Справа № 369/5344/25
Провадження № 2-о/369/381/25
02.04.2025 м. Київ
Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:
головуючого судді Янченка А.В.,
при секретарі судового засідання Лисяк К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу № 369/5344/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України,
27.03.2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з даною заявою мотивуючи її тим, що він є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганськ Луганської області Україна, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів громадянського стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».
Встановлення даного факту необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть.
Тому заявник просив встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганськ Луганської області Україна, що знаходиться на тимчасово окупованій території.
Заявник надав до суду заяву, в якій просив розгляд справи провести у його відсутності, вимоги заяви підтримав та просив її задовольнити в повному обсязі.
Заінтересована особа була повідомлена належним чином про дату, час та місце розгляду справи, представником надана заява про розгляд справи без їх участі.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 Цивільного процесуального кодексу України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до п.5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши обставини справи в їх сукупності, оцінивши зібрані по справі докази виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
При розгляді справи судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.12.1958 року Бунтарминською сільрадою Бунтарминського району Вост. Коз. обл., ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , про що було складено відповідний актовий запис № 255 від 23.12.1958 року. Матір'ю заявника зазначено ОСОБА_2 .
Отже заявник ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 .
Відповідно до довідки від 15.11.2022 року № 3244-7001624598 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 у с. Прасковіївка Артемівського району Донецької області та мала паспорт громадянина України зразка 1993 року: НОМЕР_2 .
Медичним свідоцтвом про смерть серії 43 № 216000007 від 02.01.2025 року встановлено, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганськ, причина смерті: набряк мозку, інфаркт головного мозку.
Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 10.01.2025 року, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Луганськ, про що 10.01.2025 року відділом запису актів цивільного стану управління юстиції псевдо Міністерства юстиції псевдо «ЛНР» складено відповідний актовий запис № 170259940000400017009.
Встановлення даного факту необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть.
Відповідно до положень ч. 2 ст.49 Цивільного кодексу України, актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи; згідно з положеннями частинами 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.
Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» від 01 липня 2010 року та п. 1 ч.5 розділу ІІІ Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 17 березня 2011 року підставою для державної реєстрації є лікарське свідоцтво про смерть, рішення суду про оголошення особи померлою, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час.
У постанові Пленуму Верховного Суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» у п.13 вказано, що заяви про встановлення факту смерті особи в певний час приймаються до провадження суду і розглядаються за умови подання заявниками документів про відмову органів реєстрації актів громадянського стану в реєстрації події смерті. Заявник зобов'язаний обґрунтувати свою заяву посиланнями на докази, що достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин.
Постановою Верховної Ради України №254-VIII від 17 березня 2015 року «Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями» надано статус «тимчасово окупованих» територіям окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей, що знаходяться на територіях, які розташовані між державним кордоном України з Російською Федерацією, урізом води Азовського моря та лінією, яка визначена Постановою ВР України №252-VIII від 17 березня 2015 року (згідно додатку), яка набрала чинності 08 квітня 2015 року.
Відповідно до п. 1 додатку до розпорядження Кабінету Міністрів України №1275 від 02 грудня 2015 року місто Луганськ Луганської області віднесено до населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція.
Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Закон закріплює за державою обов'язок вживати всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Згідно зі ст. 18 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» громадянам України гарантується дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України, у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав та права на освіту, після залишення ними тимчасово окупованої території.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий незаконними органами та/або посадовими особами, є недійсним і таким, що не створює правових наслідків.
Окрім цього, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або посадові особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом.
Питання щодо можливості використання як доказів у справі про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України документів, які видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на такій території, має вирішуватися з урахуванням загальних положень цивільного процесуального законодавства України щодо належності та допустимості доказів. Зокрема, належними відповідно до вимог ч.1 ст. 77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документи, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, слід керуватись положенням ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», норми якого стосуються тимчасово окупованої території міста Луганськ Луганської області, передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у справах про встановлення факту народження та смерті особи на тимчасово окупованій території України, необхідно брати до уваги практику Європейського суду з прав людини, яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, під час розгляду згаданої категорії справ необхідно враховувати висновки Європейського суду з прав людини у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic of Moldova and Russia», «Ilascu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), Європейський суд з прав людини наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної сторони.
Такий висновок Європейського суду з прав людини слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», Європейський суд з прав людини, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.
Враховуючи наведену практику Європейського суду з прав людини, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників, рішення суду у такій категорії справ має ґрунтуватись на дотриманні вимог ст. 263 ЦПК України щодо повного і всебічного з'ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у їх сукупності, в тому числі з урахуванням документів, які видані органами та установами, що знаходяться на такій території.
Таким чином, документи, видані органами та установами (зокрема, лікарняними закладами), що знаходяться на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, як виняток можуть братись до уваги судом та оцінюватись разом з іншими доказами в їх сукупності та взаємозв'язку під час розгляду справ у порядку ст. 317 ЦПК України.
Виходячи із вищевикладеного, взявши до уваги практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що надані в якості доказів медичне свідоцтво про смерть серії 43 № 216000007 від 02.01.2025 року, свідоцтво про смерть, видане 10.01.2025 року відділом РАЦС самопроголошеної ЛНР, які видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження, хоча і не є документами встановленої форми про смерть, водночас вважаються доказами, які достовірно свідчать про смерть особи у певний час і за певних обставин, а саме у м. Луганськ Луганської області, що знаходиться на тимчасово окупованій території України, оскільки судом не встановлено іншого.
Відповідно до ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відповідно до вимог ч. 4 ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, назначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
За таких обставин, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених допустимими та належними доказами, які були досліджені в судовому засіданні, суд приходить до висновку про задоволення заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 5, 12, 76-81, 247, 258-259, 263-265, 268, 317 ЦПК України, суд,
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Боярський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Фастівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України, - задовольнити
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка народилася у с. Прасковіївка Артемівського району Донецької області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у місті Луганськ Луганської області Україна, що знаходиться на тимчасово окупованій території, причина смерті: набряк мозку, інфаркт головного мозку.
Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, підлягає негайному виконанню.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, до Київського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення складено та підписано: 11.04.2025 року.
Суддя А.В. Янченко