11 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/1292/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Смокович В.І., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - ГУ ДПС у Волинській області, відповідач) про визнання протиправним та скасування наказу ГУ ДПС у Волинській області від 20.01.2025 №24-о «Про звільнення ОСОБА_1 », поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи ГУ ДПС у Волинській області 20.01.2025 та стягнути з ГУ ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом від 20.01.2025 №24-о «Про звільнення ОСОБА_1 » припинено державну службу та звільнено 20.01.2025 ОСОБА_1 заступника начальника управління начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації робочі ГУ ДПС Волинській області, з займаної посади, у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області без скорочення чисельності або шпату державних службовців, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Вказує, що в оскаржуваному наказі допущено помилку та невірно зазначеного його посаду.
Також, відповідно до затверджених організаційних структур ГУ ДПС у Волинській області управління організаційної роботи (індекс структурного підрозділу 03-20-01) до якого входив відділ організації документування і роботи з документами штатною чисельністю 6 осіб виводиться із структури ГУ ДПС у Волинської області. В той же час вводиться до структури теж саме управління організаційної роботи (індекс структурного підрозділу 03-20-01) до якого входить відділ організації документування і роботи з документами штатною чисельністю 5 осіб. При цьому, відділ організації документування і роботи з документами управління організаційної роботи залишився і посада на якій працював позивач.
Зі змісту переліку змін №4 до організаційної структури ГУ ДПС у Волинські області слідує, що змін в організаційній структурі відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи ГУ ДПС у Волинські області не відбулося, лише зменшено штатну чисельність працівників з 6 до 5 осіб, проте посада заступника начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи ГУ ДПС у Волинській області, яка відноситься до посад державної служби категорії «Б», залишилася.
У попередженні про наступне вивільнення із займаної посади від 13.12.2024 зазначено, що ОСОБА_1 пропонувалася лише одна вакантна посада, яка відноситься до посад державної служби категорії «В». Окремо зауважує, що запропонована у попередженні про наступне вивільнення тимчасова посада не може вважатися вакантною, а тому така посада не могла пропонуватися.
При цьому вказує, станом на час попередження про наступне вивільнення та звільнення з посади заступник начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи в апараті ГУ ДПС у Волинській області були наявні вакантні посади державної служби категорії «Б».
З огляду на наведене вище, уважає, що оскаржуваний наказ про його звільнення з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи ГУ ДПС у Волинській області, є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім того звертає увагу, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Таким чином саме з дати звільнення позивача із займаної посади обраховується період часу вимушеного прогулу, який повинен завершуватися датою ухвалення судом рішення.
З наведених підстав позивач просить позов задовольнити (арк. спр. 1-8).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 14.02.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (арк. спр. 47).
У відзиві на позовну заяву від 04.03.2025 представник відповідача позовні вимоги не визнала, мотивуючи тим, що наказом Державної податкової служби України від 01.08.2024 №567 «Про внесення змін до наказу ДПС від 12.11.2020 №644» чисельність ГУ ДПС у Волинській області зменшено на 22 штатні одиниці, у зв'язку із чим було введено в дію 06.11.2024 затверджений перелік змін №4 до організаційної структури та введено в дію 08.11.2024 перелік змін №1 до штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Волинській області, згідно з якими відбулось скорочення чисельності та штату державних службовців, скорочення посад державної служби ГУ ДПС у Волинській області.
В результаті внесених змін, управління організації роботи скорочено на 4 штатних одиниці та посаду заступника начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи, яку обіймав ОСОБА_1 , виведено зі штату. У зв'язку з чим, на підставі частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», ОСОБА_1 13.12.2024 попереджено про скорочення чисельності та штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області та наступне звільнення з посади, яку він обіймав.
