10 квітня 2025 року м. Чернівці Справа № 600/5239/24-а
Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Левицького В.К., розглянув за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Київській області № 241670073986 від 11.10.2024;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 24.05.1989 по 22.02.1991, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.01.1985 та повторно розглянути його заяву від 03.10.2024 про призначення пенсії за віком.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що він звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії за віком, надавши документи, що підтверджують його трудовий стаж. Однак, за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача Головне управління Пенсійного фонду у Київській області та відмовило у призначенні пенсії рішенням № 241670073986 від 11.10.2024, з підстав відсутності необхідного трудового стажу. Позивач вважає, що має право на отримання пенсії за віком, тому відповідачем прийняте рішення від № 241670073986 від 11.10.2024 є незаконним та таким, що підлягає скасуванню. Окрім того, позивач зазначав, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, а обов'язок щодо правильності її заповнення покладено саме на роботодавця.
Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області (далі - відповідач), заперечуючи проти позовних вимог, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначало, що позивачу правомірно відмовлено в призначенні пенсії, оскільки у нього відсутній необхідний стаж для призначення пенсії за віком. Зокрема, за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 24.05.1989 по 22.02.1991, оскільки виправлено дату наказу при звільнені з роботи. Для зарахування спірного періоду необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працював позивач, на підставі первинних документів за час виконання роботи.
З'ясувавши обставини, на які позивач посилаються як на підставу своїх вимог, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 .
03.10.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області із заявою про призначення пенсії по інвалідності за нормами Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Вказана заява за принципом екстериторіальності спрямована для розгляду до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області.
За результатами розгляду заяви позивача, 11.10.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення за № 241670073986 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.
У вказаному рішенні зазначено, що встановлена група інвалідності: друга від загального захворювання. Вік заявника 57 років.
Необхідний страховий стаж, визначений ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" для осіб з інвалідністю 2 групи, у віці від 56 років до досягнення особою 59 років включно, становить 14 років.
Страховий стаж особи становить 12 років 10 місяців 2 дні.
Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 24.05.1989 по 22.02.1991, оскільки виправлено дату наказу при звільнені з роботи.
Для зарахування періодів з 24.05.1989 по 22.02.1991, необхідно надати уточнюючу довідку про період роботи, видану підприємством, на якому працював заявник, на підставі первинних документів за час виконання роботи. Не працює.
За наведених підстав, відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до ст. 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", оскільки заявник не набув необхідного страхового стажу.
Вважаючи вказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Розглянувши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05.11.1991 № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) та Законом України від 09.07.2003 №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно із ч. 1 ст. 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.
Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.
Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (ч. 3 ст. 44 Закону № 1058-IV).
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій врегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 № 22-1, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 (далі Порядок № 22-1).
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-IV пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Частиною 1 ст. 24 Закону № 1058-IV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Згідно ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 - не менше 30 років.
Частиною 1 ст. 32 Закону № 1058-IV визначено, що особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією для осіб з інвалідністю II та III груп від 56 років до досягнення особою 59 років включно - 14 років.
Особи, яким установлено інвалідність після досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, мають право на пенсію по інвалідності за наявності страхового стажу, зазначеного в абзаці першому частини першої статті 26 цього Закону.
Відповідно до п. 2.1 Порядку № 22-1 до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: документ про присвоєння реєстраційного номера облікової картки платника податків або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі - Постанова №637); для підтвердження заробітної плати відділом персоніфікованого обліку надаються індивідуальні відомості про застраховану особу за період з 01 липня 2000 року. За бажанням пенсіонера у період до 01 січня 2016 року ним може подаватись довідка про заробітну плату (дохід) до 01 липня 2000 року (додаток 1) із зазначенням у ній назв первинних документів, на підставі яких її видано, їх місцезнаходження та адреси, за якою можливо провести перевірку відповідності змісту довідки первинним документам.
Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній ( далі - Порядок № 637).
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані інвалідами в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені уст. 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Приписами ст. 56 Закону №1788-XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.
Згідно ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Положеннями ст. 62 Закону №1788-XII та п. 1 Порядку № 637 визначено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
В силу вимог абзацу 1 п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
За загальним правилом відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, тому недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, якій ця трудова книжка належить, а отже, й не може впливати на її особисті права.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Водночас, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства, тому вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача конституційного права на соціальний захист в частині призначення пенсії за віком.
Дослідженням трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 встановлено, що вказана трудова книжка заповнена позивачу 22.01.1985. В трудовій книжці містяться записи з №1 по №35, в тому числі зазначено трудову діяльність позивача за спірний період з 24.05.1989 по 22.02.1991 (записи № 9 по № 12).
Посилання відповідача стосовно не зарахування до трудового стажу періоду трудової діяльності з 24.05.1989 по 22.02.1991, у зв'язку виправленням дати наказу при звільнені з роботи у трудовій книжці, суд не бере до уваги, оскільки вказана обставина не може бути підставою для позбавлення позивача на призначення пенсії по інвалідності, оскільки за ведення трудової книжки відповідає роботодавець.
Суд зауважує, що трудова книжка позивача містять всі необхідні записи про роботу у спірний період, а саме: відомості про підприємство, дату прийняття позивача на посаду, назву цієї посади, дані про реквізити наказів про прийняття на роботу та звільнення з роботи; ці записи є належним та допустимим доказом підтвердження трудового стажу позивача.
Відповідно до ст. 1 Закону № 1058-ІV страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058-ІV страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За змістом ст. 20 Закону № 1058-ІV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст. 106 Закону № 1058-ІV відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
Отже, обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника, який здійснив нарахування цього внеску та утримання його із заробітної плати позивача.
Водночас, позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків.
Аналогічна правова позиція щодо застосування зазначених норм права висловлена Верховним Судом у постановах від 27.03.2018 (справа № 208/6680/16-а (2а/208/245/16)) та від 24.05.2018 (справа № 490/12392/16-а).
Згідно з абзацом 1 п. 1.1 розділу І Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Згідно з п. 1.2 Порядку № 22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший (Заява про призначення/перерахунок пенсії - додаток 1) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Форма заяви про призначення пенсії наведена в Додатку 2 Порядку № 22-1.
Згідно п. 4.1 Порядку №22-1 заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Відповідно до п. 4.3 Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів органом, що призначає пенсію, приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії приймається без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Згідно п. 4.7 Порядку №22-1 право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.
Аналіз наведених норм права дозволяє дійти висновку, що підставою для вчинення дій, спрямованих на призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, є відповідна заява особи та додані до неї необхідні документи, подані до уповноваженого органу Пенсійного фонду України в установленому порядку. За наслідками розгляду заяви та доданих до неї документів орган, що призначає (здійснює перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії, відповідно до положень ст. 44 Закону №1058-IV та положень п. 4.3, 4,7 Порядку 22-1 приймає рішення про призначення (перерахунок, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення виплати тощо) пенсії або про відмову в призначенні (перерахунку, переведенні з одного виду пенсії на інший, поновленні виплати тощо) пенсії з зазначенням обґрунтувань такої відмови.
Тобто, відмовляючи особі в призначенні пенсії, орган, що призначає пенсію, має зазначити причини такої відмови, у тому числі обґрунтувати мотиви не зарахування до страхового стажу окремих періодів його роботи.
У свою чергу згідно з вимогами ст. 101 Закону України “Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII органи, що призначають пенсії, мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Отже, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачем не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємства, в якому працював позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірного періоду його роботи зазначеного у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 .
Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи за спірний період у трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі № 687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі № 638/18467/15-а.
Верховним Судом в постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
Таким чином, стаж позивача, що обрахований відповідачем не в повній мірі відповідає записам трудової книжки щодо періодів трудової діяльності (зайнятості).
З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що після звернення позивача, відповідач не вчинив жодних дій визначених ст. 101 Закону № 1788-XII.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
З огляду на наведене, суд вважає, що оскаржуване рішення про відмову в призначенні пенсії по інвалідності № 241670073986 від 11.10.2024, прийнято пенсійним органом без урахування всіх обставин по справі, що мають значення для його прийняття та без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямовані оскаржувані рішення.
З урахуванням викладеного, з метою ефективного захисту порушеного права позивача, обираючи належний спосіб захисту порушеного права, суд вважає за необхідне визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду у Київській області № 241670073986 від 11.10.2024.
Стосовно вимоги позивача про зобов'язання відповідача зарахувати до страхового стажу період його роботи з 24.05.1989 по 22.02.1991, згідно записів у трудовій книжці серії НОМЕР_1 від 22.01.1985 та повторно розглянути його заяву від 03.10.2024 про призначення пенсії, суд зазначає наступне.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, яка прийнята Комітетом Міністрів 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Доцільно відзначити, що здійснення дискреційних повноважень може в деяких випадках передбачати вибір між здійсненням певних дій і нездійсненням дії.
Акт, прийнятий у ході здійснення дискреційних повноважень, підлягає контролю відносно його законності з боку суду або іншого незалежного органу.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч. 2 ст. 2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Пунктом 10 ч. 2 ст. 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Отже, законодавець передбачив обов'язок суду змусити суб'єкт владних повноважень до правомірної поведінки, а не вирішувати питання, які належать до функцій і виключної компетенції останнього (дискреційні повноваження), тому втручання в таку діяльність є формою втручання в дискреційні повноваження наведеного органу та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З огляду на суть та характер спірних відносин, зважаючи на необґрунтованість і передчасність прийнятого оскаржуваного рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком, суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача буде, окрім визнання протиправним та скасування вказаного рішення, і зобов'язання відповідача, як орган до якого позивачем було спрямована заява про призначення пенсії за принципом екстериторіальності, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
Стосовно ефективності такого способу захисту варто зазначити, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд і зазначати будь-яку підставу для відмови.
Втім, наведених обставин не встановлено, а оцінка судом правомірності, фактично, оскаржуваного рішення стосувалася лише тих мотивів, які наведено у ньому.
Згідно ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково.
Аналогічна правова позиція викладена Сьомим апеляційним адміністративним судом у постановах від 03.08.2023 у справі № 600/210/23-а, від 25.10.2023 у справі № 600/2410/23-а, від 02.04.2024 у справі № 600/1172/23-а.
Стосовно розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
З огляду на те, що позивач у даній категорії справ звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання щодо стягнення судових витрат.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 9, 72 - 77, 90, 134, 139, 241 - 246, 250 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області № 241670073986 від 11.10.2024 про відмову в призначенні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 03.10.2024 про призначення пенсії по інвалідності, з урахуванням висновків суду.
4. В іншій частині позову відмовити.
Згідно ст. 255 КАС України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У відповідності до ст. ст. 293, 295 КАС України рішення суду першої інстанції може бути оскаржене в апеляційному порядку до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складання.
Повне найменування учасників процесу:
позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул. Андрія Саєнка, 10, м. Фастів, Київська область, код ЄДРПОУ 22933548).
Суддя В.К. Левицький