10 квітня 2025 року Чернігів Справа № 620/898/25
Чернігівський окружний адміністративний суд під головуванням судді Житняк Л.О., розглянувши в порядку спрощеного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення відповідача від 23.10.2024 №26070/03-16 про відмову позивачу у переведенні на пенсію державного службовця;
- зобов'язати відповідача перевести позивача з 15.10.2024 на пенсію за віком відповідно до Закону України від 10.12.2015 №889-VIIІ ''Про державну службу'' з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 15.10.2024 №36/25-01-10-02-06 та №37/25-01-10-02-06, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
В обґрунтування позову зазначає, що у позивача наявні всі необхідні підстави для призначення пенсії державного службовця. Позаяк, відповідачем безпідставно не врахований період проходження служби в податкових органах до стажу на посадах в органах державної служби, який зараховується до стажу державної служби.
Суд ухвалою від 30.01.2025 відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження та встановив відповідачу 15-денний строк з дня вручення вказаної ухвали для подання відзиву на позов.
Представником Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві у встановлений судом строк подано відзив на позов, в якому останній просить у задоволенні вимог відмовити, зазначаючи, що періоди роботи службових (посадових осіб в податкових органах), в період перебування на яких були присвоєні персональні чи спеціальні звання, не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідних посад державних службовців.
Позивачем подано відповідь на відзив, в якій він з позицією відповідача не погоджується та зазначає, що відповідач у відзиві на позов не навів жодних аргументів, що спростовують правову позицію позивача та наведені у позовній заяві твердження щодо наявності стажу державної служби, необхідного для призначення пенсії за віком згідно з п.10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону від 10.12.2015 №889 «Про державну службу», а також надання довідок про складові заробітної плати, що за змістом і формою відповідають чинному законодавству.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає про таке.
Позивач 15.10.2024 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області із заявою про переведення його на пенсію відповідно до Закону України «Про державну службу». За результатами розгляду заяви та доданих не неї документів, розглянутих за принципом екстериторіальності, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві прийнято рішення від 23.10.2024 №254150020266 про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу», оскільки періоди роботи працівників/службовців осіб державних податкових адміністрацій (інспекцій), органів доходів і зборів на посадах, в період перебування на яких присвоєні персональні чи спеціальні звання - не зараховуються до стажу роботи на посадах, віднесених до відповідний категорій посад державних службовців.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Аналіз даної норми дає змогу дійти висновку, що діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування здійснюється у відповідності до спеціально-дозвільного типу правового регулювання, який побудовано на основі принципу «заборонено все, крім дозволеного законом; дозволено лише те, що прямо передбачено законом». Застосування такого принципу суттєво обмежує цих суб'єктів у виборі варіантів чи моделі своєї поведінки, а також забезпечує використання ними владних повноважень виключно в межах закону і тим самим істотно обмежує можливі зловживання з боку держави та її органів.
Вчинення ж державним органом чи органом місцевого самоврядування, їх посадовою особою дій у межах компетенції, але не передбаченим способом, у не передбаченій законом формі або з виходом за межі компетенції є підставою для визнання таких дій та правових актів, прийнятих у процесі їх здійснення, неправомірними.
Відповідно до частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Зазначені критерії є вимогами для суб'єкта владних повноважень, який приймає відповідне рішення, вчиняє дії чи допускається бездіяльності.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Таким чином, право особи на отримання пенсії, як складової права на соціальний захист, є її конституційним правом.
Умови пенсійного забезпечення державних службовців до 01.05.2016 визначалися Законом України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державу службу» (далі - Закон №3723-XII).
У ході реформування системи державного управління 10.12.2015 прийнято новий закон, який регулює відносини, що виникають у зв'язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, а саме: Закон України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» (далі - Закон №889-VIII).
Відповідно до пункту 2 розділу ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №889-VІІІ з 01.05.2016 втратив чинність Закон №3723-ХІІ, крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу.
Згідно із пунктами 10, 12 «Прикінцевих та перехідних положень» Закону №889-VIII державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених статтею 25 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України "Про державну службу" №3723-ХІІ від 16.12.1993 в порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців.
Згідно із частиною 1 статті 37 Закону №3723-ХІІ на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абзацом першим частини першої статті 28 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Отже, після 01.05.2016 (дати набрання чинності Законом №889-VІІІ) право на призначення пенсії державного службовця відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ зберігають лише ті особи, які мають стаж державної служби, визначений пунктами 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону №889-VІІІ та мають передбачені частиною 9 статті 37 Закону №3723-ХІІ страховий стаж і стаж державної служби.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм матеріального права висловлена у зразковому рішенні Верховного Суду від 04.04.2018 у справі №822/524/18 та у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №676/4235/17.
Також вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі №822/524/18, у постанові Верховного Суду від 02.04.2020 у справі 687/545/17.
З матеріалів справи вбачається, що єдиною підставою для відмови у переведенні на пенсію по Закону України «Про державну службу» є недостатність стажу державної служби, зокрема не зарахування служби позивача в податкових органах до стажу державної служби.
Згідно із записами трудової книжки серії НОМЕР_1 та вкладиша до неї серії НОМЕР_2 позивач у період з 31.01.1994 по 05.07.2022 безперервно працювала в податкових органах, складала присягу державного службовця та їй присвоювались спеціальні звання та відповідні ранги державного службовця.
згідно із пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством.
Частиною 18 статті 37 Закону №3723-XII визначено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку.
Приписи абзацу 2 пункту 2 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 №283 (далі - Порядок №283), який діяв у період чинності Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» до 01.05.2016, визначали, що до стажу державної служби зараховується робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв'язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів.
Документом для визначення стажу державної служби є трудова книжка та інші документи, які відповідно до чинного законодавства підтверджують стаж роботи (пункт 4 Порядку №283).
Спеціальним законом, що визначав статус державної податкової служби в Україні, її функції та правові основи діяльності був Закон України від 04.12.1990 №509-XII «Про державну податкову службу в Україні» (далі - Закон №509-XII).
Відповідно до статті 15 Закону №509-XII посадовою особою органу державної податкової служби за правилами може бути особа, яка має освіту за фахом та відповідає кваліфікаційним вимогам, установленим Державною податковою адміністрацією України. Посадовим особам органів державної податкової служби присвоюються спеціальні звання.
Зазначеною статтею Закону №509-XII також установлено умови, за яких особи не можуть бути службовцями податкових органів, які кореспондуються із вимогами статей 5, 12 Закону №3723-ХІІ щодо обмежень, пов'язаних із прийняттям на державну службу та її проходженням.
Видатки на утримання органів державної податкової служби визначаються Кабінетом Міністрів України і фінансуються з державного бюджету (стаття 6 Закону №509-XII).
Отже, як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Закону України «Про державну податкову службу в Україні» №509-ХІІ та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах державної податкової служби та її територіальних органів.
Процедуру присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів та осіб, уповноважених їх присвоювати визначено Порядком присвоєння спеціальних звань посадовим особам органів доходів і зборів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.10.2013 №839 (далі - Порядок №839).
Згідно з пунктом 9 Порядку №839 посадовій особі, яка перебувала на державній службі та вперше призначена на посаду в органах доходів і зборів, присвоюється спеціальне звання за посадою, на яку призначено особу, з урахуванням встановленого співвідношення рангів державних службовців.
Особам, які приймаються на роботу до органів доходів і зборів та яким раніше присвоєно спеціальні звання державної податкової або митної служби, спеціальні звання присвоюються з урахуванням співвідношення, визначеного законом.
За приписами пункту 4 Порядку №839 до строку перебування у спеціальному званні зараховується період роботи в органах доходів і зборів у спеціальному званні (ранзі державного службовця), а також строк перебування у спеціальному званні (ранзі державного службовця) посадових осіб державної податкової та державної митної служби, крім посадових осіб, яким у період роботи в органах доходів і зборів спеціальне звання було присвоєно достроково.
Крім того, постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10.
