65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/262/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Д'яченко Т.Г.
при секретарі судового засідання Меленчук Т.М.
розглянувши справу №916/262/25
За позовом: Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області (66502, Одеська обл., смт. Любашівка, вул. Володимира Князя, 107; код ЄДРПОУ 03528552), в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (01601, м. Київ, вул. Бориса Грінченка, 1; код ЄДРПОУ 20029342) в особі Одеського відділенні Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; код ЄДРПОУ 20990849)
До відповідача: Фермерського господарства “Деметра» (66542, Одеська обл., Подільський район, с. Бокове, вул. Центральна, буд. 75; код ЄДРПОУ 30820743)
Про стягнення 117172,21 грн.
Представники:
Від прокуратури: Коломійчук І.О., посвідчення
Від позивача: не з'явився
Від відповідача: Балакан В.Ю., самопредставництво
Встановив: Керівник Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділенні Українського державного фонду підтримки фермерських господарств звернувся до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до Фермерського господарства “Деметра» про стягнення 357172,21 грн.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.02.2025р. прийнято позовну заяву Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділенні Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до розгляду та відкрити провадження у справі №916/262/25. Справу ухвалено розглядати за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на "03" березня 2025 р. о 10:20. Запропоновано відповідачу підготувати та надати до суду і одночасно надіслати позивачу та прокурору відзив на позов, оформлений з урахуванням вимог, встановлених ст.165 ГПК України, протягом 15 днів з дня вручення даної ухвали суду. Викликано учасників справи та прокурора у підготовче засідання, призначене на 03.03.2025р. о 10:20.
18.02.2025р. до суду відповідачем надано відзив та було зазначено суду, зокрема, що Фермерським господарством “Деметра» було сплачено суму основного боргу у розмірі 240000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 29.01.2025р. на суму 165800,00 грн. та від 03.02.2025р. на суму 75000,00 грн.
03.03.2025р. до суду прокурором надано відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 03.03.2025р. провадження у справі №916/262/25 в частині позовних вимог Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділенні Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Фермерського господарства “Деметра» про стягнення основного боргу в сумі 240000,00 грн. закрито.
03.03.2025р. судом, без оформлення окремого документа, постановлено ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 24.03.2025р. о 12:15, із викликом учасників справи у судове засідання.
24.03.2025р. до суду відповідачем надано клопотання про залучення документів.
24.03.2025р. судом, без оформлення окремого документа, було постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 7 квітня 2025р. о 12:30, із викликом учасників справи у судове засідання.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 24.03.2025р. повідомлено позивачів: Український державний фонд підтримки фермерських господарств та Одеське відділення Українського державного фонду підтримки фермерських господарств про судове засідання, яке відбудеться "07" квітня 2025 р. о 12:30. Викликано представників учасників справи у судове засідання, призначене на 07.04.2025р. о 12:30.
Прокурор підтримує позовні вимоги.
Позивач підтримує поданий прокурором позов.
Відповідач заперечував проти позову.
У судовому засіданні 07.04.2025 року судом було оголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено 11.04.2025 року.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши прокурора та представників позивача та відповідача за час розгляду справи, суд встановив.
В обґрунтування поданого позову було зазначено суду, що між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством «Деметра» 27.11.2017р. було укладено договір №113 ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству, відповідно до умов якого Укрдержфонд підтримки фермерських господарств зобов'язується надати фінансову підтримку на поворотній основі Фермерському господарству «Деметра» в сумі 300000,00грн., а фермерське господарство зобов'язується використати її за цільовим призначенням і повернути фінансову підтримку у визначений даним договором строк.
Згідно з п. 3.2.1. Договору, фінансова підтримка надається у безготівковому порядку платіжним дорученням шляхом переказу зазначену в договорі суму фінансової підтримки на поворотній основі на поточний рахунок фермерського господарства, відкритий у банківській установі.
Пунктом 3.4.2. Договору визначено, що фермерське господарство зобов'язане повернути кошти фінансової підтримки (допомоги) на поворотній основі Укрдержфонду підтримки фермерських господарств згідно з встановленим графіком: до 31 жовтня 2018 року в сумі 60000,00 грн.; до 31 жовтня 2018 року в сумі 60000,00 грн.; до 31 жовтня 2018 року в сумі 60000,00 грн.; до 31 жовтня 2018 року в сумі 60000,00 грн.; до 31 жовтня 2018 року в сумі 60000,00 грн.
За поясненнями прокурора, Український державний фонд підтримки фермерських господарств перерахував відповідачу 300000,00 грн. (КЕКВ 4112 «Надання кредитів підприємствам, установам, організаціям»), чим виконав свої зобов'язання по Договору в повному обсязі.
Як зазначав прокурор, 28 грудня 2020 року між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством «Деметра» була укладена додаткова угода № 1 до Договору №113 ФГ-2017 та визначено, що повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду відбувається згідно з встановленим графіком: до 31 жовтня 2021 року в сумі 120000,00 грн. до 31 жовтня 2022 року; в сумі 120000,00 грн.
Відповідно до п. 2 Договору, фінансова підтримка на поворотній основі надається для поновлення обігових коштів, сплати пайових внесків до пайових фондів сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1102.
Подаючи позов до суду, прокурором було зазначено, що загальна прострочена заборгованість перед Українським державним фондом підтримки фермерських господарств складала 240000,00 грн.
Згідно п. 5.1 Договору, відповідно до законодавства України у випадку прострочення строку виконання зобов'язання з повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду фермерське господарство зобов'язане сплатити суму заборгованості з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення платежу.
Згідно з п. 5.2 Договору, за несвоєчасне повернення коштів фінансової підтримки фермерське господарство сплачує Укрдержфонду пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України за кожен день прострочення.
Прокурором було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 16855,88 грн., інфляційних втрат у розмірі 63918,00 грн. та пені у розмірі 36398,33 грн.
За посиланням прокурора, невиконання зобов'язань по Договору про надання фінансової підтримки відповідачем спричинило збитки державі, оскільки Український державний фонд підтримки фермерських господарств є бюджетною установою, яка виконує функції з реалізації державної політики щодо фінансової підтримки, становлення та розвитку фермерських господарств. Також, неповернення бюджетних коштів перешкоджає формуванню Державного бюджету України, зокрема абз.3 п. 3 ст. 30 Бюджетного Кодексу України формування спеціального фонду Державного бюджету У країни у частині кредитування є повернення кредитів, наданих з Державного бюджету України фермерським господарствам.
За час розгляду справи судом з'ясовано, що Фермерським господарством “Деметра» було сплачено суму основного боргу у розмірі 240000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 29.01.2025р. на суму 165800,00 грн. та від 03.02.2025р. на суму 75000,00 грн. та довідкою від 05.02.2025р. Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, у зв'язку з чим судом закрито провадження у справі в частині позовних вимог до Фермерського господарства “Деметра» про стягнення основного боргу в сумі 240000,00грн.
Позовні вимоги Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділенні Українського державного фонду підтримки фермерських господарств направлено на стягнення з відповідача інфляційних втрат - 63918,00 грн., пені - 36398,33 грн. та 3% річних - 16855,88 грн.
Надаючи відзив, відповідачем було зазначено суду, що з 2013 року відповідач користується фінансовою підтримкою позивача, укладаючи відповідні договори. Відповідач зазначав суду, що укладаючи цей договір він був ознайомлений з Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 13 вересня 2017 року "Про схвалення Концепції розвитку фермерських господарств та сільськогосподарської кооперації на 2018 - 2020 роки, Положенням про Український державний фонд підтримки фермерських господарств.
За поясненнями відповідача, 2019 та 2020 роки виявились такими, що посіви були повністю знищеними в зв'язку з природними явищами відповідач мав право на допомогу держави та фонду у відшкодування цих втрат, однак, фактично, господарство не могло погасити борг за відсутністю коштів та прибутку. Однак, враховуючи викладене та втрати господарства від загибелі урожаю 2019 -2021 років, витрат на придбання посівного матеріалу, добрив та пального, в господарстві не було жодних коштів на погашення кредиту.
Надаючи відповідь на відзив, прокурором було зазначено суду, що наразі відповідачем сплачено лише суму заборгованості за Договором у розмірі 240000,00 грн., без інфляційних втрат, пені та 3% річних.
Також прокурором було зазначено суду, що невиконання зобов'язань по Договору спричинило збитки державі.
Суд, розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника відповідача, проаналізувавши норми чинного законодавства, дійшов наступних висновків.
Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст. 2 Закону України “Про судоустрій і статус суддів» є, зокрема, забезпечення гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів кожного.
Згідно ст.4 Господарського процесуального кодексу України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. Відмова від права на звернення до господарського суду є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному законом порядку.
Аналіз наведених норм дає змогу дійти висновку, що кожна особа має право на захист свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права чи законного інтересу, який не суперечить загальним засадам чинного законодавства. Порушення, невизнання або оспорення суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.
Частиною 1 ст. 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, держави та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.
Приписами статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, визначено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У відповідності до ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. При цьому, ст.12 Цивільного кодексу України передбачає, що особа здійснює свої цивільні права вільно на власний розсуд.
Згідно ч.2 ст.16 Цивільного кодексу України, способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов'язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Статтею 193 Господарського Кодексу України та статтею 526 Цивільного Кодексу України передбачено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань не допускається, крім випадків, передбачених законом. (ч.ч.1, 7 ст.193 ГК України).
Відповідно ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно до п. 1 ст. 628 Цивільного Кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно вимог ст. 629 Цивільного Кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як з'ясовано судом, Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством «Деметра» 27.11.2017р. було укладено договір №113 ФГ-2017 про надання фінансової підтримки на поворотній основі фермерському господарству.
Як з'ясовано судом, Український державний фонд підтримки фермерських господарств перерахував відповідачу 300000,00 грн. та виконав свої зобов'язання по Договору в повному обсязі.
28 грудня 2020 року між Українським державним фондом підтримки фермерських господарств та Фермерським господарством «Деметра» була укладена додаткова угода №1 до Договору №113 ФГ-2017 та визначено, що повернення коштів фінансової підтримки Укрдержфонду відбувається згідно з встановленим графіком: до 31 жовтня 2021 року в сумі 120000,00 грн., до 31 жовтня 2022 року в сумі 120000,00 грн.
За час розгляду справи судом з'ясовано, що Фермерським господарством “Деметра» було сплачено суму основного боргу у розмірі 240000,00 грн., що підтверджується квитанцією від 29.01.2025р. на суму 165800,00 грн. та від 03.02.2025р. на суму 75000,00 грн. та довідкою від 05.02.2025р. Українського державного фонду підтримки фермерських господарств.
Згідно ст.ст.525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов договору та Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Відповідно до п.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
На підставі ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання відповідачем прийнятих на себе договірних зобов'язань, щодо своєчасної сплати заборгованості у розмірі 240000,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідачів належними та допустимими доказами за час розгляду справи.
Частиною 2 ст. 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки вони є способом захисту майнового права й інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів й отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Прокурором було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 16855,88 грн. та інфляційні втрати у розмірі 63918,00 грн.
Суд, переривши розрахунок інфляційних втрат, вважає такий розрахунок правильними, а вимоги про стягнення такої суми- правомірними.
Щодо нарахування 3% річних суд вважає, що при здійснені такого розрахунку прокурором допущено помилку та не вірно визначено кількість днів, за розрахунком суду розмір 3% річних становить - 16822,96 грн. (10211,48+6611,48).
Відповідно до ст. 230 Господарського Кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно ст. 549 Цивільного Кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» встановлено, що розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Відповідно до п.5.2. Договору, прокурором було здійснено нарахування пені у розмірі 36398,33 грн.
Суд перевіривши розрахунок пені, вважає такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення пені - правомірними.
Щодо вирішення питання про зменшення розміру пені, 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає таке.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22, вирішуючи питання щодо застосування ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, зазначив, що розмір неустойки (пені, штрафу) у зобов'язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: 1) характером неустойки (договірний або встановлений законом); 2) підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); 3) складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; 4) умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов'язання, зокрема, у разі заподіяння збитків.
Отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов'язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов'язання та виникнення зобов'язання.
У питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положенням ст. 233 ГК України і ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст. 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, виключає формування єдиних критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру, до якого суд має право її зменшити, тому можливість зменшення заявленої до стягнення пені до певної суми (на відповідний відсоток) залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.
Таким чином, питання про зменшення розміру пені у кожному конкретному випадку віднесено на розсуд суду і його вирішення залежить від обставин кожної справи, а також наданих сторонами доказів і наведених аргументів.
