вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
03.04.2025 Справа № 917/692/24
за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» (04116, місто Київ, вулиця Шолуденка, будинок 1; код ЄДРПОУ: 40121452)
до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ПОЛТАВАГАЗ» (36000, Полтавська область, місто Полтава, вулиця Володимира Козака, будинок 2А; код ЄДРПОУ: 03351912)
про стягнення 77 378 938,58 грн.
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін:
від позивача: Пясецький Д.В.
від відповідача: Гречко С.І.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ПОЛТАВАГАЗ» про стягнення 77 378 938,58 грн., у тому числі: основний борг по Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», який затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501, у сумі 53 617 899,58 грн.; пеня у сумі 13 514 648,62 грн.; три проценти річних у сумі 2 683 110,46 грн.; інфляційні втрати у сумі 7 563 279,92 грн.
Ухвалою від 30.04.24 суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду і відкрити провадження у справі, справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 28.05.2024.
15.05.24 від відповідача надійшов відзив на позов.
Ухвалою від 28.05.24 суд постановив відкласти підготовче засідання на 27.06.24.
29.05.24 від позивача надійшли додаткові пояснення по справі.
Ухвалою від 27.06.2024р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 16.07.2024.
Інші заяви чи клопотання на стадії підготовчого провадження сторони не подавали.
Судом враховано, що сторони не повідомляли суд про наявність інших заяв і клопотань, необхідність вчинення дій, що передбачені у підготовчому провадженні.
Перелік дій, які має здійснити суд під час підготовчого засідання, визначено ч. 2 ст. 182 Господарського процесуального кодексу України.
У підготовчому засіданні, 16.07.2024р., судом здійснено дії та з'ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України.
Ухвалою від 16.07.24 суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/692/24, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду.
Розгляд справи по суті неодноразово відкладався.
15.01.25 від АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА «ОПЕРАТОР ГАЗОРОЗПОДІЛЬНОЇ СИСТЕМИ «ПОЛТАВАГАЗ» надійшло клопотання, згідно якого він просить повернутися до стадії підготовчого провадження у справі № 917/692/24, при розгляді справи за позовом ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» до АТ «Полтавагаз» про стягнення 77 378 938,58 грн. по Типовому договору постачання природного газу постачальником «останньої надії».
30.01.25 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» надійшли заперечення на вказане клопотання.
У судовому засіданні 11.02.25 суд розглянув клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження у справі та протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні.
У судовому засіданні 11.02.2025 представник позивача пред'явлені вимоги підтримав у повному обсязі, представник відповідача проти позову заперечив. Представники надали усні пояснення по суті позову та заперечень.
У судовому засіданні 03.04.2025 судом завершено стадію з'ясування обставин справи та перевірки їх доказами, а також надано можливість представникам сторін на стадії судових дебатів висловити перед судом свої правові позиції щодо спірних правовідносин та обмінятись репліками.
В судовому засіданні 03.04.2025р., після судових дебатів судом оголошено про перехід до стадії ухвалення судового рішення.
У судовому засіданні 03.04.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши представників учасників провадження, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позовна заява, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення по суті, суд, встановив наступне.
Відповідно до Постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 04.07.2017 №880, позивач здійснює ліцензійну діяльність з постачання природного газу на території України.
За змістом пункту 26 частини 1 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" від 09.04.2015 №329-VIII, постачальник "останньої надії" - це визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р позивача визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
У свою чергу, Закон України "Про ринок природного газу" визначає, що споживачем є фізична особа, фізична особа - підприємець або юридична особа, яка отримує природний газ на підставі договору постачання природного газу з метою використання для власних потреб, а не для перепродажу, або використання в якості сировини (ст. 1).
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі Типового договору, що затверджується Регулятором, а договір на постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
Права та обов'язки постачальників і споживачів визначаються Законом України "Про ринок природного газу", Цивільним і Господарським кодексами України, Правилами постачання природного газу, іншими нормативно-правовими актами, а також договором постачання природного газу. Відповідно до ч.2 ст.13 Закону України "Про ринок природного газу", споживач зобов'язаний, зокрема: 1) укласти договір про постачання природного газу; 2) забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів; 3) не допускати несанкціонованого відбору природного газу; 4) забезпечувати безперешкодний доступ уповноважених представників оператора газотранспортної системи, оператора газорозподільної системи до вузлів обліку природного газу та з метою встановлення вузлів обліку газу; 5) припиняти (обмежувати) споживання природного газу відповідно до вимог законодавства та умов договорів.
Правилами постачання природного газу, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП) № 2496 від 30.09.2015 (далі - Правила) врегульовано відносини, які виникають між постачальниками та споживачами природного газу, з урахуванням їх взаємовідносин з операторами газорозподільної системи/ газотранспортної системи (далі - Оператори ГРМ/ГТС). Дія Правил поширюється на постачальників, споживачів природного газу - фізичних осіб (побутових споживачів), фізичних осіб - підприємців, юридичних осіб та Операторів ГРМ/ГТС.
Так, відповідно до п. 1, 2, 4-6 Розділу VI Правил постачання природного газу, постачальник "останньої надії" здійснює постачання природного газу споживачам на умовах договору постачання природного газу, який укладається з урахуванням вимог цього розділу та має відповідати Типовому договору постачання природного газу постачальником "останньої надії", затвердженому постановою НКРЕКП від 30.09.2015 року №2501, який є публічним, а його умови - однаковими для всіх споживачів.
Відповідно до пункту 1 розділу VI Правил, договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" укладається у випадках, передбачених пунктом 3 розділу VI, з урахуванням вимог статей 205, 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України шляхом публічної оферти постачальника "останньої надії" та її акцептування споживачем через факт споживання газу за відсутності іншого постачальника.
Договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним, не потребує двостороннього підписання і вважається укладеним з дня, визначеного на інформаційній платформі оператора газотранспортної системи днем початку постачання природного газу споживачу в Реєстрі споживачів постачальника "останньої надії" відповідно до Кодексу газотранспортної системи.
За договором постачання природного газу постачальник "останньої надії" зобов'язаний поставити споживачу природний газ у необхідних для нього об'ємах (обсягах), а споживач зобов'язаний своєчасно оплачувати постачальнику вартість природного газу в розмірі, строки та порядку, що визначені договором.
Максимальна тривалість постачання природного газу постачальником "останньої надії" не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником "останньої надії".
Так, обґрунтовуючи свої вимоги позивач зазначає, що:
- між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Акціонерним товариством "Полтавагаз" (боржник) укладено Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії", який затверджений постановою НКРЕКП від 30 вересня 2015 року № 2501.
- позивачем зобов'язання, взяті на себе за договором, виконано в повному обсязі та забезпечено з дня, визначеного інформаційною платформою оператора газотранспортної системи та за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті, безперервне постачання природного газу відповідачу в порядку та на умовах, передбачених договором.
- відповідач, в порушення умов договору, не забезпечив своєчасну та повну оплату вартості поставленого позивачем природного газу згідно з умовами договору та не здійснив оплату вартості спожитого за договором природного газу, в результаті чого у відповідача перед позивачем наявна заборгованість за спожитий природній газ за договором.
Позивач зазначає, що в інформаційній платформі споживач з ЕІС-кодом 56X2600000000018 (відповідач) був закріплений за постачальником "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В) (позивач), у т.ч. у період з 02.05.2022 по 31.05.2022.
Обсяг природного газу, використаний відповідачем у вказаний період та внесений в алокацію позивача як постачальника "останньої надії" ТОВ "ГК "Нафтогаз України" (ЕІС-код 56Х930000008780В), становить: з 02.05.2022 по 31.05.2022 1 265 791,35 тис. м3.
Факт включення відповідача до реєстру споживачів позивача як постачальника "останньої надії" та віднесення газу, спожитого відповідачем, до портфеля позивача як постачальника "останньої надії" з наведених вище підстав підтверджується листом оператора ГТС від 25.11.2022 №ТОВВИХ-22-12812 та інформацією (помісячно) щодо остаточної алокації відборів споживача з ЕІС-кодом 56X2600000000018; інформацією щодо споживачів, які були зареєстровані в Реєстрі споживачів постачальника "останьої надії".
Позивач проводить нарахування вартості спожитого споживачем природного газу виключно на підставі даних Оператора ГРМ про об'єм (обсяг) розподіленого/ спожитого споживачем природного газу, які отримує в процесі доступу до інформаційної платформи оператора ГТС.
З 1 жовтня 2021 ціна природного газу, що постачається постачальником "останньої надії", щоденно розраховується за формулою, наведеною в пункті 24 Порядку проведення конкурсу з визначення постачальника "останньої надії", затвердженого постановою КМУ від 30 вересня 2015 №809, в редакції Постанови КМУ № 1102.
У відповідності до п.4.1 договору, постачання природного газу здійснюється за ціною, оприлюдненою постачальником на своєму сайті, тож ціна природного газу (з урахуванням ПДВ) відповідно до умов договору опублікована/оприлюднена на сайті позивача за посиланням https://gas.ua/uk/business/news/pon-archive-price.
Відповідно до пункту 4.3 договору, постачальник зобов'язаний надати споживачу рахунок на оплату природного газу за цим договором не пізніше 10 числа календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу, в обумовлений між постачальником і споживачем спосіб (поштою за замовчуванням, через електронний кабінет споживача тощо - якщо сторонами це окремо обумовлено). На виконання вказаного пункту позивачем направлялись на адресу відповідача відповідні рахунки на оплату поставленого природного газу, однак останнім такі рахунки були проігноровані.
Крім цього, порядок здійснення оплати визначений пунктом 4.4. договору, яким передбачено, що споживач зобов'язаний оплатити вартість спожитого ним природного газу до закінчення календарного місяця, наступного за місяцем постачання природного газу.
Таким чином, на переконання позивача, укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами.
За наведеного позивач зауважує, що оскільки він поставив відповідачу природний газ, в той час як відповідачем не здійснено жодної оплати вартості спожитого газу, то у останнього перед позивачем сформувалась заборгованість за спожитий природний газ на загальну суму 53 617 899,58 грн.
Крім того, у зв'язку з несвоєчасним виконанням зобов'язань зі сплати заборгованості, позивач заявив до стягнення 13 514 648,62 грн. - пені, 2 683 110,46 грн.- три проценти річних та 7 563 279,92 грн.- інфляційних втрат .
