10.04.2025 Справа № 756/3555/25
Справа № 756/3555/25
1-кс/756/701/25
10.04.2025 місто Київ
Оболонський районний суд міста Києва у складі:
слідчий суддя ОСОБА_1 ,
секретар судового засідання ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання представника іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту майна, накладеного ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 16.02.2022 №756/2039/22 в рамках кримінального провадження №12021100050000921 від 19.04.2021 за ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України,
за участю учасників судового провадження:
представник іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються
під час досудового розслідування, адвокат ОСОБА_3 ,
власник майна ОСОБА_4 ,
прокурор ОСОБА_5 ,
До провадження слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва ОСОБА_1 надійшло вказане клопотання про скасування арешту об'єкту нерухомого майна, а саме: приміщення, об'єкт не житлової нерухомості, загальною площею 18,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 , накладеного ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 16.02.2022 №756/2039/22 в рамках кримінального провадження №12021100050000921 від 19.04.2021.
Мотивуючи подане клопотання про скасування арешту майна представник власника майна вказує, що досудове розслідування у кримінальному провадження здійснюється тривалий час, подальше застосування заходу забезпечення не співвідноситься з розумністю та співмірністю обмеження права власності, також посилається на те, що в подальшому застосуванні цього заходу забезпечення кримінального провадження відпала потреба.
У судовому засіданні адвокат ОСОБА_3 та власник майна ОСОБА_4 , кожен окремо, клопотання підтримали, просили задовольнити.
Прокурор ОСОБА_5 заперечив проти задоволення клопотання, зазначив, що досудове розслідування на даний час триває та підстави для скасування арешту майна на даний час відсутні.
Заслухавши пояснення учасників судового провадження, вивчивши клопотання, дослідивши його матеріали, а також матеріали на підставі яких було накладено арешт на майно та матеріали досудового розслідування кримінального провадження №12021100050000921 від 19.04.2021, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що Оболонським УП ГУНП у місті Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №12021100050000921 від 19.04.2021 за ознаками ч. 3 ст. 358, ч. 4 ст. 190 КК України.
16.02.2022 на підставі ухвали слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від за №756/2039/22 накладено арешт на речові докази у кримінальному провадженні, серед іншого, на приміщення, об'єкт житлової нерухомості, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1674852880000, загальною площею 18,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 шляхом заборони користування, відчуження, передачі будь-яким особам, товариствам, установам, організаціям, підприємствам та фізичним особам у власність, користування, в оренду.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Таким чином, слідчий суддя приходить до висновку про наявність у представника власника майна права на звернення до суду з клопотанням про скасування арешту майна.
Так, статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Оскільки Україна визнала юрисдикцію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), то рішення цього Суду є обов'язковими для застосування. Це закріплено як положеннями ст. 9 КПК України, так і ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до яких суди застосовують практику ЄСПЛ як джерело права. Це стосується не лише рішень ЄСПЛ стосовно України, оскільки розглядаючи справи, ЄСПЛ перевіряє, чи дотримані принципи, які випливають з його рішень з аналогічних питань, навіть якщо вони ухвалені стосовно інших держав (рішення ЄСПЛ у справі «Опуз проти Туреччини» від 09.06.2009). Тобто висновки цього Суду, зроблені у рішеннях стосовно іншої держави, повинна враховувати й держава, у правовій системі якої існує така сама принципова проблема.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення ЄСПЛ по справі «Броньовський проти Польші» від 22.06.2004). При цьому, володіння майном повинно бути законним (рішення ЄСПЛ у справі «Ятрідіс проти Греції» від 25.03.1999).
У практиці ЄСПЛ (серед багатьох інших, рішення ЄСПЛ у справах Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982 року, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, «Щокін проти України» від 14.10.2010, «Сєрков проти України» від 07.07.2011, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Булвес» АД проти Болгарії» від 22.01.2009, «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, «East/West Alliance Limited» проти України» від 23.01.2014) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме:
- чи є втручання законним; - чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; - чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.
ЄСПЛ констатує порушення статті 1 Першого протоколу, якщо хоча б одного критерію не буде додержано. Відповідають вони і нормам національного законодавства.
Досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним, тобто для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий і надмірний тягар для особи» (рішення у справах «Ісмайлов проти Росії» від 16.10.2008; у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982; у справі «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999; у справі «Трегубенко проти України» від 02.11.2004, у справі «Бакланов проти Росії» від 09.06.2005 у справі «Фрізен проти Російської Федерації» від 24.03.2005, у справі «Коновалов проти Російської Федерації» від 24.05.2007).
Для того, щоб втручання в право власності вважалося допустимим, воно повинно служити не лише законній меті в інтересах суспільства, а має бути «пропорційним», тобто повинна бути розумна співмірність між використовуваними інструментами і тією метою, на яку спрямований будь-який захід, що позбавляє особу власності. Розумна рівновага має зберігатися між загальними інтересами суспільства та вимогами дотримання основних прав особи на принципах «пропорційності», «справедливої рівноваги» (рішення у справах «АГОСІ проти Сполученого Королівства» від 24.10.1986, «Стретч проти Сполученого Королівства» від 24.06.2003, «Ісмаїлов проти Російської Федерації» від 26.11.2009).
Із аналогічних правовідносин висловив свою позицію ЄСПЛ у справі «Христов проти України» від 19.02.2009, згідно якої суд повинен встановити підтримання «справедливої рівноваги» між загальним інтересом суспільства та захистом основних прав конкретної особи. Необхідну рівновагу не буде забезпечено, якщо відповідна особа несе «особистий і надмірний тягар».
Тобто, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності (рішення у справах «Прессос Компанія Нав'єра С.А.» та інші проти Бельгії» від 20.11.1995, «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» від 21.02.1986, Амюр проти Франції» від 25.06.1996, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Малама проти Греції» від 01.03.2001, «Україна-Тюмень проти України» від 20.05.2010, «Спорронг та Льонрот проти Швеції» від 23.09.1982).
Як вбачається з мотивувальної частини ухвали Оболонського районного суду міста Києва від 16.02.2022, при накладенні арешту слідчий суддя виходив з того, що вищезазначене майно має доказове значення по кримінальному провадженню та з метою збереження речових доказів, задля забезпечення дієвості та об'єктивності розслідування у вказаному кримінальному провадженні, оскільки незастосування арешту може призвести до втрати або відчуження майна.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів», а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону (рішення у справах «Амюр проти Франції» від 25.06.1996, «Колишній король Греції та інші проти Греції» від 23.11.2000, «Малама проти Греції» від 01.03.2001). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (рішення ЄСПЛ у справах «Антріш проти Франції» від 22.09.1994, «Кушоглу проти Болгарії» від 10.05.2007).
З матеріалів досудового розслідування кримінального провадження №12021100050000921 від 19.04.2021 вбачається, що в ході досудового розслідування в якості свідка було допитано ОСОБА_4 , який в ході допиту повідомив обставини, тотожні тим, які стали підставою для початку досудового розслідування кримінального провадження, але за заявою іншої особи. При цьому, з досліджених матеріалів досудового розслідування кримінального провадження вбачається, що після застосування заходу забезпечення кримінального провадження щодо майна ОСОБА_4 досудове розслідування фактично не здійснюється.
У той же час, Європейський суд у своїх рішеннях неодноразово робив висновок, що принцип правової визначеності є одним з фундаментальних аспектів верховенства права (рішення у справах «Брумареску проти Румунії» від 28.10.1999, «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» від 23.09.1998).
Між тим, статтею 28 КПК України передбачено, що під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Критерії для визначення розумності строків кримінального провадження визначені ч. 3 ст. 28 КПК України, однак він має бути об'єктивно необхідним для прийняття процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, продовження заходів забезпечення кримінального провадження, як упродовж досудового розслідування так і судового розгляду, ґрунтується на презумпції, що з перебігом ефективного розслідування справи та її судового розгляду зменшуються ризики, які стали підставою для застосування заходу забезпечення кримінального провадження, відповідно зі спливом певного часу орган досудового розслідування має навести додаткові доводи в обґрунтування наявних ризиків, що залишаються та їх аналіз, як підстави для подальшого втручання у права особи в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності.
Незважаючи на те, що досудове розслідування здійснюється протягом тривалого проміжку часу, стороною обвинувачення не надано доказів, які б свідчили про будь-які логічні та об'єктивні підстави для подальшого обмеження права власності на майно, належне ОСОБА_4 , оскільки за встановлених обставин створює індивідуальний та надмірний тягар на власника майна.
При вирішенні питання усунення негативних наслідків для власників майна слідчий суддя враховує, що ЄСПЛ у рішенні у справі «П'єрсак проти Бельгії» від 01.10.1982 зазначив, що він «виходитиме з того принципу, що заявник має бути, по можливості, повернений у становище, в якому він перебував», якби не було порушено його права, адже таким чином підкреслюється верховенство обов'язку відновлення status quo ante. Крім того, у справі «Папамічалопулос та інші проти Греції» від 31.10.1995 ЄСПЛ застосував принцип restitutio in integrum та вказав, що виправлення здійсненого порушення повинне, по можливості, усунути усі наслідки дії та відновити стан, який найімовірніше існував би, якби не було вчинено цю дію та застосувати в цих цілях всі можливі шляхи такого виправлення наслідків у такий спосіб, щоб відновити, наскільки це можливо, ситуацію, яка існувала до порушення (рішення у справах «Маестрі проти Італії» від 17.02.2004, «Ассанідзе проти Грузії» від 08.04.2004, «Ілашку та інші проти Молдови та Російської Федерації» від 08.07.2004).
Таким чином, слідчий суддя, враховуючи пояснення учасників кримінального провадження, які були отримані в ході судового розгляду даного клопотання, виходячи із принципу змагальності, який передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом, та принципу диспозитивності кримінального провадження, відповідно до якого сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених цим Кодексом, а слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом, приходить до висновку про необхідність задоволення клопотання та скасування арешту майна.
Керуючись статтями 22, 26, 98, 170, 171-174, 309 КПК України, слідчий суддя, -
Клопотання представника іншої особи, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування, адвоката ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_4 , - задовольнити.
Скасувати арешт, накладений ухвалою слідчого судді Оболонського районного суду міста Києва від 16.02.2022 №756/2039/22, на об'єкт нерухомого майна, приміщення, об'єкт не житлової нерухомості, загальною площею 18,7 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який на праві власності належить ОСОБА_4 .
Ухвала слідчого судді не підлягає оскарженню.
Слідчий суддя ОСОБА_1