Записами в трудовій книжці підтверджується присвоєння позивачу персонально звання інспектор податкової служби ІІІ рангу (11.01.1995), складання присяги державного службовця (08.07.1994), інспектор податкової служби ІІ рангу (03.02.1998), інспектор податкової служби І рангу (03.02.2003), радник податкової служби ІІІ рангу (07.02.2005), радник податкової служби ІІ рангу (03.04.2008), радник податкової та митної справи ІІ рангу» 01.01.2014, що відповідає та прирівнюється до 5 рангу державного службовця, відповідно до Додатку 6 до Постанови №306.
Отже, посадові особи державної податкової служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом, а тому період проходження служби в податкових органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону №3723-XII.
Указані висновки відповідають правовим позиціям, викладеним у постанові Верховного Суду України від 22.10.2013 у справі №21-340а13, а також, у постановах Верховного Суду від 19.06.2018 у справі №465/7218/16-а, від 03.07.2018 року у справі №586/965/16-а, від 10.07.2018 у справі №591/6970/16-а, від 18.03.2021 справі №500/5183/17.
Крім того, відповідно до пункту 344.1 статті 344 Податкового кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб контролюючих органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу».
При цьому період роботи зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) у контролюючих органах зараховується до стажу державної служби та стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу» незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом.
Таким чином, позивач з 31.01.1994 по 05.07.2022 безперервно працювала в податкових органах, складала присягу державного службовця, їй присвоювались спеціальні звання та відповідні ранги державного службовця такий період роботи (служби), що в сукупності складає більше двадцяти років, належить зарахувати до стажу державної служби.
Тобто, станом на момент звернення до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» позивач мала необхідну кількість стажу роботи на посадах державної служби, що становить понад 20 років, в тому числі станом на 01.05.2016.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про те, що у відповідача не було фактичних та правових підстав для не зарахування до стажу державної служби позивача періодів роботи на посадах в податкових органах та відмови у зв'язку із цим у переведенні позивача на інший вид пенсії, за наявності у позивача умов, передбачених частиною першою статті 37 Закону №3723-ХІІ (а саме, досягнення віку, наявність не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та страхового стажу), для реалізації права на одержання пенсії державних службовців згідно із пунктом 12 розділу ХІ Закону №889-VIII та відповідно до статті 37 Закону №3723-ХІІ.
За таких обставин рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 23.10.2024 №254150020266 про відмову в переведенні позивача на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну службу» є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Суд зазначає, що стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікована Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР, передбачає, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У пункті 145 рішення від 15.11.1996 у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини вказав, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п.75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 05.04.2005 року (заява №38722/02).
Право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: «Права і свободи людини і громадянина захищаються судом» (стаття 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
Порядок призначення пенсій деяким категоріям осіб, яким визначено право на пенсійне забезпечення державних службовців відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» №3723-ХІІ, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 14.09.2016 №622 «Деякі питання пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі Порядок №622), пунктом 4 якого передбачено, що пенсія державним службовцям призначається з дати звернення, але не раніше дати виникнення права, в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, до якої включаються всі види оплати праці, з якої сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та відповідного рангу за останнім місцем роботи на державній службі, до якої включаються всі види оплати праці, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Визначення заробітної плати для призначення пенсії державним службовцям, які працювали в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, здійснюється з урахуванням положень пунктів 4-1 і 4-2 цього Порядку.
Пунктом 5, що Довідки про заробітну плату державних службовців, визначені за формами згідно з додатками 1-6, видаються виключно для призначення згідно з пунктами 10 і 12 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» пенсії відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» та не є підставою для перегляду раніше призначеної пенсії державного службовця.
