Справа № 645/1868/24
Провадження № 2/645/157/25
09 квітня 2025 р. м. Харків
Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого судді - Федорової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Федоровської Д.І.,
сторони по справі:
представник позивача - адвокат Бєлєвцова О.О.
представник відповідача - адвокат Вдовидченко О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Харкові цивільну справу за позовом:
ОСОБА_1
до ОСОБА_2
про визнання права особистої власності, -
Позивач ОСОБА_1 звернувся до Фрунзенського районного суду м. Харкова з позовом до відповідачки ОСОБА_2 , в якому просив визнати за ним право особистої приватної власності на трикімнатну квартиру загальною площею 64,8 кв.м. та житловою площею 46,5 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . В обґрунтування позову посилався на те, що на підставі договору купівлі-продажу квартири від 02 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А., зареєстрованого в реєстрі за №10357, ОСОБА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , купив трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 , житловою площею 46,5 кв.м., загальною площею 64,8 кв.м. за 105378 грн.. Позивач стверджує, що вказана квартира була придбана за грошові кошти, які були отримані ОСОБА_1 та його бабусею ОСОБА_3 від продажу квартири за адресою: АДРЕСА_3 , що була їх спільною власністю. Станом на 02 жовтня 2004 року, тобто на дату укладання Договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_4 , ОСОБА_1 перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Позивач наголосив, що купівля-продаж квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за 130800 грн., та квартири за адресою: АДРЕСА_4 , за грошові кошти в розмірі 105378 грн., здійснювалася в один день, а саме 02 жовтня 2004 року, з інтервалом в кілька годин в приміщенні приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А. Фактично квартира за адресою: АДРЕСА_4 , була придбана позивачем за отримані ним та ОСОБА_3 грошові кошти від продажу їх спільної квартири за адресою: АДРЕСА_3 . Отже, на думку позивача, квартира за адресою: АДРЕСА_4 , хоч і була придбана в період шлюбу ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , придбана за власні кошти позивача від продажу належного йому майна, співвласником якого відповідачка не була, даний правочин не вчинявся в інтересах їх з ОСОБА_2 сім'ї, а тому своєї нотаріальної згоди на укладання Договору купівлі-продажу спірної квартири відповідчка не надавала.
Такі обставини, на думку позивача, є підставою для звернення до суду із вказаним позовом.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 15.04.2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності залишено без руху та надано час для усунення недоліків позовної заяви.
24.04.2024 року через систему "Електронний суд" надійшла заява представника позивача адвоката Бєлєвцової О.О. про усунення недоліків.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 25.04.2025 року задоволено клопотання позивача та відстрочено сплату судового збору при пред'явленні позову; прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче судове засідання по справі.
Представник відповідачки адвокат Вдовидченко О.І. 23.05.2024 року надав до суду відзив на позовну заяву, в якому просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. В обґрунтування заперечень зазначив, що 05 серпня 1995 року сторони уклали шлюб. Відповідачка стверджує, що 03.10.2000 року сторони за спільні кошти придбали у ОСОБА_4 24/100 частки квартири за адресою АДРЕСА_3 , а також 32/100 частки цієї квартири у ОСОБА_5 . При цьому, покупцем за цим договором купівлі-продажу часток у квартирі було зазначено ОСОБА_1 , але ж фактично дане майно придбане як спільне майно подружжя. В подальшому, сторони вирішили продати належну їм частку (спільне майно подружжя) в праві власності в квартирі АДРЕСА_5 . Також, свою частку в цій квартирі вирішила продати і бабуся позивача - ОСОБА_3 02.10.2004 року згідно з Договором купівлі-продажу ОСОБА_1 продав спільне майно подружжя - частку у праві власності на квартиру АДРЕСА_5 , а ОСОБА_3 за цим же Договором продала належну їй частку у праві власності на вищевказане житло. Продаж квартири здійснено за суму 130800 грн., ОСОБА_2 та ОСОБА_1 з цієї суми отримали 102024 грн. Тобто зазначені кошти позивач та відповідачка набули у власність як спільне майно подружжя. ОСОБА_3 від продажу своєї частки у праві власності на квартиру АДРЕСА_5 отримала у особисту власність грошові кошти в сумі 28776 грн., якими розпорядилася на свій розсуд. Надалі, 02 жовтня 2004 року сторонами за спільні кошти було придбано трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 за суму 105378 грн. При придбанні квартири покупцем в договорі купівлі-продажу був зазначений ОСОБА_1 .. Відповідачка наголосила, що ця квартира була придбана ОСОБА_2 та ОСОБА_1 за спільні кошти, які були отримані від продажу спільного майна подружжя - частки квартири АДРЕСА_5 , тобто 102024 грн. Залишок суми в розмірі 3354 грн. за квартиру подружжя сплачувало також зі спільних сімейних коштів.
