11 квітня 2025 року м. Харків Справа № 922/3835/24
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу відповідача (вх.147Х/3) на рішення Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 (суддя Мужичук Ю.Ю., повний текст складено 01.01.2025) у справі №922/3835/24
за позовом Акціонерного товариства "Українська залізниця", м.Київ, в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця", м.Київ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпексінвест", м.Харків,
про стягнення коштів
Предметом розгляду у межах справи №922/3835/24 є вимоги позивача, Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - АТ "Укрзалізниця") в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця", до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Імпексінвест" (далі - ТОВ "Імпексінвест"), про стягнення заборгованості за договором №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, орендованого за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020 у розмірі 56 790,70 грн. за період червень 2023 - серпень 2024 включно, у тому числі: основного боргу 43 831,00 грн.; пені 5 455,19 грн.; штрафу 4 383,10 грн.; інфляційних 2 265,73 грн.; 3% річних 855,68 грн.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 у справі №922/3835/24, ухваленим у порядку спрощеного позовного провадження, позов АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця" задоволено повністю.
В основу рішення покладено висновки суду про те, що відповідачем не виконано обов'язок за договором №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 з відшкодування витрат балансоутримувача (позивача) на утримання орендованого відповідачем нерухомого майна. При цьому місцевий господарський суд виснував, що здійснені позивачем розрахунки 3% річних, інфляційних, штрафу та пені відповідають умовам договору та вимогам діючого законодавства, розрахунок є арифметично правильним.
Не погодившись із означеним рішенням, ТОВ "Імпексінвест" через підсистему «Електронний суд» 19.01.2025 звернулося до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, згідно з якою просить скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 у справі №922/3835/24 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог АТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» відмовити повністю.
На переконання апелянта, оскаржуване рішення ухвалене з порушенням норм процесуального та матеріального права, є необґрунтованим та незаконним виходячи з наступного:
- Господарським судом Харківської області неправильно застосовано норми ст.ст.617, 762 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України);
- висновки суду першої інстанції про відсутність підстав для врахування форс-мажору є необґрунтованими, оскільки відповідач має всі необхідні докази на підтвердження об'єктивних причин невиконання договірних зобов'язань;
- хибними є висновки місцевого господарського суду про те, що відповідачем, як орендарем майна, не доведено неможливості використання з незалежних від нього причин орендованого приміщення;
- Господарським судом Харківської області не враховані доводи відповідача про те, що фактично ТОВ "Імпексінвест" 27.03.2023 було повернуто частину орендованих складських приміщень площею 262,6 кв.м, які не використовуються підприємством з вказаної дати. Зменшення площі орендованих приміщень безпосередньо впливає на розмір витрат на їх утримання.
До апеляційної скарги, разом з іншим, додано Висновок (HARDSHIP) Торгово-промислової палати України №14/63.01-6 від 17.01.2025 про істотну зміну обставин, яка зменшує можливість користуватися майном та впливає на виконання зобов'язань за Договором оренди нерухомого майна від 01.04.2020 року №БМЕС-01/38-ВУМ, а також Сертифікат Торгово-промислової палати України №4/63.01-6 від 08.01.2025 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили), які (документи) не були надані до матеріалів справи під час розгляду справи №922/3835/24 Господарським судом Харківської області.
Безпосередньо у тексті апеляційної скарги відповідач зазначив, що, з огляду на об'єктивну неможливість подання вказаних доказів до суду першої інстанції та повідомлення суду про надання вказаних доказів після їх одержання, є всі підстави для долучення даних доказів до матеріалів справи та їх врахування при перегляді справи в апеляційному порядку. Судова колегія звертає увагу, що апеляційна скарга не містить клопотання про долучення таких нових доказів до матеріалів справи.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Системний аналіз ст.80 ГПК України (подання доказів) та ст.269 ГПК України (межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції) свідчить про те, що докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, повинні існувати на момент звернення до суду з відповідним позовом, і саме на позивача покладено обов'язок подання таких доказів одночасно з позовною заявою. У свою чергу, на відповідача покладено обов'язок подати суду докази разом із поданням відзиву на позовну заяву.
Така обставина, як відсутність доказів на момент ухвалення рішення суду, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку ст.269 ГПК України незалежно від причин неподання стороною таких доказів. Навпаки, саме допущення такої можливості судом апеляційної інстанції матиме наслідком порушення вищенаведених норм процесуального права, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність правозастосування, а отже системність та послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів.
