10 квітня 2025 року Справа № 480/2901/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Опімах Л.М.,
розглянувши за правилами спрощеного провадження в приміщенні суду в м. Суми адміністративну справу №480/2901/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромережа Трейд" до Львівської митниці Державної митної служби про скасування рішення та картки відмови,
12 квітня 2024 року позивач товариство з обмеженою відповідальністю «Агромережа Трейд» звернувся до суду з позовом, мотивуючи позовні вимоги тим, що 18 березня 2024 року подав до Львівської митниці електронну митну декларацію 24UA209170022257U0 для митного оформлення товару (сітка затінююча для теплиць - полотно основов'язаного переплетення пофарбоване (темно-зеленого кольору), що виготовлене із синтетичних стрічкових ниток, шириною не більше 2мм (поліетилен), по всій довжині кромок присутні періодично розміщені отвори, що виконані в процесі вироблення виробу), надавши необхідний для митного оформлення пакет документів та вказавши митну вартість товару у розмірі 28765,33 дол.США, а з врахуванням затрат на транспортування у розмірі 30769,66 дол.США.
Митним органом 19.03.2024 року прийняте рішення про коригування митної вартості товарів UA209000/2024/900210/2, а також винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів UA209170/2024/000955 від 19.03.2024 року. Підставами для коригування митної вартсті зазначено, що подані до митного оформлення документи згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій та третій статті 53 МК України не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за товар; надані декларантом на запит митного органу документи не містять всіх відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена. Під час розгляду документів були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом, зокрема розмір транспортних витрат автомобільним транспортом не відповідає дійсним витратам відносно всього кілометражу. В інших суб'єктів ЗЕД розмір транспортних витрат відповідно до аналогічного маршруту значно вищий. Очевидним є факт, що рахунок від 22.02.2024 №СФ-00000001 не містить документального підтвердження числових значень. Окрім того, рахунок на перевезення від 22.02.2024 №СФ-00000001 виставлений в день завантаження. Проте перевізник на день завантаження не міг знати про понесені витрати на протяжені всього маршруту.
Спірним рішенням митну вартість товару визначено згідно статті 60 МК України за резервним методом на рівні 54 327,00 дол. США, а саме 3,98 дол. США за кг. За основу визначення митної вартості взято інформацію з МД від 22.12.2023 року UA500490/2023/8402. Різниця між митною вартістю визначеною декларантом та митною вартістю визначеною відповідачем за резервним методом склала 23 557,34 дол. США.
Позивач не погоджується з прийнятими відповідачем Рішенням про коригування митної вартості товарів та Карткою відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення, просить визнати їх протиправними і скасувати, зазначаючи, що ним до митного оформлення були надані документи для підтвердження митної вартості товару, які за своїм змістом не суперечать один одному, повністю свідчать про вагу та ціну товару, про проведення оплати за товар у розмірах, визначених укладеним контрактом, про транспортування товару, про складові заявленої позивачем митної вартості товару, а тому таких документів було цілком достатньо для визначення митної вартості товарів за основним методом.
Крім того, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу. Однак, оскаржуване рішення про коригування митної вартості товарів не містить порівняння характеристик оцінюваних товарів та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, жодних параметрів, об'єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність ввезених товарів в оскаржуваному рішенні також не зазначено та не надано доказів, що ввезення вказаних товарів відбувалось на тих же умовах доставки та з тією ж самою відстанню.
Відповідач подав відзив на позов, в якому проти задовлення вимог заперечив, зазначив, що під час розгляду поданих позивачем для митного оформлення документів митним органом було встановлено , що розмір транспортних витрат автомобільним транспортом не відповідає дійсним витратам відносно всього кілометражу. В інших суб'єктів ЗЕД розмір транспортних витрат відповідно до аналогічного маршруту значно вищий. Методичними рекомендаціями з формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 05.02.2001 № 65 (далі - Методичні рекомендації) визначено єдині засади формування собівартості перевезень (робіт, послуг) на транспорті. Пунктом 49 розділу VI Методичних рекомендацій "Облік і калькулювання собівартості перевезень" визначено, що вартість пально-мастильних та інших експлуатаційних матеріалів, витрачених на здійснення певних видів перевезень включається до їх собівартості за прямою ознакою. Якщо деякі мастильні та інші експлуатаційні матеріали неможливо віднести до певних видів перевезень, їх вартість включається у собівартість окремих об'єктів калькулювання шляхом розподілу пропорційно до вартості витраченого пального". Пунктом 51 Методичних рекомендацій аналогічний підхід застосовано до розподілу амортизаційних відрахувань.
Таким чином, очевидним є факт, що рахунок від 22.02.2024 №СФ-00000001 не містить документального підтвердження числових значень. Окрім того, рахунок на перевезення від 22.02.2024 №СФ-00000001 виставлений в день завантаження. Проте перевізник на день завантаження не міг знати про понесені витрати протягом всього маршруту.
В Міжнародній товаротранспортній накладній (CMR) від 22.02.24р. №724 в гр. 3 Місце розвантаження вказано UKRAINE, а пункт d ч. 1 ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів чітко визначає, що у вантажній накладній має міститися інформація про "місце і дату прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки географічний пункт".
Відповідно до п. 4 контракту передбачений перелік документів, згідно яким коносамент, який є транспортним документом для перевезення вантажів морським транспортом, не поданий до митного оформлення, що не дає можливості перевірити складові митної вартості по маршруту морського перевезення.
У гр. "країна призначення» митної декларації країни експорту від 15.12.2023 № 310120230515368070 вказано POLAND, що суперечить умовам даної зовнішньоекономічної операції.
Відповідно до пункту другого статті VII ГАТТ оцінка імпортованого товару для митних цілей повинна ґрунтуватися на дійсній вартості імпортованого товару, на який розраховується мито, або подібного товару; під «дійсною вартістю» слід розуміти ціну, за яку, під час та в місці, визначеними законодавством імпортуючої країни, такий чи подібний товар продається або пропонується до продажу при звичайному ході торгівлі за умов повної конкуренції. Крім того, пунктом 2 Приміток та додаткових положень до ГАТТ встановлено, що сумісним із статтею VII було б припущення, що «дійсна вартість» може бути представлена ціною, зазначеною у рахунку, плюс будь-які не включені до неї збори за виправдані витрати, які є звичайними складовими «дійсної вартості», а також плюс будь-яка виняткова знижка чи інше зменшення звичайної конкурентної ціни.
Таким чином, декларантом не надано документів, які вказують зменшення звичайної конкурентної ціни, відсутня можливість упевнитись, що заявлена декларантом митна вартість товару ґрунтується на дійсній вартості., відтак Львівською митницею були встановлені невідповідності у поданих документах та відсутність належних відомостей, які обґрунтовують заявлені числові значення митної вартості, визначеної за основним методом.
Дослідивши письмові матеріали справи, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що 18 березня 2024 року позивач подав до Львівської митниці електронну митну декларацію 24UA209170022257U0 для митного оформлення товару (сітка затінююча для теплиць - полотно основов'язаного переплетення пофарбоване (темно-зеленого кольору), що виготовлене із синтетичних стрічкових ниток, шириною не більше 2мм (поліетилен), по всій довжині кромок присутні періодично розміщені отвори, що виконані в процесі вироблення виробу), надавши для митного оформлення пакет документів та вказавши митну вартість товару у розмірі 28765,33 дол.США, а з врахуванням затрат на транспортування у розмірі 30769,66 дол.США. Зокрема, митному органу позивачем було надано пакувальний лист (Packing list) б/н від 15.12.2023 року, рахунок-фактура (інвойс) (Commercial invoice) QB081 від 15.12.2023 року, автотранспортна накладна (Road consignment note) 724 від 22.02.2024 року, сертифікат про походження товару (Certificate of origin) C23MA0D2BQB50004 від 21.12.2023 року, банківський платіжний документ, що стосується товару 23 від 26.10.2023 року, банківський платіжний документ, що стосується товару 24 від 26.10.2023 року, рахунок-фактура про надання транспортно- експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно- експедиційні послуги 00076/09/2024 від 16.02.2024 року, рахунок-фактура про надання транспортно-експедиційних послуг від виконавця договору (контракту) про транспортно-експедиційні послуги СФ-00000001 від 22.02.2024 року, документ, що підтверджує вартість перевезення товару 02/2024 від 22.02.2024 року, документ, що підтверджує вартість перевезення товару 12 від 22.02.2024 року, виписка з бухгалтерської документації б/н за жовтень 2023 року, виписка з бухгалтерської документації б/н за грудень 2023 року, каталог виробника товару б/н від 18.03.2024 року, прейскурант (прайс-лист) виробника товару б/н від 16.10.2023 року, страховий поліс PYIE202313130000003017 від 18.12.2023 року, зовнішньоекономічний договір (контракт) купівлі-продажу 01-22 від 01.07.2022 року, доповнення до зовнішньоекономічного договору (контракту) Додаток №02-24 від 30.12.2023 року, замовлення на організацію перевезень №1/02 від 05.02.2024 року, заявка 01/02 від 05.02.2024 року, договір про надання послуг митного брокера 1110 від 11.10.2022 року, договір про перевезення 01/02/2023 від 04.01.2022 року, договір про перевезення GP-11/07/2023 від 11.07.2023 року, інші некласифікаційні документи - якісні характеристики б/н від 15.12.2023 року, копія митної декларації країни відправлення 310120230515368070 від 15.12.2023 року ( а.с.18-58, 61,62).
19.03.2024 року митним органом прийняте рішення про коригування митної вартості товарів UA209000/2024/900210/2, яким митну вартість товару визначено згідно статті 60 МК України за резервним методом на рівні 54 327,00 дол. США, а також винесено картку відмови в прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів UA209170/2024/000955 від 19.03.2024 року ( а.с.24, 59-60).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтями 49, 50 МК України визначено, що митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари. Відомості про митну вартість товарів використовуються, зокрема, для нарахування митних платежів.
Частинами 4 та 5 статті 58 МК України передбачено, що митною вартістю товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за товари, якщо вони продаються на експорт в Україну, скоригована в разі потреби з урахуванням положень частини десятої цієї статті. При цьому, ціна, що була фактично сплачена або підлягає сплаті, - це загальна сума всіх платежів, які були здійснені або повинні бути здійснені покупцем оцінюваних товарів продавцю або на користь продавця через третіх осіб та/ або на пов'язаних із продавцем осіб для виконання зобов'язань продавця.
Згідно з частиною 1 статті 51 МК України митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу.
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VШ цього Кодексу та цією главою. Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: 1) заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; 2) подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; 3) нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частини перша та друга статті 52 МК України).
За приписами частин 1 та 2 статті 53 МК України у випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення. Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: 1) декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; 2) зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; 3) рахунок-фактура (інвойс) або рахунок- проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); 4) якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; 5) за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; 6) транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; 7) ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; 8) якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування.
Для цілей оподаткування товарів, що переміщуються (пересилаються) громадянами через митний кордон України, застосовується фактурна вартість цих товарів, зазначена в касових або товарних чеках, ярликах, інших документах роздрібної торгівлі, які містять відомості щодо вартості таких товарів (частина перша статті 368 МК України). З аналізу частин першої та другої статті 53 МК України вбачається, що Кодекс містить вичерпний перелік документів, що подається декларантом митному органу для підтвердження заявленої митної вартості товарів та обраного методу її визначення.
Положеннями частини 5 статті 53 МК України передбачено, що забороняється вимагати від декларанта або уповноваженої ним особи будь-які інші документи, відмінні від тих, що зазначені в цій статті.
Дана норма кореспондується з положеннями частини третьої статті 318 МК України, якою встановлено, що митний контроль має передбачати виконання митними органами мінімуму митних формальностей, необхідних для забезпечення додержання законодавства України з питань державної митної справи.
Це також відповідає стандартним правилам, встановленим пунктами 3.16 та 6.2 Загального додатку до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур, до якої Україна приєдналась згідно із Законом України від 15.02.2011 року №3018^1 «Про внесення змін до Закону України «Про приєднання України до Протоколу про внесення змін до Міжнародної конвенції про спрощення та гармонізацію митних процедур», якими запроваджено стандартні правила: на підтвердження декларації на товари митна служба вимагає тільки ті документи, які є необхідними для проведення контролю за даною операцією та забезпечення виконання усіх вимог щодо застосування митного законодавства; митний контроль обмежується мінімумом, необхідним для забезпечення дотримання митного законодавства.
Крім того, це узгоджується з проголошеними у статті 8 МК України принципами здійснення державної митної справи на засадах законності та презумпції невинуватості, єдиного порядку переміщення товарів, транспортних засобів через митний кордон України, спрощення законної торгівлі; заохочення доброчесності.
Згідно частини 1 статті 57 МК України визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами:
1) основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції);
2) другорядні:
а) за ціною договору щодо ідентичних товарів;
б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів;
в) на основі віднімання вартості;
г) на основі додавання вартості (обчислена вартість);
ґ) резервний.
Відповідно до частини 2 цієї статті основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції).
Частиною 3 статті 57 МК України передбачено, що кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу.
Застосуванню другорядних методів передує процедура консультацій між органом доходів і зборів та декларантом з метою визначення основи вартості згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу. Під час таких консультацій орган доходів і зборів та декларант можуть здійснити обмін наявною у кожного з них інформацією за умови додержання вимог щодо її конфіденційності (частина 4 статті 57 МК України).
Згідно частини 5 вказаної статті Кодексу у разі неможливості визначення митної вартості товарів згідно з положеннями статей 59 і 60 цього Кодексу за основу для її визначення може братися або ціна, за якою ідентичні або подібні (аналогічні) товари були продані в Україні не пов'язаному із продавцем покупцю відповідно до статті 62 цього Кодексу, або вартість товарів, обчислена відповідно до статті 63 цього Кодексу.
При цьому кожний наступний метод застосовується, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу (частина 6 статті 57 МК України).
За приписами частини 1 статті 58 МК України метод визначення митної вартості за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, застосовується у разі, якщо: 1) немає жодних обмежень щодо прав покупця (імпортера) на використання оцінюваних товарів, за винятком тих, що: а) встановлюються законом чи запроваджуються органами державної влади в Україні; б) обмежують географічний регіон, у якому товари можуть бути перепродані (відчужені повторно); в) не впливають значною мірою на вартість товару; 2) щодо продажу оцінюваних товарів або їх ціни відсутні будь-які умови або застереження, які унеможливлюють визначення вартості цих товарів; 3) жодна частина виручки від будь-якого подальшого перепродажу, розпорядження або використання товарів покупцем не надійде прямо чи опосередковано продавцеві, якщо тільки не буде зроблено відповідне коригування з урахуванням положень частини десятої цієї статті; 4) покупець і продавець не пов'язані між собою особи або хоч і пов'язані між собою особи, однак ці відносини не вплинули на ціну товарів.
Згідно з частиною 2 цієї статті МК України метод визначення митної вартості товарів за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються, не застосовується, якщо використані декларантом або уповноваженою ним особою відомості не підтверджені документально або не визначені кількісно і достовірні та/або відсутня хоча б одна із складових митної вартості, яка є обов'язковою при її обчисленні.
Відповідно до частини 3 статті 58 МК України у разі якщо митна вартість не може бути визначена за основним методом, застосовуються другорядні методи, зазначені у пункті 2 частини 1 статті 57 цього Кодексу.
При цьому, частиною 3 статті 53 МК України передбачено, що в разі якщо документи, зазначені у частині другій цієї статті, містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари, декларант або уповноважена ним особа на письмову вимогу органу доходів і зборів зобов'язані протягом 10 календарних днів надати (за наявності) такі додаткові документи: 1) договір (угоду, контракт) із третіми особами, пов'язаний з договором (угодою, контрактом) про поставку товарів, митна вартість яких визначається; 2) рахунки про здійснення платежів третім особам на користь продавця, якщо такі платежі здійснюються за умовами, визначеними договором (угодою, контрактом); 3) рахунки про сплату комісійних, посередницьких послуг, пов'язаних із виконанням умов договору (угоди, контракту); 4) виписку з бухгалтерської документації; 5) ліцензійний чи авторський договір покупця, що стосується оцінюваних товарів та є умовою продажу оцінюваних товарів; 6) каталоги, специфікації, прейскуранти (прайс-листи) виробника товару; 7) копію митної декларації країни відправлення; 8) висновки про якісні та вартісні характеристики товарів, підготовлені спеціалізованими експертними організаціями, та/або інформація біржових організацій про вартість товару або сировини.
Із системного аналізу наведених законодавчих приписів вбачається, що митні органи мають виключну компетенцію в питаннях перевірки та контролю правильності обчислення декларантом митної вартості.
Водночас, дискреційні функції митних органів мають законодавчі обмеження у випадках незгоди із задекларованою митною вартістю.
До них, зокрема, належить процедура консультацій між митним органом та декларантом з метою обґрунтованого вибору підстав для визначення митної вартості та обов'язок послідовного вибору методів (від першого до резервного) визначення митної вартості.
Тобто, законом чітко окреслено умову, за наявності котрої у митного органу виникає право на застосування таких повноважень, як витребування додаткових документів, а саме наявність обґрунтованих сумнівів у достовірності поданих декларантом відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, яка була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари.
Відтак, приписи вказаних статей зобов'язують митний орган чітко зазначити обставини, котрі викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, та обґрунтувати необхідність перевірки спірних відомостей із зазначенням документів, надання яких зможе усунути сумніви у їх достовірності.
Наявність у митного органу обґрунтованого сумніву у правильності визначення митної вартості є обов'язковою, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта, та надає митниці право вчиняти відповідні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів.
Такі сумніви можуть бути зумовлені, зокрема неповнотою поданих документів для підтвердження заявленої митної вартості товару, невідповідністю характеристик товару, зазначених у поданих документах результату митного огляду цього товару, порівнянням заявленої митної вартості з митною вартістю ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких уже здійснено.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 10.10.2019 року по справі №809/1469/16, від 27.03.2020 року по справі №540/2605/18, від 09.06.2020 року по справі №1.380.2019.002044, від 13.10.2021 року по справі №804/15600/15.
Також Верховний Суд у постанові від 17.04.2018 року по справі №815/329/17 зазначив, що витребування митницею додаткових документів можливе тільки у разі наявності обґрунтованих сумнівів митниці щодо розбіжностей, наявності ознаки підробки або відсутності всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари у наданих до митного оформлення документах. При цьому митний орган зобов'язаний зазначити конкретні обставини, які викликали відповідні сумніви, причини неможливості їх перевірки на підставі наданих декларантом документів, а також обґрунтувати необхідність перевірки сумнівних відомостей та зазначити документи, надання яких може усунути сумніви у їх достовірності.
Між тим, витребовувати контролюючий орган має ті документи, які дають можливість пересвідчитись у правильності чи помилковості задекларованої митної вартості, та жодним чином не всі, котрі передбачені статтею 53 МК України. Відповідач не повідомив декларанта про те, які саме обставини та/або числові показники потребують додаткового підтвердження. Ненадання повного переліку витребуваних документів може бути підставою для визначення митної вартості не за першим методом лише тоді, коли подані документи є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності не спростовують сумнів у достовірності наданої інформації. Митний орган зобов'язаний довести обґрунтованість цього сумніву, оскільки з цією обставиною закон пов'язує можливість витребування додаткових документів у декларанта та надає митниці право вчиняти наступні дії, спрямовані на визначення дійсної митної вартості товарів. Встановивши відсутність достатніх відомостей, що підтверджують задекларовану митну вартість товарів, митний орган повинен вказати, які саме складові митної вартості товарів є непідтвердженими, чому з поданих документів неможливо встановити дані складові та які документи необхідні для підтвердження того чи іншого показника.
Необхідність витребування додаткових документів передусім є способом упевнитися у тому, що декларант правильно визначив митну вартість.
Отже, з викладених правових норм вбачається, що єдиною правовою підставою для прийняття митним органом рішення про коригування заявленої декларантом митної вартості товару за резервним методом є наявність сукупності наступних умов: 1) подання суб'єктом господарювання до митного оформлення не повного пакету документів, перелік яких закріплено у статті 53 МК України; 2) ненадання на вимогу контролюючого органу додаткової уточнюючої документації на підтвердження саме числового значення заявленої митної вартості; 3) виявлення митним органом розбіжностей у поданій документації, які унеможливлюють визначення безпосередньо митної вартості товару за основним методам (за ціною договору); 4) обґрунтування причин неможливості визначення митної вартості товару за жодним із методів, що передують резервному.
Як вже встановлено судом, позивачем для митного оформлення товару «сітка затінююча для теплиць - полотно основов'язаного переплетення пофарбоване (темно-зеленого кольору), що виготовлене із синтетичних стрічкових ниток, шириною не більше 2мм (поліетилен), по всій довжині кромок присутні періодично розміщені отвори, що виконані в процесі вироблення виробу» митному органу надані всі передбачені частиною другою статті 53 МК України документи для визначення митної вартості імпортованого товару, які містять складові вартості товару, що піддаються обчисленню, підтверджують ціну товару, та не містять неточностей чи розбіжностей.
Порте, за результатами розгляду поданих разом з митною декларацією документів митний орган встановив, що документи містять розбіжності та не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів.
Суд не погоджується з таким висновком відповідача та вважає за необхідне зазначити, що Верховний Суд у справі №826/5558/16 встановив, що лише обґрунтований сумнів в правильності визначення митної вартості є обов'язковою обставиною, яка дає право органу доходів та зборів витребувати додаткові документи. У постанові від 15.05.2028 року по справі №813/2691/16 Верховний Суд вказав на обов'язок суб'єкта владних повноважень доводити, що документи, надані декларантом містять розбіжності, наявні ознаки підробки. Процес коригування митної вартості має бути повністю вмотивованим та не може ґрунтуватися лише на припущеннях чи внутрішніх переконаннях уповноваженої особи митниці (така правова позиція узгоджується також із висновками Верховного Суду у справах №826/26392/15, №813/1011/17, №809/856/17, №810/1841/15).
Водночас, спірним рішенням про коригування митної вартості товарів UА209000/2024/900210/2 від 19.03.2024 року митна вартість товару визначена за резервним методом (ст.60 МК України). Підставою для цього слугувало те, що відповідно до наявних у віданні митного органу джерел інформації заявлений рівень митної вартості товару нижчий ніж рівні митних вартостей всіх вищезгаданих товарів по митних оформленнях проведених митницями України в митному режимі «імпорт» за час наближений до дати експорту в Україну оцінюваного товару з наближеними технічними характеристиками.
Суд вважає, що різниця між вартістю товару, задекларованого особою та вартістю схожих товарів, що розмитнювались цією особою чи іншими особами у попередніх періодах не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів до показників автоматизованої системи аналізу та управління ризиками.
Такий висновок відповідає позиції Верховного Суду, викладеній в постанові від 19.02.2019 в справі №805/2713/16-а.
Крім того, заявлення товару за нижчою ціною, ніж рівень цін за такі ж (аналогічні) товари, що є в Єдиній автоматизованій інформаційній системі, не є самостійною підставою (відповідно до МК України) для відмови у митному оформленні товарів за заявленою декларантом митною вартістю.
Щодо цього питання Верховний Суд також сформував правову позицію, зазначивши, що «формально нижчий рівень митної вартості імпортованого позивачем товару від рівня митної вартості іншого митного оформлення не може розцінюватися як заниження позивачем митної вартості та не є перешкодою для застосування першого методу визначення митної вартості товару і не може бути достатньою та самостійною підставою для відмови у здійсненні митного оформлення товару за першим методом визначення його митної вартості.
Рішення про коригування митної вартості товару не може базуватися лише на інформації ЄАІС ДФС України, оскільки порядок її формування, ведення, отримання інформації, а також порядок використання її даних суб'єктами господарських відносин під час здійснення ними зовнішньоекономічної діяльності МК України не передбачено. Також слід врахувати, що в ЄАІС ДФС України відсутня інформація про коригування заявленої митної вартості товарів, а також інформація щодо судових рішень із питань визначення митної вартості товарів та методів її визначення, у зв'язку з чим така інформаційна база не містить всіх об'єктивних даних щодо імпортованих в Україну товарів, які підтверджуються документально та підлягають обчисленню» (постанови Верховного Суду від 21.02.2018 року у справі №820/17417/14, від 04.09.2018 року у справі № 818/1186/17).
Також, на думку суду, не заслуговують на увагу доводи відповідача, викладені у п. 33 спірного рішення, про те, що у наданій до митного оформлення Міжнародній товаротранспортній накладні (CMR) від 22.02.2024 року №724 в гр. 3 Місце розвантаження вказано UKRAINE - пункт d ч. 1 ст. 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів чітко визначає, що у вантажній накладній має міститися інформація про «місце і дату прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки географічний пункт» з огляду на таке.
До передбачених ч. 10 ст. 58 МК України складових митної вартості товару, які мають додаватись до фактурної ціни, включаються витрати на транспортування товару лише до пункту ввезення в Україну (п. 5 ч. 10 ст. 58 МК України). В частині цих витрат позивач під час декларування надав до митного органу необхідні документи - рахунок перевізника на оплату транспортних послуг.
Витрати на транспортування товару після ввезення в Україну не включаються до митної вартості товару (ч. 11 ст. 58 МК України). Таким чином, конкретне місце розвантаження товару в Україні не має впливу на митну вартість товару, а, відтак, помилково зазначене місце доставки товару UKRAINE не є розбіжністю, яка впливає на складові митної вартості або ставить під сумнів достовірність CMR від 22.02.2024 року №724.
Так само і стосовно доводів відповідача, що не поданий до митного оформлення коносамент, який є транспортним документом для перевезення вантажів морським транспортом, не дає можливості перевірити складові митної вартості по маршруту морського перевезення слід зазначити наступне.
Коносамент це товаророзпорядчий та товаросупроводжуючий документ, що видається морським перевізником вантажу його відправнику, що засвідчує прийняття вантажу до перевезення і містить зобов'язання доставити вантаж до пункту призначення і передати його одержувачу.
Відповідно до частини другої статті 53 МК України транспортні (перевізні) документи є документами, які підтверджують митну вартість товарів та подаються декларантом для підтвердження заявленої митної вартості товарів, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару.
Разом з тим, відповідно до пункту 4 зовнішньоекономічного договору (контракту) купівлі-продажу 01-22 від 01.07.2022 року ( а.с.25) продавець поставляє продукцію на умовах CIF - термін Інкотермс, який означає, що продавець продавець зобов'язаний оплатити витрати і фрахт, необхідні для доставки товару в зазначений порт призначення. Тобто продавець установив ціну товару з урахуванням фрахту та витрат на страхування, які включалися в ціну для товару, що відправлявся на територію України.
Крім того, навіть відсутність підстав для визнання митної вартості товару, розрахованої самостійно платником чи декларантом, не означає виникнення безумовної підстави для визначення такої митної вартості митницею без дотримання усіх юридично значимих факторів.
До таких факторів законодавцем віднесені і параметри, згадані у положеннях ст. 60 МК України, де, зокрема, указано, що під подібними (аналогічними) розуміються товари, які хоч і не однакові за всіма ознаками, але мають схожі характеристики і складаються зі схожих компонентів, завдяки чому виконують однакові функції порівняно з товарами, що оцінюються, та вважаються комерційно взаємозамінними (ч. 2 ст. 60); для визначення, чи є товари подібними (аналогічними), враховуються якість товарів, наявність торгової марки та репутація цих товарів на ринку (ч. 3 ст. 60); ціна договору щодо подібних (аналогічних) товарів береться за основу для визначення митної вартості товарів, якщо ці товари ввезено приблизно в тій же кількості і на тих же комерційних рівнях, що й оцінювані товари (ч. 4 ст. 60); у разі якщо такого продажу не виявлено, використовується вартість операції з подібними (аналогічними) товарами, які продавалися в Україну в іншій кількості та/або на інших комерційних рівнях. При цьому їх ціна коригується з урахуванням зазначених розбіжностей незалежно від того, чи веде це до збільшення або зменшення вартості. Інформація, що використовується при здійсненні коригування, повинна бути документально підтверджена (ч. 5 ст. 60).
Однак у даній справі рішення митниці про коригування митної вартості товару не містить жодних відомостей про подібність товарів за поданою позивачем митною декларацією та про схожість умов поставок з товарами по МД UА500490/2023/8402 від 22.12.2023 року. Джерелом для коригування митної вартості слугувала інформація наявна у митного органу про митну вартість подібних (аналогічних) товарів.
Відповідно до ч. 2 ст. 55 МК України прийняте органом доходів і зборів письмове рішення про коригування заявленої митної вартості товарів має містити, зокрема, обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано; наявну в митного органу інформацію (у тому числі щодо числових значень складових митної вартості, митної вартості ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, інших умов, що могли вплинути на ціну товарів), яка призвела до виникнення сумнівів у правильності визначення митної вартості та до прийняття рішення про коригування митної вартості, заявленої декларантом.
У рішенні про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митних декларацій, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися органом доходів і зборів при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Крім того, митний орган зобов'язаний навести у рішенні про коригування митної вартості товарів порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
В оскаржуваному ж рішенні про коригування митної вартості Львівська митниця зазначає лише те, що джерелом інформації для прийнятого рішення стала митна декларація UА500490/2023/8402 від 22.12.2023 року.
Між тим, відсутність доведеного поза розумним сумнівом факту подібності товару та умов імпорту не дозволяє використовувати рівні показники митної вартості товару.
Верховний Суд у своїх постановах неодноразово звертав увагу на те, що рішення про коригування митної вартості товарів є обґрунтованим та мотивованим у контексті норм пунктів 2, 4 частини другої статті 55 МК України, якщо містить не лише дату та номер митної декларації, на підставі якої здійснено коригування митної вартості, а й порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за такими другорядними методами, як за ціною договору щодо ідентичних товарів, за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів, на основі віднімання вартості, резервний метод.
Згідно з пунктом 2.1 Правил заповнення рішення про коригування митної вартості товарів, затверджених наказом Міністерства фінансів України від 24.05.2012 року №598, посилання на використання цінової бази Єдиної автоматизованої інформаційної системи Держмитслужби у рішенні допускається тільки при визначенні митної вартості відповідно до положень статей 59, 60 та 64 Кодексу з обов'язковим зазначенням номера та дати митної декларації, яка була взята за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, з поясненнями щодо зроблених коригувань на обсяг партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо. У випадку визначення митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу (стаття 64 Кодексу) зазначаються докладна інформація та джерела, які використовувалися митним органом при її визначенні. Зазначається послідовність застосування методів визначення митної вартості та причин, через які не був застосований кожний з методів, що передує методу, обраному митним органом.
При здійсненні контролю за коригуванням митної вартості товару, проведеним митним органом за другорядним методом (за ціною договору щодо ідентичних товарів; за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; за резервним методом), суд повинен вимагати від відповідача доведення того, що товар за певною митною вартістю дійсно був увезений до України, що митна вартість за відповідною вантажною митною декларацією не була відкоригована; що рішення про коригування (якщо воно приймалося) було оскаржене до суду та скасоване судом.
В оскаржуваному рішенні про коригування митної вартості товару відповідачем не наведено порівняння характеристик оцінюваного товару та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом, що є порушенням ч. 2 ст. 55 МК України.
Зазначена позиція відповідає висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 08.02.2019 року у справі №825/648/17, від 07.04.2020 року у справі №160/5506/19, від 25.02.2020 року у справі №260/718/19, від 04.11.2021 року у справі №120/2634/19-а.
Згідно з правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 21.12.2018 року у справі №815/228/17 наявність в інформаційних базах даних митного органу інформації про те, що якщо у попередні періоди аналогічні товари були розмитнені із зазначенням більшої митної вартості, це жодним чином не доводить неправильність її визначення позивачем, оскільки митна вартість залежить від ряду обставин і визначається в кожному конкретному випадку.
Суд зауважує, що сама по собі різниця між вартістю товару, задекларованого особою, та вартістю подібних (аналогічних) товарів, що розмитнювались цією ж чи іншими особами у попередніх періодах, ще не свідчить про наявність порушень з боку декларанта і не є підставою для автоматичного збільшення митної вартості товарів. Розбіжність між рівнем заявленої декларантом митної вартості товару та рівнем митної вартості ідентичних або подібних товарів, митне оформлення яких вже здійснено, може бути лише підставою для сумніву у правильності визначення митної вартості, проте не є достатньою підставою для висновку про недостовірність даних щодо заявленої декларантом митної вартості та, як наслідок, коригування митної вартості за другорядними методами. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 21.08.2018 року у справі №804/1755/17 .
Таким чином, у рішеннях про коригування заявленої митної вартості, крім номера та дати митної декларації, які були взяті за основу для визначення митної вартості оцінюваних товарів, митний орган повинен також навести пояснення щодо зроблених коригувань на обсяги партії ідентичних або подібних (аналогічних) товарів, умов поставки, комерційних умов тощо та зазначити докладну інформацію і джерела, які використовувалися митним органом при визначенні митної вартості оцінюваних товарів із застосуванням резервного методу.
Однак, оскаржуване рішення не містить порівняння характеристик оцінюваних товарів та характеристик товару, ціна якого взята за основу для коригування митної вартості за резервним методом.
Крім того, жодних параметрів, об'єктивно необхідних для судження про схожість, подібність, аналогічність чи ідентичність ввезених товарів в оскаржуваному рішенні також не зазначено та не надано доказів, що ввезення вказаних товарів відбувалось на тих же умовах доставки та з тією ж самою відстанню. На необхідності врахування комплексу відомостей в рішеннях про коригування митної вартості товару неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема в постанові від 26.05.2022 року у справі №560/355/19.
При цьому, оскаржуване рішення не містить також і обґрунтування причин, через які заявлену декларантом митну вартість не може бути визнано, оскільки відповідачем не зазначено, які саме документи надані позивачем в підтвердження митної вартості товару містять розбіжності, наявні ознаки підробки або не містять всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена за ці товари. Відсутність належних та допустимих доказів того, що документи, подані декларантом для митного оформлення товару є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, виключають можливість застосування іншого, ніж основний метод, визначення митної вартості товарів.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що рішення про коригування митної вартості товарів UА209000/2024/900210/2 від 19.03.2024 року та картка відмови у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення UА209170/2024/000955 від 19.03.2024 року не відповідають критеріям, передбаченим частиною 2 ст.2 Кодексу адмінстративного судочинства України, відтак є протиправними та підлягають скасуванню.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відтак, на користь позивача підлягають стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача понесені ним судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 7105,01 грн. відповідно до платіжної інстукції від 10.04.2024 року № 326 (а.с. 63).
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на правову допомогу у цій справі у розмірі 8000,00 грн., суд зазначає таке.
Приписами ч. 1, 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Положення ч. 3, 4 ст. 134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Приписами п. 4 ч. 1 ст.1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Згідно зі ст. 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Виходячи з наведених правових норм, суд зазначає, що на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також їх розрахунку є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 та у постановах Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 300/941/19 та від 31 березня 2020 року у справі № 726/549/19.
Так, на підтвердження витрат на правову допомогу у даній справі позивачем наданий Договір про надання правничої допомоги та додаток до договору від 29.03.2024 ( а.с.68,69) укладений з адвокатським об'єднанням «Адвокатська фірма «Ромаданова і партнери», за умовами якого сторони погодили виплату фіксованої суми гонорару у розмірі 12000 грн, з яких 8000 грн за надання правничої допомоги у суді першої інстанції, платіжна інструкція №324 від 03.04.2024 про сплату позивачем коштів адвокатському об'єднанню у розмірі 8000 грн ( а.с.133), довідку адвокатського об'єднання про надходження коштів ( а.с.134), розрахунок суми гонорару з описом робіт ( а.с.135).
Виходячи із принципів справедливості та верховенства права, критерію розумності розміру витрат на професійну правничу допомогу, суд вважає, що відшкодуванню підлягає вся заявлена позивачем сума, сплачена за послуги з правничної допомоги.
При цьому, що відповідач, як особа, яка заперечує зазначений позивачем розмір витрат на оплату правничої допомоги ( а.с.138-139), зобов'язаний навести обґрунтування та надати відповідні докази на підтвердження його доводів щодо неспівмірності заявлених судових витрат.
На думку суду, доводи відповідача про те, що дана справа не характеризується складністю правовідносин, що становлять предмет спору, є припущенням без врахування всіх об'єктивних та суб'єктивних обставин, відповідач не надав будь-яких доказів того, що ціни на послуги адвоката є явно завищеними на ринку юридичних послуг.
Відтак, загальний розмір розмір судових витрат, понесених відповідачем, складає 15105,01 грн ( 7105,01грн - судовий збір, 8000 грн - витрати на правову допомогу).
Керуючись ст.ст. 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 КАС України, суд В И Р І Ш И В:
Адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Агромережа Трейд" ( код ЄДРПОУ 43813646, вул.Покровська,14, м.Суми, 40000) до Львівської митниці Державної митної служби ( код ЄДРПОУ 43971343, вул.Костюшка Т., буд. 1, м.Львів, 79000) про скасування рішення та картки відмови задовольнити.
Визнати протиправними і скасувати рішення Львівської митниці про коригування митної вартості № UA209000/2024/900210/2 від 19.03.2024 та картку відмови товариству з обмеженою відповідальністю «Агромережа Трейд» у прийнятті митної декларації, митному оформленні випуску чи пропуску товарів, транспортних засобів комерційного призначення № UA209170/2024/000955 від 19.03.2024.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Львівської митниці на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Агромережа Трейд» 15105 ( п'ятнадцять тисяч сто п'ять) 01 грн в рахунок відшкодування судових витрат.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Л.М. Опімах