Центральний районний суд м. Миколаєва
Справа № 490/6417/24
Провадження № 1-кп/490/539/2025
«09» квітня 2025 року
Центральний районний суд міста Миколаєва
У складі : головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участі прокурорів - ОСОБА_3
- ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
його захисників - ОСОБА_6
- ОСОБА_7
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Миколаєві кримінальне провадження № 12024152020000570 про обвинувачення
ОСОБА_8 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Миколаєві, є українцем, громадянином України, мешкає за адресою: АДРЕСА_1
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 115, частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України
В провадженні Центрального районного суду міста Миколаєва перебуває кримінальне провадження № 490/6417/24 про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115, частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України.
Після вислуховування сторін кримінального провадження, вивчення змісту обвинувального акту та доданих до нього матеріалів суд дійшов такого.
А. Стосовно предмету кримінального провадження
На розгляд суду надійшов складений 24 липня 2024 року старшим слідчим Слідчого Управління Головного Управління Національної Поліції в Миколаївській області ОСОБА_9 та у той же день затверджений прокурором Окружної прокуратури міста Миколаєва ОСОБА_3 обвинувальний акт, у якому викладена версія обвинувачення щодо вчинення злочину ОСОБА_5 .
1. Як зазначив автор обвинувального акту:
03.05.2024 о 23 годині 11 хвилин ОСОБА_5 , маючи при собі балончик зі слізогінним газом «Терен 4-м» та невстановлений в ході досудового розслідування предмет, схожий на ніж, разом з ОСОБА_10 , прибув до супермаркету «Міда», розташованого за адресою: вул. Архітектора Старова, 6 м. Миколаєва, на лавці біля входу до якого з 22 годин 30 хвилин розпивали спирті напої ОСОБА_11 ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_15 .
При цьому, цього ж дня о 23 годині 02 хвилині, до вищевказаного супермаркету на належному йому автомобілі VOLKSWAGEN PASSAT, реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 . приїхав ОСОБА_16 , який залишив свій автомобіль на стоянці, розташованій перед вказаним супермаркетом, та направився до середини магазину. При проході ОСОБА_16 біля групи вищевказаних осіб, ОСОБА_11 звернувся до ОСОБА_16 на що останній не відреагував та зайшов до приміщення вищевказаного супермаркету.
Підійшовши до входу у супермаркет, ОСОБА_5 здійснив телефонний дзвінок, в цей же час. ОСОБА_16 вийшов із супермаркету "Міда" та приєднався до ОСОБА_5 й ОСОБА_17
ОСОБА_5 , ОСОБА_16 та ОСОБА_17 підійшли до ОСОБА_13 , ОСОБА_14 та ОСОБА_12 , що продовжували сидіти на лавці, при цьому ОСОБА_11 та ОСОБА_15 з метою придбання спиртного перебували в приміщені супермаркету.
ОСОБА_14 , впізнавши ОСОБА_5 який підійшов до них, простяг останньому руку щоб привітатися. У відповідь ОСОБА_5 , бажаючи вчинити бійку з мотиву раптово виниклих неприязних стосунків, діючи умисно наніс ОСОБА_14 удар рукою в область обличчя та намагався спричинити удар кулаком руки ОСОБА_13 але останньому удалось ухилитись від цього удару.
У подальшому через провокативні дії ОСОБА_5 між ним, ОСОБА_16 та ОСОБА_10 з однієї сторони, ОСОБА_12 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 - з іншої, на ґрунті неприязних стосунків розпочалася обопільна бійка.
Під час бійки у ОСОБА_5 , що виступив її ініціатором, виник умисел, спрямований на умисне заподіяння тілесних ушкоджень вказаним особам, реалізуючи який ОСОБА_5 дістав заздалегідь приготовлений ним балончик з перцевмісним сльозогінним газом «Терен 4-м» та почав розпилювати вміст балончика в обличчя учасниками вказаної групи осіб, у тому числі ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , який вийшов з супермаркету та спробував припинити виниклий конфлікт, ставши між ОСОБА_5 та ОСОБА_12 .
Продовжуючи свої протиправні дії, ОСОБА_5 , маючи можливість безперешкодно покинути місце бійки, почав переслідувати ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , впорскуючи їм в обличчя сльозогінний газ «Терен 4-м», та знову повернувся до ОСОБА_11 , випускаючи цей сльозогінний газ йому в обличчя.
Перебуваючи у вищевказаному місці, приблизно о 23 годині 15 хвилин, ОСОБА_5 почав бігти за ОСОБА_11 з метою спричинення йому тілесних ушкоджень із піднятою вгору рукою, наздогнавши останнього, перебуваючи на смузі розвороту тролейбусу за адресою: м. Миколаїв. вул. Архітектора Старова, 6, розташовану перед входом до вищевказаного супермаркету. ОСОБА_5 здійснив удар лівою рукою в область обличчя ОСОБА_18 , від якого ОСОБА_11 впав на асфальт.
В той же час. ОСОБА_12 , керуючись своїм негативним ставленням до ОСОБА_5 , намагався завдати останньому тілесних ушкоджень шляхом нанесення ударів кулаками рук.
В подальшому, у ОСОБА_5 який ухилився від ударів ОСОБА_12 та розірвав дистанцію між ним та ОСОБА_12 , на ґрунті особистої неприязні до ОСОБА_12 виник злочинний непрямий умисел, направлений на його умисне вбивство, тобто протиправне заподіяння його смерті.
03.05.2024 приблизно о 23 годині 15 хвилин, знаходячись навпроти входу до супермаркету «Міда», розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 6. усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своєї дії, а саме, що внаслідок використання невстановленого в ході досудового розслідування предмету, схожого на ніж, що володіє достатніми властивостями для заподіяння тілесних ушкоджень, несумісних із життям, може настати смерть потерпілого, передбачаючи суспільні наслідки у вигляді заподіяння смерті ОСОБА_12 , хоча і не бажаючи, але свідомо припускаючи їх, маючи об'єктивну можливість уникнути подальшої бійки, ОСОБА_5 тримаючи у правій руці невстановлений в ході досудового розслідування предмет, схожий на ніж, прикладаючи значну фізичну силу, умисно наніс ним один прицільний акцентований удар ОСОБА_12 у життєво-важливий орган - в область грудної клітини зліва, чим спричинив ОСОБА_12 одиночне проникаюче колото-різане поранення грудної клітини зліва з пошкодженням серця, яке супроводжувалося кровотечею в ліву плевральну порожнину (гемоторакс) та порожнину серцевої сорочки (гемоперикард), внаслідок якого в короткий проміжок часу на місці події настала смерть ОСОБА_12 .
Вчинивши умисне вбивство ОСОБА_12 , впевнившись, що останній від спричиненого удару впав, розуміючи наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, ОСОБА_5 намагався залишити місце події та побіг в бік свого автомобілю, який він залишив між супермаркетом «Міда» та житловим багатоквартирним будинком АДРЕСА_2 .
Вказані дії ОСОБА_5 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за частиною 1 статті 115 Кримінального Кодексу України - як умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
2. Окрім того, органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні злочину за таких обставин.
03.05.2024 о 23 годині 16 хвилин ОСОБА_5 перебуваючи навпроти входу до супермаркету «Міда», розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 6. розуміючи наслідки вчиненого ним кримінального правопорушення, а саме умисного вбивства ОСОБА_12 , намагався залишити місце події та побіг в бік свого автомобілю, який він залишив між супермаркетом «Міда» та житловим багатоквартирним будинком №6-а по вул. Архітектора Старова м. Миколаєва.
ОСОБА_11 та ОСОБА_13 з метою затримання ОСОБА_5 , почали бігти за ним, при цьому виражались на адресу останнього нецензурною лайкою.
Зупинившись біля свого автомобіля, маючи реальну можливість безперешкодно залишити місце вчинення злочину, ОСОБА_5 з мотиву неприязних стосунків на фоні раніше спровокованої ним бійки та образливої нецензурної лайки ОСОБА_11 на його адресу, вирішив спричинити останньому тілесні ушкодження.
Реалізуючи умисел на спричинення шкоди здоров'ю потерпілого, ОСОБА_5 ,. усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та бажаючи їх настання, 03.05.2024 приблизно о 23 годині 16 хвилин, знаходячись у внутриквартальному проїзді між супермаркетом «Міда» розташованого за адресою: м. Миколаїв, вул. Архітектора Старова, 6 та багатоквартирним житловим будинком по вул. Архітектора Старова, ба, зупинився на незначній відстані від свого автомобіля, дочекався приближення до нього ОСОБА_11 на відстань, достатню для нанесення удару, та, утримуючи в правій руці заздалегідь приготовлений ним як знаряддя завдання тілесного ушкодження невстановлений в ході досудового розслідування предмет, схожий на ніж, умисно наніс ним ОСОБА_11 один акцентований удар в область черевної порожнини, спричинивши сліпе проникаюче колото-різане поранення черевної порожнини зліва з пошкодженням брижі низхідної ободової кишки. пересічення лівого поперекового м'язу, які ускладнились внутрішньочеревною кровотечею, заочеревиної гематоми, по ступеню тяжкості дані тілесні ушкодження відносяться до категорії тяжких тілесних пошкоджень за ознакою небезпеки для життя.
Від отриманого тілесного ушкодження ОСОБА_11 впав на асфальтове покриття, а ОСОБА_5 сів до свого автомобілю та зник з місця вчинення кримінального правопорушення, залишивши ОСОБА_11 у безпомічному стані на проїзній частині.
Вказані дії ОСОБА_5 органами досудового розслідування та публічним обвинуваченням кваліфіковані за частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України - як умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.
Б. Стосовно умов здійснення цього кримінального провадження.
Відповідно до статті 1 Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року (затвердженого Законом України № 2102- ІХ від 24 лютого 2022 року) /із змінами, внесеними Указами: від 14 березня 2022 року № 133/2022 (затвердженим Законом України від 15 березня 2022 року № 2119-ІХ); від 18 квітня 2022 року № 259/2022 (затвердженим Законом України від 21 квітня 2022 року № 2212-ІХ), від 17 травня 2022 року № 341/2022 (затвердженим Законом України від 23 травня 2022 року № 2263-ІХ), від 12 серпня 2022 року № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15 серпня 2022 року № 2500-ІХ), від 07 листопада 2022 року № 757/2022 (затвердженим Законом України від 16 листопада 2022 року № 2738 - ІХ), від 06 лютого 2023 року № 58/2023 (затвердженим Законом України від 07 лютого 2023 року № 2915-ІХ), від 01 травня 2023 року (затвердженим Законом України від 02 травня 2023 року № 3057-ІХ), від 26 липня 2023 року № 451/2023 (затвердженим Законом України від 27 липня 2023 року № 3275-ІХ), від 06 листопада 2023 року № 734/2023 (затвердженим Законом України від 07 листопада 2023 року № 3429-IX), від 05 лютого 2024 року № 49/2024 (затвердженим Законом України від 06 лютого 2024 року № 3564-ІХ), від 06 травня 2024 року № 271/2024 (затвердженим Законом України від 08 травня 2024 року № 3684-ІХ), від 23 липня 2024 року № 469/2024 (затвердженим Законом України від 23 липня 2024 року № 3891-ІХ), від 28 жовтня 2024 року (затвердженим Законом України від 29 жовтня 2024 року № 4024-ІХ), від 14 січня 2025 року № 26/2025 (затвердженим Законом України від 15 січня 2025 року № 4220-ІХ)/ з 24 лютого 2022 року й до теперішнього часу в Україні безперервно діє військовий стан.