З матеріалів справи вбачається, що при поданні заяви про призначення позивачу пенсії держслужбовця, позивачем, з-поміж іншого, були подані Довідки про складові заробітної плати від 15.10.2024 №36/25-01-10-02-06 та №37/25-01-10-02-06, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
Зазначені вище Довідки складені за формами, що відповідають формам затвердженим Порядку №622 та містять відображення складових заробітної плати на які нараховано єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Оскільки відображені в довідках види оплати праці є складовими частинами заробітної плати позивача, з якої сплачені внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування за останньою займаною ним посадою державної служби, з якої він був звільнений, суд дійшов висновку, що вони мають братися до уваги при розрахунку розміру пенсії позивача відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» № 3723-ХІІ.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання відповідача у спірному рішенні на положення п.4-2 Порядку №622, щодо невідповідності довідок вимогам порядку, оскільки станом на момент звернення позивача із заявою, класифікація посад в ГУ ДПС у Чернігівській області проведена не була, що підтверджується листом від 17.01.2025 №421/6/25-01-11-01-13.
Відтак, позивач набув право на призначення пенсії відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», у розмірі 60% суми заробітної плати, зазначеної у довідках від 15.10.2024 №36/25-01-10-02-06 про складові заробітної плати для державного службовця, який до 1 січня 2024 р. працював та звільнився з державних органів, що провели класифікацію посад державної служби, або який працював у державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, посаду якого не було класифіковано, або який працював у державних органах, що не провели класифікацію посад державної служби (посадовий оклад, надбавка за ранг, надбавка за вислугу років та №37/25-01-10-02-06 про інші складові заробітної плати для призначення пенсії особі, яка має не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, та яка на дату виходу на пенсію не займала посаду в державних органах, що провели класифікацію посад державної служби, яку було класифіковано, або працювала у державних органах, які не провели класифікацію посад державної служби, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
Положеннями ст. 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до статті 45 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку, а саме пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки з заявою про призначення пенсії позивач звернулася 15.10.2024, то пенсія повинна бути призначена саме з цієї дати.
Відповідно до частини першої статті 58 Закону №1058, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від нещасного випадку, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та медичним страхуванням, забезпечує збирання, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та готує документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування виплати пенсій, допомоги на поховання, виплат за видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом, соціальні та інші виплати, передбачені законодавством України, та інші функції, передбачені цим Законом, Законом України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування» та статутом Пенсійного фонду.
Під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження це комплекс прав і зобов'язань представників влади як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
Відповідно до Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 щодо здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за конкретних обставин, та яке захистить або відновить порушене право.
Адміністративний суд під час розгляду та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, відповідно до правил правозастосування практики Європейського суду з прав людини, суд не може своїм рішенням підмінити рішення суб'єкта владних повноважень.
Водночас, оскільки Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві неправомірно відмовило у призначенні пенсії, у той час як право на отримання пенсії підтверджується документально та позивачем було дотримано всі необхідні умови щодо його реалізації, суд вважає, що у даному випадку у відповідачів відсутня дискреція, як можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень.
Також, як слідує з аналізу положень статті 245 КАС України, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб'єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. При цьому, перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції.
Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив про те, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13). При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, суд вважає, що ефективним способом відновлення порушених прав на пенсійне забезпечення буде саме зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві призначити з 15.10.2024 позивачу пенсію, відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу» та обчисливши її виходячи із 60% суми заробітної плати, відображеної у довідках від 15.10.2024 №36/25-01-10-02-06 та №37/25-01-10-02-06, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
Частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку (частина друга статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Враховуючи вищевикладене та основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог в повному обсязі.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частиною 1 статті 139 КАСУ при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 229, 241-243, 252 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві від 23.10.2024 №254150020266 про відмову у переведенні з пенсії, призначеної відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на пенсію за віком, відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-ХІІ «Про державну служби».
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві перевести ОСОБА_1 з 15.10.2024 на пенсію за віком, відповідно до пункту 10 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 10.12.2015 №889-VIII «Про державну службу» та статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», з урахуванням довідок про складові заробітної плати від 15.10.2024 №36/25-01-10-02-06 та №37/25-01-10-02-06, виданих Головним управлінням ДПС у Чернігівській області.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м.Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення суду. Апеляційна скарга подається безпосередньо до адміністративного суду апеляційної інстанції.
Позивач - ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ).
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м.Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368).
Повний текст рішення суду складено 10.04.2025.
Суддя Л.О. Житняк