Справа № 931/688/23
Провадження № 2/931/11/25
11 квітня 2025 року селище Локачі
Локачинський районний суд Волинської області
у складі: головуючого - судді Кідиби Т.О.,
за участю: секретаря судового засідання - Гупалик А.С.,
позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою,
14.08.2023 року позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про усунення перешкод в користуванні земельною ділянкою.
Свої вимоги обґрунтовує тим, що він є власником земельної ділянки, розташованої за адресою: Волинська область, Володимирський район, село Крухиничі, площею 0,1299 га, цільове призначення - для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 0722484000:01:000:0568.
Межує з його земельною ділянкою земельна ділянка, що належить ОСОБА_2 .
Відповідач використовує частину його земельної ділянки в своїх цілях.
У добровільному порядку він відмовляється звільнити частину його земельної ділянки та відновити межові знаки, встановлені згідно чинного законодавства.
Просить суд зобов'язати відповідача ОСОБА_2 усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою, площею 0,1299 га., кадастровий номер 0722484000:01:000:0568, що розташована за адресою: Волинська область, Володимирський район, село Крухиничі, що належить йому, ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 16.10.2013 року, шляхом відновлення межових знаків та звільнення земельної ділянки, та стягнути судові витрати у справі.
17 серпня 2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.
22.11.2023 року підготовче провадження у даній справі закрито та призначено справу до судового розгляду по суті.
12.06.2024 року ухвалою суду було призначено у справі судову земельно-технічну експертизу.
Позивач та його представник у судовому засіданні пояснили, що позивач є власником земельної ділянки, площею 0,1299 га, кадастровий номер 0722484000:01:000:0568, розташованої в с. Крухиничі Володимирського району Волинської області. Його сусід ОСОБА_2 порушив межі його ділянки, зазначені в технічній документації, розташувавши на ній будову туалету, розмістивши своє майно та обробляючи частину його земельної ділянки. Він звертався до органу місцевого самоврядування для вирішення вказаного спірного питання, представники якого із залученням представника органу поліції виявили таке порушення зі сторони ОСОБА_2 . Проте, останній відмовляється добровільно відновити межові знаки, які неодноразово були встановлені та знищені відповідачем, та звільнити його земельну ділянку. Просили позов задовольнити із підстав, зазначених у позовній заяві, та з врахуванням проведеної судової земельно-технічної експертизи, де відображено площу фактичного використання ОСОБА_1 його земельної ділянки, яка не відповідає технічній документації.
Відповідач у судовому засіданні позов не визнав, пояснив, що він є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722484000:01:000:0650, розташованої на території с. Крухиничі Володимирського району Волинської області і використовує її в межах, в яких використовував постійно з моменту передачу йому такої земельної ділянки в оренду. Вважає, що ОСОБА_1 неправомірно вимагає від нього прибрати його майно, оскільки воно розташоване в межах користування власною ділянкою. Просить відмовити в задоволенні позову. Заявив про пропуск позивачем строку позовної давності для звернення до суду із вказаним позовом, подавши відповідну письмову заяву.
Заслухавши пояснення сторін, свідків та експерта, дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Так, судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 земельна ділянка з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568 належить ОСОБА_1 на праві приватної власності, площа земельної ділянки становить 0,1299 га, право власності зареєстровано 15.10.2013 року (витяг № 10974084 від 16.10.2013). Ділянка виділена рішенням Крухиничівської сільської ради № 15/3 від 16.03.2012 року, а рішенням від 08.01.2013 року № 20/6 було уточнено площу земельної ділянки на 0,1299 га. Згідно з актом встановлення в натурі та погодження меж земельної ділянки межі земельної ділянки станом на 13.12.2012 рік були закріплені в натурі на місцевості 20-ма межовими знаками, із зазначенням сусідства від В до А з ОСОБА_2 . Контури відображені у технічній документації (а.с. 11-29 том 1).
Заперечення відповідача щодо непогодження таких меж суд до уваги не бере, позаяк ним не подано належних доказів в підтвердження вказаної обставини.
У листопаді 2021 року та січні 2022 року позивач звертався до поліції з приводу використання ОСОБА_2 частини його земельної ділянки. Органом поліції вказано про проведення бесіди профілактичного характеру з ОСОБА_2 та рекомендовано сторонам за спільною згодою змінити конфігурацію ділянок та відповідно межу або звернутися за захистом своїх прав до суду (а.с. 30-33 том 1).
Згідно з актом, складеним 30 травня 2023 року комісією у складі заступника селищного голови - начальника відділу земельних відносин, агропромислового розвитку та екології - Багнюка М.П., головного спеціаліста відділу земельних відносин, агропромислового розвитку та екології - Гучука М.М., головного спеціаліста відділу земельних відносин, агропромислового розвитку та екології - ОСОБА_3 , старости Крухиничівського старостинського округу - Бернадського Б.Л., заступника начальника СПД №1 (сел. Локачі) Володимирськрго РВП ГУНП у Волинській області - Пукавського О.В., та відповідно до листа Локачинської селищної ради від 16.06.2023 року встановлено, що межові знаки між суміжними земельними ділянками з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568, що на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 , та кадастровим номером 0722484000:01:000:0650, що належить відповідачу ОСОБА_4 , на місцевості відсутні. ОСОБА_4 відмовляється встановлювати спільну межу та відновлювати межові знаки (а.с. 34, 35 том 1).
ОСОБА_4 на письмове звернення позивача щодо добровільного врегулювання спору про встановлення межі між ділянками, надіслав останньому листа, в якому повідомив, що відмовляється добровільно відновити межі між їх земельними ділянками (а.с. 36, 37 том 1).
Згідно зі ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Згідно ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Стаття 14 Конституції України передбачає, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Згідно статті 41 Конституції України право приватної власності набувається в порядку визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з ч. 1 ст. 125 ЗК України (в редакції станом на дату набуття земельної ділянки позивачем у власність) право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.
Відповідно до ст. 126 ЗК України (в редакції станом на дату набуття земельної ділянки позивачем у власність) право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Згідно з ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЗК України власник не може бути позбавлений права власності на земельну ділянку, крім випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами України.
Згідно з ч. 1 ст. 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.
Відповідно до ч. 1 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Згідно зі ст. 393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди.
Відповідно до частини першої статті 319 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.
Згідно із ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Статтею 96 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) передбачено, що землекористувачі зобов'язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, дотримуватись правил добросусідства, тощо.
Відповідно до частини третьої статті 106 ЗК України власник земельної ділянки, землекористувач має право вимагати від власника суміжної земельної ділянки сприяння у встановленні спільних меж, а також встановлення або відновлення межових знаків, у разі якщо вони відсутні, зникли, перемістилися або стали невиразними. У разі відсутності згоди власника суміжної земельної ділянки встановлення спільних меж здійснюється за рішенням суду.
Згідно з частиною першою статті 116 ЗК України (в редакції, що діяла на момент прийняття рішення органу місцевого самоврядування про виділення земельної ділянки) громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Відповідно до ст. 158 ЗК України земельні спори вирішуються судами, органами місцевого самоврядування.
Виключно судом вирішуються земельні спори з приводу володіння, користування і розпорядження земельними ділянками, що перебувають у власності громадян і юридичних осіб, а також спори щодо розмежування територій сіл, селищ, міст, районів та областей.
Органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах території територіальних громад щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян, обмежень у використанні земель та земельних сервітутів, додержання громадянами правил добросусідства, а також спори щодо розмежування меж районів у містах.
У разі незгоди власників землі або землекористувачів з рішенням органу місцевого самоврядування спір вирішується у судовому порядку.
Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.
Нормами частини першої статті 81 ЗК України визначено способи набуття права власності на земельні ділянки, а саме: придбання за договором купівлі-продажу, ренти, дарування, міни, іншими цивільно-правовими угодами; безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності; приватизації земельних ділянок, що були раніше надані їм у користування; прийняття спадщини; виділення в натурі (на місцевості) належної їм земельної частки (паю).
За змістом частин першої, другої статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов'язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про державний земельний кадастр» відомості про об'єкти Державного земельного кадастру під час внесення їх до Державного земельного кадастру мають відповідати існуючим характеристикам об'єктів у натурі (на місцевості), визначеним з точністю відповідно до норм та правил, технічних регламентів.
Відповідно до пункту 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», у разі якщо після перенесення інформації про земельні ділянки з Державного реєстру земель до Державного земельного кадастру виявлені помилки у визначенні площ та/або меж земельних ділянок (розташування в межах земельної ділянки частини іншої земельної ділянки; невідповідність меж земельної ділянки, вказаних у Державному реєстрі земель, її дійсним межам; невідповідність площі земельної ділянки, вказаної у Державному реєстрі земель, її дійсній площі у зв'язку із зміною методів підрахунку (округлення); присвоєння декільком земельним ділянкам однакових кадастрових номерів), такі помилки за згодою власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності можуть бути виправлені на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) або за матеріалами інвентаризації земель. Зміна меж земельної ділянки при виправленні вказаних помилок допускається за письмовим погодженням з особами, яким належить право власності (а щодо земель державної та комунальної власності - право користування) на суміжні земельні ділянки. Відсутність згоди власника земельної ділянки, користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на виправлення вказаних помилок не є підставою для відмови у перенесенні відомостей про відповідну земельну ділянку до Державного земельного кадастру, надання відомостей про земельну ділянку з Державного земельного кадастру. Про виявлені помилки центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, письмово безоплатно повідомляє власників (користувачів) земельних ділянок.
Відповідно до пункту 144 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 жовтня 2012 року № 1051, якщо факт невідповідності відомостей Державного земельного кадастру інформації, що міститься в документах, які є підставою для внесення таких відомостей, підтверджено, Державний кадастровий реєстратор за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру безоплатно виправляє допущену помилку.
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Згідно з частиною другою статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд зазначає, що порушення або оспорювання прав та інтересів є обов'язковою передумовою звернення особи до суду за захистом своїх прав; при цьому обов'язком позивача, відповідно до статті 81 ЦПК України є доведення (підтвердження) в установленому законом порядку наявності факту порушення або оспорювання його прав та інтересів. Так, гарантоване статтею 55 Конституції України конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження позивача про порушення було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Отже, захисту підлягає наявне законне порушене право (інтерес) особи, яка є суб'єктом (носієм) порушених прав чи інтересів та звернулася за таким захистом до суду. Тому для того, щоб особі було надано судовий захист, суд встановлює, чи особа дійсно має порушене право (інтерес), і чи це право (інтерес) порушено відповідачем. Відсутність порушеного або оспорюваного права позивача є підставою для ухвалення рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин.
Зазначена правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 жовтня 2020 року у справі № 910/12787/17.
В обгрунтування заперечення позовних вимог відповідач посилався на те, що він є власником земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722484000:01:000:0650, яка межує з ділянкою, кадастровий номер 0722484000:01:000:0568, і він використовує її в межах, в яких використовував постійно. Не вважає, що він користується земельною ділянкою ОСОБА_1 .
Разом з тим, технічної документації на належну йому земельну ділянку, в тому числі на вимогу ухвали суду від 16.10.2023 року, ОСОБА_5 не надав. Рішення Крухиничівської сільської ради, на підставі яких у позивача виникло право власності на суміжну земельну ділянку, ним не оспорювалося, що відповідач підтвердив в ході судового розгляду.
Допитані в ході судового розгляду свідки сторони відповідача ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , а також свідок сторони позивача ОСОБА_11 не повідомили суду точних відомостей щодо меж спірних земельних ділянок та наявності межових знаків. Свідки сторони відповідача зазначили про тривалий час користування ним земельною ділянкою.
Позивач стверджує, що ОСОБА_5 порушено межі його земельної ділянки, кадастровий номер 0722484000:01:000:0568.
Органом місцевого самоврядування, куди із заявами звертався позивач, дане питання вирішено не було, хоча і з'ясовано факт безправного використання ОСОБА_2 частини земельної ділянки ОСОБА_1 із кадастровим номером 0722484000:01:000:0568, та запропоновано звернутись до суду.
На підтвердження або спростування обставин, зазначених сторонами, судом було призначено судову земельно-технічну експертизу.
Після проведення усіх необхідних досліджень, експертом було зроблено висновок по експертизі №2604 від 18.12.2024 року (а.с.50-62 том 2), та надано відповіді на питання, зазначені в ухвалі суду, а саме:
- в результаті проведеного дослідження встановлено, що фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 072248400:01:000:0568 не відповідає межам та площі земельної ділянки, вказаним в технічній документації та правовстановлюючих документах;
- відповідно до проведеного дослідження, в разі якщо, контур земельнох ділянки з кадастровим номером 0722484000:01:000:0650 відображений відповідно технічної документації та правовстановлюючих документів то земельні ділянки з кадастровими номерами 0722484000:01:000:0568 та 0722484000:01:000:0650 не накладаються.
Як вбачається із висновку експерта, об'єктами дослідження експерта були земельні ділянки з кадастровими номерами 0722484000:01:000:0568 та 0722484000:01:000:0650. Предметом дослідження було фактичне їх використання та взаємне місцерозташування.
Безперешкодний доступ до земельної ділянки відповідача з кадастровим номером 0722484000:01:000:0650 експерту не було забезпечено, технічної документації не надано.
Щодо питання чи відповідає фактичне використання земельної ділянки 0722484000:01:000:0568 ОСОБА_1 , правовстановлюючим документам, експертом було досліджено, що на титульному аркуші технічної документації міститься відмітка про перевірку та внесення електронного документу до державного земельного кадастру, а також відбиток печатки державного кадастрового реєстратора.
Крім того, в матеріалах цивільної справи містяться копія свідоцтва про право власності серії НОМЕР_2 на земельну ділянку з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568. Форма власності на земельну ділянку приватна, частка у власності 1, власник ОСОБА_1 . Площа земельної ділянки відповідно до технічної документації та правовстановлюючого документу становить 0,1299 га.
Згідно з актом встановлення в натурі та погодження меж земельної ділянки межі земельної ділянки станом на 13.12.2012 рік були закріплені в натурі на місцевості 20-ма межовими знаками.
Контури відображені у технічній документації. Також контур земельної ділянки відображений на топографо-геодезичному зніманні.
Під час огляду велась фотофіксація (додаток 1).
Спираючись на наведене вище та на результати проведеного огляду експертом встановлено, що фактичне землекористування земельною ділянкою з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568 пролягає:
з північної сторони металевим стовбцем та підвищенні рельєфу та верхньою бровкою підвищення рельєфу;
з східної сторони бровкою підвищення рельєфу та сугою рослинності;
з південної сторони парканом з металевої сітки;
з західної сторони фактичні межа проходить городом та не має виражених ознак тому прийнята відповідно до технічної документації із землеустрою.
Результати моделювання фактичних меж відображені на в додатку 2.
Рисунок фактичного землекористування з вказанням сторін в метрах міститься в додатку 3. Відповідно до проведеного дослідження орієнтовні проміри фактичного землекористування наступні:
Від А до Б - 3,83 м.; 21,53 м.; 32,90 м.;
Від Б до В - 19,97 м.;
Від В до А - 49,39 м.
Надане на дослідження топографо-геодезичне знімання виконане в плоскій прямокутній системі координат. Отже, всі наявні точки та вектори описані парами координат, що робить можливим застосування, для обрахунку площі фактичного землекористування, формули площі Гауса, що становить - 0,0805 га (805,10 м.кв).
Технічна документація із землеустрою містить кадастровий план земельної ділянки із вказанням периметру площі та промірів земельної ділянки з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568 (додаток 2).
Порівнюючи отримані в результаті проведення дослідження дані з наявними в технічній документації та правовстановлюючих документах, встановлено, що фактичне використання земельної ділянки з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568 не відповідає межам та площі земельної ділянки, вказаним в технічній документації та правовстановлюючих документах.
Із долучених до матеріалів фототаблиць вбачається, що в межах земельної ділянки з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568 знаходиться туалет та матеріали, що належать ОСОБА_2 (належність цих предметів відповідачу ним не заперечується). Хоча в результаті проведеного дослідження, а саме: аналізу наданого на дослідження топографо-геодезичного знімання експертом встановлено, що земельні ділянки з кадастровими номерами 0722484000:01:000:0568 та 0722484000:01:000:0650 не накладаються.
Разом з тим, враховуючи, що безперешкодний доступ до об'єкта дослідження (ділянки з кадастровим номером 0722484000:01:000:0650) ОСОБА_2 не було надано, експертом не було проведено дослідження щодо фактичного використання ОСОБА_2 земельної ділянки, площею 0,2500 га, кадастровий номер 0722484000:01:000:0650. Проте, експертом встановлено наявні відмінності в змісті наданих для дослідження матеріалів. Зокрема, на наданому топографо геодезичному зніманні не нанесені наявні на земельній ділянці будівлі, натомість такі будівлі зазначені на фотокартках том №1 арк. 174; 177-178 (орієнтир-авто синього кольору).
Таким чином, аналізуючи матеріали експертизи, суду є зрозумілим, що ОСОБА_2 частково використовує земельну ділянку з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568, належну ОСОБА_1 , розмістивши там споруду туалету, будівельні матеріали та інше приладдя, а також обробляючи таку земельну ділянку.
Правильність розуміння судом даних обставин також було підтверджено у судовому засіданні експертом, який проводив дослідження ОСОБА_12 .
Таким чином, шляхом проведення не складних математичних розрахунків, на підставі встановлених під час розгляду справи обставин та наявних матеріалів, суд приходить до висновку, що площа зайнятої ОСОБА_2 земельної ділянки з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568, належної ОСОБА_1 , становить 0,0494 га. При цьому, проводячи дані розрахунки, суд виходив з того, що площа земельної ділянки з кадастровим номером 0722484000:01:000:0568 (по технічній документації) складає - 0,1299 га (1299 м.кв), площа, яку ОСОБА_1 фактично використовує (за даними експертизи, а інших чітких даних сторонами суду не надано) становить - 0,0805 га (805,10 м.кв). Різниця між загальною площею земельної ділянки та такою, що фактично використовується, становить - 0,0494 га (493,9 м.кв) (0,1299-0,0805).
Суд відхиляє як необґрунтовані та безпідставні доводи ОСОБА_2 , щодо невідповідності межових знаків земельної ділянки кадастровий номер 0722484000:01:000:0568, позаяк остання не накладається на його ділянку кадастровий номер 0722484000:01:000:0650, вони є суміжними, та розміщеними відповідно до відомостей Державного земельного кадастру.
Враховуючи викладене, суд вважає, що ОСОБА_2 порушено межі земельної ділянки ОСОБА_1 , із кадастровим номером 0722484000:01:000:0568, і ним чиняться перешкоди в користуванні нею позивачу, який є її одноосібним власником, а тому наявні підстави для усунення таких перешкод шляхом звільнення зайнятої частини земельної ділянки та відновлення межових знаків між спірними земельними ділянками, що буде належним способом захисту прав позивача на вільне (безперешкодне) користування вказаною ділянкою, у зв'язку з чим позов слід задовольнити повністю.
Інші доводи (заперечення) відповідача не беруться до уваги судом, позаяк не підтверджені будь якими належними доказами.
Відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до даних правовідносин, позаяк право власності на належну йому земельну ділянку з кадастровим номером 0722484000:01:000:0650 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 04.12.2017 року. Однак, користування вказаною земельною ділянкою відбувалось із 2009 року, що підтверджується рішенням Крухиничівської сільської раді № 22/4 від 24.01.2009 року.
Право власності на земельну ділянку ОСОБА_1 зареєстровано в Державному реєстрі речових прав 15.10.2013 року. Тобто, набувши у власність ділянку, позивач не міг не знати та не бачити фактів її ніби-то самовільного захоплення чи фактів не встановлення межових знаків чи їх відсутності.
Таким чином, позивач дізнався (мав дізнатись) про порушення своїх прав ще 15.10.2013 року (дата реєстрації права власності), відтак саме з того дня і розпочався перебіг строку на звернення до суду за захистом його прав.
Щодо такої заяви відповідача суд зазначає наступне.
Так, згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Якщо позовні вимоги судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 ЦК України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Законом № 540-ІХ внесено зміни до пункту розділу «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України та передбачено, що строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (далі Постанова № 211).
Закон № 540-ІХ передбачив, що моментом, з якого продовжується позовна давність (у тому числі передбачена статтями 257, 258 ЦК України), є запровадження карантину відповідно до Постанови № 211, тобто 12.03.2020. А тому у разі, якщо сплив позовної давності мав би настати з 12.03.2020, а позивач звернувся до суду після цього моменту, але до закінчення карантину, позовна давність не може вважатись пропущеною, а суд не має підстав для застосування статті 267 ЦК України (наслідки спливу позовної давності).
Така позиція наведена в постанові Верховного Суду від 25 серпня 2021 року у справі №914/1560/20.
Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року.
Проте, указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року введено воєнний стан, який триває і по теперішній час.
Згідно п.19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Таким чином, позовна давність повинна відраховуватися з року, що передують 12.03.2020 року, а тому, враховуючи те, що до позовів даної категорії застосовується загальна позовна давність терміном у три роки, позовна давність у даному конкретному випадку повинна відраховуватися з 13.03.2017 року.
Аналізуючи матеріали справи, пояснення позивача та відповідача, судом встановлено, що ОСОБА_1 розпочав вчиняти дії, спрямовані на захист порушених його законних прав з листопада 2021 року, шляхом звернення до поліції з приводу використання ОСОБА_2 частини його земельної ділянки (а.с. 31 том 1), що свідчить про зафіксоване ним порушення його прав зі сторони відповідача.
Як зазначає сам відповідач, право власності на свою земельну ділянку 0722484000:01:000:0650 ним зареєстровано лише 04.12.2017 року.
Таким чином, враховуючи, що суд дійшов висновку про те, що до позовів даної категорії (з врахуванням оголошення карантину та воєнного стану) позовна давність має відраховуватися з 13.03.2017 року, суд приходить до висновку про відсутність підстав для застосування позовної давності у період з 15.10.2013 року по 13.03.2017 року, позаяк відсутні належні докази в підтвердження порушення права землекористування позивача зі сторони відповідача у вказаний період часу.
Згідно з частиною першою, другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено повністю, а тому з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір в сумі 1073 грн 60 коп., сплачений позивачем (а.с.7).
Відповідно до ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать в т.ч. витрати пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.
Відповідно до акту № 2 від 18.12.2024 року приймання-передачі висновку експерта № 2604, вбачається, що вартість проведеної експертизи становить 15145,60 грн (а.с.49 на звороті), і дану суму, з врахуванням повного задоволення позову, слід стягнути з відповідача в користь позивача.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, то судом встановлено наступне.
Згідно із ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Пунктом 3 ч.2 ст.141 ЦПК України передбачено, що судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно із ч.1, 2 ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Системний аналіз наведених норм права дає підстави вважати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги підлягає доказуванню в суді.
На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги, документи, що свідчать про оплату витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (наприклад, квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження або інший розрахунковий документ). При цьому, матеріали справи повинні містити докази на підтвердження виконаних об'ємів робіт, їх кількості та видів.
Окрім того, витрати на правничу допомогу відшкодовуються лише в тому випадку, якщо така допомога реально надавалася в справі тими особами, які одержали за це плату, та їх сплата підтверджується відповідними фінансово-розрахунковими документами.
Представником позивача надано суду договір про надання правничої допомоги від 07.08.2023 року № Б/Н, укладений ОСОБА_1 із адвокатом Бакаєвичем А.В. (а.с. 118-119 том 1), копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю №587, ордер (а.с. 48, 49 том 1), акт прийому наданих послуг на суму 8000 грн, з яких: 500 грн - попередня консультація; 1000 грн - аналіз нормативної бази законодавства, судової практики та підготовка доказів; 1500 грн - підготовка та подання позовної заяви; 1000 грн - написання та подання клопотань; 4000 грн - участь у судових засіданнях в Локачинському районному суді (а.с. 120 том 1), а також квитанцію до прибуткового касового ордеру від 07.08.2023 року № Б/Н на суму 8000 грн, що засвідчує отримання таких коштів адвокатом (а.с.121 том 1). Вказані докази направлені відповідачу, що підтверджується фіскальним чеком, однак останній відмовився від їх отримання (а.с.122, 123 том 1). А отже такі докази в підтвердження витрат позивача на професійну правничу допомогу беруться до уваги судом.
Відповідно до ч. 5, 6 ст.137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті щодо співмірності розміру витрат на оплату послуг адвоката, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються - у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідачем під час розгляду справи не визнавались позовні вимоги ОСОБА_1 повністю, в тому числі і щодо стягнення судових витрат.
Враховуючи характер інституту судових витрат, оплата послуг адвоката безпосередньо пов'язана з розглядом справи, а тому до уваги судом береться складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання ним відповідних робіт щодо правової консультації, збирання доказової бази, складання позову та інших документів процесуального характеру, участі у судових засіданнях.
Аналізуючи вищевикладене та обсяг наданих адвокатом Бакаєвичем А.В. послуг у даній справі, враховуючи наявність заперечень зі сторони відповідача, та пропорційність розміру задоволених позовних вимог (позов задоволено повністю), суд дійшов висновку, що вимога представника позивача про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу підлягає задоволенню повністю, в сумі 8000 грн.
Керуючись ст.ст. 14, 41 Конституції України ст. ст. 4, 10, 12, 13, 15, 16, 77-81, 89, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 256, 257, 319, 321, 391, 393 ЦК України, ст.ст. 78, 81, 96, 103, 106, 116, 125, 126, 152, 153, 155, 158 ЗК України, ст. 11 Закону України «Про державний земельний кадастр», п. 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державний земельний кадастр», суд
Позов задовольнити повністю.
Зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди ОСОБА_1 в користуванні земельною ділянкою, кадастровий номер 0722484000:01:000:0568, загальною площею 0,1299 га, що розташована за адресою: Волинська область, Володимирський район, село Крухиничі, шляхом:
- звільнення ОСОБА_2 самовільно зайнятої частини земельної ділянки, кадастровий номер 0722484000:01:000:0568, розмір порушення складає 0,0494 га (494 м.кв), зображений на додатку № 2 до висновку експерта № 2604;
- відновлення межових знаків між земельними ділянками, кадастровий номер 0722484000:01:000:0568, площею 0,1299 га (належною позивачу ОСОБА_1 ) та кадастровий номер 0722484000:01:000:0650, площею 0,2500 га (належною відповідачу ОСОБА_2 ), розташованих за адресою: Волинська область, Володимирський район, село Крухиничі, за даними земельно-кадастрової документації.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору у розмірі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп., витрати за проведення земельно-технічної експертизи в сумі 15145 (п'ятнадцять тисяч сто сорок п'ять) грн 60 коп. та 8000 (вісім тисяч) грн витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Волинського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30 - денний строк з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому відповідного рішення суду.
Позивач: ОСОБА_1 , адреса: АДРЕСА_1 , РНОКПП - НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_2 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_4 .
Суддя Локачинського районного суду Т. О. Кідиба