Справа № 500/1271/25
09 квітня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд у складі судді Грицюка Р.П. розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
Позивач звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, в якому просить:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у зарахуванні ОСОБА_1 періодів роботи з 01.04.1997 по 09.01.1999, з 01.01.2004 по 31.07.2023 у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області з 19.12.2024 здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 зарахувавши періоди роботи з 01.04.1997 по 09.01.1999, з 01.01.2004 по 31.07.2023 у подвійному розмірі до страхового стажу для обчислення пенсії.
В обґрунтування позову вказано, що позивач з 09.01.1999 по даний час працює на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії. З 28.04.2016 позивачу призначено пенсію по інвалідності, та відповідно до поданої заяви, з 04.08.2023 - пенсія за віком відповідно до положень Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Згідно записів трудової книжки від 15.07.1979 серії НОМЕР_1 (далі - трудова книжка) позивач у період з 01.04.1997 по 09.01.1999 року працював в Козівській центральній районній лікарні на посаді лікаря-анестезіолога, та згідно трудової книжки, а також довідки від 10.12.2024 №1935 з 09.01.1999 по теперішній час працює у КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги» на посаді лікаря-анестезіолога відділення анестезіології та інтенсивної терапії згідно наказу №3-к від 09.01.1999.
З огляду на викладене, з метою досудового врегулювання спору, 19.12.2024 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою, в якій просив зарахувати періоди роботи з 01.04.1997 по 09.01.1999 та з 01.01.2004 по 31.07.2023 у подвійному розмірі до страхового стажу для перерахунку пенсії. Відповідач листом від 06.01.2025 відмовив у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 зазначених у заяві періодів роботи в подвійному розмірі у зв'язку із відсутністю підстав.
Ухвалою суду від 10.03.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі, ухвалено судовий розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
22.01.2025 відповідачем було подано відзив на позовну заяву, за змістом якого він просив відмовити у задоволенні позову. Зазначає, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11864 з наступними змінами та доповненнями на час виникнення спірних правовідносин (далі Порядок №22-1) позивач не зверталась до органу пенсійного фонду із відповідною заявою та з усіма визначеними названим Порядком документами, а тому рішення про відмову в проведенні перерахунку відповідач не приймав. За результатами розгляду звернення позивача листом надано роз'яснення. Крім цього, вказують на правомірність їхніх дій з огляду на те, що періоди роботи після 01.01.2004 на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зарахуванню у подвійному розмірі не підлягають, оскільки норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», які є прямими після 01.01.2004, такого не передбачають.
Відповідно до частини п'ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті, суд встановив наступні обставини.
ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Тернопільській області та з 04.08.2023 отримує пенсію за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пенсія обчислена з урахуванням страхового стажу 49 років 06 місяців 16 днів.
Позивач звернувся із заявою до відповідача щодо зарахування періодів роботи з 01.04.1997 по 09.01.1999 та з 01.01.2004 по 31.07.2023 у подвійному розмірі до страхового стажу згідно ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» для обчислення розміру пенсії та здійснити відповідний перерахунок і її виплату.
Головним управлінням ПФУ в Тернопільській області листом від 06.01.2025 №87-9742/А-02/8-1900/25 повідомлено позивача, що за матеріалами електронної пенсійної справи з'ясовано, що ОСОБА_1 для призначення пенсії подав трудову книжку серії НОМЕР_1 (далі - трудова книжка), яка містить записи, зокрема, про прийняття на роботу з 01.08.1992 у відділ швидкої допомоги Козівської центральної районної лікарні на посаду лікаря терапевта, а з 01.04.1997 - переведено лікарем анестезіологом (при цьому не вказано найменування відділення) та звільнено з роботи з 09.01.1999 (записи №16-18 трудової книжки).
Вказує, що підстави для перерахунку розміру пенсії із зарахуванням періодів роботи з 01.04.1997 року по 09.10.1999 та починаючи з 01.04.2004 у подвійному розмірі відсутні.
Зазначає, що пенсія перерахована та виплачується відповідно до вимог чинного законодавства. Інших підстав для перерахунку пенсії на даний час не має. Вважаючи дії відповідачів щодо зарахування спірних період не у подвійному розмірі протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд вважає за необхідне врахувати наступні обставини та положення законодавства.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі Закон № 1058) та Законом України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" (далі Закон № 1788).
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону № 1058 виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Згідно зі ст. 24 Закону № 1058 страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058).
Статтею 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі ст. 62 Закону № 1788 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Також, відповідно до ст. 48 Кодексу законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
До трудової книжки заносяться відомості про роботу, заохочення та нагороди за успіхи в роботі на підприємстві, в установі, організації; відомості про стягнення до неї не заносяться.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі Порядок).
Відповідно до Порядку основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, зміст наведених норм дає підстави стверджувати, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. У тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються інші документи.
Відповідно од ст. 60 Закону № 1788 робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
За правилами пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Положення Закону № 1788 застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.
