Справа № 309/781/25
Провадження № 2-а/309/9/25
03 квітня 2025 року м. Хуст
Хустський районний суд Закарпатської області
в складі головуючого - судді Кемінь В.Д.
з участю секретаря Плиска А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Хуст адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,
ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_2 про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення. Свої позовні вимоги мотивує тим, що постановою по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , його притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено штраф у розмірі 17 000 грн. Постанова винесена у зв'язку з тим, що 09.01.2024 року ОСОБА_2 направлена повістка № 1300757. Згідно якої він зобов'язаний з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 о 14:00 год 02.12.2024. 27.11.2025 року, ОСОБА_1 отримав рекомендованого листа з повісткою, але на зазначену дату в повістці не з'явився. Станом на 04.02.2025 р. громадянин ОСОБА_1 про причини неявки не повідомив та у строк зазначений у повістці не прибув. Таким чином відповідач дійшов висновку, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Посилається на те, що постанова про притягнення його до адміністративної відповідальності за вказане порушення є незаконною, винесеною з порушенням установленого порядку накладення адміністративних стягнень, ґрунтується на неповному та необ'єктивному розгляді справи про адміністративне правопорушення, за відсутності належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт неправомірних дій, а отже не підтверджує наявність адміністративного правопорушення та інші обставини, що мають значення для прийняття рішення про притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Позивач ОСОБА_1 зазначає, що прибув до ІНФОРМАