09 квітня 2025 року м. РівнеСправа №460/9591/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Дорошенко Н.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом:
ОСОБА_1
доГоловного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ в Рівненській області, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач-2), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати рішення відповідача-2 від 13.08.2024 за №172050006315 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи";
зобов'язати відповідача-1 призначити позивачу пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» починаючи з дня подання заяви, а саме 06.08.2024.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач має статус потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, проживає в населеному пункті, який відноситься до зони гарантованого добровільного відселення (3 категорія). 06.08.2024 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Проте органом Пенсійного фонду відмовлено в призначенні пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 вищевказаного Закону. Позивач вважає, що з отриманням статусу потерпілої від наслідків Чорнобильської катастрофи, який підтверджується відповідним посвідченням категорії 3, вона набула право на отримання пенсії із зменшенням пенсійного віку у відповідності до ст. 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали Чорнобильської катастрофи». Крім того, зарахований органом Пенсійного фонду стаж позивача становить понад 31 рік. За наведених обставин, вважає, що відповідач-2 протиправно відмовив в призначенні пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, внаслідок чого порушив гарантоване державою право на пенсійне забезпечення.
Ухвалою суду від 28.08.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Відповідачам встановлено строк для подання відзиву.
Відповідач-1 подав відзив, у якому заперечив проти позовних вимог. Зазначив, що відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років. При цьому початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у визначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи у цей період. Необхідний страховий стаж, зменшений на кількість років зменшення пенсійного віку для призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", становить 25 років. Страховий стаж позивача становить 31 рік 1 місяць 12 днів. Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , доданого до матеріалів позовної заяви, позивач має статус особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 3. Згідно з довідкою № 362 від 05.08.2024 Володимирецької селищної ради позивач зареєстрована та проживає в с. Любахи Вараського району Рівненської області з 13.05.1970 по 01.09.1985, та з 24.07.2002 по даний час, яке відноситься до зони гарантованого добровільного відселення. Отже, вказаною довідкою не підтверджено період проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років. Згідно з паспортом громадянина України НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 29.05.1989 по 18.07.2002 зареєстрована у м. Володимирець, що відноситься до зони посиленого радіологічного контролю. Окрім того, згідно з записами довідки № 884 від 20.03.2024 позивач з 01.09.1985 по 29.03.1989 роки навчалася в Мирогощанському радгоспітехнікумі, дана територія не відносяться до зони гарантованого добровільного відселення. Рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.05.2024 у справі №556/857/24 встановлено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення в с. Любахи Вараського району Рівненської області з 26.01.1986 по 16.02.1986; з 24.01.1987 по 15.02.1987; з 23.01.1988 по 14.02.1988; з 12.07.1986 по 31.08.1986; з 11.07.1987 по 31.08.1987; з 06.09.1988 по 05.11.1988; з 12.09.1992 по 23.07.2002. Зауважив, що Порядок № 22-1 передбачає вичерпний перелік документів, якими підтверджуються факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення права громадян, що потерпіли від Чорнобильської катастрофи, на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. При цьому, рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення у вказаному переліку відсутнє. З огляду на викладене, факт проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення в с. Любахи Вараського району Рівненської області з 26.01.1986 по 16.02.1986; з 24.01.1987 по 15.02.1987; з 23.01.1988 по 14.02.1988; з 12.07.1986 по 31.08.1986; з 11.07.1987 по 31.08.1987; з 06.09.1988 по 05.11.1988; з 12.09.1992 по 23.07.2002 не може бути підтверджений судовим рішенням. З огляду на зазначене не підтверджено період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 не менше 3 років. Вважає, що при прийнятті оспорюваного рішення відповідач-2 діяв в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Просив у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Ухвала від 28.08.2024 доставлена до електронного кабінету ГУ ПФУ в Харківській області в підсистемі “Електронний суд» 28.08.2024.
У встановлений судом строк відповідач відзиву не подав.
Клопотань про продовження процесуального строку для надання відзиву із зазначенням причин від відповідача не надходило.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України суд вирішує справу за наявними в ній матеріалами.
З'ясувавши доводи та аргументи сторін, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення, перевіривши їх дослідженими доказами, оцінивши їх у сукупності на підставі чинного законодавства, суд встановив та врахував таке.
ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 в селі Любахи Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_1 , повторно виданого 10.09.2021 Рівненською обласною державною адміністрацією замість посвідчення серії НОМЕР_3 , ОСОБА_1 є громадянкою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3).
За змістом довідки від 05.08.2024 №362, виданої Володимирецькою селищною радою Рівненської області, позивач зареєстрована та постійно проживає в с. Любахи Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області у періоди з 13.05.1970 по 01.09.1985 та з 24.07.2002 по даний час.
Крім того, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.05.2024 у цивільній справі №556/857/24, яке набрало законної сили 28.06.2024, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с. Любахи Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області в період з: 26.01.1986 по 16.02.1986; з 24.01.1987 по 15.02.1987; з 23.01.1988 по 14.02.1988; з 12.07.1986 по 31.08.1986; з 11.07.1987 по 31.08.1987; з 06.09.1988 по 05.11.1988; та з 12.09.1992 по 23.07.2002.
06.08.2024 позивач звернулася до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Вказану заяву відповідно до вимог п. 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за №1566/11846, після реєстрації та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності передано для розгляду ГУ ПФУ в Харківській області.
Рішенням ГУ ПФУ в Харківській області від 13.08.2024 №172050006315 відмовлено у призначенні позивачу пенсії з підстав відсутності необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення, визначених ч. 2 ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи". Зазначено, що період проживання, роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 становить 2 роки 9 місяців 10 днів. Страховий стаж становить 31 рік 1 місяць 12 днів.
Вказане рішення надіслане на поштову адресу позивача листом ГУ ПФУ в Рівненській області від 14.08.2024 №1700-0205-8/46324.
Вважаючи таке рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Відповідно до абз. 4 п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років - на 3 роки, та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років.
В примітці до п. 2 ч. 1 ст. 55 Закону №796-XII зазначено, що початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч. 2 ст. 55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії не може перевищувати 6 років.
Оцінюючи обґрунтованість тверджень позивача щодо наявності права на призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, суд враховує, що згідно з підпунктом 7 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку, зокрема, потерпілим від Чорнобильської катастрофи: документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності) (при призначенні пенсії згідно зі статтею 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»).
Статтею 65 Закону №796-ХІІ визначено, що потерпілим від Чорнобильської катастрофи видаються посвідчення, виготовлені за зразками, затвердженими Кабінетом Міністрів України (ч. 1). Видача посвідчень провадиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій (ч. 4).
Позивачем до позовної заяви додано посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 , видане 10.09.2021 Рівненською обласною державною адміністрацією, відповідно до якого пред'явник посвідчення має право на пільги і компенсації, встановлені Законом №796-ХІІ.
Згідно з п. 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 №551 (далі - Порядок №551), посвідчення є документом, що підтверджує статус осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, брали участь у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, громадян, які постраждали від радіоактивного опромінення внаслідок будь-якої аварії, порушення правил експлуатації обладнання з радіоактивною речовиною, порушення правил зберігання і захоронення радіоактивних речовин, що сталося не з вини потерпілих, дружин (чоловіків) померлих громадян з числа учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС (потерпілих), смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою або з участю у ліквідації інших ядерних аварій, у ядерних випробуваннях, у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, у складанні ядерних зарядів та проведенні на них регламентних робіт, а також опікунам дітей (на час опікунства) померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, і надає право користуватися пільгами та компенсаціями, встановленими Законом України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон), іншими актами законодавства.
Викладене кореспондується зі змістом частини третьої статті 65 Закону №796-ХІІ, згідно з якою посвідчення "Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС" та "Потерпілий від Чорнобильської катастрофи" є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.
Таким чином, Законом №796-ХІІ та Порядком №551 чітко визначено, що саме посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» є єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а (№К/9901/1087/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч.5 ст.242 КАС України.
Відтак, надаючи особі посвідчення “Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або “Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» держава визнає за нею право на пільги, встановленні чинним законодавством для власників такого посвідчення.
Велика Палата Верховна Суду у постанові від 27.03.2019 у справі №569/7589/17 зазначила, що: “…право на пенсію відповідно до Закону № 796-XII мають лише ті особи, які отримали посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і (або) потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що наявність у позивача посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії НОМЕР_1 підтверджує той факт, що ОСОБА_1 з моменту аварії на ЧАЕС та станом на 1 січня 1993 року постійно проживала або постійно працювала чи постійно навчалася у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, що дає їй право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, в тому числі і на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку.
При цьому, покликання відповідачів на те, що період проживання (роботи) в зоні гарантованого добровільного відселення становить станом на 01.01.1993 - 2 роки 9 місяців 10 днів, суд вважає безпідставними, оскільки питання проживання позивача у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років станом на 01.01.1993 вирішувалося при наданні їй статусу потерпілої особи.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 26.07.2023 у справі № 460/2589/20.
Суд встановив, що згідно з довідкою від 05.08.2024 №362 позивач проживала, зокрема, у період з 24.07.2002 по день видачі довідки - 05.08.2024 (22 роки 0 місяців 13 днів) в с. Любахи Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів Української РСР від 23.07.1991 №106 м. Любахи Володимирецького району Рівненської області відноситься до 3 зони гарантованого добровільного відселення.
Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ підставами для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях. Видача довідок про період роботи (служби) по ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, а також на територіях радіоактивного забруднення, про заробітну плату за цей період здійснюється підприємствами, установами та організаціями (військкоматами), а про період проживання на територіях радіоактивного забруднення, евакуацію, відселення, самостійне переселення - органами місцевого самоврядування.
Тобто, факт проживання особи на території зони гарантованого добровільного відселення засвідчує довідка органу державної влади чи органу місцевого самоврядування.
Така позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постановах від 27.03.2019 у справі №569/7589/17, від 10.04.2019 у справі №162/760/17 та постановах Верховного Суду від 06.05.2020 у справі №381/3359/17, від 26.07.2023 у справі №460/2589/20.
Оцінюючи доводи відповідача-1 про те, що відповідно до наданих документів позивач у період з 01.09.1985 по 29.03.1989 навчалася на денній формі навчання у Мирогощанському радгоспітехнікумі (с. Мирогоща Дубенського району Рівненської області), тобто фактично позивач в цей період проживала у населеному пункті, територія якого не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, суд враховує таке.
Як встановлено судом, рішенням Володимирецького районного суду Рівненської області від 28.05.2024 у цивільній справі №556/857/24, яке набрало законної сили 28.06.2024, встановлено факт, що має юридичне значення, а саме: факт проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в с. Любахи Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області в період, зокрема: з 12.07.1986 по 31.08.1986 (1 місяць 20 днів); з 24.01.1987 по 15.02.1987 (23 дні); з 11.07.1987 по 31.08.1987 (1 місяць 21 день); з 23.01.1988 по 14.02.1988 (23 дні); з 06.09.1988 по 05.11.1988 (2 місяці); з 12.09.1992 по 23.07.2002 (9 років 10 місяців 12 днів), що в сукупності складає 10 років 5 місяців 9 днів.
Враховуючи встановленні судовим рішенням у справі №556/857/24 обставини, суд оцінює критично твердження відповідача-1 про відсутність підстав для призначення позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку як потерпілій від Чорнобильської катастрофи з урахуванням такого судового рішення.
Суд нагадує відповідачу-1, що згідно з ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Однак, фактично ігноруючи обставини, встановлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, та всупереч висновкам суду в такому рішенні, відповідач продовжує стверджувати про відсутність у позивача необхідної кількості років проживання у зоні гарантованого добровільного відселення та про наявність строку проживання у такій зоні станом на 01.01.1993 менше 3 років.
У зв'язку з цим, суд підкреслює, що відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно зі статтею 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Конституційний Суд України неодноразово зазначав, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п.2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 №11-рп/2012).
Конституційний Суд України, розглядаючи справу, бере до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Таким чином, право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Суд зауважує, що орган Пенсійного фонду при визначенні права особи на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ не наділений повноваженнями зараховувати чи не зараховувати періоди проживання такої особи на території зон радіоактивного забруднення, а лише враховувати періоди її проживання на такій території, які вказані в належно оформлених документах, зазначених в ч. 3 та ч. 4 ст. 15 Закону №796-ХІІ, або встановлені судовим рішенням.
Крім того, оскільки судовим рішення у справі №556/857/24 встановлено факт проживання позивача, зокрема, у період 12.09.1992 по 23.07.2002 на території с. Любахи Володимирецького (нині Вараського) району Рівненської області, то суд не приймає до уваги покликання відповідача-1 на відмітку в паспорті серії НОМЕР_2 , виданому 11.03.1997 на ім'я позивача, про зняття її з реєстрації місця проживання в смт Володимирець Володимирецького району Рівненської області (не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення) з 18.07.2002, як на обставину неможливості проживання позивача у вищевказаний період на території зони гарантованого добровільного відселення. Адже вирішальним фактором при вирішенні питання щодо наявності у особи права на зниження пенсійного віку відповідно до положень ст. 55 Закону №796-XII є саме факт проживання цієї особи на забрудненій території. Тим більше, що Конституція України гарантує вільний вибір місця проживання кожному, хто на законних підставах перебуває на території України (стаття 33). Своєю чергою, частина перша статті 6 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні», яка була чинною до листопада 2021 року, визначала, якщо особа має два і більше місць проживання, реєстрації підлягає тільки одне з них за вибором особи. При цьому не мають значення тривалість та періодичність проживання особи у зареєстрованому місці.
Повертаючись до обставин справи, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджено факт проживання позивача в зоні гарантованого добровільного відселення з 26.04.1986 по 05.08.2024 - 32 роки 5 місяців 22 дні, що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за повні 2 роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постанові від 08.06.2022 у справі № 380/7535/21.
Відтак, матеріалами судової справи спростовано твердження відповідачів про те, що позивач проживала у зоні гарантованого добровільного відселення лише 2 роки 9 місяців 10 днів.
Водночас, проживання позивача на території 3 зони гарантованого добровільного відселення у період з 12.07.1986 по 31.07.1986 (незалежно від часу проживання в цей період) дає їй право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (початкова величина) при призначенні пенсії за віком.
Враховуючи наявність у позивача посвідчення потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи, а також довідки органу місцевого самоврядування та рішення суду у справі №556/857/24, які підтверджують факт проживання позивача з 26.04.1986 по 05.08.2024 на території зони гарантованого добровільного відселення (категорія 3) понад 32 роки, суд дійшов висновку, що позивач має право на призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до ст. 55 Закону №796-ХІІ (3 роки - початкова величина; 3 роки додатково за повних 6 років проживання в зоні гарантованого добровільного відселення).
Частиною третьою статті 55 №796-XII визначено, що призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 26 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV) особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року.
При цьому, частиною першою статті 55 Закону №796-ХІІ обумовлено, що особам, з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Наявність страхового стажу, передбаченого частинами першою - третьою цієї статті, який дає право на призначення пенсії за віком, визначається на дату досягнення особою відповідного віку і не залежить від наявності страхового стажу на дату звернення за призначенням пенсії (абз. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №1058-ІV).
Враховуючи вимоги Законів №796-XII та №1058-ІV, право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років позивач набуває в 54 роки та за наявності страхового стажу (на момент досягнення 54-го віку) 25 років.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , на день звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії (06.08.2024) вона досягла віку 54 роки 2 місяці 25 днів та має страховий стаж понад 31 рік.
Отже в досліджуваній ситуації виконано умови для призначення позивачу пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частина друга статті 2 КАС України передбачає, що у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень, суди перевіряють, зокрема, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач-2 протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на підставі її заяви від 06.08.2024.
Відтак, порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправним та скасування рішення ГУ ПФУ в Харківській області від 13.08.2024 №172050006315 про відмову в призначенні позивачу пенсії за віком із зниженням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ та відновленню шляхом зобов'язання орган Пенсійного фонду призначити позивачу пенсію за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
При цьому, таке рішення суду не призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідачів, оскільки дискреційні повноваження не є необмеженими (абсолютними) та закінчуються з прийняттям органом Пенсійного фонду певного рішення, яке свідчить про те, що він скористався наданим йому правом свободи дій для його винесення (дискреційними повноваженнями), чим виключив можливість прийняття іншого рішення.
Така позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 21.03.2019 у справі №817/498/17 (№К/9901/44445/18), які є обов'язковими для врахування судами в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Статтею 5 КАС України визначені способи захисту порушених прав, свобод та інтересів, та зазначено, що захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до п. 4 та п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Відповідно до частин першої, другої статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Визначаючи дату, з якої слід відновити порушені права, свободи та інтереси позивача, суд враховує положення частини першої статті 45 Закону №1058-ІV, згідно з якою пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків, коли пенсія призначається з більш раннього строку: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Оскільки позивач досягла пенсійного віку з урахуванням його зменшення на 6 років відповідно до положень статті 55 Закону №796-ХІІ - 13.05.2024, а звернення до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії відбулося 06.08.2024 (тобто в межах трьох місяців з дня досягнення нею пенсійного віку), то з метою належного захисту порушеного права суд вважає необхідним вийти за межі позовних вимог та відновити порушене право позивача на призначення пенсії з 14.05.2024.
При визначенні територіального органу Пенсійного фонду, який має обов'язок поновлення порушеного права позивача, суд враховує положення абз. 1 п. 4.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), відповідно до якого заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію.
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (абз. 14 п. 4.2 Порядку №22-1).
Тож дії зобов'язального характеру щодо призначення позивачу пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ, починаючи з 14.05.2024, має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, яким у цьому випадку є ГУ ПФУ в Харківській області.
Враховуючи викладене, позовні вимоги до ГУ ПФУ в Рівненській області задоволенню не підлягають.
Аналогічний правовий підхід застосовано Верховним Судом в постановах від 08.02.2024 у справі №500/1216/23 та від 07.05.2024 у справі №460/38580/22.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню.
За приписами ч. 3 ст. 139 КАС України суд присуджує документально підтверджені судові витрати по сплаті судового збору на користь позивача пропорційно до розміру задоволених вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 13.08.2024 №172050006315 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 6 років на підставі ст. 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку на 6 років відповідно до статті 55 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», починаючи з 14.05.2024.
В решті позову відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області судові витрати по сплаті судового збору в сумі 605,60 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 . ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_4 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7, м. Рівне, Рівненська обл., 33028. ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, 5, Держпром, 3, під.2, м. Харків, Харківська обл., 61022. ЄДРПОУ/РНОКПП 14099344)
Повний текст рішення складений 09 квітня 2025 року.
Суддя Н.О. Дорошенко