Ухвала
Іменем України
07 квітня 2025 року
м. Київ
справа № 761/26274/20
провадження № 61-3403ск25
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Зайцева А. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В., Тітова М. Ю.,
розглянувши касаційну скаргу адвоката Прилепи Руслана Анатолійовича як представника ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави,
У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, у якому просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти в розмірі 6 498 800,00 грн, що набуті відповідачем без достатньої правової підстави.
Шевченківський районний суд м. Києва заочним рішенням від 22 лютого 2022 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти у розмірі 6 498 800,00 грн. Вирішив питання щодо розподілу судових витрат.
Шевченківський районний суд м. Києва ухвалою від 04 жовтня 2024 року заяву відповідача ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення залишив без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 оскаржив його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд ухвалою від 22 січня 2025 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року залишив без руху та надав заявнику строк десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для надання заяви про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причин його пропуску та наданням відповідних доказів, і роз'яснив заявнику про наслідки невиконання вимог ухвали суду.
Київський апеляційний суд ухвалою від 14 лютого 2025 року відмовив у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 - ОСОБА_3 на заочне рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року.
17 березня 2025 року адвокат Прилепа Р. А. як представник ОСОБА_1 через підсистему «Електронний суд» надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року, в якій, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та справу направити для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Вивчивши касаційну скаргу та оскаржуване судове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з наступних підстав.
За приписами частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
За змістом частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Ухвала апеляційного суду про відмову у відкритті апеляційного провадження не є ухвалою, якою закінчено розгляд справи.
Згідно зі статтею 129 Конституції України та статтями 2, 17 ЦПК України однією з основних засад цивільного судочинства є забезпечення апеляційного перегляду справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Водночас таке право не є абсолютним і з метою забезпечення належного здійснення правосуддя та дотримання, зокрема, принципу правової визначеності, підлягає певним обмеженням.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення (частина четверта статті 287 ЦПК України).
Згідно зі статтею 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Частиною першою статті 127 ЦПК України передбачено, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження повинно містити обґрунтування причин поважності пропуску цього строку та докази на підтвердження таких причин.
За приписами частини третьої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга залишається без руху також у випадку, якщо вона подана після закінчення строків, установлених статтею 354 цього Кодексу, і особа, яка її подала, не порушує питання про поновлення цього строку або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані неповажними. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду апеляційної інстанції з заявою про поновлення строку або вказати інші підстави для поновлення строку.
Відповідно до частини четвертої статті 357 ЦПК України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження будуть визнані неповажними, суд відмовляє у відкритті апеляційного провадження у порядку, встановленому статтею 358 цього Кодексу.
Пунктом 4 частини першої статті 358 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції відмовляє у відкритті апеляційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на апеляційне оскарження визнані судом неповажними.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод проголошено право на справедливий судовий розгляд.
Одним з елементів справедливого судового розгляду є принцип правової визначеності прав і обов'язків сторін спору та неможливість безпідставного поновлення пропущеного процесуального строку для оскарження рішення суду, що набрало законної сили, лише з метою його скасування на шкоду інтересам іншого учасника процесу.
Із практики Європейського Суду з прав людини випливає, що судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, що беруть участь у спорі. Вимагається, щоб кожній із сторін була надана розумна можливість представляти свою справу у такий спосіб, що не ставить її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Поновлення строку на апеляційне оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечувало б рівновагу між інтересами сторін та правову визначеність у цивільних правовідносинах, яка є складовою верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.
Європейський Суд з прав людини зауважив, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, у тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із цим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «DeGeouffre dela Pradellev. France» від 16 грудня 1992 року).
Необґрунтоване поновлення процесуальних строків на оскарження «остаточного судового рішення» є порушенням принципу res judicata (правової визначеності), про що неодноразово наголошувалося у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини.
Так, у параграфі 41 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року зазначено, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Аналогічні висновки викладені Європейським судом з прав людини й у рішеннях у справах «Науменко проти України» від 9 листопада 2004 року, «Полтораченко проти України» від 18 січня 2005 року та «Тімотієвич проти України» від 08 листопада 2005 року.
Апеляційним судом встановлено, що відповідно до протоколу судового засідання від 03 жовтня 2024 року, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 був присутній в судовому засіданні під час розгляду заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року.
Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2024 року заяву ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року залишено без задоволення.
Згідно із розпискою, яка міститься в матеріалах справи, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 04 жовтня 2024 року отримав вступну та резолютивну частину ухвали Шевченківського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2024 року.
Ураховуючи, що 04 жовтня 2024 року суд першої інстанції залишив без задоволення заяву скаржника про перегляд заочного рішення цього суду, тому останнім днем для подання апеляційної скарги на заочне рішення суду було 04 листопада 2024 року. Проте, представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 апеляційну скаргу на заочне рішення подав 24 грудня 2024 року, тобто з пропуском строку на апеляційне оскарження, відлік якого розпочинається з дня постановлення ухвали суду першої інстанції про залишення без задоволення заяви про перегляд заочного рішення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 22 січня 2025 року зазначену апеляційну скаргу було залишено без руху та надано заявнику строк для усунення недоліків. Заявнику необхідно було подати до суду заяву про поновлення строку на апеляційне оскарження із зазначенням інших поважних причини його пропуску за період з 05 листопада 2024 року до 23 грудня 2024 року, та наданням відповідних доказів.
На виконання вимог ухвали суду від 22 січня 2025 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про поновлення строку на апеляційне оскарження, в якій зазначив, що він, як представник ОСОБА_1 , перебував у лавах Добровольчого формування «Легіон Д» територіальної громади № 7. Брав безпосередню участь у заходах необхідних для забезпечення оборони України, виконував бойові завдання відповідно до бойового розпорядження командира в/ч НОМЕР_1 , проходив службу у складі Мобільної вогневої групи та Вогневої групи, що здійснюють захист критичної інфраструктури міста Києва. Вказував, що виконання обов'язків здійснював на безоплатній основі. Зазначав, що в період з 04 листопада 2024 року до 15 грудня 2024 року був задіяний на цілодобових чергуваннях, а з 16 грудня 2024 року до 23 грудня 2024 року супроводжував волонтерську допомогу на передову лінію фронту. На підтвердження наведеного, представником ОСОБА_1 - ОСОБА_3 було надано відповідні докази.
Відмовляючи у відкритті апеляційного провадження, суд апеляційної інстанції виходив з того, що зазначені представником заявника доводи для поновлення строку на апеляційне оскарження є неповажними, оскільки адвокат Прилепа Р. А. починаючи з 04 жовтня 2024 року був обізнаний про ухвалення судом першої інстанції ухвали про залишення без задоволення заяви ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 22 лютого 2022 року, однак з апеляційною скаргою на вказане судове рішення представник заявника звернувся лише 24 грудня 2024 року, тобто з пропуском встановленого строку на апеляційне оскарження рішення суду.
Крім того, тимчасова відсутність представника не позбавляє особу можливості звернутися за професійною правничою допомогою до іншого адвоката або подати апеляційну скаргу у порядку самопредставництва.
Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про відмову у відкритті апеляційного провадження з огляду на недоведеність представником ОСОБА_1 - адвокатом Прилепою Р. А. наявності поважних підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження, а наведені ним підстави не є такими, що об'єктивно унеможливили дотримання строків на подачу апеляційної скарги, передбачених ЦПК України.
Аргументи касаційної скарги не спростовують висновків суду, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції апеляційного суду щодо встановлених обставин справи та відносяться до переоцінки доказів. В силу вимог статті 400 ЦПК України суд касаційної інстанції не вправі встановлювати нові обставини та переоцінювати докази.
Ураховуючи викладене, оскільки правильне застосування судом норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а касаційна скарга є необґрунтованою, у відкритті касаційного провадження слід відмовити.
Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою адвоката Прилепи Руслана Анатолійовича як представника ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 лютого 2025 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення майна, набутого без достатньої правової підстави.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді: А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко
М. Ю. Тітов