Оскільки долучені відповідачем до апеляційної скарги документи (Висновок (HARDSHIP) Торгово-промислової палати України №14/63.01-6 від 17.01.2025 та Сертифікат Торгово-промислової палати України №4/63.01-6 від 08.01.2025) не були подані до Господарського суду Харківської області і не існували на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваного рішення, відсутні підстави для прийняття судом апеляційної інстанції означених документів як нових доказів у порядку ст.269 ГПК України.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.01.2025 для розгляду апеляційної скарги сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Медуниця О.Є., суддя Істоміна О.А., суддя Радіонова О.О.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 27.01.2025 витребувано у Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/3835/24. Відкладено розгляд питання щодо можливості відкриття провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 у справі №922/3835/24 до надходження матеріалів справи.
Матеріали справи 30.01.2025 надійшли на адресу суду апеляційної інстанції.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 04.02.2025 апеляційну скаргу відповідача залишено без руху з метою усунення скаржником допущених при її поданні недоліків.
Після отримання через підсистему «Електронний суд» від ТОВ "Імпексінвест" заяви про усунення недоліків (вх.1754 від 06.02.2025), ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2025, зокрема, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача на рішення Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 у справі №922/3835/24. Встановлено строк по 04.03.2025 для подання відзиву на апеляційну скаргу, заяв та/або клопотань, що пов'язані з розглядом апеляційної скарги. Розгляд апеляційної скарги постановлено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення сторін.
Через підсистему «Електронний суд» 26.02.2025 від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.2555; у межах встановленого судом строку), згідно з прохальною частиною якого позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, рішення Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 у справі №922/3835/24 - без змін.
Позивач вважає необґрунтованими доводи, викладені в апеляційній скарзі, з наступних підстав:
- усі доводи і заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі, були проаналізовані і досліджені судом першої інстанції та судом зроблено відповідні висновки;
- орендоване відповідачем за договором нерухоме майно не пошкоджене і не знищене внаслідок військової агресії Російської Федерації. Відповідач має змогу вільно користуватися орендованим майном, у тому числі з 24.02.2022 і по теперішній час. Відповідач безпідставно посилається на застосування в спірних правовідносинах ч.6 ст.762 ЦК України, адже він мав доступ до орендованого майна, мав можливість його використовувати, зберігати там речі тощо та наразі також має таку можливість;
- відповідно до ст.617 ЦК України форс-мажорні обставини можуть бути підставою для звільнення лише від відповідальності за порушення зобов'язання, що сталося внаслідок такого форс-мажору, але не звільняють від виконання відповідного зобов'язання і не є підставою для припинення зобов'язання;
- наданий відповідачем до апеляційної скарги Сертифікат Торгово-промислової палати України не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення Господарського суду Харківської області, адже періодом дії форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), визначеним в сертифікаті, є період з 24.02.2022 по 31.05.2022. У свою чергу, судом першої інстанції ухвалено стягнути з відповідача заборгованість за договором за період з червня 2023 по серпень 2024 включно;
- наданий апелянтом Висновок (HARDSHIP) Торгово-промислової палати України не стосується стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за договором №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 за період з червня 2023 по серпень 2024, що є предметом справи №922/3835/24.
Через підсистему «Електронний суд» 28.03.2025 від ТОВ "Імпексінвест" до апеляційного суду надійшло клопотання (вх.3977) про зупинення провадження у справі №922/3835/24 до набрання законної сили судовим рішенням у справі №922/296/25.
В обґрунтування клопотання відповідач зазначає, що у провадженні Господарського суду Харківської області перебуває справа №922/296/25, у рамках якої розглядається позов ТОВ "Імпексінвест" до АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця», згідно з яким позивач просить:
- внести змін до договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020, а саме, скоротити площу орендованих приміщень до 321,06 кв.м., виключивши з орендованої площі частини критого механізованого складу №9 нежитлової будівлі літ.«Н/1-1» - складські та підсобні приміщення №№6, 7, що розташовані в м.Харкові, вул.Плеханівська, 114, літ.Н/1-1 загальною площею 258,60 кв.м, а також встановити нові умови сплати орендної плати, пропорційні до скороченої площі, та застосувати зазначені зміни до даних правовідносин з 28.03.2023;
- зобов'язати АТ «Укрзалізниця» в особі філії «Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» укласти відповідну додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна від 01.04.2020 №БМЕС-01/38-ВУМ, що відображатиме зміну орендованої площі та розмір орендної плати з 28.03.2023.
