25 грудня 2007 р.
№ 30/236-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів :
головуючий суддя
Муравйов О.В.
судді
Полянський А.Г.
Фролова Г.М.
розглянувши
касаційну скаргу
РВ ФДМУ по Дніпропетровській області
на
постанову Дніпропетровського апеляційного
господарського суду від 30.08.2007 р.
у справі
№ 30/236-07 Господарського суду Дніпропетровської області
за позовом
РВ ФДМУ по Дніпропетровській області
до
1. Колективного підприємства "Дніпропетровська торговельна фірма "Славутич"
2. ТОВ "Віват"
про
визнання недійсним договору купівлі-продажу від 05.05.1997 р., зобов'язання повернути об'єкт
за участю
прокуратори Дніпропетровської області
За участю представників сторін:
позивач -не з'явились,
відповідач -1- не з'явились,
відповідач -2- не з'явились,
прокуратури -Попенко О.С. посвідчення № 203
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 р. (суддя - Євтигнеєва Н.М.) в задоволенні позову відмовлено.
Постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2007 р. ( судді -Павловський П.П., Швець В.В., Чус М.О.) рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 р. залишено без змін.
Не погоджуючись з рішенням та постановою, РВ ФДМУ по Дніпропетровській області звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати, мотивуючи скаргу порушенням і неправильним застосуванням судами норм матеріального та процесуального права.
Сторони не скористались наданим процесуальним правом участі у суді касаційної інстанції.
У зв'язку з виходом судді Фролової Г.М. з відпустки, справа № 30/236-07 розглядається колегією суддів у постійному складі, утвореному розпорядженням від 25.08.2005 року № 02-20/13 Заступника Голови Вищого господарського суду України Осетинського А.Й., у складі: головуючий -Муравйов О. В., судді Полянський А. Г., Фролова Г.М.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Вищого господарського суду України прийшла до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного.
Відповідно до п. 1 ст. 1119 ГПК України касаційна інстанція за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити постанову суду без змін, а скаргу без задоволення.
Касаційна скарга залишається без задоволення, коли суд визнає, що постанова апеляційного господарського суду прийнята з дотриманням вимог матеріального та процесуального права.
Як вбачається з матеріалів справи, між регіональним відділенням Фонду державного майна України по Дніпропетровській області та організацією орендарів "Дніпропетровської виробничо-торговельної фірми "Славутич" було укладено договір купівлі-продажу від 08.06.1994 р. державного цілісного майнового комплексу орендного підприємства Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич", який знаходиться за адресою: м. Дніпропетровськ, вул. Чичерина, 21.
Додатковою угодою від 16.05.1994 р. № ДС-12/30 до договору оренди № 423 від 20.11.1991 року та додаткової угоди від 29.12.1992 року № П-12-41 відносно викупу орендованого майна та акту приймання-передачі цілісного майнового комплексу орендного підприємства Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми "Славутич" визначені об'єкти соціально-культурного призначення на суму 391 408 тис. крб. Згідно п.2.4 угоди орендатору безкоштовно передані об'єкти соціально-культурного призначення на суму 391 408 крб.
15.07.1994 р. між сторонами складено та підписано акт приймання-передачі державного цілісного майнового комплексу орендного підприємства "Дніпропетровська виробничо-торгівельна фірма "Славутич" згідно акту оцінки вартості майна орендного підприємства від 21.04.1994 року.
Також, відповідно до реєстраційного посвідчення, виданого Комунальним підприємством "Дніпропетровське міжміське бюро технічної інвентаризації" від 08.04.1997 року, за Дніпропетровською виробничо-торговою фірмою "Славутич" зареєстровано право власності на дитячий комбінат, розташований у м. Дніпропетровську по вул. Тополиній, 6-а на підставі договору купівлі-продажу від 08.06.1994 року.
Разом з цим, позивач зазначає, що у серпні 2005 року під час проведення роботи по опрацюванню матеріалів з інвентаризації державного майна колективного підприємства "Дніпропетровської виробничо-торгівельної фірми "Славутич" встановлено, що дитячий дошкільний заклад № 363, який у процесі приватизації не увійшов до статутного фонду цього господарського товариства, але залишився на його балансі та проданий КП "ДВТФ "Славутич" ТОВ "Віват". Актом оцінки вартості майна орендного підприємства ДПТФ "Славутич" від 21.04.1994 р. відображено майно на суму 391 408 крб., щодо якого органом приватизації встановлено пільги, тобто на думку позивача воно вилучено з вартості майна, яке передавалось ДПТФ "Славутич" у власність.
Позивач вважає, що оскільки спірні об'єкти не були оплачені покупцем, так як відповідно п.1.8 Акту приймання-передачі від 15.07.1994 р. були передані безоплатно, дитячий дошкільний заклад № 363 по вул. Тополиній, 6а у м. Дніпропетровську залишився у власності держави.
Слід зазначити, що матеріали справи містять лист № 12/3-990 від 02.04.1997 р., яким Фонд Державного майна України підтвердив, що згідно договору купівлі-продажу від 08.06.1994 р. спірне майно (будівля дитячого комбінату) передано Колективного підприємства "Дніпропетровська торговельна фірма "Славутич" у власність.
Згідно частини 2 статті 24 Закону України "Про приватизацію майна державних підприємств" (в редакції яка діяла станом на день укладення договору купівлі-продажу від 08.06.1994 року) товариству покупців, створеному працівниками підприємства згідно з статтею 8 цього Закону, яке стало власником свого підприємства в результаті викупу підприємства, купівлі його на аукціоні, за конкурсом, придбання 51 і більше відсотків акцій, за його згодою відповідний державний орган приватизації безоплатно передає об'єкти соціально-побутового призначення, створені за рахунок коштів фонду соціального розвитку (аналогічних фондів) зазначеного підприємства із зменшенням ціни, за яку було придбано майно підприємства, на суму початкової ціни зазначеного майна.
Законом України "Про власність" передбачено, що право колективної власності виникає на підставі: добровільного об'єднання майна громадян і юридичних осіб для створення кооперативів, акціонерних товариств, інших господарських товариств і об'єднань; передачі державних підприємств в оренду; викупу колективами трудящих державного майна; перетворення державних підприємств в акціонерні та інші товариства; безоплатної передачі майна державного підприємства у власність трудового колективу, державних субсидій; пожертвувань організацій і громадян, інших цивільно-правових угод.
Відповідно до ст. 48 ЦК Української РСР недійсною є та угода, яка не відповідає вимогам закону, в частині другій містить положення, згідно з яким по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі -відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.
Колективним підприємством Дніпропетровська виробничо-торговельна фірма "Славутич" (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Віват" (покупець) укладено договір купівлі-продажу від 05.05.1997 р. дитячого комбінату загальною площею 2249,3 кв.м., що знаходиться у м. Дніпропетровськ, вул. Тополиная, 6-а.
Попередніми судовими інстанціями було встановлено, що станом на день розгляду справи спірний об'єкт не є дитячим комбінатом, відповідно до дозволів державних органів він був перепрофільований для використання міні-пекарні, оранжереї, складського приміщення і відео студії.
Судовими інстанціями правомірно було зазначено, що права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову про визнання недійсною угоди, стороною в якій така особа не є, тобто, з застосуванням правового механізму, встановленого ч. 2 ст. 48 Кодексу, незалежно від того, чи відповідає спірна угода закону. У разі задоволення вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, наслідки недійсності угоди, які стосуються сторін угоди не поширюються на права позивача, який вважає себе власником спірного майна, не будучи стороною угоди.
Разом з цим судами підставно вказано про те, що за правилами статті 71 Цивільного кодексу Української РСР до позовів про визнання угод недійсними застосовується загальний строк позовної давності -три роки.
Згідно ст. 76 ЦК УРСР перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов, що виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
Оскільки згідно Наказу Фонду Державного майна України від 19.08.1998 р. № 1649 "Про затвердження Порядку здійснення державними органами приватизації контролю за виконанням умов договорів купівлі-продажу державного майна" (п.1.4.1), регіональні відділення Фонду Державного майна України зобов'язані проводити щорічно перевірку 100% договорів купівлі-продажу державного майна, позивач міг дізнатися про порушення свого права у 1998 р.
Враховуючи, що суд при розгляді даного позову не вирішував питання поновлення пропущеного строку позовної давності, оскільки позивачем таке клопотання про відновлення цього строку не заявлялося, суд правомірно відмовив у задоволенні позову по суті.
За таких обставин, перевіривши у відповідності до ч. 2 ст. 1115 ГПК України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду та постанові апеляційного господарського суду, колегія суддів дійшла висновків про те, що суди в порядку ст. ст. 43, 47, 43, 99, 101 ГПК України всебічно, повно і об'єктивно розглянули в судовому процесі всі обставини справи в їх сукупності; дослідили подані сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень докази; належним чином проаналізували відносини сторін.
Місцевим господарським судом було правильно застосовано матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини та прийнято обґрунтоване та законне рішення про відмову у позові.
В свою чергу, суд апеляційної інстанції, відповідно до ч. 1 ст. 101 ГПК України, повторно розглядаючи справу, повно з'ясував обставини, які мали значення для правильного розгляду поданої апеляційної скарги. Висновки апеляційного суду ґрунтуються на доказах, наведених в постанові суду, та відповідають положенням чинного законодавства. Як наслідок, прийнята апеляційним господарським судом постанова відповідає положенням ст. 105 ГПК України та вимогам, що викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 р. № 11 “Про судове рішення» зі змінами та доповненнями.
Згідно з положеннями ч. 2 ст. 1115 ГПК України та частин 1, 2 статті 1117 ГПК України, касаційна інстанція на підставі вже встановлених фактичних обставин справи перевіряє судові рішення виключно на предмет правильності юридичної оцінки обставин справи та повноти їх встановлення в рішенні та постанові господарських судів. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.
Твердження оскаржувача про порушення і неправильне застосування апеляційним господарським судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті постанови не знайшли свого підтвердження, в зв'язку з чим підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого судового акту колегія суддів не вбачає.
Відповідно до ст.ст.85, 1115 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні за згодою присутнього представника прокуратури оголошена вступна та резолютивна частини постанови.
Керуючись ст. ст. 1115, 1117, п. 1 ст. 1119, 11111 ГПК України, суд
Касаційну скаргу РВ ФДМУ по Дніпропетровській області залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 14.06.2007 року та постанову Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 30.08.2007 року у справі № 30/236-07 залишити без змін.
Головуючий суддя Муравйов О.В.
Судді Полянський А.Г.
Фролова Г.М.