Таке правове регулювання вказує на те, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах (в т.ч. щодо пільг по обчисленню стажу), станом на час проведення позивачу перерахунків пенсії в межах цього спору, діяли і підлягали застосуванню відповідними суб'єктами під час виконання покладених на них функцій.
Судом встановлено, що на підтвердження роботи саме на посаді лікаря-анестезіолога з урахуванням вищевказаних періодів позивачем надано трудову книжку серії НОМЕР_1 (далі - трудова книжка) та довідку від 10.12.2024 №1935, згідно яких позивач у періоди: з 01.04.1997 по 09.01.1999 працював на посаді лікаря-анестезіолога, з 09.01.1999 по 10.12.2024 року працює у КНП «Тернопільська міська комунальна лікарня швидкої допомоги».
Період роботи позивача з 01.01.2004 не зараховано до страхового стажу у подвійному розмірі на підставі ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а свої дії відповідач мотивує тим, що з 01.01.2004 страховий стаж обчислено за даними системи персоніфікованого обліку з урахуванням сплачених страхових внесків.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.10.1997 №303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» було затверджено Рекомендації щодо структури служби анестезіології та інтенсивної терапії в лікувально-профілактичних закладах України (далі - рекомендації) та Положення про відділення анестезіології з ліжками та без ліжок для інтенсивної терапії, анестезіологічну групу, відділення інтенсивної терапії лікувально-профілактичних закладів (далі - положення).
Рекомендаціями (п.1) передбачено організацію анестезіологічних груп в лікувально-профілактичних закладах, де за штатними нормативами повинно бути не більше 3-х лікарів-анестезіологів, разом з відповідною кількістю сестер-анестезисток.
Положенням (п.п.1,4) передбачено створення в лікувально-профілактичних закладах різних підрозділів служби анестезіології, в тому числі відділення анестезіології з ліжками та без ліжок для інтенсивної терапії.
Таким чином, згідно вищевказаного Наказу МОЗ України відділення реанімації, які існували до його введення, перейменовані у відділення (групи) анестезіології та інтенсивної терапії і відділення інтенсивної терапії відповідно до переліку медичних спеціальностей, зареєстрованих Всесвітньою організацією охорони здоров'я із збереженням функціональних повноважень відділень реанімації.
У роз'ясненні Міністерства охорони здоров'я України надісланому у вигляді листа на адресу Пенсійного фонду України від 08.12.2006 № 10.01.09/2209 зазначено, що відповідно до наказу МОЗ України від 08.10.1997 № 303 «Про регламентацію діяльності анестезіологічної служби України» проведено реорганізацію анестезіологічної служби, у складі лікувально-профілактичних закладів охорони здоров'я повинні створюватися відділення анестезіологічного відділення або відділення анестезіології організовуються у лікувально - профілактичних закладах, в яких за штатними нормативами передбачено більше 4 посад лікарів - анестезіологів з відповідною кількістю посад медичних сестер - анестезистів.
Відповідно до листа Міністерства охорони здоров'я України від 24.01.2007 №10.03.67/135 щодо віднесення окремих структурних підрозділів закладів охорони здоров'я до відділень реанімації зазначено, що до відділень реанімації, робота в яких відповідно до ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Враховуючи викладене суд погоджується із твердженням позивача щодо наявності у нього права на подвійне зарахування страхового стажу, що був обчислений під час перебування на посадах: з 01.04.1997 по 09.01.1999 та з 01.01.2004 по 31.07.2023 на посаді лікаря-анестезіолога у відділенні анестезіології та інтенсивної терапії.
При вирішенні спірного питання, судом також враховуються вимоги п. 4 ст. 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", які визначають, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Законом. Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Крім того, редакція статті 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" є чинною на теперішній час. Стаття 24 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" не скасовує ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та не зупиняє її дію.
Водночас, нормами ст. 16 Прикінцевих положень Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" передбачено, що положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" застосовуються в частині визначення права на пенсію за вислугою років.
Відповідно до ст. 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Вказані висновки узгоджуються з правовою позицією викладеної Верховним Судом у постанові від 04 грудня 2019 року у справі №689/872/17.
Суд також зауважує, що відповідачем не приймалось рішень про відмову у зарахуванні спірних періодів у подвійному розмірі, а тому належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо не зарахування позивачу до страхового стажу періоду роботи в відділенні анастезіології та інтенсивної терапії з 09.01.1999 у подвійному розмірі, відповідно до ст. 60 Закону України "Про пенсійне забезпечення" для перерахунку пенсії, є протиправними.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).
За встановлених в цій справі обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.
Щодо тверджень відповідача, які викладені у відзиві, що позивачем заява, визначеного зразка про перерахунок пенсії, з усіма долученими документами, не надавалася, офіційної відмови позивач не отримував від управління, а отримав лист, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1-3 статті 44 Закону №1058, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління ПФУ 25 листопада 2005 року № 22-1 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за № 1566/11846; далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 3.3 Порядку №22-1 встановлено, що орган, що призначає пенсію, надає: роз'яснення підприємствам, установам, організаціям та особам з питань призначення та виплати пенсій; у разі необхідності - бланки документів; допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії; у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення.
