09 квітня 2025 р. м. Чернівці Справа № 640/8189/21
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Маренича І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Апарату Верховної Ради України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Апарату Верховної Ради України (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01.10.1997 року по 16.05.2017 року;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити грошову компенсацію за всі невикористанні дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01.10.1997 року по 16.05.2017 року;
- зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки з 12.05.1998 року по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 року по день фактичного розрахунку, з 11.07.2007 року по день фактичного розрахунку, з 13.11.2009 року по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 16.05.2017 року по день фактичного розрахунку.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач працював на посаді помічника-консультанта народних депутатів України з наступною кількістю календарних днів невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки: 2 скликання ОСОБА_2 з 01 жовтня 1997 року до 12 травня 1998 року - 18,5 календарних днів щорічної основної відпустки; 4 скликання ОСОБА_3 з 15 травня 2002 року до 25 травня 2006 року - 60 календарних днів щорічної основної відпустки та 5 календарних днів щорічної додаткової відпустки; 5 скликання ОСОБА_3 з 26 травня 2006 року до 11 липня 2007 року - 4 календарних днів щорічної основної відпустки та 7 календарних днів щорічної додаткової відпустки; 6 скликання ОСОБА_3 з 26 листопада 2007 року до 13 листопада 2009 року - 58 календарних днів щорічної основної відпустки та 20 календарних днів щорічної додаткової відпустки; 6 скликання ОСОБА_3 з 03 грудня 2012 року до 12 грудня 2012 року - 1 календарний день щорічної основної відпустки; 7 скликання ОСОБА_4 з 02 січня 2013 року до 27 листопада 2014 року - 27 календарних днів щорічної основної відпустки та 30 календарних днів щорічної додаткової відпустки; 8 скликання ОСОБА_5 з 28 листопада 2014 року до 16 травня 2017 року - 74 календарних днів щорічної основної відпустки. Позивач вважає, що відповідач, через допущену ним протиправну бездіяльність у забезпеченні виконання вимог трудового законодавства та законодавства про відпустки, порушив право позивача на отримання грошової компенсації за невикористані відпустки. Оскільки позивач був звільнений з посад помічника-консультанта народного депутата України та належні суми компенсації за невикористані дні щорічної відпустки при кожному з цих звільнень не були виплачені. В зв'язку з цим відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористані дні щорічної відпустки з 12.05.1998 року по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 року по день фактичного розрахунку, з 11.07.2007 року по день фактичного розрахунку, з 13.11.2009 року по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 16.05.2017 року по день фактичного розрахунку.
Ухвалою Чернівецького окружного адміністративного суду прийнято адміністративну справу до свого провадження. Відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідач подано відзив на позов відповідно до змісту якого заперечує проти задоволення позову. Вказує, що Апарат ВРУ не має законних підстав для нарахування та виплати позивачеві будь-яких коштів поза межами фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України, оскільки повну відповідальність за здійснення розподілу фонду оплати праці своїх помічників-консультантів несуть народні депутати.
Дослідивши письмові докази судом встановлено наступне.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Секретаріату Верховної Ради України №737 від 29.09.1997 р. ОСОБА_1 було зараховано з 01.10.1997 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_2 на час його депутатських повноважень, встановлено заробітну плату в сумі 155 грн., включаючи доплату за 7 ранг державного службовця, надбавку за вислугу років та премію, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_2 та заяви ОСОБА_1 від 25.09.1997 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 393 від 04.06.1998 р. ОСОБА_1 було зараховано з 12.05.1998 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час її депутатських повноважень, встановлено заробітну плату в сумі 300 грн., включаючи доплату за 7 ранг державного службовця, надбавку за вислугу років та премію, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 12.05.1998 р. та заяви ОСОБА_1 від 12.05.1998 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 856 від 07.05.2002 р. помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено, увільнено із займаних посад 14.05.2002 р., у тому числі і ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1255 від 31.05.2002 р. ОСОБА_1 було зараховано з 15.05.2002 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час її депутатських повноважень, встановлено заробітну плату в сумі 1140 грн., включаючи доплату за 7 ранг державного службовця, надбавку за вислугу років, надбавку за виконання особливо важливої роботи та премію, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 15.05.2002 р. та заяви ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 1340 від 19.05.2006 р. помічників-консультантів народних депутатів України, повноваження яких припинено, увільнено із займаних посад 25.05.2006 р., у тому числі і ОСОБА_1 .
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 2070 від 13.06.2006 р. ОСОБА_1 було зараховано з 26.05.2006 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час її депутатських повноважень, із збереженням раніше присвоєного 7 рангу, встановлено заробітну плату в сумі 3000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 26.05.2006 р. та заяви ОСОБА_1 від 26.05.2006 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 4331 від 11.07.2007 р. у зв'язку із хворобою з 20.06.2007 р. по 06.07.2007 р. ОСОБА_1 надано відпустку з 25.06.2007 р. по 11.07.2007 р. включно, з наступним звільненням 11.07.2007 р. у зв'язку з достроковим припиненням повноважень , народного депутата України п'ятого скликання.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 8043 від 30.11.2007 р. ОСОБА_1 було зараховано з 26.11.2007 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час її депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу" із залишенням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 3200 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 26.11.2007 р. та заяви ОСОБА_1 від 26.11.2007 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 5914 від 25.11.2009 р. ОСОБА_1 звільнено 13.11.2009 р. з посади помічника - консультанта народного депутата України ОСОБА_3 за власним бажанням у зв'язку із вступом на денну форму навчання до аспірантури Національної академії державного управління при Президентові України.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України №5125 від 05.12.2012 р. ОСОБА_1 було зараховано з 03.12.2012 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_3 на час її депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу" із збереженням раніше присвоєного 7 рангу державного службовця на час відпустки для догляду за дитиною помічника-консультанта ОСОБА_6 , встановлено заробітну плату в сумі 6450 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_3 від 05.11.2012 р. та заяви ОСОБА_1 від 03.12.2012 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 5205 від 12.12.2012 р. помічників-консультантів народних депутатів України VI скликання, повноваження яких припинено, увільнено з займаних посад 12.12.2012 р. у зв'язку із закінченням строку трудового договору.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 597 від 09.01.2013 р. ОСОБА_1 було зараховано з 02.01.2013 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України "Про державну службу", встановлено заробітну плату в сумі 5000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 від 02.01.2013 р. та заяви ОСОБА_1 від 02.01.2013 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 792 від 15.01.2013 р. ОСОБА_1 було переведено за його згодою з 14.01.2013 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_4 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про Державну службу" із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу Державного службовця, встановлено заробітну плату в сумі 5000 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_4 від 02.01.2013 р. та заяви ОСОБА_1 від 02.01.2013 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 7639 від 08.12.2014 р. ОСОБА_1 було зараховано з 28.11.2014 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час його депутатських повноважень з поширенням дії Закону України "Про державну службу" із збереженням раніше присвоєного сьомого рангу державного службовця порядком переведення, увільнивши від виконання обов'язків помічника-консультанта народного депутата України сьомого скликання ОСОБА_4 , встановлено заробітну плату в сумі 2515 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 28.11.2014 р. та заяви ОСОБА_1 від 28.11.2014 р.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 2540-к від 08.07.2016 р. ОСОБА_1 було переведено за його згодою з 30.06.2016 р. на посаду помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 на час його депутатських повноважень без поширення дії Закону України "Про державну службу" (патронатна служба), встановлено заробітну плату в сумі 5100 грн., на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 30.06.2016 р. та заяви ОСОБА_1 від 30.06.2016 р.
Розпорядженням Першого заступника Керівника Апарату Верховної Ради України № 667-к від 16.05.2017 р. ОСОБА_1 звільнено 16.05.2017 р. з посади помічника-консультанта народного депутата України ОСОБА_5 порядком переведення для подальшої роботи в апараті Міністерства культури України, на підставі подання народного депутата України ОСОБА_5 від 16.05.2017 р., заяви ОСОБА_1 від 16.05.2017 р. та листа Міністерства культури України № 283/8/42-17 від 13.05.2017 р.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 2129 від 16.07.2003 р. ОСОБА_1 перебував у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 15.07.2003 р. по 13.08.2003 р.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України №2341 від 03.08.2004 р. ОСОБА_1 перебував у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 01.08.2004 р. по 31.08.2004 р.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 3249 від 29.05.2007 р. ОСОБА_1 перебував у черговій щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 25.05.2007 р. по 24.06.2007 р.
Розпорядженням Керівника Апарату Верховної Ради України № 4331 від 11.07.2007 р. у зв'язку із хворобою з 20.06.2007 р. по 06.07.2007 р. ОСОБА_1 надано відпустку з 25.06.2007 р. по 11.07.2007 р. включно, з наступним звільненням 11.07.2007 р.
Відповідно до Розпорядження Керівника Апарату Верховної Ради України № 3886 від 24.07.2014 р. ОСОБА_1 перебував у щорічній основній відпустці тривалістю 30 календарних днів з 01.08.2014 р. по 31.08.2014 р.
Відповідно до книги № 1 обліку руху трудових книжок і вкладишів до них помічників-консультантів народних депутатів України восьмого скликання ОСОБА_1 отримав трудову книжку 16.05.2017 р.
Згідно листа Управління справами Апарату Верховної Ради України №15/14-2021/131323 від 16.04.2021 р.:
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України II скликання ОСОБА_2 12.05.1998 позивачу виплачена компенсація за 18,5 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за липень 1998 р. наявна в матеріалах справи);
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України ІV скликання ОСОБА_3 . 25.05.2006 ОСОБА_1 виплачена компенсація за 60 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за травень 2006 наявна в матеріалах справи).
Як повідомив відповідач, станом на момент звільнення позивача економія фонду оплати праці помічників-консультантів було недостатньою для здійснення виплати компенсації за невикористану основну щорічну та додаткові відпустки в повному обсязі.
Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови діяльності та особливості регулювання трудових відносин, оплата праці помічника-консультанта народного депутата України, визначені ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" і "Положенням про помічника-консультанта народного депутата України", затвердженого Постановою Верховної Ради України від 13.10.1995р. №379/95-ВР (далі - Положення).
Частиною першою ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" передбачено, що народний депутат може мати до тридцяти одного помічника-консультанта, правовий статус і умови діяльності яких визначаються цим та іншими законами та прийнятим відповідно до них Положенням про помічника-консультанта народного депутата, яке затверджується Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 3 ст. 34 Закону України "Про статус народного депутата України" помічники-консультанти народного депутата працюють за строковим трудовим договором на постійній основі чи за сумісництвом або на громадських засадах.
Помічники-консультанти народного депутата перебувають у штаті державних підприємств, установ, організацій або за заявою народного депутата прикріплюються для кадрового та фінансового обслуговування до виконавчих комітетів відповідного органу місцевого самоврядування, а у містах Києві та Севастополі до секретаріатів міських рад.
Помічники-консультанти народного депутата, які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Помічник-консультант народного депутата звільняється з попереднього місця роботи в порядку переведення в зазначений у його заяві і поданні народного депутата строк.
Народний депутат самостійно визначає кількість помічників-консультантів, які працюють за строковим трудовим договором на постійній основі, за сумісництвом і на громадських засадах у межах загального фонду, який встановлюється йому для оплати праці помічників-консультантів Постановою Верховної Ради України; здійснює їх підбір, розподіляє обов'язки між ними та здійснює особисто розподіл місячного фонду заробітної плати помічників-консультантів.
Суд зазначає, що згідно з положеннями ст.ст. 21-49 Кодексу законів про працю України, трудовий договір - це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін. Трудовий договір може бути укладеним, на невизначений строк; на визначений строк, який встановлюється за погодженням сторін; на час виконання певної роботи. Строковий трудовий договір може укладатися на будь-який строк, визначений за погодженням сторін.
Пленум Верховного Суду України в постанові № 9 від 06.11.1992 роз'яснив, що договір вважається укладеним, якщо видано наказ про призначення та фактично допущено працівника до роботи.
Таким чином, строковий трудовий договір це угода, яка визначає взаємні права та обов'язки сторін, основна частина яких регулюється загальним законодавством про працю, інша частина спеціальним або колективним договором, угодою сторін. У трудовому договорі воля працівника відображається у формі його письмової заяви, а воля роботодавця у формі наказу чи розпорядження про зарахування такого працівника на посаду.
Згідно з ч. 7 ст. 1.1 "Положення помічники-консультанти народного депутата України", які працюють у місті Києві за строковим трудовим договором на постійній основі, можуть прикріплюватися для кадрового та фінансового обслуговування до Апарату Верховної Ради України.
Частина 8 ст. 1.1 Положення визначає, що помічник-консультант народного депутата України у своїй роботі керується Конституцією України, законодавством України, а також цим Положенням.
Згідно ч. 1 ст. 4.1. Положення передбачає, що розмір загального фонду оплати праці помічників-консультантів народного депутата України встановлюється Верховною Радою України.
За правилами частини першої та третьої статті 4.4 Положення помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надається щорічна основна оплачувана відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено інше.
За наявності підстав помічнику-консультанту народного депутата України, який працює за строковим трудовим договором на постійній основі, надаються додаткові відпустки, передбачені статтею 4 Закону України "Про відпустки".
Щодо застосування норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) та Закону України "Про відпустки", суд зазначає, що з правової позиції Конституційного Суду України, викладеної у рішенні від 07.05.2002 року № 8-рп/202 у справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) правове регулювання Конституцією України (254к/96-ВР) та спеціальними законами України статусу, посадових осіб (частина перша статті 9 Закону України "Про державну службу" від 16 грудня 1993 року № 3723-XII) (3723-12) слідує, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
За наведених обставин, до правовідносини у сфері проходження патронатної служби і, які стосуються виплати компенсації за невикористану відпустку помічнику-консультанту народного депутата України, підлягають застосуванню відповідні норми КЗпП України та Закону України "Про відпустки".
Державні гарантії права на відпустки, умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи визначені Законом України "Про відпустки" від 15.11.1996 року № 504/96-ВР (далі-Закон № 504/96-ВР).
Згідно із ч. 3 ст. 2 Закону № 504/96-ВР право на відпустки забезпечується: гарантованим наданням відпустки визначеної тривалості із збереженням на її період місця роботи (посади), заробітної плати (допомоги) у випадках, передбачених цим Законом; забороною заміни відпустки грошовою компенсацією, крім випадків, передбачених статтею 24 цього Закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
За бажанням працівника частина щорічної відпустки замінюється грошовою компенсацією. При цьому, тривалість наданої працівникові щорічної та додаткових відпусток не повинна бути менше ніж 24 календарних дні (ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР).
Положення ч. 1 та 4 ст. 24 Закону № 504/96-ВР кореспондуються із положеннями частин 1 та 4 ст. 83 КЗпП України.
Статтею 3 Закону № 504/96-ВР передбачено, що за бажанням працівника у разі його звільнення (крім звільнення за порушення трудової дисципліни) йому має бути надано невикористану відпустку з наступним звільненням. Датою звільнення в цьому разі є останній день відпустки. У разі звільнення працівника у зв'язку із закінченням строку трудового договору невикористана відпустка може за його бажанням надаватися й тоді, коли час відпустки повністю або частково перевищує строк трудового договору. У цьому випадку чинність трудового договору продовжується до закінчення відпустки.
Аналіз наведених вище норм Закону № 504/96-ВР та КЗпП України дає підстави для висновку про те, що виплата роботодавцем грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку при звільненні з роботи не може ставитись в залежність від наявності фонду оплати праці та є однією із основних державних соціальних гарантій працівників, закріпленою на законодавчому рівні.
Отже, як вбачається з вищенаведених положень, підставою виплати помічнику-консультанту народного депутата України грошової компенсації за невикористану щорічну основну відпустку, є звільнення особи з вказаної посади.
Крім того, згідно з підпунктом 1 пункту 1 Положення про Апарат Верховної Ради України, затвердженого розпорядженням Голови Верховної Ради України від 25 серпня 2011 року № 769 Апарат Верховної Ради України є постійно діючим органом, який здійснює правове, наукове, організаційне, документальне, інформаційне, експертно-аналітичне, фінансове і матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України, її органів та народних депутатів України.
Підпунктами 1 ,2 пункту 10 Положення про Апарат Верховної Ради України визначено, що Апарат Верховної Ради України забезпечує фінансування діяльності Верховної Ради України та її Апарату відповідно до видатків, передбачених кошторисом витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України; здійснює в межах наявних коштів матеріально-технічне забезпечення діяльності Верховної Ради України.
Як зазначено вище, позивач був прийнятий на посаду та звільнений із посади помічника-консультанта народного депутата України у різні періоди розпорядженнями Апарату Верховної Ради України, тому суд приходить до висновку про те, що позивач перебував у трудових відносинах саме із Апаратом Верховної Ради України, а не із народними депутатами.
Отже, видатки з виплати грошової компенсації за невикористану щорічну відпустку при звільненні з посади помічника-консультанта народного депутата України має нести Апарат Верховної Ради України у межах кошторису витрат на реалізацію повноважень Верховної Ради України.
Вказаний висновок суду узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 27 березня 2019 року у справі № 757/9144/16-ц.
Суд наголошує, що відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі "Кечко проти України" (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
При цьому, відсутність бюджетних призначень на оплату праці не може бути підставою для невиконання вимог закону.
Так, згідно листа Управління справами Апарату Верховної Ради України №15/14-2021/131323 від 16.04.2021 р., що знаходиться у матеріалах справи, зазначено:
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України II скликання ОСОБА_2 12.05.1998 позивачу виплачена компенсація за 18,5 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за липень 1998 р. наявна в матеріалах справи);
- при звільненні позивача з посади помічника-консультанта народного депутата України ІV скликання ОСОБА_3 . 25.05.2006 ОСОБА_1 виплачена компенсація за 60 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки (копія розрахункового листка за травень 2006 наявна в матеріалах справи).
Однак, на момент звільнення (11.07.2007, 13.11.2009, 27.11.2014 та 16.05.2017) економії фонду оплати праці помічників-консультантів народних депутатів України ОСОБА_3 , Бенюка Б.М. та Марченка О.О. було недостатньо для виплати позивачу компенсації за невикористану відпустку в повному обсязі.
Судом також досліджено лист управління кадрів Апарату Верховної Ради України№20/08-2021/123879 від 09.04.2021. Відповідно до змісту листа позивачем не використано :
- з 01 жовтня 1997 року по 12 травня 1998 року - 18,5 календарних днів щорічної основної відпустки (виплачена компенсація згідно копії розрахункового листка за липень 1998 р.) ;
- з 12 травня 1998 року по 14 травня 2002 року - 30 календарних днів щорічної основної відпустки;
- з 15 травня 2002 року по 25 травня 2006 року - 60 календарних днів щорічної основної відпустки та 05 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну службу" (виплачена компенсація за 60 календарних днів щорічної основної невикористаної відпустки згідно копії розрахункового листка за травень 2006 р.);
- з 26 травня 2006 року по 11 липня 2007 року - 04 календарних дні щорічної основної відпустки та 07 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну службу";
- з 26 листопада 2007 року по 13 листопада 2009 року - 58 календарних днів щорічної основної відпустки та 20 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну службу";
- з 03 грудня 2012 року по 12 грудня 2012 року - 01 календарний день щорічної основної відпустки;
- з 02 січня 2013 року по 27 листопада 2014 року - 27 календарних днів щорічної основної відпустки та 30 календарних днів додаткової відпустки згідно зі статтею 35 Закону України "Про державну службу";
- з 28 листопада 2014 року по 16 травня 2017 року - 74 календарних дні щорічної основної відпустки.
З аналізу наведеного чинного законодавства вбачається, що невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки та додаткової відпустки підлягають компенсації.
Відповідно до п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.
Згідно із п. 10 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (з наступними змінами) після прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 13.12.99 № 2288 ( 2288-99-п ) "Про впорядкування умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, місцевого самоврядування та їх виконавчих органів, органів прокуратури, судів та інших органів"), у випадках підвищення тарифних ставок і посадових окладів на підприємстві, в установі, організації відповідно до актів законодавства, а також за рішеннями, передбаченими в колективних договорах (угодах), як у розрахунковому періоді, так і в періоді, протягом якого за працівником зберігається середній заробіток, заробітна плата, включаючи премії та інші виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, за проміжок часу до підвищення коригуються на коефіцієнт їх підвищення.
Коефіцієнт, на який слід коригувати виплати, що враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, розраховуються шляхом ділення окладу (тарифної ставки), встановленого після підвищення, на оклад (тарифну ставку) до підвищення.
Якщо підвищення тарифних ставок і окладів відбулось у періоді, протягом якого за працівником зберігався середній заробіток, за цим заробітком здійснюються нарахування тільки в частині, що стосується днів збереження середньої заробітної плати з дня підвищення окладів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 № 1213 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100" внесено зміни до Порядку № 100, зокрема, пункт 10 виключено.
Верховний Суд України у справі № 6-573цс15 від 07.10.2015 р. дійшов такого висновку, що на госпрозрахункових підприємствах і в організаціях коригування заробітної плати й інших виплат здійснюється з урахуванням їх фінансових можливостей, таке рішення приймається виконавчим органом підприємства відповідно до повноважень, установлених його статутом.
Таким чином, відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні компенсацію за невикористану відпустку.
Проте, суд зазначає, що розрахунок самої суми компенсації за невикористані позивачем дні основної щорічної відпустки та додаткової відпустки належить до виключних повноважень відповідача.
З огляду на положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд, з метою ефективного захисту прав позивача вважає за необхідне визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01.10.1997 року по 16.05.2017 року та зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за період роботи з 12.05.1998 р. по 14.05.2002 р. - 30 календарних днів щорічної основної відпустки, з 15.05.2002 р. по 25.05.2006 р. - 5 календарних днів додаткової відпустки, з 26.05.2006 р. по 11.07.2007 р. - 4 календарних дні щорічної основної відпустки та 07 календарних днів додаткової відпустки, з 26.11.2007 р. по 13.11.2009 р. - 58 календарних днів щорічної основної відпустки та 20 календарних днів додаткової відпустки, з 03.12.2012 р. по 12.12.2012 р. - 1 календарний день щорічної основної відпустки, з 02.01.2013 р. по 27.11.2014 р. - 27 календарних днів щорічної основної відпустки та 30 календарних днів додаткової відпустки, з 28.11.2014 р. по 16.05.2017 р. - 74 календарних дні щорічної основної відпустки.
Щодо заявленої позовної вимоги стосовно зобов'язання Апарату Верховної Ради України виплатити середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки з 12.05.1998 року по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 року по день фактичного розрахунку, з 11.07.2007 року по день фактичного розрахунку, з 13.11.2009 року по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 16.05.2017 року по день фактичного розрахунку.
Статтею 47 КЗпП України встановлено обов'язок власника або уповноваженого ним органу провести розрахунок з працівником і видати йому трудову книжку. Власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.
Згідно із ст. 116 КЗпП (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Відповідно до ч. 1 ст. 117 КЗпП України (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Суд зазначає, що відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Обчислення середньої заробітної плати обчислюється відповідно до вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100 (далі - Порядок №100).
Згідно з абз.3 п.2 Порядку №100 середньомісячна заробітна плата, зокрема, обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Пунктом 5 Порядку №100 визначено, що нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.
Відповідно до п.8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Верховний Суд України в постанові від 11 липня 2017 року у справі № 2а-1102/09/2670 зазначив, що використане у статті 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Як встановлено судом вище, позивачеві у день звільнення (12.05.1998, 25.05.2006, 11.07.2007, 13.11.2009, 27.11.2014 та 16.05.2017) підлягала компенсація за невикористані щорічні відпустки, яка не виплачена у зв'язку з відсутністю економії фонду оплати праці помічників-консультантів.
Таким чином, враховуючи невиплату відповідачем позивачу компенсації за невикористану відпустку в день його звільнення за наявності законних підстав для здійснення такої виплати, та, як наслідок, не проведення повного розрахунку під час звільнення, суд приходить до висновку, що позовні вимоги про зобов'язання відповідача виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку підлягають задоволенню, у розмірі, пропорційному сумі невиплачених належних позивачу коштів.
Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеному в постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19.
Суд вважає за необхідне також зазначити, що ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції кожній фізичній або юридичні особі гарантовано право мирно володіти своїм майном. При цьому зазначено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У пунктах 21, 24 Рішення у справі "Федоренко проти України" від 01.06.2006 року, Європейський суд з прав людини, здійснюючи прецедентне тлумачення ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції сформулював правову позицію про те, що право власності може бути "існуючим майном" або "виправданими очікуваннями" щодо отримання можливості ефективного використання права власності чи "законними сподіваннями" отримання права власності (cf., Pressos Compania Naviera S.A. v. Belgium, Рішення від 20.11.1995 року, серія А, № 332, с. 21, п. 31).
Аналогічна правова позиція щодо права власності особи сформульована Європейським судом з прав людини і в справі "Стретч проти Сполучного Королівства" (Stretch - United Kingdom, №44277/98, Рішення від 24.04.2003).
Отже, у розумінні ст. 1 Першого Протоколу до Конвенції, позивач мав законні сподівання на здійснення грошової компенсації у визначених законодавством розмірі та порядку.
Крім того, Європейський суд з прав людини у справі "Кечко проти України" від 08.11.2005 року зазначив, що держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату надбавок з державного бюджету, свідома відмова в цих виплатах не допускається, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд зауважив на те, що органи державної влади не вправі посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (пункт 26 рішення).
Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3)обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6)розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10)своєчасно, тобто протягом розумного строку.
У відповідності до ч.1 ст. 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно ч. 2 ст. 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч.1,2 ст. 76 КАС України).
Частиною 1 ст. 77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно ч. 1 - 3 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність вказаних вище доказів окремо, а також достатність і взаємний зв'язок цих доказів у їх сукупності, суд вважає, що за викладених обставин позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
При цьому, з метою логічності та зрозумілості рішення суду його резолютивна частина буде викладена дещо в іншому формулюванні ніж заявлені позовні вимоги, однак вказане не впливатиме на зміст останніх та обсяг їх задоволення.
Стосовно розподілу судових витрат.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки, позов задоволено повністю, суд присуджує на користь позивача судові витрати (судовий збір) у сумі 908,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-
1. Адміністративний позов задовольнити.
2. Визнати протиправною бездіяльність Апарату Верховної Ради України щодо не нарахування та не виплати грошової компенсації за всі невикористанні дні щорічної основної та додаткової відпустки за період роботи з 01.10.1997 року по 16.05.2017 року.
3. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за період роботи з 12.05.1998 р. по 14.05.2002 р. - 30 календарних днів щорічної основної відпустки, з 15.05.2002 р. по 25.05.2006 р. - 5 календарних днів додаткової відпустки, з 26.05.2006 р. по 11.07.2007 р. - 4 календарних дні щорічної основної відпустки та 07 календарних днів додаткової відпустки, з 26.11.2007 р. по 13.11.2009 р. - 58 календарних днів щорічної основної відпустки та 20 календарних днів додаткової відпустки, з 03.12.2012 р. по 12.12.2012 р. - 1 календарний день щорічної основної відпустки, з 02.01.2013 р. по 27.11.2014 р. - 27 календарних днів щорічної основної відпустки та 30 календарних днів додаткової відпустки, з 28.11.2014 р. по 16.05.2017 р. - 74 календарних дні щорічної основної відпустки.
4. Зобов'язати Апарат Верховної Ради України виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати компенсації за невикористанні дні щорічної відпустки з 12.05.1998 року по день фактичного розрахунку, з 25.05.2006 року по день фактичного розрахунку, з 11.07.2007 року по день фактичного розрахунку, з 13.11.2009 року по день фактичного розрахунку, з 12.12.2012 року по день фактичного розрахунку, з 16.05.2017 року по день фактичного розрахунку.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Апарату Верховної Ради України судові витрати - судовий збір в сумі 908,00 грн.
У відповідності до статей 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Повне найменування учасників процесу:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - Апарат Верховної Ради України (вул. Грушевського, 5, м. Київ, 01008, Код ЄДРПОУ 20064120).
Суддя І.В. Маренич