Заперечуючи проти задоволення позову відповідач зазначає, що відповідно до постанов НКРЕКП від 15.06.2017 №778 /зі змінами/ "Про видачу ліцензії на розподіл природного газу АТ "Полтавагаз", відповідач здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу. в межах території, де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації АТ “Полтавагаз».
Таким чином, відповідач, як суб'єкт ринку природного газу, має статус "Оператор ГРМ" та діє виключно в інтересах третіх осіб (замовників, споживачів), а не своїх. В процесі здійснення господарської діяльності право власності на природний газ, який надходить до газорозподільної системи, АТ "Полтавагаз" не переходить. Відповідач тільки виконує функції з контролю, регулювання, приладового обліку природного газу, спожитого кінцевими споживачами, та не використовує природний газ в якості сировини для виготовлення кінцевої продукції.
Також, відповідач звертає увагу на те, що частиною 2 статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
В той же час, позивач, як ПОН, по відношенню до відповідача обліковує заборгованість за договором постачання природного газу постачальником "останньої надії" за періоди листопад-грудень 2021 року в розмірі 432 929 663,26 грн., та січень-лютий 2022 року в розмірі 469 985 234,09 грн. на загальну суму 902 914 897,35 грн . Стягнення яких також відбувається в судовому порядку.
З урахуванням того, що позивач, як постачальник "останньої надії", обліковує по відношенню до відповідача заборгованість за періоди листопад-грудень 2021 року та січень-лютий 2022 року, на законодавчому рівні - ч.2 ст.15 Закону України "Про ринок природного газу", виключено можливість існування договірних відносин в межах договору постачання природного газу постачальником "останньої надії" між позивачем та відповідачем, за заявлений період до стягнення (травень 2022 року).
Крім того, відповідно до абзацу 2 пункту 2 розділу VI Правил № 2496 (в редакції, що діяла у спірний період) максимальна тривалість постачання природного газу постачальником «останньої надії» не може перевищувати шістдесят днів та в будь-якому випадку не має тривати довше ніж до кінця календарного місяця, наступного за тим місяцем, у якому почалося фактичне постачання природного газу споживачеві постачальником «останньої надії».
Згідно пункту 3.3 розділу ІІІ «Умови постачання» Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії» період безперервного постачання природного газу Постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу Споживачу Постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Підпунктом 4 пункту 6.2. розділу VI Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», Постачальник зобов'язаний протягом десяти робочих днів після початку постачання поінформувати Споживача про здійснення постачання природного газу Постачальником (із зазначенням дня початку постачання та діючої ціни на момент постачання) шляхом направлення письмового повідомлення на поштову адресу Споживача.
Відповідно пункту 11.1 розділу ХІ «Строк дії Договору та інші умови» » Типового договору постачання природного газу постачальником «останньої надії», дія цього договору не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, в якому почалося фактичне постачання природного газу Постачальником.
Відповідно, на переконання відповідача, правочин, про укладення якого зазначає позивач в позовній заяві та який став підставою для заявлення позовних вимог про стягнення грошових коштів за період травень 2022 року, є нікчемним в силу вимог закону.
Таким чином, твердження позивача про те, що укладений між сторонами публічний типовий договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно статей 173, 174, 175 ГК України, статей 11, 202, 509 ЦК України, і згідно статті 629 ЦК України є обов'язковим для виконання сторонами - є хибними, оскільки даний договір є нікчемним в силу закону та не може породжувати для сторін жодних правових наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Також АТ "Полтавагаз" зауважує, що у травні 2022 року між позивачем та відповідачем діяв договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022, який було укладено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №222 від 06.03.2022 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу". Факт виконання цього договору у травні 2022 року підтверджується наступними документами:
1)листами позивача №119/07-5558-2022 від 03.05.2022 року та №119/07-5751-2022 від 09.05.2022 р., підписаний 13.05.2022 року між АТ «Полтавагаз» та ТОВ «Газопостачальна компанія «Нафтогаз України» договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ із застосуванням електронного цифрового підпису, підписаною та надісланою заявою приєднання до договору про утворення балансуючої групи, платіжним дорученням №3421 від 17.06.2022 року про сплату 9 392 171,82 грн. за обсяг газу придбаний в травні 2022 року обсягом 1 265 791,35 тис. м3.
При цьому відповідач звертає увагу, що вищевказаний обсяг спожитого природного газу у період з 01.05.2022 по 31.05.2022 1 265 791,35 тис. м3 співпадає з позовними вимогами позивача по Типовому договору постачання природного газу ПОН.
Відповідно до пунктів 2, 3 глави 1 розділу І Кодексу ГТС (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), цей Кодекс є регламентом функціонування газотранспортної системи України та визначає правові, технічні, організаційні та економічні засади функціонування газотранспортної системи України.
Дія цього Кодексу поширюється на всіх суб'єктів ринку природного газу України: операторів суміжних систем, газовидобувні підприємства, замовників, споживачів та постачальників природного газу незалежно від підпорядкування та форми власності, а також операторів торгових платформ.
У пункті 5 глави 1 розділу І Кодексу ГТС містяться визначення EIC-коду - код енергетичної ідентифікації суб'єкта ринку природного газу та/або точки комерційного обліку, визначений за правилами Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG), з метою уніфікації та однозначної ідентифікації суб'єктів ринку природного газу та точок комерційного обліку, розміщених на об'єктах газової інфраструктури, у тому числі для участі у регіональних (міжнародних) газових ринках, та для забезпечення спрощення процедур зміни постачальників природного газу та електронного обміну даними між суб'єктами ринку природного газу.
Присвоєння кодів суб'єктам ринку природного газу здійснюється з урахуванням рекомендацій Європейської мережі операторів газотранспортних систем (ENTSOG) наступним чином.
Для кодування використовується ЕІС-код.
На ринку природного газу використовуються ЕІС-коди, що присвоєні відповідно до регламенту EIC-схеми для кодування та ідентифікації в енергетиці.
Кожному суб'єкту ринку природного газу та/або точці комерційного обліку може бути присвоєно лише один ЕІС-код, крім операторів газорозподільних систем, яким присвоюються окремі EIC-коди для обліку природного газу на власні потреби, а також покриття об'ємів (обсягів) втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
Схема ідентифікації вимагає, щоб присвоєні ЕІС-коди були унікальними та незмінними протягом довгого періоду часу.
ЕІС-код являє собою фіксовану за довжиною послідовність алфавітно-цифрових символів (16 позицій), яка складається з таких атрибутів:
-код видавничого бюро - атрибут унікального коду, що ідентифікує;
-код типу об'єкта - атрибут, що характеризує тип об'єкта газового ринку, зокрема: Х - суб'єкт ринку природного газу, який діє як окремий суб'єкт господарювання (оператор газотранспортної системи, оператор газорозподільної системи, оператор газосховища, оператор установки LNG, оптовий продавець, оптовий покупець, постачальник, споживач, замовник послуг транспортування, замовник послуг транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбір) природного газу, замовник послуги установки LNG, суб'єкт ринку природного газу, що займається видобутком (виробництвом) природного газу), Y - географічна або економічна зона;
-код групи суб'єктів ринку природного газу - визначений оператором газотранспортної системи класифікатор типів суб'єктів ринку природного газу в Україні, зокрема: 01-89 - оператори газорозподільних систем, споживачі, приєднані до газорозподільних систем, та точки комерційного обліку в газорозподільній системі;
-код ідентифікації суб'єкта ринку природного газу відповідної групи - визначений оператором газотранспортної системи або оператором газорозподільної системи алфавітно-цифровий код, що ідентифікує суб'єкта ринку природного газу, у тому числі споживача, що приєднаний до газорозподільної системи або код точки комерційного обліку, яка використовується для визначення об'ємів та обсягів природного газу для складання актів приймання-передачі між суб'єктами ринку природного газу та їх взаєморозрахунків;
-символ контрольної суми EIC-коду (позиція 16) призначений для забезпечення контролю цілісності коду та валідації даних. Символ контрольної суми формується згідно з регламентом, рекомендованим ENTSOG: "EIC-схема для кодування та ідентифікації в енергетиці". Як символ контрольної суми використовуються цифри від "0" до "9" та великі літери латинського алфавіту від "A" до "Z".
Оператор газотранспортної системи відповідає за організацію правильного та коректного розподілу EIC-кодів суб'єктам ринку природного газу України.
Оператор газотранспортної системи присвоює EIC-код оператору газосховища, оператору установки LNG, а також кожному споживачу, що приєднаний безпосередньо до газотранспортної системи, та EIC-коди їх відповідним точкам комерційного обліку, про що інформує зазначених суб'єктів ринку природного газу (розділ 2 глави ІV Кодексу ГТС).
Пунктами 1, 2 глави 4 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що інформаційна платформа має містити такі дані, зокрема: 1) перелік точок входу/виходу до/із газотранспортної системи; 2) інформацію про всіх суб'єктів ринку природного газу, включаючи споживачів, яким в установленому порядку присвоєні ЕІС-коди; 3) інформацію про постачальника «останньої надії»; 4) інформацію про постачальників із спеціальними обов'язками; 5) інформацію про Реєстри споживачів постачальників. Інформація про споживачів в інформаційній платформі має містити щонайменше: 1) ЕІС-код споживача та за наявності ЕІС-коди його точок обліку; 2) EIC-код фізичної точки виходу з газотранспортної системи; 3) дані закріплених за споживачем діючих постачальників та визначені ними періоди постачання; 4) дані щодо зміни постачальників із початку функціонування інформаційної платформи; 5) інформацію про прогнози споживання природного газу на кожну газову добу (D) для споживачів, по яких відбір/споживання не вимірюється щодобово; 6) інформацію про попередні обсяги споживання кожної газової доби (D); 7) інформацію про фактичне добове споживання; 8) інформацію про фактичне споживання кожного газового місяця (М); 9) дані періодів відсутності у споживача закріпленого постачальника (за їх наявності) з початку функціонування інформаційної платформи; 10) дані періодів обмеження (припинення) газопостачання споживачу (якщо такі дані вносились по споживачу) з початку функціонування інформаційної платформи; 11) період вимірювання (відбір/споживання, що вимірюється щодобово, або відбір/споживання, що не вимірюється щодобово); 12) належність споживача до категорії споживачів, постачання яким може здійснюватися в рамках спеціальних обов'язків, які в установленому порядку покладені рішенням Кабінету Міністрів України на підставі статті 11 Закону України «Про ринок природного газу»; 13) належність споживача до категорії побутових; 14) належність споживача до категорії виробників теплової енергії; 15) інформацію про періоди постачання природного газу споживачу постачальником «останньої надії»; 16) строк надання повідомлення споживачу про припинення газопостачання відповідно до чинного законодавства (не менше ніж за три доби до дати, на яку воно заплановано, для споживачів та не менше ніж за п'ять діб для підприємств металургійної та хімічної промисловості).
Таким чином, інформаційна платформа є джерелом інформації за якою можна ідентифікувати наявність взаємовідносин у сфері постачання природного газу між особами, ідентифікувати постачальника, споживача та визначити обсяг поставленого природного газу.
Відповідач також звертає увагу, що відповідно до вимог Кодексу ГТС у випадку якщо оператор газорозподільної системи здійснює закупівлю природного газу для покриття об'ємів (обсягів) фактичних втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі на підставі договору (договорів) купівлі-продажу природного газу в оптового продавця, то оператор газорозподільної системи зобов'язаний здійснити реєстрацію за собою ЕІС-коду з атрибутом типу Y для обліку втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
Позивачем до позовної заяви додано витяг з інформаційної платформи Оператора ГТС за період з 02.-31.05.2022 року з якого вбачається, що ЕІС код точки обліку визначений з атрибутом типу Y для обліку втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі, що в свою чергу підтверджує постачання природного газу в зазначений період відбувалося для виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
З урахуванням наведеного відповідач зазначає, що заявлена матеріально-правова вимога позивача до відповідача є передчасною, оскільки позовна заява не містить жодного обґрунтованого розрахунку суми, що стягується, як це передбачено п.3 ч.3 ст. 162 ГПК України, до того ж, у матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, які підтверджують факт передачі обсягу природного газу відповідачу протягом спірного періоду по Типовому договору постачання природного газу ПОН натомись у травні 2022 року між сторонами діяв договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022 р. Таким чином, відповідач не має зобов'язань перед позивачем з оплати грошових коштів у травні 2022 року в межах надання послуги постачальником "останньої надії", відповідно не є винним у порушенні зобов'язання з оплати обсягів постачальника "останньої надії"; вимоги позивача до відповідача про стягнення основної суми боргу, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за порушення зобов'язань, передбачених договором постачання природного газу постачальником "останньої надії", є безпідставними, та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.
За приписами пункту 26 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), постачальник "останньої надії" - визначений Кабінетом Міністрів України постачальник, який не має права відмовити в укладенні договору постачання природного газу на обмежений період часу.
За результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р, ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
Згідно пунктів 17, 19 статті 1 Закону України "Про ринок природного газу", оператор газорозподільної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із розподілу природного газу газорозподільною системою на користь третіх осіб (замовників); оператор газотранспортної системи - це суб'єкт господарювання, який на підставі ліцензії здійснює діяльність із транспортування природного газу газотранспортною системою на користь третіх осіб (замовників).
Відповідно до частини 1 статті 12 Закону України "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Постачання природного газу постачальником "останньої надії" здійснюється на підставі Типового договору, що затверджується Регулятором. Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" може містити окремі умови для різних категорій споживачів. При цьому в межах кожної категорії споживачів договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним.
За змістом позовних вимог позивач ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" у спірних правовідносинах позиціонує себе як постачальник "останньої надії", оскільки за результатами державного конкурсу та відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.07.2020 №917-р його визначено постачальником "останньої надії" на ринку природного газу.
В свою чергу відповідач, АТ "Полтавагаз", відповідно до постанов НКРЕКП від 15.06.2017 №778 "Про видачу ліцензії на розподіл природного газу АТ "Полтавагаз" /зі змінами/, здійснює господарську діяльність з розподілу природного газу в межах території де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації Оператора ГРМ. Таким чином, відповідач, як суб'єкт ринка природного газу, має статус "Оператор ГРМ".
За приписами статті 15 Закону України "Про ринок природного газу", в разі, якщо постачальника ліквідовано, визнано банкрутом, його ліцензію на провадження діяльності з постачання природного газу анульовано або її дію зупинено, а також в інших випадках, передбачених правилами для постачальника "останньої надії", постачання природного газу споживачу здійснюється у порядку, визначеному правилами для постачальника "останньої надії", та на умовах Типового договору постачання постачальником "останньої надії", що затверджується Регулятором.
Договір постачання між постачальником "останньої надії" і споживачем вважається укладеним з моменту початку фактичного постачання природного газу такому споживачу.
Постачальник "останньої надії" постачає природний газ споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Після закінчення цього строку постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу споживачу. Постачальник "останньої надії" має право припинити постачання природного газу споживачу до закінчення вищезазначеного строку у разі невиконання цим споживачем обов'язку щодо повної та своєчасної оплати вартості природного газу, який постачається постачальником "останньої надії", відповідно до Типового договору постачання постачальником "останньої надії".
Договір між постачальником "останньої надії" та споживачем не може бути укладений за наявності простроченої заборгованості у такого споживача перед таким постачальником "останньої надії", крім випадків, якщо таким споживачем є побутовий споживач, споживач, що є бюджетною установою відповідно до Бюджетного кодексу України, закладом охорони здоров'я державної власності (казенні підприємства та/або державні установи тощо), закладом охорони здоров'я комунальної власності (комунальні некомерційні підприємства та/або комунальні установи, та/або спільні комунальні підприємства тощо), споживач, що здійснює виробництво теплової енергії.
Крім того, постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2501 затверджено Типовий договір.
Відповідно до пункту 1.1 Типового договору, цей Типовий договір постачання природного газу постачальником "останньої надії" є публічним і регламентує порядок та умови постачання природного газу споживачу постачальником "останньої надії".
Згідно з пунктом 3.3 Типового договору, період безперервного постачання природного газу постачальником не може перевищувати шістдесят діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, що настає за місяцем початку фактичного постачання природного газу споживачу постачальником, крім випадків дострокового розірвання договору.
Положеннями пункту 11.1 Типового договору передбачено, що дія цього договору не може перевищувати 60 діб протягом календарного року та триває до кінця календарного місяця, наступного за місяцем, в якому почалося фактичне постачання природного газу постачальником.
У пункті 2 глави 5 розділу IV Кодексу ГТС визначено, що в разі, якщо за 5 днів до кінцевої дати постачання природного газу поточним постачальником інформаційна платформа не фіксує такого споживача в Реєстрі іншого постачальника, у тому числі в Реєстрі постачальника із спеціальними обов'язками або постачальника "останньої надії", інформаційна платформа одночасно направляє оператору газорозподільної системи (оператору газотранспортної системи по прямих споживачах) інформаційне повідомлення про відсутність у споживача постачальника з певної дати за формою оператора газотранспортної системи, погодженою з Регулятором. Оператор газорозподільної системи (оператор газотранспортної системи по прямих споживачах), отримавши таке повідомлення, зобов'язаний протягом 2 робочих днів проінформувати такого споживача про відсутність у нього постачальника з певної дати та можливі наслідки для нього і за необхідності розпочати заходи з припинення (обмеження) в установленому порядку газопостачання на об'єкти такого споживача.
Пунктом 5 розділу VI Правил постачання природного газу встановлено, що після закінчення граничного строку постачання природного газу постачальником "останньої надії", передбаченого цим розділом та Законом України "Про ринок природного газу", постачальник "останньої надії" зобов'язаний припинити постачання природного газу за договором зі споживачем. Виключення споживача з Реєстру споживачів постачальника "останньої надії" здійснюється у порядку, визначеному Кодексом ГТС. У випадку, якщо споживач не був включений до Реєстру споживачів іншого постачальника після закінчення постачання природного газу постачальником "останньої надії", до такого споживача повинні застосовуватися заходи з припинення розподілу / транспортування (для прямих споживачів) природного газу споживачу відповідно до умов Кодексу газорозподільних систем та Кодексу ГТС.
Таким чином, наведені приписи законодавства та умови Типового договору свідчать про:
- встановлену заборону на укладення договору постачання природного газу між постачальником "останньої надії" та споживачем за наявності у такого споживача простроченої заборгованості;
- неможливість постачання природного газу постачальником "останньої надії" споживачу із перевищенням 60-добового терміну протягом календарного року;
- встановлений законодавством механізм припинення постачальником "останньої надії" постачання споживачу природного газу після закінчення 60-добового терміну постачання.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі № 913/264/23, від 19.06.2024 у справі № 913/283/23, від 07.08.2024 у справі № 910/1007/22, від 20.11.2024 у справі №917/1297/23.
Суд зауважує, що аналіз положення щодо встановлення постачання природного газу споживачу протягом строку, який не може перевищувати 60 діб, дає підстави для висновку про те, що завданням постачальника "останньої надії" є страхування побутових та непобутових споживачів на певний період від раптового припинення газопостачання, якщо постачальник газу не зможе виконувати свої обов'язки перед споживачем. Постачальник "останньої надії" не конкурує за клієнта, не рекламує свої послуги, не змагається за споживача. Він підтримує клієнтів, які опинилися у скрутному становищі не з власної волі.
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №917/1297/23, від 12.12.2024 у справі №910/19547/23, від 19.06.2024 у справі № 913/264/23, від 16.08.2023 у справі №640/15656/20.
Суд зазначає, що постачальник "останньої надії" не є суб'єктом, орієнтованим на довгострокове обслуговування споживачів, а виконує виключно функцію тимчасового страхування для забезпечення безперервності газопостачання у разі виникнення кризових ситуацій. Таке обмеження стимулює споживачів до активного пошуку нового постачальника і перешкоджає залежності від послуг постачальника "останньої надії". Зазначене відповідає принципу забезпечення конкуренції на ринку природного газу, оскільки надмірно тривалий строк може створити монопольні умови для постачальника "останньої надії".
Тобто, обмеження строку до 60 днів на рік обґрунтовано тимчасовим характером функцій постачальника "останньої надії", фінансовою безпекою цього механізму, стимулюванням ринкових відносин і необхідністю забезпечення ефективності роботи енергетичного ринку.
Аналогічні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 12.12.2024 у справі № 910/19547/23, від 20.11.2024 у справі № 917/1297/23.
Разом з тим, як слідує з матеріалів справи, а саме витягу з інформаційної платформи оператора ГТС, споживач з ЕІС-кодом 56X2600000000018 (АТ "Полтавагаз") закріплений у Реєстрі споживачів постачальника останньої надії з ЕІС-кодом 56X2600000000018, зокрема, в періоди: з 01.11.2021 до 30.12.2021, з 01.01.2022 до 28.02.2022, з 02.05.2022 до 31.05.2022.
Наведені обставини свідчать про те, що станом на 01.05.2022 ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" вже здійснювало постачання природного газу АТ "Полтавагз" з початку 2022 року протягом граничного строку, встановленого Типовим договором.
У разі наявності у споживача простроченої заборгованості перед постачальником "останньої надії", за відсутності підстав для застосування передбачених частиною 2 статті 15 Закону України "Про ринок природного газу" виключень, укладення договору постачання природного газу між постачальником "останньої надії" та таким споживачем є неправомірним.
Відповідно до наданого позивачем до матеріалів справи рахунку на оплату (природний газ) №17842 від 13.06.2022 року, станом на 01.05.2022 за відповідачем обліковувалась заборгованість за поставлений на підставі Типового договору постачння природний газ постачальником “останньої надії» в розмірі 902 914 897,35 грн., стягнення зазначеної заборгованісті здійснюється в судовому порядку у справах №917/739/24 та 917/739/24.
Таким чином, позивач не мав правових підстав для подальшого постачання природного газу відповідачу у статусі постачальника "останньої надії", оскільки законодавець передбачив ряд факторів і обставин, які безумовно мали бути враховані при постачанні природного газу постачальником "останньої надії", а саме: заборона на укладення договору постачання природного газу між постачальником "останньої надії" та споживачем за наявності у такого споживача простроченої заборгованості, неможливість постачання природного газу постачальником "останньої надії" споживачу із перевищенням 60 добового терміну протягом календарного року (стаття 15 Закону України "Про ринок природного газу"; пункт 3.3 Типового договору; пункт 2 розділу VI Правил постачання природного газу); встановлення механізму припинення постачальником "останньої надії" постачання споживачу природного газу після закінчення 60 терміну постачання (стаття 15 Закону України "Про ринок природного газу", пункт 5 розділу VI Правил).
Подібні висновки викладені в постановах Верховного Суду від 19.06.2024 у справі №913/264/23, від 19.06.2024 у справі №913/283/23.
Разом з тим, вирішуючи питання правової природи спожитого АТ "Полтавагаз" природного газу та можливості стягнення постачальником його вартості, суд зазначає наступне.
Так, обґрунтовуючи свою позицію у спорі відповідач, крім іншого, зазначає, що Положенням про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №222 (в редакції постанови КМУ від 29.04.2022 №489) (надалі - Положення) на ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" покладено спеціальні обов'язки щодо продажу природного газу оператором газорозподільних систем на умовах , передбачених пунктом 6 Положення.
Пунктом 6 Положення передбачено, що з 1 травня по 30 вересня 2022 р. (включно) ТОВ "ГК "Нафтогаз України" реалізує природний газ операторам газорозподільних систем у розмірі нормованих, понаднормованих витрат та виробничо-технологічних витрат, втрат, зумовлених воєнними діями та понесених у зв'язку із запобіганням/врегулюванням гуманітарних кризових ситуацій, на підставі договору за цінами та на умовах згідно з додатком 2 до Положення.
Відповідно до додатку 2 Положення, реалізація природного газу в період з 01 травня по 30 вересня 2022 р. (включно) здійснюється за умови, якщо оператор газорозподільної системи, зокрема, підписує договір купівлі-продажу природного газу за формою, розробленою ТОВ "ГК "Нафтогаз України".
Додатком №2 Положення визначена ціна газу, яка становить 7420,00 гривень із врахуванням податку на додану вартість за 1000 куб, метрів газу. Цим же додатком передбачено, що Оператор ГРМ здійснює розрахунок за придбаний обсяг природного газу в розрахунковому періоді не пізніше ніж через 30 (тридцять) днів після закінчення розрахункового періоду.
Стаття 113 Конституції України визначає, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади.
Статтею 117 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
05 травня 2022 року на адресу відповідача надійшов лист від ТОВ "ГК "Нафтогаз України" №119/07-5558-2022 від 03.05.2022 року щодо виконання постанови №222 від 06.03.2022 року разом з проектом договору купівлі-продажу природного газу.
10 травня 2022 року на адресу відповідача позивач направив лист №119/07-5751-2022 від 09.05.2022 р. та договір купівлі -продажу природного газу для підписання і заяву приєднання до договору про утворення балансуючої групи від 07.05.2022 №БГ-2.
13.05.2022 року між АТ "Полтавагаз" та ТОВ "ГК "Нафтогаз України" підписаний договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ із застосуванням електронного цифрового підпису, як це передбачено пунктом 9.1 Договору, та направило відповідачем заяву приєднання до договору про утворення балансуючої групи.