За твердженнями відповідача, розгляд справи №922/3835/24 об'єктивно неможливий до розгляду справи №922/296/25 з огляду на наступне. Обов'язок ТОВ "Імпексінвест" щодо відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна за договором оренди залежить від: факту користування нежитловими приміщеннями на підставі договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020; площі приміщень, якими користувалось ТОВ "Імпексінвест" на підставі договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020. Предметом позову, який розглядається в рамках справи №922/296/25, є внесення змін до договору оренди в частині зменшення площі нежитлових приміщень, які перебувають у користуванні ТОВ "Імпексінвест" з 28.03.2023. У випадку задоволення позовних вимог ТОВ "Імпексінвест" до АТ «Укрзалізниця» про внесення змін до договору оренди, це матиме значення для вирішення справи №922/3835/24, оскільки в такому випадку значно зменшиться наявна у ТОВ "Імпексінвест" заборгованість з відшкодування витрат на утримання орендованого майна. Вказані обставини не можуть бути встановлені в рамках справи №922/3835/24, оскільки в даному випадку внесення змін до договору оренди можливе виключно внаслідок ухвалення окремого судового рішення.
02.04.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» отримано заперечення на клопотання відповідача про зупинення провадження (вх.4198), за змістом яких позивач зазначає наступне. Предметом позовних вимог ТОВ «Імпексінвест» у справі №922/296/25 є внесення змін до договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020, тоді як в Східному апеляційному господарському суді розглядається справа №922/3835/24 за апеляційною скаргою ТОВ «Імпексінвест» на рішення Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 про стягнення з відповідача заборгованості за іншим договором, а саме за договором №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020. Щодо посилання відповідача на його бажання внести зміни в договір оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020 з 28.03.2023, то право на внесення змін до договору виникає лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Навіть при наявності рішення суду про внесення змін у договір, зміни будуть внесені з моменту набрання чинності рішенням суду, тоді як предметом позовних вимог у справі №922/3835/24 є стягнення заборгованості за договором з відповідача за період червень 2023 - серпень 2024.
Розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, судова колегія не встановила підстав для його задоволення з огляду на наступне.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадках об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Під неможливістю розгляду справи необхідно розуміти відсутність у господарського суду можливості самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, які не можуть бути з'ясовані та встановлені у цьому процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду справи.
Таким чином, наведена норма (п.5 ч.1 ст.227 ГПК України) пов'язує зупинення судом провадження у справі з об'єктивною неможливістю її розгляду до вирішення іншої справи.
Така неможливість розгляду справи господарським судом полягає в тому, що обставини, які розглядаються (встановлюються) іншим судом, не можуть бути з об'єктивних, тобто незалежних від господарського суду, причин встановлені ним самостійно в даній справі.
Судова колегія звертає увагу, що в межах справи №922/296/25, до розгляду якої відповідач просить зупинити провадження у справі №922/3835/24, предметом розгляду є вимоги ТОВ “Імпексінвест» до АТ "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця" про внесення змін до договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38ВУМ від 01.04.2020 (щодо площі орендованих приміщень та умов сплати орендної плати) та зобов'язання АТ "Укрзалізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця" укласти відповідну додаткову угоду до договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020, що відображатиме зміну орендованої площі та розмір орендної плати. Натомість, у межах справи №922/3835/24 предметом розгляду є вимоги АТ "Укрзалізниця" в особі Філії "Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" АТ "Укрзалізниця" до ТОВ "Імпексінвест" про стягнення заборгованості за іншим договором - договором №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна.
Крім того судова колегія зазначає, що відповідно до ч.3 ст.653 ЦК України, якщо договір змінюється або розривається у судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.
Згідно з ч.5 ст.188 Господарського кодексу України (далі - ГК України), якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.02.2021 у справі №921/530/18 виснувала, що, якщо права та обов'язки сторін змінюються внаслідок внесення змін до договору судовим рішенням, то відповідне зобов'язання змінюється з моменту набрання таким рішенням законної сили.
Судова колегія зазначає, що в поданому ТОВ “Імпексінвест» клопотанні про зупинення провадження у справі не міститься ґрунтовних доводів у частині об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до набрання законної сили судовим рішенням у справі №922/296/25, як і не міститься доводів стосовно того, що зібрані у справі №922/3835/24 докази є недостатніми та не дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду цієї справи до прийняття рішення в іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи №922/296/25, суд у цій справі має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення спору по суті.
Відтак, судова колегія не вбачає підстав для зупинення апеляційного провадження у справі №922/3835/24.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила наступне.
03.04.2020 між АТ “Укрзалізниця» в особі філії “Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ “Укрзалізниця» (далі - балансоутримувач) та ТОВ “Імпексінвест» (далі - орендар) укладений договір №БМЕСД-3-12/СУМ про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна (далі - договір), орендованого за договором оренди нерухомого майна від 01.04.2020 №БМЕС-01/38-ВУМ (далі - договір оренди).
Відповідно до п.1.1 договору балансоутримувач забезпечує утримання та обслуговування нерухомого майна, а саме: частини критого механізованого складу №9 нежитлової будівлі літ. «Н/1-1» - складські та підсобні приміщення №№6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, загальною площею - 585,60 кв.м, що розташоване в м.Харкові та знаходиться за адресою: вул.Плеханівська, №114, літ. Н/1-1 (далі - майно) та відповідної прибудинкової території, а орендар бере участь у відшкодуванні витрат балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна та прибудинкової території.
Згідно з п.1.2 договору розмір витрат балансоутримувача по обслуговуванню та утриманню майна та прибудинкової території, що підлягає відшкодуванню орендарем, визначається пропорційно до площі майна, яким орендар користується відповідно до основного договору оренди, від загальної площі об'єкта нерухомості, в якому розташоване таке майно.
Пунктом 2.1 договору сторонами погоджено, що ціною договору є розмір щомісячного відшкодування орендарем витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування майна та прибудинкової території, що включає, крім іншого, податок на майно (земельний податок та податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки), а також здійснені балансоутримувачем витрати по наданню комунальних послуг (далі - відшкодування витрат на утримання майна).
За умовами п.2.2 договору розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі розрахунку (додаток 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною договору. Розмір витрат балансоутримувача по наданню комунальних послуг має динамічний характер та визначається на підставі показників лічильників води, тепла та електричної енергії (за відсутності лічильників визначається розрахунковим шляхом згідно методики (правил) встановленим уповноваженим органом) та об'єму фактично спожитих послуг.
Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, вносить плату з відшкодування витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним (п.2.3 договору).
Відповідно до п.3.1 договору останній вважається укладеним з моменту його підписання сторонами, стосується нерухомого майна, що виступає предметом договору оренди нерухомого майна від 01.04.2020 №БМЕС-01/38-ВУМ (далі - договір оренди) та діє до моменту закінчення строку дії вказаного договору оренди, але не раніше дня повернення майна за актом приймання-передачі у відповідності до його умов.
Наведений пункт договору означає прийняття орендарем шляхом підписання цього договору на себе обов'язку з відшкодування балансоутримувачу витрат на утримання майна до дня фактичного повернення майна за актом приймання-передачі у порядку та у строки, передбачені договором opeнди.
Пунктом 6.2 договору сторони погодили, що у разі несвоєчасної оплати рахунків балансоутримувача орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків.
У разі виникнення в орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування майна та прибудинкової території та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50% та більше від сум, виставлених по рахункам за три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості (п.6.3 договору).
02.04.2020 за актом приймання-передачі майна орендарю (відповідачу) передано майно - частину критого механізованого складу №9 нежитлової будівлі літ. «Н/1-1» - складські та підсобні приміщення №№6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, загальною площею - 585,60 кв.м, що розташований в м.Харкові та знаходиться за адресою: вул.Плеханівська, №114, літ. Н/1-1.
З огляду на відсутність у матеріалах справи доказів повернення майна , Господарський суд Харківської області правильно виснував, що майно передане відповідачу у платне користування та знаходиться в його користуванні з 02.04.2020 по теперішній час.
