Справа № 357/17201/24
Провадження № 2/357/746/25
іменем України
10 квітня 2025 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - Орєхова О.І.,
за участі секретаря - Махненко Б.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні в залі суду № 2 в м. Біла Церква цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів,-
В листопаді 2024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області з позовною заявою до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, посилаючись на наступні обставини.
06.02.2010 року між ним та Відповідачем був укладений шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області складено відповідний актовий запис за № 73 та видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 .
Від шлюбу мають дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2012 року по справі № 1003/16671/12 шлюб між ним та ОСОБА_2 було розірвано.
Після розірвання шлюбу донька проживала з мамою, тому рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.12.2012 року по справі № 2-515/11 з нього було стягнуто аліменти на її утримання в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.10.2011 р. до повноліття дитини, та стягнуто кошти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 .
У 2017-2018 рр. Відповідач уклала шлюб та змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 ».
Увесь цей час донька проживала з матір'ю, однак 29.08.2024 року зателефонувала йому і попросила, щоб він забрав її до себе, оскільки її мати (його колишня дружина) ображає її, зачиняє в будинку, тягає за волосся, а тому вона боїться повертатися додому, до матері.
Зустрівшись з донькою та з'ясувавши усі обставини останніх подій, він звернувся до поліції із заявою про застосування до дитини фізичного та психологічного насильства, що завдало шкоди її психічному та фізичному здоров'ю.
В цей же день, тобто 29.08.2024 року, за результатами його звернення, працівниками поліції щодо ОСОБА_2 винесено заборонний припис та складено протокол № 242611 про адміністративне правопорушення відносно за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2024 р. ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП.
Після подій які сталися 29.08.2024 року його донька проживає з ним та повністю перебуває на його утриманні.
Законодавство не містить положень, якими б було врегульовано автоматичне припинення стягнення аліментів з того із батьків, з яким з часом почала проживати дитина. Фактично, якщо такий батько чи мати не здійснять жодних дій, направлених на юридичне оформлення цих питань, з нього і надалі будуть стягуватися аліменти на користь того із батьків, з яким дитина уже не проживає.
Якщо спільна дитина сторін проживає з позивачем, то існує необхідність припинення стягнення аліментів з нього.
Наявність відкритого виконавчого провадження з виконання рішення суду про стягнення аліментів із Позивача свідчить про порушення його майнових прав та інтересів, оскільки саме він має право розпоряджатися аліментами, які стягуються на утримання доньки.
Тому, просив суд припинити стягнення аліментів на утримання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стягнутих за рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.12.2011 року (справа 2/512/11), в подальшому та від стягнення нарахованої заборгованості по аліментах по даному виконавчому провадженню та судові витрати у справі покласти на Відповідача ( а. с. 1-4 ).
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.11.2024 ( а. с. 24) головуючим суддею визначено суддю Орєхова О.І. та матеріали справи передані для розгляду.
Відповідно до ч. 6 ст. 187 ЦПК України у разі якщо відповідачем у позовній заяві вказана фізична особа, яка не є суб'єктом підприємницької діяльності, суд не пізніше двох днів з дня надходження позовної заяви до суду звертається до відповідного органу реєстрації місця перебування та місця проживання особи щодо надання інформації про зареєстроване місце проживання ( перебування ) такої фізичної особи.
Відповідно до ч. 8 ст. 187 ЦПК України суддя з метою визначення підсудності може також користуватися даними Єдиного державного демографічного реєстру.
Згідно відповіді № 937054 від 02.12.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, сформованого засобами підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» за запитом судді стосовно визначення підсудності, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 з 05.10.2018 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 ( а. с. 28 ).
З матеріалів справи вбачається, що позивачем пред'явлено позов до Білоцерківського міськрайонного суду Київської області у відповідності до вимог ч. 1 ст. 27 ЦПК України, що узгоджується з правовою позицією, викладеною Верховним Судом у постанові від 29.10.2020 року у справі № 263/14171/19.
Згідно ч. 1 ст. 187 ЦПК України якщо відповідачем вказана фізична особа, яка не має статусу підприємця, суд відкриває провадження не пізніше наступного дня з дня отримання судом у порядку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, інформації про зареєстроване у встановлено законом порядку місце проживання ( перебування ) фізичної особи - відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 19 ЦПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, що виникають з трудових відносин, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи. Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
Згідно до ч. 1 ст. 274 ЦПК України, у порядку спрощеного позовного провадження може бути розглянута малозначна справа.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна.
Ухвалою судді 03 грудня 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у вищезазначеній справі. Постановлено провести розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням ( викликом ) сторін. Призначено судове засідання у справі на 12 годину 00 хвилин 15 січня 2025 року ( а. с. 29-30 ).
Розгляд справи неодноразово відкладався у зв'язку з неявкою відповідача, відсутності відомостей про належне сповіщення та за заявами останньої ( а. с. 34-37, 51-52, 53-54 ), останнього разу, по справі оголошено перерву до 10.04.2025 за клопотанням представника позивача ( а. с. 63-73 ).
В свою чергу, в судовому засіданні 20.03.2025 позивач та його представник, кожний окремо, підтримали позовні вимог, надали пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві та просили її задовольнити.
В судове засідання 10.04.2025 учасники справи не з'явились.
10.04.2025 за вх. № 19417 судом отримано заяву від представника позивача - адвоката Капустіна В.В., в якій просив справу розглядати без участі позивача та його представника на підставі наявних письмових доказів, зокрема, з урахуванням доказів поданих через канцелярію суду 10.04.2025, проти ухвалення заочного рішення не заперечують. Судові витрати просили залишити за позивачем ( а. с. 83 ).
Крім того, 10.04.2025 за вх. № 19305 судом отримано клопотання від представника позивача про долучення доказів ( а. с. 76, 77-82 ), з одночасним проханням про поновлення строку на подання доказів у відповідності ст. 127 ЦПК України.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання 10.04.2025 не з'явилась, про дату, час та місце слухання справи була повідомлена належним чином, про що в матеріалах справи свідчить наявна Довідка про доставку електронного документу ( а. с. 75 ).
Суд направляє судові рішення, судові повістки, судові повістки - повідомлення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу на їхні офіційні електронні адреси, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про Єдину судову інформаційно-комунікаційну систему та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів) (частина п'ята статті 14 ЦПК України).
Адвокати, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, державні органи, органи місцевого самоврядування та суб'єкти господарювання державного та комунального секторів економіки реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють офіційні електронні адреси в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі в добровільному порядку (частина шоста статті 14 ЦПК України).
Зміст вказаної процесуальної норми свідчить про те, що для цілей ЦПК України офіційною електронною адресою є електронна адреса, зареєстрована в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі.
Вказаний висновок також узгоджується з правовою позицією щодо належного виклику учасника справи засобами електронної пошти, викладеною Верховним Судом у постановах від 01 червня 2022 року у справі № 761/42977/19 (провадження № 61-1933св22) та від 26 жовтня 2022 року у справі № 761/877/20 (провадження № 61-11706св21).
З огляду на це, суд, який комунікує з учасником справи за допомогою повідомлених ним засобів комунікації, діє правомірно і добросовісно. Тому слід виходити з «презумпції обізнаності»: особа, якій адресовано повідомлення суду через такі засоби комунікації, знає або принаймні повинна була дізнатися про повідомлення.
Відповідно до ч. 5 ст. 128 ЦПК України судова повістка про виклик повинна бути вручена з таким розрахунком, щоб особи, які викликаються, мали достатньо часу для явки в суд і підготовки до участі в судовому розгляді справи, але не пізніше ніж за п'ять днів до судового засідання, а судова повістка-повідомлення - завчасно.
Так, з Довідки про доставку електронного документу вбачається, що документ в електронному вигляді «Судова повістка про виклик до суду в цивільній справі» було доставлено до електронного кабінету ОСОБА_2 відповідальним працівником 21.03.2025, тобто завчасно.
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що відповідач обізнана про наявність на розгляді в суді вказаної справи, оскільки неодноразово зверталась до суду з клопотаннями про відкладення ( а. с. 51, 53 ).
Статтею 43 ЦПК України встановлений обов'язок добросовісно користування учасниками судового процесу процесуальними правами. Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами ( рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі «Пономарьов проти України» ).
Тому, суд приходить до переконання, що відповідач була належним чином та завчасно повідомлена про дату, час та місце слухання справи та обізнана про наявність на розгляді в суді вищевказаної справи.
В свою чергу, з боку відповідача на час розгляду справи не надходило до суду жодних заяв, клопотань, пояснень, а також і відзиву на позовну заяву позивача.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
В свою чергу, представник позивача скористувався вимогами ч. 3 ст. 211 ЦПК України.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку про можливість проведення судового засідання за відсутністю учасників судового розгляду, оскільки наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та прийняття законного і обґрунтованого рішення.
Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду при розгляді справи № 361/8331/18 від 1 жовтня 2020 року.
В зазначеній постанові Верховний Суд виходив з такого: «якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні».
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Стаття 280 ЦПК України визначає, що суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Протокольною ухвалою 20.03.2025 суд постановив проводити розгляд справи в заочному порядку ( а. с. 64 ).
Оскільки, належним чином повідомлений відповідач ОСОБА_2 не з'явилась в судове засідання 10.04.2025, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце судового розгляду, не повідомивши суду про поважність причини неявки та не надала відзив і позивач ( його представник ) не заперечували проти такого вирішення справи в попередньому засіданні, а також не заперечувала проти такого і звертаючись з заявою про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, а саме заочного, суд вважає, що підстави стосовно проведення заочного рішення не відпали, тому вважає можливим продовжити розгляд даної справи у заочному порядку.
Згідно ч. 2 ст. 281 ЦПК України розгляд справи і ухвалення рішення проводяться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Суд, дослідивши матеріали справи, враховуючи пояснення надані позивачем та його представником у судовому засіданні 20.03.2025, приходить до наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Судом встановлені фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
Встановлено в судовому засіданні, що 06.02.2010 року між сторонами по справі був укладений шлюб, про що Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області складено відповідний актовий запис за № 73 та видано Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 ( а. с. 8 ).
Так, згідно вищевказаного свідоцтва вбачається, що ОСОБА_1 уклав шлюб з ОСОБА_5 , прізвище після реєстрації шлюбу чоловіка та дружини - ОСОБА_6 .
Від шлюбу сторони мають дитину - доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 02.09.2011, видане Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Білоцерківського міськрайонного управління юстиції у Київській області ( а. с. 9 ).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 30.11.2012 року по справі № 1003/16671/12 шлюб між ними було розірвано ( а. с. 10 ).
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.12.2012 року по справі № 2-515/11 з позивача було стягнуто на користь відповідача ОСОБА_7 аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.10.2011 до повноліття дитини, та стягнуто кошти на утримання ОСОБА_2 в розмірі 1/6 частини від усіх видів заробітку з дня набрання рішенням суду законної сили та до досягнення дитиною трирічного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 ( а. с. 11 ).
Додано виконавчий лист, який виданий 16 січня 2012 про стягнення з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_7 аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів його заробітку, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.10.2011 року і до повноліття дитини ( а. с. 12 ).
Встановлено, що ОСОБА_7 уклала шлюб та змінила своє прізвище на « ОСОБА_4 ».
Згідно матеріалів справи вбачається, що 29.08.2024 року, за результатами звернення позивача ( а. с. 13, 14-16), працівниками поліції щодо ОСОБА_2 винесено заборонний припис та складено протокол № 242611 про адміністративне правопорушення відносно за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ( а. с. 17, 18 ).
Постановою Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 01.11.2024 ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ( а. с. 19-21 ).
В постанові суду встановлено, що відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 242611 від 29.08.2024: 29.07.2024 о 16 годині 00 хвилин ОСОБА_9 за адресою: АДРЕСА_2 , вчинила домашнє насильство психологічного та фізичного характеру відносно доньки ОСОБА_3 , а саме словесно ображала та хапала за руки, чим завдала шкоди психічному здоров'ю постраждалої особи. Таким чином ОСОБА_9 вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 173-2 КУпАП. Під час розгляду справи ОСОБА_9 вину у вчиненні правопорушення визнала.
Вказана постанова суду набрала законної сили 11.11.2024.
Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом ( ч. 4 ст. 82 ЦПК України ).
Звертаючись до суду з позовними вимогами, позивач зазначав про те, що після подій які сталися 29.08.2024 року його донька проживає з ним та повністю перебуває на його утриманні, а тому просив припинити стягнення з нього аліментів.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною 2 статті 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухвалені судового рішення.
Частиною 5, 6 статті 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 № 2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.
Відповідно до ст. ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України "Про охорону дитинства").
Згідно зі статтею 141 Сімейного кодексу України (далі - СК України) мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У статті 180 СК України встановлений обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов'язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.
Статтею 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, які отримуються на дитину одним із батьків та їх цільове призначення. Зокрема, передбачено, що аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини і мають використовуватися за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням при цьому потрібно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей (див. постанову Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 682/690/16-ц).
Відповідно до статті 197 СК України, з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів суд може відстрочити або розстрочити сплату заборгованості за аліментами. За позовом платника аліментів суд може повністю або частково звільнити його від сплати заборгованості за аліментами, якщо вона виникла у зв'язку з його тяжкою хворобою або іншою обставиною, що має істотне значення.
Згідно з частиною четвертою статті 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Зазначені норми не встановлюють вичерпного переліку обставин, які можуть бути підставою для звільнення (повного або часткового) від сплати аліментів. Питання про те, чи мають обставини, на які посилається платник аліментів, істотне значення, у кожному конкретному випадку вирішує суд.
З урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі.
Такої позиції дотримується Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 17 квітня 2024 року у справі № 750/10188/20 (провадження № 61-17084св23).
Як встановлено та зазначено вище, судовим рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28.12.2012 року по справі № 2-515/11 з позивача було стягнуто на користь відповідача ОСОБА_7 аліменти на утримання доньки ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини від усіх видів заробітку, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 04.10.2011 до повноліття дитини ( а. с. 11 ) та на підставі вказаного рішення видано 16.01.2012 року виконавчий лист ( а. с. 12 ).
Разом із тим, як встановлено під час розгляду справи з 29 серпня 2024 року дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає з батьком, позивачем по справі, після того, як 29.08.2024 за результатами звернення позивача ( а. с. 13, 14-16), працівниками поліції щодо ОСОБА_2 винесено заборонний припис та складено протокол № 242611 про адміністративне правопорушення відносно за ч. 1 ст. 173-2 КУпАП ( а. с. 17, 18 ). Вказаним приписом стосовно кривдника заборонений припис встановлений на 3 діб за те, що 29.08.2024 близько 16 години 00 хвилин гр. ОСОБА_2 вчинила домашнє насильство фізичного та психологічного характеру відносно своєї доньки ОСОБА_3 , а саме: словесно ображала, тягала за одяг та волосся.
Так, відповідно до Акту № 30/2005 про фактично проживаючих осіб від 07.04.2025 вбачається, що в буд. АДРЕСА_3 , зареєстровано 4 осіб, згідно витягу з реєстру Білоцерківської міської територіальної громади № 15.2-03/7450 від 07.04.2025, а саме: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , фактично проживаючих 5 осіб: ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 незареєстрована, але фактично проживає з серпня 2024 року по теперішній час ( а. с. 77 ).
З характеристики ОСОБА_3 учениці 8-Б класу вбачається, що до 7 класу батьківськи збори відвідувала мати ОСОБА_8 , іноді - вітчим. У 8 класі вихованням почав займатися батько. Приводив ОСОБА_8 до школи на Свято першого дзвоника, проводжував на вокзалі у поїздку на екскурсію до Львова, доєднався до батьківського чату, відвідує батьківськи збори, постійно цікавиться навчанням та поведінкою доньки ( а. с. 78 ).
В свою чергу, з боку відповідача не було надано жодних пояснень, заперечень та доказів в спростування доводів позивача, викладених у позовній заяві, як не було надано і відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що принцип змагальності полягає в тому, що суд уважно досліджує зауваження заявника, виходячи з сукупності наявних матеріалів в тій мірі, в якій він є повноважним вивчати заявлені скарги. Отже, у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони.
Згідно правової позиції Верховного Суду, викладеної в постанові від 11.06.2020 у справі № 757/1782/18: «Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог, саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції. Застосовуючи принцип диспозитивності, закріплений у статті 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Отже, саме позивач, як особа, яка на власний розсуд розпоряджається своїми процесуальними правами на звернення до суду за захистом порушеного права, визначає докази, якими підтверджуються доводи позову та спростовуються заперечення відповідача проти позову, доводиться їх достатність та переконливість. За своєю природою змагальність судочинства засновується на розподілі процесуальних функцій і відповідно - правомочностей головних суб'єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Розподіл процесуальних функцій об'єктивно призводить до того, що принцип змагальності втілюється у площині лише прав та обов'язків сторін. Отже, принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає. Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень».
Враховуючи правову природу аліментів (які є власністю дитини), їх цільовий характер, а також передбачені законом підстави їх стягнення на користь того з батьків, з ким проживає дитина, керуючись принципом найкращих інтересів дитини, суд повинен оцінити при вирішенні цього спору наявність підстав для подальшого стягнення аліментів з особи, з яким, за встановленими обставинами справи, проживає дитина.
Аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Встановлений у процесі розгляду справи факт того, що з серпня 2024 року дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 проживає разом з батьком, який піклується про спільну дитину сторін та забезпечує її усім необхідним.
В постанові ВС від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц (провадження № 61-21318св18) зазначено, що постановою апеляційного суду рішення суду першої інстанції скасовано, постановлено нове про відмову у позові. Апеляційний суд виходив з того, що тимчасове перебування дітей (мама перебуває за кордоном) з батьком не є визначенням їхнього постійного місця проживання саме з ним та не може бути підставою для припинення стягнення аліментів, які були присуджені рішенням суду на користь матері. Верховний Суд скасував постанову апеляційного суду та залишив в силі рішення суду першої інстанції. Верховний Суд зазначив, що аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні. Встановлений у процесі розгляду справи факт того, що протягом більш як семи місяців позивач самостійно піклується про спільних дітей сторін та забезпечує їх усім необхідним, усупереч вимогам закону залишився поза увагою апеляційного суду.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про задоволення вимог позивача про припинення стягнення з нього аліментів, оскільки стягнення з ОСОБА_1 аліментів на утримання дитини, за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить положенням статті 181 СК України, за якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Такої правової позиції дотримується і ВС в постанові від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц (провадження № 61-3738св22).
Окрім цього, припинення стягнення аліментів можливе тоді, коли одержувач аліментів не витрачає одержані ним аліменти на дитину, дитина проживає з іншим із батьків, який її повністю утримує. У такому разі відбувається припинення стягнення аліментів на ім'я їх одержувача (постанова ВС від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22)).
Тому, враховуючи вищевикладене, позовні вимоги позивача щодо припинення стягнення з нього аліментів, є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Крім того, припинення стягнення аліментів, обраний позивачем спосіб захисту своїх прав є ефективним.
Такої правової позиції дотримується КЦС ВС в постанові від 29.07.2020 р. у справі № 551/574/18.
Враховуючи проживання дитини разом з батьком, знаходження її на утриманні батька, дають законні підстави для звільнення його від сплати аліментів.
Аналогічної правової позиції дотримується ВС у справі № 22-ц/778/2932/18 в постанові від 17 серпня 2018 року.
Крім того, припинення стягнення аліментів (з певної дати) з позивача на користь відповідача на утримання неповнолітньої дитини, які стягнуті рішенням суду, узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові ВС від 03 лютого 2021 року у справі № 520/21069/18 (провадження № 61-1347св20).
Так, позивач звертаючись до суду з позовними вимогами про припинення стягнення аліментів з нього на користь відповідача на утримання їхньої спільної доньки, зазначавав про те, що донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , почала з ним проживати з 29.08.2024.
При вирішенні питання про момент припинення стягнення аліментів у справі, що розглядається, суд зауважує, що таке припинення здійснюється за загальними принципами стягнення аліментів, враховуючи, що аліменти є поточними місячними платежами для поточного забезпечення потреб дитини, а також з метою запобігання необґрунтованого перерахування відповідачу аліментів за той період, коли дитина з нею не проживали і знаходились у платника аліментів, тому стягнення аліментів має бути припинено з дати подання позову до суду, тобто з 27.11.2024 року.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на оцінці всіх обставин у сукупності.
Така правова позиція міститься в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 21 липня 2021 року у справі № 404/3499/17, провадження № 61-9074св20.
З огляду наведеного, даючи оцінку зібраним доказам по справі, оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів є цілком обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п. п. 1, 2 ч. ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача. У разі відмови в позові - на позивача.
Поняття «судовий збір» надане у Законі України «Про судовий збір», відповідно до ст. 1 якого під судовим збором розуміється - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Поняття судових витрат міститься в п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах», де судові витрати передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв'язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв'язку з вирішенням конкретної справи.
При звернені до суду з вказаними позовними вимогами позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1 211,20 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи квитанцією від 27.11.2024 ( а. с. 5 ).
Оскільки позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, враховуючи положення вимог ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати понесенні останнім при зверненні до суду у вищевказаному розмірі.
Водночас, звертаючись до суду 10.04.2025 з заявою про розгляд справи за відсутності позивача та його представника, судові витрати просили залишити за позивачем ( а. с. 83 ).
Тому, враховуючи вищенаведене, суд вважає можливим віднести судові витрати за рахунок позивача.
Одночасно суд роз'яснює, що відповідно до ч. 1 ст. 288 ЦПК України заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та (або) не повідомив про причини неявки, а також не подав відзив на позовну заяву з поважних причин, і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом ( ч. 2 ст. 288 ЦПК України ).
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 51, 55, 124 Конституції України, ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст. ст. 141, 179, 180, 181, 197 СК України, ст. ст. 2, 5, 10, 12, 13, 14, 19, 43, 76, 77, 79, 80, 81, 82, 89, 128, 133, 141, 187, 211, 247, 263-265, 273, 274, 280-289 ЦПК України, п. 1 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 17 жовтня 2014 року № 10 “Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах", Законом України «Про судовий збір», суд,-
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про припинення стягнення аліментів, - задовольнити.
Припинити з 27 листопада 2024 року стягнення аліментів з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на користь ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , які стягуються на підставі рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 28 грудня 2011 року ( справа 2/512/11) на утримання доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Судові витрати залишити за позивачем.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Київського апеляційного суду потягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому цим Кодексом.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасникам справи, які не були присутні в судовому засіданні, або якщо судове рішення було ухвалено поза межами судового засідання чи без повідомлення ( виклику ) учасників справи, копія судового рішення надсилається протягом двох днів з дня його складання у повному обсязі в електронній формі у порядку, визначеному законом, - у випадку наявності у особи офіційної електронної адреси, або рекомендованим листом з повідомленням про вручення - якщо така адреса відсутня.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_3 );
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ( адреса реєстрації та проживання: АДРЕСА_5 , РНОКПП: НОМЕР_4 ).
Повне судове заочне рішення складено 10 квітня 2025 року.
Суддя О. І. Орєхов