справа № 753/8319/24 головуючий у суді І інстанції Мицик Ю.С.
провадження № 22-ц/824/3802/2025 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.
08 квітня 2025 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого судді - Березовенко Р.В.,
суддів: Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,
з участю секретаря Щавлінського С.Р.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації поданою керівником - Поліщуком Олексієм Володимировичем на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини,-
У провадженні Дарницького районного суду міста Києва перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 02 вересня 2024 року зобов'язано Службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації надати суду висновок щодо розв'язання спору про визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано обов'язковою явку представника третьої особи Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації в судові засідання у справі, закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті на 15 жовтня 2024 року.
У судове засідання призначене на 15 жовтня 2024 року представник третьої особи не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином. Про причини своєї неявки до суду представник Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації суд не повідомив, висновок щодо розв'язання спору у вказаній справі не надано та не повідомлено суд про причини невиконання ухвали суду.
У судовому засіданні представник позивача адвокат Ломанов Д.О. заявив клопотання про застосування до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації заходів процесуального примусу у виді штрафу, оскільки неподання висновку щодо розв'язання спору перешкоджає розгляду справи.
Ухвалою Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року заяву представника позивача ОСОБА_1 адвоката Ломанова Д.О. задоволено. Застосовано до Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації захід процесуального примусу у виді штрафу. Стягнуто зі Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної у місті Києві державної адміністрації в дохід державного бюджету штраф у сумі 0,3 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 908 гривень 40 коп.
Не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції керівник Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації - Поліщук Олексій Володимирович, 30 жовтня 2024 року через систему Електронний суд подав апеляційну скаргу до Київського апеляційного суду, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просив скасувати ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року.
Апелянт вказав на хибність висновків суду першої інстанції, оскільки стороною позивача, яка заявила клопотання про застосування заходів процесуального примусу, недоведено, що учасник судового процесу протиправно, несумлінно та неналежно виконує належні йому процесуальні права та обов'язки, з корисливим або особистим мотивом, що завдають шкоду інтересам правосуддя та (або) інтересам осіб, які беруть участь у справі, або недобросовісно поводить себе в інших формах, що є зловживанням процесуальними правами.
Зі сторони відповідача ОСОБА_2 та його представника по справі не було жодних заяв щодо цього. Тобто суд прийняв рішення виключно на підставі заяви представника позивача щодо третьої особи, яка через особливість розгляду зазначеної справи не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору. А враховуючи те, що при вирішенні спору вирішується питання щодо місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а сторона відповідача не подавала зустрічного позову щодо визначення місця проживання дитини і таким чином вони не претендують на оспорювання факту питання проживання дитини разом із матір'ю ОСОБА_1 , третя особа - Служба, апріорі, залучена в інтересах дитини і відповідно позивача.
Служба має Електронний кабінет у підсистемі «Електронний суд» ЄСІСТ. Однак, існують певні труднощі у відслідковуванні своєчасності всіх надісланих документів в електронній формі, пов'язані із неврегульованістю посадових обов'язків працівників Служби щодо цього, що ніяк не є прямими зловживаннями процесуальних обов'язків стороною по справі, так як це не стосується розгляду конкретної справи в суді. Наразі питання врегульовано.
Суд не зважив, що Служба не є суб'єктом складання та підписання висновку органу опіки та піклування. Таке право має лише орган опіки та піклування, яким відповідно до ст. 56 ЦК України є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад.
Представники Служби можуть бути залучені у дорадчий орган - Комісію з питань захисту прав дитини, в даному випадку, Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації. Про це було вказано в листі-клопотанні вих. №103008-2315 від 05 липня 2024 року. Крім цього, представником Служби у листі було зазначено, щоб розгляд справи здійснювався без присутності в судовому засіданні представника Служби, принаймні до винесення і направлення висновку органу опіки та піклування.
Оскільки ухвала суду про витребування висновку органу опіки та піклування, Службою фактично отримано у жовтні місяці, то через навантаження і не можливістю включити у вже визначений перелік питань, прийнято рішення розглянути питання щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_4 разом із матір'ю ОСОБА_1 на 13 листопада 2024 року. Однак, місцевий суд на це не зважив, поклавши всю відповідальність лише на третю особу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 02 грудня 2024 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації поданою керівником - Поліщуком Олексієм Володимировичем на ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації про визначення місця проживання дитини, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 27 грудня 2024 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.
У судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Ломанов Денис Олександрович заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважаючи ухвалу суду першої інстанції законною та обґрунтованою.
Представник апелянта та інші учасники справи в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомлені про місце, час і дату розгляду справи в апеляційній інстанції, заяв та клопотань не надходило, однак їх неявка згідно вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.
Заслухавши думку учасника справи, який прибув у судове засідання, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що оскаржувана ухвала означеним вище вимогам відповідає, виходячи з наступного.
Постановляючи оскаржувану ухвалу суд першої інстанції вважав, що поведінка третьої особи по справі - Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, яка виявилася у невиконанні ухвали суду від 02 вересня 2024 року про надання висновку щодо розв'язання спору про визначення місця проживання дитини та неявка представника третьої особи в судове засідання, явка якого в судове засідання була визнана судом обов'язковою, неповідомлення про причини невиконання ухвали суду від 02 вересня 2024 року явно свідчить про свідоме зловживання третьою особою своїми процесуальними правами, які спрямовані на безпідставне перешкоджання розгляду справи, що суперечить завданням цивільного судочинства. З метою запобігання створенню протиправних перешкод у здійсненні судочинства, на підставі ч. 1 ст. 148 ЦПК України суд першої інстанції застосував захід процесуального примусу у виді штрафу в сумі 0,3 розмірів прожиткового мінімуму, що становить 908,40 грн.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з нижченаведених підстав.
Процесуально-правові засади щодо заходів процесуального примусу в цивільному судочинстві передбачені Главою 9 Розділу І ЦПК України.
Згідно із частиною першою статті 144 ЦПК України заходами процесуального примусу є: 1) попередження; 2) видалення із залу судового засідання; 3) тимчасове вилучення доказів для дослідження судом; 4) привід; 5) штраф.
За правилом частини першої статті 148 ЦПК України суд може постановити ухвалу про стягнення в дохід державного бюджету з відповідної особи штрафу у сумі від 0, 3 до трьох розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб у випадках: 1) невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу; 2) зловживання процесуальними правами, вчинення дій або допущення бездіяльності з метою перешкоджання судочинству; 3) неповідомлення суду про неможливість подати докази, витребувані судом, або неподання таких доказів без поважних причин; 4) невиконання ухвали про забезпечення позову або доказів, ненадання копії відзиву на позов, апеляційну чи касаційну скаргу, відповіді на відзив, заперечення іншому учаснику справи у встановлений судом строк; 5) порушення заборон, встановлених частиною дев'ятою статті 203 цього Кодексу.
Отже, виходячи з наведених норм, суд може постановити ухвалу про стягнення штрафу за невиконання процесуальних обов'язків, зокрема ухилення від вчинення дій, покладених судом на учасника судового процесу.
Органи державної влади та органи місцевого самоврядування можуть бути залучені судом до участі у справі або брати участь у справі за своєю ініціативою для подання висновків на виконання своїх повноважень. Участь зазначених органів у судовому процесі для подання висновків у справі є обов'язковою у випадках, встановлених законом, або якщо суд визнає це за необхідне (ч. 6 ст. 56 ЦПК України).
При розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (ч. ч. 4-6 ст. 19 СК України).
Стаття 56 ЦК України визначає, що органами опіки та піклування є районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад. Права та обов'язки органів, на які покладено здійснення опіки та піклування, щодо забезпечення прав та інтересів фізичних осіб, які потребують опіки та піклування, встановлюються законом та іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до п. 3 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №866 від 24 вересня 2008 року, органами опіки та піклування є районні, районні у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчі органи міських, районних у містах, сільських, селищних рад, у тому числі об'єднаних територіальних громад (далі - органи опіки та піклування), які провадять діяльність із соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі забезпечення їх права на виховання у сім'ї, надання статусу дитини-сироти та дитини, позбавленої батьківського піклування, дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів, влаштування дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування, встановлення опіки та піклування над дітьми-сиротами та дітьми, позбавленими батьківського піклування, із захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей.
Безпосереднє ведення справ і координація діяльності стосовно захисту прав дітей, зокрема дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, а також стосовно здійснення передбачених законодавством заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству стосовно дітей та за участю дітей покладаються на служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих органів міських, районних у містах (у разі їх утворення) рад, сільських, селищних рад об'єднаних територіальних громад (далі - служби у справах дітей).
Для здійснення визначених законом повноважень щодо захисту прав дітей міські, районні у містах (у разі їх утворення), сільські, селищні ради об'єднаних територіальних громад забезпечують, у тому числі, утворення служб у справах дітей.
Відповідно до положення про Службу у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, розміщеного на офіційному вебпорталі районної адміністрації, служба є самостійним структурним підрозділом Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації.
Порядок підготовки висновку у разі виникнення спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини викладено у п. 72 Порядку №866 від 24 вересня 2008 року. Так, для розв'язання спору між батьками щодо визначення місця проживання дитини один із батьків подає службі у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини, довідку з місця навчання, виховання дитини, довідку про сплату аліментів (у разі наявності). Під час розв'язання спорів між батьками щодо визначення місця проживання (перебування) дитини служба у справах дітей повинна керуватися найкращими інтересами дитини з урахуванням рівних прав та обов'язків матері та батька щодо дитини. Працівник служби у справах дітей за місцем проживання (перебування) дитини проводить бесіду з батьками та відвідує дитину за місцем проживання, про що складає акт обстеження умов проживання за формою згідно з додатком 9, а також звертається до соціального закладу та/або фахівця із соціальної роботи для забезпечення проведення оцінки потреб сім'ї з метою встановлення спроможності матері, батька виконувати обов'язки з виховання дитини та догляду за нею. Після обстеження житлово-побутових умов, проведення бесіди з батьками та дитиною служба у справах дітей складає висновок про визначення місця проживання дитини і подає його органу опіки та піклування для прийняття відповідного рішення.
Наведені положення законодавства спростовують позицію апелянта щодо відсутності у нього повноважень на складання та підписання висновку про визначення місця проживання дитини, адже Дніпровська районна в місті Києві державна адміністрація як орган опіки та піклування лише затверджує висновок, складений Службою.
Більш того, ані в апеляційній скарзі, ані в листі від 05 липня 2024 року за вих. №103008-2315, представник Служби не надав інформацію про вчинення усіх передбачених законом дій, які передують складенню висновку, наявність такого висновку, який не затверджений Дніпровською районною в місті Києві державною адміністрацією як органом опіки та піклування.
Доводи апеляційної скарги про несвоєчасне отримання Службою ухвали районного суду від 02 вересня 2024 року колегія суддів вважає безпідставними, адже обов'язок подати суду висновок про визначення місця проживання дитини виник у Служби на підставі Закону, а не ухвали суду.
Крім того, згідно з частиною 6 статті 14 ЦПК України, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Відповідно до ч. 4 ст. 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Копію ухвали суду від 02 вересня 2024 року третьою особою отримано 06 вересня 2024 року шляхом направлення до електронного кабінету користувача системи «Електронний суд».
Отже, несвоєчасне отримання ухвали суду від 02 вересня 2024 року у зв'язку з організаційними проблемами Служби та районної адміністрації, не є поважною причиною її невиконання.
Крім того, визнання судом обов'язковою явку учасника справи унеможливлює розгляд справи без її участі. У цій справі місцевий суд ухвалою від 02 вересня 2024 року визнав явку Служби у судове засідання обов'язковою, явно вважаючи неможливим розгляд справи без участі третьої особи на підставі її клопотання від 05 липня 2024 року.
На переконання колегії суддів, Служба як спеціально утворений суб'єкт для захисту особистих, майнових і житлових прав дітей, будучи обізнаним про наявність судового провадження у цій справі, ненадавши у встановлені законом строки висновок про визначення місця проживання дитини, діяла не в найкращих інтересах малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виконала вимогу суду щодо явки в судове засідання на 15 жовтня 2024 року, а тому місцевий суд правомірно застосував до третьої особи захід процесуального примусу.
Інші доводи апеляційної скарги про незаконність та необґрунтованість ухвали суду першої інстанції, порушення судом норм процесуального та матеріального права при її постановленні, на переконання апеляційного суду, також не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи, а зводяться виключно до незгоди апелянта із оскаржуваною ухвалою.
Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала не підлягає скасуванню, як така, що постановлена з додержанням вимог закону.
Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд
Апеляційну скаргу Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації подану керівником - Поліщуком Олексієм Володимировичем - залишити без задоволення.
Ухвалу Дарницького районного суду міста Києва від 15 жовтня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2025 року.
Головуючий: Р.В. Березовенко
Судді: О.Ф. Лапчевська
Г.І. Мостова