12 грудня 2007 р.
№ 2/224
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
Перепічая В.С., ( головуючого )
Вовка І.В.,
Стратієнко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві касаційну скаргу
Приватного підприємства "ГІР і К"
на постанову
Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 року
у справі за позовом
Приватного підприємства "ГІР і К"
до
Відкритого акціонерного товариства "Державна енергогенеруюча компанія" "Центренерго"
про
стягнення інфляційних сум та 3% річних
У червні 2007 року позивач звернувся до господарського суду м. Києва з позовною заявою до відповідача про стягнення інфляційних сум 332415,32 грн. та 3% річних у сумі 84930,53 грн. у зв'язку з невиконанням зобов'язання з оплати заборгованості в сумі 944164,93 грн., стягнутої за рішенням господарського суду м. Києва від 23.07.2003 року в справі № 2/159, за період прострочення виконання грошового зобов'язання з червня 2004 року по квітень 2007 року.
Рішенням господарського суду м. Києва від 18.07.2007 року в позові відмовлено.
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 року зазначене рішення суду першої інстанції залишено без змін.
У касаційній скарзі позивач вважає, що судом порушено норми матеріального та процесуального права, і тому просить прийняті ним рішення скасувати та позов задовольнити.
У відзиві на касаційну скаргу відповідач вважає, що оскаржені судові рішення законні, та просить залишити їх без змін, а касаційну скаргу без задоволення.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши доводи касаційної скарги та відзиву на неї, перевіривши матеріали справи і прийняті в ній судові рішення, суд вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Як вбачається із матеріалів справи, що постановою державної виконавчої служби від 01.10.2003 року було відкрито виконавче провадження з виконання наказу № 2/159 виданого 02.08.2003 року господарським судом м. Києва про стягнення з ВАТ "ДЕК Центренерго" 977839,80 грн. на користь ВІФ "ГІР", а постановою № 667/10 від 23.02.2004 року Державної виконавчої служби зупинено виконавче провадження щодо ВАТ "Державна енергогенеруюча компанія "Центренерго" у зв'язку у порушенням справи про банкрутство боржника та введення мораторію на задоволення вимог кредиторів до її розгляду.
Предметом даного судового розгляду є вимоги про стягнення з відповідача інфляційних сум і 3% річних за період з червня 2004 року по квітень 2007 року у зв'язку з простроченням виконання грошового зобов'язання з оплати заборгованості стягнутої судовим рішенням.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п.п. 1,6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 29.12.1976 року № 11 "Про судове рішення", рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги процесуального законодавства і всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин, а за їх відсутності -на підставі закону, що регулює подібні відносини, або виходячи із загальних засад і змісту законодавства України.
Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.
Мотивувальна частина рішення повинна містити встановлені судом обставини, які мають значення для справи, їх юридичну оцінку, а також оцінку всіх доказів, розрахунки, з яких суд виходив при задоволенні грошових та інших майнових вимог. Визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд має це обґрунтувати.
Прийняті у даній справі судові рішення цим вимогам не відповідають.
Так, зробивши висновок про недоведеність позивачем обставин щодо невиконання відповідачем наказу господарського суду м. Києва від 02.08.2003 року в справі № 2/159 про стягнення заборгованості на яку нараховані спірні суми за цим позовом суди обох інстанцій в порушення вимог ст.ст. 38,43 Господарського процесуального кодексу України не вжили заходів з встановлення цих обставин. До того ж, погодившись з висновком суду першої інстанції про недоведеність позивачем обставин щодо невиконання зазначеного наказу господарського суду, апеляційний суд, одночасно зробив висновок про невиконання відповідачем цього наказу у зв'язку з введення мораторію в справі про банкрутство.
Згідно абзацу 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" мораторій на задоволення вимог кредиторів -це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань та зобов'язань щодо податків і зборів (обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
За вимогами частин першої та другої статті 14 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження в справі про банкрутство, протягом тридцяти днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов'язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують.
Вимогами конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, - не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає.
Проте, судами попередніх інстанцій зазначеного не було враховано та обставин щодо заявлення позивачем вимог з основної заборгованості в справі про банкрутство у встановлений строк не з'ясовано.
Абзацом шостим статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" передбачено, що конкурсні кредитори -це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори -це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
У той же час, суди не звернули уваги на вимоги зазначеної норми матеріального права та не з'ясували яким кредитором конкурсним чи поточним є позивач за вимогами про стягнення сум нарахованих за ст. 625 ЦК України.
Разом з цим, судам слід було мати на увазі, що дія мораторію не поширюється на задоволення вимог поточних кредиторів (абзаци 6 та 24 статті 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Водночас, дійшовши висновку про втрату позивачем права на стягнення сум нарахованих за ст. 625 ЦК України суди обох інстанцій не обґрунтували такий висновок відповідними нормами матеріального права, обмежившись загальним посиланням на закон.
За таких обставин, оскаржені судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, і тому вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду необхідно врахувати викладене і вирішити спір з дотриманим вимог закону.
З огляду наведеного та керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119-11112 Господарського процесуального кодексу України Вищий господарський суд України,
Касаційну скаргу Приватного підприємства "ГІР і К" задовольнити частково.
Постанову Київського апеляційного господарського суду від 11.09.2007 року та рішення господарського суду м. Києва від 18.07.2007 року скасувати, і справу № 2/224 передати на новий розгляд до суду першої інстанції в іншому складі.
Головуючий, суддя В.Перепічай
Судді І.Вовк
Л.Стратієнко