Однак, матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем приписів п.3.3 Порядку № 22-1 в частині роз'яснення позивачу порядку звернення за перерахунком пенсії та надання позивачу відповідного бланку заяви.
Окрім того, соціальний захист державою осіб, які мають право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом, охоплює комплекс заходів, які здійснює держава в межах її соціально-економічних можливостей.
Суд звертає увагу, що у листі від 06.01.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області не вказало про недотримання позивачем порядку звернення із заявою про перерахунок пенсії.
З урахуванням викладеного суд вважає, що правовідносини між сторонами у справі є триваючими, оскільки відповідач - суб'єкт владних повноважень протягом певного проміжку часу, з моменту призначення позивачу пенсії за віком ухиляється від виконання своїх зобов'язань (триваюча протиправна бездіяльність) або допускає протиправну поведінку (триваюча протиправна діяльність) по відношенню до позивача, що виразилась, як встановлено судом при розгляді справи, у не зарахуванні при призначенні позивачу пенсії до страхового стажу у подвійному розмірі спірних періодів.
Право на пенсію підпадає під сферу дії статті 1 Протоколу першого Конвенції, якщо за національним законодавством особа має обґрунтоване право на отримання виплат в рамках національної системи соціального забезпечення та якщо відповідні умови дотримано, органи влади не можуть відмовити у таких виплатах доти, доки виплати передбачено законодавством. Конституція України, Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» гарантує всім громадянам України, за певних умов, право на матеріальне забезпечення за рахунок трудових та соціальних пенсій.
Отже, у даному випадку, право позивача на пенсію у розмірі, обрахованому з урахуванням подвійного страхового стажу спірних періодів, порушене відповідачем з моменту призначення пенсії, а тому є помилковим твердження відповідача в цій частині, що вказане у відзиві.
Тобто, у розрізі даної справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних (надуманих) підстав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 28 серпня 2018 року у справі № 175/4336/16-а, від 25 вересня 2018 року у справі № 242/65/17, від 06 березня 2019 року у справі № 242/3016/17.
Отже, зазначаючи про недотримання порядку звернення до Пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії невстановленого зразку, відповідач припустився формалізму, про що зазначає Верховний Суд у постановах від 19 грудня 2018 року у справі №243/2677/15-а, від 19 лютого 2019 року у справі №575/530/17.
Як вказано у пп. 5.1. п. 5 рішення Конституційного Суду України від 29 серпня 2012 року № 16-рп/2012, Конституція України гарантує здійснення судочинства судами на засадах, визначених у ч. 3 ст. 129 цієї Конституції, які забезпечують неупередженість здійснення правосуддя судом, законність та об'єктивність винесеного рішення тощо. Ці засади, як наголосив Конституційний Суд України в абзаці 1 пп. 3.2 п. 3 мотивувальної частини Рішення від 02 листопада 2011 року № 13-рп/2011, є конституційними гарантіями права кожного на судовий захист.
Відповідно до висновків Європейського суду з прав людини у рішенні від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява № 63566/00), суд зобов'язаний оцінити кожен специфічний, доречний та важливий аргумент, а інакше він не виконує свої зобов'язання щодо п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (параграф 25).
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині 2 статті 2 КАС України.
Суд не може перебирати компетенцію суб'єктів владних повноважень та досліджувати нові документи, яким не надана була оцінка, та встановлювати на їх основі наявність чи відсутність права та встановлювати наявний стаж на призначення пенсії.
Відповідно до положень частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Отже, у разі помилкового обрання позивачем неналежного способу захисту порушеного права чи неналежного формулювання позовних вимог, адміністративні суди мають право на підставі частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (реєстраційний № рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень 54398764).
З метою відновлення прав, порушення яких установлено за результатами розгляду спору, суд уважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 01.04.1997 по 09.01.1999 та з 01.01.2004 по 31.07.2023 у подвійному розмірі.
Частиною 4 ст. 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
В матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про відсутність можливості та наміру суб'єкта владних повноважень прийняти обґрунтоване та законне рішення.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. З системного аналізу наведених у справі обставин, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 969,00 грн. У зв'язку із задоволенням позовних вимог, суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії задовольнити.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 у подвійному розмірі періодів роботи з 01.04.1997 по 09.01.1999 та з 01.01.2004 по 31.07.2023.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області та здійснити перерахунок і виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши для обчислення пенсії до страхового стажу у подвійному розмірі періоди роботи з 01.04.1997 по 09.01.1999 та з 01.01.2004 по 31.07.2023.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 969,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до частини першої статті 295 КАС України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Згідно із статтею 297 КАС України апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повне судове рішення складено 09 квітня 2025 року.
Реквізити учасників справи:
позивач:
- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_2 );
відповідач:
- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ 14035769).
Головуючий суддя Грицюк Р.П.