Звертає увагу, що у попередженні про наступне звільнення від 13.12.2024 було запропоновано позивачу посаду державної служби, з пропозицією якої той не погодився. При цьому, позивачу було надано перелік посад, які пропонуються для працевлаштування ОСОБА_1 станом на 20.01.2025, ознайомившись із яким він письмово не зазначив свого погодження чи непогодження із запропонованими посадами та відмовився від отримання свого примірника, про що складено відповідний акт.
Також уважає, що Закону України «Про державну службу» не встановлює обмеження щодо посад які мають бути запропоновані особі що звільняється, враховуючи запропоновану посаду в попередженні про наступне звільнення, слід дійти висновку, про дотримання податковим органом вищевказаних норм.
Враховуючи наведене представник відповідача просить у задоволенні адміністративного позову відмовити (арк. спр. 50-52).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 в задоволенні клопотання представника ГУ ДПС у Волинській області про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін відмовлено (арк. спр. 62).
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 13.03.2025 витребувано у ОСОБА_1 інформацію щодо працевлаштування позивача - ОСОБА_1 після звільнення з ГУ ДПС у Волинській області (арк. спр. 74).
У своїй заяві від 18.03.2025, ОСОБА_1 , виконавши вимоги ухвали від 13.03.2025, додатково зазначив, що законодавством не передбачено будь-яких підстав для зменшення виплати середнього заробітку, який проводиться за весь час вимушеного прогулу (арк. спр. 79).
Інших заяв по суті справи, передбачених Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) до суду не надходило.
Суд, перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, дослідивши письмові докази на предмет належності, допустимості, достовірності кожного доказу окремо, а також достатності і взаємозв'язку доказів у їхній сукупності, встановив такі обставини.
Як убачається із відомостей трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 з 18.01.2000 здійснював професійну діяльність в податковому органі та з 05.09.2018 займав посаду начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи та з 04.08.2022 - заступника начальника управління-начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи (арк. спр. 33-39).
На підставі переліку змін №4 до організаційної структури ГУ ДПС у Волинській області, затвердженого в. о. Голови Державної податкової служби від 05.11.2024, винесено наказ ГУ ДПС у Волинській області від 06 листопада 2024 року №348, яким було введено в дію затверджений перелік змін №4 до організаційної структури (арк. спр. 12-21).
В. о. Голови Державної податкової служби від 08.11.2024 затверджено штат у кількості 534 штатних одиниць, відповідно до переліку №1 змін до штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Волинській області (арк. спр. 24-25).
Як убачається із попередження про наступне звільнення, позивача 13.12.2024 проінформовано, що його посада державної служби скорочується внаслідок зміни структури або штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області та про наступне звільнення його з посади, яку він обіймає (арк. спр. 9).
В подальшому, 16.12.2024 ОСОБА_1 запропоновано зайняти посаду головного державного інспектора Луцького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб - на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби (арк. спр. 10).
Також 20.01.2025 позивача надано перелік посад, які пропонуються для працевлаштування, із якими ОСОБА_1 ознайомився, однак письмово не зазначив свого погодження чи непогодження із запропонованими посадами та, відповідно, відмовився від отримання примірника переліку посад, які йому пропонуються для працевлаштування в ГУ ДПС у Волинській області, про що складено відповідний акт (арк. спр. 53, 57-58).
Наказом в. о. начальника ГУ ДПС у Волинській області від 20.01.2025 №24-о «Про звільнення ОСОБА_1 », припинено державну службу та звільнено з 20.01.2025 ОСОБА_1 - заступника начальника управління-начальника відділу організації та планування роботи, моніторингу та контролю управління організації роботи ГУ ДПС у Волинській області, з займаної посади у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області, згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (арк. спр. 11).
Позивач, уважаючи, наказ ГУ ДПС у Волинській області від 20.01.2025 №24-о протиправним та таким, що підлягає скасуванню, звернувся за захистом своїх прав та інтересів до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується таким.
Правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Як встановлено частинами 1-3 статті 5 Закону №889-VIII правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
Відносини, що виникають у зв'язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.
Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом.
Перелік підстав для припинення державної служби визначений статтею 83 Закону №889-VIII.
Зокрема, пунктом 4 частини першої статті 83 Закону №889-VIII встановлено, що державна служба припиняється за ініціативою суб'єкта призначення (стаття 87 цього Закону).
Загальний перелік підстав для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення визначений статтею 87 Закону №889-VIII.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
З 06.03.2021 набрав чинності Закон України від 23.02.2021 № 1285-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо відновлення проведення конкурсів на зайняття посад державної служби та інших питань державної служби», яким викладено в новій редакції частину третю статті 87 Закону №889-VIII.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону №889-VIII суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів.
Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю.
Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Таким чином, процедура звільнення державних службовців у зв'язку з припиненням державної служби за ініціативою суб'єкта призначення на момент виникнення спірних правовідносин (попередження позивача про можливе наступне звільнення у зв'язку з реорганізацією та звільнення позивача) врегульована положеннями Закону України Про державну службу. Водночас, дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців у частині відносин, не врегульованих цим Законом (частина третя стаття 5 Закону №889-VIII).
З оскаржуваного наказу убачається, що під час його винесення відповідач керувався пунктом 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.
Так, відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані роботодавцем лише у випадках змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України передбачено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника за його згодою на іншу роботу.
Статтею 42 КЗпП України визначено, що при скороченні чисельності чи штату працівників у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
При рівних умовах продуктивності праці і кваліфікації перевага в залишенні на роботі надається: 1) сімейним - при наявності двох і більше утриманців; 2) особам, в сім'ї яких немає інших працівників з самостійним заробітком; 3) працівникам з тривалим безперервним стажем роботи на даному підприємстві, в установі, організації; 4) працівникам, які навчаються у вищих і середніх спеціальних учбових закладах без відриву від виробництва; 5) учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни та особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», а також особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу; 6) авторам винаходів, корисних моделей, промислових зразків і раціоналізаторських пропозицій; 7) працівникам, які дістали на цьому підприємстві, в установі, організації трудове каліцтво або професійне захворювання; 8) особам з числа депортованих з України, протягом п'яти років з часу повернення на постійне місце проживання до України; 9) працівникам з числа колишніх військовослужбовців строкової служби, військової служби за призовом під час мобілізації, на особливий період, військової служби за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, військової служби за призовом осіб офіцерського складу та осіб, які проходили альтернативну (невійськову) службу, - протягом двох років з дня звільнення їх зі служби; 10) працівникам, яким залишилося менше трьох років до настання пенсійного віку, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; 11) працівникам, які є членами пожежно-рятувальних підрозділів для забезпечення добровільної пожежної охорони не менше року.
Перевага в залишенні на роботі може надаватися й іншим категоріям працівників, якщо це передбачено законодавством України.
Частинами другою та третьою статті 49-2 КЗпП України передбачено, що при вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.
Одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, у фізичної особи працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган, фізична особа, яка використовує найману працю, повідомляє державну службу зайнятості про заплановане вивільнення працівників. Повідомлення має містити інформацію про заплановане масове вивільнення працівників, визначену частиною другою статті 49-4 цього Кодексу, та проведення консультацій з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником). Повідомлення обов'язково подається виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику). У разі наявності кількох первинних профспілкових організацій повідомлення надсилається спільному представницькому органу, утвореному ними на засадах пропорційного представництва, а за відсутності такого органу - виборному органу первинної профспілкової організації (профспілковому представнику), що об'єднує більшість працівників цього підприємства (установи, організації).
Аналізуючи вищенаведені норми трудового законодавства, слід дійти висновку про те, що звільнення працівника за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України допускається лише у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі скорочення чисельності або штату працівників.
