Провадження № 22-ц/803/3771/25 Справа № 204/5987/24 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н. В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
09 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді - Ткаченко І.Ю.,
суддів: Пищиди М.М., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання: Кошари О.М.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпрі цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Сенс Банк»
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року, -
У червні 2024 року Акціонерне товариство «Сенс Банк» (далі - АТ «Сенс Банк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалося на те, що 18 червня 2021 року між АТ «Альфа-Банк», найменування якого наразі змінено на АТ «Сенс Банк», та ОСОБА_1 було укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії № 631694320 (кредитний договір), відповідно до умов якого Банк зобов'язався надати позичальнику кредит, а позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором, повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені кредитним договором. Умовами кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання позичальником умов договору, останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед банком протягом 30 календарних днів з дня отримання від Банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання позичальниці кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого утворилась заборгованість за кредитним договором в розмірі 228730,98 грн. Оскільки на теперішній час відповідач свої зобов'язання не виконав, кредитну заборгованість не погасив, просило суд ухвалити рішення, яким стягнути заборгованість за кредитним договором № 631694320 від 18 червня 2021 року у загальному розмірі 228730,98 грн та судові витрати по справі.
Рішенням Красногвардійського районного суду м.Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ «Сенс Банк» посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким позов задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що ними доведено укладання між сторонами кредитного договору, підтвердження відповідачем акцепту Публічної пропозиції та прийняття її умов. Наданими до суду доказами доведено отримання та використання відповідачем кредитних коштів та нарахування відсотків, штрафів та комісій.
Розглянувши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду, в межах доводів апеляційної скарги та заявлених позовних вимог, колегія доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення апеляційної скарги.
Відповідно до ст.ст.263, 264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 18 червня 2021 року ОСОБА_1 підписаний паспорт споживчого кредиту електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора - 0892, у якому сторони погодили основні умови кредитування, зокрема: сума/ліміт кредиту - 162300 грн; спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом, 12 місяців із можливістю пролонгації на новий строк; максимальна сума кредиту - 200000 грн; процентна ставка - 35,99% річних; пеня - 35,99%.
У паспорті зазначено, що інформація зберігає чинність та є актуальною до 18 липня 2021 року.
Також позивачем долучено до матеріалів позову довідку про систему гарантування вкладів фізичних осіб, підписану «вкладником» (без зазначення ФІО такої особи) одноразовим ідентифікатором 0892.
Акцептом пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної лінії відповідачем підтверджено прийняття умов та правил надання кредиту в розмірі 162300 грн у вигляді встановленої кредитної лінії на кредитну картку “RED».
Судом першої інстанції вказано, про те, що суд позбавлений можливості встановити дату укладання вищевказаного акцепту та його підписантів
Згідно з довідкою АТ «Сенс Банк» про ідентифікацію, ОСОБА_1 був ідентифікований банком, з яким укладений Договір про банківське обслуговування фізичних осіб в АТ «Сенс Банк».
12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк», що підтверджується даними з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, у відповідності до якого запис про зміну найменування позивача внесено 30 листопада 2022 року.
Відповідно до розрахунку заборгованості, наданому позивачем, за ОСОБА_1 рахується заборгованість в розмірі 228730,98 грн, яка складається з наступного: 113001,47 грн - прострочене тіло кредиту; 24995,07 грн - відсотки за користування кредитом; 87675,64 грн - тіло кредиту; 3058,80 грн - відсотки за прострочене тіло кредиту.
25 січня 2024 року позивачем направлено на адресу відповідача вимогу щодо погашення заборгованості за кредитним договором.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що позивачем на надано кредитного договору та виписки по рахунку за період, що охоплює весь період кредитування, а тому суд не може встановити правомірність нарахування відсотків та інших платежів за кредитом, які можуть бути непомірним тягарем для споживача фінансових послуг.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції у зв'язку з наступним.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).
Відповідно до частин 1,2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
За змістом статей 626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Стаття 652 ЦК України дає визначення, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
В силу частини першої статті 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору.
Як було встановлено колегією суддів, між сторонами укладено кредитний договір 18 червня 2021 року, шляхом підписання анкети-заяви про акцепт Публічної пропозиції ПАТ «Альфа Банк» на укладання Договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб в ПАТ «Альфа Банк», відповідно до умов якого АТ «Альфа Банк» відкрило відповідачу поточний рахунок та надало кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок з максимальною сумою кредиту 162300 грн.
За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розробляє підприємець (в цьому випадку - АТ «Сенс Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст. 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом ст. 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно до ч. 1 ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до ст. 625 цього Кодексу.
Таким чином, у разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З матеріалів справи встановлено, що під кредитним договором, позивачем мається на увазі угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальною кредитної лінії. Вказаний договір було підписано шляхом акцептування пропозиції, та його сторони погодили суму встановленої кредитної лінії 162300 грн, процентну ставку у розмірі 39,59 % річних та умови здійснення платежів.
Акцептом пропозиції на укладення угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної лінії відповідачем підтверджено прийняття умов та правил надання кредиту в розмірі 162300 грн у вигляді встановленої кредитної лінії на кредитну картку “RED».
Також, 18 червня 2021 року ОСОБА_1 підписаний паспорт споживчого кредиту електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора - 0892, у якому сторони погодили основні умови кредитування, зокрема: сума/ліміт кредиту - 162300 грн; спосіб та строк надання кредиту - безготівковим шляхом, 12 місяців із можливістю пролонгації на новий строк; максимальна сума кредиту - 200000 грн; процентна ставка - 35,99% річних; пеня - 35,99%.
Із розрахунку заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором від 18 червня 2021 року колегією суддів встановлено, що позивачем зазначено розмір заборгованості у сумі 228730,98 грн. З аналізу зазначеного розрахунку та виписки по рахунку відповідача наданим до суду першої інстанції вбачається, що за період з 18 червня 2021 року по 17 липня 2023 року відповідачем фактично витрачено кредитних коштів у розмірі 597023,70 грн, внесено на рахунок банку 489323,18 грн, банком нараховано відсотки за користування кредитом у розмірі 95701,94 грн, з чого вбачається, що відповідач має заборгованість перед банком у розмірі 203402,46 грн (597023,70 грн (фактично витрачені кошти) + 95701,94 грн (відсотки нараховані за користування кредитом) - 489323,18 грн (внесені в рахунок погашення заборгованості кошти) = 203402,46 грн).
Колегією суддів з виписки по рахунку встановлено, що банком нараховувалися комісії та плати (розрахунково-касове обслуговування, плата за користування послугою SMS-інформування, проценти за овердрафт, проценти за прострочену заборгованість) у розмірі 18809,20 грн, які були включені в суму заборгованості за тілом кредиту.
У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України).
Частиною четвертою статті 42 Конституції України передбачено, що держава захищає права споживачів, здійснює контроль за якістю і безпечністю продукції та усіх видів послуг і робіт, сприяє діяльності громадських організацій споживачів.
Рішенням Конституційного Суду України від 10 листопада 2011 року № 15-рп/2011у справі щодо офіційного тлумачення положень пунктів 22, 23 статті 1, статті 11, частини восьмої статті 18, частини третьої статті 22 Закону України «Про захист прав споживачів» у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України (справа про захист прав споживачів кредитних послуг) підтверджено, що положення пунктів 22, 23 статті 1, статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» з подальшими змінами у взаємозв'язку з положеннями частини четвертої статті 42 Конституції України треба розуміти так, що їх дія поширюється на правовідносини між кредитодавцем та позичальником (споживачем) за договором про надання споживчого кредиту, що виникають як під час укладення, так і виконання такого договору.
Особливості регулювання правовідносин за договорами споживчого кредиту передбачені також Законом України «Про захист прав споживачів».
Відповідно до абзацу третього частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») кредитодавцю забороняється встановлювати у договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно з частиною п'ятою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів»(у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») до договорів із споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема положення, згідно з якими передбачаються зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки.
Відповідно до частин першої-другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» (у редакції станом на 01 січня 2017 року - остання редакція до набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування») продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінено або визнано недійсним.
Згідно із пунктом 3.6 Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту, затверджених постановою Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168, банки не мають права встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь (ведення справи, договору, облік заборгованості споживача тощо), або за дії, які споживач здійснює на користь банку (прийняття платежу від споживача тощо) або що їх вчиняє банк або споживач з метою встановлення, зміни або припинення правовідносин (укладення кредитного договору, унесення до нього змін, прийняття повідомлення споживача про відкликання згоди на укладення кредитного договору тощо).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку з чим у Законі України «Про захист прав споживачів» статтю 11 викладено у такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частин першої, другої, п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набранням чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними, проте, враховуючи ультраактивну форму дії Закону України «Про захист прав споживачів», визначені ним наслідки включення до договору споживчого кредиту умови, якою встановлено комісію за розрахунково-касове обслуговування кредитної заборгованості, підлягають перевірці на відповідність змісту положень Закону України «Про споживче кредитування».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування,юридичне оформлення тощо.
На виконання вимог, у тому числі пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлювлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
У кредитних відносинах економічною метою кредитодавця є повернення суми кредиту та одержання процентів за користування кредитом. Кредитодавець заінтересований у своєчасному виконанні позичальником обов'язків за кредитним договором.
