Справа №127/29300/23
Провадження №1-кп/127/862/23
10 квітня 2025 року м. Вінниця
Вінницький міський суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,
сторони обвинувачення: прокурора ОСОБА_3 ,
сторони захисту: адвоката ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 12 в м. Вінниці кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 31.07.2023 за № 12023020020000695, за обвинуваченням:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, громадянина України, з неповною середньою освітою, непрацюючого, неодруженого, зареєстрованого та за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого:
11.08.2020 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання у виді 4 років позбавлення волі;
24.06.2021 Вінницьким міським судом Вінницької області за частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 Кримінального кодексу України до покарання з урахуванням частини четвертої статті 70 Кримінального кодексу України у виді 4 років позбавлення волі, звільнений від відбування призначеного йому покарання 02.01.2023 на підставі ухвали Вінницького районного суду Вінницької області від 23.12.2022 умовно-достроково з невідбутим строком призначеного покарання 10 місяців 23 дні;
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 Кримінального кодексу України,
30.07.2023 о 21.22 год на спеціальну лінію 102 надійшло повідомлення - домашнє насильство за адресою: АДРЕСА_1 , на яке виїхав екіпаж Управління патрульної поліції у Вінницькій області (далі - УПП у Вінницькій області) Юнкер-108 у складі інспектора батальйону УПП у Вінницькій області ОСОБА_6 та поліцейського батальйону УПП у Вінницькій області ОСОБА_7 , які перебували на добовому чергуванні та реагували на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події, що надходили спецлінією 102.
30.07.2023 о 21.35 год інспектор батальйону УПП у Вінницькій області ОСОБА_8 та поліцейський батальйону УПП у Вінницькій області ОСОБА_7 , будучи у форменому одязі, екіпірованими спеціальними засобами, табельною вогнепальною зброєю та закріпленими нагрудним жетоном із зображенням спеціального номеру, прибули на місце виклику за зазначеною вище адресою. На місці виклику вони побачили ОСОБА_5 , який поводив себе досить агресивно та на прохання заспокоїтись не реагував.
У ході спілкування та під час з'ясування обставин виклику в ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 . Реалізовуючи зазначений злочинний умисел, ОСОБА_5 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, розуміючи, що ОСОБА_8 являється працівником правоохоронного органу, виконує свої службові обов'язки, взявши правою рукою з серванту керамічний чайник, наніс один удар в ліву потиличну ділянку голови ОСОБА_8 . Внаслідок цих дій ОСОБА_5 у ОСОБА_8 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді забійно-різаної рани в потиличній ділянці зліва, різаної рани на правій щоці з переходом на підборіддя, садна в потиличній ділянці в проекції носо-губної складки з переходом на верхню губу зліва. Зазначені тілесні ушкодження у ОСОБА_8 належать до легких тілесних ушкоджень, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні винуватість у вчиненні інкримінованого йому правопорушення визнав частково та суду пояснив, що дату він не пам'ятає, ввечері він прийшов додому з роботи, приготував вечерю. Братової не було, однак у нього з племінницею виник конфлікт і він викликав поліцію. На виклик приїхав патруль, він при цьому поводився трохи неадекватно.
Коли він хотів взутись, вони були у веранді, однак він передумав їхати у райвідділ і пішов у свою кімнату. ОСОБА_9 почав до нього простягати руки, а ОСОБА_10 відганяв ОСОБА_11 . Він сів на диван, ОСОБА_10 підійшов до нього, сів на нього, тому він відштовхнув ОСОБА_12 , взяв чайник і вдарив ним ОСОБА_12 в голову. В цей час у кімнату забіг ОСОБА_9 так почав його скручувати.
Він фізичну силу під час конфлікту з племінницею не застосовував, вони сварились. Хто ініціатор конфлікту він не пам'ятає. Він зателефонував у поліцію і повідомив про вчинення стосовно нього домашнього насильства. Поліція приїхала приблизно через 10-15 хв. У приміщення спочатку зайшли чоловік та жінка, а потім - інший патруль. Вони представились, він розумів, що перед ним працівники поліції. Племінниця повідомила їм, що він раніше судимий, після чого поліцейські прикрили камери і почали його ображати.
Він хотів поїхати у райвідділ, щоб написати заяву про крадіжку грошей, але після того, як він вийшов у прихожу і почав взуватись, ОСОБА_10 вимкнув камеру і почав його ображати, тому він передував їхати і пішов у свою кімнату. За ним пішли ОСОБА_9 та ОСОБА_10 ОСОБА_13 почав його тягнути, однак ОСОБА_10 відтягнув ОСОБА_14 від нього і відправив його в іншу кімнату. Він сів на диван, а ОСОБА_10 почав його ображати, наносив ляпаси і бив руками по корпусу, вдарив його головою об перило. Вони почали боротись, він відштовхнув ОСОБА_12 від себе, схопив з серванту чайничок і вдарив ним ОСОБА_12 в голову. Від нанесеного удару в ОСОБА_15 пішла кров. У кімнату забіг ОСОБА_9 , закрутив йому руки і одягнув кайданки.
Не заперечував, що до цього він поводився трохи неадекватно, однак поліцію він не ображав, а лише лаявся до них. Камери у поліцейських він не зривав, за форму не шарпав. Він почав шарпати за форму, коли ОСОБА_10 на нього навалився, і він у зв'язку з цим хотів звільнитись. Він вдарив ОСОБА_12 , оскільки той на нього навалився, коли він лежав на дивані. ОСОБА_10 про застосування сили не попереджав.
Потерпілий ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснив, що він працював у патрульній поліції, з напарником виїхав на виклик у зв'язку з необхідністю надання допомоги іншому екіпажу, в складі якого була дівчина. Коли вони приїхали на місце виклику, вони виявили конфлікт обвинуваченого з родичами, однак деталі він не пам'ятає.
Виклик надійшов від обвинуваченого, однак його поведінка була агресивною і неадекватною, у тому числі й до них. Вони були у формі.
У подальшому обвинувачений розбив йому голову чи чайником чи чимось подібним, деталі він вже не пам'ятає, оскільки під час виконання бойових завдань отримав поранення. Він також не пам'ятає, як вони стояли до моменту спричинення йому тілесних ушкоджень. Механізм спричинення йому тілесних ушкоджень він виклав у рапортах. Удар йому був нанесений ззаду з лівої сторони. Внаслідок отриманого ушкодження йому було накладено багато швів. Обвинувачений був біля нього, однак він не пам'ятає, хто до кого підходив - він до обвинуваченого чи обвинувачений до нього.
Він не пам'ятає, чи повідомляв керівництво про пошкодження форми та камер. Здається, камера була зірвана, але він точно сказати не може. Він також не пам'ятає, чи був крім нього ще хтось у кімнаті на момент нанесення йому тілесного ушкодження.
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що обвинувачений - брат її чоловіка, який після виходу з тюрми проживав з ними.
Дату вона не пам'ятає, вона була у місті, подзвонила дочка, що обвинувачений викликав поліцію у зв'язку з тим, що вона наче забрала його горілку. Вона прийшла додому і приїхала поліція - хлопець та дівчина. Обвинувачений був випивший і почав сваритись, почав до неї стрибати, однак працівники поліції його стримували. Обвинувачений кричав, що вони виганяють його з хати, тому він хотів написати заяву. Обвинувачений пішов збиратись, але довго не виходив, тому працівники поліції запитали у нього, чи їде він з ними, на що обвинувачений відповів, що не поїде.
Вона пішла на кухню і почула гуркіт. У момент гуркоту вона і дочка були на кухні. Вона забігла і побачила у поліцейського розбиту голову, а в обвинуваченого в руках були залишки глечіка. Працівники поліції були біля обвинуваченого, який стояв, вона намагались його заспокоїти, він впав на диван і працівники поліції вдвох намагались його скрутити. Після того, як поліцейські скрутили обвинуваченого, вони вивели його на вулицю.
Поведінка обвинуваченого була неадекватною, він був добре випивший. Коли обвинувачений перебував напідпитку, з ним спілкуватись було неможливо, висловлював всілякі претензії, однак у тверезому стані він не конфліктував.
До цього вони один до одного поліцію не викликали.
На час приїзду поліції, вони з обвинуваченим розмовляли у коридорі, а потім пішли у прохідну кімнату. Поліцейські говорили до обвинуваченого спокійно, навіть не чіпали його. Коли обвинувачений розбив поліцейському голову, він зірвав камеру і шарпав їх за одяг. Вважає, що обвинувачений зірвав камеру з одягу поліцейського, коли останній намагався заспокоїти обвинуваченого.
Свідок ОСОБА_16 у судовому засіданні пояснила, що обвинувачений - брат її батька, який після виходу з тюрми проживав з ними.
Дату вона не пам'ятає, близько 21-ї год вона пішла в душ, а обвинувачений сидів і пив алкогольні напої з баночки. Через деякий час обвинувачений почав кричати, де його банка. Вона відповіла, що не знає, після чого обвинувачений почав лаятись і повідомив, що викликає поліцію. Вона подзвонила мамі. Мама прийшла додому одночасно з поліцією. Вона була на кухні, й мама запитала, що сталось, на що обвинувачений повідомив, що від нього сховали горілку. Обвинувачений мав їхати писати заяву, однак почав бігати по хаті, лаявся до них та шарпав поліцейського. Потім обвинувачений сказав, що нікуди не поїде. Він поводився агресивно, однак сів на диван, а потім підірвався, схопив чайничок, вдарив ним поліцейського у потилицю і розбив ним голову останньому. Один з поліцейський стояв біля обвинуваченого, а інший - біля стола. Вона в цей час була у дверях кімнати, вибігла на вулицю і сказала, що обвинувачений розбив поліцейському голову.
Поліцейські намагались скрутити обвинуваченого, але той виривався.
Свідок ОСОБА_7 у судовому засіданні пояснив, що у липні 2023 року він працював поліцейським. 30.07.2023 близько 21-ї год вони - він та ОСОБА_10 - прибули на виклик у складі екіпажу, бо в ефірі почули, що інший екіпаж потребує допомоги.
Адресу він не пам'ятає, вони зайшли до приміщення, їх запросила власниця, з якою вони зайшли разом. Спочатку все було спокійно, обвинувачений сидів на дивані, жінка та її дочка стояла посеред кімнати. Обвинувачений, здається, був випивший, говорив, що викликав поліцію з приводу домашнього насильства. В ході розмови між обвинуваченим та жінкою почалась сварка, обвинувачений почав поводитись агресивно.
В ході опитування обвинувачений повідомив, що жінки створюють йому нестерпні умови. Вони закінчили опитування, члени іншого екіпажу пішли до машини для оформлення матеріалів, а він з ОСОБА_17 залишився в будинку.
Обвинувачений виявив бажання їхати у райвідділ, щоб написати заяву про крадіжку. Спочатку обвинувачений поводився досить спокійно, вони очікували, поки обвинувачений одягнеться. Однак потім обвинувачений почав лаятись до жінок, вона попросили, щоб він заспокоївся, однак обвинувачений почав наближатись до них і почав штовхати ОСОБА_18 , тому вони застосували до обвинуваченого силу, після чого обвинувачений заспокоївся, сів на диван. Потім обвинувачений сказав, що йде одягатись.
Під час штовханини обвинувачений відірвав кріплення камери, тому ОСОБА_10 залишився у будинку, а він вийшов на вулицю і виніс відірвані кріплення камери. Потім його покликав напарник, щоб прискорити поїздку, а обвинувачений довго вирішував, їхати йому чи ні, тому вони намагалась його пришвидшити. Однак обвинувачений почав метушитись і психувати, погрожував жінкам, почав махати руками, схопив керамічний чайник, сказав, що вдарить їх цим чайником. Вони попросили обвинуваченого не робити цього, однак він вдарив напарника в потилицю, потерпілий закрив обличчя руками. Внаслідок нанесеного удару обвинувачений розсік потерпілому потилицю і в останнього розпочалась кровотеча. Вони затримали обвинуваченого і вивели його на вулицю.
На час нанесення ОСОБА_15 тілесних ушкоджень жінка була чи в іншій кімнаті, чи у дверях, точно повідомити не може, оскільки стояв до неї спиною.
Свідок ОСОБА_19 у судовому засіданні пояснив, що 30.07.2023 близько 21-ї год він з ОСОБА_20 під час патрулювання отримали виклик щодо домашнього насильства на Старому місті. Вони їхали на виклик, але в ефірі почули, що командир направив на виклик ще один екіпаж.
По приїзду на місце виклику їх зустріла жінка. Практично одразу після них приїхав ще один екіпаж. Коли вони зайшли в будинок, обвинувачений був у стані алкогольного сп'яніння. Вони провели опитування і виявили, що домашнє насильство фактично вчинене не було, оскільки останнє полягало в тому, що жінка сховала горілку. Вони повідомили обвинуваченого, що винесуть постанову про безпідставний виклик. Після винесення відповідної постанови він з напарницею пішов до машини, оскільки принтер був у машині, а інший наряд залишився у будинку. Через деякий час на вулицю вибігла дівчина, сказала, що у приміщенні бійка. Коли вони зайшли на подвір'я, ОСОБА_9 та ОСОБА_10 виводили обвинуваченого. В ОСОБА_15 з голови текла кров. Обвинуваченого поклали на землю, а ОСОБА_15 почали надавати допомогу, викликали СОГ та швидку допомогу. Він не бачив, як ОСОБА_15 були нанесені тілесні ушкодження.
Його камера була увімкнута постійно, він її вимкнув, коли вони вже були біля автомобіля. Коли вибігла дівчина, він знову увімкнув камеру. ОСОБА_9 з ними до автомобіля не виходив, він вийшов з приміщення на подвір'я, а потім знов зайшов у приміщення.
Він запитав у чергового, хто саме мав доставити обвинуваченого у райвідділ, при цьому він повідомив черговому, що не повезе обвинуваченого, оскільки останній поводився агресивно, а з ним у екіпажі була дівчина, яку він не міг посадити біля обвинуваченого.
Свідок ОСОБА_21 у судовому засіданні пояснила, що 30.07.2023 близько 21-ї год на планшет надійшов виклик з приводу домашнього насильства - заявник повідомляв, що його виганяють з дому.
Вони приїхали на виклик, однак не могли знайти будинок, зустріли жінку, яка сказала, що вони їдуть до неї, тому з дозволу жінки вони зайшли до приміщення. Практично разом з ними приїхав ще один екіпаж. Заявник - обвинувачений - був з ознаками алкогольного сп'яніння, говорив, що його виганяють з дому та викрали у нього гроші. Обвинувачений кричав та трохи лаявся. В ході розмови обвинувачений повідомив, що дочка жінки сховала горілку і почав з нею (дочкою жінки) сварку. Дочка жінки злякалась і зачинилась у іншій кімнаті.
Факт домашнього насильства підтверджений не був, тому ОСОБА_22 повідомив обвинуваченому, що буде винесена постанова про завідомо неправдивий виклик. Принтер був у машині, тому вона з ОСОБА_23 пішла до машини. Обвинувачений при цьому повідомив, що буде скаржитись на них.
Коли вони були біля машини, вибігла дівчина і сказала, що ОСОБА_15 розбили голову. Вони побігли на подвір'я, обвинуваченого вивели з приміщення на вулицю, в обвинуваченого вона тілесних ушкоджень не бачила, натомість бачила, що у ОСОБА_15 була кров.
Дівчина сказала, що голову ОСОБА_15 обвинувачений розбив чайником. Як це було насправді вона не бачила. Вона не може сказати, що було у приміщенні, коли там залишились ОСОБА_10 та ОСОБА_13 . Вони залишились у приміщенні, оскільки обвинувачений говорив, що хоче їхати у райвідділ писати заяву. Вона з напарником вийшли на вулицю до машини, щоб роздрукувати постанову.