У постановах Верховного Суду у справах №910/22964/17 та №916/469/19, колегіями суддів при вирішенні питання щодо можливості зменшення розміру пені було застосовано ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України та наведено правовий висновок, який полягає у наступному.
Відповідно до ст. 233 ГК України та ст. 551 ЦК України, суд має право зменшити заявлений до стягнення розмір неустойки (пені, штрафу) у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора або якщо їх розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен: з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків; об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків; взяти до уваги майновий стан як боржника, так і стягувача. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємств мають значення для вирішення питання про зменшення пені; оцінити співвідношення розміру заявленої до стягнення неустойки, зокрема з розміром збитків кредитора; врахувати інтереси обох сторін, відповідно, досліджуючи питання щодо зменшення неустойки суди повинні об'єктивно оцінювати, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів також й стягувача, а не лише боржника.
Зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
У даній справі встановлено, що заборгованість за договором у відповідача виникла з об'єктивних причин, які відбувались в результаті настання певних обставин. Судом також враховано, що надскладна фінансова ситуація, в якій опинився відповідач, ускланювала виконанні рішення суду. Незважаючи на зазначені обставини, відповідачем вживались всі можливі дії щодо належного виконання умов даного Договору. Отже, наслідок таких обставин відповідач об'єктивно опинився в умовах неможливості проведення своєчасної та повної оплати за договором.
Судом взято до уваги, що під час розгляду даної справи відповідачем повністю погашена вся сума основного боргу за спірним договором у розмірі 240000,00 грн.
В свою чергу, прокурором та позивачем не надано суду жодних доказів на підтвердження завдання позивачу збитків, внаслідок неналежного виконання відповідачем договірних зобов'язань.
З огляду на компенсаторний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді 3% річних та інфляційних втрат у значному розмірі, а також враховуючи, що під час розгляду справи відповідачем повністю погашено суму основного боргу у розмірі, та відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення, та наведеним вище критеріям, обмежити розмір пені до 3639,83 грн., 3% річних - 1682,30 грн. та інфляційні втрати - 6391,80 грн. (по 10% від належних до стягнення сум).
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Приписами ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального Кодексу України передбачено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Враховуючи викладене, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме стягненню з відповідача інфляційних втрат у розмірі 6391,80 грн., 3% річних у розмірі 1682,30 грн. та пені у розмірі 3639,83 грн.
Відповідно до ст. 129 ГПК України, судові витрати у розмірі 1757,09 грн. покладаються на відповідача.
Суд зазначає прокурору, що надлишково сплачений судовий збір у розмірі 3600 грн. буде повернуто судом після подання відповідного клопотання до суду.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 232, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1.Позовну заяву Керівника Любашівської окружної прокуратури Одеської області, в інтересах держави в особі Українського державного фонду підтримки фермерських господарств в особі Одеського відділенні Українського державного фонду підтримки фермерських господарств до Фермерського господарства “Деметра» про стягнення 117172,21 грн. - задовольнити частково.
2.Стягнути з Фермерського господарства “Деметра» (66542, Одеська обл., Подільський район, с. Бокове, вул. Центральна, буд. 75; код ЄДРПОУ 30820743) на користь Українського державного фонду підтримки фермерських господарств (реквізити) інфляційні втрати у розмірі 6391 (шість тисяч триста дев'яносто одна) грн. 80 коп., 3% річних у розмірі 1682 (одна тисяча шістсот вісімдесят дві) грн. 30 коп., пеню у розмірі 3639 (три тисячі шістсот тридцять дев'ять) грн. 83 коп.
3.В іншій частині позову - відмовити.
4.Стягнути з Фермерського господарства “Деметра» (66542, Одеська обл., Подільський район, с. Бокове, вул. Центральна, буд. 75; код ЄДРПОУ 30820743) на користь Одеської обласної прокуратури (реквізити) витрати по сплаті судового збору у розмірі 1757 (одна тисяча сімсот п'ятдесят сім) грн. 09 коп.
Повне рішення складено 11 квітня 2025 р.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст.241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржено в апеляційному порядку до Південно-західного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 20 днів з дня складання повного рішення.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Суддя Т.Г. Д'яченко