Отже, встановлення банком комісії за обслуговування кредиту, зокрема, комісії за розрахунково-касове обслуговування, відповідає положенням Закону України «Про споживче кредитування».
Подібні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, провадження № 14-44цс21.
Розрахунково-касове обслуговування - це послуги, що надаються банком клієнту на підставі відповідного договору, у тому числі у вигляді електронного документа, укладеного між ними, які пов'язані із переказом коштів з рахунка (на рахунок) цього клієнта, видачею йому коштів у готівковій формі, а також здійсненням інших операцій, передбачених договором.
Розрахунково-касове обслуговування є однією з базових операцій банків. Будь яка операція - і пасивна, і активна, і надання послуг - неминуче супроводжується здійсненням платежу, отже - розрахунковим чи касовим обслуговуванням відповідного клієнта. Причому виконання таких операцій виконуються за дорученням клієнтів, яких банки здійснюють платежі, чи касові операції.
Банки на договірній основі здійснюють розрахунково-касове обслуговування своїх клієнтів і виконують їх розпорядження щодо перерахування коштів з рахунків, за що стягують плату з клієнтів у вигляді комісійної винагороди.
Отже, касове обслуговування - це сукупність банківських операцій з прийняття готівкових коштів від клієнтів і зарахування їх на відповідні банківські рахунки та видачі з клієнтських рахунків через касу банку готівкових коштів згідно з розпорядженням клієнтів на цілі, передбачені чинним законодавством.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Водночас у кредитному договорі у вигляді угоди про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлюваної лінії взагалі не передбачено право банку здійснювати нарахування комісії. Таким чином сума у розмірі 18809,20 грн, що є комісією, яка була включена в суму заборгованості за тілом кредиту нарахована безпідставно.
Як вже було встановлено колегією суддів з наданої банком виписки фактична заборгованість відповідача перед банком становить 203402,46 грн (597023,70 грн (фактично витрачені кошти) + 95701,94 грн (відсотки нараховані за користування кредитом) - 489323,18 грн (внесені в рахунок погашення заборгованості кошти) = 203402,46 грн), проте колегія суддів звертає увагу на те, що відсотки в розмірі 95701,94 грн нараховані на іншу суму заборгованості, ніж та, що фактично була використана відповідачем, а тому колегія суддів змушена перерахувати розмір заборгованості наступним чином: 597023,70 грн (фактично витрачені кошти) - 489323,18 грн (внесені в рахунок погашення заборгованості кошти) = 107700,52 грн, що є заборгованістю за тілом кредиту, та: 107700,52 х 39,59% = 42638,64 грн, що є заборгованістю за відсотками за користування кредитом.
Отже заборгованість в розмірі 150339,16 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 107700,52 грн та заборгованості за відсотками за користування кредитом в розмірі 42638,64 грн, підлягає до стягнення з відповідача на користь позивача.
Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, встановивши укладення між сторонами кредитного договору № 631694320 від 18 червня 2021 року та отримання за його умовами грошових коштів, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов вказаного договору та наявність, у зв'язку з цим, заборгованості перед банком, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення позов банку та стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк» заборгованості за кредитним договором № 631694320 від 18 червня 2021 року у розмірі 150339,16 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 107700,52 грн та заборгованості за відсотками за використання кредиту в розмірі 42638,64 грн.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог банку, судом першої інстанції, не було враховано вищевказані обставини та не надано належної оцінки доказам наявним в матеріалах справи, у зв'язку з чим суд дійшов до хибних висновків, а тому, колегія суддів вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким частково задовольнити позовні вимоги банку.
Відповідно до п. 3, 4 ч. 1ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального або неправильне застосування норм матеріального права.
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Згідно з частинами першою та другою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України колегія суддів прийшла до висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Сенс Банк», пропорційно задоволеним позовним вимогам (65,73%), судового збору у розмірі 1804,14 грн за подачу частково задоволеного позову та у розмірі 2706,10 грн за частково задоволену апеляційну скаргу, що разом становить 4510,24 грн.
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 грудня 2024 року - скасувати та ухвалити нове рішення.
Позовну заяву Акціонерного товариства «Сенс Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) заборгованість за кредитним договором № 631694320 від 18 червня 2021 року в розмірі 150339,16 грн, що складається з заборгованості за тілом кредиту в розмірі 107700,52 грн та заборгованості за відсотками за використання кредиту в розмірі 42638,64 грн.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства «Сенс Банк» (ЄДРПОУ 23494714) судовий збір в розмірі 4510,24 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Вступну та резолютивну частини проголошено 09 квітня 2025 року.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2025 року.
Судді: