Провадження № 11-кп/803/1645/25 Справа № 205/13585/23 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
08 квітня 2025 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
Головуючого, судді - доповідача ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
при секретарі судового засідання ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, громадянина України, який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ,
обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, -
Ухвалою Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року клопотання прокурора задоволено та продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком на 60 днів, а саме до 24-00 години 25 травня 2025 року включно.
Мотивуючи прийняте рішення, суд зазначив, що ОСОБА_7 небезпідставно обвинувачується у вчиненні інкримінованого особливо особливо тяжкого злочину, санкція якого передбачає довготривале позбавлення волі, що може спонукати останнього до здійснення спроб переховування. Також, 27.02.2024 року обвинувачений ОСОБА_7 намагався перетнути державний кордон України, що додатково вказує на існування та вагомість ризику переховуватися від суду. Крім того, судом взято до уваги, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може вчинити вплив на свідків у даному кримінальному провадження. Зазначено, що більш м'який запобіжний захід не зможе забезпечити виконання покладених на нього обов'язків.
В апеляційній скарзі захисник просить скасувати ухвалу суду та постановити нову ухвалу, якою обрати відносно обвинуваченого ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту.
Обгрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, захисник вказує, що рішення суду є несправедливим, необгрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.
Зазначає, що прокурором не обгрунтовано та не надано доказів існування заявлених ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, а клопотання грунтується на припущеннях та містить лише формальні посилання на ризики.
Вказує, що судом не було належним чином прийнято до уваги те, що ОСОБА_7 невиправдано тримається під вартою з 12 жовтня 2021 року, а також дані про особу цього обвинуваченого, який має на утриманні малолітніх дітей, має постійне місце проживання, є учасником бойових дій, не має намірів переховуватися суду. Вважає, що до ОСОБА_7 можливо застосувати більш м'який запобіжний захід.
Сторони кримінального провадження, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час апеляційного розгляду, в судове засідання не з'явились. Враховуючи, що участь останніх в апеляційному розгляді є не обов'язковою, беручи до уваги, що заяв чи клопотань щодо їх особистої участі в апеляційному розгляді вони не подавали, колегія суддів вважає за можливе з метою дотримання розумних строків розгляду справи, на підставі ч. 4 ст. 422-1 КПК України, проводити судовий розгляд без участі сторін кримінального провадження.
Заслухавши суддю-доповідача; дослідивши надані матеріали, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про те, що остання не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, згідно ч. 1 ст. 183 КПК України запобіжний захід у виді тримання під вартою є винятковим і застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден з більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
?наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
?наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, і на які вказує слідчий або прокурор;
?недостатність застосування більш м'яких запобіжних засобів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Згідно із вимогами ст. 199 КПК України клопотання про продовження строку тримання під вартою окрім відомостей, зазначених у ст. 184 КПК України, має містити:
?виклад обставин, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився, або з'явилися
?нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою;
?виклад обставин, які перешкоджають завершенню досудового розслідування до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою.
На думку колегії суддів, суд першої інстанції при продовженні запобіжного заходу у вигляді тримання ОСОБА_7 під вартою цих вимог закону дотримався.
Як вбачається з наданих матеріалів, в провадженні Ленінського районного суду м. Дніпропетровська перебуває кримінальне провадження, внесене до ЄРДР за № 12021052790000781 від 10.10.2021 року, щодо ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Прокурором заявлено клопотання про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою, в обґрунтування якого зазначено, що встановлені ризики та суспільна небезпека особи ОСОБА_7 не відпали і продовжують існувати. Враховуючи, що судовий розгляд за обвинувальним актом не завершено, з метою забезпечення виконання обвинуваченим його процесуальних обов'язків, виникла необхідність у продовженні строків тримання під вартою.
Аналізуючи надані матеріали, колегія суддів дійшла висновку про доведеність викладених в клопотанні обставин, які перешкоджають завершенню судового провадження до закінчення дії попередньої ухвали про продовження дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Перевіряючи доводи клопотання прокурора у контексті наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд першої інстанції правильно встановив, що вони є обґрунтованими, а заявлені ризики об'єктивно існують і для запобігання ним необхідно продовжити запобіжний захід у виді тримання під вартою.
Колегія суддів погоджується з висновком суду про небезпідставність обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України.
Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 р. у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно рішення Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 р. у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин. Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 14.03.1984 у справі «Феррарі-Браво проти Італії», зазначено, що не можна ставити питання про те, що арешт або тримання під вартою до суду є виправданими тільки тоді, коли доведено факт вчинення та характер інкримінованих правопорушень, оскільки це є завданням розслідування, сприяти якому і має тримання під вартою.
Як вбачається з наданих матеріалів, обґрунтованість обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення підтверджується доказами, що містяться в матеріалах справи, які в своїй сукупності вказують на вірогідну причетність останнього до інкримінованих злочинів, а отже обвинувачення не є очевидно безпідставним.
Необхідно зазначити, що на даному етапі провадження суд не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, оцінювати докази з точки зору їх допустимості і достатності для визнання особи винуватою чи невинуватою у вчинені кримінальних правопорушень. Суд на підставі сукупності отриманих доказів повинен визначити лише, чи є причетність особи до вчинення злочину вірогідною та достатньою для продовження запобіжного заходу.
Також є правильним висновок суду щодо наявності відносно ОСОБА_7 ризику з числа передбачених ст. 177 КПК України у виді переховування від органів досудового розслідування та суду з огляду на те, що відносно останнього існує обґрунтоване обвинувачення у скоєні кримінального правопорушення, яке за правилами ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, за який передбачена кримінальна відповідальність у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років, що може спонукати останнього до спроби уникнути покарання шляхом переховування від органів слідства та суду.
В контексті практики ЄСПЛ ризик втечі має оцінюватись з огляду на чинники, пов'язані з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»).
Надаючи оцінку можливості переховування обвинуваченого від суду, колегія суддів бере до уваги, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій. Також він може впливати на свідків.
Про особливу вагомість встановлених ризиків свідчить і те, що ОСОБА_7 , небезпідставно обвинувачується у тому, що він на ґрунті особисто неприязних стосунків, в ході сварки між ним та колишньою дружиною, наніс цілеспрямовано шість ударів ножем в область шиї зліва, внаслідок чого остання отримала тілесні ушкодження у вигляді колото-різаних поранень шиї, від яких остання померла.
Наведені обставини дозволяють грунтовно припускати, що ОСОБА_7 є особою схильною до застосування насильства, у тому числі небезпечного для життя та здоров'я інших людей.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_7 під вартою, колегія суддів, погоджуючись з думкою суду першої інстанції, вважає, що встановлені щодо цього обвинуваченого ризики з числа передбачених ст. 177 КПК України є виключно вагомими.
При цьому враховується, що ОСОБА_7 , будучи незаконно звільненим з СІЗО м. Маріуполя, де він утримувався під вартою, достовірно знаючи про існування щодо нього кримінального провадження за ч. 1 ст. 115 КК України, до правоохоронних органів не з'явився та намагався покинути територію України.
Доводи захисника на те, що обвинувачений перебуває з 12 жовтня 2021 року під вартою, колегія суддів вважає таким, що не є підставою для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу або скасування запобіжного заходу.
Так, з урахуванням вищенаведених обставин та відомостей про особу обвинуваченого, тривалість тримання його під вартою не нівелює обсяг та вагомість встановлених щодо нього ризиків з числа передбачених ст. 177 КПК України, а відтак сама по собі не може розглядатися як безумовна підстава для застосування до ОСОБА_7 менш обтяжливого запобіжного заходу. Разом із тим, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків розгляду справи та якнайшвидшого вирішення по суті пред'явленого останньому обвинувачення.
Будь-яких істотних порушень кримінального процесуального закону при постановленні оскаржуваної ухвали судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому, за наслідками апеляційного розгляду, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу - залишити без задоволення, а ухвалу суду - залишити без змін.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 183, 194, 405, 407, 419, 422-1 КПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 27 березня 2025 року про продовження строку тримання під вартою ОСОБА_7 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
____________________ ____________________ ____________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4