Провадження № 22-ц/803/1731/25 Справа № 181/756/23 Суддя у 1-й інстанції - Філь О. Є. Суддя у 2-й інстанції - Пищида М. М.
09 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого - Пищиди М.М.
суддів - Ткаченко І.Ю., Свистунової О.В.
за участю секретаря судового засідання - Лопакової А.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Дніпро цивільну справу за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Птиця А.П.» на заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року у справі за позовом Керівника Першотравенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації,-
У травні 2023 року позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації.
В обґрунтування позову зазначив,що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, (зареєстроване місце проживання: російська федерація, Курська область, Бєловський район, х. Пєнський), на підставі державного акту на право приватної власності на землю ЯМ № 351250, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на права постійного користування землею, договір оренди землі за № 122260001000878 від 02 листопада 2012 року отримав у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 1222655100:03:001:0673 площею 6,2076 га, яка розташована на території Межівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області.
30.01.2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Капліна О.В. зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку за громадянином російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1757378412226 (номер відомостей про речове право 30136423).
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка кадастровий номер 1222655100:03:001:0673, площею 6,2076 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, громадянин російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222655100:03:001:0673, а отже вказана земельна ділянка перебуває в його власності більше 10 років.
Наведені обставини свідчать, що громадянин російської федерації ОСОБА_1 , набувши у 2012 році спірну земельну ділянку сільськогосподарського призначення у власність, вимоги закону щодо її відчуження протягом одного року не виконав, що є підставою для припинення його права власності на вказану земельну ділянку шляхом її конфіскації.
Враховуючи вищевикладене, позивач просив суд припинити громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222655100:03:001:0673, площею 6,2076 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташовану на території: Дніпропетровська область, Синельниківський (колишній Межівський) район.
Заочним рішенням Межівського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року позовні вимоги Керівника Першотравенської окружної прокуратури в інтересах держави в особі: Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області про припинення права власності на земельну ділянку шляхом її конфіскації задоволено.
Припинено громадянину російської федерації ОСОБА_1 право власності на земельну ділянку, кадастровий номер 1222655100:03:001:0673, площею 6.2076 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; розташовану на території: Дніпропетровська область, Синельниківський (колишній Межівський) район, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 30.09.2019 року (реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1757378412226), шляхом її конфіскації на користь держави в особі Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області (ЄДРПОУ 39835428).
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
Не погодившись з вказаним рішенням суду, Фермерське господарство «Птиця А.П.» звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги, посилається на те, що судом першої інстанції було неповно та неправильно встановлено деякі обставини, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження і оцінки наданих суду доказів.
Колегія суддів приходить до висновку про необхідність закриття апеляційного провадження з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , який є громадянином російської федерації, (зареєстроване місце проживання : російська федерація, Курська область, Бєловський район, х. Пєнський), на підставі державного акту на право приватної власності на землю ЯМ № 351250, який зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право приватної власності на землю та на права постійного користування землею, договір оренди землі за № 122260001000878 від 02 листопада 2012 року отримав у власність земельну ділянку сільськогосподарського призначення за кадастровим номером 1222655100:03:001:0673 площею 6,2076 га, яка розташована на території Межівської селищної ради Синельниківського району Дніпропетровської області (а.с.19).
Як вбачається з Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна 30.01.2019 року державним реєстратором виконавчого комітету Межівської селищної ради Капліною О.В. зареєстровано право власності на вищезазначену земельну ділянку за громадянином російської федерації ОСОБА_1 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, реєстраційний номер об'єкту нерухомого майна 1757378412226 (номер відомостей про речове право 30136423) (а.с.21-22).
Відповідно до відомостей Державного земельного кадастру, земельна ділянка кадастровий номер 1222655100:03:001:0673, площею 6,2076 га, за категорією земель відноситься до земель сільськогосподарського призначення, з цільовим призначенням - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (а.с.19).
Згідно з інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, станом на момент звернення з даним позовом до суду, громадянин російської федерації ОСОБА_1 є власником земельної ділянки сільськогосподарського призначення, кадастровий номер 1222655100:03:001:0673, а отже вказана земельна ділянка перебуває в його власності більше 10 років.
Частиною 1 статті 352 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Вказаною нормою визначено право особи подати апеляційну скаргу на рішення, яким розглянуто і вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи у відповідних правовідносинах, виходячи з предмету та підстав позову. Якщо скаржник зазначає лише про те, що рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або зазначає (констатує) лише, що рішенням вирішено про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, виходячи з вищенаведеного, не можуть бути достатньою та належною підставою для відкриття апеляційного провадження.
