08 квітня 2025 року м. Рівне №460/14196/24
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами письмового провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач 2) про визнання протиправними дій щодо незарахування періоду роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.06.1986 з 19.05.1986 по 30.03.1996, періоду роботи з 12.09.2004 по 24.06.2013, з 27.06.2013 по 04.03.2014 на виробництві під час відбування покарання на «Підприємстві Державної кримінально-виконавчої служби України №76» та «Городоцькому виправному центрі №131» відповідно до довідок №П/03/283 від 28.09.2023, №9/4034 від 04.09.2023, скасування рішення про відмову в призначенні пенсії за віком від 13.11.2023 №172850023405, відмову оформлену листом від 10.11.2023 №37412-34794/П-02/8-1700/23, зобов'язання зарахувати період роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 16.06.1986 з 19.05.1986 по 30.03.1996, періоду роботи з 12.09.2004 по 24.06.2013, з 27.06.2013 по 04.03.2014 згідно довідок №П/03/283 від 28.09.2023, №9/4034 від 04.09.2023, зобов'язання призначити пенсію за віком з моменту звернення із заявою про призначення пенсії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сукупний стаж роботи позивача дає право на призначення йому пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування". Проте, при вирішенні питання щодо призначення пенсії Пенсійним органом протиправно не зараховано до його страхового стажу окремі періоди роботи, що призвело до прийняття безпідставного рішення про відмову у призначенні пенсії.
Ухвалою суду від 02.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
Відповідачі подали відзиви на позовну заяву, у яких просили відмовити у задоволенні позовних вимог. В обґрунтування заперечень вказали, що позивачу правомірно відмовлено у призначенні пенсії за віком згідно ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
Суд, дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
На звернення позивача від 05.10.2023 щодо зарахування до страхового стажу періоду з 01.07.2005 по 23.06.2013, листом від 10.11.2023 за №37412-34794/П-02/8-1700/23 Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повідомило про те, що підстави для зарахування до страхового вказаного періоду відсутні.
07.11.2023 позивач звернувся до органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 13.11.2023 №172850023405 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу.
У цьому рішенні вказано, що вік заявника становить 60 років, страховий стаж - 15 років 12 днів. За доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи за трудовою книжкою з 19.05.1986 по 30.03.1996, оскільки відсутня інформація про реорганізацію (перейменування) підприємства. Право на пенсійну виплату набуде 18.07.2028.
Також за заявами позивача щодо призначення пенсії від 05.10.2023 та від 08.01.2024 були прийняті рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.10.2023 №172850023405 та від 12.01.2024 №172850023405, однак суд не надає їм правову оцінку, оскільки вони неє предметом розгляду в межах цієї справи.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За змістом п.6 ч.1 ст.92 Конституції України, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначені законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон №1058- ІV).
Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону № 1058-IV особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
З 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Частиною 1 статті 24 Закону №1058- ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (частина 2 статті 24 Закону №1058- ІV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону №1058-IV).
У законодавстві, що діяло раніше (до 01.01.2004), зокрема, у статті 56 Закону України від 05.11.1991 №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення" (надалі - Закон №1788-ХІІ) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно з приписами ст. 62 Закону № 1788-ХІІ (які кореспондуються зі змістом ст. 48 Кодексу законів про працю України) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Пунктом 1 Порядку №637 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку №637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Законодавець чітко визначив, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка і саме за відсутності такої або відповідних записів у ній, стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами, що також визначено і Порядком № 637.
У трудовій книжці НОМЕР_1 щодо спірного періоду містяться записи:
- 19.05.1986 прийнятий у заготівельно-зварювальний цех учнем штампувальника Рівненського заводу високовольтної апаратури (наказ від 15.05.1986 №758-к);
- 16.06.1986 присвоєно 2 розряд штампувальника в тому ж цеху (наказ від 10.07.1986 №1123к);
- 27.06.1988 присвоєно 3 розряд штампувальника в тому ж цеху (наказ від 06.07.1988 №1363к);
- 30.03.1996 звільнений по п.5 ст.36 КЗПП України (наказ від 30.03.1996 №426к).
Вказані записи є чіткими та не містять виправлень.
Ведення трудових книжок у вказаний період здійснювалось відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженої постановою Державного комітету праці СРСР від 20.06.1974 № 162 (надалі - Інструкція № 162).
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції № 162, трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців. Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, на які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону. Наприклад, "Звільнений за згодою сторін", п.1 ст.29 КЗпП РСФСР".
Також пунктом 8.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженого наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58, вказано, що контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок проводиться в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР ВЦСПС від 06.09.1973 № 656 "Про трудові книжки працівників і службовців".
Згідно пункту 18 вказаної Постанови відповідальність за організацію роботи по веденню, обліку, зберіганні і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.
Суд вказує, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2018 року у справі № 687/975/17.
Також Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) зазначив, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 30 вересня 2019 року у справі № 638/18467/15-а зазначив, що формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Суд вказує, що Органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності (частина 3 статті 44 Закону № 1058-IV).
Отже, територіальний орган Пенсійного фонду може скористатись своїм правом перевірки даних трудової книжки позивача.
При цьому, органом Пенсійного фонду не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ним вчинялись певні дії щодо здійснення відповідних запитів для підтвердження спірного періоду.
Суд повторно зазначає, що працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, а неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах. Працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці та не повинен контролювати роботодавця щодо заповнення такої.
Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.04.2019 (справа №593/1452/16-а), від 30.09.2021 (справа №300/860/17).
Таким чином, вказана органом Пенсійного фонду підстава щодо відсутності інформації про реорганізацію підприємства не може бути визначальною для не зарахування до стажу позивача періоду роботи з 19.05.1986 по 30.03.1996.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №172850023405 від 13.11.2023 про відмову у призначенні пенсії позивачу є протиправним та підлягає скасуванню.
Окрім цього, позивач просить зарахувати до страхового стажу періоду роботи з 12.09.2004 по 24.06.2013, з 27.06.2013 по 04.03.2014 на виробництві під час відбування покарання на «Підприємстві Державної кримінально-виконавчої служби України №76» та «Городоцькому виправному центрі №131».
Суд встановив, що спірне рішення підстав для неврахування періоду відбування покарання з 12.09.2004 по 24.06.2013, з 27.06.2013 по 04.03.2014 не містить.
Згідно з довідкою від 28.09.2023 №П/03/283, виданою Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№76) позивач відбував покарання в колонії з 12.09.2004 по 24.06.2013 і був працевлаштований на виробництві установи з 01.07.2005 по 11.09.2006 на посаді підсобно-транспортного робітника котельні та з 12.09.2006 по 23.06.2013 на посаді машиніста котельні.
Довідкою, виданою Державною установою «Городоцький виправний центр (№131) підтверджено, що позивач дійсно відбував покарання в Державній установі «Городоцький виправний центр (№131)» з 27.06.2013 по 04.03.2014. На заробітну плату ОСОБА_1 страхові внески (єдиний внесок) не нараховувалися та не сплачувалися.
Згідно з пунктом «а» частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується, крім іншого: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків.
01.01.2004, набрав чинності Кримінально-виконавчий кодекс України, частиною 4 статті 122 якого встановлено, що час роботи засуджених у період відбування ними покарання у виді позбавлення волі зараховується у стаж роботи для призначення трудової пенсії.
Згідно частини першою статті 8 Кримінально-виконавчого кодексу України засуджені мають право на соціальне забезпечення, у тому числі й на отримання пенсій відповідно до законів України.
На момент виникнення спірних правовідносин частини 1 та 2 статті 122 Кримінально-виконавчого кодексу України передбачали, що засуджені до позбавлення волі, залучені до суспільно корисної оплачуваної праці за строковим трудовим договором, підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Засуджені мають право на загальних підставах на призначення та отримання пенсії за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених законодавством про пенсійне забезпечення.
Згідно пункту 12 Порядку №637, передбачено, що час утримання під вартою, час відбування покарання в місцях позбавлення волі та час перебування в засланні й на примусовому лікуванні підтверджується довідками МВС і зараховується до трудового стажу за наявності документів про реабілітацію (довідки суду, органів прокуратури чи досудового розслідування про закриття кримінального провадження або довідки суду про ухвалення виправдувального вироку).
Робота в'язнів підтверджується довідкою МВС і довідкою про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Відтак, аналіз наведених норм дає підстави для висновку про те, що достатньою та необхідною правовою підставою для зарахування до страхового стажу особи, який враховується при призначенні йому пенсії, періоду відбування покарання у відповідному закладі обмеження чи позбавлення волі є наявність сукупності двох умов: 1) підтвердження трудового стажу особи відповідною довідкою; 2) сплата страхових внесків протягом такого періоду.
Суд зазначає, що згідно наявними в матеріалах справи довідками, виданими Державним підприємством «Підприємство Державної кримінально-виконавчої служби України (№76), Державною установою «Городоцький виправний центр (№131) позивач залучався до праці та на його користь здійснювалось нарахування заробітної плати.
Згідно з формою РС-право (на 07.11.2023) органом Пенсійного фонду зараховано до страхового стажу, зокрема період з 01.08.2005 по 31.08.2005, з 01.12.2005 по 31.12.2005.
Тобто до трудового стажу період роботи в місцях позбавлення волі позивачу зараховано частково.
Разом з цим, жодного обгрунтування незарахування іншої частини роботи в місцях позбавлення волі рішення про відмову у призначенні пенсії не містить.
Відтак, відповідачем безпідставно не взято до уваги період відбування позивачем покарання в установі виконання покарань, протягом якого він працював та отримував заробітну плату.
У той же час, суд не повинен самостійно перераховувати стаж, який має значення для вирішення питання призначення, перерахунків або обчислення пенсій, оскільки такі повноваження належать пенсійному органу.
З огляду на це, пенсійний орган повинен зарахувати вищезгаданий період до страхового стажу позивача, здійснити перерахунок усього наявного у нього стажу, повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії із урахуванням страхового стажу, який зараховується за цим рішенням і у разі його достатності, вирішити питання призначення пенсії.
Щодо визначення належного органу Пенсійного фонду, яким має здійснюватися розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд враховує висновки Верховного Суду у постанові від 05.02.2024 у справі №500/1216/23, відповідно до яких "дії зобов'язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності".
Отже, позовні вимоги заявлені до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області суд вважає безпідставними та такими, що задоволенню не підлягають.
Окрім цього, суд вважає безпідставною вимогу позивача щодо скасування відмови Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області, оформлену листом від 10.11.2023, оскільки повний розрахунок страхового стажу здійснювався при розгляді заяви про призначення пенсії та доданих документів, за результатом розгляду якої прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії.
Отже, фактично відповідний лист не створює правових наслідків для позивача.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог частково.
Враховуючи висновок суду про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, у відповідності до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, понесені позивачем судові витрати підлягають стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, яким прийнято рішення, що зумовило порушення прав позивача у спірних правовідносинах, а саме: з ГУ ПФУ у Київській області в сумі 605,60грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 241-246, 255, 263, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області №172850023405 від 13.11.2023 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період його роботи з 19.05.1986 по 30.03.1996 згідно з трудовою книжкою НОМЕР_1 від 16.06.1986, періоди відбування покарання у місцях позбавлення волі з 12.09.2004 по 24.06.2013, з 27.06.2013 по 04.03.2014, з урахуванням вже врахованих періодів.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 07.11.2023, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області витрати у виді судового збору у сумі 605,60грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Андрія Саєнка,10,м. Фастів,Київська обл., Фастівський р-н,08500, ЄДРПОУ/РНОКПП 22933548)
Суддя Д.Є. Махаринець