Суд відповідно до частини третьої статті 26 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) за клопотанням сторін кримінального провадження дослідив й інші докази, зібрані у кримінальному провадженні, а саме:
-протокол затримання від 31.07.2023, відповідно до якого 30.07.2023 о 22.40 год був затриманий ОСОБА_5 , в ході його особистого обшуку виявлено та вилучено нічого не було;
-виписку з медичної карти стаціонарного хворого № 24343, відповідно до якої ОСОБА_8 надійшов до стаціонарного відділення Вінницької клінічної лікарні швидкої медичної допомоги з діагнозом: забита рана потилиці, ЗЧМТ, СГМ;
-протокол огляду місця події від 30.07.2023, згідно з яким у період часу з 23.30 по 01.08 год оглянутий будинок АДРЕСА_2 , а також прилегла до нього територія, в ході якого зафіксована обстановка в приміщенні та на прилеглій території, в коридорі на поверхні штори була виявлена речовина бурого кольору (далі - РБК), на ліжку в одній з кімнат на дивані була виявлена РБК, на підлозі був виявлений розбитий чайник зі слідами РБК, на жилетці поліцейського була виявлена РБК;
-висновок експерта № 572 від 31.07.2023, відповідно до якого у ОСОБА_8 виявлене тілесне ушкодження - рана на правій щоці з переходом на підборіддя, в потиличній ділянці зліва, садно в потиличній ділянці, в проекції носогубної складки з переходом на верхню губу зліва; вказані тілесні ушкодження у ОСОБА_8 належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, виникли від дії травматичної дії гострого предмета з ріжучими чи колюче-ріжучими властивостями, давністю утворення відповідає 30.07.2023;
-протокол проведення слідчого експерименту від 31.07.2023, згідно з яким у період часу з 13.48 по 14.00 год ОСОБА_8 розповів про обставини заподіяння йому тілесних ушкоджень за адресою: АДРЕСА_3 ;
-протокол проведення слідчого експерименту від 31.07.2023, відповідно до якого у період часу з 14.03 по 14.12 год ОСОБА_16 розповіла про обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 за місцем її проживання - буд. АДРЕСА_4 ;
-протокол проведення слідчого експерименту від 31.07.2023, згідно з яким у період часу з 14.14 по 14.23 год ОСОБА_24 розповіла про обставини заподіяння тілесних ушкоджень ОСОБА_8 за місцем її проживання - буд. АДРЕСА_4 ;
-копію розстановки сил та засобів роти № 2 батальйону УПП у Вінницькій області з 20.00 год 30.07.2023 по 08.00 год 31.07.2023, відповідно до якої ОСОБА_8 та ОСОБА_7 перебували у складі екіпажу Юнкер-108, ОСОБА_19 та ОСОБА_25 - Юнкер-109;
-копію постанови від 30.07.2023, згідно з якою ОСОБА_5 був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
-копії рапортів інспектора взводу № 1 роти № 2 БУПП у Вінницькій області ОСОБА_17 та поліцейським взводу № 1 роти № 2 БУПП у Вінницькій області ОСОБА_14 про застосування фізичного впливу та спеціальних засобів, а саме кайданок під час фактичного затримання ОСОБА_5 30.07.2023;
-висновок експерта № 319 від 05.09.2023, згідно з яким кров ОСОБА_8 відноситься до групи О з ізогемаглютининами анти-А та анти-В за ізосерологічною системою АВО; кров ОСОБА_5 відноситься до групи О з ізогемаглютининами анти-А та анти-В за ізосерологічною системою АВО; в плямах на тюлі (об'єкт № 1) фрагменті керамічної ємності (об'єкт № 2), вирізці з ліжка (об'єкт № 3), світлоповертаючому жилеті (об'єкти № 4, 5, 6, 7), вилучених при ОМП, знайдена кров людини групи О з ізогемаглютининами анти-А та анти-В, її походження як від ОСОБА_8 , так і від ОСОБА_5 не виключається;
-протокол огляду документа від 15.09.2023, відповідно до якого у період часу з 10.00 по 15.00 год оглянуті відеозаписи з назвами «30_07_2023 - ОСОБА_26 » та «30_07_2023 - ОСОБА_27 », описані події, які зафіксовані на зазначених записах з посиланням на відповідні скріншоти;
-висновок експерта № 724 від 15.09.2023, зі змісту якого випливає, що згідно з наданими медичними документами та судово-медичного обстеження у ОСОБА_8 були виявлені тілесні ушкодження: забійно-різана рана в потиличній ділянці зліва, різана рана на правій щоці з переходом на підборіддя, садна в потиличній ділянці, в проекції носо-губної складки з переходом на верхню губу зліва, які належать до легких тілесних ушкоджень, що спричинили короткочасний розлад здоров'я, виникли від травматичної дії гострого предмета з ріжучими чи колюче-ріжучими властивостями, давністю утворення відповідають 30.07.2023; характер і локалізація тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 за об'єктивними медичними даними не суперечить викладеному у протоколах допиту потерпілого, свідків та під час проведення слідчого експерименту, тобто тілесні ушкодження могли утворитись від удару «керамічним чайником» «в ліву потиличну ділянку голови», внаслідок чого «чайник розлетівся на уламки, один з яких потрапив мені у праву ділянку щоки»; діагноз «закрита черепно-мозкова травма, струс головного мозку», що виставлений у медичній картці амбулаторного хворого ДУ «ТМО МВС України у Вінницькій області» на ім'я ОСОБА_8 , не може бути взятий до уваги при судово-медичній оцінці, як такий, що не підтверджений об'єктивними даними - у записах оглядів лікарів не відображені відповідні зміни з боку центральної нервової системи;
-копію наказу начальника Департаменту патрульної поліції № 53 о/с від 23.01.2023, згідно з яким ОСОБА_8 призначений по управлінню патрульної поліції у Вінницькій області на посаду інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону в порядку просування по службі;
-копію службового посвідчення, виданого 24.08.2023 на ім'я ОСОБА_8 , зі змісту якого випливає, що ОСОБА_8 займає посаду інспектора батальйону УПП у Вінницькій області;
-довідку комунального некомерційного підприємства «Центр терапії залежностей «Соціотерапія» Вінницької обласної ради» № 2022 від 31.07.2023, згідно з якою за результатами огляду ОСОБА_5 30.07.2023 о 23.55 год констатований факт перебування у стані алкогольного сп'яніння - 1,42‰;
-копію висновку експерта № 569/598 від 09.08.2023, зі змісту якого випливає, що згідно з наданою медичною документацією та судово-медичного обстеження ОСОБА_5 виявлені тілесні ушкодження: садна - в тім'яній ділянці справа, у виличній ділянці справа з переходом на щоку, на передній поверхні грудної клітки у верхньо-внутрішньому квадраті лівої грудної залози, в епігастральній ділянці, на передній поверхні правого плечового суглоба, на задній поверхні правого передпліччя, на передній поверхні лівої кисті, в ділянці лівої лопатки; синці - на передній поверхні грудної клітки в проекції тіла грудини, на задній поверхні правого плеча, на задній поверхні правого колінного суглобу, на передній поверхні лівого колінного суглоба, які належать до легких тілесних ушкоджень, виникли від травматичної дії (удар, тертя) тупого твердого предмета (предметів), індивідуальні чи групові особливості якого (яких) не відобразилися в морфологічних властивостях тілесних ушкоджень, давністю утворення відповідають 30.07.2023;
-лист за підписом начальника відділу протидії порушенням прав людини у правоохоронній та пенітенціарній сферах обласної прокуратури ОСОБА_28 на ім'я ОСОБА_5 , згідно з яким 08.09.2023 за результатами розгляду попереднього звернення ОСОБА_5 щодо нанесення йому 30.07.2023 працівниками УПП у Вінницькій області тілесних ушкоджень четвертим слідчим відділом (з дислокацією у м. Вінниці) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Хмельницькому, внесені відомості до ЄРДР за № 62023240040000199 за фактом вчинення кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 365 Кримінального кодексу України (далі - КК);
-лист за підписом заступника начальника УПП у Вінницькій області ОСОБА_29 за № 111Аз/41/21/2/02-2024 від 18.06.2024 на ім'я адвоката ОСОБА_4 , відповідно до якого повідомлено про таке: службове розслідування відносно інспектора батальйону УПП у Вінницькій області ОСОБА_15 та поліцейського батальйону УПП у Вінницькій області ОСОБА_14 , що виразилось у неналежному виконанні вимог Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, затвердженої Наказом МВС від 18.12.2018 за № 1026, під час опрацювання виклику, що мало місце 30.07.2023 за адресою: 2-1 пров. Новоселівський, 41 - не проводилось; за фактом пошкодження форменого одягу, бронежилету та портативного відеореєстратора від вищевказаних працівників інформації не надходило; про застосування фізичної сили відносно ОСОБА_5 інспектором ОСОБА_30 та поліцейським ОСОБА_31 складені рапорти про застосування фізичної сили; за фактом виявлених видимих пошкоджень відповідальною особою під час приймання портативних відеореєстраторів інспектора ОСОБА_32 та поліцейського ОСОБА_7 після виклику, що мав місце 30.07.2023 за адресою: 2-1 пров. Новоселівський, 41 в м. Вінниці, жодної інформації не надходило та письмово не повідомлялось.
Допустимість наданих суду доказів, а також процесуальну підставу їх походження сторони кримінального провадження в судовому засіданні не оспорювали. Тому, здійснюючи судовий розгляд кримінального провадження відповідно до приписів частини першої та шостої статті 22, частини третьої статті 26 КПК, аналізуючи показання обвинуваченого, потерпілого, свідків, надані суду докази у їх сукупності, суд дійшов до такого висновку.
За результатами судового розгляду суд встановив, що 30.07.2023 о 21.22 год на спеціальну лінію 102 надійшло повідомлення - домашнє насильство за адресою: АДРЕСА_1 . Хоча документальне підтвердження зазначеної обставини суду надане не було, однак сторони кримінального провадження в судовому засіданні її не оспорювали. Тому правові підстави для того, щоб поставити її під сумнів, на переконання суду, відсутні. Також суд встановив, що на зазначений виклик виїхали два екіпажі УПП у Вінницькій області у складі ОСОБА_8 та ОСОБА_7 у складі екіпажу Юнкер-108 та ОСОБА_19 і ОСОБА_25 у складі екіпажу Юнкер-109. На підтвердження цієї обставини прокурор надала належним чином завірену копію розстановки сил та засобів роти № 2 батальйону УПП у Вінницькій області з 20.00 год 30.07.2023 по 08.00 год 31.07.2023.
За результатами опрацювання зазначеного виклику, як суд встановив за результатами судового розгляду, факт вчинення домашнього насильства щодо ОСОБА_5 підтверджений не був. В якості доказу цієї обставини прокурор надала суду копію постанови від 30.07.2023, згідно з якою ОСОБА_5 був притягнутий до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого статтею 183 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зі змісту постанови випливає, що 30.07.2023 о 21.22 год по 2-му пров. Новоселівському, 41 в м. Вінниці ОСОБА_5 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, здійснив завідомо неправдивий виклик працівників поліції, а саме зателефонував на спецлінію 102 та повідомив про те, що щодо нього вчиняється домашнє насильство, хоча цього факту насправді не було.
За результатами судового розгляду кримінального провадження суд також встановив, що ОСОБА_5 наніс ОСОБА_8 тілесні ушкодження за допомогою керамічного чайничка, який був у серванті кімнати, в якій перебували ОСОБА_5 та ОСОБА_8 . Зокрема, обвинувачений цієї обставини не оспорював, зазначивши, що ОСОБА_8 його ображав, бив руками і навалився на нього, коли він лежав на дивані.
Потерпілий ОСОБА_8 у судовому засіданні заперечив факт застосування насильства до обвинуваченого, зазначивши, що останній поводився агресивно і неадекватно. Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні також заперечив факт застосування будь-якого насильства до обвинуваченого, однак також зауважив, що поведінка обвинуваченого була агресивною і неадекватною. Свідок ОСОБА_7 також в судовому засіданні зазначив, що у зв'язку з тим, що обвинувачений штовхав ОСОБА_8 , вони застосували до нього силу, після чого обвинувачений заспокоївся і сів на диван. Після цього, як повідомив свідок ОСОБА_7 , обвинувачений пішов у кімнату одягатись, однак довго не виходив, тому вони пришвидшили обвинуваченого, після чого той почав нервувати і метушитись, схопив керамічний чайник і сказав, що вдарить їх цим чайником. Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначив, що вони попросили обвинуваченого не робити цього, однак він вдарив напарника в потилицю, потерпілий закрив обличчя руками.
Крім того, свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні зазначив, що до спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень за допомогою керамічного чайника під час штовханини з обвинуваченим останній відірвав кріплення камери, тому він - ОСОБА_7 - вийшов з будинку і виніс на вулицю відірвані кріплення камери, а ОСОБА_8 залишився у будинку.
Захисник обвинуваченого, заперечуючи наведені свідком ОСОБА_7 обставини, надав суду відповіді на адвокатські запити. Зокрема, з листа за підписом заступника начальника УПП у Вінницькій області ОСОБА_29 за № 111Аз/41/21/2/02-2024 від 18.06.2024 на ім'я адвоката ОСОБА_4 випливає, що за фактом пошкодження форменого одягу, бронежилету та портативного відеореєстратора від ОСОБА_8 та ОСОБА_7 не надходили; за фактом виявлених видимих пошкоджень відповідальною особою під час приймання портативних відеореєстраторів інспектора ОСОБА_8 та поліцейського ОСОБА_7 після виклику, що мав місце 30.07.2023 за адресою: 2-1 пров. Новоселівський, 41 в м. Вінниці, жодної інформації не надходила та письмово не повідомлено.
Свідки ОСОБА_19 та ОСОБА_21 - працівники іншого екіпажу поліції, який виїхав на виклик - повідомили, що обставини спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_8 вони не бачили, оскільки вийшли з приміщення для того, щоб роздрукувати постанову про притягнення ОСОБА_5 до адміністративної відповідальності за завідомо неправдивий виклик поліції. При цьому зазначені свідки в судовому засіданні твердження ОСОБА_7 в частині того, що останній виходив з приміщення, щоб залишити зірвані камери, не підтвердили.
Отже, показання ОСОБА_7 в частині того, що він виходив з приміщення будинку, щоб залишити зірвані ОСОБА_5 камери, не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні. Тому доводи захисника в цій частині суд вважає слушними. Разом з тим, надані суду диски із записом з нагрудних камер ОСОБА_7 та ОСОБА_8 містять фрагменти сварки з ОСОБА_5 , а також підтверджують показання потерпілого і свідків щодо неадекватної та агресивної поведінки обвинуваченого. При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що обвинувачений в судовому засіданні також підтвердив, що у зв'язку з його перебуванням у стані алкогольного сп'яніння його поведінка була трохи неадекватною.
Захисник обвинуваченого також здійснив посилання на те, що показання свідків ОСОБА_33 та ОСОБА_5 не можуть бути прийняті до уваги в якості доказів винуватості обвинуваченого, оскільки ці свідки зацікавлені у засудженні обвинуваченого у зв'язку з наявністю спору щодо нерухомого майна - помешкання, в якому проживає обвинувачений. Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що показання свідків відповідно до приписів частини другої статті 84 КПК є процесуальним джерелом доказів у кримінальному провадженні. При цьому частиною першою статті 91 КПК визначені критерії оцінки доказів у кримінальному провадженні - суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, - а частиною другою статті 91 КПК зроблене застереження, що ж оден доказ не має наперед встановленої сили. Саме тому показання зазначених свідків мають бути оцінені у сукупності з іншими доказами, які надані суду, в їх сукупності.
Свідки ОСОБА_5 та ОСОБА_16 в судовому засіданні надали чіткі та послідовні показання щодо обставин, які передували спричиненню обвинуваченим тілесних ушкоджень ОСОБА_8 . Зокрема, свідки зазначили, що працівники поліції стримували обвинуваченого, щоб той припинив свою агресивну поведінку щодо ОСОБА_5 . Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні зазначила, що моменту нанесення удару ОСОБА_8 не бачила, натомість чула гуркіт, після чого побачила у ОСОБА_8 кров на голові. Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні зазначила, що обвинувачений спочатку говорив, що має намір їхати у райвідділ писати заяву, однак потім почав поводитись агресивно, бігав по будинку, лаявся, шарпав працівників поліції, потім сказав, що нікуди не поїде, сів на диван, підірвався, схопив чайничок і вдарив ним потерпілого по голові.
Об'єктивні дані, які б свідчили про наявність обґрунтованого сумніву в достовірності показань свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_16 у зв'язку з їх упередженістю через наявність спору з обвинуваченим щодо майна, суду надані не були. Натомість, як суд зазначив вище, ці свідки надали суду чіткі та послідовні показання, які узгоджуються між собою, а також з іншими наданими суду доказами у їх сукупності. Тому правові підстави для відхилення показань зазначених свідків через їх недостовірність за результатами судового розгляду встановлені не були.
За результатами судово-медичної експертизи встановлено, що у ОСОБА_8 були виявлені легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я, виникли від дії травматичної дії гострого предмета з ріжучими чи колюче-ріжучими властивостями, давністю утворення відповідає 30.07.2023.
Також суд встановив, що після приїзду слідчо-оперативної групи був проведений огляд місця події, в ході якого були виявлені сліди РБК. Однак за результатами проведення відповідної судової експертизи встановлено, що кров людини, яка була виявлена у зазначених слідах, може походити як від ОСОБА_34 , так і від ОСОБА_8 .
Суд також встановив, що на час спричинення ОСОБА_8 тілесних ушкоджень останній перебував у форменому одязі працівника поліції. Окрім цього, прокурор надала суду копію наказу про призначення ОСОБА_8 на посаду інспектора взводу № 1 роти № 2 батальйону в порядку просування по службі. Також прокурор надала суду копію посвідчення ОСОБА_8 . Однак з наданої прокурором копії посвідчення випливає, що останнє видане 24.08.2023 на ім'я ОСОБА_8 . Зі змісту цього посвідчення випливає, що ОСОБА_8 займає посаду інспектора батальйону УПП у Вінницькій області. Подія ж, яка є предметом судового дослідження, мала місце 30.07.2023. Тобто посвідчення на ім'я ОСОБА_8 , копію якого прокурор надала на підтвердження обставини, які викладені у обвинуваченому акті, видане вже після наведеної вище події, тому суд не може прийняти його в якості доказу в цьому кримінальному провадженні. Разом з тим, як суд зазначив вище, в якості підтвердження факту перебування ОСОБА_8 на посаді поліцейського прокурор надала відповідний витяг з наказу, а також копію розстановки сил та засобів роти № 2 батальйону УПП у Вінницькій області, зміст яких судом наведений вище. Крім того, обвинувачений в судовому засіданні підтвердив, що розумів, що ОСОБА_8 є працівником поліції.
Відповідно до абзацу першого пункту 1 частини першої статті 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів» (далі - Закон № 3781-XII) правоохоронні органи - органи прокуратури, Національної поліції, служби безпеки, Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, Національне антикорупційне бюро України, органи охорони державного кордону, Бюро економічної безпеки України, органи і установи виконання покарань, слідчі ізолятори, органи державного фінансового контролю, рибоохорони, державної лісової охорони, інші органи, які здійснюють правозастосовні або правоохоронні функції.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону України «Про Національну поліцію» (далі - Закон № 580-VIII) національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Зі змісту пункту 5 частини першої статті 23 Закону № 580-VIII поліція відповідно до покладених на неї завдань, зокрема, здійснює своєчасне реагування на заяви та повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події.
Пунктом 2 розділу І Інструкції з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України 27.04.2020 за № 357, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.05.202 за № 443/34726 (далі - Інструкція), визначено, що група реагування патрульної поліції (далі - ГРПП) - наряд патрульної поліції у складі не менше двох поліцейських, які в зоні оперативного реагування виконують завдання із забезпечення публічної безпеки і порядку, взаємодії з населенням, безпеки дорожнього руху, запобігання правопорушенням або подіям та їх припинення, оперативного реагування на них.
Також пунктом 2 розділу І Інструкції визначено, що наряд поліції - ГРПП, наряди патрульної поліції, поліції охорони, поліції особливого призначення, слідчо-оперативні групи, дільничні офіцери поліції, поліцейські офіцери громади інші сформовані наряди (у тому числі спільні наряди поліцейських різних підрозділів) у складі, не менше двох поліцейських, які в зоні оперативного реагування виконують завдання із забезпечення публічної безпеки і порядку, взаємодії з населенням, безпеки дорожнього руху, запобігання правопорушенням або подіям та їх припинення, оперативного реагування на них, реагування на тривожні сповіщення з об'єктів, які охороняються поліцією охорони.
Пунктом 4 розділу І Інструкції визначений порядок обчислення строку оперативного інформування. А порядок дій нарядів патрульної поліції, груп реагування патрульної поліції та інших нарядів поліції, залучених до реагування на заяви і повідомлення про правопорушення або події регламентований розділом IX Інструкції.
З аналізу наведених нормативних актів випливає, що ОСОБА_8 на час події, яка є предметом судового розгляду, був працівником правоохоронного органу, який виконував свої службові обов'язки.
Отже, за результатами судового розгляду суд встановив, що 30.07.2023 о 21.35 год ОСОБА_35 , перебуваючи у приміщенні будинку № 41 по 2-му пров. Новоселівському в м. Вінниці, розуміючи, що ОСОБА_8 є працівником правоохоронного органу, виконує свої службові обов'язки, взявши правою рукою з серванту керамічний чайник, наніс один удар в ліву потиличну ділянку голови ОСОБА_8 , внаслідок чого спричинив останньому легкі тілесні ушкодження, які спричинили короткочасний розлад здоров'я.
Вирішуючи питання щодо правової кваліфікації діяння ОСОБА_5 , суд вважає за доцільне зауважити таке.
Згідно з роз'ясненнями, наданими в пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) № 8 від 26.06.1992 «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров'я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» (далі - Постанова № 8 від 26.06.1992), при кваліфікації протиправних дій судам слід відрізняти злочини, вчинені щодо працівників міліції, членів громадських формувань з охорони громадського порядку та військовослужбовців при виконанні ними обов'язків по охороні громадського порядку, від злочинів, вчинених щодо працівників правоохоронних органів у зв'язку з виконанням ними інших службових обов'язків.
Під виконанням обов'язків по охороні громадського порядку слід розуміти: несення постової чи патрульної служби, підтримання порядку під час демонстрацій, мітингів, інших масових заходів, при ліквідації наслідків аварії, стихійного лиха, дії по припиненню або запобіганню порушень громадського порядку, затриманню порушника тощо.
Суд також враховує, що Верховний Суд (далі - ВС) у постанові від 13.12.2018 (справа № 191/550/16-к) зазначив, що положеннями частини другої статті 345 КК передбачено кримінальну відповідальність за умисне заподіяння працівникові правоохоронного органу чи його близьким родичам побоїв, легких або середньої тяжкості тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків. При цьому при скоєнні злочину, передбаченого статтею 345 КК, основним мотивом буде невдоволення виконанням потерпілим службових обов'язків або його службовою діяльністю. І кінцевою основною метою злочину є запобігти виконанню потерпілим службових обов'язків, припинити або змінити характер такого виконання чи вчинити посягання із помсти за діяльність у минулому.
У постанові від 25.01.2023 (справа № 156/948/20) ВС зазначив, що статтею 345 КК передбачено відповідальність за погрозу або насильство щодо працівника правоохоронного органу.
Основним безпосереднім об'єктом злочину, як зазначив ВС у цій постанові, є нормальна діяльність правоохоронних органів, їх авторитет, а додатковим обов'язковим об'єктом - психічна та фізична недоторканність працівників правоохоронних органів або їх близьких родичів. Об'єктивна сторона злочину може бути виражена у погрозі знищенням чи пошкодженням майна, вбивством, застосуванні насильства, незалежно від того, чи є погроза дійсною і реальною, а також у заподіянні побоїв, спричиненні тілесних ушкоджень, що пов'язане із виконанням працівником правоохоронного органу службових обов'язків.
Суб'єктивна сторона злочину, передбаченого статтею 345 КК, характеризується обов'язковою наявністю прямого умислу на заподіяння працівникові правоохоронного органу тілесних ушкоджень та мотиву: у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків (постанова від 22.02.2022 /справа № 591/7679/19/).
Щодо дій, передбачених частиною другою статті 345 КК, як зазначив ВС, то умислом злочинця не охоплюється настання смерті особи, визначеної у диспозиції цієї статті, а ставлення винного до настання смерті характеризується необережністю.
За змістом статті 24 КК наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Згідно з усталеною судовою практикою ВС, як зазначив ВС у цій постанові, питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки (постанова від 11.03.2021 /справа № 740/1193/20/).
У постанові від 05.10.2022 (справа № 759/19373/17) ВС зауважив, що під час кваліфікації дій особи за статтею 345 КК необхідно, серед іншого, встановити інтелектуальний момент умислу обвинуваченого, а саме усвідомлення ним того, що опір вчиняється саме працівникові правоохоронного органу, а також того, що такий працівник виконує функції, покладені на нього законом.
Як суд зазначив вище, обвинувачений повідомив суду, що він на час нанесення ОСОБА_8 удару чайником по голові усвідомлював, що останній є працівником правоохоронного органу. За результатами судового розгляду також були встановлені об'єктивні ознаки відсутності підстав для того, щоб обвинувачений ОСОБА_35 мав сумніви у тому, що ОСОБА_8 є працівником поліції й перебуває під час виконання ним свої службових обов'язків. При цьому обвинувачений ОСОБА_35 у судовому засіданні зауважив, що наніс удар ОСОБА_8 саме у зв'язку з тим, що останній його ображав і наносив удари, після чого навалився на нього - обвинуваченого - коли він лежав на дивані.
Захисник обвинуваченого в судовому засіданні зазначив, що внаслідок дій працівників поліції його підзахисному - обвинуваченому ОСОБА_5 - були нанесені тілесні ушкодження. На підтвердження зазначеного захисник надав копію висновку експерта, зміст якого наведений вище, а також відомості щодо початку досудового розслідування за фактом спричинення ОСОБА_5 тілесних ушкоджень.
Оцінюючи такі доводи обвинуваченого та захисника, суд вважає за доцільне зауважити таке.
У постанові від 10.11.2021 (справа № 671/396/20) ВС зазначив, що дії особи, спрямовані на протидію невиправданому й надмірному насильству поліцейського, не можуть кваліфікуватись як опір.
Отже, ВС зробив застереження, що особа має вчиняти дії, спрямовані на протидію саме невиправданому й надмірному насильству поліцейського. Як суд зазначив вище, за результатами судового розгляду суд встановив, що з моменту прибуття поліцейський на виклик, який був здійснений обвинуваченим, останній поводився агресивно і неадекватно. При цьому потерпілий та допитані свідки в судовому засіданні зауважили, що обвинувачений неодноразово намагався вчинити бійку щодо ОСОБА_35 та ОСОБА_16 у зв'язку з цим поліцейські його стримували. Посилання захисника на наявність у його підзахисного тілесних ушкоджень як підставу для виправдання його підзахисного, суд оцінює критично. Зокрема, з оглянутих в судовому засіданні Записів випливає, що після затримання ОСОБА_5 останній поводився агресивно і протягом тривалого часу не заспокоювався, у зв'язку з чим до нього були застосовані спецзасоби. Ці відомості узгоджуються з наданими суду копіями Рапортів ОСОБА_8 та ОСОБА_7 , а також показаннями потерпілого та свідків, наданими в судовому засіданні, зміст яких наведений вище. Правові підстави для критичної оцінки показань свідків ОСОБА_16 та ОСОБА_5 у зв'язку з їх явною зацікавленістю в результатах судового розгляду, судом встановлені не були.
Суд враховує, що ВС у постанові від 12.06.2018 (справа № 712/13361/15) зазначив, що обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності, та виконуючи, свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлене обвинувачення.
При цьому ВС у постанові від 04.07.2018 (справа № 688/788/15-к) зазначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як тих, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і тих, що визначають його суб'єктивну сторону.
Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням.
Аналогічні висновки ВС були зроблені у постанові від 21.01.2020 (справа № 754/17019/17), 23.06.2020 (справа №159/3738/16-к), 01.04.2020 (справа № 750/11509/18) тощо.
У своїй прецедентній практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначав, що наявність сумнівів не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18.01.1978 р. у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Irelandv. the United Kingdom), п. 161, Series А заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Доведення «поза розумним сумнівом» відображає максимальний стандарт, що має відношення до питань, що вирішуються, при визначенні кримінальної відповідальності. Ніхто не повинен позбавлятися волі або піддаватися іншому покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена «поза розумним сумнівом (Sevtap Veznedaroрlu v. Turkey (Севтап Везнедароглу проти Туреччини).
Крім того, при оцінці доказів ЄСПЛ керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), від 18.01.1978, п. 161, Series A No 25). Проте доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою чи подібних до них неспростованих презумпцій (рішення у справі «Салман проти Туреччини» (Salman v. Turkey), заява No 21986/93, п. 100, ECHR 2000- VII; рішення у справі «Єрохіна проти України» (Yerokhina v. Ukraine), заява No 12167/04, від 15.11.2012, п. 52 з подальшими посиланнями).
ЄСПЛ також зазначив, що Суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою. Більше того, слід нагадати, що під час провадження на підставі Конвенції не у всіх справах неухильно застосовується принцип affirmanti incumbit probatio /той, хто стверджує щось, повинен довести це твердження/ (рішення у справі «Ушаков та Ушакова проти України», (Ushakov and Ushakova v. Ukraine), заява № 10705/12, ECHR 2015).
Аналізуючи надані суду докази у їх сукупності, суд вважає, що об'єктивні ознаки вчинення ОСОБА_5 протидії невиправданому й надмірному насильству поліцейського в судовому засіданні встановлені не були. Натомість версія сторони захисту щодо того, що тілесні ушкодження потерпілому обвинувачений наніс саме у зв'язку з метою самозахисту була спростована наданими суду доказами у їх сукупності. Посилання ж сторони захисту на доведення ухвалою слідчого судді про застосування до обвинуваченого запобіжного заходу факту отримання обвинуваченим тілесних ушкоджень до його затримання суд вважає некоректним і таким, що суперечить змісту зазначеної ухвали.