Ухвалою Фрунзенського районного суду м. Харкова від 26.07.2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду.
Рух справи висвітлено у відповідних ухвалах суду.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані стороною позивача письмові докази, суд встановив наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 1 ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
Відповідно до положень ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
В судовому засіданні представник позивача адвокат Бєлєвцова О.О. повністю підтримала позовні вимоги з підстав, викладених у позові, просила її задовольнити.
Представник відповідачки адвокат Вдовидченко О.І. заперечував проти задоволення позову з підстав, зазначених у відзиві на позов, просив відмовити у його задоволенні повністю.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.
05 серпня 1995 року між ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , укладено шлюб, який зареєстрований у Харківському міському від ділі реєстрації актів громадянського стану, актовий запис № 1221. Після укладення шлюбу відповідачці присвоєно прізвище ОСОБА_7 (а.с. 83).
Сторони суду відомостей щодо дати розірвання шлюбу не надали.
Згідно з загальнодоступних відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень 01 листопада 2021 року Фрунзенським районним судом м.Харкова розглянута цивільна справа №645/2827/21, у якій позов задоволено, шлюб, зареєстрований 5 серпня 1995 року Харківським міським відділом реєстрації актів громадянського стану за актовим записом №1221, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано. Рішення суду набрало законної сили 02 грудня 2021 року.
Судом встановлено, що під час перебування сторін у шлюбі, 03 жовтня 2000 року між ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , з однієї сторони як Продавцями, та ОСОБА_1 , з іншої сторони як Покупцем, був укладений Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_5 , який посвідчено державним нотаріусом Першої Харківської державної нотаріальної контори, Христенко Н.Л. 03 жовтня 2000 року та зареєстровано в реєстрі за № 2216, а також зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 25 жовтня 2000 року за реєстровим № П-6-3818 (а.с. 17-18).
Зі змісту вищевказаного договору вбачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_4 продали, а ОСОБА_1 купив у свою особисту приватну власність 56/100 частин квартири АДРЕСА_6 спільного заселення в будинку АДРЕСА_7 з відповідною частиною місць загального користування. Зазначена квартира в цілому складалась з чотирьох жилих кімнат, житловою площею 70,9 кв. м., загальною площею 106, 0 кв. м, корисною площею 106, 0 кв. м. Проіндексована вартість квартири, згідно довідки- характеристики від 12 вересня 2000 року КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації», становила - 10730 грн., а 56/100 частин - 6009 грн.00 коп.
Інші 44/100 частини квартири АДРЕСА_5 належала на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та його рідній бабусі - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , на підставі Свідоцтва про право власності на житло, яке видано Харківським міським центром приватизації державного житлового фонду від 27 червня 1995 року за реєстраційним № 6-95-36915 та зареєстровано в КП «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» 03 липня 1995 року за реєстровим № П-6-3818 (а.с. 15-16).
В подальшому, 23 вересня 2004 року між ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 , з однієї сторони, та ТОВ «ЕНЕРГОМОНТАЖВЕНТИЛЯЦІЯ- К», код ЄДРПОУ 31796806, юридична адреса: м. Харків, Червоношкільна набережна, буд. 2, в особі директора Циганкова Олексія Архиповича, було укладено «Попередній договір забезпечення завдатком», який 23 вересня 2004 року було посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А. та зареєстровано в реєстрі за № 9929 . Відповідно до умов Попереднього договору ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зобов'язались передати у власність ТОВ «ЕНЕРГОМОНТАЖВЕНТИЛЯЦІЯ-К», код ЄДРПОУ 31796806, юридична адреса: м. Харків, Червоношкільна набережна, буд. 2, в особі директора Циганкова Олексія Архиповича належну їм чотирикімнатну квартиру АДРЕСА_5 , а ТОВ «ЕНЕРГОМОНТАЖВЕНТИЛЯЦІЯ- К», в особі директора Циганкова Олексія Архиповича, зобов'язалося прийняти у власність вищевказану квартиру по договору купівлі-продажу на умовах, встановлених цим попереднім договором і сплатити за неї грошові кошти в розмірі 130800 грн. 00 коп. Також сторони зобов'язалися укласти Договір купівлі-продажу вищевказаної квартири до 03 листопада 2004 року включно (а.с. 20-21).
