вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
11.04.2025м. ДніпроСправа № 904/2678/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Рудь І.А., за участю секретаря судового засідання Курінової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112", м. Бровари, Київська обл.
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран", м. Дніпро
про стягнення попередньої оплати в сумі 959 000 грн 00 коп.
Представники:
від позивача: не з'явився;
від відповідача: Клименко В.П., ордер, адвокат.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області із позовом, в якому просить стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" суму попередньої оплати у розмірі 959 000 грн 00 коп.
Судові витрати позивач просить покласти на відповідача.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання в відповідачем зобов'язання за договором поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 в частині повної та своєчасної поставки товару.
Ухвалою господарського суду від 24.06.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, розгляд якої призначено за правилами загального позовного провадження у підготовчому засіданні на 16.07.2024.
16.07.2024 відповідачем до суду подані наступні документи:
- заява про поновлення та/або продовження строків для подання відзиву, в якій просить визнати поважними причини пропуску строку для подання відзиву;
- відзив на позов;
- заяву про застосування строків позовної давності.
У відзиві на позов відповідач просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112", з огляду на таке.
Позивачем здійснено оплату чотирма платежами на суму 959 000 грн 00 коп., яка є меншою ніж загальна вартість устаткування - 1 029 000 грн 00 коп., тобто оплата здійснена не в повному обсязі.
Отже, позивачем порушено умови спірного договору щодо дати оплати та щодо вартості устаткування.
З огляду на викладене, відповідач вважає, що позивачем не доведено факту порушення відповідачем умов договору поставки.
Крім того, у відзиві на позов відповідачем заявлено попередній (орієнтований) розрахунок суми судових витрат, які останній поніс та очікує понести у зв'язку з розглядом даної справи, а саме: витрати на правничу допомогу в розмірі 85 000 грн 00 коп.
Ухвалою суду від 16.07.2024 підготовче засідання відкладено на 30.07.2024.
29.07.2024 на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій останній вказує на те, що виходячи із системного аналізу спірного договору випливає, що вартість (ціна) договору є попередньою і може змінюватися. При цьому остаточний розрахунок здійснюється за рахунком-фактурою виставленим постачальником.
Позивач звертає увагу суду на те, що відповідач не виконав перерахунок ціни договору та не виставив рахунок-фактуру для остаточного розрахунку, у зв'язку з чим порушив умови договору.
В судовому засіданні 30.07.2024 оголошено перерву до 15.08.2024.
08.08.2024 позивачем через систему "Електронний суд" подано відповідь на заяву про застосування строків позовної давності, в якій просить суд відмовити у задоволенні заяви відповідача про застосуванні строків позовної давності у даній справі.
Ухвалою суду від 15.08.2024 застосовано розумні строки при розгляді даної справи та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 01.10.2024.
25.09.2024 від відповідача через систему "Електронний суд" надійшло клопотання про долучення доказів, підтверджуючих понесені витрати на придбання, зберігання та транспортування устаткування.
01.10.2024 від позивача через систему "Електронний суд" надійшли пояснення.
Ухвалою суду від 01.10.2024 підготовче засідання відкладено на 24.10.2024.
24.10.2024 підготовче засідання не відбулося, у зв'язку з перебуванням судді Рудь І.А. на лікарняному.
Після усунення вказаних обставин перебування головуючого судді на лікарняному, ухвалою суду від 29.10.2024 підготовче засідання призначено на 26.11.2024.
25.11.2024 позивачем через систему "Електронний суд" подано клопотання, в якому останній зазначає, що позивач звернувся до відповідача з пропозицією щодо поставки обладнання та вирішення спору мирним шляхом. Просить відкласти підготовче засідання або зупинити провадження по справі для надання часу сторонам на примирення.
Того ж числа, відповідачем через систему "Електронний суд" подано клопотання, в якому останній підтверджує можливість врегулювання спору між сторонами мирним шляхом та просить долучити до матеріалів справи копію додаткової угоди до Договору поставки №ЮН-0026/21 від 21.01.2021.
Ухвалою суду від 26.11.2024 підготовче засідання відкладено на 17.12.2024.
У підготовчому засіданні 17.12.2024 представники сторін заявили про ведення переговорів, з метою врегулювання спору мирним шляхом.
Ухвалою суду від 17.12.2024 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 23.01.2025.
У призначене засідання 23.01.2025 представник відповідача явку повноважного представника не забезпечив, про причини неявки суд не повідомив.
Ухвалою суду від 23.01.2025 розгляд справи відкладався до 19.02.2025.
23.01.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі.
18.02.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі разом з додатковою угодою № 1 від 14.01.2025, яка підписана представниками сторін та скріплена печатками підприємств.
19.02.2025 від позивача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання, в якому останній просить суд стягнути з відповідача витрати на правничу допомогу в сумі 46 000 грн 00 коп.
У судовому засіданні, що відбулося 19.02.2025 оголошувалась перерва до 18.03.2025.
У судовому засіданні, що відбулося 18.03.2025 оголошувалась перерва до 03.04.2025.
01.04.2025 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшли додаткові пояснення по справі.
У судовому засіданні 03.04.2025 були проведені судові дебати.
Відповідно до ст. 219 Господарського процесуального кодексу України після судових дебатів суд оголошує про перехід до стадії ухвалення судового рішення та час його проголошення в цьому судовому засіданні.
У виняткових випадках залежно від складності справи суд може відкласти ухвалення та проголошення судового рішення на строк не більше десяти днів з дня переходу до стадії ухвалення судового рішення, оголосивши дату та час його проголошення.
З огляду на викладене, у судовому засідання оголошено перерві до 11.04.2025.
У судове засідання, що відбулося 11.04.2025 представник позивача не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином.
Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд вважає, що в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів.
У матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами без участі представника позивача.
У судовому засіданні 11.04.2025 представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог, просив у задоволенні позову відмовити.
В порядку ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено скорочену частину рішення.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача, оцінивши докази в їх сукупності, господарський суд, -
Предметом доказування у справі є обставини щодо неналежного виконання відповідачем зобов'язань в частині повної та своєчасної поставки товару.
12.01.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" (далі - покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (далі - постачальник) укладено договір поставки № ЮН-0026/21, відповідно до п. 1.1 якого постачальник зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, передати у власність (поставити) покупцю, комплект навісного обладнання для віброзанурювання, на екскаватор: віброзанурювач, комплект гідравлічних шлангів, гідравлічний захват (плоский), одно пальцева монтажна сережка (адаптер), а покупець зобов'язується в порядку і на умовах, визначених в цьому договорі, прийняти і сплатити таке устаткування.
Згідно п. 2.1 договору постачання здійснюється постачальником протягом 4 (тижнів) після отримання оплати згідно додатку № 1 до цього договору.
Відповідно до специфікації № 1 до спірного договору (додаток № 1), сторони погодили загальну вартість товару, яка становить 1 029 000 грн 00 коп.
Пунктом 3.1 договору сторони визначили, що загальна вартість устаткування становить 1 029 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ -20% 171 500 грн 00 коп. На дату укладання договору вартість у перерахунку (еквіваленті) в євро з урахуванням ПДВ становить: 29 200 євро, згідно з безготівковим курсом Приватбанку, що склався на дату підписання цього договору, а саме: 35,25 гривень за 1 євро.
Відповідно до п. 3.2 договору покупець сплачує загальну вартість устаткування за ціною, зазначеною у специфікації № 1 згідно з додатком № 1 до цього договору, наступним чином:
- в термін один (1) банківський день з дати підписання цього договору покупець сплачує постачальнику 100% загальної вартості устаткування зазначеної у п. 3.1 платежем в гривні відповідно до умов даного договору (п.п. 3.2.1 п. 3.2 договору).
Зазначена в п. 3.1 вартість (ціна) є попередньою і може змінювати постачальником, у випадку зміни курсу гривні до євро, що встановлений Приватбанком на дату оплати. Сторони домовилися, про те, що в такому випадку вартість товару перераховується за формулою: Ц*К, де Ц - вартість устаткування, встановлена сторонами в євро (за п. 3.1 цього договору), К - курс гривні до євро згідно з курсом Приватбанку. Така зміна ціни не передбачає внесення змін до даного договору, але передбачає підписання сторонами нової специфікації на устаткування (п. 3.3 договору).
Цей договір вступає в силу з моменту його підписання обома сторонами і діє до моменту повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому (п. 8.7 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками без зауважень та заперечень до нього.
Згідно статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що спірний договір визнавався недійсним в судовому порядку.
В подальшому, під час розгляду даної справи, а саме 14.01.2025 між сторонами підписано додаткову угоду до договору поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021 (а.с. 3, том 2), відповідно до п. 1 якої вирішено викласти п. 3.1 договору в наступній редакції: «Загальна вартість устаткування становить: 1 350 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ - 20% 225 000 грн 00 коп.
Викласти п. 3.2 договору в наступній редакції: «Покупець сплачує вартість устаткування наступним чином: передоплати становить - 959 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 159 833 грн 33 коп. сплачується протягом одного банківського дня з дати підписання договору; 391 000 грн 00 коп., в тому числі ПДВ 65 166 грн 67 коп. сплачується покупцем в день поставки устаткування (п. 2 додаткової угоди).
Викласти п. 2.1 договору в наступній редакції: «Постачання здійснюється постачальником на адресу покупця: 07400, Київська область, м. Бровари, вул. Січових Стрільців, 2, до 21.02.2025 (п. 3 додаткової угоди).
Виключити п. 2.5 та п. 3.2.1 договору (п. 4 додаткової угоди).
На виконання умов спірного договору (з урахуванням змін внесених сторонами до спірного договору, додатковою угодою № 1 від 14.01.2025) позивачем було здійснено передоплату у розмірі 959 000 грн 00 коп., на підтвердження чого останнім долучено до матеріалів справи платіжні інструкції №№ 7144 від 28.01.2021, 7678 від 16.03.2021, 8147 від 07.04.2021, 8545 від 06.05.2021 (а.с. 55-58, том 1).
Відповідач у визначений строк договором - до 21.02.2025 спірний товар не поставив, грошові кошти, сплачені позивачем за товар у якості передоплати, останньому в розмірі 959 000 грн 00 коп. не повернув, що ї є причиною виникнення даного спору.
Дослідивши наявні матеріали справи, оцінюючи надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку, що кореспондується із положеннями статті 173 Господарського кодексу України.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина 2 статті 509 Цивільного кодексу України).
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Аналогічні положення містяться у статті 174 Господарського кодексу України.
Позовні вимоги позивача обґрунтовані порушенням відповідачем зобов'язань в частині здійснення повної та своєчасної поставки товару за договором поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021.
Дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд дійшов висновку про існування між сторонами договірних відносин стосовно поставки товару.
Відповідно до частини 1 статті 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у обумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною 1 статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 Цивільного кодексу України).
Положеннями статті 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
В силу вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Частиною 1 статті 693 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.
Як вбачається з матеріалів справи, а саме: з платіжних інструкцій №№ 7144 від 28.01.2021, 7678 від 16.03.2021, 8147 від 07.04.2021, 8545 від 06.05.2021 (а.с. 55-58, том 1), позивач перерахував відповідачу за договором поставки № ЮН-0026/21 від 12.01.2021, з урахуванням додаткової угоди № 1 від 14.01.2025, грошові кошти на загальну суму 959 000 грн 00 коп.
В силу вимог статті 662 Цивільного кодексу України, продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
При цьому, відповідно до статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач стверджує, що відповідачем не було поставлено товар в обумовлені договором строки.
Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних вимогах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Так, відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України, Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З урахуванням викладеного, судом встановлено, що відповідачем свого зобов'язання, визначеного договором, з урахуванням змін внесених додатковою угодою № 1 від 14.01.2025 до спірного договору, виконано не було, товар на суму 1 350 000 грн 00 коп. не поставлений, сума попередньої оплати за непоставлений товар не повернута.
Згідно зі статтею 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання.
Частиною 1 статті 614 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
За змістом частини 2 статті 693 Цивільного кодексу України, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Водночас, згідно положень чинного в Україні законодавства, авансом є грошова сума, яку перераховують згідно з договором наперед у рахунок майбутніх розрахунків за товари (роботи, послуги), які мають бути отримані (виконані, надані). Тобто, у разі невиконання зобов'язання, за яким передавався аванс, незалежно від того, з чиєї вини це відбулося, аванс підлягає поверненню особі, яка його сплатила. Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 у справі № 910/12382/17.
Відповідно до частини 2 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Зі змісту зазначеної норми права вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певно визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця.
Наведена норма наділяє покупця, як сторону правочину, саме правами, і яке з них сторона реалізує - є виключно її волевиявленням.
Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову. Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 27.08.2019 в справі № 911/1958/18 та постанові Верховного Суду від 16.06.2020 у справі № 910/10958/19.
Господарський суд звертає увагу на те, що під час розгляду даного спору, сторони мали намір врегулювати його мирним шляхом, уклавши мирову угоду.
Втім, як вбачається з матеріалів справи, між сторонами не було укладено мирову угоду, проте сторонами було підписано додаткову угоду № 1 від 14.01.2025 до спірного договору, якою чітко визначили строк поставки товару до 21.02.2025, та який був порушений відповідачем.
З огляду на те, що відповідач був обізнаний про намір позивача повернути попередню оплату у розмірі 959 000 грн 00 коп. (шляхом пред'явлення позову), в разі неналежного виконання останнім зобов'язання з поставки спірного товару, суд дійшов висновку, що покупцем дотримано форму пред'явлення вимоги до постачальника про повернення суми попередньої оплати.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з справ людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях, зокрема, у справах «Пайн Велі Девелопмент ЛТД та інші проти Ірландії» від 23.10.1991, «Федоренко проти України» від 01.06.2006 зазначив, що відповідно до прецедентного права органів, що діють на підставі Конвенції, право власності може бути «існуючим майном» або коштами, включаючи позови, для задоволення яких позивач може обґрунтовувати їх принаймні «виправданими очікуваннями» щодо отримання можливості ефективного використання права власності.
У межах вироблених Європейським судом з прав людини підходів до тлумачення поняття «майно», а саме в контексті статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, це поняття охоплює як «наявне майно», так і активи, включаючи право вимоги, з посиланням на які заявник може стверджувати, що він має принаймні законні очікування щодо ефективного здійснення свого «права власності».
Статтю 1 Першого протоколу Конвенції можна застосовувати для захисту «правомірних (законних) очікувань» щодо певного стану речей (у майбутньому), оскільки їх можна вважати складовою частиною власності.
Отже, за висновками суду, відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на «законне очікування», що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення Європейського суду з прав людини у справах «Брумареску проти Румунії», «Пономарьов проти України», «Агрокомплекс проти України»).
Оскільки позивач здійснив попередню оплату товару на суму 959 000 грн 00 коп., а відповідач не поставив позивачу товар, повернення попередньої оплати не здійснив, господарський суд дійшов висновку про те, що відповідач зобов'язаний повернути позивачу 959 000 грн 00 коп. суму неповернутої попередньої оплати.
Доказів щодо належного виконання зобов'язань на підтвердження поставки товару суду відповідачем не надані, докази на підтвердження повернення попередньої оплати в сумі 959 000 грн 00 коп. в матеріалах справи також відсутні.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 2 Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Пункт 3 частини 2 статті 129 Конституції України визначає одним із принципів судочинства змагальність сторін та свободу в наданні ними своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частиною 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Отже, обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Згідно зі статтею 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
На підставі викладеного, враховуючи доведення позивачем своїх позовних вимог, а відповідачем не представлення суду більш вірогідних доказів, ніж ті, які надані позивачем, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача на користь позивача 959 000 грн 00 коп. - суми попередньої оплати.
Щодо заяви відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності щодо позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Нормами статті 257 Цивільного кодексу України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Згідно з частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з матеріалів справи, порушення відповідачем зобов'язання за спірним договором сталося лише 22.02.2025.
Більш того, приписами пункту 19 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Вказані обставини є підставою для відмови у задоволенні заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу у розмірі 46 000 грн 00 коп.
Частинами 1, 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України унормовано витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 3 названої статті для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (ч. ст. 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частиною 5 названої статті передбачено, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Частиною 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги (ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Отже, суд вправі покласти лише ті судові витрати, які є обґрунтованими, неминучими, співмірними та розумними (розумно необхідними).
Будь-які дії учасника господарської справи, пов'язані із її розглядом судом, зокрема, явка в судове засідання, участь у судовому засіданні, відправлення документів є процесуальною дією в розумінні п. 4 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, а відтак, і витрати, понесені такою стороною, відносяться до складу судових витрат.