Саме тому суд вважає, що за фактом спричинення 30.07.2023 близько 21.35 год в будинку № 41по 2-му пров. Новоселівському в м. Вінниці ОСОБА_5 тілесних ушкоджень ОСОБА_8 діяння обвинуваченого охоплюється складом кримінального правопорушення (злочину), передбаченого частиною другою статті 345 КК, за ознаками умисного заподіяння працівникові правоохоронного органу легких тілесних ушкоджень у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків.
Вирішуючи питання щодо виду та міри покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд приймає до уваги роз'яснення, надані в пункті 2 постанови Пленуму ВСУ № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», згідно з якими відповідно до пункту 1 частини першої статті 65 КК суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин. Із урахуванням ступеня тяжкості, обставин цього злочину, його наслідків і даних про особу судам належить обговорювати питання про призначення передбаченого законом більш суворого покарання особам, які вчинили злочини на ґрунті пияцтва, алкоголізму, наркоманії, за наявності рецидиву злочину, у складі організованих груп чи за більш складних форм співучасті (якщо ці обставини не є кваліфікуючими ознаками), і менш суворого - особам, які вперше вчинили злочини, неповнолітнім, жінкам, котрі на час вчинення злочину чи розгляду справи перебували у стані вагітності, інвалідам, особам похилого віку і тим, які щиро розкаялись у вчиненому, активно сприяли розкриттю злочину, відшкодували завдані збитки тощо.
Суд враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації покарання, воно повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання мають значення й повинні братися до уваги обставини, які його пом'якшують і обтяжують.
У постанові від 14.06.2018 (справа № 760/115405/16-к) ВС зазначив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.
Підставами для судового розсуду при призначенні покарання виступають: кримінально-правові, відносно-визначені (де встановлюються межі покарання) та альтернативні (де передбачено декілька видів покарань) санкції; принципи права; уповноважуючі норми, в яких використовуються щодо повноважень суду формулювання «може», «вправі»; юридичні терміни та поняття, які є багатозначними або не мають нормативного закріплення, зокрема «особа винного», «щире каяття» тощо; оціночні поняття, зміст яких визначається не законом або нормативним актом, а правосвідомістю суб'єкта правозастосування, наприклад, при врахуванні пом'якшуючих та обтяжуючих покарання обставин (статті 66, 67 КК), визначенні «інших обставин справи», можливості виправлення засудженого без відбування покарання, що має значення для застосування статті 75 КК тощо; індивідуалізація покарання - конкретизація виду і розміру міри державного примусу, який суд призначає особі, що вчинила злочин, залежно від особливостей цього злочину і його суб'єкта.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Крім того, ВС у постанові від 09.10.2018 (справа № 756/4830/17-к) звернув увагу на те, що відповідно до статей 50 і 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Визначені у статті 65 КК загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення означає з'ясування судом, насамперед, питання про те, до злочинів якої категорії тяжкості відносить закон (стаття 12 КК) вчинене у конкретному випадку злочинне діяння. Беручи до уваги те, що у статті 12 КК дається лише видова характеристика ступеня тяжкості злочину, що знаходить своє відображення у санкції статті, встановленій за злочин цього виду, суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення. Тобто поняття «особа обвинуваченого» вживається у тому ж значенні, що й у пункті 3 частини першої статті 65 КК поняття «особа винного».
Термін «явно несправедливе покарання» означає відмінність в оцінці виду та розміру покарання принципового характеру. Це положення вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 13.08.2020 (справа № 716/1224/19).
Відповідно до роз'яснень, що містяться у пункті 3 постанови Пленуму ВСУ № 12 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства про звільнення особи від кримінальної відповідальності», щире розкаяння характеризує суб'єктивне ставлення винної особи до вчиненого злочину, яке виявляється в тому, що вона визнає свою провину, висловлює жаль з приводу вчиненого та бажання виправити ситуацію, що склалася.
Щире каяття - це певний психічний стан винної особи, коли вона засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї вини, розкриттям всіх відомих їй обставин вчиненого діяння, вчиненням інших дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину, або відшкодування заданих збитків чи усунення заподіяної шкоди.
Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину. Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює його розкриття, визнає свою вину лише частково для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
Отже, щире каяття повинно ґрунтуватися на належній критичній оцінці особою своєї протиправної поведінки, її осуді, бажанні виправити ситуацію, яка склалась, та нести кримінальну відповідальність за вчинене, а також зазначена обставина має знайти своє відображення в матеріалах кримінального провадження.
При цьому, суд також враховує, що у постанові від 18.09.2019 (справа № 166/1065/18) ВС зазначив, що розкаяння передбачає, крім визнання факту скоєння злочину, ще й дійсне визнання власної провини, щирий жаль та осуд своєї поведінки.
Аналогічна правова позиція сформована у постанові ВС від 27.11.2019 (справа № 629/847/15-к) та від 20.08.2020 (справа № 750/1503/19).
Також у постанові від 23.01.2024 (справа № 283/2169/19) ВС зауважив, що для визнання щирого каяття обставиною, яка пом'якшує покарання, не має значення, на якій стадії воно відбулося, вирішальним є встановлення факторів, які б свідчили про справжність, щирість визнання вини, шляхом відповідного ставлення до скоєного, що передбачає належну критичну оцінку винним своєї протиправної поведінки, її осуд та бажання залагодити провину, і має підтверджуватися конкретними діями, спрямованими на виправлення зумовленої кримінальним правопорушенням ситуації.
Суд також враховує, що у постанові від 10.07.2018 (справа № 148/1211/15-к) ВС звернув увагу на те, що формулювання пункту 1 частини першої статті 66 КК передбачає, що наявність будь-якої з обставин, перелічених в ньому, - тобто, або «з'явлення із зізнанням», або «щирого каяття», або «активного сприяння розкриттю злочину» - означає, що вимогу цього пункту виконано. Таким чином, положення статті 69-1 КК застосовуються, якщо судом установлено будь-яку з обставин, зазначених у пункті 1 частини першої статті 66 КК, та будь-яку з обставин, вказаних у пункті 2 частини першої статті 66 КК.
Крім того, вирішуючи питання щодо виду та розміру покарання, необхідного і достатнього для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, суд враховує, що ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) зазначив, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. Обов'язок доведення того, що менш суворий вид покарання або порядок його відбування є недостатнім, покладається на сторону обвинувачення.
У ході судового розгляду кримінального провадження суд встановив, що ОСОБА_5 вчинив нетяжкий злочин, відомості компрометуючого характеру щодо обвинуваченого за місцем його проживання відсутні, на обліках в лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не перебуває. Суд враховує, що обвинувачений вчинив інкриміноване йому діяння під час умовно-дострокового звільнення. Також суд бере до уваги, що обвинувачений факт нанесення потерпілому тілесних ушкоджень визнав, однак об'єктивні ознаки того, що ОСОБА_5 засуджує свою поведінку, висловлює жаль щодо вчиненого, приймає рішення більше не вчиняти кримінальних правопорушень, судом не встановлені. Зокрема, надаючи пояснення суду, ОСОБА_5 неодноразово висловлював тезу, що на вчинення інкримінованого йому діяння його спровокували саме працівники поліції, які його шарпали, ображали та наносили удари.
У постанові ж від 03.10.2024 (справа № 701/1202/23) ВС зауважив, що щире каяття слід відрізняти від визнання провини з метою створити формальні підстави для пом'якшення кримінальної відповідальності. Не заперечення і визнання чоловіком об'єктивного розвитку подій автоматично не свідчить про його щире каяття.
Отже, обставин, що пом'якшують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
Вирішуючи питання щодо наявності в діях обвинуваченого обставин, що обтяжують його покарання, суд враховує таке.
Відповідно до роз'яснення, наданих в пункті 19 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки» № 7 від 04.06.2010 у разі якщо рецидив злочинів утворює одночасно і їх повторність, яка передбачена у статті чи частині статті Особливої частини КК як ознака злочину, що впливає на його кваліфікацію, то за змістом частини четвертої статті 67 КК як повторність, так і рецидив злочинів суд не може ще раз враховувати при призначенні покарання як обставину, що його обтяжує.
Аналогічний висновок зроблений ВС у постанові від 07.06.2018 (справа № 203/921/16-к).
У судовому засіданні встановлено, що 24.06.2021 ОСОБА_5 засуджений за частиною третьою статті 15, частиною третьою статті 185 КК до покарання з урахуванням частини четвертої статті 70 КК у виді 4 років позбавлення волі, звільнений від відбування призначеного йому покарання 02.01.2023 умовно-достроково з невідбутим строком призначеного покарання 10 місяців 23 дні. Відомості, які б свідчили, що вчинення інкримінованого кримінального правопорушення в період незнятої і непогашеної судимості, впливають на кримінально-правову кваліфікацію діяння обвинуваченого, суду надані не були. Разом з тим, ВС у постанові від 20.12.2018 (справа № 679/783/17) ВС зауважив таке.
Відповідно до статті 337 КПК судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім як у випадках зміни судом правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється кримінальне провадження.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 368 КПК суд, ухвалюючи вирок, повинен вирішити питання, зокрема, чи є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання обвинуваченого, і які саме.
За пунктом 4 частини першої статті 91 КПК обставини, які впливають на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, характеризують особу обвинуваченого, обтяжують чи пом'якшують покарання, які виключають кримінальну відповідальність або є підставою для закриття кримінального провадження, підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.
Обов'язок доказування перелічених обставин згідно зі статтею 92 КПК покладається на слідчого, прокурора та в установлених цим Кодексом випадках, - на потерпілого.
Тому, як зазначив ВС у вказаній вище постанові, посилання у вироку на обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого, яка при формулюванні обвинувачення не була зазначена в обвинувальному акті відповідно до пункту 6 частини другої статті 291 КПК, не узгоджується з положеннями статті 337 КПК.
Згідно з пред'явленим обвинуваченням ОСОБА_5 не інкримінується рецидив кримінальних правопорушень. Саме тому суд вважає, що правові підстави для ствердження про наявність у діянні обвинуваченого такої обставини, що обтяжує його покарання, відсутні.
При цьому суд вважає за доцільне зазначити, що відповідно до положень статті 21 КК особа, яка вчинила кримінальне правопорушення у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин, підлягає кримінальній відповідальності. При цьому, згідно з пунктом 13 частини першої статті 67 КК вчинення кримінального правопорушення особою, що перебувала у стані алкогольного сп'яніння або у стані, викликаному вживанням наркотичних або інших одурманюючих засобів, при призначенні покарання визнається обставиною, яка обтяжує покарання.
Суд має право, залежно від характеру вчиненого кримінального правопорушення, не визнати будь-яку із зазначених у частині першій статті 67 КК обставин, за винятком обставин, зазначених у пунктах 2, 6, 6-1, 7, 9, 10, 12 такою, що обтяжує покарання, навівши мотиви свого рішення у вироку.
При цьому, суд враховує висновок, зроблений ВС у постанові від 29.05.2018 (справа №484/3291/16-к), відповідно до якого перебування засудженого у стані навіть легкого алкогольного сп'яніння не можна не враховувати при призначенні покарання.
У своїй постанові від 11.02.2020 (справа № 643/20474/15-к) ВС наголосив на тому, що норми кримінального процесуального законодавства не передбачають необхідності доведення факту перебування особи у стані алкогольного сп'яніння якимось певним видом доказів. Зазначені обставини підлягають доказуванню і оцінці, виходячи з положень статей 84, 92, 94 КПК.
У постанові від 03.12.2019 у справі № 571/1436/15-к ВС звернув увагу на те, що Інструкція про виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затверджена Наказом Міністерства внутрішніх справ України та Міністерства охорони здоров'я України від 09.09.2009 № 400/666 та наказ Міністерства охорони здоров'я України від 27 грудня 1999 року № 302 «Про затвердження форм облікової статистичної документації, що використовується в поліклініках (амбулаторіях)» були прийняті відповідно до Кодексу України про адміністративні правопорушення, Законів України «Про Національну поліцію», «Про дорожній рух» та «Про заходи протидії незаконному обігу наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та зловживанню ними». У згаданій постанові ВС наголосив на тому, що вказані нормативно-правові акти не регулюють питання доказування в кримінальному провадженні та не виключають можливість встановлення судом факту перебування особи у стані алкогольного чи іншого сп'яніння шляхом дослідження всієї сукупності доказів, а не виключно результатами відповідного огляду.
З-поміж інших доказів прокурор надала суду довідки КНП «ЦТЗ «Соціотерапія» ВОР» № № 2022 від 31.07.2023, згідно з якою за результатами огляду ОСОБА_5 30.07.2023 о 23.55 год констатований факт перебування у стані алкогольного сп'яніння - 1,42‰. Обвинувачений ОСОБА_5 в судовому засіданні факту перебування у стані алкогольного сп'яніння на час вчинення інкримінованого йому діяння не заперечував. Крім цього, ця обставина була підтверджена в судовому засіданні показаннями потерпілого та свідків.
Отже, за результатами судового розгляду кримінального провадження, здійсненого в межах пред'явленого ОСОБА_5 обвинувачення, суд встановив, що обставиною, що обтяжує його покарання є вчинення кримінального правопорушення особою, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння.
З урахуванням наведеного, конкретних обставин справи, особи обвинуваченого, обставин, які пом'якшують та обтяжують його покарання, думки потерпілого, суд дійшов до переконання, що покаранням, необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, буде покарання, передбачене санкцією кримінального закону, у виді позбавлення волі.
Санкція кримінального закону передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк до 5 років. При цьому частиною першою статті 63 КК визначено, що позбавлення волі встановлюється на строк від одного до п'ятнадцяти років, за винятком випадків, передбачених Загальною частиною цього Кодексу.
Як вже суд зазначив вище, ВС у постанові від 17.04.2018 (справа № 298/95/16-к) вказав, що у частині другій статті 65 КК встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання. В ході судового розгляду кримінального провадження не доведено, що призначення обвинуваченому менш суворого покарання ніж позбавлення волі на максимально дозволений санкцією кримінального закону строк не здатне забезпечити досягнення мети кримінального покарання. Тому суд вважає, що правові підстави для призначення обвинуваченому максимально дозволеного строку кримінального покарання у виді позбавлення волі відсутні. Зважаючи на обставини кримінального правопорушення, а також особу обвинуваченого, суд вважає, що в судовому засіданні також не встановлені правові підстави для призначення обвинуваченому мінімально допустимого строку покарання у виді позбавлення волі, визначеного загальною частиною КК.
Відповідно до частини першої статті 71 КК у разі якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Як суд зазначив вище, ОСОБА_5 був звільнений з місць позбавлення волі 02.01.2023 умовно-достроково з невідбутим строком призначеного покарання 10 місяців 23 дні. Інкриміноване ж йому діяння ОСОБА_5 було вчинене 30.07.2023, тобто в період умовно-дострокового звільнення від відбування кримінального покарання.
Згідно з частиною четвертою статті 81 КК у разі вчинення особою, до якої було застосовано умовно-дострокове звільнення від відбування покарання, протягом невідбутої частини покарання нового кримінального правопорушення суд призначає їй покарання за правилами, передбаченими статтями 71 і 72 цього Кодексу.
Слід зазначити, що у постанові від 23.10.2018 (справа № 202/1154/17) ВС зазначив, що норма частини першої статті 71 КК містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або часткового приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення. Тобто приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов'язком суду, який призначає покарання за сукупністю вироків.
Тому, зважаючи на викладене, вирішуючи питання щодо призначення обвинуваченому ОСОБА_5 остаточного покарання врахуванню підлягає покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24.06.2021, невідбута частина якого становить 10 місяців 23 дні.
Вирішуючи питання щодо наявності підстав для застосування при призначенні покарання обвинуваченому положень частини першої статті 75 КК, тобто для звільнення від відбування кримінального покарання з випробуванням суд приймає до уваги, висновки, викладені ВС в постанові від 26.04.2018 (справа № 757/15167/15-к), а саме відповідно до вимог статті 75 КК якщо суд, крім випадків засудження за корупційний злочин, при призначенні покарання у виді виправних робіт, службового обмеження для військовослужбовців, обмеження волі, а також позбавлення волі на строк не більше п'яти років, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання, він може прийняти рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням.
Як вже суд зазначив вище, ВС зауважував, що загальні засади призначення покарання (стаття 65 КК) наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Реалізація цієї функції становить правозастосовну інтелектуально-вольову діяльність суду, в рамках якої і приймається рішення про можливість застосування чи незастосування статті 75 КК, за змістом якої рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням суд може прийняти лише у випадку, якщо при призначенні покарання певного виду і розміру, враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи, дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Суд при цьому враховує, що у постанові від 19.07.2018 (справа № 755/6254/17) ВС зауважив, що неготовність до самокерованої правослухняної поведінки виключає призначення покарання, не пов'язаного з ізоляцією від суспільства.
Крім того, у постанові від 30.01.2020 (справа № 349/1481/18) ВС визнав занадто м'яким вирок, не пов'язаний з позбавленням волі, особі, яка вчинила насильство щодо працівника правоохоронного органу. Зокрема, як зазначив ВС, поза увагою апеляційного суду залишилася і суспільна небезпечність вчиненого злочину, яка полягає в тому, що його вчиненням порушується нормальна робота правоохоронного органу, створюються перешкоди для виконання працівниками зазначених органів своїх службових обов'язків, підривається їх авторитет, заподіюється шкода їх здоров'ю. Вчинення цього злочину може викликати у працівника правоохоронного органу почуття тривоги, страху і занепокоєння за своє життя, здоров'я і майно, що може завадити йому успішно виконувати службові обов'язки.
Отже, суд враховує ту обставину, що обвинувачений хоча і вчинив нетяжкий злочин, однак останній був вчинений у період умовно-дострокового звільнення, тому суд дійшов до переконання, що правові підстави для звільнення обвинуваченого від відбування призначеного покарання з випробуванням відсутні, а виправлення обвинуваченого без ізоляції від суспільства не можливе.
Згідно з пунктом 2 частини четвертої статті 374 КПК у резолютивній частині вироку зазначаються у разі визнання особи винуватою, зокрема початок строку відбування покарання, а також рішення щодо заходів забезпечення кримінального провадження, у тому числі рішення про запобіжний захід до набрання вироком законної сили.
Відповідно до частини п'ятої статті 72 КК попереднє ув'язнення зараховується судом у строк покарання у разі засудження до позбавлення волі день за день або за правилами, передбаченими у частині першій цієї статті. При призначенні покарань, не зазначених у частині першій цієї статті, суд, враховуючи попереднє ув'язнення, може пом'якшити покарання або повністю звільнити засудженого від його відбування.
Частиною першою статті 1 Закону України «Про попереднє ув'язнення» визначено, що попереднє ув'язнення є запобіжним заходом, який у випадках, передбачених КПК, застосовується щодо підозрюваного, обвинуваченого (підсудного) та засудженого, вирок щодо якого не набрав законної сили.
З огляду на викладене, суд вважає, що строк відбування призначеного обвинуваченому покарання слід рахувати з дня набрання вироком законної сили, а відповідно до частини п'ятої статті 72 КК строк його перебування під вартою (попереднє ув'язнення) слід зарахувати до строку призначеного покарання.
Згідно з пунктом 9 частини другої статті 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є, зокрема запобіжні заходи.
Зі змісту частини четвертої статті 196 КПК випливає, що слідчий суддя, суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою статті 197 цього Кодексу.
При цьому частиною першою статті 197 КПК регламентовано, що строк дії ухвали слідчого судді, суду про тримання під вартою або продовження строку тримання під вартою не може перевищувати шістдесяти днів. Слід також зауважити, що статтею 199 КПК регламентований порядок продовження строку тримання під вартою. Зокрема, частиною першою статті 199 КПК визначено, що клопотання про продовження строку тримання під вартою має право подати прокурор, слідчий за погодженням з прокурором не пізніше ніж за п'ять днів до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою. А зі змісту частини другої статті 199 КПК виливає, що клопотання про продовження строку тримання під вартою подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду, - до Вищого антикорупційного суду.
30.07.2023 ОСОБА_5 був затриманий за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення. Хоча зазначений протокол не містить посилання на правову кваліфікацію діяння, за вчиненні якого підозрюваний був затриманий, однак протокол містить посилання на підставу такого затримання - якщо особу застали під час вчинення злочину або замаху на його вчинення. Надалі до ОСОБА_5 на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 02.08.2023 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без права внесення застави. У подальшому застосований до обвинуваченого запобіжний захід в судовому порядку був продовжений.
Вирішуючи питання щодо застосованого до обвинуваченого запобіжного заходу до набрання вироком законної сили, суд вважає за доцільне також зауважити таке.
У пункті 5 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України (далі - КС) від 23.11.2017 (справа № 1-28/2017) КС зауважив, що продовження судом під час підготовчого судового засідання застосування заходів забезпечення кримінального провадження щодо запобіжних заходів у виді домашнього арешту та тримання під вартою за відсутності клопотань прокурора порушує принцип рівності усіх учасників судового процесу, а також принцип незалежності та безсторонності суду, оскільки суд стає на сторону обвинувачення у визначенні наявності ризиків за статтею 177 КПК, які впливають на необхідність продовження домашнього арешту або тримання під вартою на стадії судового провадження у суді першої інстанції. Коли суддя за відсутності клопотань сторін (прокурора), як зауважив КС, ініціює питання продовження тримання обвинуваченого під вартою або домашнім арештом, він виходить за межі судової функції і фактично стає на сторону обвинувачення, що є порушенням принципів незалежності і безсторонності судової влади.
Хоча зазначені висновки КС висловлені щодо продовження строку застосованого запобіжного заходу під час підготовчого судового засідання, суд вважає зазначені висновки прийнятними і в частині, що стосується доцільності продовження застосованого запобіжного заходу щодо засудженої особи (при постановленні вироку).
Разом з тим, суд вважає за доцільне зауважити, що ЄСПЛ у пункті 31 рішення від 04.06.2015, яке набуло статусу остаточного 04.09.2015 (справа «Руслан Яковенко проти України» /Заява № 5425/11/ (далі - Рішення № 5425/11) зауважив, що починаючи з дати постановлення вироку (навіть якщо лише судом першої інстанції), підсудний перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції [про захист прав людини і основоположних свобод].
У пункті 32 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у такому випадку судовий контроль за позбавленням свободи, що вимагається згідно з пунктом 4 статті 5 Конвенції, вважається вже інкорпорованим у постановлений вирок та призначене покарання. Проте, коли виникають нові питання щодо законності такого тримання під вартою, знову застосовується пункт 4 статті 5 Конвенції (рішення у справі «Стоїчков проти Болгарії» (Stoichkov v. Bulgaria), заява № 9808/02, пп. 64 та 65, від 24.03.2005).
ЄСПЛ у пункті 46 Рішення № 5425/11 звертає увагу на те, що підсудний вважається таким, що перебуває під вартою «після засудження компетентним судом» у розумінні підпункту «а» пункту 1 статті 5 Конвенції, з моменту оголошення вироку судом першої інстанції, навіть якщо він ще не набрав законної сили і його можна оскаржити. У зв'язку з цим Суд доходить висновку, що словосполучення «після засудження» не може тлумачитися як таке, що обмежується вироком, який набрав законної сили, оскільки це виключатиме випадки затримання під час судового засідання осіб, яких за результатами судового розгляду було засуджено і які на такий судовий розгляд з'явилися, ще будучи вільними, незалежно від доступних їм засобів юридичного захисту (рішення у справі «Вемгофф проти Німеччини» (Wemhoff v. Germany), від 27.06.1968, С. 23, п. 9, Series А № 7). Більше того, особа, засуджена судом першої інстанції, яка перебуває під вартою до закінчення строку оскарження вироку, не може вважатися такою, що перебуває під вартою з метою допровадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення за підпунктом «c» пункту 1 статті 5 Конвенції (див., зокрема, рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), заява № 27561/02, п. 25, від 16.01.2007).
Також у пункті 47 Рішення № 5425/11 ЄСПЛ зауважив, що у своїй практиці Суд неодноразово зазначав, що він бере до уваги значні розбіжності серед держав - учасниць Конвенції стосовно питання про те, чи розпочинається відлік строку відбування покарання особою, засудженою судом першої інстанції, тоді як розгляд апеляційної скарги ще триває. Проте Суд повторно зазначає, що важливі гарантії статті 5 Конвенції не залежать від національного законодавства (рішення у справі «Б. проти Австрії» (В. v. Austria), від 28.03.1990, п. 39, Series А № 175, та вищенаведене рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26). Отже, навіть якщо національне законодавство держави-члена передбачає, що вирок набирає законної сили лише після завершення розгляду справи судами усіх інстанцій, попереднє ув'язнення у розумінні положень Конвенції закінчується зі встановленням вини та призначенням покарання судом першої інстанції (рішення у справі «Сольмаз проти Туреччини» (Solmaz v. Turkey), п. 26).
Саме тому суд вважає, що правові підстави для зазначення у вироку суду застережень, передбачених частиною першою статті 197 КПК, щодо строку дії судового рішення про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відсутні.
Питання щодо речових доказів слід вирішити відповідно до положень статті 100 КПК. Разом з тим, з наданих стороною обвинувачення документів випливає, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 02.08.2023 на речові докази у кримінальному провадженні накладений арешт, який доцільно скасувати.
Згідно з частиною другою статті 124 КПК судові витрати необхідно покласти на обвинуваченого.
Керуючись статтями 371, 373, 374 КПК, суд
Визнати ОСОБА_5 винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною другою статті 345 Кримінального кодексу України, та призначити покарання у виді 3 (трьох) років позбавлення волі.
Відповідно до частини першої статті 71 Кримінального кодексу України шляхом часткового приєднання до призначеного покарання невідбутої частини покарання за вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 24.06.2021 призначити ОСОБА_5 остаточне покарання у виді 3 (трьох) років 2 (двох) місяців позбавлення волі.
Строк відбування кримінального покарання рахувати з дня набрання вироком законної сили.
Згідно з частиною п'ятою статті 72 Кримінального кодексу України строк попереднього ув'язнення ОСОБА_5 з 30.07.2023 по день набрання вироком законної сили зарахувати до строку призначеного покарання з урахуванням один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
Запобіжний захід, застосований до ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, - залишити без змін до набрання вироком законної сили.
Речові докази:
- тюль з нашаруванням речовини бурого кольору, фрагмент керамічної ємності з нашаруванням речовини бурого кольору, вирізку з ліжка з нашаруванням речовини бурого кольору, уламки керамічної ємності, світлоповертаючий жилет з нашаруванням речовини бурого кольору, які поміщені до камери зберігання речових доказів ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, - знищити;
- зразок крові ОСОБА_5 , який поміщений до камери зберігання речових доказів ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, - знищити;
- зразок крові ОСОБА_8 , який поміщений до камери зберігання речових доказів ВП № 1 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області, - знищити;
- медичну картку амбулаторного хворого на ім'я ОСОБА_8 , яка повернута на відповідальне зберігання ДУ «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України у Вінницькій області», - залишити останньому.
Арешт, накладений на зазначені речові докази на підставі ухвали слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 02.08.2023, - скасувати.
Вирок може бути оскаржений в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляції через Вінницький міський суд Вінницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а засудженим, який утримується під вартою - в той же строк з дня отримання копії вироку.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було под ано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення.
Суддя: