Провадження № 22-ц/803/931/25 Справа № 204/7787/21 Суддя у 1-й інстанції - Токар Н.В. Суддя у 2-й інстанції - Ткаченко І. Ю.
09 квітня 2025 року Дніпровський апеляційний суд у складі :
головуючого - судді Ткаченко І.Ю.
суддів - Пищиди М.М., Макарова М.О.
за участю секретаря - Кошари О.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року в розмірі 13 920,18 доларів США
за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк»
на рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року, -
У жовтні 2021 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що 13 вересня 2005 року між ними та ОСОБА_1 укладено кредитний договір №DNU0GK00000624, відповідно до умов якого відповідачу на умовах платності та повернення надано кредит у розмірі 27140 доларів США строком до 13 вересня 2025 року. Оскільки ОСОБА_1 неналежно виконував взяті на себе зобов'язання, грубо порушуючи істотні умови кредитного договору, в результаті чого станом 06 вересня 2021 року утворилась заборгованість у розмірі 76533,56 доларів США, а саме: 23408,01 доларів США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту), 20707,78 доларів США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом, 2361,95 доларів США - заборгованість по комісії за користування кредитом, 30055,82 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором, тому просило суд ухвалити рішення яким стягнути з ОСОБА_1 на їх користь заборгованість у загальному розмірі 76533,56 доларів США, що станом на 06 вересня 2021 року еквівалентно 2060283,44 грн.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року в задоволенні позову відмовлено.
В апеляційній скарзі АТ КБ «ПриватБанк», посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, ставить питання про скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що між ними було укладено кредитний договір за яким позичальнику ОСОБА_1 надані кредитні грошові кошти. Через неналежне виконання взятих на себе зобов'язань ОСОБА_1 допустив заборгованість. Звертали увагу на те, що термін позовної давності визначено у 50 років та при зверненні із позовом ними не пропущено.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року скасовано та ухвалене нове судове рішення про задоволення позову. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість у розмірі 76533,56 дол. США, що за курсом 26,92 відповідно до службового розпорядження НБУ від 06 вересня 2021 року складає 2060283,44 грн, за кредитним договором № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року, яка складається з наступного: 23408,01 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 20707,78 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2361,95 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 30055,82 дол. США - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 17 січня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено, постанову Дніпровського апеляційного суду від 20 липня 2023 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково, рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором №DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року станом на 06 вересня 2021 року по тілу кредиту в сумі 23408,01 дол. США та пеню в розмірі 2835,24 дол. США, а всього 26243,25 дол. США. У задоволенні іншої частини позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Постановою Верховного Суду від 11 вересня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 23408,01 дол. США та пені в розмірі 2835,24 дол. США - залишено без змін. Касаційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» задоволено частково. Постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року в розмірі 13920,18 дол. США, розподілу судових витрат - скасовано та передано справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
17 лютого 2025 року АТ КБ «ПриватБанк» надало пояснення в частині розміру заборгованості яка, на думку позивача, підлягає до стягнення.
Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, враховуючи постанову Верховного Суду від 11 вересня 2024 року, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу в частині, яка переглядається задовольнити частково.
Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.
Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.
Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи, виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 13 вересня 2005 року між банком та ОСОБА_1 (позичальник) укладено кредитний договір № DNU0GK00000624, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти на строк до 13 вересня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної лінії у розмірі 27140 дол. США на наступні цілі: купівля квартири у сумі 23000 дол. США та сплата страхових платежів у сумі 4140 дол. США, зі сплатою за користування кредитом відсотків у розмірі 1,33% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом і комісією за розрахунково-касове обслуговування у розмірі 0,16% від суми виданого кредиту щомісяця в період сплати, комісії за дострокове погашення кредиту відповідно до пункту 3.11 цього договору. Періодом сплати вважається період з «13» по «20» число кожного місяця.
У кредитному договорі № DNU0GK00000624 передбачено, що:щомісяця в період сплати позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 359,93 дол. США для погашення заборгованості за кредитним договором (пункт 1.1. договору);нарахування відсотків здійснюється, починаючи з дати списання коштів з кредитного рахунку, до дати повного погашення кредиту (пункт 3.4. договору);при порушенні позичальником кожного із зобов'язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов'язаний сплачувати банку пеню в розмірі 0,15% від суми простроченого платежу, але не менше 1 гривні (або сумі у валюті кредиту, еквівалентної 1 грн за курсом НБУ на день сплати) за кожен день прострочки (пункт 4.1 договору).
15 січня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року, відповідно до якої сторони домовилися внести зміни в кредитний договір:погоджено зменшити суму заборгованості, що виникла в період з дати надання позичальнику кредиту до дати підписання цієї додаткової угоди на 8060,98 дол. США, а саме: відсотки у розмірі 3274,35 дол. США, комісія у розмірі 0,00 дол. США, пеня у розмірі 4786,63 дол. США (пункт 1 додаткової угоди); сторони погодили викласти, зокрема, пункт 1.1 договору в наступній редакції: 1.1 банк зобов'язується надати позичальникові грошові кошти шляхом: видачі готівки через касу на строк по 13 вересня 2025 року включно, у вигляді непоновлюваної кредитної лінії у розмірі 33159 дол. США на наступні цілі: купівлю житлового будинку у розмірі 23000 дол. США, а також у розмірі 10159 дол. США на сплату страхових платежів у випадках та порядку, передбачених пунктами 2.1.3, 2.2.7 даного договору, зі сплатою за користування кредитом відсотків з 26 березня 2007 року по 20 листопада 2008 року у розмірі 12,36% на рік, з 20 листопада 2008 року у розмірі 14,04% на суму залишку заборгованості за кредитом і винагороди за надання фінансового інструменту з 15 січня 2014 року у розмірі 0,16% від суми виданого кредиту щомісяця від суми розрахованої згідно з пунктом 3.11. даного договору. Періодом сплати вважати період з «13» по «20» число кожного місяця погашення заборгованості за цим договором (за винятком винагороди, що сплачується в момент надання кредиту) здійснюється в наступному порядку: погашення кредиту провадиться в строки відповідно до графіка погашення кредиту (додаток № 1) (пункт 3 додаткової угоди);підписання цієї додаткової угоди не є рішенням банку про анулювання заборгованості позичальника (пункт 4 додаткової угоди);терміни позовної давності по вимогах про стягнення кредиту, відсотків за користування кредитом, винагороди, неустойки - пені, штрафів за даним договором встановлюються сторонами тривалістю 50 років (пункт 7 додаткової угоди) ця додаткова угода вступає в дію з моменту її підписання сторонами та діє протягом дії договору (пункт 8 додаткової угоди).
У зв'язку з неналежним виконанням позичальником зобов'язань за кредитним договором № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року, станом на 06 вересня 2021 року банком нарахована заборгованість в загальному розмірі 76533,56 дол. США, яка складається з: 23408,01 дол. США - заборгованість за кредитом (тілом кредиту); 20707,78 дол. США - заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2361,95 дол. США - заборгованість по комісії за користування кредитом; 30055,82 дол. США - пеня за несвоєчасне виконання зобов'язань за договором.
Рішенням Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 26 жовтня 2018 року (https://reyestr.court.gov.ua/Review/78185468), залишеним без змін постановою Дніпровського апеляційного суду від 31 липня 2019 року (https://reyestrcourt.gov.ua/ Review/83367116), у справі № 204/1368/18 за позовом ОСОБА_1 до АТ КБ «ПриватБанк» визнано таким, що не підлягає виконанню, виконавчий напис № 9606 від 04 жовтня 2017 року, вчинений ПН Чернігівського міського нотаріального округу Завалієвим А. А., щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» боргу в розмірі 986691,11 грн.
У справі № 204/1368/18, зокрема, встановлено, що: 04 жовтня 2017 року приватним нотаріусом був вчинений виконавчий надпис №9606 щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року у розмірі 986691,11 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту в розмірі - 23371,37 дол. США, заборгованості за відсотками у розмірі - 3795,73 дол. США, комісій у розмірі - 448,35 дол. США, пені у розмірі - 9368,82 дол. США; АТ КБ «ПриватБанк» при зверненні до нотаріуса із заявою про вчинення виконавчого напису долучено розрахунок, в якому заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року нарахована за період з 13 вересня 2005 року по 26 квітня 2017 року.
Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції встановив, що банк скористався своїм правом на дострокове погашення кредиту та змінив строк виконання основного зобов'язання звернувшись 04 жовтня 2017 року до приватного нотаріуса, яким було вчинено виконавчий напис № 9606, щодо стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованості за Кредитним договором № DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року у розмірі 986691,11 грн. До відзиву на позовну заяву відповідач додав заяву про застосування строків позовної давності. Суд не вбачав поважних причин пропущення позовної давності, позивач на такі поважні причини не посилається, а відповідач наполягав на застосуванні наслідків пропущення позовної давності.
Верховний суд у постанові від 11 вересня 2024 року, скасовуючи постанову Дніпровського апеляційного суду від 12 березня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року в розмірі 13920,18 дол. США, розподілу судових витрат та передаючи справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції вказав, що апеляційний суд не врахував, що перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання; апеляційний суд не звернув уваги, що до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, може належати зміна договору. Тобто укладення додаткової угоди №1 від 15 січня 2014 року до кредитного договору № DNU0GK00000624 свідчить про переривання перебігу позовної давності; не з'ясував коли відбулося переривання позовної давності до укладення додаткової угоди № 1 від 15 січня 2014 року до кредитного договору № DNU0GK00000624 тому зробив передчасний висновок про відмову в позові банку про стягнення заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року в розмірі 13920,18 дол. США.
Тому колегія суддів не погоджується із висновком суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року в розмірі 13920,18 дол. США у зв'язку з наступним.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту.
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема, постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23)).
Способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України).
Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов'язків (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (див., зокрема, постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18)).
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (частина другої статті 640 ЦК України).
В постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 червня 2019 року в справі № 2-6315/11 (провадження № 61-23326св18) зроблено висновок, що «невід'ємною складовою правильної правової кваліфікації судами спірних договірних відносин є визначення правової природи договору, який є основою їх виникнення. Виходячи зі змісту статті 640 ЦК України, залежно від моменту виникнення цивільних прав і обов'язків у сторін договору, законодавець розрізняє договори консенсуальні і реальні. Консенсуальний договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Щодо реальних договорів, для укладення яких, крім згоди сторін, вимагається передання майна або вчинення іншої дії, частина друга статті 640 ЦК України передбачає правило, за яким договір вважається укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії. Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України кредитний договір - це договір, за яким банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір за своєю юридичною природою є консенсуальним».
Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у частині другій статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 ЦК України.
Пред'явлення вимоги про повне дострокове погашення заборгованості за кредитним договором обумовлює зміну строку виконання зобов'язання та початок перебігу позовної давності.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12-ц (провадження №14-10цс18) відступлено від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 грудня 2015 року у справі № 6-249цс15, та зроблено висновок, що: «за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов'язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов'язання є його порушенням. Відповідно до частини першої статті 1048 та частини першої статті 1054 ЦК України кредитодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми кредиту, розмір і порядок одержання яких встановлюються договором. Отже, припис абзацу 2 частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється. Права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. А відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу у межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою статті 261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Встановлення строку кредитування у кредитному договорі, що передбачає внесення позичальником щомісячних платежів, має значення не для визначення початку перебігу позовної давності за вимогами кредитодавця щодо погашення заборгованості за цим договором, а, насамперед, для визначення позичальнику розміру щомісячних платежів. Відтак, за вказаних умов початок перебігу позовної давності не можна визначати окремо для погашення всієї заборгованості за договором (зі спливом строку кредитування) і для погашення щомісячних платежів (після несплати чергового такого платежу)».
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).
Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України поняття «сторона у спорі» може не бути тотожним за змістом поняттю «сторона у цивільному процесі»: сторонами в цивільному процесі є такі її учасники як позивач і відповідач, тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача. У спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи теж заявити про застосування до цих вимог позовної давності. Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог (див. пункт 66 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц).
Європейський суд з прав людини вказав, що інститут позовної давності є спільною рисою правових систем Держав-учасниць і має на меті гарантувати: юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, спростувати які може виявитися нелегким завданням, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що які відбули у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із спливом часу (STUBBINGS AND OTHERS v. THE UNITED KINGDOM, № 22083/93, № 22095/93, § 51, ЄСПЛ, від 22 жовтня 1996 року; ZOLOTAS v. GREECE (No. 2), № 66610/09, § 43, ЄСПЛ, від 29 січня 2013 року).
Європейський суд з прав людини зауважив, що відмова національного суду обґрунтувати причину відхилення заперечення стосовно спливу позовної давності є порушенням статті 6 Конвенції. Встановлена законом позовна давність була важливим аргументом, вказаним компанією-заявником в ході судового розгляду. Якби він був прийнятий, то це, можливо, могло призвести до відмови в позові. Проте, суд не навів ніяких обґрунтованих причин для неприйняття до уваги цього важливого аргументу (GRAFESCOLO S.R.L. v. THE REPUBLIC OF MOLDOVA, № 36157/08, § 22, 23, від 22 липня 2014 року).
Перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Позовна давність переривається у разі пред'явлення особою позову до одного із кількох боржників, а також якщо предметом позову є лише частина вимоги, право на яку має позивач. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується (стаття 264 ЦК України).
Тлумачення статті 264 ЦК України свідчить, що переривання позовної давності можливе виключно в межах позовної давності. Аналогічний по суті висновок зроблено в постанові Верховного Суду України від 29 березня 2017 року у справі № 6-1996цс16.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2018 року в справі № 161/15679/15-ц (провадження № 61-765св18) міститься висновок по застосуванню частини першої статті 264 ЦК України та вказано, що з тлумачення цієї норми слідує, що вона пов'язує переривання позовної давності з будь-якими активними діями зобов'язаного суб'єкта (боржника). При цьому не виключається й випадку коли переривання перебігу позовної давності буде відбуватися внаслідок визнання боргу, що здійснюється іншими суб'єктами, якщо на це була виражена воля боржника. Тобто коли боржник виражає свою згодою чи уповноважує на це відповідного іншого суб'єкта».
У постанові Верховного Суду України від 27 квітня 2016 року у справі № 3-269гс16 зроблено висновок, що «до дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, з урахуванням конкретних обставин справи, можуть належати: визнання пред'явленої претензії; зміна договору, з якої вбачається, що боржник визнає існування боргу, а так само прохання боржника про таку зміну договору; письмове прохання відстрочити сплату боргу; підписання уповноваженою на це посадовою особою боржника разом з кредитором акта звірки взаєморозрахунків, який підтверджує наявність заборгованості в сумі, щодо якої виник спір; письмове звернення боржника до кредитора щодо гарантування сплати суми боргу; часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій».
У постанові Верховного Суду України від 08 листопада 2017 року у справі № 6-2891цс16 вказано, що «відповідно до частин першої, третьої статті 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку; після переривання перебіг позовної давності починається заново. Правила переривання перебігу позовної давності застосовуються судом незалежно від наявності чи відсутності відповідного клопотання сторін у справі, якщо в останніх є докази, що підтверджують факт такого переривання. До дій, що свідчать про визнання боргу або іншого обов'язку, можуть з урахуванням конкретних обставин справи належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій. Вчинення боржником дій з виконання зобов'язання вважається таким, що перериває перебіг позовної давності лише за умови, якщо такі дії здійснено самим боржником або за його згодою чи дорученням уповноваженою на це особою».
Підстави переривання позовної давності є вичерпними і розширеному тлумаченню не підлягають. На підставі частини другої статті 264 ЦК України переривання позовної давності відбувається у разі подання до суду саме позову до належного відповідача з дотриманням процесуальних вимог щодо форми та змісту позовної заяви, правил предметної та суб'єктної юрисдикції й інших вимог, порушення яких перешкоджає відкриттю провадження у справі (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року в справі № 554/9126/20 (провадження № 61-13760сво21)).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
Колегією суддів встановлено, що за умовами кредитного договору № DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року позичальник ОСОБА_1 мав виконувати зобов'язання з повернення кредиту та зі сплати процентів по 20 число кожного місяця впродовж строку кредитування, а тому початок перебігу позовної давності для погашення щомісячних платежів за договором визначається за кожним таким черговим платежем з моменту його прострочення.
15 січня 2014 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 укладено додаткову угоду №1 до кредитного договору №DNUOGK00000624 від 13 вересня 2005 року, відповідно до якої сторони домовилися внести ряд змін в кредитний договір серед яких погодили 50-ти річний строк позовної давності.
Із розрахунку заборгованості встановлено, що до 15 січня 2014 року (укладання додаткової угоди) останній платіж у розмірі 147,18 доларів США, які позивачем зараховано на погашення заборгованості за відсотками, відповідачем було внесено 13 липня 2011 року, у зв'язку із чим позивачем не пропущено строк позовної давності до вимог про стягнення заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року в розмірі 13920,18 доларів США.
Таким чином приймаючи до уваги зміну банком строку остаточного повернення кредиту на 04 жовтня 2017 року, враховуючи що рішення переглядається виключно в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 13920,18 доларів США, з врахуванням наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що з відповідача слід стягнути заборгованість нараховану до 04 жовтня 2017 року в розмірі 5 899,68 доларів США, яка складається із заборгованості за відсотками у розмірі 5267,28 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 632,35 доларів США, та пені в розмірі 330 236,07 грн. Тому апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, оскаржуване рішення підлягає скасуванню в частині стягнення суми заборгованості у розмірі 13920,18 доларів США, з ухваленням нового про задоволення цієї частини позовних вимог.
За змістом ч.ч. 1, 13 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (ч. 10 ст. ст. 141 ЦПК України).
Приймаючи до уваги часткове задоволення позовних вимог, на відповідача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого позивачем судового збору при поданні позовної заяви (30904,25 грн) апеляційної скарги (46356,38 грн) та касаційної скарги (8993,55) пропорційно задоволеним позовним вимогам (52,48%) в сумі 45 266,19 грн.
На позивача покладаються судові витрати у вигляді сплаченого відповідачем судового збору при поданні касаційної скарги від 18 серпня 2023 року (61808,50 грн), пропорційно залишеним без задоволення вимогам (47,52%) в сумі 29371,40 грн.
Таким чином, колегія дійшла висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача АТ КБ «ПриватБанк» 15894,79 грн (45266,19 - 29371,40 грн).
Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381-383 ЦПК України, -
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» - задовольнити частково.
Рішення Красногвардійського районного суду м. Дніпропетровська від 31 березня 2023 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості нарахованої до 04 жовтня 2017 року в розмірі 13920,18 доларів США - скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором №DNU0GK00000624 від 13 вересня 2005 року нараховану до 04 жовтня 2017 року у загальному розмірі 5 899,68 доларів США, яка складається із заборгованості за відсотками у розмірі 5267,28 доларів США, заборгованості по комісії за користування кредитом в сумі 632,35 доларів США, та пені в розмірі 330 236,07 грн.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) судовий збір у розмірі 15894,79 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів в передбаченому законом порядку.
Вступна та резолютивна частини проголошені 09 квітня 2025 року.
Повний текст постанови складено 10 квітня 2025 року.
Судді: