про відмову у задоволенні клопотання
11 квітня 2025 року ЛуцькСправа № 140/2696/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Мачульського В.В.,
розглянувши клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про закриття провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернулася з позовом до Військової частини НОМЕР_1 в якому просить:
1) Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненадання відповіді на адвокатський запит Світлицької Зоряни Олександрівни від 05 лютого 2025 року в інтересах ОСОБА_2 , який був поданий 06.02.2025 засобами поштового зв'язку та отриманий 18.02.2025.
2) Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати відповідь на адвокатський запит Світлицької Зоряни Олександрівни від 05 лютого 2025 року в інтересах ОСОБА_2 , який був поданий 06.02.2025 засобами поштового зв'язку та отриманий 18.02.2025, шляхом надання запитуваної інформації та документів.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 21.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
01.04.2025 до суду через систему «Електронний суд» надійшла заява від представника Військової частини НОМЕР_1 про закриття провадження у справі, оскільки за результатами розгляду адвокатського запиту позивача, 24.03.2025 було підготовлено відповідь, яку разом із наявними у військовій частині запитуваними документами, направлено на адресу позивача 31.03.2025.
10.04.2025 від ОСОБА_1 надійшла заява про зміну предмету позову, у якій зокрема позивач зазначає про неповне надання відповідачем інформації що зазначена у адвокатському запиті.
Відповідно до частини третьої статті 166 Кодексу адміністративного судочинства (КАС України) заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом.
Таким чином, розгляд вказаної заяви за встановленим судом порядком проведено у письмовому провадженні.
Заява представника відповідача про закриття провадження у справі не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Положеннями статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Конституційний Суд України, вирішуючи питання, порушені в конституційному зверненні і конституційному поданні щодо тлумачення частини другої статті 55 Конституції України, у Рішенні від 14.12.2011 № 19-рп/2011 зазначив, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина друга статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист. Право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За змістом частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 поняття «порушене право», за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається в низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому ж Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду, тобто негативні для особи наслідки у вигляді невизнання, обмеження або перешкоджання у реалізації її реальних прав, свобод або інтересів, які настають внаслідок протиправних дій або рішень суб'єктів владних повноважень.
При цьому, адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача.
З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
З огляду на доводи та обґрунтування позовної заяви, суд вважає, що такі потребують перевірки в межах розгляду справи по суті з метою встановлення наявності/відсутності у позивача будь-якого порушеного права діями/бездіяльністю відповідача.
Таким чином, в даному випадку, суд дійшов висновку, що для з'ясування обставин існування у позивача права або законного інтересу, чи має місце їх порушення, справа має бути розглянута по суті позовних вимог.
Також, відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Відтак, наведена норма передбачає наявність підстав для закриття провадження у справі у випадку виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржених позивачем рішень, дій або бездіяльності.
Поряд з цим, суд зазначає, що відповідач в обґрунтування заяви про закриття провадження у справі вказав про те, що відповідачем надано відповідь на адвокатський запит. Така обставина не може бути визнана підставою для закриття провадження на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України, оскільки відповідачем надано відповідь на адвокатський запит лише частково, та враховуючи заперечення позивача щодо закриття провадження у справі, підстави для закриття провадження відсутні.
Отже, суд дійшов висновку, що у задоволенні клопотання представника відповідача про закриття провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 2, 5, 238, 248, 256 КАС України, суд
В задоволенні клопотання представника Військової частини НОМЕР_1 про закриття провадження у справі - відмовити.
Копію ухвали направити учасникам справи до їхніх електронних кабінетів.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та не може бути оскаржена окремо від рішення суду.
Суддя В.В. Мачульський