявляв. Отже, реалізуючи власні дискреційні повноваження начальник ГУНП, у відповідності до абзацу 2 пункту 3 частини 1 Закону України «Про Національну поліцію» призначив позивача на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 3 Дніпровського районного управління поліції на підставі подання від 21.01.2025 та наказу НПУ від 14.11.2024 № 1196, перебував поліцейський, то пункт 3 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII безпосередньо виділяє лише одну підставу для такого переміщення, яка враховує побажання поліцейського, а саме переміщення за ініціативою поліцейського. В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду. При цьому пункт 3 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість. Отже, спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагає згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість. Крім цього, взагалі безпідставною є позовна вимога позивача щодо його поновлення на посаді заступника начальника Самарівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, оскільки позивач даної посади не займав, скорочено його з посади заступника начальника Новомосковського районного відділу поліції, тобто з підрозділу поліції, якого на даний час не існує.
01.04.2025 року від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив щодо позовної заяви, в якій зазначено, що що відповідач не подав будь - якого доказу на спростування зазначених в позовній заяві обставин. Отже висновки, зазначені у відзиві на позовну заяву є необґрунтованими.
За відомостями з витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.02.2025 року зазначена вище справа розподілена та передана судді Пруднику С.В.
Одночасно із поданою до суду позовною заявою ОСОБА_1 до суду подано заяву про забезпечення позову, за наслідками розгляду якої, ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу повернуто без розгляду.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.02.2025 року вказану позовну заяву було залишено без руху через невідповідність вимогам ст. ст. 160, 161 КАС України.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 року у задоволенні заяви представника позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовлено повністю.
У встановлений ухвалою суду від 26.02.2025 року строк позивач усунув недоліки адміністративного позову.
04.03.2025 року ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду прийнято до свого провадження означену позовну заяву та відкрито провадження в адміністративній справі. Призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін. Витребувано у Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області: засвідчену належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копію наказу начальника Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області “По особовому складу» від 22.01.2025 року №71 о/с в частині переміщення підполковника поліції ОСОБА_1 (0048968), на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №3 Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області; засвідчені належним чином у відповідності до вимог ст. 94 КАС України копії усіх документів, які слугували підставою для прийняття наказу начальника Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області “По особовому складу» від 22.01.2025 року №71 о/с в частині переміщення підполковника поліції ОСОБА_1 (0048968), на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №3 Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області. Судом зобов'язано витребувані судом докази подати до Дніпропетровського окружного адміністративного суду (також шляхом направлення на електронну адресу Дніпропетровського окружного адміністративного суду (inbox@adm.dp.court.gov.ua; inboxdoas@adm.dp.court.gov.ua) ) у строк до 03.04.2025 року. Судом попереджено Головне управління Національної поліції у Дніпропетровській області про можливість застосування судом заходів процесуального примусу, зокрема накладення штрафу та винесення окремої ухвали у разі невиконання вимог даної ухвали суду.
Справа розглянута в межах строку розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження, встановленого статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України - в межах шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Вивчивши та дослідивши всі матеріали справи та надані докази, а також проаналізувавши зміст норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, з'ясувавши всі обставини справи, оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, суд дійшов наступних висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що позивач, ОСОБА_1 з 24.02.2003 року по 06.11.2015 року проходив службу в органах внутрішніх справ, а з 07.11.2015 року і по цей час - в органах Національної поліції.
З 31.07.2023 року ОСОБА_1 було призначено на посаду заступника начальника Новомосковського районного відділу поліції Головного управління національної поліції в Дніпропетровській області. Спеціальне звання - підполковник поліції.
Так, відповідно до наказу ГУНП від 31.07.2023 № 511 о/с підполковник поліції ОСОБА_1 був призначений на посаду заступника начальника Новомосковського районного відділу поліції.
