вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"19" березня 2025 р. Справа№ 910/7607/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Тищенко О.В.
суддів: Гончарова С.А.
Сибіги О.М.
за участю секретаря судового засідання Сабалдаш О.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 19.03.2025
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 (повний текст рішення складено 22.10.2024)
у справі №910/7607/24 (суддя Бойко Р.В.)
за позовом Приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна компанія «СТС»
до 1) Комунального підприємства «Київтранспарксервіс»
2) Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвест-Проперті»
3) Товариства з обмеженою відповідальністю «Айлерс»
4) Товариства з обмеженою відповідальністю «Котранса»
про зобов'язання усунути перешкоди у користуванні майном та визнання недійсним договору
У липні 2024 року Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті", Товариства з обмеженою відповідальністю "Айлерс", Товариства з обмеженою відповідальністю "Котранса", в якому просить суд:
1) зобов'язати Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" усунути перешкоди у користуванні Приватним акціонерним товариством "Виробничо-комерційна компанія "СТС" 44 машино-місцями на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 66-68, в межах III територіальної зони паркування міста Києва, надавши Приватному акціонерному товариству "Виробничо-комерційна компанія "СТС" доступ до них;
2) визнати недійсним Договір №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019, укладений між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті", за яким права користування 44 машино-місцями на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 66-68, в межах III територіальної зони паркування міста Києва передавались Товариству з обмеженою відповідальністю "Айлерс" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Котранса".
В обґрунтування позовних вимог Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" вказує, що незважаючи на чинність укладеного між позивачем та Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" Договору №ДНП-2015-07/56 від 30.07.2015, під час дії цього договору Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті" уклали Договір №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019 на користування 44 машино-місцями на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, вул. Зодчих, 66-68, в межах III територіальної зони паркування міста Києва, які у подальшому, в тому числі і після набрання рішенням суду у справі №910/17304/21 законної сили, передавались у користування Товариству з обмеженою відповідальністю "Айлерс" та Товариству з обмеженою відповідальністю "Котранса".
Рішенням Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у задоволенні позову відмовлено повністю.
Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, Комунальне підприємство «Київтранспарксервіс» звернулося 08.11.2024 (згідно поштового трекера на конверті) на адресу Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, у якій просив суд змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/7607/24. Просив вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
В обґрунтування апеляційної скарги, скаржник вказав, що місцевий господарський суд, не повно та не об'єктивно з'ясував усі фактичні обставини справи, не дослідив і не надав правової оцінки наявним у матеріалах справи доказам, а тому, на думку скаржника, рішення суду прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню.
КП «Київтранспарксервіс» зазначило, що погоджується з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог, однак вважає що суд для вмотивування помилково обрав не ті норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясував обставини справи, а висновки суду, і викладені у мотивувальній частині рішення, не відповідають обставинам справи. Відтак, скаржник вважає, що судове рішення підлягає зміні. При цьому, суд має відмовити у задоволенні позовних вимог з наступної підстави - припинення договору №ДНН-2015-07/56 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування від 30.07.2015 між КП «Київтранспарксервіс» та ПрАТ «Виробничо-комерційна компанія «СТС», а не з підстави нікчемності такого договору.
Також, скаржник вважає, що суд першої інстанції допустив невідповідність висновків викладених у рішенні суду з встановленими обставинами справи зазначеними в мотивувальній частині рішення.
КП «Київтранспарксервіс» вказує, що здійснює господарську діяльність з паркування транспортних засобів у відповідності до діючого законодавства України, зокрема, Правил благоустрою міста Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 та Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1342. Також, зазначає, що органом місцевого самоврядування встановлено чіткий порядок щодо земельних ділянок комунальної власності, на яких розташовані паркувальні майданчики та порядок здійснення діяльності з паркування КП «Київтранспарксервіс».
Скаржник стверджує, що землі, визначені як місця для паркування, наділені особливою специфікою їх правового режиму, що, зокрема, виражається у відсутності необхідності у розробленні проектів їх відведення. Така спрощена процедура їх використання пов'язана з тими обставинами, що надання водієві місця для паркування автомобіля не є користуванням земельною ділянкою в розумінні норм Земельного кодексу України, а є наданням послуг (ст. 901 Цивільного кодексу України) з паркування автомобіля. А на земельних ділянках, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця для надання оператором платних послуг паркування транспортних засобів, оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та такі земельні ділянки не потребують розроблення проектів їх відведення.
Тобто, як стверджує скаржник, він уповноважує суб'єктів господарювання надавати саме послугу з паркування на спеціально визначених власником та закріплених за ним паркувальних майданчиках, а договори, що укладаються КП «Київтранспарксервіс» з суб'єктами господарювання про надання права на експлуатацію фіксованих місць, за своєю правовою природою належать до договорів надання послуг.
