Апеляційне провадження Доповідач- Ратнікова В.М.
№ 22-ц/824/2605/2025
м. Київ Справа № 759/2216/24
07 квітня 2025 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Ратнікової В.М.
суддів - Левенця Б.Б.
- Ящук Т.І.
при секретарі - Уляницькій М.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірини Зеновіївни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року, ухвалене під головуванням судді Журибеди О.М., у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Позовні вимоги обгрунтовував тим, що 17 вересня 2022 року на розі бул. Ромена Ролана та вул. Тулузи сталася ДТП за участю автомобіля DAEWOO Lanos д.н.з. НОМЕР_1 , під його керуванням, та поліцейського автомобіля TOYOTA Prius д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням поліцейського ОСОБА_3 . Останній рухався через регульоване перехрестя на червоний сигнал світлофора без увімкненого проблискового маячка червоного кольору та спеціального звукового сигналу.
За результатами ДТП поліцейським екіпажем на чолі з ОСОБА_4 , який рухався позаду поліцейського автомобіля в напрямку його руху, стосовно позивачаОСОБА_1 було складено адміністративний протокол ААД № 147040 за ст. 124 КУнАП.
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 10 листопада 2022 року закрито провадження по адміністративній справі № 759/12885/2 за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_1 на підіставі ст. 247 КУпАП через відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року постанова суду першої інстанції змінена в мотивувальній частині, разом з тим підтверджено закриття провадження відносно ОСОБА_1 на підставі ст. 247 КУпАП через відсутність події і складу адміністративного правопорушення. Постанова набула законної сили.
Позивач зазначав, що внаслідок незаконного притягнення його до адміністративної відповідальності він зазнав моральної шкоди. Будучи з самого початку впевненим у невинуватості у вчиненні ДТП, він був обурений і ображений незаконним складання проти нього адміністративного протоколу за результатом ДТП, ігноруванням працівниками поліції очевидних фактів.Він мусив тривалийчас, понад 11 місяців,добиватися справедливості для себе через виснажливі судові засідання.
Моральна шкода обгрунтовується, крім іншого, ще й тим, що працівники поліції,які складали адміністративний протокол відноснонього,ОСОБА_1 , діяли свідомо і навмисно викривили обставини ДТП, що слідує з даних нагрудної камери відеоспостережепия поліцейського ОСОБА_4 , де співробітники поліції визнають протиправні дії водія поліцейського автомобіля ОСОБА_3 , тим не менш свідомо, вочевидь діючи з мотивів професійної солідарності, складають протокол на іншу особу- позивача ОСОБА_1 . Окремим фактом заподіяння йому моральних страждань стали образливі вислови з боку поліцейських на його адресу, які допускали співробітники поліції у спілкуванні між собою, що також зафіксовано на нагрудній камері відеоспостереження поліції.
Через незаконне притягнення до адміністративної відповідальності і тривалий час розгляду справи, який був спровокований діями відповідача через написання безпідставної апеляційної скарги, він був позбавлений можливості вчасно відремонтувати належний йому автомобіль, що зумовило додаткові труднощі для нього та необхідність змінити звичайний спосіб життя для себе та своєї сім'ї.
Загальний розмір моральної шкоди за весь час незаконного притягнення до адміністративної відповідальностіпозивач оцінює у розмірі 78 100 грн (11 міс. х 7 100 грн).
Крім того, незаконне притягнення до адміністративної відповідальності змусило його користуватися послугами адвокатів. За весь час розгляду адміністративного протоколу він користувався правовою допомогою двох адвокатів Крилевець М.С. (Брюховецька) та Решка С.С . Відповідно до укладених договорів та додатків до них, актів виконаних робіт та приходних ордерів, розписок, на правову допомогу адвокатів ним було витрачено 79 500 грн.
За час розгляду справи адвокатами було підготовлено 2 адвокатських запити, заява про відвід суддді, двічі адвокатом направлялись виклики до суду, втрачений час на це становить 1 година, а вартість самої поштової кореспонденції 60,00 грн.
З урахуванням наведених обставин, позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути на його користь за рахунок державного бюджету України шляхом бсзспірпого списання з Єдиного казначейського рахунку компенсацію завданої незаконними діями співробітників Департаменту патрульної поліції по незаконному притягненню до кримінальної відповідальності моральної шкоди у розмірі 78 100 гри., витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 79 500 гри., інших витрат 66 грн, а всього 157 666 грн.
Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду задоволено.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безпірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 компенсацію, завдану незаконними діями співробітників Департаменту патрульної поліції по незаконному стягненню до кримінальної відповідальності, моральної шкоди у розмірі 78100 грн, витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 79500 грн, інших витрат 66 грн, а всього 157 666 грн.
Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безпірного списання з єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6000 грн.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, представник відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірина Зеновіївна подала апеляційну скаргу, в якій за результатом апеляційного перегляду справи просить скасувати рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі
В обґрунтування змісту вимог апеляційної скарги зазначає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є незаконним та необгрунтованим, винесене при неповному з'ясуванні та недоведеності обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм процесуального права та невірним застосуванням норм матеріального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не враховано, що протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, а складається уповноваженою особою за наслідками вчинення адміністративного правопорушення у порядку та випадках, встановлених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення, в розумінні статті 251 КУпАП, є доказом у справі про адміністративне правопорушення.
Отже, протокол про адміністративне правопорушення є лише документом, в якому зафіксовані певні обставини, відтак, сам по собі протокол не породжує правовідносин, що можуть бути предметом спору, він не створює юридичних наслідків у формі прав, обов'язків, їх зміни чи припинення, безпосередньо не впливає на права та обов'язки особи, щодо якої він складений, та не є обов'язковим для виконання, отже не є нормативно-правовим актом чи правовим актом індивідуальної дії.