Виходячи з нормативного тлумачення частини третьої статті 87 Закону №889-VIII, частини першої статті 40, частин першої, третьої статті 49-2 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган одночасно з попередженням про звільнення у зв'язку зі змінами в організації виробництва і праці зобов'язаний запропонувати працівникові всі наявні вакантні посади, які він може обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
При цьому роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
У постановах від 05.04.2023 у справі № 640/12871/21 та від 12.04.2023 у справі №340/1791/22, від 21.12.2023 у справі №140/8173/22, від 30.01.2025 у справі № 340/1765/23 Верховний Суд дійшов висновку про те, що у випадку звільнення державного службовця в разі реорганізації державного органу, що є підставою для звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», суб'єкт призначення/керівник державної служби повинен запропонувати державному службовцеві, попередженого про звільнення посади, усі вакантні посади (за умови, що такі є), на які можна було б його перевести.
Відповідно до пункту 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, суди зобов'язані з'ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі. У випадках зміни власника підприємства (установи, організації) чи його реорганізації (злиття з іншим підприємством, приєднання до іншого підприємства, поділу підприємства, виділення з нього одного або кількох нових підприємств, перетворення одного підприємства в інше, наприклад, державного підприємства в орендне підприємство або підприємства в господарське товариство) дія трудового договору працівника продовжується (частина третя статті 36 КЗпП України). При реорганізації підприємства або при його перепрофілюванні звільнення за пунктом 1 статті 40 КЗпП України може мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності або штату працівників, змінами у їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями.
Досліджуючи спірні правовідносини судом встановлено, що фактично ОСОБА_1 було звільнено з посади заступника начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи (у відповідності до трудової книжки позивача) на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII внаслідок зміни організаційної структури та штатного розпису ГУ ДПС у Волинській області.
Верховний Суд у постанові від 31.01.2019 у справі №820/4077/17 дійшов висновку, що у разі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший або при його перепрофілюванні звільнення з публічної служби, зміна її істотних умов можуть мати місце, якщо це супроводжується скороченням чисельності чи штату працівників, змінами в їх складі за посадами, спеціальністю, кваліфікацією, професіями тощо. Саме по собі перетворення одного структурного підрозділу юридичної особи публічного права в інший без скорочення штату не може бути підставою для звільнення з публічної служби чи зміни істотних умов її проходження. Скорочення штату встановлюється шляхом порівняння штатних розписів цієї юридичної особи до і після її реорганізації.
Зміна найменування бюджетної установи, її структури та штатного розпису є її реорганізацією. В юридичній практиці така форма реорганізації називається перетворенням.
При цьому, переведення працівників з однієї посади на іншу чи з одного структурного підрозділу до іншого здійснюється у разі, якщо діяльність бюджетної установи не припиняється, але змінюються її повноваження, структура чи штатний розпис, тобто проводяться організаційно-штатні заходи, реорганізація.
З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що згідно штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Волинській області від 23.07.2024, затверджено штат у кількості 556 штатних одиниць (арк. спр. 22-23) та переліком №1 змін до штатного розпису на 2024 рік ГУ ДПС у Волинській області від 08.11.2024 затверджений штат у кількості 534 штатних одиниці (арк. спр. 24-25), тобто менше на 22 штатних одиниці.
Однак, під час дослідження наведених штатних розписів на 2024 рік, судом встановлено, що у відділі організації документування і роботи з документами скорочено 4 штатні одиниці, проте посада начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи змін не зазнала, а тому посилання відповідача про те, що посаду, яку займав ОСОБА_1 , виведено зі штату є безпідставним.
Суд зауважує, що під час попередження про наступне звільнення ОСОБА_1 , як і при наданні переліку посад, які пропонуються для працевлаштування ОСОБА_1 станом на 20.01.2025, не було запропоновано вакантну посаду, яка, фактично, не зазнала змін (реорганізації) та на якій він перебував, а саме начальника управління - начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи. Обґрунтованих пояснення щодо ненадання такої пропозиції та щодо не прийняття рішення про переведення позивача до реорганізованого відділу, відповідачем не надано.