Водночас, скаржник зазначає, що вимоги позовної заяви про зобов'язання усунути перешкоди в користуванні майном, зокрема паркувальним майданчиком є безпідставними, недоведеними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки КП «Київтранспарксервіс» належним чином, у встановлені умовами Договору строки, повідомило Позивача про намір припинити дію вищезазначеного договору, відповідно Договір 30.07.2015 №ДНП-2015-07/56 розірвано правомірно, відтак підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Також, скаржник вважає, що суд першої інстанції у мотивувальній частині рішення помилково зазначає, що існує сформована практика Верховного Суду про те, що системний аналіз положень Земельного кодексу України та Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України щодо порядку формування земельної ділянки. Зокрема, скаржник стверджує, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що вказані постанови були прийняті в порядку адміністративного судочинства в межах вирішення спорів щодо правомірності рішень органів місцевого самоврядування у містах Одесі та Львові, що є відмінним від подібних відносин у місті Києві.
А тому, виходячи із зазначених доводів, скаржник просив змінити мотивувальну частину рішення суду першої інстанції.
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 14.11.2024 справу № 910/7607/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Сибіга О.М., Козир Т.П.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 18.11.2024 витребувано у Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/7607/24. Відкладено вирішення питань, пов'язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України, за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/7607/24.
28.11.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи № 910/7607/24.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі № 910/7607/24. Призначено до розгляду на 29.01.2025.
08.01.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду від Приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна компанія «СТС» надійшла заява, яка сформована в системі «Електронний суд», про проведення судового засідання у справі №910/7607/24, яке призначено на 29.01.2025, а також у всіх подальших судових засіданнях у справі, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.01.2025 клопотання Приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна компанія «СТС» про участь у судових засіданнях в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів задоволено.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2025 розгляд справи відкладено на 26.02.2025 в режимі відеоконференції поза межами суду з використанням власних технічних засобів з представником Приватного акціонерного товариства «Виробничо-комерційна компанія «СТС».
У зв'язку з перебуванням судді Козир Т.П. у відпустці, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями від 26.02.2025 у справі №910/7607/24 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 прийнято справу №910/7607/24 за апеляційною скаргою Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Гончаров С.А., Сибіга О.М.
26.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду від Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» надійшло клопотання, сформоване в системі «Електронний суд» 26.02.2025, про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.02.2025 клопотання представника Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» про відкладення розгляду справи задоволено, відкладено розгляд справи №910/7607/24 на 19.03.2025.
В судове засідання 19.03.2025 з'явились представники позивача (в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів) та відповідача-1. Відповідач-2-4 в судове засідання не з'явились, про дату та час розгляду справ були повідомлені належним чином, про причини неявки до суду не повідомили.
Представник відповідача-1 надав свої пояснення та підтримав доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити.
Представник позивача заперечив проти доводів апеляційної скарги скаржника, просив залишити її без задоволення.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України.
Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 №133/2022, затвердженим Законом України від 15.03.2022 №2119-ІХ, зі змінами, внесеними Указом Президента України від 18.04.2022 №259/2022, затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ, Указом Президента України від 17.05.2022 №341/2022, затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ, Указом Президента України від 12.08.2022 №573/2022, затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ, Указом Президента України від 07.11.2022 №757/2022, затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ, Указом Президента України від 06.02.2023 №58/2023, затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-IX, Указом Президента України від 01.05.2023 №254/2023, затвердженим Законом України від 02.05.2023 №3057-IX, Указом Президента України від 26.07.2023 №451/2023, затвердженим Законом України від 27.07.2023 №3275-IX, Указом Президента України від 06.11.2023 №734/2023, затвердженим Законом України від 08.11.2023 №3429-IX, Указом Президента України від 05.02.2024 №49/2024, затвердженим Законом України від 06.02.2024 №3564-ІХ, Указом Президента України від 06.05.2024 №271/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України від 08.05.2024 №3684-IX, Указом Президента України від 23.07.2024 №469/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №3891-IX, Указом Президента України від 28.10.2024 №740/2024 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4024-IX, Указом Президента України від 14.01.2025 №26/2025 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України №4220-IX від 15.01.2025, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 08.02.2025 строком на 90 діб, тобто до 09 травня 2025 року.
В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).
Колегія суддів вважає за можливе здійснити розгляд справи у розумний строк, застосувавши ст. ст. 2, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 3 Конституції України та ст.ст. 2, 11 ГПК України.
У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційних скарг, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом 30.07.2015 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Приватним акціонерним товариством "Виробничо-комерційна компанія "СТС" (сторона-2) укладено Договір №ДНН-2015-07/56 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування (надалі - Договір), за умовами п. 1.1. якого сторона-1 надає за плату стороні-2 право на організацію та експлуатацію 40 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 66-68, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва (фіксовані місця для паркування), а також здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Відповідно до п. 1.2 Договору під фіксованими місцями для паркування в цьому договорі визначено 40 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять інвалідів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 66-68, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Згідно з п. 2.1 Договору сторона-1 здійснює контроль за виконанням умов цього договору, а також за дотриманням стороною-2 Правил паркування транспортних засобів, затверджених Постановою КМУ від 03.12.2009 №1342 (надалі - Правила паркування) та Правил благоустрою м. Києва, затверджених рішенням Київської міської ради від 25.12.2008 №1051/1051 (п.п. 2.1.1 Договору); здійснює моніторинг за обстеження території фіксованих місць для паркування. Виявлення за результатами моніторингу та обстеження території фіксованих місць для маркування кількості автомобілів, які не відповідають схемі ОДР, є підставою для внесення змін до схеми ОДР шляхом збільшення па відповідну кількість автомобілів (п.п. 2.1.2 Договору); Розробляє схему організації дорожнього руху за адресою, зазначеною в п. 1.1 Договору (п.п. 2.1.3 Договору); не несе відповідальності за збереження автотранспорту, майна, що в ньому заходиться, та будь-якого іншого майна, що розташоване на території фіксованих місць для паркування (п.п. 2.1.4 Договору); на час дії даного договору, не має права передавати право на експлуатацію фіксованих місць, для паркування третім особам та/або право на здійснення діяльності з паркування транспортних засобів на фіксованих місць для паркування третім особам (п.п. 2.1.5 Договору).
В свою чергу, згідно з п. 2.2 Договору сторона-2 самостійно несе відповідальність за наявність необхідних дозволів для ведення власної господарської діяльності, пов'язаної з облаштуванням, організацією та експлуатацією фіксованих місць для паркування, здійсненням розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування автотранспорту, а також за нарахування та сплату податків (п.п. 2.2.1 Договору); за власні кошти здійснює облаштування та обладнання фіксованих місць для паркування згідно з Правилами паркування (дорожніми знаками, дорожньою розміткою, шлагбаумом, приміщенням для охорони, огорожею, тощо) у відповідності до схеми ОДР (п.п. 2.2.2 Договору); здійснює експлуатацію фіксованих місць для паркування згідно з вимогами чинного законодавства України, в тому числі Правилами паркування, у відповідності до умов цього договору, схеми організації дорожнього руху (п.п. 2.2.3 Договору); зобов'язується утримувати фіксовані місця для паркування та прилеглу територію в належному санітарно-технічному стані, з дотриманням Правил благоустрою, норм і правил протипожежної безпеки, техніки безпеки, здійснює прибирання території та вивезення сміття, листя та снігу (п.п. 2.2.4 Договору); зобов'язується облаштувати та експлуатувати не більшу кількість місць для паркування транспортних засобів, ніж передбачено умовами договору (п.п. 2.2.5 Договору); зобов'язується своєчасно та в повному обсязі здійснювати розрахунки зі стороною-1 згідно з розділом 3 цього договору (п.п 2.2.6 Договору); забезпечує безоплатне паркування транспортних засобів, передбачених ст. 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (п.п. 2.2.7 Договору); не має права передавати фіксовані місця для паркування в експлуатацію третім особам (п.п. 2.2.8 Договору); зобов'язана звільнити фіксовані місця для паркування після припинення дії договору в порядку та строки, передбачені договором (п.п. 2.2.9 Договору); зобов'язується приймати участь під час здійснення контролю стороною-1 виконання стороною-2 умов цього договору (п.п. 2.2.10 Договору).
За невиконання або неналежне виконання умов договору сторони несуть, відповідальність згідно умов договору та чинного законодавства України (п. 4.1 Договору).
У п. 5.1 Договору вказано, що сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання або неналежне виконання зобов'язань за цим договором у разі якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язань є наслідком дії непереборної сили або випадку, тобто надзвичайних і невідтворних обставин, які сторони не могли передбачити, ні запобігти розумними силами (обставин форс-мажору), а саме: пожежі, повені, землетрусу, страйку, масових безпорядків, війни, рішення органів державної влади або місцевого самоврядування, що роблять неможливим виконання сторонами взятих на себе зобов'язань, і якщо ці обставини безпосередньо вплинули на виконання сторонами взятих на себе зобов'язань.
У випадку виникнення для сторін подій непереборної сили, строк виконання ними своїх зобов'язань за цим договором відкладається на весь час, протягом якого триватиме ця подія непереборної сили (п. 5.2 Договору).
Якщо форс-мажорні обставини тривають більше 60 календарних днів, договір вважається таким, що припинив свою дію (п. 5.3 Договору).
Цей договір вважається укладеним і набирає чинності з 18.11.2015 і діє до 29.07.2018 (п. 6.1 Договору, в редакції, викладеній у додатковій угоді №1 від 18.11.2015 до договору).
Якщо за 30 календарних днів до закінчення терміну дії договору жодна зі сторін не попередить письмово другу сторону про свій намір припинити договір, його дія продовжується на такий самий термін (п. 6.3 Договору).
За умовами п. 6.5 Договору сторона-1 має право достроково розірвати цей договір в односторонньому порядку у будь-якому з наступних випадків:
а) у випадку, якщо сторона-2 три рази підряд прострочила оплату послуг сторони-1 більше, ніж на 5 робочих днів;
б) у випадку використання фіксованих місць для паркування не за цільовим призначенням.
Про дострокове розірвання договору відповідно до п. 6.5, сторона-1 надсилає стороні-2 письмове повідомлення не менш ніж за 15 календарних днів до дати розірвання договору. Повідомлення про розірвання договору надсилається в порядку, визначеному п. 8.3 даного договору. Договір є розірваним на тридцять перший календарний день з дати отримання повідомлення стороною-2 (п. 6.6 Договору).
Листом вих. №053/05-4434 від 13.11.2018 Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" повідомило Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" про розірвання з 22.11.2018 Договору №ДНП-2015-07/56 від 30.07.2015 в односторонньому порядку на підставі п. 6.5 (б) Договору.
05.04.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті" (сторона-2) укладено Договір №ДНП-2019-04/13 про надання в експлуатацію майданчика для паркування, у відповідності до п. 1.1 якого сторона-1 передає за плату стороні-2 в експлуатацію 40 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, що розташовані на майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 66-68 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхніх транспортних засобів.
Цей договір вважається укладеним і набирав чинності з дати підписання і діє до 31.12.2022 (п. 7.1 Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.07.2019).
21.06.2019 Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті" складено акт приймання-передачі паркувального майданчика, у відповідності до якого Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" на виконання своїх зобов'язань за Договором №ДНП-2019-04/13 від 05.07.2019 було передано, а Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті" було прийнято в експлуатацію паркувальний майданчик на 44 машиномісця за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 66-68 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва.
Згідно п. 7.3 Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.07.2019 якщо за 30 календарних днів до закінчення строку дії договору жодна з сторін не попередить письмово іншу сторону про свій намір припинити дію договору, його дія автоматично продовжується на 1 календарний рік.
18.10.2019 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті" (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлерс" (сторона-3) укладено угоду №26 про заміну сторони Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.07.2019, за умовами якої сторони погодилися замінити одну із сторін Договору про організацію фіксованих місць для паркування №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019, що укладений між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті", а саме передати стороні-3 усі права та обов'язки сторони-2 по Договору.
У жовтні 2021 року Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" про визнання недійсним правочину одностороннього розірвання Договору №ДНП-2015-07/56 від 30.07.2015.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.09.2022, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у справі №910/17304/21, позов задоволено повністю та визнано недійсним правочин щодо одностороннього розірвання листом вих. №053/05-4434 від 13.11.2018 Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" Договору №ДНН-2015-07/56 від 30.07.2015 про надання права на експлуатацію фіксованих місць паркування, укладеного з Приватним акціонерним товариством "Виробничо-комерційна компанія "СТС".
04.11.2022 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлерс" (сторона-2) укладено Додаткову угоду №1, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 7.1. Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019 та виклали вказаний пункт в редакції, за якою строк дії договору було продовжено до 31.12.2025.
23.06.2023 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлерс" (сторона-2) укладено Додаткову угоду №2, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019 та виклали певні пункти договору в новій редакцій.
23.06.2023 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлерс" (сторона-2) укладено Додаткову угоду №3, в якій сторони дійшли згоди внести зміни до пункту 7.1. Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019 та виклали вказаний пункт в редакції, за якою строк дії договору було продовжено до 31.12.2028.
29.06.2023 між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" (сторона-1), Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлерс" (сторона-2) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Контраса" (сторона-3) укладено Додаткову угоду №4 про заміну сторони Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.07.2019, за умовами якої сторони погодилися замінити одну із сторін Договору про організацію фіксованих місць для паркування №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019, що укладений між Комунальним підприємством "Київтранспарксервіс" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Айлерс", а саме передати стороні-3 усі права та обов'язки сторони-2 по Договору.
Постановою Верховного Суду від 17.08.2023 касаційну скаргу Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 28.09.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 у справі №910/17304/21 залишено без змін.
Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" звернулось до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" із листом вих. №20 від 26.09.2023, в якому, посилаючись на судові рішення по справі №910/17304/21, запропонувало відповідачу-1 направити на адресу позивача проекти відповідних додаткових угод до Договору з метою актуалізації його основних умов на цей час, зокрема щодо розмірів платежів та визначення порядку і часу відновлення прав позивача.
Листом вих. №053/05-3996 від 26.10.2023 Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", посилаючись на судові рішення по справі №910/17304/21, повідомило Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС", що Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" розглядає можливість укладення додаткової угоди до Договору з метою його актуалізації з урахуванням правовідносин сторін та запропонувало позивачу надати власні чіткі пропозиції та проект додаткової угоди.
Листом вих. №053/05-4304 від 20.11.2023 Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс", посилаючись на п. 6.3 Договору, повідомило Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" про свій намір припинити Договір після закінчення терміну його дії, яким, на думку відповідача, є 21.12.2023.
Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" звернулось до Комунального підприємства "Київтранспарксервіс" з листом вих. №25 від 21.11.2023, з яким, посилаючись на необхідність виконання судових рішень по справі №910/17304/21, позивач надіслав проект додаткової угоди, умови якої передбачали поновлення дії Договору з 01.01.2024 та продовження строку його дії до 31.12.2026.
У листі вих. №26 від 06.12.2023 Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" вказало, що з 25.11.2023 дія Договору була продовжена до 06.08.2026, в той час як з 22.11.2018 позивачу послуга за Договором не надається, а доступ до місць для організації паркування фізично обмежено парканом. У даному листі Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" повідомило Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" про свій намір скористатись переважним правом на укладення нового договору у разі закінчення дії Договору.
Оскільки, незважаючи на чинність Договору №ДНП 2015-07/56 від 30.07.2015 та судові рішення по справі №910/17304/21, під час дії цього договору Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Інвест-Проперті" уклали Договір №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019, який передбачав передачу в експлуатацію майданчика для паркування, а саме 40 місць для платного паркування транспортних засобів, а також 4 спеціальних місця для безкоштовного паркування транспортних засобів, які перевозять осіб з інвалідністю, що розташовані на майданчику для паркування за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 66-68, , а в подальшому додатковими угодами замінювалась сторона-2 договору, Приватне акціонерне товариство "Виробничо-комерційна компанія "СТС" звернулось до суду для захисту своїх прав та просило суд зобов'язати Комунальне підприємство "Київтранспарксервіс" усунути перешкоди у користуванні Приватним акціонерним товариством "Виробничо-комерційна компанія "СТС" 44 машино-місцями на паркувальному майданчику та визнати недійсним Договір №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019.
Відповідно до умов Договору №ДНН-2015-07/56 від 30.07.2015 відповідач-1 мав передати позивачу за плату в експлуатацію 44 місця для паркування транспортних засобів за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 66-68 в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва для ведення діяльності з паркування транспортних засобів та здійснення розрахунків з юридичними та фізичними особами за паркування їхнього автотранспорту.
Також схемою ОДР по вул. Зодчих, 66-68 сторони погодили розміщення земельної ділянки у просторі (її довжину, ширину тощо), без конкретної чіткої прив'язки на місцевості, зазначивши приблизно місцезнаходження будинків №66 та №68, навпроти яких розміщено майданчик.
Аналогічні умови містить Договір №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно із частиною 1 статті 759 Цивільного кодексу України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частинами 1 та 6 ст. 283 Господарського кодексу України визначено, що за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності. До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У ч. 1 ст. 284 Господарського кодексу України законодавець як істотні умови договору оренди, визначив, зокрема, строк, на який укладається договір оренди; орендну плату з урахуванням її індексації; умови повернення орендованого майна або викупу.
За приписами ч. 1 ст. 773 Цивільного кодексу України на наймача покладений обов'язок користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Частиною 1 ст. 763 Цивільного кодексу України встановлене загальне правило, за яким договір найму укладається на строк, встановлений договором. Аналогічні за змістом положення містить ч. 4 ст. 284 Господарського кодексу України, відповідно до якої строк договору оренди визначається за погодженням сторін.
Частиною 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Відповідно до ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.
Як вірно звернув увагу суд першої інстанції, як Договір №ДНН-2015-07/56 від 30.07.2015, так і Договір №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019, положення яких досліджені судом, встановлює обов'язок позивача / відповідача-4 (сторони-2) передати майданчик відповідачу та обов'язок останнього після закінчення договору звільнити майданчик. Протягом періоду перебування майданчика у сторони-2 (позивача / відповідача-4) остання споживає корисні властивості майна шляхом надання іншим особам послуг з паркування транспортних засобів на території майданчику, і таке перебування майна у позивача / відповідача-4 є користуванням майном. Саме за нецільове використання фіксованих місць для паркування Договорами наділено сторону-1 правом одностороннього розірвання договору.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.03.2024 у справі №910/1248/23 дійшла висновку, що майданчик для паркування є територією (земельною ділянкою), яка обладнана відповідно до вимог Правил паркування транспортних засобів і Правил дорожнього руху; територія як земельна ділянка є предметом матеріального світу, а тому майданчик для паркування є майном у розумінні Цивільного кодексу України. Правовідносини між сторонами, що засновані на договорі, пов'язані з користуванням відповідачем майданчиком для паркування як майном, мета такого користування витікає з функціональних якостей майна - надання третім особам місця для паркування транспортних засобів.
Відтак, договір, за яким одна особа надає іншій за плату місця для платного паркування транспортних засобів є договором найму.
Крім того, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок має здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України щодо порядку формування земельної ділянки, виходячи з наступного.
За частиною першою статті 79 Земельного кодексу України земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.
Предметом користування за укладеним між сторонами договором є земельна ділянка, адже право її використання з метою одержання доходу надається відповідачем-1 позивачу / відповідача-4.
Відповідно до ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 79-1 Земельного цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності (ч. 2 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі (ч. 3 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера (ч. 4 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок (ч. 5 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї (ч. 9 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Державна реєстрація речових прав на земельні ділянки здійснюється після державної реєстрації земельних ділянок у Державному земельному кадастрі (ч. 10 ст. 79-1 Земельного кодексу України).
Порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування визначений у ст. 123 Земельного кодексу України.
Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.
Рішення зазначених органів приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі: надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) (ч. 1 ст. 123 Земельного кодексу України).
Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, які відповідно до повноважень, визначених ст. 122 цього Кодексу, передають у власність або користування такі земельні ділянки (абз. 1 ч. 2 ст. 123 Земельного кодексу України).