Водночас, судове рішення, оскаржуване не залученою особою, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та обов'язків цієї особи, тобто судом має бути розглянуто й вирішено спір про право у правовідносинах, учасником яких на момент розгляду справи та прийняття рішення судом першої інстанції є скаржник, або міститься судження про права та обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах. Рішення є таким, що прийняте про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення містяться висновки суду про права та обов'язки цієї особи, або у резолютивній частині рішення суд прямо вказав про права та обов'язки таких осіб. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд при визначенні його цивільних прав і обов'язків. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги.
Після прийняття апеляційної скарги особи, яка не брала участі у справі, суд апеляційної інстанції з'ясовує, чи прийнято оскаржуване судове рішення безпосередньо про права, інтереси та (або) обов'язки скаржника і які конкретно. Встановивши такі обставини, суд вирішує питання про залучення скаржника до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору та, як наслідок, скасування судового рішення на підставі пункту 4 частини 3 статті 376 ЦПК України, за змістом якого таке порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо суд прийняв судове рішення про права, інтереси та (або) обов'язки осіб, що не були залучені до участі у справі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ст. 17 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження рішення.
Суд апеляційної інстанції лише в межах відкритого апеляційного провадження має процесуальну можливість зробити висновок щодо вирішення чи не вирішення судом першої інстанції питань про права та інтереси особи, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції та подала апеляційну скаргу. При цьому, якщо обставини вирішення судом першої інстанції питання про права, інтереси та свободи особи, яка не була залучена до участі в справі, не підтвердилися, апеляційне провадження підлягає закриттю (п. 3 ч. 1 ст. 362 ЦПК) (Постанови ВС: від 27.02.2019 у справі N 360/1938/16; від 08.04.2020 у справі N 2018/23638/11; від 17.02.2020 у справі 668/17285/13 (ОП КЦС ВС); від 16.01.2020 у справі N 925/1600/16 (ОП КГС).
Верховний Суд вказав, що відповідно до пункту 3 частини першої статті 362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
У відповідності до вимог ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судому передбачених цим Кодексом випадках.
У відповідності до статті 13 Конституції України кожний громадянин має право користуватися природними об'єктами права власності народу відповідно до закону.
Звертаючись до апеляційного суду із апеляційною скаргою на рішення суду, апелянт вказує на те, що він не брав участі у справі, однак суд вирішив питання про його права, оскільки між відповідачем та апелянтом 02 листопада 2021 року був укладений Договір оренди спірної земельної ділянки строком на 30 років.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Правовий статус та порядок використання земель, зокрема, сільськогосподарського призначення визначено ЗК України.
Частиною п'ятою статті 22 ЗК України визначено, що землі сільськогосподарського призначення не можуть передаватись у власність іноземцям, особам без громадянства, іноземним юридичним особам та іноземним державам.
За змістом частини четвертої статті 81 ЗК України землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.
Відповідно до вимог підпункту «е» частини першої статті 140 ЗК України підставами припинення права власності на земельну ділянку є не відчуження земельної ділянки іноземними особами та особами без громадянства у встановлений строк у випадках, визначених цим Кодексом.
Примусове припинення прав на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі конфіскації земельної ділянки (пункт "в" частини першої статті 143 ЗК України).
Відповідно до частини другої статті 145 ЗК України у разі, якщо відповідно до закону власник земельної ділянки зобов'язаний відчужити її протягом певного строку і земельна ділянка не була відчужена ним протягом такого строку, така ділянка підлягає конфіскації за рішенням суду.
Пунктом 10 частини першої статті 346 ЦК України визначено конфіскацію як одну з підстав припинення права власності.
Норма частини п'ятої статті 41 Конституції України передбачає, що конфіскація майна може бути застосована виключно за рішенням суду у випадках, обсязі та порядку, встановлених законом.
Суд першої інстанції, урахувавши вимоги вказаних норм права, дійшов висновку, що відповідач як громадянка іноземної держави набув на праві власності земельну ділянку сільськогосподарського призначення та не відчужив її протягом строку, встановленого статтею 81 ЗК України, у зв'язку із чим право власності на спірну земельну ділянку підлягає припиненню шляхом її конфіскації за рішенням суду на користь держави, а сама земельна ділянка - продажу на земельних торгах.
Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша статті 203 ЦК України).
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України).
Правочином, пов'язаним з набуттям прав на земельну ділянку, є, зокрема договір найму (оренди) земельної ділянки.
У статті 792 ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату.
Майнові відносини, що виникають із договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення та майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства щодо договору найму, регулюються актами земельного законодавства: ЗК України, Законом України «Про оренду землі».
Відповідно до частини першої статті 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.
Спеціальним законом, який регулює спірні правовідносини, є Закон України «Про оренду землі» від 06 жовтня 1998 року № 161-XIV.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), яка кореспондується з положеннями частини першої статті 93 ЗК України, оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.
Об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб, комунальній або державній власності (стаття 3 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно з частиною першою статті 4 Закону України «Про оренду землі» орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи, у власності яких перебувають земельні ділянки, або уповноважені ними особи.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону України «Про оренду землі» орендарями земельних ділянок є юридичні або фізичні особи, яким на підставі договору оренди належить право володіння і користування земельною ділянкою.
Орендарями земельних ділянок можуть бути, зокрема громадяни і юридичні особи України, іноземці та особи без громадянства, іноземні юридичні особи, міжнародні об'єднання та організації, а також іноземні держави (пункт «в» частини другої статті 5 Закону України «Про оренду землі»).
Згідно зі статтею 13 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов'язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов'язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.
Аналіз наведених норм Закону України «Про оренду землі», зокрема частини першої статті 4 Закону України «Про оренду землі» у взаємному зв'язку з положеннями пункту «в» частини другої статті 5 цього Закону, дає підстави для висновку, що орендодавцем земельної ділянки не можуть бути іноземці.
У справі, яка переглядається, встановлено, що відповідач є громадянкою російської федерації, тому національним законодавством України він не наділений правом на укладання договорів оренди землі сільськогосподарського призначення.
Частиною першою статті 13 Конституцію України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (стаття 14 Конституції України).
Згідно з частинами першою, другою статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.
Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Виділяючи правочин, що порушує публічний порядок, як окремий вид нікчемних правочинів, ЦК України керується змістом самої протиправної дії, її антисоціальним характером, а також значущістю порушених прав і свобод людини та громадянина внаслідок вчинення такого правочину.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 910/4932/19, від 25 березня 2021 року у справі № 911/2961/19, від 31 січня 2024 року у справі № 461/8830/17, від 16 лютого 2024 року у справі № 917/1173/22.
При цьому категорія публічного порядку застосовується не до будь-яких правовідносин у державі, а лише щодо тих, які стосуються суттєвих основ правопорядку.
З огляду на зазначене можна зробити висновок, що публічний порядок - це публічно-правові відносини, які мають імперативний характер і визначають основи суспільного ладу держави.
У статті 216 ЦК України зазначено, що недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Таким чином, внаслідок нікчемності договорів оренди земельної ділянки у ОСОБА_1 і Фермерського господарства «Птиця А.П.» не виникло відповідних суб'єктивних прав та обов'язків оренди, крім тих наслідків, що пов'язані з їх недійсністю.
Згідно із ст.ст. 4, 5 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Тому судовому захисту неіснуючі права оренди не підлягають.
Разом із тим, заінтересовані особи не позбавлені права на звернення з вимогами щодо застосування правових наслідків нікчемного правочину в подальшому.
Таким чином апелянтом не надав суду належних та допустимих доказів того, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції вирішувались питання про його права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, а тому апелянт не має права на оскарження такого судового рішення в апеляційному порядку.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.362 ЦПК України суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, свободи, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося.
Відповідно до вимог ч.2 ст. 362 ЦПК України про закриття апеляційного провадження суд апеляційної інстанції постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена в касаційному порядку.
За таких обставин, враховуючи вищевикладене, апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Птиця А.П.» на заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року слід закрити.
Закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Птиця А.П.» не може вважатись порушенням принципу доступу до правосуддя та права на судовий захист, що передбачено, поряд з процесуальними нормами, статтею 129 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Керуючись ст.ст.362,368 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фермерського господарства «Птиця А.П.» на заочне рішення Межівського районного суду Дніпропетровської області від 19 вересня 2023 року - закрити.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до чинного законодавства.
Вступна та резолютивна частини ухвали проголошені “09» квітня 2025 року.
Повний текст ухвали складено “10» квітня 2025 року.
Головуючий:
Судді: