"09" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/305/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Литвинової В.В., за участю секретаря судового засідання Крутькової В.О., розглянувши у відкритому засіданні справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ»
до відповідача-1- Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю
відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД»
про визнання недійсним договору
за участю представників:
від позивача - не прибули
від відповідача-1- Петрова А.
від відповідача-2 - не прибули
30.01.2025 до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» до відповідача-1- Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю, відповідача-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД», якою позивач просить 1) визнати недійсним договір купівлі-продажу, посвідчений 28 серпня 2024 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2145 та 2) застосувати наслідки визнання недійсним правочину, а саме - скасувати державну реєстрацію права власності ТОВ “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» (код ЄДРПОУ 45416531) на нежитлові будівлі за адресою: Одеська обл., місто Одеса, вулиця Головатого отамана, будинок 67/69, загальною площею 1 679,9 кв.м., реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 25513151101, Номер запису (відомостей) про речове право яке підлягає скасуванню: 56446653 від 28.08.2024 року.
Ухвалою від 31.01.2025, яка залишена без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.03.2025, відмовлено в задоволенні заяви про забезпечення позову.
Ухвалою від 05.02.2025 відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 05.03.2025.
Відповідач-1 отримав ухвалу 06.02.2025 в електронному кабінеті.
Відповідач-2 отримав ухвалу 11.02.2025 відповідно до поштового повідомлення про вручення.
Ухвалою від 10.02.2025 суд задовольнив клопотання позивача про участь в засіданнях в режимі відеоконференції.
Відповідач-1 подав 26.02.2025 відзив на позов, яким просить відмовити в задоволенні позову та поновити строк для подання відзиву, посилаючись на те, що адвокат відповідача-1 Петрова А. подала до суду 12.02.2025 заяву про надання доступу до електронної справи, яке було задоволено судом 13.02.2025 і відзив подано протягом 15 днів з отримання доступу до електронної справи.
Суд в засіданні 05.03.2025 поновив відповідачу-1 строк для подання відзиву відповідно до ст. 119 ГПК України і прийняв його до розгляду. З огляду на викладене суд встановив позивачу строк для подання відповіді на відзив протягом 5 днів.
Відповідач-2 відзиву на позов не подав.
Ухвалою від 05.03.2025 розгляд справи відкладено. Цією ж ухвалою зобов'язано Підприємство “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та Товариство з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» терміново надати суду докази здійснення розрахунку за договором купівлі-продажу, посвідченого 28 серпня 2024 року приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О.Ю. та зареєстрованого в реєстрі за № 2145 у вигляді оригіналів відповідних платіжних доручень та/або банківських виписок з зазначенням суми, дати та часу, призначення платежу та реквізитів платника та отримувача.
10.03.2025 позивач подав відповідь на відзив, якою наполягає на задоволенні позову.
12.03.2025 відповідач-1 подав заперечення через підсистему Електронний суд, до яких додав докази здійснення оплати відповідачем-2 відповідачу-1 згідно договору купівлі-продажу від 28.08.2024 (платіжні інструкції від 10.12.2024 № 73632, 73633, 73634, 73635, 73636, 73637, 73638 на 4000000грн кожна і № 73639 на суму 988400грн (всього - 28988400грн). Також відповідач-1 зазначив, що оригінали витребувані у банку і будуть надані суду для огляду
Ухвалою від 19.03.2025 закрито підготовче провадження, призначено справу до розгляду по суті на 09.04.2025. Крім того, ухвалою від 19.03.2025 відмовлено в задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження у справі.
В засіданні 09.04.2025 не вдалось встановити зв'язок з представником позивача, який брав участь в засіданнях в режимі відеоконференції.
Суд зауважує, що відповідно до ч. 5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв'язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.
09.04.2025 відповідач-1 подав платіжні інструкції та банківську виписку про здійснення оплати відповідачем-2 відповідачу-1 згідно договору купівлі-продажу від 28.08.2024.
Суд прийняв і залучив надані відповідачем докази відповідно до ст. 207, 80 ГПК України, оскільки як зазначено вище відповідач-1 попереджав, що ці докази будуть надані пізніше, через те, що вони витребувані у банка.
Розглянувши матеріали справи, суд
встановив:
В провадженні Господарського суду Львівської області знаходиться справа №914/466/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» (ідентифікаційний код 20005502, далі - «Боржник/Позивач»).
Так, ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.02.2023, в порядку встановленому Кодексом України з процедур банкрутства (далі - «Кодекс»), відкрито провадження у справі про банкрутство Боржника, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна Боржника арбітражного керуючого СОКОЛА Олексія Юрійовича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна керуючого санацією, ліквідатора) №193 від 28.02.2013, далі - «Розпорядник майна»).
Постановою Західного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 припинено повноваження керівника Позивача ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» Марченко В.Г., виконання обов'язків керівника Позивача ТОВ «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» покладено на Розпорядника майна - Сокол О.Ю.
Підприємство “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі - «Відповідач 1») є кредитором у справі №914/466/23 про банкрутство Боржника.
В порядку ст. 42 Кодексу, з метою захисту прав кредиторів та повернення до ліквідаційної маси Боржника майнових активів у вигляді грошових коштів у розмірі 41 392 000,00 гривень, Розпорядником майна СОКОЛ О.Ю. до Господарського суду Львівської області було подано позовну заяву «про спростування майнової дії Боржника та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів в сумі 41392000грн». Відповідачем по зазначеній справі є Підприємство “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (ідентифікаційний код 30127924).
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13 січня 2025 року було відкрито провадження у справі № 914/466/23 (914/3180/24) за позовом Позивача до Відповідача 1, в якій зазначено, що позов надійшов до суду 25.12.2024 за вх. № 3558. Справу вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження в межах справи № 914/466/23 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «Олімпекс Купе Інтернейшнл». В подальшому суд вирішив розглядати цю справу в загальному позовному провадженні. Наразі розгляд цієї справи по суті ухвалою від 25.03.2025 відкладено на 29.05.2025 відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень.
Позивач зазначає, що суть позовних вимог у справі № 914/466/23 (914/3180/24) за позовом Позивача до Відповідача 1 полягає в тому, що за період з 16.02.2023 по 22.05.2023 (під час процедури розпорядження майном) Боржником на користь ВТОРМЕТЕКСПОРТ були перераховані грошові кошти у загальному розмірі 41 392 000,00 грн. з наступним призначенням платежів: «Повернення оплати за товар зг. рах. б/н від 01.04.22 без ПДВ».
Доказів перерахування коштів позивачем відповідачу-1 суду не надано.
На думку позивача, зміст призначення платежів дає змогу однозначно та беззаперечно стверджувати, що Боржником здійснювалось задоволення вимог ВТОРМЕТЕКСПОРТ, які виникли 01.04.2022, тобто до відкриття провадження у справі про банкрутство (15.02.2023) - тобто погашення конкурсних вимог у процедурі розпорядження майном.
Відповідно до частини 1 статті 41 Кодексу, «мораторій на задоволення вимог кредиторів» - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), строк виконання яких настав до дня введення мораторію. Отже саме введення мораторію зупиняє строки виконання будь-яких грошових зобов'язань Боржника. Як передбачено ч.3 статті 41 Кодексу, протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, серед іншого, забороняється виконання вимог, на які поширюється мораторій.
Отже, позивач вважає, що вчинені Боржником дії щодо перерахування грошових коштів за період з 16.02.2023 по 22.05.2023 на користь «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у загальному розмірі 41 392 000,00 грн. з наступним призначенням платежів: «Повернення оплати за товар зг. рах. б/н від 01.04.22 без ПДВ» слід кваліфікувати саме як «Виконання Боржником майнових зобов'язання раніше встановленого строку», а це в свою чергу є майновою дією, вчиненою боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство» та є порушенням принципу конкурсного імунітету, як інструмента гарантування прав кожного із сукупності кредиторів, що підлягає спростуванню в судовому порядку за заявою арбітражного керуючого на підставі п. 1 ч.1 ст.42 Кодексу.
Позивач посилається на те, що він направив на адресу «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» відповідний лист - вимогу вих.№ 56 від 17.05.2023 року про невідкладне повернення помилково перерахованих коштів на загальну суму 41 392 000,00 гривень, але така вимога не була виконана.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Доказів надіслання зазначеної вимоги № 56 від 17.05.2023 суду не надано, тому суду неможливо встановити, коли відповідач-1 отримав чи не отримав цю вимогу позивача.
Позивач зазначає, що оскільки «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» не повернув кошти, то він звернувся до суду з позовом (справа № 914/466/23 (914/3180/24).
Крім того, позивач посилається на те, що розпорядником майна було встановлено, що на момент звернення до Господарського суду Львівської області з позовною заявою до «ВТОРМЕТЕКСПОРТ» «про спростування майнової дії Боржника та стягнення безпідставно отриманих грошових коштів» останнім було здійснено дії на відчуження основних майнових активів Відповідачу 2 (укладено Оскаржуваний договір - Договір купівлі-продажу, посвідчений 28 серпня 2024 року), що вже може призвести до унеможливлювання в подальшому виконання рішення суду про стягнення грошових коштів з Відповідача 1.
Таким чином, на думку позивача, факт звернення до Господарського суду Львівської області розпорядника майна Боржника до Відповідача 1 в рамках справи про банкрутство №914/466/23 з окремою позовною заявою про оскарження майнових дій та стягнення безпідставно отриманих коштів та майбутні результати розгляду даної справи безпосередньо впливають на інтереси всіх кредиторів по справі, оскільки будуть мати вплив та обсяги майна ліквідаційної маси підприємства Боржника, за рахунок якого в тому числі будуть погашатися вимоги всіх кредиторів.
Отже, позивач в позовній заяві просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 28.08.2024, укладений між відповідачем-1- Підприємство “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю та відповідачем-2 - Товариства з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД», та застосувати наслідки недійсності.
Матеріалами справи підтверджується, що 28.08.2024 за договором купівлі-продажу (а.с. 39) відповідач-1 - Підприємство “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю продав відповідачу-2 - Товариству з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» нерухоме майно нежитлові будівлі за адресою: м. Одеса вул. Головатого отамана, 67/69, загальною площею 1679,9 кв м за ціною 28988400грн. Цей договір посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімоновою О.Ю. та зареєстрований в реєстрі за № 2145. В договорі зазначено, що покупець попереджений про те, що майно перебуває в іпотеці у ПАТ “МТБ БАНК», який надав згоду на продаж листом від 13.08.2024 № 00/3948-0/03.
28.08.2024 зареєстровано право власності на зазначену нерухомість за відповідачем-2, що підтверджується Інформацією з державного реєстру речових прав від 03.12.2024 (а.с. 40-41).
Відповідач-1 надав суду докази здійснення оплати йому відповідачем-2 згідно договору купівлі-продажу від 28.08.2024 (платіжні інструкції від 10.12.2024 № 73632, 73633, 73634, 73635, 73636, 73637, 73638 на 4000000грн кожна і № 73639 на суму 988400грн (всього - 28988400грн) та банківську виписку АТ “Південний».
Отже, позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю “ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» не є стороною спірного договору купівлі-продажу від 28.08.2024, тому має довести, що спірний договір порушує його права та інтереси.
Так, Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду при розгляді справи № 910/12787/17 зазначила, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме підтвердити, що її права та законні інтереси як заінтересованої особи порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.
Позивач, реалізуючи право на судовий захист і звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, зобов'язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним договір порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд має перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин.
Так, за змістом статей 203, 215, 217 ЦК України оспорювати правочин у суді може одна зі сторін правочину або інша заінтересована особа. За відсутності визначення поняття «заінтересована особа» такою особою є кожен, хто має конкретний майновий інтерес в оспорюваному договорі. Вимоги заінтересованої особи, яка в судовому порядку домагається визнання правочину недійсним, спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який вони мали до вчинення правочину.
Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша законна реалізація заінтересованою особою її прав. Самі по собі дії осіб щодо вчинення правочинів, навіть якщо вони здаються іншим особам неправомірними, не можуть бути оспорені в суді, допоки ці особи не доведуть, що такі дії порушують їх права.
Крім того, позивач зазначає в позові, що спірний договір є фраудаторним.
Термін «фраудаторні правочини» (fraus creditorum - з лат. на шкоду кредиторам) з'явився в правозастосовній практиці України відносно недавно. Зокрема, в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц було надано визначення фраудаторним правочинам як правочинів, що вчинені боржником на шкоду кредиторам (тобто правочини, які спрямовані на зменшення майна боржника з метою приховати його від звернення стягнення кредиторів).
Водночас Верховний Суд зазначив, що однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
В українському законодавстві фраудаторні правочини регулюються тільки в певних сферах, зокрема:
- у банкрутстві (ст. 42 Кодексу України з процедур банкрутства),
- при неплатоспроможності банків (ст. 38 Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»),
- у виконавчому провадженні (ч. 4 ст. 9 Закону України “Про виконавче провадження»).
У постанові Верховного Суду від 19.05.2021 у справі № 693/624/19 сформовані ознаки фраудаторного правочину. Зазначено наступне: застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору.
До таких обставин, зокрема, відноситься:
- момент укладення договору;
- контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа);
- ціна (ринкова/неринкова),
- наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Звертаючись з вимогами про визнання недійсним правочину, заявник згідно з положеннями статей 13, 74 ГПК України повинен довести наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення. Без доведення обставин недодержання сторонами в момент вчинення оспорюваного правочину конкретних вимог законодавства у суду відсутні підстави для визнання його недійсним.
Визнання правочину недійсним є одним з передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, статтею 20 ГК України.
За загальним правилом, у спорі про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (висновки, сформовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі №905/1227/17, від 02.10.2019 у справі №587/2331/16-ц, від 22.10.2019 у справі №911/2129/17, від 19.11.2019 у справі №918/204/18).
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1 - 3, 5 та 6 статті 203 цього Кодексу, згідно з якими, зокрема: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Так, однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які мають право розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям і уявленням про честь та совість.
Частиною 3 статті 13 ЦК України визначено, що не допускаються дії особи, які вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Правочини, які укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Правочин не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення.
Обираючи варіант добросовісної поведінки, боржник зобов'язаний піклуватися про те, щоб його юридично значимі вчинки були економічно обґрунтованими. Також поведінка боржника повинна відповідати критеріям розумності, й це передбачає, що кожне зобов'язання, яке правомірно виникло, повинно бути виконано належним чином, а тому кожний кредитор має право розраховувати, що всі існуючі перед ним зобов'язання за звичайних умов будуть належним чином та своєчасно виконані. Доброчесний боржник повинен мати на меті добросовісно виконати усі свої зобов'язання, а в разі неможливості такого виконання - надати справедливе та своєчасне задоволення (сатисфакцію) прав та правомірних інтересів кредитора.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимог іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову та фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Боржник, який відчужує майно (вчиняє інші дії, пов'язані зі зменшенням його платоспроможності) після виникнення у нього зобов'язання, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора.
Правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом, спрямованим на недопущення (уникнення) задоволення вимог такого кредитора.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності з огляду на презумпцію фраудаторності правочину, вчиненого боржником на шкоду кредиторам.
Подібні за змістом висновки, зокрема, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Велика Палата Верховного Суду в зазначеній постанові також зауважила, зокрема, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Натомість Верховний Суд напрацював перелік обставин, які окремо або в сукупності можуть враховуватися при оцінці правочину як фраудаторного. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Водночас, остаточну кваліфікацію певного правочину як фраудаторного повинен здійснювати суд в кожній конкретній справі виходячи із встановлених обставин.
Суд враховує, що дана справа № 916/305/25 не є справою про визнання банкрутом.
В межах справи № 914/466/23, яка перебуває в провадженні Господарського суду Львівської області, розглядається спір про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» (тобто позивача в даній справі № 916/305/25).
Таким чином, ні Підприємство “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю (відповідач-1) ні Товариство з обмеженою відповідальністю “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» (відповідач-2) не є боржником у справі про банкрутство №914/466/23, тобто укладений ними спірний договір купівлі-продажу від 28.08.2024 не підпадає під ознаки такого, який вчинений боржником у справі про банкрутство і порушує права кредиторів у справі про банкрутство.
Позивач посилається на те, що спірний договір фраудаторний, оскільки він укладений боржником - Підприємством “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на шкоду кредитору - Товариству з обмеженою відповідальністю «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ». Так, позивач зазначає, що “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» має повернути йому 41392000грн, які бути перераховані помилково у період з 16.02.2023 по 22.05.2023, і які позивач просив невідкладно повернути листом від 17.05.2023 № 56.
Але, як зазначено вище, суду не надано доказів надсилання або вручення/невручення відповідачу-1 цієї вимоги. Таким чином, позивачем не доведено існування зобов'язання відповідача-1 щодо сплати позивачу 41392000грн станом на час укладення спірного договору купівлі-продажу- 28.08.2024.
Позивач посилається, що в межах справи №914/466/23 (914/3180/24) вирішується спір про стягнення з Підприємства “ВТОРМЕТЕКСПОРТ» у формі товариства з обмеженою відповідальністю на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ОЛІМПЕКС КУПЕ ІНТЕРНЕЙШНЛ» 41392000грн. Але наразі відсутнє рішення суду у справі №914/466/23 (914/3180/24), яке набрало законної сили.
До того ж, навіть в разі задоволення позовних вимог у справі №914/466/23 (914/3180/24) і відкриття виконавчого провадження слід врахувати, що нерухоме майно, яке продано відповідачем-1 за договором купівлі-продажу від 28.08.2024, перебуває в іпотеці у ПАТ “МТБ БАНК».
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про іпотеку» у разі порушення боржником основного зобов'язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки.
Щодо інших обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як фаудаторний (контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір, ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника), то суд зазначає наступне.
Матеріалами справи підтверджується, що відповідач-2 сплатив відповідачу-1 повністю вартість придбаної ним нерухомості за спірним договором купівлі-продажу (платіжні інструкції від 10.12.2024 № 73632, 73633, 73634, 73635, 73636, 73637, 73638 на 4000000грн кожна і № 73639 на суму 988400грн (всього - 28988400грн).
Щодо пов'язаності відповідача-1 та відповідача-2, то позивач посилається на те, що юридичну особу відповідача-2 - ТОВ “РЕАЛ ЕСТЕЙТ ГРУП ЛТД» зареєстровано недавно 15.03.2024 зі статутним капіталом 10000грн. Позивач зазначає, що за результатами аналізу рівня платоспроможності а також можливості здійснення фінансово-господарської діяльності не вбачається здійснення обороту відповідачем-2 за період з 15.03.2024 по 28.08.2024 на рівні, достатньому для можливості придбання нерухомості вартістю майже 29000000грн.
Суд відхиляє ці посилання позивача, оскільки вони не доводять пов'язаності відповідача-2 з відповідачем-1.
Отже, позивач не обгрунтував обставин, які необхідні для визнання спірного договору як фраудаторного.
Крім того, відповідно до змісту ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно. Основними ознаками фіктивного правочину є : введення в оману (до або в момент укладання угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину. Отже, фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише «про людське око», знаючи заздалегідь, що він не буде виконаним, вчиняючи фіктивний правочин, сторони мають інші цілі, ніж ті, що передбачені правочином. Фіктивним може бути визнаний будь-який правочин, якщо він не має на меті встановлення правових наслідків, які встановлені законом для цього виду правочину (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верхвоного Суду від 07.12.2018 у справі № 910/7547/17)
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зазначила, що що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.
Суд не встановив ознак фіктивності договору купівлі-продажу від 28.08.2024, оскільки покупець сплатив вартість придбаного нерухомого майна і зареєстрував своє право власності на придбане майно, тобто договір виконаний сторонами і майно за ним передано від продавця до покупця, про що вже зазначено вище.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що позивач не довів порушення його прав та інтересів, тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Водночас обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ст. 77 ГПК України).
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, дійшов висновку відмовити в задоволенні позову.
Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати покладаються на позивача, оскільки в задоволенні позову відмовлено.
На підставі вищевикладених норм права, керуючись ст.ст. 129, 232-240, 243, Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. В задоволенні позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Південно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 11 квітня 2025 р.
Суддя В.В. Литвинова