Наказом Національної поліції України від 14.11.2024 року № 1196 відповідно до статті 15 Закону України «Про Національну поліцію» та наказу Національної поліції України (далі - НПУ) від 28.10.2024 № 1138 «Про затвердження Змін до Структури територіальних органів поліції» затверджено зміни до штатів територіальних (відокремлених) підрозділів ГУНП в Дніпропетровській області, зокрема Новомосковського районного відділу поліції ГУНП.
Так, у зв'язку з реорганізацією, відповідно до переліку змін затверджених наказом НПУ від 14.11.2024 року № 1196, всі посади Новомосковського районного відділу поліції скорочено, зокрема і посаду позивача - заступник начальника Новомосковського районного відділу поліції.
06.12.2024 року позивача було попереджено про можливе наступне вивільнення зі служби в поліції та вказано, що на підставі наказу НПУ від 14.11.2024 року № 1196 його посада заступника начальника Новомосковського районного відділу поліції скорочена.
22.01.2025 року на виконання наказу Національної поліції України від 14.11.2024 № 1196, ГУНП видано наказ № 71 о/с, яким відповідно до абзацу 2 пункту 3 частини 1, абзацу 2 частини 8 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» підполковника поліції ОСОБА_1 переміщено з 22.01.2025 на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 3 Дніпровського районного управління поліції № 1 ГУНП.
Підставами видання наказу ГУНП від 22.01.2025 року № 71 о/с слугували подання від 21.01.2025 року та наказ НПУ від 14.11.2024 року № 1196.
Відповідно до подання заступника начальника ГУНП полковника поліції Слухаєнка Ю.М., в Дніпровському районному управлінні поліції № 1, зокрема у відділі поліції № 3 вакантна посада старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції, що суттєво впливає на якість поставлених на підрозділ завдань. Для укомплектування зазначеної посади підібрано підполковника поліції ОСОБА_1 , який за період служби в Національній поліції має достатній досвід практичної служби в поліції.
Начальником ГУНП 21.01.2025 вказане подання розглянуто та поставлена відповідна резолюція «УКЗ до наказу».
24.01.2025 через засоби поштового зв'язку, рекомендованим листом з описом вкладення, ОСОБА_1 було направлено витяг з наказу ГУНП від 22.01.2025 року № 71 о/с щодо його переміщення на посаду.
Позивач вважаючи, що наказ начальника Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області “По особовому складу» від 22.01.2025 року №71 о/с в частині його переміщення на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції №3 Дніпровського районного управління поліції №1 Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду із позовною заявою.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини шостої статті 43 Конституції України громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Згідно з пунктом 17 частини четвертої статті 4 КАС України публічна служба діяльність на державних політичних посадах, у державних колегіальних органах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, інша державна служба, патронатна служба в державних органах, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.
Так, предметом розгляду в цій справі є позовні вимоги поліцейського, якого для більш ефективної служби, виходячи з інтересів служби, під час дії воєнного стану, переміщено у зв'язку з реорганізацією, без його згоди до іншого підрозділу в органі поліції на посаду нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський до її скорочення.
При цьому, спірне переміщення відбулося на підставі положень Закону України від 02.07.2015 року № 580-VIII "Про Національну поліцію" (далі - Закон №580-VIII) в редакції Закону України № 2123-IX від 15.03.2022 року "Про внесення змін до законів України "Про Національну поліцію" та "Про Дисциплінарний статут Національної поліції України" з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії воєнного стану", який набрав чинності 01.05.2022 року (далі - Закон № 2123-IX).
Спірні у даній справі правовідносини, регулюються спеціальним законодавством, зокрема, правові засади організації діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України “Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року № 580-VIII (далі - Закон № 580-VIII).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону № 580-VIII, Національна поліція України - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Таким чином, Закон № 580-VІII є спеціальним нормативно-правовим актом, який регулює правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України, а відтак у даному спорі мають пріоритет застосування норми спеціального законодавства з огляду на дію правового принципу "lex specialis derogat generalі" (спеціальний закон скасовує дію загального закону).
Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 за № 8-рп/2002 (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) визначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми Кодексу Законів про працю України, у якому визначені основні трудові права працівників.
Так, ще у постанові від 17.02.2015 у справі № 21-8а15 Верховний Суд України висловив правову позицію, згідно з якою у відносинах публічної служби пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство треба застосовувати у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться в спеціальному законі. І на даний час Верховний Суд від цієї позиції не відступав.
Крім того, Законом від 15.03.2022 року № 2123-IX частину першу статті 60 Закону № 580-VIII викладено в новій редакції, згідно з якою відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Отже, зміни в спеціальному законодавстві з питань проходження служби в поліції, що відбулися з 01 травня 2022 року, виключили можливість субсидіарного застосування норм трудового законодавства до регулювання порядку переміщення поліцейських.
Такий висновок щодо застосування відповідних норм права викладено у постанові Верховного Суду від 25.05.2023 року у справі № 620/3663/19, який враховується судом відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України.
Слід зазначити, що відповідно до ст. 60 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII (зі змінами внесеними Законом від 15.03.2022 № 2123-ІХ) відносини, що виникають у зв'язку зі вступом, проходженням та припиненням служби в поліції, регулюються цим Законом та іншими нормативно-правовими актами з питань проходження служби в поліції.
Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України введено воєнний стан. Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» воєнний стан є особливим періодом правового режиму, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Статтею 10 вказаного Закону встановлено, що у період воєнного с тану не можуть бути припинені повноваження, зокрема, органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність і досудове розслідування.
Відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.
Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік та форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України.
Видавати накази по особовому складу можуть керівники органів, підрозділів, закладів та установ поліції відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, та номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції встановлює Міністерство внутрішніх справ України.
Статтею 65 Закону України «Про Національну поліцію» встановлені спеціальні положення, що регулюють порядок переміщення поліцейських.
Згідно з абзацом 2 пункту 3 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію», переміщення поліцейських здійснюється, зокрема на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
Відповідно до частини 2 статті 80 Закону 580-VIII, граничні спеціальні звання молодшого, середнього складу поліції за штатними посадами встановлюються керівником поліції.
Згідно наказу Національної поліції України від 14.12.2015 року № 142 «Про затвердження Переліку посад поліцейських і відповідних їм граничних спеціальних звань», граничне спеціальне звання по посаді, яка у зв'язку з реорганізацією була скорочена і яку займав позивач заступник начальника відділу поліції - підполковник поліції.
Прошу звернути увагу суду на те, що у зв'язку з введенням Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 на всій території України воєнного стану, з метою забезпечення діяльності поліції та ефективного виконання нею завдань в умовах воєнного стану, Законом України «Про внесення змін до законів України «Про Національну поліцію» та «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» з метою оптимізації діяльності поліції, у тому числі під час дії режиму воєнного стану» від 15.03.2022 № 2123-IX до ст. 65 Закону України «Про Національну поліцію» внесені відповідні зміни та доповнення.
Відповідно до частини 8 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» переведення поліцейського може здійснюватися за його ініціативою, ініціативою прямих керівників (начальників), керівників інших органів (закладів, установ) поліції, які порушили питання про переміщення.
Поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
Відповідно до частини 2 статті 65 Закону «Про Національну поліцію», посада вважається вищою, якщо за нею штатом (штатним розписом) передбачене вище спеціальне звання поліції, нижчою, якщо передбачене нижче спеціальне звання поліції, та рівнозначною, якщо передбачене таке саме спеціальне звання поліції.
Розділом ІІ Закону від 15.03.2022 № 2123-ІХ визначено, що пункт 1 розділу І цього Закону діє тимчасово, на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього.
Вищевказане свідчить, що на період введення в Україні воєнного стану, здійснення заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації та/або інших держав проти України та 60 днів після цього поліцейські зобов'язані проходити службу там, де це викликано інтересами служби і обумовлено наказами керівника органу (закладу, установи) поліції, до повноважень якого належить право призначення на посаду та звільнення з посади.