Отже, в розумінні наведених норм Земельного кодексу України надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування або в оренду здійснюється відповідним органом, в даному випадку органом місцевого самоврядування на підставі його рішення, яке приймається на підставі проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) та/або надання земельної ділянки із зміною її цільового призначення; технічних документацій із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок у разі поділу та/або об'єднання земельних ділянок.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що надання у користування земельної ділянки, зареєстрованої в Державному земельному кадастрі відповідно до Закону України "Про Державний земельний кадастр", право власності на яку зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, без зміни її меж та цільового призначення здійснюється без складення документації із землеустрою, що спростовує доводи скаржника з посиланням на Правила благоустрою міста Києва та ст. 901 Цивільного кодексу України.
Згідно з пп. 14.1.104 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України майданчики для платного паркування - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, на якій відповідно до рішення органу місцевого самоврядування здійснюється платне паркування транспортних засобів.
Підпунктом 14.1.229 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що спеціально відведені автостоянки - це площа території (землі), що належить на правах власності територіальній громаді або державі, яка визначається органами місцевого самоврядування із встановленням правил щодо відповідальності за збереження транспортного засобу. До спеціально відведених автостоянок можуть належати комунальні гаражі, стоянки, паркінги (будівлі, споруди, їх частини), які побудовані за рахунок коштів місцевого бюджету з метою здійснення організації паркування транспортних засобів. Не належать до спеціально відведених автостоянок гаражі, автостоянки, власники або користувачі яких є платниками земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності, а також земельні ділянки, що належать до прибудинкових територій.
За положеннями абзаців першого, другого підпункту 268-1.1.2 пункту 268-1.1 статті 268-1 Податкового кодексу України установлено, що перелік спеціальних земельних ділянок, відведених для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів, в якому зазначаються їх місцезнаходження, загальна площа, технічне облаштування, кількість місць для паркування транспортних засобів, затверджується рішенням сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, про встановлення збору. Таке рішення разом з переліком осіб, які уповноважені організовувати та провадити діяльність із забезпечення паркування транспортних засобів, надається виконавчим органом сільської, селищної, міської ради або ради об'єднаних територіальних громад, що створені згідно із законом та перспективним планом формування територій громад, контролюючому органу в порядку, встановленому розділом I цього Кодексу.
Отже, суд першої інстанції вірно зазначив, що системний аналіз наведених положень Земельного кодексу України та Податкового кодексу України дає підстави для висновку, що відведення для організації та провадження діяльності із забезпечення паркування транспортних засобів спеціальних земельних ділянок, які затверджуються переліком відповідного органу місцевого самоврядування, має здійснюватися з урахуванням норм Земельного кодексу України щодо порядку формування земельної ділянки.
Така позиція є стабільною та викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2019 у справі №520/12022/17 (справа щодо паркування у м. Одеса), у постановах Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі №522/13231/17 (справа щодо паркування у м. Одеса), від 09.11.2022 у справі №1340/5450/18 (справа щодо паркування у м. Львові).
При цьому, колегія суддів не приймає доводи скаржника, що суд першої інстанції не повинен був враховувати висновки Верховного Суду у справах, що розглядались в порядку адміністративного судочинства, оскільки в силу вимог ч. 4 ст. 236 Господарського процесуального кодексу України та ч. 5-6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
У свою чергу норми Господарського процесуального кодексу України, як і норми Закону України «Про судоустрій і статус суддів», не поділяють висновків Верховного Суду щодо застосування норм права на ті, що викладені у постановах в господарській, цивільній або адміністративній справі.
Колегія суддів звертає увагу, що в суді першої інстанції відповідач-1 не зміг надати пояснень (крім того, що цей договір є договором надання послуг) щодо недотримання вимог Земельного кодексу України та передачу несформованої земельної ділянки (без кадастрового номеру), за відсутності рішення міської ради та проекту відведення, нотаріального посвідчення таких договорів і державної реєстрації відповідних прав на землю. Доказів протилежного відповідачем-1 не надано і в суді апеляційної інстанції.
Крім того, як вірно зазначив суд першої інстанції, пунктом 17.3.2 Правил благоустрою Київська міська рада визначила, що особливі умови користування земельними ділянками, на яких розташовані спеціально обладнані та відведені місця, полягають в розробці та погодженні в установленому цими Правилами порядку схем організації дорожнього руху, згідно з якими у оператора виникає право надання платних послуг паркування транспортних засобів та не потребує розроблення проектів відведення цих земельних ділянок. На таких земельних ділянках оператор не має права здійснювати будь-яку діяльність, окрім надання платних послуг з паркування транспортних засобів та обладнання таких місць, що полягає у запровадженні інноваційних технологій (сучасних систем паркування), нанесенні дорожньої розмітки, встановленні відповідних дорожніх знаків, огорожі та інших елементів благоустрою, у порядку визначеному цими Правилами. Допускається відсутність дорожньої розмітки в залежності від погодних умов, бруду тощо при наявності установлених відповідних за змістом дорожніх знаків, що позначають межі та спосіб поставлення транспортного засобу на стоянку.
В даному випадку не йде мова про передачу земельної ділянки суб'єкту господарювання для ведення бізнесу, а лише щодо реалізації обумовленого ст. 6 Закону України "Про дорожній рух" права міської ради прийняття рішення про розміщення, обладнання та функціонування майданчиків для паркування транспортних засобів, і стосується права виключно оператора - КП "Київтранспарксервіс" провадити діяльність із надання платних послуг.
Водночас, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до п.3 рішення Київської міської ради від 26.06.2007 №930/1591 «Про вдосконалення паркування автотранспорту в м. Києві» КП «Київтраснпарксервіс» визначено єдиним оператором з паркування транспортних засобів, стягнення паркувального збору та виготовлення єдиних абонементних талонів з паркування автомобільного транспорту, тобто передбачає повноваження відповідача щодо надання послуг паркування, а не розпорядження земельними ділянками, на яких розташовано паркувальні майданчики.
І в цьому випадку суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що передача спірного майданчика для паркування як позивачу, так і відповідачам 2-4 та їх експлуатація здійснюється з порушенням вказаних норм законодавства, що обґрунтував наступним.
Відповідно до пункту 4 Правил паркування транспортних засобів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №1342 від 03.12.2009, розрізняються: відведені майданчики для паркування та спеціально обладнані майданчики для паркування.
Відведені майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені в межах проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
Спеціально обладнані майданчики для паркування - майданчики для паркування, розміщені поза межами проїзної частини вулиці або дороги та обладнані відповідно до вимог цих Правил і Правил дорожнього руху.
Пунктом 5 Правил визначено, що паркування може бути платним або безоплатним відповідно до рішення органу місцевого самоврядування або оператора, проте сторонами не заперечується, що спірний майданчик не призначений для безоплатного користування. Це підтверджується і змістом договорів в яких зазначено, що більшість місць для паркування надаються для платного паркування транспортних засобів, і лише незначна частина для безоплатного місць з інвалідністю.
Законом №1283-VII від 29.05.2014 доповнено Закон України "Про дорожній рух" статтею 52-2 такого змісту: "Стаття 52-2. Оплата послуг з паркування транспортних засобів. Під час розміщення транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на майданчику для паркування, сплачують вартість послуг з користування майданчиками для платного паркування за кожну годину паркування згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування цих тарифів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Положення частини першої цієї статті не застосовуються у випадках, визначених частинами шостою та сьомою статті 30 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" щодо місць для безоплатного паркування, а також до осіб, які відповідно до закону звільняються від сплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів".
Закон набрав чинності 22.06.2014.
В редакції Закону №2262-VIII від 21.12.2017 (набрав чинності 27.09.2018) ч. 1 ст. 52-2 Закон України "Про дорожній рух" має таку редакцію: "При розміщенні транспортних засобів на майданчику для платного паркування особи, які розміщують транспортні засоби на такому майданчику, оплачують вартість послуг з користування майданчиком для платного паркування транспортного засобу згідно з тарифом, встановленим органом місцевого самоврядування відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, затвердженого Кабінетом Міністрів України. Інспекторам з паркування забороняється приймати грошові кошти у готівковій формі в рахунок оплати вартості таких послуг та/або в рахунок оплати штрафів, накладених на місці вчинення правопорушення."
Тобто, контроль за оплатою плати за паркування здійснює інспектор із паркування.
Частиною третьою вказаної статті визначено, що міські, селищні, сільські ради можуть прийняти рішення про впровадження на території населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування, програмно-технічний комплекс якої надає можливість в онлайн-режимі контролювати оплату послуг з користування майданчиками для платного паркування.
Судом встановлено, що Київською міською радою на виконання ч. 3 ст. 52-2 Закону України "Про дорожній рух" прийнято рішення про впровадження на території населеного пункту автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування. Ця обставина підтверджена представником КП "Київтранспарксервіс".
Положення закону не визначають можливість впровадження такої системи на частині паркувальних майданчиків міста.
Відповідно до ч. 4 ст. 52-2 Закону України "Про дорожній рух" у разі впровадження у відповідному населеному пункті автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування оплата послуг з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів здійснюється шляхом перерахування грошових коштів через установи банків, платіжні пристрої (банківські автомати, платіжні термінали), паркувальні автомати, засоби мобільного зв'язку, за допомогою інших програмно-технічних комплексів, призначених для автоматизованого зарахування грошових коштів на відповідні рахунки.
Наведене свідчить про те, що особи, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування (користувачі) не мають права сплачувати за такі послуги у готівковій формі, а використовують допомогу програмно-технічних комплексів, призначених для автоматизованого зарахування грошових коштів на відповідні рахунки.
Сутність вказаних норм закону та впровадженою Київською міською радою на території міста Києва автоматизованої системи контролю оплати вартості послуг з паркування зводиться до а) виключення посередників в сфері паркування транспортних засобів, б) виключення розрахунків за такі послуги готівкою. Мета - прозоре наповнення бюджету коштами від паркування.
Частина перша ст. 52-2 Закон України "Про дорожній рух" у редакції з 27.09.2018 забороняла інспекторам із паркування приймати готівку у якості сплати послуг з паркування.
