10 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа № 600/1568/25-а
Суддя Чернівецького окружного адміністративного суду Лелюк О.П., розглянувши адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії.
Позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 30 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 30 травня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, одноразової грошової допомоги при звільнені, премії, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року №44;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у видачі оновленої довідки щодо ОСОБА_1 про щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що подається для призначення пенсії відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», розміру грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу, окладу за військовим званням, які визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року №704;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 видати на ім'я ОСОБА_1 оновлену довідку про розмір грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії, що враховується для перерахунку пенсії заявника, з урахуванням перерахунку грошового забезпечення, відповідно до вимог ст. 43 і 63 Закону №2262-ХІІ, ст. 9 Закону України від 20.12.1991 р. №2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та з врахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. №704, із обов'язковим зазначенням відомостей про розміри щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, в тому числі процентної надбавки за вислугу років, надбавки за особливості проходження служби), доплати, підвищення)) та премії у відсотках, встановлених станом на день звільнення за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби із зазначенням відомостей про розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом за 1 січня відповідного календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого на 01 січня відповідного календарного року) на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум за відповідною або аналогічною посадою, з якої його було звільнено з військової служби, для здійснення обчислення та перерахунку з дня звільнення пенсії та подати до відповідного Головного управління Пенсійного фонду України вказану довідку.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).
Частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Строки звернення до адміністративного суду передбачені статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зокрема, відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Приписами частини третьої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Як свідчать обставини даної справи, спір у ній виник, зокрема, через неналежну, на думку позивача, виплату йому грошового забезпечення за час проходження військової служби в особовому складі військової частини НОМЕР_1 (на фінансовому забезпеченні якого перебуває військова частина НОМЕР_2 ) за період з 30 травня 2022 року по 20 травня 2023 року. Позивач вважає, що грошове забезпечення за вказаний період виплачувалось йому у зменшеному розмірі.
Відповідно, позовні вимоги ОСОБА_1 необхідно оцінювати як вимоги про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013.
Отже, до спірних правовідносин підлягає застосуванню стаття 233 Кодексу законів про працю України, яка містить спеціальні для даних спірних правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19 липня 2022 року Кодексу законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати.
Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Таким чином, внесенням до статті 233 Кодексу законів про працю України вказаних змін, законодавець увів процесуальні строки для звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати.
Однак, п. 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України передбачає, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Карантин на всій території України був установлений Постановою КМУ №211, за пунктом 1 якої (у первинній редакції) карантинні обмеження були запроваджені з 12 березня до 03 квітня 2020 року.
Згодом цей строк був неодноразово змінений згідно з постановами КМУ від 23 лютого 2022 року №229, від 27 травня 2022 року №630, від 19 серпня 2022 року №928, від 23 грудня 2022 року №1423. Востаннє цей строк був продовжений Постановою КМУ від 25 квітня 2023 року №383 до 30 червня 2023 року і згідно з Постановою КМУ №651 карантин припинив дію з 30 червня 2023 року.
Аналіз статті 233 Кодексу законів про працю України у зіставленні з пунктом 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України дає підстави дійти висновку, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 Кодексу законів про працю України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 Кодексу законів про працю України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 Кодексу законів про працю України, був “прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору.
Такого ж підходу дотримався Верховний Суд в постанові від 12.09.2024 у справі №200/5637/23 з аналогічних правовідносин.
Відповідно, починаючи з 19 липня 2022 року для звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоплачених сум заробітної плати передбачено тримісячний строк (частина перша статті 233 КЗпП України), відлік якого треба починати з 19 липня 2022 року, тобто з дати набрання чинності Законом №2352-ІХ. Поряд з цим такий тримісячний строк для звернення з таким позовом до адміністративного суду завершився 19 жовтня 2022 року, проте, на підставі пункту 1 глави XIX “Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, був продовжений до 30 червня 2023 року.
Протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право у межах строку звернутися до суду з позовом щодо невиплати йому грошового забезпечення у належному розмірі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 жовтня 2023 року по справі №990/139/23 сформулювала висновок, що у зв'язку з відміною Постановою Кабінету Міністрів України №651 від 27 червня 2023 року на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року, продовжені строки, визначені статтею 233 КЗпП, завершились у 00 год. 01 хв. 01 липня 2023 року.
Крім цього, суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року (справа №460/21394/23) відступив від висновків, викладених у раніше ухвалених постановах, та висловив нову правову позицію щодо застосування статті 233 Кодексу законів про працю України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати (в частині періоду до 19 липня 2022 року), а саме: якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що спірні правовідносини, які виникли до 19 липня 2022 року (тобто, з 30 травня 2022 року по 18 липня 2022 року) не обмежуються будь-яким строком на звернення до суду.
Поряд з цим до спірних правовідносин, що виникли з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, підлягає застосуванню тримісячний строк звернення до суду, встановлений статтею 233 КЗпП України.
Суд зауважує, що виплата основних та додаткових видів грошового забезпечення під час проходження військової служби є періодичним платежем, який виплачується щомісяця. А тому позивач, отримуючи грошове забезпечення у період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, мав можливість дізнатися про порушення свого права щодо виплати грошового забезпечення у зменшеному розмірі, про що ним і вказується у позові.
До цього суд звертає увагу на те, що згідно з правовою позицією Верховного Суду у постанові від 31 березня 2021 року по справі №240/12017/19, при вирішенні питання щодо дотримання строку звернення до адміністративного суду необхідно чітко диференціювати поняття «дізнався» та «повинен був дізнатись». Так, під поняттям «дізнався» необхідно розуміти конкретний час, момент, факт настання обізнаності особи щодо порушених її прав, свобод та інтересів. Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року №340/1019/19).
Суд зауважує, що позивач, отримуючи грошове забезпечення у період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року, мав можливість дізнатися про порушення своїх прав, на захист яких подано цей позов.
Крім цього суд звертає увагу і на те, що згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_2 (яка згідно змісту позову перебуває на фінансовому забезпеченні військової частини НОМЕР_1 , до якої і заявлені вимоги позову) від 04 вересня 2023 року №247 ОСОБА_1 було виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 26 серпня 2023 року. Також цим наказом були визначені види грошового забезпечення, що підлягали виплаті позивачу при звільненні зі служби у військовій частині НОМЕР_2 .
Тобто, за умови застосування до спірних правовідносин норм частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній на час видачі наказу про виключення ОСОБА_1 зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , тримісячний строк звернення позивача до суду з цим позовом тривав починаючи з наступної дати після виключення його зі списків особового складу військової частини, тобто з 27 серпня 2023 року, по 27 листопада 2023 року (останній день тримісячного строку після виключення позивача зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 ).
Поряд з цим, як вбачається зі змісту матеріалів позову, у серпні 2024 року представник позивача зверталась до військової частини НОМЕР_2 із заявою та адвокатським запитом щодо надання інформації про розмір прожиткового мінімуму, який було застосовано при розрахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 під час служби, та щодо проведення перерахунку грошового забезпечення позивача.
Листом від 17 листопада 2024 року №47/6172 військова частина НОМЕР_2 надала представнику позивача роз'яснення стосовно виплаченого грошового забезпечення (зокрема, за 2022 та 2023 роки), вказавши, що Міністерству оборони України виділялись асигнування, які забезпечували виплату грошового забезпечення військовослужбовців, у тому числі посадові оклади та оклади за військовим званням, обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлених законом на 01 січня 2018 року - 1762 грн, як це встановлено постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704.
Тобто, навіть у разі визначення початку перебігу тримісячного строку звернення до суду з цим позовом з дати видачі військовою частиною НОМЕР_2 листа за результатами розгляду заяви представника позивача про перерахунок грошового забезпечення, тобто з 17 листопада 2024 року, то такий строк закінчився 17 лютого 2025 року.
Натомість даний позов подано до суду лише 03 квітня 2025 року (згідно відмітки на поштовому конверті, яким було направлено позов ОСОБА_1 на адресу Чернівецького окружного адміністративного суду).
При цьому позивачем не наведено жодних доводів (і не надано відповідних доказів) неможливості своєчасного звернення його до суду з цим позовом ні протягом тримісячного строку з дня виключення зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 (з 27 серпня 2023 року по 27 листопада 2023 року), ні після отримання від військової частини НОМЕР_2 відповіді за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 про перерахунок грошового забезпечення (з 17 листопада 2024 року по 17 лютого 2025 року).
Отже, суд приходить до висновку про пропуск позивачем строку звернення до суду, встановленого статтею 233 КЗпП України, щодо позовних вимог, які охоплюють період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.
Доводи позивача (його представника) про те, що строк звернення до суду з цим позовом підлягає поновленню у зв'язку з тим, що на момент виникнення спірних у даній справі відносин діяла редакція частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України, якою право на звернення до суду з позовом про стягнення належної заробітної плати не обмежувалось будь-яким строком, суд вважає безпідставними, оскільки такі суперечать висновкам Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21 березня 2025 року у справі №460/21394/23.
Відповідно до частини першої статті 123 Кодексу адміністративного судочинства України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Згідно частини шостої статті 161 Кодексу адміністративного судочинства України у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов'язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.
Проте всупереч наведеним нормам позивачем до позову не було додано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду саме в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року із зазначенням причин пропуску цього строку та не подано відповідних доказів.
Відповідно до частини першої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для залишення даної позовної заяви без руху.
Керуючись статтями 160, 161, 169, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії залишити без руху.
2. Встановити позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви протягом десяти днів з дня отримання цієї ухвали шляхом подання заяви (клопотання) про поновлення строку звернення до суду й доказів поважності причин його пропуску в частині позовних вимог, які стосуються періоду з 19 липня 2022 року по 20 травня 2023 року.
3.Роз'яснити, що в разі невиконання вимог ухвали і не усунення недоліків у вказаний строк позовна заява буде вважатися не поданою і буде повернута особі, яка її подала на підставі пункту 1 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя О.П. Лелюк