В позовній заяві зазначено, що 02 жовтня 2004 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_1 , з одного боку як Продавцями, та ТОВ «ЕНЕРГОМОНТАЖВЕНТИЛЯЦІЯ- К», в особі директора Циганкова Олексія Архиповича, як Покупцем, укладено Договір купівлі-продажу чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , який був нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А. Відповідно до п. 4 вказаного договору, за продаж квартири Позивач та його бабуся ОСОБА_3 отримали 130800 грн.. Так як фактично ОСОБА_1 належали 78/100 частин квартири за адресою: АДРЕСА_3 , а ОСОБА_3 - 22/100 частин, то й грошові кошти вони отримали пропорційно належним їм частинам, а саме: Позивач 102024 грн., а його бабуся - 28776 грн.
Проте, позивачем ані до позовної заяви, ані в ході розгляду справи не надано до матеріалів справи вказаного договору купівлі-продажу чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 , від 02 жовтня 2004 року, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А..
Приписами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Частинами 1, 2 ст. 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно з ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Приписами ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Всупереч наведених норм, стороною позивача не доведено обставин укладення вищевказаного договору купівлі-продажу чотирикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_3 від 02 жовтня 2004 року, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог.
Також, судом встановлено, що 02 жовтня 2004 року між ОСОБА_9 рівною, яка діяла за себе особисто та від імені ОСОБА_10 та ОСОБА_11 , на підставі довіреності, посвідченої 17 вересня 2004 року приватним нотаріусом Тростянецького районного нотаріального округу Вірською А.І. за реєстровим № 2877, з однієї сторони як Продавцями, та ОСОБА_1 , з іншої сторони як Покупцем, було укладено Договір купівлі-продажу трикімнатної квартири АДРЕСА_2 житловою площею 46,5 кв. м. та загальною площею 64,8 кв.м, який посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Костенко С.А. та зареєстровано за № 10357, а також зареєстровано в Харківському міському бюро технічної інвентаризації за № П-8-20501. Купівлю-продаж квартири сторонами здійснено за 105378 грн. (а.с. 22-23).
Факт реєстрації за позивачем вказаної квартири також підтверджується витягом про державну реєстрацію прав від 02.10.2024 року де зазначено підставу виникнення права власності вищеказаний договір купівлі-продажу від 02.10.2004 року (а.с. 24, 25).
Набуття майна за час перебування у шлюбі створює презумпцію виникнення спільної сумісної власності. Це означає, що ні дружина, ні чоловік не зобов'язані доводити наявність права спільної сумісної власності на майно, набуте у шлюбі, оскільки воно вважається належить подружжю. Якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього лише на ім'я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі, презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишається непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя.
Зазначений правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду України від 24.05.2017 у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду від 06.02.2018 у справі №235/9895/15-ц, від 05.04.2018 у справі №404/1515/16-ц, від 27.01.2020 у справі №442/8047/16-ц .
В ході розгляду справи відповідачка ОСОБА_2 пояснила суду, що у 1995 році сторони одружилися, у 1996 році у них народилася спільна дитина. Після одруження вони проживали у батьків позивача, працювали та збирали кошти на придбання власного житла. У 2000 році вони за спільні кошти придбали дві кімнати у квартирі, де мешкала бабуся позивача ОСОБА_3 .. У 2004 році вони продали свою частину квартири кв. АДРЕСА_5 , добавили накопичені власні кошти та придбали квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . ОСОБА_3 , за твердженням відповідачки, віддала кошти з продажу своєї частини квартири своєму сину та невістці.
За клопотанням сторони позивача судом допитані свідки.