АТ "Полтавагаз" в період з 01.05.2022 по 31.05.2022 року придбало у ТОВ "ГК "Нафтогаз України" по договору №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022 року природний газ обсягом 1 265 791,35 тис. м3 за ціною 7420,00 з ПДВ за 1000 куб. м. на загальну суму 9 392 171,82 грн.
На виконання пп. 4.3 п. 4 Договору купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ АТ "Полтавагаз" 17.06.2022 року платіжним дорученням №3421 перерахувало на розрахунковий рахунок ТОВ "ГК "Нафтогаз України" 9 392 171,82 грн. за обсяг газу придбаний в травні 2022 року, ТОВ "ГК "Нафтогаз України" здійснило реєстрацію податкової накладної на зазначену суму.
Таким чином, у травні 2022 року між позивачем та відповідачем діяв договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022, який було укладено відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №222 від 06.03.2022 "Про затвердження Положення про покладення спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу". Факт виконання цього договору у травні 2022 року АТ "Полтавагаз" підтверджуєтся наступним:
листами позивача надісланих відповідачу за №119/07-5558-2022 від 03.05.2022 з поперіднім проектом договору купівлі-продажу природного газу та №119/07-5751-2022 від 09.05.2022 року з заявою приєднання до договору про утворення балансуючої группи від 07.05.2022 №БГ-2 та договір купівлі -продажу природного газу для підписання;
підписаною та надісланою позивачу заявою приєднання до договору про утворення балансуючої групи від 12.05.2022 року, з датою приєднання до балансуючої групи 01.05.2022 року.
підпсаним договором купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022 року;
платіжним дорученням №3421 від 17.06.2022 року про оплату за природний газ травень 2022 р. згідно договору №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022 за обсяг 1265791,35 тис. м3, податковою накладною від 30.06.2022 року;
інформацією щодо остаточної алокації відборів відповідача в період з 01.05.2022 по 31.05.2022 р. з якої вбачається, що остаточна алокація відборів ЕІС код точки обліку визначений з атрибутом типу Y для обліку втрат та виробничо-технологічних витрат природного газу в газорозподільній системі.
Обсяг спожитого природного газу у період з 01.05.2022 по 31.05.2022 по договору№101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022 в обсязі 1 265 791,35 тис. м3 співпадає з обсягом природного газу заявлених позовними вимогами позивача по Типовому договору постачання природного газу постачальником “останньої надії».
Беручи до уваги Положення про покладання спеціальних обов'язків на суб'єктів ринку природного газу для забезпечення загальносуспільних інтересів у процесі функціонування ринку природного газу, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 06.03.2022 №222 (в редакції постанови КМУ від 29.04.2022 №489) (надалі - Положення) на ТОВ "ГК "Нафтогаз України" покладено спеціальні обов'язки щодо продажу природного газу оператором газорозподільних систем та оцінивши надані докази, суд вважає, що між ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" та АТ "Полтавагаз" укладений договір купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022.
Отже, постачання природного газу ТОВ "Газопостачальна компанія "Нафтогаз України" АТ "Полтавагаз" у період із 01.05.2022 по 31.05.2022 слід розглядати як таке, що здійснювалося по договору купівлі-продажу природного газу №101/ПГ-3227-ОГРМ від 13.05.2022 та поза межами Типового договору постачання природного газу постачальником “останньої надії».
Таким чином, позивач безпідставно обґрунтовує свої вимоги тим, що між сторонами спору існували договірні відносини щодо постачання природного газу постачальником "останньої надії", які врегульовані Типовим договором.
За наведених обставин, позивачу слід відмовити в задоволенні позовних вимог в частині стягнення основної заборгованості.
Крім цього, позивач нарахував та заявив до стягнення 13 514 648,62 грн. пені, 2 683 110,46 грн. 3% річних та 7 563 279,92 грн. збитків від інфляції.
Так, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу).
У відповідності до ст.549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Частиною 2 ст.218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
Частиною 1 статті 216 та частиною 2 статті 217 Господарського кодексу України передбачена господарсько-правова відповідальність учасників господарських відносин за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбаченому цим Кодексом, іншими законами та договором, у вигляді відшкодування збитків, штрафних санкцій та оперативно-господарських санкцій.
Приписами ст.199 Господарського кодексу України встановлено, що виконання господарського зобов'язання забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, наразі відповідач не є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання, оскільки, останній не має зобов'язань перед позивачем з оплати грошових коштів у травні 2022 року в межах надання послуги постачальником "останньої надії", відповідно не є винним у порушенні зобов'язання з оплати обсягів постачальника "останньої надії", у зв'язку з чим у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача 13 514 648,62 грн. пені, 2 683 110,46 грн. 3% річних та 7 563 279,92 грн. збитків від інфляції.
За наведених обставин, вимоги в цій частині є необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.
Відповідно дост.15 Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. За приписами ст.16 цього Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Згідно ст.4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно з усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v.Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v.Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року) (рішення Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України").
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", рішення від 10.02.2010).
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц.
За приписами ст.ст.73, 74 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Відповідно до ст.ст.76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, господарський суд дійшов висновку, що в задоволенні позовних вимог необхідно відмовити в повному обсязі.
Всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
Згідно з ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається на позивача повністю.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 11.04.2025
Суддя Киричук О.А.