Відповідачеві були виставлені рахунки на відшкодування витрат на утримання орендованого майна на загальну суму 43 831,00 грн., а саме: №874-1227 від 30.06.2023 на суму 11 124,06 грн.; №874-2533 від 31.12.2023 на суму 12 796,54 грн.; №874-185 від 31.01.2024 на суму 2 488,80 грн.; №874-360 від 29.02.2024 на суму 2 488,80 грн.; №874-409 від 31.03.2024 на суму 2 488,80 грн.; №874-605 від 30.04.2024 на суму 2 488,80 грн.; №874-798 від 31.05.2024 на суму 2 488,80 грн.; №874-1004 від 30.06.2024 на суму 2 488,80 грн.; №874-1239 від 31.07.2024 на суму 2 488,80 грн.; №874-1471 від 31.08.2024 на суму 2 488,80 грн.
Несплата означених рахунків у строки, визначені договором, стала причиною звернення АТ «Укрзалізниця» в особі Філії «Центр будівельно - монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд» АТ «Укрзалізниця» з розглядуваним позовом до суду.
Судова колегія враховує наступне.
За змістом ст.ст.4, 5 ГПК України, ст.ст.15, 16 ЦК України та ст.20 ГК України можливість задоволення позовних вимог вимагає наявності та доведеності наступної сукупності елементів: наявність у позивача захищуваного суб'єктивного права/охоронюваного законом інтересу, порушення (невизнання або оспорювання) такого права/інтересу з боку визначеного відповідача та належність (адекватність характеру порушення та відповідність вимогам діючого законодавства) обраного способу судового захисту. Відсутність або недоведеність будь-якого із вказаних елементів, що становлять предмет доказування для позивача, унеможливлює задоволення позову.
Сутність розглядуваних позовних вимог полягає у примусовому стягненні з відповідача заборгованості по відшкодуванню витрат балансоутримувача (позивача) на утримання орендованого відповідачем нерухомого майна, а також у примусовому застосуванні до відповідача наслідків порушення грошових зобов'язань у вигляді стягнення пені, штрафу, 3% річних та інфляційних.
Враховуючи встановлену ст.204 ЦК України та неспростовану в межах розглядуваної справи в порядку ст.215 названого Кодексу презумпцію правомірності договору №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, орендованого за договором оренди нерухомого майна від 01.04.2020 №БМЕС-01/38-ВУМ, апеляційний суд вважає названий договір належною у розумінні ст.ст.11, 509 ЦК України та ст.ст.173, 174 ГК України підставою для виникнення та існування обумовлених таким договором кореспондуючих прав і обов'язків сторін.
У силу приписів ч.ч.1, 2 ст.632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.
Згідно з ч.1 ст.193 ГК України та ст.526 ЦК України зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до умов закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Частиною 1 ст.530 ЦК України унормовано, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Приписи ч.7 ст.193 ГК України та ст.525 ЦК України встановлюють загальне правило щодо заборони односторонньої відмови від зобов'язання або односторонньої зміни його умов, що кореспондується із вимогами ст.629 ЦК України щодо обов'язковості договору для виконання сторонами.
Відповідно до положень ст.202 ГК України та ст.598 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Як зазначалося вище за текстом постанови, факт передачі позивачем відповідачу 02.04.2020 приміщень загальною площею 585,6 кв.м в оренду відповідно до умов укладеного між сторонами договору оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020 підтверджується наявним у матеріалах справи актом приймання-передачі майна б/н від 02.04.2020.
За умовами п.п.2.2, 2.3 договору розмір щомісячного відшкодування визначається на підставі розрахунку (додаток 1 до цього договору), що є невід'ємною частиною договору. Орендар не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, вносить плату по відшкодуванню витрат балансоутримувача згідно рахунку, виставленого ним.
Матеріали справи містять рахунки на відшкодування витрат на утримання орендованого майна на загальну суму 43 831,00 грн. за період червень 2023 - серпень 2024. Водночас, відповідачем не надано до матеріалів справи доказів оплати означених рахунків, відповідач факт несплати рахунків не заперечує.
За усталеною практикою Верховного Суду наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку. За своєю правовою природою рахунок на оплату не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто, носить інформаційний характер. Ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів ст.212 ЦК України та не є простроченням кредитора у розумінні ст.613 ЦК України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку сплати платежів.
Враховуючи погоджений сторонами строк внесення плати по відшкодуванню витрат балансоутримувача (не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним), судова колегія погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що строки виконання грошових зобов'язань відповідача за договором за період червень 2023 - серпень 2024 є такими, що настали.
