(заочне)
10 квітня 2025 рокуСправа № 495/8611/24
Номер провадження 2/495/4320/2024
Білгород-Дністровський міськрайонний суд Одеської області у складі:
головуючого судді Волкової Ю.Ф.,
із участю секретаря судового засідання Мартиненко Т.А.,
розглянувши цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення шкоди, завданої внаслідок ДТП, стягнення моральної шкоди,
встановив:
датою ухвалення судового рішення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України).
16.09.2024 ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок ДТП, у сумі 125 249 грн 23 коп., стягнення 3 200 грн франшизи, 20 000 грн моральної шкоди.
1. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
1.1. 21.06.2024 о 14:10 в Одеській обл., м. Білгород-Дністровський, на перехресті вул. Ізмаїльська - Портова, відбулась дорожньо-транспортна пригода із участю транспортного засобу марки «SKODA SUPER В», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та транспортного засобу марки «DAF FT XF», р.н. НОМЕР_2 , під керування ОСОБА_2 . Власниці транспортного засобу марки «SKODA SUPER В», р.н. НОМЕР_1 , ОСОБА_1 завдано матеріальних збитків.
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.06.2024 у справі № 495/5912/24, ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні вказаної даної дорожньо-транспортної пригоди.
15.08.2024 на рахунок ОСОБА_1 від ПРАТ “УСК “КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» зараховано страхове відшкодування у розмірі 92 800 грн.
Різниця між фактичним розміром шкоди (231 405 грн 68 коп.) та розміром витрат на проведення відновлювального ремонту з урахуванням зносу (106 156 грн 45 коп.) становить 125 249 грн 23 коп., франшиза складає 3 200 грн; вказані суми позивач просить стягнути з відповідача у судовому порядку.
Також позивач просить стягнути з відповідача моральну шкоду у сумі 20 000 грн; у цій частині позов обґрунтовує тим, що з вини відповідача у зв'язку із порушенням останнім Правил дорожнього руху, відбулась ДТП із пошкодженням майна позивача, що безумовно негативно вплинуло на емоційний стан позивачки та призвело до душевних страждань.
1.2. Відповідач правом подачі відзиву на позов не скористався.
2.Рух справи.
Позов подано до суду 16.09.2024.
Ухвалою від 23.09.2024 відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.
Ухвалою від 06.01.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.
3. Заяви, клопотання учасників процесу та насідки їх вирішення; порядок судового розгляду.
Позивач у судове засідання не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи без її участі, проти ухвалення заочного рішення не заперечила.
Відповідач у судове засідання не з'явився, про дату, час, місце судового розгляду повідомлений шляхом направлення судових повісток; про поважність причин неявки, відкладення судового розгляду не заявив.
Керуючись статтею 280 ЦПК України суд ухвалив проводити заочний розгляд справи.
Фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалось у зв'язку з неявкою всіх учасників справи (частина друга статті 247 ЦПК України).
4. Фактичні обставини справи.
21.06.2024 о 14:10 в Одеській обл., м. Білгород-Дністровський, на перехресті вул. Ізмаїльська - Портова, сталася дорожньо-транспортна пригода за участі транспортного засобу марки «SKODA SUPER В», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та транспортного засобу марки «DAF FT XF», р.н. НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_2 .
Постановою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 28.06.2024 у справі № 495/5912/24 ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась о 14:10 год. 21.06.2024 на перехресті вулиць Ізмаїльська - Портова м. Білгород-Дністровський, із участю ТЗ марки «SKODA SUPER В», р.н. НОМЕР_1 , під керуванням водія ОСОБА_3 та ТЗ марки «DAF FT XF», р.н. НОМЕР_2 , під керування водія ОСОБА_2 . Вказана постанова набрала законної сили 09.07.2024.
Власником транспортного засобу марки «SKODA SUPER В», р.н. НОМЕР_1 , є ОСОБА_1 , дата реєстрації - 17.10.2023 (копія свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_3 ).
На момент скоєння ДТП цивільна відповідальність ОСОБА_2 - водія ТЗ марки «DAF FT XF», р.н. НОМЕР_2 , забезпечено за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № 220913549 у ПРАТ “УСК “КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП». Станом на 21.06.2024 вказаний поліс внутрішнього страхування був чинним, що позивач підтвердив відповідним витягом з електронної системи пошуку МТСБУ.
Вказаний поліс суду не надано; доказів на підтвердження обставин щодо ліміту відповідальності за шкоду, заподіяну майну, розміру франшизи суду не надано.
Згідно із висновком експерта щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № 723/07-24 матеріальний збиток, заподіяний власнику транспортного засобу марки SKODA SUPER В», р.н. НОМЕР_1 , станом на 21.06..2024 (дата оцінки) склав 114 506 грн 40 коп.
15.08.2024 на рахунок ОСОБА_1 від ПРАТ “УСК “КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» зараховано страхове відшкодування у розмірі 92 800 грн.
В обґрунтування заподіяння позивачу моральної шкоди позивач зазначає, що належний позивачеві автомобіль, був основним засобом пересування для позивача та її родини. Пошкодження зазначеного автомобіля відповідачем в ДТП завдало позивачу сильних душевних страждань та негативно вплинуло на її моральний стан у зв'язку з перенесеним стресом щодо пошкодження майна.
5. Висновки суду та мотиви прийнятого рішення.
Відповідно до вимог п.п. 8,9 ч. 2 ст. 16 ЦК України способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування майнової шкоди.
Згідно ст. 1166 ЦК України відшкодування матеріальної шкоди можливо при наявності складу правопорушення: протиправних дій особи, заподіяння шкоди, причинний зв'язок між протиправною поведінкою і наслідками, вини особи, що причинили збиток.
Згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших правових підстав (договору оренди, довіреності тощо).
Таким чином, спричинення шкоди користувачу майна випливає з факту його користування цим майном на достатній правовій підставі відповідно до пункту 2.2 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною у постанові від 3 грудня 2014 року у справі № 6-183цс14.
Презумпція вини завдавача шкоди визначена частиною другою статті 1166 ЦК України, відповідно до якої відповідач звільняється від обов'язку відшкодувати шкоду, якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п'ята статті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК).
Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов'язана відшкодувати шкоду.
Відповідно до ч. 1 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Як вбачається з п. 1 ч. 2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.
Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України).
Частиною 1 статті 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч. 1 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов'язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.
Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
З огляду на зазначені положення Цивільного кодексу України факт завдання шкоди майну потерпілого джерелом підвищеної небезпеки, якщо ця особа (потерпілий) не перебуває в договірних правовідносинах з особою, яка завдала шкоди, якщо завдання такого роду шкоди не пов'язане з виконанням цими особами обов'язків за договором, породжує виникнення позадоговірного, деліктного зобов'язання. Воно виникає з факту завдання шкоди й припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов'язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).
За загальним правилом відповідальність за шкоду несе боржник - особа, яка завдала шкоди. Якщо шкода завдана джерелом підвищеної небезпеки (зокрема, діяльністю щодо використання, зберігання та утримання транспортного засобу), така шкода відшкодовується володільцем джерела підвищеної небезпеки - особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом (ч.2 ст.1187 ЦК України).
Разом з тим правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, якщо законом передбачено такий обов'язок.
Згідно із ст.999 ЦК України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають з обов'язкового страхування, застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулює Закон України від 01 липня 2004 року№ 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон №1961-IV), який спрямований на забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та майну потерпілих при експлуатації наземних транспортних засобів на території України.
Велика Палата Верховного Суду в постановах від 03.10.2018 у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18), від 14.12.2021 у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) прийшла до висновку, що відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961-IV).
Відповідно до ст. 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом ст. 9, 22-28, 35 Закону № 1961-IV настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування.
При цьому в Законі №1961-IV визначено порядок розрахунку шкоди, пов'язаної з пошкодженням транспортного засобу.
Так, відповідно до ст.29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Виплачена позивачці сума страхового відшкодування (92 800 грн) є узгодженою; доказів протилежного суду не надано.
Доказів про фактично понесені витрати на ремонт ТЗ (у тому числі щодо перевищення виплаченої суми страхового відшкодування) суду не надано.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги висновок експерта щодо оцінки понесених матеріальних збитків позивачем внаслідок ДТП, суми яку страхова компанія ПРАТ “УСК “КНЯЖА ВІЄННА ІНШУРАНС ГРУП» відшкодувала позивачу, доказів щодо фактично понесених витрат на ремонт позивачем не надано, суд приходить до висновку про часткове задоволення стягнення матеріальних збитків з відповідача у сумі 21706 грн 40 коп ((114504,40 грн (завдані матеріальні збитки) - 92800 грн (сплачена сума страховою компанією)).
Щодо стягнення франшизи з відповідача.
Поняття «франшиза» міститься в статті 9 Закону України «Про страхування» від 07.03.1996 № 85/96-ВР, відповідно до якої франшиза це частина збитків, що не відшкодовується страховиком згідно з договором страхування.
У ст. 12 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» від 01.07.2004 №1961-IV (далі Закон №1961-IV) зазначено, що розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Сума франшизи, якщо вона була передбачена договором страхування має бути компенсована страхувальником або особою, відповідальною за завдані збитки (п. 36.6 ст. 36 Закону №1961-IV).
Оскільки позивачем не надано доказів, а саме: полісу страхування щодо величини франшизи, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми франшизи.
Щодо вимоги позивача про стягнення моральної шкоди, суд приходить до таких висновків.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
Пункти 2, 3 ч. 2 ст. 23 ЦК України передбачають, що моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала, у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів, а також у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна.
Частиною 3 ст. 23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
За загальним правилом особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права. Під власне моральною шкодою маються на увазі душевні страждання, пов'язані із заподіянням як фізичної, так і майнової шкоди, а також душевні страждання, не пов'язані ні з тією, ні з іншою. Моральну шкоду, на відміну від майнової, не можна вимірювати у грошах, але це не означає, що вона не може бути компенсованою в будь-якій формі. Можливою є, зокрема грошова компенсація, розмір якої визначений не за принципом еквівалентності, а виходячи з обставин конкретної справи, ступеня і характеру моральної шкоди, майнового стану потерпілих.
Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру моральних страждань, виду психічних страждань у вигляді занепокоєння, страху та відчаю; істотності вимушених змін у житті потерпілих, які можуть бути частково відновлені.
Суд погоджується із доводами позивача, що внаслідок пошкодження належного йому транспортного засобу, він зазнав страждань та стресу, які були викликані пошкодженням майна та необхідністю вирішення питань щодо його відновлення. Позивач був позбавлений можливості користуватись своїм транспортним засобом тривалий період часу, внаслідок чого зазнав незручностей у звичному житті.
Отже, враховуючи вказані обставини, виходячи з принципу розумності та справедливості, суд частково задовольняє вимогу про стягнення моральної шкоди та вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 5000 грн., оскільки зазначений розмір відшкодування не оспорений та є достатнім для розумного задоволення потреби позивача у відшкодуванні моральної шкоди.
Керуючись принципами цивільного судочинства, визначених частиною третьою статті 2 ЦПК, акцентуючи увагу на принципах змагальності сторін, диспозитивності, пропорційності, враховуючи встановлені обставини на підставі оцінених доказів, використовуючи наведенні норми матеріального і процесуального права, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене суд дійшов до висновку про часткове задоволення позову.
6. Розподіл судових витрат.
Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач сплатив судовий збір у розмірі 2495, 69 грн.
Позов задоволено на 18 %, тому з відповідача на користь позивача необхідно стягнути 449 грн 22 коп. (2495, 69 грн. *18% /100).
Керуючись статтями ст. ст. 2, 10, 12, 19, 81, 128, 141, 258-260, 263-265 ЦПК України суд,
ухвалив:
позов задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі у розмірі 21 706 грн 40 коп. (двадцять одна тисяча сімсот шість грн 40 коп).
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5 000 грн (п'ять тисяч грн).
У задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 449 грн 22 коп (чотириста сорок дев'ять грн 22 коп).
Копію рішення направити учасникам справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.
Повне судове рішення складене 08.04.2025.
Повне найменування сторін:
позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;
відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 .
Суддя Ю.Ф. Волкова