Так, свідок ОСОБА_12 , яка є рідною сестрою позивача, повідомила суду, що їхня бабуся ОСОБА_3 проживала за адресою: АДРЕСА_3 та за її згодою позивач був зареєстрований за вказаною адресою. Пізніше дві кімнати вказаної квартири були приватизовані ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .. У 1995 році сторони уклали шлюб. Свідок стверджувала, що інші дві кімнати у вказаній картирі в подальшому сусіди бабусі продали позивачеві. Потім бабуся погодилася продати частину своєї квартири за вказаною адресою, а також іншу частину продав позивач та за отримані з продажу квартири кв. АДРЕСА_5 позивач придбав квартиру за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, свідок пояснила, що і позивач, і відповідачка в період шлюбу працювали.
Аналогічні за змістом показання надала свідок ОСОБА_13 (мати позивача). Додатково свідок повідомила, що квартиру по АДРЕСА_3 було продано приблизно за 23000-24000 доларів США, а квартиру АДРЕСА_4 придбано позивачем приблизно за 19000 доларів США. 1000 доларів США з продажу квартири по АДРЕСА_8 її свекруха ОСОБА_3 сказала передати їй, але в подальшому, оскільки позивачеві із сім'єю не вистачало грошових коштів для ремонту квартири, вона передала цю суму позивачеві. Свідок стверджувала, що відповідачка не надавала грошей на придбання квартири АДРЕСА_4 . Також, свідок підтвердила, що позивач і відповідачка в період шлюбу працювали.
За клопотанням відповідачки в судовому засіданні допитана свідок ОСОБА_14 (мати відповідачки), яка пояснила суду, що у 1995 році сторони одружилися. Свідкові відомо, що бабуся позивача проживала у комунальній квартирі по АДРЕСА_8 у двох кімнатах. В подальшому її дочка та позивач за спільні кошти придбали інші дві кімнати вказаної квартири. Через декілька років сторони та бабуся позивача продали вказану квартиру та бабуся відділа кошти з продажу квартири своєму сину і невістці, що їй відомо зі слів самої ОСОБА_3 .. Після цього, сторони до суми отриманих з продажу квартири грошових коштів добавили накопичені власні кошти та придбали квартиру АДРЕСА_4 . Свідок наголосила, що відповідачка з тримісячного віку дитини постійно працювала, вони з позивачем разом збирали кошти на купівлю власного житла.
При цьому, суд критично оцінює показання свідків з боку позивача, оскільки вони є близькими родичами позивача та безпосередньо заінтересовані у вирішенні спору на користь позивача.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставина, суд виходить із наступного.
За правилами статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує.
Відповідно до вимог статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження факту придбання спірної квартири за особисті власні кошти позивача останнім суду не надано.
В ході розгляду справи встановлено, що
ОСОБА_15 56/100 частин квартири АДРЕСА_6 спільного заселення в будинку АДРЕСА_7 з відповідною частиною місць загального користування було придбано позивачем у період шлюбу з відповідачкою. Доказів придбання вказаної частини квартири за власні кошти позивача матеріли справи не містять.
Квартира АДРЕСА_4 також набута у період шлюбу сторін. Суд вважає, що спірне нерухоме майно є спільним майном подружжя, та в ході судового розгляду цієї справи сторона позивача презумпцію спільності права власності подружжя на це майно не спростувала, адже суду не надано належних і допустимих доказів придбання цього об'єкту нерухомого майна за власні кошти.
Таким чином, оскільки спірна квартира набута сторонами за час шлюбу сторін, вона є об'єктом спільної сумісної власності подружжя. Докази на спростування презумпції спільності майна, набутого подружжям у шлюбі, відсутні, однак воно зареєстровано на праві приватної власності за позивачем, суд вважає, що наявні правові підстави для відмови у задоволенні позову.
Питання про розподіл судових витрат суд вирішує відповідно до ст. 141 ЦПК України та у зв'язку з відмовою у задоволенні позову, витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.
Керуючись ст. ст. 4,10 - 13,76 - 81,263 - 265, 268, 273, 280-283 ЦПК України, суд-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої власності на трикімнатну квартиру загальною площею 64,8 кв.м. та житловою площею 46,5 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 - залишити без задоволення.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_1 , паспорт № НОМЕР_3 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_9 .
Відповідачка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , реєстраційний номер облікової карти платника податків НОМЕР_4 , паспорт серії НОМЕР_5 , місце проживання (перебування): АДРЕСА_10 .
Повне рішення складено 11 квітня 2025 року.
Суддя О.В. Федорова