Заперечуючи щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ТОВ “Імпексінвест» за змістом апеляційної скарги посилається на наявність форс-мажорних обставин (збройна агресія Російської Федерації проти України) як підстав для звільнення від відповідальності за порушення договору та підстав для звільнення від плати через неможливість користування майном (ч.6 ст.762 ЦК України).
Згідно з п.6.5 укладеного між сторонами договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання умов договору, якщо останнє зумовлене обставинами непереборної сили.
Пунктом 6.6 договору сторони визначили, що форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань за цим договором, зокрема але не виключно загроза війни, збройний конфлікт, або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворогу, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха, хакерські атаки тощо
Відповідно до положень ст.617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Судова колегія звертає увагу, що статтею 617 ЦК України передбачені підстави звільнення саме від відповідальності за порушення зобов'язання, а не від виконання договірного зобов'язання (зокрема грошового), тому цю статтю не можна застосовувати як підставу, що виключає виконання договірного зобов'язання.
У контексті положень ст.ст.14, 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні», а також п.3.3 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (затвердженого рішенням Президії Торгово-промислової палати України №44(5) від 18.12.2014) документом, що засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) є сертифікат Торгово-промислової палати України (далі - ТПП України) чи уповноваженої нею регіональної ТПП.
З положень пунктів 6.1, 6.2 Регламенту вбачається, що форс-мажорні обставини мають індивідуальний персоніфікований характер щодо конкретного договору та його сторін. Відтак, сертифікат видається заінтересованому суб'єкту господарювання на підставі його звернення. Іншого порядку засвідчення форс-мажорних обставин не визначено.
У постанові від 25.01.2022 у справі №904/3886/21 Верховний Суд щодо застосування статті 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" зазначив, що:
- ознаками форс-мажорних обставин є наступні елементи: вони не залежать від волі учасників цивільних (господарських) відносин; мають надзвичайний характер; є невідворотними; унеможливлюють виконання зобов'язань за даних умов здійснення господарської діяльності;
- форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер. При їх виникненні сторона, яка посилається на дію форс-мажорних обставин, повинна це довести. Сторона, яка посилається на конкретні обставини, повинна довести те, що вони є форс-мажорними, у тому числі, саме для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність. Те, що форс-мажорні обставини необхідно довести, не виключає того, що наявність форс-мажорних обставин може бути засвідчено відповідним компетентним органом;
- наявність форс-мажорних обставин засвідчується ТПП України та уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами відповідно до статей 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати України" шляхом видачі сертифіката.
У свою чергу, відповідачем до матеріалів справи не додано сертифікату ТПП України, який би засвідчував для відповідача настання форс-мажорних обставин, що унеможливили виконання зобов'язань саме за договором №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020, правовідносини за яким є предметом розгляду в межах справи №922/3835/24.
Сертифікат ТПП України №6300-25-0031 від 08.01.2025, на який посилається апелянт, засвідчив для відповідача форс-мажорні обставини щодо зобов'язань за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020, правовідносини за яким не є предметом розгляду в межах справи №922/3835/24. При цьому судова колегія звертає увагу, що сам відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що ТПП України підтверджено період форс-мажорних обставин з 24.02.2022 по 31.05.2022, у той час як предметом розглядуваних позовних вимог є стягнення заборгованості за період червень 2023 - серпень 2024 та нарахованих на означену заборгованість 3% річних, інфляційних, штрафу та пені.
Східний апеляційний господарський суд враховує, що сертифікат ТПП України не є єдиним або обов'язковим доказом існування форс-мажорних обставин. Їх наявність може доводитися іншими доказами, якщо інше не передбачено законом або договором. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.03.2025 у справі №922/1290/24, від 09.07.2024 у справі №910/11718/22, від 13.09.2023 у справі №910/7679/22 (на яку посилається апелянт), від 07.06.2023 у справі №906/540/22, від 21.07.2021 у справі №912/3323/20.
Разом з тим, судова колегія звертає увагу, що пунктом 6.10 договору сторони погодили, що настання обставин непереборної сили підтверджується у порядку, передбаченому чинним законодавством, зокрема сертифікатом ТПП України та уповноважених нею регіональних промислових палат.
Відтак, за погодженими сторонами умовами договору сертифікат ТПП України є належним доказом настання форс-мажорних обставин, який у розглядуваному випадку в матеріалах справи відсутній. До того ж відповідачем не надано інших належних та достатніх у розумінні норм ГПК України доказів, які б підтвердили настання для нього форс-мажорних обставин і вплив таких обставин на можливість виконання відповідачем зобов'язань за договором №БМСЕД-3-12/СУМ від 03.04.2020.
До того ж пунктом 6.7 договору сторони погодили, що у разі виникнення обставин непереборної сили сторона, позбавлена внаслідок їх виникнення можливості належного виконання умов цього договору, зобов'язана сповістити іншу сторону про виникнення таких обставин непереборної сили не пізніше 5 робочих днів з дня їх виникнення офіційним листом, засобами факсимільного зв'язку або на електронну пошту, зазначені в договорі. Оригінал листа про настання обставин непереборної сили паралельно направляється засобами поштового зв'язку цінним листом з описом вкладення у лист.
За умовами п.6.8 договору неповідомлення або несвоєчасне повідомлення про виникнення обставин непереборної сили позбавляє сторону договору права посилатись на виникнення та дію таких обставин як підставу від звільнення від відповідальності за невиконання або за неналежне виконання умов цього договору.
Отже, за відсутності в матеріалах справи доказів на підтвердження своєчасного направлення позивачу повідомлення про форс-мажорні обставини та сертифікату, виданого ТПП України або уповноваженими нею регіональними торгово-промисловими палатами на підтвердження неможливості виконання відповідачем договору №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, орендованого за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020, ТОВ “Імпексінвест» позбавлене права посилатись на виникнення та дію форс-мажорних обставин як на підставу для звільнення від відповідальності за невиконання умов договору №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу відповідач, разом з іншим, зазначає про те, що Господарським судом Харківської області зроблено хибні висновки про те, що відповідачем, як орендарем майна, не доведено неможливості використання з незалежних від нього причин орендованого приміщення.
Частиною 1 ст.759 ЦК України унормовано, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до положень ст.762 ЦК України за найм (оренду) майна з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму (ч.1). Плата за найм (оренду) майна може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за найм (оренду) майна встановлюється договором найму (ч.2). Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася (ч.4). Плата за найм (оренду) майна вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором (ч.5). Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає (ч.6).
Отже, як правильно зазначено Господарським судом Харківської області, наведена норма права визначає як підставу для звільнення від обов'язку сплачувати орендну плату та нести витрати на утримання орендованого майна, об'єктивну безпосередню неможливість використовувати передане у найм майно через обставини, за які орендар не відповідає.
Відсутність у ч.6 ст.762 ЦК України вичерпного переліку обставин, які унеможливлюють використання орендарем майна, підстав виникнення таких обставин, засобів їх підтвердження свідчить про те, що підставою для застосування цієї норми є встановлення факту неможливості використання орендарем майна з незалежних від нього причин на загальних підставах, визначених процесуальним законодавством. Подібна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.05.2018 у справі №910/7495/16.
Судова колегія звертає увагу, що ТОВ “Імпексінвест» не надано до матеріалів справи належних та достатніх у розумінні норм ГПК України доказів на підтвердження неможливості відповідача здійснювати користування орендованим майном (зокрема, через настання форс-мажорних обставин) як підстави для звільнення від обов'язку по відшкодуванню витрат балансоутримувача (позивача) на утримання нерухомого майна, орендованого відповідачем. Саме лише посилання відповідача на настання форс-мажорних обставин (військова агресія Російської Федерації) без доведеності причинно-наслідкового зв'язку не свідчить про неможливість відповідача здійснювати користування орендованим майном.
Відтак, Східний апеляційний господарський суд погоджується з висновком Господарського суду Харківської області про відсутність підстав для звільнення відповідача від сплати витрат на утримання майна за заявлений позивачем період згідно з ч.6 ст.762 ЦК України.
В апеляційній скарзі ТОВ “Імпексінвест», разом з іншим, посилається на те, що фактично ТОВ “Імпексінвест» 27.03.2023 було повернуто частину орендованих складських приміщень площею 262,6 кв.м, які не використовуються підприємством з вказаної дати. Апелянт посилається на адресований позивачу лист №8 від 22.02.2023 про зміну істотних умов договору оренди, а також листи №19 від 25.08.2022, №040 від 14.12.2022, №07 від 20.02.2023, №15 від 27.03.2023 про внесення змін до договору щодо зменшення площі орендованого приміщення. Також скаржник зазначає про направлення на адресу позивача акту прийому-передачі про повернення орендарем орендодавцю частини приміщень загальною площею 262,6кв.м.
Надаючи оцінку означеним доводам скаржника, Східний апеляційний господарський суд зазначає, що договір №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 про відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна, орендованого за договором оренди нерухомого майна №БМЕС-01/38-ВУМ від 01.04.2020, та означений договір оренди є діючими. Означена обставина апелянтом не заперечується.
Станом на дату ухвалення оскаржуваного рішення та постанови Східного апеляційного господарського суду матеріали справи не містять доказів внесення сторонами змін до договору оренди в частині зменшення площі орендованих приміщень, як і не містять доказів повернення відповідачем позивачу частини орендованих приміщень, а саме підписаного з обох сторін акту приймання-передачі.
Відтак, оскільки відповідачем обов'язок з відшкодування витрат балансоутримувача на утримання нерухомого майна не виконано, місцевий господарський суд дійшов обгрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача основної заборгованості за договором №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 в сумі 43 831,00 грн.
З огляду на прострочення оплати витрат на утримання майна позивачем нараховано та пред'явлено до стягнення з відповідача пеню в сумі 5 455,19 грн., штраф в сумі 4 383,10 грн., інфляційні в сумі 2 265,73 грн., 3% річних у сумі 855,68 грн. Означені нарахування здійснені по кожному рахунку окремо.
Нездійснення або несвоєчасне здійснення розрахунків є порушенням відповідного грошового зобов'язання у розумінні ст.610 ЦК України, а сам відповідач вважається таким, що прострочив виконання такого грошового зобов'язання, у розумінні ч.1 ст.612 названого Кодексу.
За змістом ст.ст.611, 625 ЦК України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
У свою чергу, за змістом ст.ст.549, 611 ЦК України та ст.ст.216-218, 230 ГК України наслідком прострочення виконання грошового зобов'язання є також право кредитора вимагати сплати пені та штрафу.
Як зазначалося вище за текстом постанови, відповідно до п.6.2 договору, у разі несвоєчасної оплати рахунків балансоутримувача, орендар сплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми наданих послуг за кожен день прострочення, а також можливі збитки, завдані балансоутримувачу несплатою виставлених ним рахунків.
Згідно з п.6.3 договору, у разі виникнення в орендаря заборгованості по відшкодуванню витрат балансоутримувача на утримання та обслуговування майна та прибудинкової території та витрат по наданню комунальних послуг у розмірі 50% та більше від сум, виставлених по рахункам за три місяці, орендар сплачує штраф у розмірі 10% від суми заборгованості.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, штрафу, 3% річних та інфляційних, Господарський суд Харківської області дійшов висновку, що період їх нарахування відповідає умовам договору №БМЕСД-3-12/СУМ від 03.04.2020 та вимогам діючого законодавства, розрахунок є арифметично правильним.
Апеляційна скарга не містить доводів на спростування означених висновків місцевого господарського суду. Відтак, з огляду на положення ст.269 ГПК України (межі перегляду справи в суді апеляційної інстанції) рішення суду першої інстанції не перевіряється в частині розміру належних до стягнення з відповідача пені, штрафу, 3% річних та інфляційних.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України". Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У цій справі апелянтові було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відтак, враховуючи, що апеляційний господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, які (доводи і вимоги апеляційної скарги) у даному випадку не підтверджують ухвалення оскаржуваного рішення із порушеннями, визначеними ст.277 ГПК України в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, а підстав для виходу за межі апеляційних доводів і вимог у порядку ч.4 ст.269 цього Кодексу апеляційним судом встановлено не було, апеляційна скарга відповідача підлягає залишенню без задоволення, оскаржуване рішення - без змін.
За змістом ст.129 вказаного Кодексу такий результат апеляційного перегляду має наслідком віднесення на рахунок скаржника витрат зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги.
Керуючись ст.ст.129, 269, 270, 273, 275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 01.01.2025 у справі №922/3835/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених п.2 ч.3 ст.287 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 11.04.2025.
Головуючий суддя О.Є. Медуниця
Суддя О.А. Істоміна
Суддя О.О. Радіонова