До того ж суд зауважує, що відповідачем попереджено ОСОБА_1 про наступне звільнення 13.12.2024, однак фактична пропозиція із наданням можливості щодо іншої посади державної служби, була надана 16.12.2024, тобто не одночасно з попередженням про звільнення, що є порушенням абзацу 2 частини третьою статті 87 Закону №889-VIII.
Крім того, Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 16.05.2018 у справі №807/2384/15, від 13.10.2021 у справі №360/2308/20, наголошував на тому, що однією з правових гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов'язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника. Одночасно з цим, власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо.
Тобто роботодавець зобов'язаний запропонувати всі вакансії, які відповідають зазначеним вимогам, що існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Обов'язок із працевлаштування працівника покладається на власника з дня попередження про вивільнення до дня розірвання трудового договору та охоплює вакантні посади, які з'явилися в установі протягом всього цього періоду і які існували на день звільнення.
Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 25.07.2019 у справі №807/3588/14, від 27.05.2020 у справі №813/1715/16 та інших.
Суд звертає увагу на те, що у попередженні про наступне звільнення від 16.12.2024 позивачу запропоновано лише одну вакантну посаду головного державного інспектора Луцького відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб - на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби (арк. спр. 10).
При цьому, станом на час попередження 13.12.2024 про наступне звільнення позивача з посади в апараті ГУ ДПС у Волинській області були вакантними наступні посади державної служби категорії «Б»: заступник начальника управління - начальник відділу організації та планування роботи, моніторингу та контролю управління організації роботи; начальник відділу податків і зборів з юридичних осіб інших галузей управління оподаткування юридичних осіб; начальник відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузях будівництва та професійно-наукової діяльності управління оподаткування юридичних осіб; заступник начальника відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузях будівництва та професійно-наукової діяльності управління оподаткування юридичних осіб; начальник відділу податків і зборів з юридичних осіб у галузі надання інших видів послуг управління оподаткування юридичних осіб; заступник начальника управління - начальник відділу правового супроводження діяльності та судових спорів із загальних питань управління правового забезпечення; заступник начальника управління - начальник відділу супроводження судових спорів та інформаційно-аналітичної роботи управління правового забезпечення; заступник начальника відділу супроводження судових спорів та інформаційно-аналітичної роботи управління правового забезпечення; начальник відділу позапланових перевірок ризикових платників, аналізу податкової інформації управління податкового аудиту; начальник відділу перевірок фінансових операцій управління податкового аудиту; начальник відділу персоналу; начальник відділу ведення Державного реєстру фізичних осіб - платників податків, розгляду звернень державних органів, податкових сервісів, організації роботи ЦОП та надання адміністративних послуг управління податкових сервісів; начальник відділу матеріально-технічного забезпечення управління інфраструктури та господарського забезпечення; заступник начальника управління - начальник відділу експлуатації майна управління інфраструктури та господарського забезпечення; заступник начальника відділу прогнозу, аналізу та звітності, моніторингу операцій та ризиків управління з питань виявлення за опрацювання податкових ризиків; заступник начальника відділу трансфертного ціноутворення; начальник Ковельського відділу податків і зборів з фізичних осіб та проведення камеральних перевірок управління оподаткування фізичних осіб; завідувач сектору інформаційної взаємодії; заступник начальника відділу обліку платників, об'єктів оподаткування та ведення реєстрів Луцької державної податкової інспекції; завідувач Ківерцівського сектору обслуговування платників Луцької державної податкової інспекції (арк. спр. 26-28).
Вказане свідчить про те, що Головне управління ДПС у Волинській області не виконало покладений на нього законом обов'язок одночасно з попередженням про звільнення запропонувати позивачу інші наявні рівнозначні посади державної служби категорії «Б», які позивач міг обіймати відповідно до своєї кваліфікації.
Як встановлено судом та видно з пропозиції відповідача щодо обійнята посади, позивачу було запропоновано посаду на період заміщення тимчасово відсутнього державного службовця, за яким зберігається посада державної служби.
З цього приводу суд вважає за необхідне зауважити, що в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/20961/17 викладено висновок, що якщо працівник відсутній у зв'язку із хворобою, відрядженням, відпусткою посада, яку він займає, не є вакантною.
Тому така посада, на переконання суду, не може пропонуватися на виконання положення частини третьої статті 49-2 КЗпП України.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 755/14564/18 та від 17.05.2022 в справі № 488/2444/21.
Розглядаючи трудові спори, пов'язані зі звільненням за пунктом 1 статті 40 КЗпП України, Верховний Суд звертав увагу на обов'язок суду з'ясувати, чи дійсно у відповідача були зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за 2 місяці про наступне вивільнення (постанови від 09.04.2020 у справі №182/1670/18, від 01.04.2020 у справі № 683/1084/17 та інші).
Тож у випадку фактичного скорочення займаної працівником посади йому має бути запропонована рівноцінна посада, передбачена новим штатним розписом, а в разі, якщо на таку посаду претендують також інші працівники, роботодавець зобов'язаний провести порівняльний аналіз продуктивності їхньої праці і кваліфікації з метою визначення працівника, який має переважне право на залишення на роботі, як це передбачено частиною першою статті 42 КЗпП України.
У процесі цього аналізу, як правило, враховуються такі обставини, як: наявність відповідної освіти, післядипломної освіти, документів про підвищення кваліфікації, відсутність дисциплінарних стягнень, наявність заохочень за успіхи в роботі, отримання премій за виконання особливо важливих робіт, відсутність прогулів, відпусток без збереження заробітної плати, тривалої тимчасової непрацездатності, зауважень з боку адміністрації щодо строків і якості виконуваних завдань, обсяги виконуваних робіт тощо.
Інша вакантна робота, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації і досвіду пропонується в разі відсутності рівноцінної посади.
Рівень кваліфікації визначається в залежності від освіти працівника та здобутих ним навичок під час виконання робіт за певною спеціальністю, а продуктивність праці вимірюється певними виробничими (службовими) показниками.
Продуктивність праці і кваліфікація працівника повинні оцінюватися окремо, але в кінцевому підсумку роботодавець повинен визначити працівників, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці за сукупністю цих двох показників.
Тобто у першу чергу перевага на залишення на роботі надається особам, які мають більш високу кваліфікацію і продуктивність праці. І лише за умови встановлення, що у всіх працівників є рівні умови продуктивності праці і кваліфікації, можна аналізувати, хто з них має переважне право на залишення на роботі згідно з частиною другою статті 42 КЗпП.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 14.02.2018 та від 08.07.2020 у справі 2а-9821/11/2670, від 11.07.2018 у справі №816/1232/17, від 15.05.2020 у справі №П/811/2408/15, від 09.07.2020 у справі № 809/2894/13-a та інших.
Відповідач не надав доказів того, що під час звільнення позивача проводився аналіз продуктивності праці і кваліфікації тих працівників, які залишилися працювати і тих, які підлягали звільненню.
Також при звільненні ОСОБА_1 було порушено приписи абзацу 2 частини третьої статті 87 Закону № 889-VIII, оскільки суб'єкт призначення насамперед повинен був запропонувати йому наявну вакантну нижчу посаду державної служби відповідно до її професійної підготовки та професійних компетентностей.
Аналогічна позиція викладені в постанові Верховного Суду від 31.03.2025 у справі № 360/48/23.
До того ж суд уважає за належне зазначити, що при винесенні оскаржуваного наказу було припинено державну службу та звільнено з 20.01.2025 ОСОБА_1 - заступника начальника управління-начальника відділу організації та планування роботи, моніторингу та контролю управління організації роботи ГУ ДПС у Волинській області (арк. спр. 11), натомість, як убачається із трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , ОСОБА_1 з 04.08.2022 перебував на посаді заступника начальника управління-начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи (арк. спр. 33-39).