В. Стосовно обставин здійснення цього кримінального провадження.
І……Судом завершене підготовче провадження та суд розпочав судовий розгляд.
ІІ......Хід цього кримінального провадження можу бути охарактеризованим таким чином.
1. Під час судового розгляду прокурор оголосив обвинувальний акт.
Після цього суд встановив особу обвинуваченого та з'ясував його ставлення до висунутого обвинувачення. При цьому обвинувачений заявив, що свою вину у вчиненні вказаного в обвинувальному акті злочину він не визнає.
2. Далі, суд встановив обсяг та порядок дослідження доказів.
Відповідно до встановленого порядку докази у справі мають досліджуватись у такому порядку
1)допит свідка ОСОБА_19 ;
2)дослідження документів (починаючи з електронних документів, у яких зафіксований перебіг подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження);
3)допит інших свідків;
4)допит потерпілої;
5)допит обвинуваченого.
3. Далі, суд дослідив частину з наявних в розпорядженні сторін доказів.
3.1. Так, частково змінивши за клопотанням сторони захисту визначений порядок, суд допитав свідків:
-ОСОБА_19 ;
-ОСОБА_20 ;
-ОСОБА_21 ;
-ОСОБА_10 .
3.2. Під час судового засідання 07 листопада 2024 року суд за участі сторін дослідив електронні документи, у яких зафіксований перебіг подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження.
(а) Прокурор заявив клопотання про призначення у справі експертизи цих електронних документів метою більш ґрунтованого аналізу зафіксованої у цих документах інформації.
Захист проти задоволення цього клопотання заперечував, спираючись про те, що таке мало б бути зроблене ще під час досудового розслідування, а задоволення цього клопотання у суді потягне невиправдане збільшення строків розгляду кримінального провадження.
(б) Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 08 листопада 2024 року це клопотання було задоволене; суд ухвалив доручити експертне дослідження згаданих електронних документів експертам Київського відділення Національного наукового центру «Інститут судових експертиз ім.. Засл. професора М.С.Бокаріуса»
Проте, ухвала про призначення експертизи вказаною експертною установою повернуте через відсутність спеціалістів за необхідною експертною спеціальністю.
(в) Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 09 квітня 2024 року проведення вказаного експертного дослідження доручене експертам Львівського Науково-Дослідного Інституту Судових Експертиз.
3.3. Далі, суд дослідив документи, що характеризують застосовану під час здійснення цього кримінального провадження правову процедуру.
3.4. Далі, суд дослідив документи, у яких зафіксовані відомості, отримані під час огляду місця події.
(а) Під час судового засідання 17 січня 2025 року захист заявив клопотання про визнання цих відомостей недопустимими доказами.
(б) Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 21 січня 2025 року у задоволенні цього клопотання відмовлено.
(в) Разом з таким, суд виснував, що під час огляду місця події слідчим обраний шлях досягнення мети огляду, який, не є, щонайменш, повною мірою таким, що передбачений нормативною моделлю проведення цієї слідчої дії; вадою обраного шляху є застосування методу дослідження обстановки на місці події, який законодавством не передбачений, а за такого - не є таким, результати якого можна вважати надійними та об'єктивними.
3.5. Далі, суд дослав результати дослідження трупа ОСОБА_12 .
3.6. Окрім того, суд дослідив і інші документи, надані стороною обвинувачення.
4. Під час судового розгляду кримінального провадження захистом заявлявся відвід головуючому у справі, у задоволенні якого ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2024 року відмовлено.
4.1. Приводом для подання цієї заяви стали, як встановлено ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2024 року, лише оціночні судження, що публічно висловлені головуючим у справі та були поширені у електронному ЗМІ «Новини Н» у публікації з назвою «Убитий у бійці на ножах у Миколаєві виявився військовослужбовцем».
Зі змісту заяви вбачається, що такі судження були розцінені захистом (з визначення - відповідно до позиції обвинуваченого), як такі, що свідчать про упередженість судді.
4.2. До того ж, шляхом подання такої заяви захист, з визначення - за дорученням та за згодою обвинуваченого - висловив позицію, згідно з якою
Як загиблий ОСОБА_12 , так й - потерпілий ОСОБА_22 , в будь-якому випадку та, зокрема, в обставинах цього кримінального провадження є особами, яким через їх особисті якості дозволено заподіювати тілесні ушкодження та навіть смерть, й вчинення подібних дій є самозахистом та не є кримінально караним.
5. Окрім того, коментуючи перебіг процесу, обвинувачений під час судового засідання 11 вересня 2024 року зазначив, що хтось з осіб, які перебували в одній компанії з ОСОБА_12 та ОСОБА_11 , образливо висловився на адресу його друга ОСОБА_16 , а потім - обізвав його /обвинуваченого/ /далі - мовою оригіналу/: «жирной свиньёй».
У відповідь на це він дав тому, хто його образив, ляпасу.
Після чого уся компанія почала на нього нападати, що й мало наслідком події, що наразі розглядаються у суді.
ІІІ……Вирішуючи питання про подальший рух цього кримінального провадження, суд враховує такі приписи діючого законодавства та настанови судової практики
1. Відповідно до частини 6 статті 9 Кримінального Процесуального Кодексу України у випадках, коли положення цього Кодексу не регулюють або неоднозначно регулюють питання кримінального провадження, суд, керуючись загальними засадами кримінального провадження, визначені частиною першою статті 7 цього Кодексу, застосовує, зокрема, процесуальний закон, що регулює аналогічні правовідносини.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала правову позицію щодо визначення подібності правовідносин, визначивши, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). /пункт 32 постанови від 27.03.2018 року у справі № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 року у справі № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 року у справі № 910/24257/16.
2. Відповідно до статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України
…
Якщо спір, розгляд якого по суті розпочато, не може бути вирішено в даному судовому засіданні, судом може бути оголошено перерву в межах встановлених цим Кодексом строків розгляду справи, тривалість якої визначається відповідно до обставин, що її викликали, з наступною вказівкою про це в рішенні або ухвалі.
/частина 2/
…
Якщо в судовому засіданні було оголошено перерву, провадження у справі після її закінчення продовжується зі стадії, на якій було оголошено перерву.
/частина 6/
ІV……З огляду на ці приписи діючого законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
1. Наразі завершити судовий розгляд кримінального провадження, з огляду, зокрема, на необхідність проведення експертного дослідження, не видається за можливе.
2. Відносини, що виникли в зв'язку із таким, та ті, що врегульовані у статті 240 Цивільного Процесуального Кодексу України, є повністю подібними, адже мають тотожні суб'єктний склад учасників відносин, об'єкт та предмет правового регулювання, а також умов застосування правових норм.
Таке доводить, що за обставин, що склались в межах цього кримінального провадження, у судовому засіданні слід оголосити перерву.
3. Далі, суд має визначити дату та час наступного судового засідання.
З урахуванням навантаження суду та учасників судового провадження, суд вважає за необхідне оголосити перерву до 20 травня 2025 року до 15-00 години.
Отже, у судовому засіданні слід оголосити перерву до 20 травня 2025 року до 15:00 години.
Г. Стосовно? ? застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченого
І......Під час судового розгляду прокурор заявив клопотання про продовження строку застосування відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло у нічний час доби.
1. В обґрунтування послався про те, що обвинувачений обґрунтовано підозрюється у вчиненні тяжкого злочину, а також - про наявність ризиків того, що обвинувачений може переховуватись від суду, незаконно впливати на свідків та потерпілих у цьому кримінальному провадженні, а також - вчинити новий злочин.
2. Захисники та обвинувачений проти задоволення поданого прокурором клопотання не заперечували, хоча зауважили, що вважать, що вказані прокурором ризики не є обґрунтованими.
ІІ......Вирішуючи це клопотання, суд, окрім обставин, встановлених вище, враховує ще таке.
1. В межах цього кримінального провадження 04 травня 2024 року ОСОБА_5 був затриманий за підозрою у вчиненні злочину.
2. Ухвалою слідчого судді Центрального районного суду міста Миколаєва ОСОБА_23 від 06 травня 2024 року відносно ОСОБА_5 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 02 липня 2024 року, без визначення розміру застави.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 03 липня 2024 року скасовано ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 28 червня 2024 року про відмову у задоволенні клопотання слідчого про продовження строку тримання під вартою, та постановлено ухвалу продовження ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до 04 серпня 2024 року (в межах строку досудового розслідування).
3. Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 01 серпня 2024 року відносно обвинуваченого ОСОБА_5 застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 30 вересня 2024 року включно.
Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 20 серпня 2024 року апеляційна скарга захисника на вказану ухвалу залишена без задоволення, а вказана ухвала Центрального районного суду міста Миколаєва - без змін.
При цьому суд апеляційної інстанції наголосив, що
«суд першої інстанції, мотивуючи прийняте рішення, зазначив, що висунута ОСОБА_5 «підозра» для мети вирішення питання про обрання запобіжного заходу є «обґрунтованою» … що на стадії судового розгляду є неприпустимим ….»
Разом із цим, апеляційний суд виснував, що
«є правильним висновок суду першої інстанції, що на даній стадії судового розгляду встановлення вини/невинуватості особи можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред'явленого обвинувачення».
4 Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 12 вересня 2024 року строк тримання ОСОБА_5 під вартою продовжений до 10 листопада 2024 року включно.
Подальшими ухвалами цього ж суду строк тримання ОСОБА_5 під вартою продовжувався неодноразово, востаннє - ухвалою від 21 січня 2025 року - до 21 березня 2025 року включно.
На момент винесення вказаної ухвали строк тримання ОСОБА_5 під вартою становить 00 років 09 місяців 22 дні
5. Ухвалою Миколаївського апеляційного суду від 12 березня 2025 року відносно обвинуваченого був «обраний» запобіжний захід «у вигляді домашнього арешту у період з 20:00 год. до 07:00 год. наступного дня, із забороною без дозволу суду залишати місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 »
Одночасно на обвинуваченого були покладені такі обов'язки:
-не відлучатися з місця проживання без дозволу суду;
-утримуватися від спілкування з потерпілими та свідками в даному кримінальному провадженні;
-з'являтися за викликом до суду;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Строк дії ухвали був визначеним - до 26 квітня 2025 року.
6. Під час застосування цього запобіжного заходу Центральний районний суд міста Миколаєва виходив з того, що існують ризики, передбачені пунктами 1 та 5 частини 1 статті 177 Кримінального Кодексу України (ризики, що ОСОБА_5 може переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення).
ІІІ......Вирішуючи заявлене прокурором клопотання, суд виходив з таких приписів діючого законодавства.
1. Відповідно до частини 1 статті 331 Кримінального Процесуального Кодексу України
Під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого.
2. Відповідно до частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
-переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
-знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
-незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
-перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
-вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою ж застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити перелічені дії.
При цьому відповідно до частини 3 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя має переконатись, що жоден більш м'який, ніж запропонований слідчим, запобіжний захід не може запобігти доведеним під час розгляду ризикам.
2. Відповідно до частини 1 статті 176 Кримінального Процесуального Кодексу України запобіжними заходами є:
-особисте зобов'язання;
-особиста порука;
-застава;
-домашній арешт;
-тримання під вартою.
Відповідно до статті 179 цього Кодексу особисте зобов'язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов'язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов'язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.
Відповідно до статті 180 Кримінального Процесуального Кодексу України особиста порука полягає у наданні особами, яких слідчий суддя, суд вважає такими, що заслуговують на довіру, письмового зобов'язання про те, що вони поручаються за виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків відповідно до статті 194 цього Кодексу і зобов'язуються за необхідності доставити його до органу досудового розслідування чи в суд на першу про те вимогу.
Відповідно до частини 1 статті 182 Кримінального Процесуального Кодексу України застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків.
При цьому відповідно до частини 5 цієї статті розмір застави щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, визначається у межах від вісімдесяти до трьохсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до частини 1 статті 181 Кримінального Процесуального Кодексу України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби.
3. Відповідно до статті 199 Кримінального Процесуального Кодексу України строк тримання під вартою може бути продовженим у разі наявності вказаних вище обставин та додаткового доведення того, що завершити досудове розслідування до закінчення строку дії попередньої ухвали не є можливим, а раніше заявлені ризики не зменшились або з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою.
4. Відповідно до приписів статті 8 Кримінального Процесуального Кодексу України та норм статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року Конвенція про захист прав та основоположних свобод /далі - Конвенція/ та практика Європейського суду з прав людини визнаються в Україні джерелом права
4.1. Відповідно до визначеного Європейським судом з прав людини поняттям під час вирішення питання щодо запобіжного заходу під обґрунтованою підозрою слід розуміти добросовісне припущення про вчинення особою певного діяння, яке ґрунтується на об'єктивних відомостях, які:
-можна перевірити у судовому розгляді;
-спонукали б неупереджену та розумну людину вдатися до практичних дій, щоб з'ясувати, чи є така підозра обґрунтованою.
Добросовісним можна вважати припущення, яке висунуте компетентним органом у встановленому законом порядку та ґрунтується на підході до справи, що характеризується правдивістю, сумлінністю та ретельністю.
4.2. У рішенні від 19 березня 2024 року у справі «Parildak v. Turkey»1 Європейський Суд з Прав Людини, ґрунтуючись на своїй попередній практиці, виснував таке
Стаття 5 Конвенції гарантує фундаментальне право на свободу та безпеку. Це право має велике значення в «демократичному суспільстві» за духом Конвенції.
Кожен має право на захист цього права, тобто - не бути та не залишатись позбавленим свободи інакше, як відповідно до вимог пункту 1 статті 5. Перелік виключень, наведений у пункті 1 статті 5, є виключним та лише його вузьке тлумачення відповідає меті та завданням цього положення, гарантуючи, що ніхто не буде свавільно позбавленим волі.
Підпункт (с) пункту 1 статті 5 не вимагає, щоб слідчі органи зібрали достатні докази для висунення обвинувачення ані - під час арешту, ані - під час утримання під вартою в поліції. Метою допиту при затриманні відповідно до цього пункту є завершення розслідування шляхом підтвердження чи виключення конкретних підозр, що обґрунтовували арешт. отже, факти що є підставами для підозри, не мають бути того ж рівня, що ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку та навіть - для висунення обвинувачення
Менше з тим, «правдоподібність» підозр, якими має бути обґрунтований арешт, являє собою суттєвий елемент захисту, передбачений статтею 5 § 1 (с) Конвенції від свавільного позбавлення волі. Ось чому самої по собі «добросовісної» підозри недостатньо.
Слова «правдоподібні підстави» означають, що повинні існувати факти чи інформація, здатні переконати об'єктивного спостерігача в тому, що відповідна особа могла вчинити правопорушення. Те, що є «правдоподібним», залежить від сукупності обставин. … Таким чином, уряд-відповідач зобов'язаний повідомити Суду принаймні певні факти чи інформацію, здатну переконати його в тому, що існували вірогідні підстави підозрювати заарештовану особу у вчиненні передбачуваного злочину.
Термін «правдоподібність» також стосується порогу, якого має досягти підозра, щоби переконати об'єктивного спостерігача в правдоподібності звинувачень. Як правило, проблеми в цій сфері виникають на рівні фактів. Додатково до фактичного аспекту існування «імовірних підстав для підозри» у значенні статті 5 § 1 c) вимагає, щоб факти, на які посилаються, могли обґрунтовано вважатися такими, що підпадають під дію одного з розділів Кримінального кодексу, який стосується кримінальної поведінки. Таким чином, вочевидь не може бути «розумної підозри», якщо дії або факти, висунуті затриманому, не утворювали складу злочину в момент їх вчинення.
/пункти 55 - 62/
При цьому у пункті 63 цього ж рішення наголошується на тому, що
Якщо «правдоподібна підозра» має існувати на момент арешту та первісного затримання, то у разі продовження тримання під вартою також має бути продемонстровано, що підозра зберігається та що вона, так само, як і раніше, ґрунтується на «правдоподібних підставах».
У пункті 48 рішення у справі "Чеботарь проти Молдови" Європейський Суд з Прав Людини зазначив таке.
"Суд повторює, що для того, щоб арешт по обґрунтованій підозрі був виправданий у відповідності з статтею 5 & 1 (с), поліція не зобов'язана мати докази, достатні для пред'явлення обвинувачення, ні в момент арешту ні під час перебування заявника під вартою. Також не обов'язково, щоб затриманій особі були, по кінцевому рахунку, пред'явлені обвинувачення, або щоб ця особа була піддана суду. Метою попереднього тримання під вартою є подальше розслідування кримінальної справи, яке повинно підтвердити або розвіяти підозру, яка є підставою для затримання
При цьому у тому ж пункті Суд, посилаючись на свою прецедентну практику зазначає, що самого факту, що підозра є добросовісною, недостатньо. Словосполучення "обґрунтована підозра" означає наявність фактів або інформації, що здатні переконати об'єктивного спостерігача, що особо, можливо, вчинила злочин.
4.3. Європейський Суд з Прав Людини у своїй практиці обґрунтував підхід, відповідно до якого тримання особи під домашнім арештом, так само, як й триманні її під вартою, є позбавленням свободи у розумінні статті 5 Конвенції /див., окрім іншого, рішення у справах "Гуццарді проти Італії" (пункти 92 - 95); "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 103 - 110); "Корбан проти України (пункти 138 - 139) та інші/.
При цьому Європейський Суд з Прав Людини зазначає, що в більшості випадків домашній арешт передбачає меншу кількість обмежень та менший ступінь страждань та незручностей для затриманого, ніж звичайне ув'язнення у відповідній установі. Але цю обставину Європейський Суд з Прав Людини пов'язує з особливостями режиму, але - не з сутністю становища ув'язненого.
/див., окрім іншого, рішення у справі "Бузаджі проти Республіки Молдова" (пункти 111 - 114); "Корбан проти України (пункти 138 - 139)/
4.4. Відповідно до правової позиції, що сформована Європейським Судом з прав людини, для продовження строку тримання під вартою повинні бути винятково вагомі причини, при цьому тільки тяжкість вчиненого злочину, складність справи та серйозність обвинувачень не можуть вважатися достатніми причинами для тримання особи під вартою протягом досить тривалого строку. Також суд вказав, що пункт 3 статті 5 Конвенції визначає право заарештованого на розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження, при цьому таке звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання. Сторона обвинувачення зобов'язана доводити реальність ризиків, що виправдовують обмеження свободи, в іншому випадку суд може змінити запобіжний захід на більш м'який.
Європейський суд з прав людини судом також відзначає, що "ризик втечі або уникнення правосуддя" зменшується з часом, адже включення строку запобіжного ув'язнення до строку покарання, якого мав підстави боятися заявник, зменшує це побоювання і його наміри втекти.
Далі відзначається, що таке, що продовжується, тримання під вартою може бути виправданим у тій чи іншій справі лише за наявності специфічних ознак того, що цього вимагають істинні вимоги публічного інтересу, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважують правило поваги до особистої свободи.
Європейський суд з прав людини також наголошував, що "саме національні судові органи мають подбати про те, щоб тривалість попереднього ув'язнення обвинуваченого у відповідній справі не перевищила розумного строку. Для цього вони мають дослідити всі факти на користь і проти існування реального суспільного інтересу, який, за належного врахування принципу забезпечення презумпції невинуватості, виправдовує відхід від вимоги забезпечення поваги до особистої свободи, і викласти ці міркування у своїх рішеннях про подовження строку тримання під вартою… Подальше існування обґрунтованої підозри у вчиненні заарештованою особою відповідного злочину є обов'язковою і неодмінною умовою законності подовження строку тримання під вартою, але зі спливом певного часу ця умова перестає бути достатньою… Згідно з пунктом 3 статті 5 Конвенції, визначаючи доцільність звільнення або подальшого тримання особи під вартою, відповідні посадові особи зобов'язані розглянути й альтернативні заходи забезпечення її явки до суду. Фактично, це положення не лише проголошує право на "розгляд справи судом упродовж розумного строку або звільнення під час провадження", а й передбачає, що "звільнення може бути обумовлене гарантіями з'явитися на судове засідання".
/див. рішення у справі "Тодоров проти України" від 12.01.2012 року, "Пунцельт проти Чехії", "Харченко проти України" та інші/
Окрім того, як зазначив Європейський суд з прав людини у справі "Летельє проти Франції" (рішення від 26.06.1991 року), "особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення принаймні, протягом певного часу. За виняткових обставинах цей момент може бути врахований у світлі Конвенції, у всякому разі в тій мірі, в якій внутрішнє право … визнає поняття порушення публічного порядку внаслідок скоєння злочину. Однак цей фактор можна вважати виправданим і необхідним, тільки, якщо є підстави вважати, що звільнення затриманого реально порушить публічний порядок, або якщо цей порядок дійсно перебуває під загрозою. Попереднє затримання не має передувати покаранню у вигляді позбавлення свободи, не може бути "формою очікування" обвинувального вироку" (п.51).
4.5. Відповідно до статті 2 Конвенції право кожного на життя охороняється законом та нікого не може бути умисно позбавлено життя.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Андронікоу та Константіноу проти Кіпру», передбачене статтею 2 Конвенції право на життя «... є одним з найбільш фундаментальних положень Конвенції і охороняє одну з основних цінностей демократичного суспільства».
Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини перше речення статті 2 Конвенції зобов'язує державу не тільки утримуватись від умисного або незаконного позбавлення життя, але також вживати відповідних заходів для захисту життя тих, хто знаходиться під її юрисдикцією. Обов'язок захищати право на життя за статтею 2 Конвенції визначається у поєднанні з загальним обов'язком держави за статтею 1 Конвенції, яка зобов'язує «гарантування кожному, хто перебуває під [її] юрисдикцією, права і свободи, визначені у Конвенції», також опосередковано вимагає наявності будь-якої форми ефективного розслідування, коли особу вбито в результаті використання сили (див. mutatis mutandis рішення від 19 лютого 1998 року у справі «Kaya v. Turkey», 1998-I, п. 105). Головна мета такого розслідування полягає у забезпеченні ефективного виконання національних законів, які захищають право на життя.
Для того, щоб розслідування стверджуваного незаконного вбивства було ефективним воно має бути здатне привести до встановлення обставин смерті людини та встановлення і покарання відповідальних осіб
Прогалини ж у розслідуванні, які підривають його здатність встановити причину смерті або відповідальних осіб, чи то прямих виконавців створюють ризик недодержання такого стандарту.
/див. рішення Європейського суду з прав людини у справах
«Муравська проти України» «Гонгадзе проти України», «Шевченко проти України», "Меркулова проти України" та інші/
5. Відповідно до частини 4 статті 196 Кримінального Процесуального Кодексу України:
Суд зобов'язаний визначити в ухвалі про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою або домашнього арешту дату закінчення її дії у межах строку, передбаченого цим Кодексом.
6. Відповідно до частини 5 статті 194 Кримінального Процесуального Кодексу України обираючи запобіжний захід, не пов'язаний з триманням під вартою, суд зобов'язує обвинуваченого прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого визначеного органу державної влади, а також виконувати один або кілька обов'язків, необхідність покладення яких була доведена прокурором, а саме:
1)прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю;
2)не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
3)повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи;
4)утримуватися від спілкування з будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом, або спілкуватися з нею із дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом;
5)не відвідувати місця, визначені слідчим суддею або судом;
6)пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності;
7)докласти зусиль до пошуку роботи або до навчання;
8)здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну;
9)носити електронний засіб контролю.
IV……З огляду на ці приписи діючого законодавства та настанови судової практики суд, повертаючись до обставин цього кримінального провадження, відзначає таке.
Стосовно наявності обґрунтованої підозри у вчиненні злочину ОСОБА_5 .
1. Відповідно до позиції, що була висловлена апеляційним судом під час здійснення цього кримінального провадження у суді першої інстанції, суд зауважує, що оскільки по справі лише здійснюється судовий розгляд, наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_5 у вчиненні злочину, що йому інкримінується на даній стадії судового розгляду не перевіряється, а встановлення його вини/невинуватості можливо лише під час ухвалення вироку по суті пред'явленого обвинувачення.
2. Разом з тим, відповідно до правової позиції, що започаткована у практиці Європейського Суду з Прав Людини, зокрема - у згаданому вище рішенні у справі «Parildak v. Turkey» - суд відзначає таке.
2.1. Наявні в розпорядженні суду відомості, зокрема - отримані з електронних документів - не дають розумних підстав для сумнівів у «правдоподібності» як викладених в обвинувальному акті фактів, так й - запропонованої органами досудового розслідування кваліфікації.
2.2. Захисник посилається лише про те, що наданий суду обвинувальний акт не є повним відтворенням відомостей, що містяться в наданих суду електронних документах.
Але з цього приводу слід відзначити, що діюче кримінальне процесуальне законодавство не зобов'язує слідчого або прокурора під час формулювання версії в обвинувальному акті повністю відтворювати відомості, що містяться у певних доказах.
З огляду ж на згаданий вище факт того, що захистом власна версія подій не сформульована, посилання захисника в частині, що аналізується, не є здатними поставити під сумнів правдоподібність суті версії органів досудового розслідування.
2.3. Стосовно посилань захисту про обставини досудового розслідування цього кримінального провадження суд відзначає таке.
Не можливо заперечити того, що досудове розслідування цього кримінального провадження не є бездоганним.
В той же час, отримані під час судового розгляду відомості не дають підстав стверджувати, що вказані захистом вади є непоправними, а їх усунення - істотно зменшить «правдоподібність» підозри.
Отже, висунута ОСОБА_5 підозра є «правдоподібною»
3. Далі суд відзначає, що на теперішній час /тобто - через 09 місяців після надходження справи до суду/ захистом навіть не сформульована у відповідній процесуальній формі /тобто - у суді/ будь-яка версія /безвідносно до її доведення/ про перебіг подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження.
Отже, висунута ОСОБА_5 підозра наразі є єдиною версією, що підлягає перевірці судом.
4. Далі суд відзначає, що зміст висунутого ОСОБА_5 обвинувачення зводиться загалом до того, що він, перебуваючи у публічному місці, на ґрунті несуттєвого конфлікту позбавив життя одну особу та важко поранив іншу.
Стосовно ж посилань захисту про те, що погроза застосування ножів не є «несуттєвою» обставиною слід зазначити таке.
Поза розумним сумнівом, ці посилання заслуговують на увагу.
В той же час, на цій стадії кримінального провадження вони не здатні поставити під сумнів «правдоподібність підозри», адже стосуються лише певних епізодів конфлікту, але - не конфлікту в цілому.
Стосовно наявності передбачених законом ризиків.
1. Попередньою ухвалою суду встановлена наявність ризику вчинення обвинуваченим нових злочинів.
Стосовно наявності цього ризику суд відзначає таке.
1.1. Як зазначалось вище, зміст висунутого ОСОБА_5 обвинувачення зводиться до того, що він, перебуваючи у публічному місці, на ґрунті несуттєвого конфлікту позбавив життя одну особу та важко поранив іншу.
Таке свідчить про те, що обвинувачений є схильним до небезпечних агресивних дій відносно інших осіб, що, в свою чергу, доводить ймовірність вчинення ним нових злочинів проти життя та здоров'я особи.
1.2. Також суд відзначає, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя людини.
Таке, з огляду на приписи кримінального закону, дає підстави для обґрунтованого припущення про те, що виправлення його особи таким чином, щоб він не вчиняв нових злочинів, є можливим лише у разі його тривалого перебування в умовах позбавлення свободи.
Наразі ж строк перебування обвинуваченого в таких умовах не є домірним визначеному законом.
1.3. Таке припущення в обставинах цього кримінального провадження набуває особливої актуальності, адже захист - з визначення - за дорученням та за згодою обвинуваченого - наполягає на наявності в нього саме права заподіювати тілесні ушкодження потерпілим з огляду на їх (потерпілих) особисті якості.
1.4. Посилання захисту про те, що обвинувачений раніше до кримінальної або адміністративної відповідальності не притягувався, в цьому випадку відомості про спрямованість його особи не спростовують.
Так, досліджені судом докази не містять відомостей про те, що під час подій, що є предметом розгляду в межах цього кримінального провадження, обвинувачений вагався перед вчиненням тих чи інших дій; таке, незалежно від кваліфікації його дій, є можливим лише у разі певної спрямованості його особи.
З огляду на таке, наявність ризику, передбаченого пунктом 5 частини 1 статті 177 Кримінального Процесуального Кодексу України суд вважає доведеною.
2. Попередніми ухвалами суду встановлена наявність ризику того, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватись від суду.
2.1. Наявність цього ризику наразі випливає з того, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні умисного тяжкого злочину за який передбачено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років, а строк його перебування під вартою наразі не є домірним покаранню, що загрожує йому у разі визнання його винним за вироком суду.
2.2. Разом з тим, та обставина, що обвинувачений умов застосованого до нього запобіжного заходу не порушує, вказує про те, що наразі цей ризик зменшився.
3. Наявність інших ризиків попередніми ухвалами суду не встановлена; відомостей про те, що такі ризики виникли після 21 січня 2025 року, матеріали справи не містять.
Отже, інші, окрім згаданих вище, ризики в обставинах цього кримінального провадження є відсутніми.
Стосовно запобіжного заходу, який має бути застосованим відносно обвинуваченого.
1. Наразі відносно обвинуваченого застосовується запобіжний захід у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло у нічний час.
2. Як процесуальні /відповідне клопотання/, так й фактичні підстави для зміни обраного відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу на більш суворий (яким є тримання під вартою або домашній арешт із забороною залишати житло цілодобово) наразі вочевидь є відсутніми.
3. Як процесуальні /відповідне клопотання/, так й фактичні підстави для зміни обраного відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу на менш суворий наразі також є відсутніми.
4. Суд також відзначає, що з огляду на характер висунутої йому підозри саме його подальше тримання в умовах обмеження свободи (під домашнім арештом) поза розумним сумнівом відповідає вимогам суспільного інтересу, а його звільнення є цілком здатним порушити публічний порядок, який наразі дійсно перебуває під загрозою.
Стосовно умов тримання обвинуваченого під домашнім арештом.
Захист, не заперечуючи проти сутності покладених на обвинуваченого додаткових обов'язків, фактично просить сформулювати їх більш зрозуміло для обвинуваченого.
Підстав для відмови у такому суд не вбачає.
Враховуючи наведене, суд вважає, що клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під домашнім арештом із забороною залишати житло у нічний час доби підлягає частковому задоволенню.
Керуючись ст.ст. 369-372; 376 КПК України, суд, -
1.У судовому засіданні з розгляду кримінального провадження про обвинувачення ОСОБА_8 у вчиненні злочину, передбаченого частиною 1 статті 115, частиною 1 статті 121 Кримінального Кодексу України - оголосити перерву до 20 травня 2025 року до 15:00 години.
2.Клопотання прокурора - задовольнити частково.
Продовжити строк дії обраного відносно ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту із забороною залишати житло у період з 20:00 години до 07:00 години наступного дня.
Визначити місцем перебування ОСОБА_5 під домашнім арештом на виконання цієї ухвали будинок АДРЕСА_1 .
Покласти на ОСОБА_5 такі обов'язки:
-не залишати будинок АДРЕСА_1 без дозволу суду у період з 20:00 години до 07:00 години наступного дня.
-прибувати до суду за першою вимогою;
-утримуватись від спілкування з потерпілими та свідками в даному кримінальному провадженні;
-здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України та в'їзд в Україну
Строк дії ухвали встановити в два місяці - до 09 червня 2025 року включно
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя = ОСОБА_24 =
1 - https://hudoc.echr.coe.int/eng#{%22sort%22:[%22kpdate%20Descending%22],%22itemid%22:[%22001-231602%22]}