Правова позиція по даному питанню висловлена Київським апеляційним адміністративним судом в ухвалі у справі № 754/10852/17 та постанові від 26.10.2017 у справі № 757/6550/17-а, Вищим адміністративним судом України в ухвалі від 12.10.2016 в справі № 161/5061/16-а, ухвалі від 11.01.2017 в справі № 555/1627/16-а, ухвалі від 01.02.2017 в справі № 824/502/16-а, Верховним Судом у постанові від 26.09.2018 у справі № 757/6550/17-а, у постанові у справі № 420/647/19 від 10 липня 2020 року.
Зазначає, що відповідно до постанови Святошинського районного суду м. Києва від 10.11.2022 року та постанови Київського Апеляційного суду від 01.08.2023 року у справі №759/12885/22 внаслідок розгляду протоколу про адміністративне правопорушення серії ААД №147040 від 17.09.2022 року за ст. 124 КУпАП, на який посилається позивач, дії інспектора не були визнані протиправними чи незаконними, щодо складання протоколу.
Також у матеріалах справи відсутні докази позивача на підтвердження відкриття кримінального провадження, як на доказ того, що він вважає дії поліцейських незаконними та бажає справедливої сатисфакції.
До того ж, законодавець передбачив можливість потерпілої сторони подавати цивільний позов у кримінальному провадженні задля повного, об'єктивного та справедливого дослідження доказів, встановлення причинно-наслідкових зв'язків та підтвердження чи спростування самого факту вчинення незаконних/протиправних дій.
Таким чином, на переконання сторони відповідача, при ухваленні рішення суд першої інстанції не врахував вищенаведені правові норми та постанову Верховного Суду від 21 жовтня 2020 року у справі № 312/262/18 (провадження № 61-14401св19), в якій зазначено, що сам факт закриття справи про адміністративне правопорушення не тягне обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру і не може бути доказом того, що дії та бездіяльність відповідачів заподіяли позивачу моральну шкоду.
Крім того, при винесені рішення суд першої інстанції застосував норми матеріального права Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», однак судом першої інстанції не враховано те, щоДепартамент патрульної поліції та його структурні підрозділи не підпадають під дію вказаного закону, оскільки не є суб'єктами органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органівдосудового розслідування, прокуратури та суду. Тому дія Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду», не поширюється на правовідносини, де суб'єктом є інспектор патрульної поліції, зокрема, щодо розгляду адміністративної справи та складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Щодо відшкодування моральної шкоди сторона відповідача зазначає, що у деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювана шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
При цьому, заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Сторона відповідачаДепартаменту патрульної поліції вважає, що суд першої інстанції при винесені рішення не встановив причино-наслідковий зв'язокміж діями поліцейського та завданою позивачу шкодою, неповністю дослідив матеріали справи, не взяв до уваги, що у матеріалах справи відсутні будь- які підтверджуючі документи заподіяння позивачу сильних душевних страждань, не вказано та не доведено, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) відповідача вони заподіяні, не визначив співмірність розміру відшкодування, а тому дійшов хибного висновку щодо задоволення позовних вимог у повному обсязі.
В частині відшкодування матеріальної шкоди, яка складається із витрат позивача на правничу допомогу у справі №759/12885/22 про адміністративне правопорушення, сторона відповідача зазначає, що витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Отже, витрати, пов'язані із наданням правової допомоги (оплата послуг адвоката) не є тотожними реальним збиткам (грошовій вартості втраченого майна та додаткових витрат на його відновлення) та не набувають відповідних ознак унаслідок нереалізації права на їх відшкодування у передбаченому законом порядку.
В частині порушення норм процесуального права сторона відповідача вказує на те, що позовна заява подана без додержання вимог ст. 175 ЦПК України, а саме: в ній не заначено реєстраційний номер облікової картки платника податків (для фізичних осіб) відомості про наявність або відсутність електронного кабінету у позивача та у його представника адвоката.
А тому суд першої інстанції після відкриття провадження у справі повинен був встановити, що позовна заява подана з порушенням вимог ст.175 ЦПК України та, у відповідності ч.11 ст.187 ЦПК України, вказана позовна заява підлягала залишенню без руху, однак ця норма закону судом першої інстанції не була виконана.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_1 адвокат Решко Стефан Стефанович просить апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Зазначає, що з аналогічних правовідносин є рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного суду № 370/463/21 від 06.12.2023року, яким надані висновки з усіх спірних питань у аналогічній справі, а також рішення Верховного Суду від 05.02.2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18).
Згідно вказаного рішення, яке в силу вимог ст. 263 ЦПК України є обов'язковим у правозастосовчій практиці, на підставі п. 4 ч. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом, виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення. Тобто, здійснення провадження у справі про притягнення особи до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, затримання особи, отримання пояснень та інше).
З урахуванням викладеного, не має значення чи визнавались дії інспектора поліції протиправними чи ні, позаяк відповідальність передбачена спеціальним Законом наступає незалежно від вини посадової особи.
Відшкодування моральної шкоди проводиться незалежно від того, чи застосовувалися з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом. У позовній заяві позивачем детально описано суть моральної шкоди: переживання, дискомфорт і страждання, яких зазнав позивач через вочевидь незаконне і свавільне складення відносно нього протоколу про адмінправопорушення при очевидних обставинах.
Щодо заперечень проти стягнення витрат на правову допомогу з мотивів необхідності їх стягнення тільки в процесуальному порядку (в рамках провадження у справі про адміністративну відповідальність), то, на переконання сторони позивача, така позиція відповідача також не відповідає ні нормам Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», яким, як спеціальним Законом прямо передбачена можливість відшкодування саме таких витрат, ні позиції Верховного Суду (постанова № 370/463/21 від 06.12.2023).
Решта доводів відповідача є надуманими і з правової точки зору значення для правильного вирішення справи не мають.
Сторона позивача просить суд апеляційної інстанції вирішити питання про розподіл судових витрат, які збільшаться за рахунок підготовки до розгляду та розгляду справи в апеляційній інстанції.
Рух справи у суді апеляційної інстанції
Автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 12 вересня 2024 року визначено склад колегії суддів: ОСОБА_6 - головуючий суддя, судді: Желепа О.В., Мазурик О.Ф. для розгляду справи №759/2216/24.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 07 жовтня 2024 року відкрито апеляційне провадження у даній справі.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 29 жовтня 2024 року провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду справи № 335/6977/22.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 16 січня 2025 року звільнено ОСОБА_6 з посади судді Київського апеляційного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
На підставі розпорядження керівника апарату від 20 січня 2025 року призначено повторний автоматизований розподіл цивільної справи №759/2216/24.
Повторним автоматизованим розподілом судової справи між суддями Київського апеляційного суду від 20 січня 2025 року визначено склад колегії суддів: головуючий суддя: Ратнікова В.М., судді Левенець Б.Б., Борисова О.В. для розгляду справи №759/2216/24.
12 березня 2025 року представник позивача ОСОБА_1 адвокат Решко С.С. подав до апеляційного суду додаткові пояснення в яких посилається на те, що постановою Великої Палати Верховного Суду від 22.01.2025 року у справі № 335/6977/22 виснувано, що відповідач не є суб?єктом відповідальності за ст. 1176 ЦК України та Закону України № 266/94-ВР, так як не є суб?єктом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність у розумінні ст.2 Закону. Крім того, Верховним Судом зазначено, що складання протоколу про адміністративне правопорушення є формою фіксації адміністративного правопорушення і не є рішенням яке тягне за собою виникнення у особи яка приятгується до відповідальності прав та обов?язків. Отже, відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, визначених ст. 1174 ЦК України.
Отже, очевидний за позицією Верховного Суду характер протиправності дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції. У справі, що розглядається судом, на переконання позивача, у діях співробітників поліції якраз наявні виключні підстави для відповідальності, як ознаки свавілля під час складання протоколу відносно позивача, так як у матеріалах справи серед доказів наявний запис нагрудної камери поліцейського ОСОБА_4. № 473565 (хронометраж часу 16:13:23-16:16:08) на якому міститься розмова між двома поліцейськими, які склали протокол відносно позивача, щодо дійсних обставин ДТП, а не тих, які зазначені в протоколі. Просив рішення суду першої інстанції змінити в частині правової підстави відповідальності відповідача - на підставі ст. 1174 ЦК України. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 березня 2025 року поновлено провадження у цивільній справі за апеляційною скаргою представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірини Зеновіївни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 17 березня 2025 року призначено справу до розглядуу відкритому судовому засіданні з повідомленням учасників справи.
Відповідно до протоколу автоматизованої зміни складу колегії суддів від 07 квітня 2025 року, у зв'язку із заплановою відпусткою судді Борисової О.В. для розгляду даної цивільної справи №759/2216/24 за апеляційною скаргою представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірини Зеновіївни на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року у складі колегії Ратнікової В.М., Левенця Б.Б. визначено суддю Ящук Т.І.
В судовому засіданні апеляційного суду представник відповідача Департаменту патрульної поліції Олійник Ірина Зеновіївна повністю підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задовольнити.
Представник прозивача ОСОБА_1 адвокат Решко Стефан Стефанович в судовому засіданні просив скаргу задовольнити частково. Рішення суду першої інстанції змінити в частині правової підстави відповідальності відповідача - на підставі ст. 1174 ЦК України. В іншій частині рішення суду залишити без змін.
Представник третьої особа Головного територіальногоуправління Державного казначейства у місті Києві в судове засідання не з?явився, про день та час слухання справи апеляційним судом повідомлений у встановленому порядку, а тому колегія суддів вважає можливим розгляд справи у відсутнсті представника третьої особи.
Заслухавши доповідь судді Ратнікової В.М., пояснення учасників справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, вивчивши наявні у справі докази, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірини Зеновіївни підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено, що 17.09.2022 року на розі бул. Ромена Ролана та вул. Тулузи сталася ДТП за участю автомобіля «Daewoo lanos», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_1 , та поліцейського автомобіля «Toyota Prius», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням поліцейського ОСОБА_3 .
За результатами ДТП було складено адміністративний протокол серії ААД №147040 за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_1 .
Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 10.11.2022 року у справі № 759/12885/22 провадження в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП було закрито у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Постановою Київського апеляційного суду від 01.08.2023 року апеляційний суд прийшов до висновку, що провадження у справі стосовно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із недоведеністю, а постанова судді підлягає зміні у мотивувальній частині.
Також встановлено, що ОСОБА_1 при розгляді судом протоколу про вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП , у справі № 759/12885/22 надавалась пофесійна правнича допомога адвокатом Решко С.С. на підставі договору про надання адвокатський послуг №1/10 від 03.10.2022 року та адвокатським об'єднанням «Горо Лігал» на підставі договору №03/10/22 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 03.10.2022 року.
Відповідно до укладених договорів та додатків до них, актів виконаних робіт та приходних ордерів, розписок, ОСОБА_1 на правову допомогу адвокатів було витрачено 79 500 грн.
Також, ОСОБА_1 були понесені витрати на поштове листування у розмірі 66,00 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» прийшов до висновку, що з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 належить стягнути моральну шкоду, розмір якої з урахуванням вимог розумності, співмірності, достатності та справедливості становить 78100, 00 грн.
Також, керуючись ст.ст. 133, 141 ЦПК України, суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з Державного бюджету України на користь позивача судових витрат, пов'язаних зі сплатою витрат на професійну правничу допомогу при розгляді протоколу про притягнення до адмінстративної відповідальності в розмірі 79500 грн та витрат на поштове листування у розмірі 66 грн.
Суд апеляційної інстанції не погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року не відповідає.
Щодо позовних вимог про стягнення відшкодування моральної шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
Стаття 23 ЦК України передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав, яка полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади чи місцевого самоврядування та їх посадовими особами, які є відмінними від загальних підстав деліктної відповідальності.
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (частина перша статті 1173 ЦК України).
Шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (частина перша статті 1174 ЦК України).
Усталеним у доктрині цивільного права та національній судові практиці є підхід, за якого для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди має бути встановлено наявність одночасно трьох умов: неправомірність (протиправність) дій посадових або службових осіб державного органу; шкода; причинно-наслідковий зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Тягар доведення наявності цих умов покладається на позивача, який звертається з позовом про відшкодування шкоди на підставі статей 1173, 1174 ЦК України (див. близькі за змістом висновки у пункті 8.49.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 925/556/21).
У пункті 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 вказано що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Отже, для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб органів державної влади у виді відшкодування шкоди обов'язковою є сукупність трьох умов: дії органу (посадових або службових осіб) повинні мати протиправний характер, шкода та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою. Вина посадових осіб органів державної влади не є обов'язковою. Тягар доведення наявності зазначених трьох умов покладається на позивача, який звернувся до суду з позовом про відшкодування шкоди.
Відповідно до статті 251 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення є джерелом доказів у справі. Обов'язок зі збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім'я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.
Протокол підписується особою, яка його склала, і особою, яка притягається до адміністративної відповідальності; за наявності свідків і потерпілих протокол може бути підписано також і цими особами.
У разі відмови особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, від підписання протоколу, в ньому робиться запис про це. Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, має право подати пояснення і зауваження щодо змісту протоколу, які додаються до такого протоколу, а також викласти мотиви відмови від його підписання.
Під час складання протоколу особі, яка притягається до адміністративної відповідальності, роз'яснюють її права і обов'язки, передбачені статтею 268 цього Кодексу, про що робиться відмітка у протоколі.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2015 року № 1395 затверджено Інструкцію з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі (далі - Інструкція).
Особливості оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП, визначені у розділі ІХ Інструкції.
У разі порушення учасниками дорожнього руху Правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, на місці ДТП складається протокол про адміністративне правопорушення стосовно цих осіб, до якого додаються: 1) схема місця ДТП (додаток 8), яку підписують учасники ДТП та поліцейський; 2) пояснення учасників пригоди та свідків (у разі їх наявності); 3) показання технічних приладів (у разі їх наявності); 4) показання засобів фото- та/або відеоспостереження (у разі їх наявності); 5) інші матеріали, які необхідні для прийняття рішення у справі.
У випадках, коли для прийняття об'єктивного рішення виникає необхідність для отримання додаткових даних, поліцейський, який оформлює матеріали ДТП, протягом доби передає оформлені матеріали ДТП для подальшого розгляду уповноваженій особі підрозділу поліції, на території обслуговування якого сталася пригода.
Уповноважена особа підрозділу поліції під час розгляду матеріалів ДТП повинен(на) в найкоротший строк, але не більше одного місяця з дати вчинення ДТП, встановити всі обставини її скоєння, вжити інших заходів щодо об'єктивного визначення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене статтею 124 КУпАП, скласти відносно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та в п'ятиденний строк надіслати його до відповідного суду (пункти 1, 6, 7 розділу ІХ Інструкції).
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 13 березня 2019 року у справі № 712/7385/17 сформулювала висновок, що дії суб'єкта владних повноважень щодо складання протоколу без ухвалення рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності не породжують правових наслідків для особи та не порушують її права.
Велика Палати Верховного Суду також вже досліджувала питання порядку оскарження дій працівників поліції у разі складання протоколу про адміністративне правопорушення та у постанові від 19 червня 2019 року у справі № 638/3490/18 сформулювала такі висновки.
Складання протоколу є процесуальною дією суб'єкта владних повноважень, яка спрямована на фіксацію адміністративного правопорушення та відповідно до статті 251 КУпАП є предметом оцінки суду як доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Протокол не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Розгляд питання правомірності складання протоколу про адміністративне правопорушення в окремому позовному провадженні без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності та рішення суб'єкта владних повноважень, винесеного за результатами їх розгляду, сукупно з іншими доказами, не дозволить ефективно захистити та відновити (за наявності порушень) права особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.
Застосовним до розглядуваної справи є також висновок Верховного Суду, сформульований у постанові від 22 червня 2023 року у справі № 752/5417/19 про те, що факт складання поліцейським протоколу не вказує на фактичну вину особи в ДТП. Протокол є носієм доказової інформації, яка в подальшому може бути використана органом, який здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення з метою прийняття рішення щодо наявності або відсутності складу адміністративного правопорушення в діях особи. Протокол фіксує обставини та факти виявлених порушень законодавства та не є рішенням, що створює правові наслідки і не змінює стан суб'єктивних прав особи, оскільки таким рішенням є постанова, яка приймається на підставі протоколу.
Узагальнюючи висновки у питанні визначення правової природи протоколу про адміністративне правопорушення та функції патрульних поліцейських під час його складання, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 вказала на те, що на уповноважену особу підрозділу поліції під час оформлення матеріалів ДТП покладено обов'язок зафіксувати всі обставини її скоєння з визначенням особи, яка за встановленими обставинами та з високим ступенем вірогідності вчинила адміністративне правопорушення, скласти стосовно такої особи протокол про адміністративне правопорушення та надіслати його до суду.
Водночас, на патрульного поліцейського під час складення протоколу про адміністративне правопорушення покладено відмінну функцію ніж та, яку має виконати суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення. До повноважень патрульного поліцейського не належить встановлення та остаточна оцінка всіх обставини, які зафіксовані у протоколі, не надано повноважень проводити експертизу чи залучати спеціалістів, які володіють достатніми професійними знаннями для встановлення специфічних обставин. Фактично на уповноважену особу підрозділу поліції покладена обмежена функція, а саме: збирання та фіксація доказів стосовно обставин події, що відбулася.
Оцінку доказів патрульний поліцейський повинен здійснити такою мірою, як це потрібно для визначення ймовірної особи, дії якої містять ознаки складу адміністративного правопорушення. Висновки поліцейського є вірогідними та не мають для суду заздалегідь визначеного значення. Дії особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, ймовірно місять ознаки адміністративного правопорушення, але остаточні висновки, зокрема й про дійсно винну у правопорушенні особу, має зробити виключно суд.
Своєю чергою оцінку доказів, зібраних та зафіксованих патрульним поліцейським, та правову кваліфікацію дій особи, стосовно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, встановлених на підставі цих доказів, здійснює суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, зокрема, із залученням експерта і спеціаліста, а також за допомогою інших доказів.
Отже, оформлення патрульним поліцейським матеріалів про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху здійснюється ним на виконання покладених на нього функцій та завдань, а дії зі складання протоколу про адміністративне правопорушення не породжують правових наслідків для особи, щодо якої складено такий протокол, крім тих, що пов'язані з розглядом такого протоколу судом.
Протокол про адміністративне правопорушення, який є офіційним процесуальним документом, складається уповноваженою особою у встановленій формі і повинен містити відомості, потрібні для розгляду справи по суті, зокрема, зазначення характеру адміністративного правопорушення та нормативного акта, який передбачає відповідальність за таке правопорушення.
Як наголошувалося колегією суддів вище, протиправність дій чи бездіяльності посадової особи або органу є одним з обов'язкових елементів, встановлення якого створює сукупність підстав для виникнення обов'язку з відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, оскільки за змістом статей 1173, 1174 ЦК України підлягає відшкодуванню шкода, завдана не будь-якими, а саме незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади чи його посадової особи.
Під протиправністю потрібно розуміти безпосередню суперечність (невідповідність) рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта.
Як зазначалося вище, процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які полягають у фіксації адміністративного правопорушення, можуть бути оцінені на предмет відповідності закону чи іншому нормативному акту судом під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, оскільки оцінка таких дій без аналізу матеріалів про притягнення особи до адміністративної відповідальності сукупно з іншими доказами є неможливою.
Розгляд справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за статтею 124 КУпАП здійснюють судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів (стаття 221 КУпАП).
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
Згідно зі статтею 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Суд під час розгляду справи про адміністративне правопорушення встановлює, зокрема, чи відповідає протокол вимогам закону, чи його складено відповідно до статті 256 КУпАП, чи достатньо матеріалів та доказів для притягнення особи до адміністративної відповідальності тощо.
За результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, якщо за наявними у матеріалах справи доказами, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, схемою місця ДТП, показаннями технічних приладів, засобів фото- та/або відеоспостереження, висновком експертизи тощо, не підтверджено події чи складу адміністративного правопорушення, компетентний орган приймає рішення про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення. Під час розгляду справи про адміністративне правопорушення суд оцінює правомірність складання протоколу про адміністративне правопорушення, зокрема, чи складено його відповідно до статті 256 КУпАП уповноваженою на те особою та чи діяв патрульний поліцейський під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення відповідно до закону в межах покладених на нього функцій та завдань, про що зазначає у своїй постанові.
Невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, або складання неповноважною особою може мати наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення.
Отже, відповідність протоколу про адміністративне правопорушення (за формою чи змістом) вимогам закону, складення його уповноваженою особою, а також правомірність інших дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення може бути встановлено судом у справі про адміністративне правопорушення (близький за змістом висновок сформульовано у постанові Верховного Суду від 10 травня 2018 року у справі № 760/9462/16).
Відсутність у судовому рішенні, ухваленому за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, висновків суду про невідповідність (суперенчність) дій працівників патрульної поліції вимогам закону при складанні протоколу про адміністративне правопорушення не перешкоджає зверненню особи до суду з вимогами про відшкодування шкоди за очевидно протиправні чи навіть свавільні дії поліцейських.
У справах про відшкодування шкоди, завданої рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, його посадових осіб, позивач може доводити наявність очевидних ознак протиправності чи свавільності дій цих суб'єктів, які спричинили порушення прав, свобод або інтересів позивача.
Вирішуючи спір у справі про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, суд загальної юрисдикції може встановити наявність у діях працівників патрульної поліції під час складення протоколу про адміністративне правопорушення ознак очевидної протиправності, таких як: відсутність повноважень у працівника патрульної поліції на складання протоколу про адміністративне правопорушення, складання працівниками патрульної поліції протоколу про адміністративне правопорушення стосовно особи, яка не була учасником ДТП, тощо. Отже, очевидний характер протиправності дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення може бути встановлений судом загальної юрисдикції, зокрема й тоді, коли такі дії (бездіяльність, рішення) явно суперечать вимогам закону та порушують права, свободи або інтереси осіб, які звернулися до суду.
У наведеній категорії справ суд, з огляду на підстави позову, при вирішенні питання про те, чи мали дії або бездіяльність органів влади, їх посадових осіб, які становили втручання в право особи, ознаки свавільності, повинен оцінювати: чи були передбачені законом підстави (умови) для відповідних дій працівників поліції (у контексті цієї справи), чи були вони виправданими (необхідними) та пропорційними до конкретних обставин.
Втручання не буде свавільним, якщо: воно відбулося згідно із законом; воно переслідує легітимну мету і є пропорційним до цієї мети; воно є необхідним у демократичному суспільстві.
Отже при вирішенні спору про відшкодування шкоди суд може встановити протиправний характер дій (бездіяльності, рішень) працівників патрульної поліції як обов'язковий елемент деліктної відповідальності за наявності ознак очевидної протиправності чи навіть свавільності таких дій.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 дійшла висновку, що у разі відповідності протоколу про адміністративне правопорушення вимогам закону та вчинення працівниками патрульної поліції під час складання протоколу усіх дій згідно із законом та в межах їхніх повноважень та за відсутності ознак свавільності таких дій, закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутністю складу правопорушення не є фактом, який сам по собі підтверджує протиправність дій патрульних поліцейських щодо складання такого протоколу.
При невстановленні під час розгляду справи про адміністративне правопорушення невідповідності дій (бездіяльності) працівників патрульної поліції щодо складання протоколу, які мали наслідком закриття справи про адміністративне правопорушення, дії патрульного поліцейського щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення у разі подальшого закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення можуть бути підставою для відшкодування шкоди державою лише у тому випадку, якщо закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося через очевидну невідповідність протоколу вимогам закону або внаслідок інших протиправних дій працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, або які мають ознаки свавільності.
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав (частина перша статті 23 ЦК України). Моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частина друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц).
Під час розгляду справ про відшкодування моральної шкоди суд повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та на яких міркуваннях він у цьому базується, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, потрібні для відновлення попереднього стану. Водночас суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. Наявність заподіяння моральної шкоди повинен довести позивач.
Порушення прав людини, що завдають психологічних страждань, розчарувань та незручностей, зокрема через порушення принципу належного врядування, кваліфікуються як такі, що завдають моральної шкоди (рішення від 20 жовтня 2011 року у справі «Рисовський проти України» (Rysovskyy v. Ukraine).
Отже, психологічне напруження, розчарування та незручності, що виникли внаслідок порушення органом держави чи місцевого самоврядування прав людини, навіть якщо вони не потягли вагомих наслідків у виді погіршення здоров'я, можуть підтверджувати завдання моральної шкоди.
З огляду на загальні засади доказування у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і яким є розмір її відшкодування.
Вирішувати такі спори потрібно з урахуванням того, що порушення прав людини з боку суб'єктів владних повноважень прямо суперечить їх головним конституційним обов'язкам (статті 3, 19 Конституції України) і завжди викликає у людини негативні емоції. Проте не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров'я потерпілого.
Відтак позивач, звертаючись до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до адміністративної відповідальності, повинен довести, що внаслідок протиправних дій працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення йому була заподіяна моральна шкода, зазначити, у чому вона проявлялася, а також обґрунтувати розмір її відшкодування.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв'язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. Водночас причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди (див. висновки Верховного Суду, сформульовані у постанові від 20 січня 2021 року в справі № 197/1330/14-ц).
Верховний Суд у постановах від 20 березня 2019 року у справі № 918/203/18 та від 28 жовтня 2020 року у справі № 904/3667/19 зробив висновок про те, що у справах про відшкодування шкоди доведення обґрунтованості вимог покладається на позивача, який має надати суду докази наявності шкоди, протиправності поведінки того, хто завдав шкоду, а також причинно-наслідкового зв'язку такої поведінки із завданою шкодою. Саме лише задоволення скарги щодо неправомірності дій працівників правоохоронного органу не є безумовною підставою для висновку про наявність причинного зв'язку між діями працівників (посадових осіб) такого органу та завданою шкодою. Причинний зв'язок (як обов'язковий елемент цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди) між протиправною поведінкою та шкодою проявляється у тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.
У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням особи до адміністративної відповідальності, встановлення протиправного характеру дій посадових осіб, які склали протокол про адміністративне правопорушення, не може оцінюватись як преюдиційний факт завдання моральної шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, і як наявність причинно-наслідкового зв'язку між цими обставинами.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органами державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України та деталізовані уЗаконі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду». Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у виді арешту чи виправних робіт.
Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з огляду на загальні правила про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду» передбачено, що відповідно до правил цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; 4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 січня 2025 року у справі № 335/6977/22 дійшла висновку, що системне тлумачення зазначених норм свідчить про те, що особа має право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду» та статті 1176 ЦК України лише за існування таких умов: шкода завдана особі визначеними у згаданих вище нормах державними органами (органами, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність; органами досудового розслідування; прокуратурою; судом); шкода завдана особі переліком рішень, дій чи бездіяльності посадових чи службових осіб таких органів.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону України «Про Національну поліцію» у складі поліції функціонують: кримінальна поліція, патрульна поліція, органи досудового розслідування, поліція охорони, спеціальна поліція, поліція особливого призначення, інші підрозділи, діяльність яких спрямована на виконання завдань поліції або на забезпечення її функціонування, рішення про створення яких приймається керівником поліції за погодженням з Міністром внутрішніх справ.
Згідно з абзацом другим частини першої статті 5 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність» оперативно-розшукова діяльність здійснюється оперативними підрозділами Національної поліції - підрозділами кримінальної та спеціальної поліції.
Відповідно до розділу 2 Положення про патрульну службу МВС, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 02 липня 2015 року № 796, основними завданнями патрульної служби є: забезпечення публічного порядку і громадської безпеки; забезпечення безпеки осіб, захисту їх прав, свобод та законних інтересів; створення стану захищеності життєво важливих інтересів суспільства, сконцентрованих у його матеріальних і духовних цінностях, нормальних умов життєдіяльності людини, діяльності підприємств, установ, організацій; запобігання кримінальним, адміністративним правопорушенням; попередження, виявлення та припинення кримінальних та адміністративних правопорушень, випадків насильства у сім'ї, а також виявлення причин і умов, що сприяють їх учиненню; взаємодія із суспільством: реалізація підходу «міліція та громада», що полягає у співпраці та взаємодії із населенням, громадськими організаціями, іншими підрозділами органів внутрішніх справ, органами публічної влади, з метою запобігання правопорушенням, забезпечення безпеки, зниження рівня злочинності, а також установлення довірливих відносин між міліцією та населенням; забезпечення безпеки дорожнього руху; організація контролю за додержанням законів, інших нормативно-правових актів з питань безпеки дорожнього руху.
З урахуванням наведених правових норм Велика Палата Верховного Суду виснувала, що поліцейський, який складає протокол про адміністративне правопорушення, не є суб'єктом, який здійснює оперативно-розшукову діяльність чи проводить досудове розслідування, тому до таких правовідносин не застосовуються приписи статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду».
У підсумку Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що у разі закриття справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачене статтею 124 КУпАП, через відсутність події і складу адміністративного правопорушення відшкодування шкоди особі, відносно якої складено протокол про адміністративне правопорушення, здійснюється на загальних підставах, передбачених статтею 1174 ЦК України, а положення статті 1176 ЦК України та Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду» не є застосовними.
У даній справі, що переглядається, суд першої інстанції вирішив спір у цій справі виходячи з того, що закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення підтверджує незаконність складення працівниками патрульної поліції відповідного протоколу про адміністративне правопорушення, що презюмує завдання позивачу моральної шкоди.
Як наслідок, врахував правила Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури, суду», яким передбачено, що розрахунковою величиною для визначення розміру відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом є мінімальний розмір заробітної плати.
Суд апеляційної інстанції з огляду на мотиви, наведені у цій постанові, не може погодитися з висновками суду першої інстанції про те, що факт закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення за відсутності події та складу такого порушення презюмує завдання позивачу моральної шкоди, а також з висновками щодо застосування до спірних правовідносин Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду».
Суд першої інстанції не врахував, що у спірних правовідносинах шкода відшкодовується на загальних підставах, визначених статтею 1174 ЦК України, а тому обов'язковою умовою для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди є встановлення протиправності у діях працівників патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення.
Невідповідність вимогам закону дій працівників патрульної поліції, які склали протокол про наявність у діях позивача ознак складу адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена статтею 124 КУпАП, в цій справі судами не встановлена.
У постанові Київського апеляційного суду від 01.08.2023 у справі № 759/12885/22 (справа про адміністративне правопорушення) встановлено, що апеляційний суд вважає, що водій ОСОБА_1 при виїзді на перехрестя не був уважним, не стежив за дорожньою обстановкою та не відреагував на її зміну, чим не виконав вимоги п. 2.3.б, а також п. 3.2. Правил дорожнього руху, однак неможливо встановити у категоричній та беззаперечній формі, що не дотримання ОСОБА_1 вказаних пунктів Правил знаходиться у причинному зв'язку із настанням дорожньо-транспортної пригоди та її наслідками у виді пошкодження транспортних засобів.
Разом з цим, під час апеляційного розгляду не було поза розумним сумнівом встановлено наявний причинний зв'язок між порушенням ОСОБА_1 п. 2.3б та 3.2 Правил дорожнього руху та настанням наслідків у вигляді дорожньо-транспортної пригоди, що призвело до заподіяння майнової шкоди, тобто, вина ОСОБА_1 не є доведеною.
У разі недоведеності наявності складу адміністративного правопорушення та не підтвердження його належними та допустимими доказами, законодавець передбачив підставу для закриття провадження у справі - за відсутності події і складу адміністративного правопорушення (п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП).
За таких обставин, апеляційний суд прийшов до висновку, що провадження у справі стосовно ОСОБА_1 підлягає закриттю на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку із недоведеністю, а постанова судді підлягає зміні у мотивувальній частині.
Тобто, у постанові Київського апеляційного суду від 01.08.2023 року у справі № 759/12885/22 (справа про адміністративне правопорушення) не встановлено очевидної протиправності дій працівника патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення.
Проте, суд першої інстанції не врахував, що судовим рішенням у справі про адміністративне правопорушення не встановлено, що складений за результатами ДТП протокол про адміністративне правопорушення не відповідав вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, та те, що на момент складення протоколу про адміністративне правопорушення дії патрульного поліцейського були протиправними.
Отже, суд першої інстанції не встановив неправомірності у діях працівника патрульної поліції під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, а тому відсутні підстави для покладення відповідальності на державу за дії (бездіяльність) посадових осіб відповідача у виді відшкодування шкоди.
Враховуючи те, що у спірних правовідносинах закриття справи у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення відбулося не через невідповідність протоколу вимогам закону абочерез інші протиправні дії працівників патрульної поліції під час оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення, колегія суддів дійшла висновку, що у справі не встановлено підстав для відшкодування шкоди, у позивача не виникло право на відшкодування моральної шкоди, у зв'язку із чим відсутні підстави для задоволення позову.
Також суд першої інстанції не врахував, що Департамент патрульної поліції не є органом, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, та помилково застосував при вирішені спору приписи Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органі досудового розслідування, прокуратури, суду», який не підлягає застосуванню до спірних правовідносин.
Щодо позовних вимог про стягнення витрат, пов'язаних зі сплатою витрат на професійну правничу допомогу при розгляді протоколу про притягнення до адмінстративної відповідальності та витрат на поштове листування, колегія суддів виходить з наступного.
Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу передбачено статтею 16 ЦК України.
Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, що складається із двох елементів: предмета і підстави позову.
Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимоги про захист порушеного права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, у позовній заяві повинна чітко зазначити, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якого пред'явлено позов, та призначає, які саме дії необхідно вчинити судом для відновлення права. У своєму розгляді суд має перевірити доводи, на яких ґрунтовуються позовні вимоги, у тому числі матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи воно буде відновлено у заявлений спосіб.
Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
З урахуванням цих правових норм правом звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Отже, суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відповідно до ч. 2 ст. 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Згідно з частиною 1 статті 175 ЦПК України у позовній заяві позивач викладає свої позовні вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування. Позовна заява повинна містити, зокрема, виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову (пункт 5 частини 3 зазначеної норми).
За змістом частини 1 статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права (частина 3 статті 27 цього Закону).
У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни його розміру, порядок сплати, умови повернення тощо визначаються у договорі про надання правової допомоги.
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
У зазначеному рішенні ЄСПЛ також підкреслено, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (пункт 269).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Водночас згідно з процесуальним законодавством встановлено види судових витрат, порядок їх розподілу тощо.
Так, як свідчать матеріали даної справи № 759/2216/24 та установив суд першої інстанції, позивач звернувся до суду із вимогою про стягнення грошових коштів, сплачених ним за послуги адвоката згідно договору про надання адвокатських послуг №1/10 від 03.10.2022 року, укладеного між ним та адвокатським об'єднанням «Горо Лігал» на підставі договору №03/10/22 про надання правової допомоги (адвокатських послуг) від 03.10.2022 понесених у справі№ 759/12885/22.
Пунктом 12 частини третьої статті 2 ЦПК України передбачено, що однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Разом з тим розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків, актів виконаних робіт тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 141 ЦПК України).
Водночас за змістом частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Такі висновки сформульовані в пунктах 106-108 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.
Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини «Гурепка проти України № 2» наголошено, що принцип рівності сторін - один зі складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, за змістом якого кожна сторона повинна мати розумну можливість обстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її у суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом.
Отже, ЦПК України передбачено процесуальні гарантії для сторони щодо можливості стягнення витрат за правничу допомогу за рахунок позивача у випадку здійснення судом розподілу таких витрат за наслідком розгляду справи по суті.
При компенсації правничих витрат відповідача у справі за рахунок позивача із застосуванням частини п'ятої статті 142 ЦПК України має бути встановлена необґрунтованість дій позивача, пов'язаних з розглядом справи по суті, та необхідність понесення витрат відповідачем з надання правничої допомоги в порушеній позивачем справі (необхідність ознайомлення адвокатом з матеріалами справи, подання відзиву відповідачем у справі, участь адвоката в судових засіданнях, вчинення дій щодо збирання доказів та інше).
Отже, витрати, зокрема, пов'язані з оплатою правової допомоги адвоката є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді певної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Аналогічну правову позицію закріплено у постановах Верховного Суду України від 20.05.2009 у справі № 6-3261св08, від 27.01.2010 у справі № 6-11633св09, від 03.02.2010 у справі № 6-15773св09.
У пункті 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством (пункт 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 у справі № 462/6473/16-ц за провадженням № 14-400 цс 18, пункт 45 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.12.2019 у справі № 688/2479/16-ц за провадженням № 14-447цс19, пункт 20 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 489/5045/18 за провадженням № 14-191 цс 19).
Отже, законодавством не передбачено можливості стягнення витрат на оплату правової допомоги за позовною вимогою в іншому провадженні.
Близький за змістом, висновок викладено у постанові Верховного Суду від 19.09.2019 у справі № 925/245/19, від 01.06.2020 у справі № 910/12945/19 та ін.
У позовній заяві про стягнення витрат на правову допомогу ОСОБА_1 не наводить жодного обґрунтування порушення, невизнання або оспорювання Департаментом патрульної поліції його прав, свобод чи інтересів щодо витрат на правову допомогу понесених позивачем у справі у справі № 759/12885/22. Також, позовна заява не містить жодного покликання на норми матеріального права, які підлягають застосуванню з метою відновлення порушеного права, свободи чи інтересів ОСОБА_1 .
З позовної заяви ОСОБА_1 не вбачається спору про право щодо витрат на правову допомогу понесених позивачем у справі у справі № 759/12885/22.
Відтак, колегія суддів приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог про стягнення витрат на оплату правничої допомоги у розмірі 79500, 00 грн, інших витрат 66,00 грн понесених у справі № 759/12885/22.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Враховуючи зазначене, оцінивши в сукупності докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірини Зеновіївни підлягає задоволенню, рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 рокускасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Згідно вимог ч. 13 ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат
Враховуючи задоволення апеляційної скарги представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірини Зеновіївни, скасування рішення суду першої інстанції та прийняття нового судового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, колегія суддів приходить до висновку про відшкодування судового збору сплаченого Департаментом патрульної поліції за подання апеляційної у розмірі 2364,99 грн, за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючисьст.ст. 56, 59 Конституції України, ст.ст. 16, 23, 1167, 1173, 1174 ЦК України, ст.ст. 1, 26, 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ст.ст.2, 81, 89, 134, 137, 141, 142, 175, 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу представника відповідача Департаменту патрульної поліції - Олійник Ірини Зеновіївни задовольнити.
Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 09 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Позов ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції, третя особа: Головне територіальне управління Державного казначейства у місті Києві про відшкодування шкоди, заподіяної незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і судузалишити без задоволення.
Судовий збір, сплачений Департаментом патрульної поліції (код ЄДРПОУ 40108646) за подання апеляційної у розмірі 2364,99 грн, компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину постанови зазначений строк обчислюється з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2025 року.
Головуючий: Судді: