з питань відстрочення, розстрочення виконання, зміни чи встановлення
способу і порядку виконання судового рішення
10 квітня 2025 року Р і в н е №460/1320/21
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді У.М. Нор за участю секретаря судового засідання Вознюк В.І., та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:
позивача: представник Легка О.Ю.,
відповідача: представник Назаревич Т.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні заяву про зміну способу і порядку виконання рішення суду у справі за позовом
ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області
про зміну способу і порядку виконання рішення суду
В провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала справа за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинення певних дій.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №460/1320/21 позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 з 24.08.2020 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, що проживає на території радіоактивного забруднення, відповідно до ст.39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII у розмірі двох мінімальних заробітних плат, починаючи з 24.08.2020.
20.03.2025 представник позивача подав заяву про зміну способу і порядку виконання рішення у справі №460/1321/21, відповідно до якої просить змінити спосіб і порядок виконання Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 у справі №460/1320/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити дії шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (код ЄДРПОУ: 21084076, 33028, м. Рівне, вул. Короленка, 7) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) нараховану та невиплачену пенсію у розмірі 314 887 (триста чотирнадцять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн 03 коп.
В обґрунтування заяви зазначає, що листом Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області від 27.02.2025 №1700-0202-8/13640 проінформовано, що кошти у розмірі 314 887,03 грн нараховані на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 27.09.2021 року у справі №460/1320/21 будуть виплачені ОСОБА_1 за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України. Таким чином, заборгованість Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області перед ОСОБА_1 становить 314 887,03 грн., що підтверджується листом від 27.02.2025 №1700-0202-8/13640. Позивач просить суд задовольнити заяву про зміну способу і порядку виконання рішення.
Від відповідача надійшли заперечення щодо заяви про зміну способу і порядку виконання рішення суду. На обгрунтування відзиву зазначаює, що доплата по рішенні суду буде виплачена за наявності відповідного фінансування з Державного бюджету України, оскільки ст.63 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» визначено, що фінансування витрат, пов'язаних з реалізацією цього Закону, здійснюється за рахунок коштів державного і місцевого бюджетів та інших джерел, не заборонених законодавством. Органи Пенсійного фонду України, як органи державної влади, в силу вимог ч. 2 ст.19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією, законами України та іншими нормативно - правовими актами. Згідно з ч.1 ст.23 Бюджетного кодексу України, будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України. Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області не наділене повноваженнями самостійно без правового врегулювання та фінансової можливості, тобто збільшення видатків з Державного бюджету України, здійснювати виплату коштів. Органи Пенсійного фонду України зобов'язанні використовувати кошти виключно за цільовим призначенням. Відповідно до ст.119 Бюджетного Кодексу посадові особи, з вини яких допущено порушення бюджетного законодавства, несуть цивільну, дисциплінарну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно з законом. Порушення бюджетного законодавства, вчинене розпорядником чи одержувачем бюджетних коштів, може бути підставою для притягнення до відповідальності. Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області є територіальним органом виконавчої влади, який діє у межах своїх повноважень та у своїй діяльності керується Конституцією України, законами України, указами Президента, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету міністрів, які прийняті відповідно до Конституції та законів України, іншими нормативно правовими актами. Просить суд відмовити ОСОБА_1 у задоволенні заяви про зміну способу та порядку виконання рішення суду у справі №460/1320/21.
Суд, розглянувши заяву та дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00, від 20.07.2004) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07.06.2005, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20.07.2004, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15.10.2009, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28.11.2006, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15.05.2019 № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 КАС України.
Зазначені висновки узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 23.04.2020 у справі №560/523/19.
Відповідно до частини третьої статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
19.12.2024 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 № 4094-IX.
Відповідно до частини першої статті 378 КАС України (в редакції від 19.12.2024) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Відповідно до частин третьої статті 378 КАС України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Таким чином, вирішуючи питання про зміну способу і порядку виконання рішення, суд повинен враховувати, що під зміною способу і порядку розуміється дія або сукупність дій, якими певним чином досягається кінцевий результат, та що підставою для зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення є обставини, що роблять виконання рішення неможливим.
Водночас, аналізуючи положення статті 378 КАС України у системному зв'язку із нормами, які гарантують право на судовий захист і передбачають форми й способи його реалізації, суд виснує, що в контексті спірних правовідносин обставини, якими обґрунтовується необхідність зміни способу і порядку виконання судового рішення, не можуть бути підставами для такої зміни, оскільки обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не може бути змінений на стадії виконання судового рішення і поза межами судового розгляду позову по суті.
Зміна способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права.
Пунктом 4 частини другої статті 245 КАС України передбачено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Ухвалою суду від 17.04.2023 визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області на виконання рішення Рівненського окружного адміністративного суду у справі №460/1320/21 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 доплати до пенсії непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території гарантованого добровільного відселення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України “Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», розрахункової величини - прожиткові мінімуми, а не мінімальні заробітні плати, та без урахування зміни розміру мінімальної заробітної плати протягом відповідного календарного року.
Проаналізувавши заяву ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що зміна способу і порядку виконання судового рішення у тому вигляді, у якому просить заявник, не сприятиме ефективному виконанню судового рішення та відновленню порушеного права позивача. Невиконання суб'єктом владних повноважень судового рішення в частині здійснення необхідних виплат через брак коштів на них не може бути вагомою причиною для зміни способу і порядку виконання судового рішення, оскільки ця виплата буде виконана при надходженні коштів із Державного бюджету України.
Неодноразово Верховний Суд у своїх рішеннях зазначав, що невиконання судового рішення управлінням ПФУ в частині виплати грошових коштів за відсутності відповідного фінансового забезпечення та фактичної відсутності коштів не може вважатися невиконанням судового рішення без поважних причин, а накладення штрафу на керівника управління не захищає право особи на отримання бюджетних коштів. Зокрема, в ухвалі від 19 травня 2015 року №21-1044а15 та в постанові від 22 листопада 2016 року у справі № 804/5081/13-а та підтримав Верховний Суд, зокрема, у постановах від 24 січня 2018 року у справі № 405/3663/13-а, від 16 липня 2018 року у справі №811/1469/18 та у справі №560/523/19 за адміністративним провадженням №К/9901/7195/20 від 23 квітня 2020 року та у справі №420/70/19 від 07.11.2019 року.
Суд також враховує правовий висновок Верховного Суду України від 11.11.2014 у справі №21-394а14 та у постанові Верховного Суду від 30.01.2018 у справі №281/1820/14-а, відповідно до якого зміна на підставі статті 378 КАС України способу і порядку виконання судового рішення не передбачає зміни обраного судом відповідно до статті 245 КАС України при ухваленні рішення способу відновлення порушеного права. Отже, зміна способу і порядку виконання рішення суду про зобов'язання суб'єкта владних повноважень здійснити виплату із зобов'язання на стягнення такої виплати є незаконною.
Також Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 у справі №755/7078/16-а (755/10524/17) дійшов висновку, що зміна способу виконання рішення із зобов'язання виплатити зазначені соціальні виплати на стягнення суми цих виплат, буде зміною рішення по суті, з виходом при цьому за межі позовних вимог та вирішенням питання, що не було предметом дослідження судом при розгляді справи по суті.
На підставі викладеного в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зміни способу і порядку виконання рішення суду від 27.09.2021 у справі №460/1320/21, тому у задоволенні заяви слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 248, 256, 294-295, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву ОСОБА_1 про зміну способу і порядку виконання рішення суду від 27.09.2021 у справі №460/1320/21, залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення.
Ухвала може бути оскаржена. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст ухвали складений 10 квітня 2025 року
Суддя У.М. Нор