Фактори, що повинні братися до уваги при визначенні обґрунтованого розміру гонорару, включають в себе: 1) обсяг часу і роботи, що вимагаються для належного виконання доручення; ступінь складності та новизни правових питань, що стосуються доручення; необхідність досвіду для його успішного завершення; 2) вірогідність того, що прийняття доручення перешкоджатиме прийняттю адвокатом інших доручень або суттєво ускладнить їх виконання в звичайному часовому режимі; 3) необхідність виїзду у відрядження; 4) важливість доручення для клієнта; 5) роль адвоката в досягненні гіпотетичного результату, якого бажає клієнт; 6) досягнення за результатами виконання доручення позитивного результату, якого бажає клієнт; 7) особливі або додаткові вимоги клієнта стосовно строків виконання доручення; 8) характер і тривалість професійних відносин даного адвоката з клієнтом; 9) професійний досвід, науково-теоретична підготовка, репутація, значні професійні здібності адвоката.
Жодний з названих факторів не має самодостатнього значення; вони підлягають врахуванню у взаємозв'язку з обставинами кожного конкретного випадку.
За приписами статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).
Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача витрат на оплату послуг адвоката, суд зазначає, що дане питання необхідно розглядати в двох площинах: по-перше, це договірні відносини позивача з адвокатом (адвокатами) стосовно надання юридичних послуг і, по-друге, це вимога про оплату наданих послуг відповідачем.
Стосовно першого аспекту суд виходить із основоположного принципу цивільного права - принципу свободи договору. Позивач має право на свій розсуд оцінити вартість послуг адвоката, навіть у розмірі ціни позову.
Стосовно другої площини розглядуваного питання суд зазначає, що положення ГПК України про стягнення вартості послуг адвоката по-суті є оплатою відповідачем наданих позивачеві послуг з правничої допомоги. І в цьому аспекті оцінка вартості послуг позивачем не має беззаперечного статусу.
Право на справедливий суд, передбачене ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення ст. 4 ГПК України стосовно рівності сторін є гарантією захисту прав, у даному випадку відповідача, від покладення на нього обов'язку відшкодування необґрунтованої вартості послуг адвоката внаслідок різних причин, зокрема, помилки позивача в оцінці вартості таких послуг, отримання і оплата позивачем послуг, що не були необхідні для розгляду даної справи або ж навіть навмисного завищення позивачем та адвокатом вартості таких послуг з метою отримання неправомірної вигоди за рахунок відповідача.
Відповідно до правової позиції, викладеної зокрема у постанові КГС ВС від 08 квітня 2020 року у справі № 922/2685/19 Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення (п. 22). Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (п.27.2.)
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19.
Таким чином, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.
До того ж у постановах Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18 та від 08.04.2020 у справі № 922/2685/19 висловлено правову позицію, за якою суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).
Отже, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
Такі докази, відповідно до частини першої статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 Господарського процесуального кодексу України.
У пункті 4.16 постанови від 30.11.2020 у справі № 922/2869/19 Верховний Суд вказав, що "суд має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, за клопотанням іншої сторони" та "суд має право зменшити суму судових витрат, встановивши їх неспіврозмірність, незалежно від того, чи подавалося відповідачами відповідне клопотання" не є тотожними за своєю суттю, і фактично другий висновок відповідає викладеному в пункті 6.1 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, що "під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу. Суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи". За таких обставин, колегія суддів у справі № 922/2869/19 вказала, що висновки судів про частково відмову стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчать про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У такому разі, суди мають таке право відповідно до частини 5 статті 129 Господарського процесуального кодексу України та висновків об'єднаної палати про те, як саме повинна застосовувати.
Аналогічна правова позиція викладена і у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.11.2021 у справі №910/7520/20.
05.06.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" (замовник) та адвокатом Безруковою Світланою Олександрівною (адвокат) укладено договір про надання юридичної (правової) допомоги, відповідно до п. 1.1 якого замовник доручає, а адвокат приймає на себе зобов'язання надавати юридичну (правову) допомогу замовнику в обсязі та на умовах, передбачених даним договором та відповідно до законодавства України про адвокатуру та адвокатську діяльність.
Цей договір набирає чинності з моменту його підписання і діє до виконання сторонами свої зобов'язань (п. 2.1 договору).
Відповідно п. 3.1 договору за правову допомогу, передбачену в п. 1.2 даного договору, замовник сплачує адвокату гонорарна.
Гонорар адвоката розраховується по наступних тарифах:
3.2.1 3000 грн за 1 годину роботи адвоката, пов'язаної з підготовкою до судового розгляду справи в цілому і до кожного судового засідання окремо, включаючи, але не обмежуючись:
- час, затрачений на зустрічі з замовником;
- час, витрачений на консультування замовника;
- час для ознайомлення з матеріалом справи, підготування і подання процесуальних документів (позовна заява, заява, скарга, клопотання і ін.);
- час на вчинення інших процесуальних дій (подання оголошень, отримання копії рішення і судового наказу і ін.);
3.2.2 2000 грн за 1 годину роботи адвоката, пов'язаної зі збором додаткових матеріалів і доказів у справі (зустрічі і опитування осіб, що беруть участь у справі, свідків, фахівців, експертів, ін. осіб), ознайомлення з документами, отримання відповідей на запити, висновки фахівців і результатів призначеної експертизи по справі ін.;
3.2.3 4000 грн. за участь адвоката в одному судовому засіданні;
3.2.4 за досягнення позитивного результату при вирішенні справи, замовник додатково сплачує адвокатові гонорар (додаткова винагорода) в сумі 5% (п'ять відсотків) суми, що підлягає стягненню на користь замовника, відповідно до судового наказу (п. 3.2 договору).
Оплата винагороди, зазначеної у п. 3.2 договору здійснюється замовником на підставі акта виконаних робіт, підписаного сторонами (п. 3.3 договору).
Також позивачем надано акт приймання-передачі наданих послуг від 19.02.2025, згідно якого адвокатом було надано наступні послуги: підготовка, складання та направлення позовної заяви про стягнення попередньої плати з ТОВ «Індустріальна група Юкран» 4 години - 12 000 грн 00 коп, направлення відповіді на відзив в справі № 904/2678/24 3 години - 9 000 грн 00 коп., складання та направлення до суду додаткових пояснень 3 години - 9 000 грн 00 коп., участь в судових засіданнях по справі № 904/2678/24 - 4 засідання - 16 000 грн 00 коп.
Враховуючи вказане, у відповідності до вказаних вище норм, дослідивши заяву про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та документи, на підставі яких позивач просить стягнути вказані витрати, господарський суд прийшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката не відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності та співрозмірності їхнього розміру, та є завищеним, оскільки становить 46 000 грн 00 коп.
Так, дана справа не є складною, позовна заява не міститься розрахунків, отже оцінюючи обсяг наданої позивачу правничої допомоги та її вартість, з урахуванням законодавчих критеріїв визначення витрат на професійну правничу допомогу при їх розподілі, а також зважаючи на критерій розумного розміру, що пропагується й застосовується Європейським судом з прав людини, проаналізувавши зміст та вартість наданої в межах даної справи правничої допомоги, що відображена в акті наданих послуг від 19.02.2025, суд приходить до висновку, що вартість наданої професійної правничої допомоги у цій справі не може бути покладена на відповідача повністю, та з урахуванням всіх аспектів і складності цієї справи, а також враховуючи сукупний час, витрачений на опрацювання спірних правовідносин, справедливою та співрозмірною є компенсація витрат на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 25 000 грн 00 коп.
На підставі викладеного, враховуючи що позовні вимоги задоволено, беручи до уваги право суду не присуджувати (не розподіляти) стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, враховуючи баланс інтересів сторін у даному питанні, суд вважає адекватним розміром правничої допомоги, яка може бути покладена на відповідача 25 000 грн 00 коп. Суд вважає за необхідне скористатися правом суду і не розподіляти витрати на правову допомогу в іншій частині на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
При цьому суд не заперечує право адвоката та його довірителя на таку оцінку вартості та необхідності наданих послуг, але оцінює дані обставини з точки зору можливості покладення таких витрат на іншу сторону по справі (позивача).
Витрати по сплаті судового збору, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 73-79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 247, 252, 327 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Позов задовольнити повністю.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Індустріальна група Юкран" (49000, м. Дніпро, вул. Березинська, 80, прим. 312, код ЄДРПОУ 40917833) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Мостобудівельний загін № 112" (07400, Київська обл., м. Бровари, вул. Січових Стрільців, 2, код ЄДРПОУ 22202218) 959 000 грн 00 коп. - суму попередньої оплати, 14 385 грн 00 коп. - судового збору та 25 000 грн 00 коп. - частину витрат на професійну правничу допомогу.
В іншій частині заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу - відмовити.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення набирає законної сили після закінчення двадцятиденного строку з дня складання повного судового рішення і може бути оскаржено до Центрального апеляційного господарського суду.
Повне рішення складено 11.04.2025.
Суддя І.А. Рудь