В свою чергу відповідачем не надано доказів внесення змін до наказу ГУ ДПС у Волинській області від 20.01.2025 №24-о «Про звільнення ОСОБА_1 » або ж доказів переведення позивача на посаду заступника начальника управління-начальника відділу організації та планування роботи, моніторингу та контролю управління організації роботи ГУ ДПС у Волинській області.
Встановлені судом обставини свідчать, що відповідач при звільненні позивача діяв необ'єктивно, упереджено, нерозсудливо, не дотримався порядку звільнення працівників, передбаченого Законом №889-VIII та КЗпП України, що призвело до порушення трудових прав та гарантій позивача, а відтак оскаржуваний наказ від 20.01.2025 №24-о «Про звільнення ОСОБА_1 » є протиправним та підлягає скасуванню.
Звільнення працівника з підстав, не передбачених законом, або з порушенням установленого законом порядку свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника.
Відповідно до частини першої статті 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При цьому закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту трудових прав, ніж зазначені в частині першій статті 235 КЗпП України, а відтак, встановивши, що звільнення відбулось із порушенням установленого законом порядку, суд зобов'язаний поновити працівника на попередній роботі.
Таким чином, ОСОБА_1 слід поновити на посаді з якої його звільнено, а саме: заступника начальника управління-начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Головного управління ДПС у Волинській області з 21.01.2025.
Відповідно до частини другої статті 235 КЗпП України при ухваленні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік.
Середній заробіток працівника визначається відповідно до статті 27 Закону України від 24.03.1995 №108/95-ВР «Про оплату праці за правилами», передбаченими Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з підпунктом 3 пункту 1 розділу І Порядку №100, він підлягає застосуванню для розрахунку середньої заробітної плати і у випадку вимушеного прогулу.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата.
За правилами пункту 5 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до пункту 8 розділу IV Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні 2 календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, установленим із дотриманням вимог законодавства.
Згідно з довідкою про доходи ГУ ДПС у Волинській області від 31.01.2025 №33/Ж/03-20-10-02-11 та від 28.02.2025 №74/Ж/03-20-10-02-11 (арк. спр. 40, 54) сума нарахованої заробітної плати ОСОБА_1 для визначення середньої заробітної плати у листопаді 2024 року складає 54 809,52 грн, а у грудні 2024 року 62 662,09 грн. Таким чином, розмір заробітної плати за останні 2 календарні місяці роботи, що передують місяцю звільнення, за листопад-грудень 2024 року становить 117 471,61 грн. При цьому, кількість фактично відпрацьованих позивачем робочих днів у листопаді 2024 року складала 20 днів, у грудні 2024 року 22 дні, всього 42 робочих дня. А тому, середньоденна заробітна плата становить 2 796,94 грн (117 471,61 грн / 42 робочих дня = 2 796,94 грн).
Пунктом 8 Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.
Позивач був звільнений 20.01.2025, середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 21.01.2025 (наступний день після звільнення) по 11.04.2025 (до дня ухвалення рішення у справі) становить 58 робочих днів.
Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить 162 222,52 грн (2 796,94 грн х 58 робочих днів).
Отже, на користь позивача належить стягнути 162 222,52 грн середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
При цьому, суд зауважує, що у пункті 6 Постанови Про практику застосування судами законодавства про оплату праці від 24.12.1999 № 13 Пленум Верховного Суду України зазначив, що задовольняючи вимоги про оплату праці, суд має навести в рішенні розрахунки, з яких він виходив при визначенні сум, що підлягають стягненню.
Оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є відповідно обов'язком роботодавця та працівника, суд визначає зазначену суму без утримання цього податку й інших обов'язкових платежів, про що зазначає в резолютивній частині рішення.
Крім того, відповідно до пунктів 2, 3 частини першої статті 371 КАС України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді у відносинах публічної служби.
З урахуванням вищенаведених положень рішення суду підлягає негайному виконанню в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді та стягнення середньомісячного заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць, що становить 58 735,81 грн.
Щодо твердження відповідача, що позивач після звільнення працював, отримував заробітну плату, а відтак в останнього не було вимушеного прогулу у зазначені періоди, суд зазначає, що чинним національним законодавством закріплені правові гарантії щодо дотримання трудових прав працівника. Під гарантіями трудових прав працівників розуміють систему встановлених законодавством заходів щодо врегулювання питань, що пов'язані з порушенням трудового законодавства й вирішення трудових спорів робітників і службовців, направлених на захист їхніх трудових прав. Однією з таких гарантій є виплата незаконно звільненому працівнику, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою роботу з незалежних від нього причин, середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.02.2022 у справі № 755/12623/19 сформувала висновок про те, що середній заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Такий висновок підтверджується також змістом частини другої статті 235 КЗпП України, якою визначено, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи.
Тобто в разі визнання звільнення незаконним і поновлення працівника на роботі держава гарантує отримання працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки такий працівник був незаконно позбавлений роботодавцем можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин та отримувати заробітну плату.
Указана норма права, окрім превентивної функції, виконує функцію соціальну, задовольняючи потребу працівника в засобах до існування на період незаконного звільнення. Відтак, за умови встановлення факту незаконного звільнення особи, час вимушеного прогулу працівника повинен бути оплаченим і спір розглянутим в одному позовному провадженні з вирішенням питання про поновлення на роботі, або в різних провадженнях, що не впливає на розрахунок середнього заробітку, оскільки період за який він обраховується є сталим для звільненого працівника.
Також у постанові від 20.06.2018 у справі № 826/808/16 Велика Палата Верховного Суду наголосила, що за змістом частини другої статті 235 КЗпП України при поновленні на роботі виплата працівнику середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу, а законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин.
Ураховуючи викладене, суд констатує, що стаття 235 КЗпП України, яка гарантує отримання незаконно звільненим працівником середнього заробітку за час вимушеного прогулу, не передбачає підстав, на основі яких сума цього заробітку може бути зменшена, зокрема й у випадку працевлаштування звільненого працівника в період вимушеного прогулу на іншу роботу та отримання ним доходів.
Тому доводи відповідача стосовно того, що працевлаштування позивача та отримання ним заробітної плати як підстави для зменшення суми середнього заробітку, могли б бути слушними за іншого законодавчого регулювання, яке передбачало б таку умову/підставу для зменшення суми середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Водночас відповідач не зазначив норму права, яка передбачає зменшення середнього заробітку за час вимушеного прогулу на суму доходів, отриманих позивачем протягом такого періоду з інших джерел.
Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24.01.2025 у справі №640/7457/20
Відповідно до статті 244 КАС України суд під час ухвалення рішення вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.
Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат, пов'язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про державну службу», суд
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 ) до Головного управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, будинок 4, ідентифікаційний код відокремленого підрозділу юридичної особи 44106679) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку задовольнити.
Визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління ДПС у Волинській області від 20 січня 2025 року №24-о «Про звільнення ОСОБА_1 ».
Поновити ОСОБА_1 на посаді заступника начальника управління-начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Головного управління ДПС у Волинській області з 21 січня 2025 року.
Стягнути з Головного управління ДПС у Волинській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 162 222,52 грн (сто шістдесят дві тисячі двісті двадцять дві гривні 52 копійки).
Рішення в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді начальника управління-начальника відділу організації документування і роботи з документами управління організації роботи Головного управління ДПС у Волинській області та стягнення середнього заробітку в межах суми стягнення за один місяць в розмірі 58 735,81 грн (п'ятдесят вісім тисяч сімсот тридцять п'ять гривень 81 копійка) підлягає до негайного виконання.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.І. Смокович