Умови договорів про надання в експлуатацію майданчика для паркування суперечать частинам 1, 4 статті 52-2 Закону України "Про дорожній рух" адже передбачають існування між міською владою в особі оператора - КП "Київтранспарксервіс" та кінцевими користувачами (особами, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування) додаткового суб'єкта господарювання, який одержує кошти від користувачів.
Зміст частини першої вказаної статті зводиться до того, що особи, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування не тільки мають сплатити плату / тариф, відповідно до порядку формування тарифів на послуги з користування майданчиками для платного паркування транспортних засобів, а ці кошти мають надійти до бюджету територіальної громади.
Контроль за сплатою має здійснюватися інспекторами з паркування, які за своїм статусом не можуть працювати ні у позивача, ні у відповідачів 2-4.
Наведена норма закону знайшла своє втілення і в підзаконних актах:
Відповідно до п. 14 Правил паркування (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.06.2014) відведені майданчики для платного паркування обов'язково повинні бути обладнані паркувальними автоматами з розрахунку не менш як один автомат на 20 місць для паркування з обох боків уздовж проїзної частини вулиці, дороги або тротуару та/або інформаційними знаками про можливість і порядок надання послуги "мобільне паркування".
З 06.04.2021 цей пункт викладено в такій редакції: відведені майданчики для платного паркування повинні обов'язково бути обладнані паркувальними автоматами, платіжними пристроями та/або інформаційними знаками про способи та порядок оплати вартості послуг з користування майданчиками для платного паркування.
Пункт 16 Правил паркування визначає, що на спеціально обладнаних майданчиках для платного паркування обов'язково повинні бути встановлені автоматичні в'їзні та виїзні термінали, а згідно пункту 19 паркувальні автомати, платіжні пристрої і автоматичні в'їзні та виїзні термінали на майданчиках для платного паркування встановлюються стаціонарно.
Водночас за змістом п. 2 Правил паркування позивач та відповідач 2-4 не є користувачами, адже такими є особи, які розміщують транспортні засоби на майданчиках для паркування.
Таким чином, оператором відведених майданчиків для паркування - майданчики для паркування, які розміщені в межах проїзної частини вулиці, дороги або тротуару може бути виключно КП "Київтранспарксервіс", адже такі земельні ділянки не підлягають передачі в оренду. При цьому, спеціально обладнані майданчики для паркування - підземних та/або багатоповерхових паркінгів (адже такі паркінги є частиною будівель під будівництво яких відводилася земля), а відкритих - у випадку відведення такій особі земельної ділянки у порядку, визначеному Земельним кодексом України, може бути особа, відмінна КП "Київтранспарксервіс". За відсутності оформленого у належному порядку права користування землею, виключно КП "Київтранспарксервіс" є оператором таких майданчиків для паркування.
Разом з тим, як вірно зазначив суд першої інстанції, надання права суб'єкту господарювання здійснювати на спеціально обладнаному майданчику для паркування, який по суті є частиною земної поверхні, господарської діяльності з метою одержання прибутку, потребує дотримання вимог Земельного кодексу України.
Частинами першою та другою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
А тому колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про те, що як укладений між позивачем та відповідачем-1 Договір №ДНН-2015-07/56 від 30.07.2015, так і укладений між відповідачем-1 та відповідачем-4 Договір №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019, предметом яких є надання за плату в експлуатацію майданчика для паркування, є нікчемними, адже укладені з порушенням публічного порядку передачі у найм земельних ділянок.
Оскільки судом встановлено, що укладений позивачем та відповідачем-1 Договір №ДНН-2015-07/56 від 30.07.2015 є нікчемним, то відсутнє у Приватного акціонерного товариства "Виробничо-комерційна компанія "СТС" право (правові підстави) користування 44 місцями для платного паркування транспортних засобів, що розташовані на паркувальному майданчику за адресою: м. Київ, Святошинський район, вул. Зодчих, 66-68, в межах ІІІ територіальної зони паркування м. Києва, а відтак останнє не може бути захищене, в тому числі шляхом усунення перешкод у користуванні та визнанні недійсним Договору №ДНП-2019-04/13 від 05.04.2019. Відповідно наведене є самостійною підставою для відмови у задоволенні вимоги позивача про визнання недійсним вказаного договору, з чим погоджується колегія судів апеляційного суду.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, зводяться до незгоди зі встановленими судом обставинами та до переоцінки доказів.
Щодо інших аргументів скаржника колегія суддів зазначає, що вони були досліджені та не наводяться у судовому рішенні, позаяк не покладаються в його основу, тоді як Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа Серявін проти України, § 58, рішення від 10.02.2010). Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/7607/24 слід відмовити, а оскаржуване рішення - залишити без змін.
Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 129, 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства «Київтранспарксервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/7607/24 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №910/7607/24 залишити без змін.
3. Судові витрати (судовий збір) за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника.
4. Матеріали справи №910/7607/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.
Дата складання повного тексту постанови 07.04.2025.
Головуючий суддя О.В. Тищенко
Судді С.А. Гончаров
О.М. Сибіга