При цьому, Порядок підготовки та видання наказів щодо проходження служби в поліції затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ України за №1235 від 23.11.2016 р. (надалі - Порядок).
Відповідно до п. 1 розділу І Порядку, його розроблено відповідно до статті 59 Закону України «Про Національну поліцію» з метою забезпечення належної підготовки та видання наказів з питань проходження служби поліцейськими.
Згідно п. 2 розділу І Порядку, рішення з питань проходження служби в поліції оформлюються письмовими наказами по особовому складу.
Розділом ІІ Порядку, встановлено, що підставою для видання наказів по особовому складу, зокрема, є призначення на посади, переміщення по службі, тимчасове виконання обов'язків за іншою посадою.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ Порядку, видавати накази по особовому складу можуть керівники органів та підрозділів поліції, а також закладів та установ, що належать до сфери управління Національної поліції України (надалі - органи поліції), відповідно до повноважень, визначених законом та іншими нормативно-правовими актами, а також номенклатурою посад, затвердженою Міністерством внутрішніх справ України.
При цьому, п. 2 розділу ІІІ Порядку встановлено, що підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Положеннями п. 3 розділу ІІІ Порядку встановлено, що перелік документів з питань проходження служби визначається згідно з Переліком документів з питань проходження служби, затвердженим наказом МВС України за №1235 від 23.11.2016 р. (надалі - Перелік).
Підставою для підготовки та видання наказів по особовому складу є документи з питань проходження служби, подані до підрозділу кадрового забезпечення поліцейським, його керівником або працівником, який здійснює кадрове забезпечення підрозділу.
Відповідно до Переліку документів з питань проходження служби, затвердженого наказом МВС України за №1235 від 23.11.2016 р., такими документами є: рапорт (заява), що пишеться власноручно у довільній формі; подання про призначення на посаду; подання про встановлення додаткових видів грошового забезпечення.
Суд звертає увагу, що прийняття на службу до поліції, звільнення зі служби в поліції, а також переміщення на інші посади в органі чи підрозділі поліції, належить до компетенції керівника ГУНП та є його дискреційним повноваженням як керівника органу поліції.
Згідно Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Під дискреційними повноваженнями розуміють такі повноваження, які надають певну ступінь свободи адміністративному органу при прийнятті рішення, тобто, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибрати один з кількох варіантів рішення.
Верховний Суд України в своїй постанові Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2008 № 13 зазначив про неможливість суду підміняти собою органи владних повноважень, рішення якого оскаржується, приймаючи замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
Згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 9 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява № 33348/96), Страсбург, від 17 грудня 2004 року, «Єрузалем проти Австрії», (Заява №26958/95), Страсбург, від 27 лютого 2001 року, «Реквеньї проти Угорщини» (Заява №25390/94), Страсбург, від 20 травня 1999 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Згідно з ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Отже, суд не може брати на себе повноваження керівника органу поліції щодо прийняття рішення про переміщення поліцейських, таке втручання буде порушенням наданої керівнику органу поліції дискреції.
Варто зазаначити, що позивача 06.12.2024 року було попереджено про можливе наступне вивільнення зі служби в поліції, в попереджені зазначено, що на підставі наказу НПУ від 14.11.2024 року № 1196 його посада скорочена.
Відповідно до ч. 1 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», позивача попереджено про можливе наступне переміщення відповідно до абзацу 4 пункту 2 частини 1 (на рівнозначні посади у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням реорганізації) або абзацу 2 пункту 3 частини 1 (на посаду, нижчу ніж та, на якій перебував поліцейський у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду) статті 65 Закону України «Про Національну поліцію» протягом двохмісячного строку з моменту одержання цього попередження.
Також, позивачу роз'яснено, що відповідно до частини 4 статті 68 Закону України «Про Національну поліцію», перебування поліцейського, посада якого скорочена, на лікарняному, у відрядженні чи у відпустці не є перешкодою для його призначення на іншу посаду або звільнення зі служби в поліції відповідно до положень цієї статті, за умови його персонального у письмовій формі попередження у встановлений законом строк.
Крім цього, відповідно до довідки управління кадрового забезпечення ГУНП від 19.03.2025 року № 18087-2025 на момент призначення позивача (22.01.2025) на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції вакантної рівнозначної посади, яку займав позивач до скорочення (граничне спеціальне звання - підполковник поліції) в ГУНП не було. Тобто, позивача неможливо було призначити увідповідності до абзацу 4 пункту 2 частини 1 статті 65 Закону України «Про Національну поліцію».
Окрім того, відповідно до довідки управління кадрового забезпечення ГУНП від19.03.2025 року № 18088-2025 позивач з моменту попередження про скорочення та до моменту видання спірного наказу жодного волевиявлення щодо призначення на якусь особисто обрану ним посаду в органі поліції не виявляв.
У зв'язку з викладеним реалізуючи власні дискреційні повноваження начальник ГУНП, у відповідності до абзацу 2 пункту 3 частини 1 Закону України «Про Національну поліцію» призначив позивача на посаду старшого дільничного офіцера поліції сектору превенції відділу поліції № 3 Дніпровського районного управління поліції на підставі подання від 21.01.2025 та наказу НПУ від 14.11.2024 року № 1196.
Також, суд вважає необґрунтованим посилання позивача на відсутність його згоди на переміщення на нижчу посаду ніж та яку він займав.
Так, серед підстав для переміщення поліцейських на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, то пункт 3 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII безпосередньо виділяє лише одну підставу для такого переміщення, яка враховує побажання поліцейського, а саме переміщення за ініціативою поліцейського.
В усіх інших випадках підставою переміщення визначено певні обставини або рішення певних органів, настання (прийняття) яких не залежать від волі поліцейського, в тому числі переміщення у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду.
При цьому пункт 3 частини першої статті 65 Закону № 580-VIII передбачає єдине правило щодо можливості переміщення поліцейських на посади, нижчі ніж та, на якій перебував поліцейський, не відокремлюючи випадки такого переміщення в межах однієї місцевості (населеного пункту) чи в іншу місцевість.
Отже, спеціальне законодавство, чинне на момент виникнення спірних правовідносин, не вимагає згоди поліцейського при прийнятті рішення про його переміщення у зв'язку зі скороченням штатів або реорганізацією в разі неможливості призначення на рівнозначну посаду у цю або іншу місцевість.
Крім цього на думку суду, взагалі безпідставною є позовна вимога позивача щодо його поновлення на посаді заступника начальника Самарівського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області, оскільки позивач даної посади не займав, скорочено його з посади заступника начальника Новомосковського районного відділу поліції, тобто з підрозділу поліції, якого на даний час не існує.
Враховуючи викладене, суд вважає, що Головним управлінням жодних протиправних дій відносно позивача допущено не було, оскільки наказ Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області від 22.01.2025 року № 71 о/с, виданий в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Оскільки позовна вимога про поновлення позивача на посаді є похідною від вимоги про скасування наказу, правомірність винесення якого не спростована під час розгляду справи, вона також не підлягає задоволенню.
Усі інші аргументи сторін вивчені судом, у тому числі і аргументи учасників справи щодо прийняття спірних наказів, однак є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки наведених висновків суду не спростовують.
Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.
Згідно з ч.ч. 1, 2ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, робить висновок про відмову у задоволенні позову.
Відповідно до положень ст. 139 КАС України питання про розподіл судових витрат судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 78, 139, 242-243, 245-246, 258, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 в особі представника Павелка Сергія Михайловича до Головного управління Національної поліції у Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування наказу - відмовити повністю.
Судові витрати розподілу не підлягають.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С. В. Прудник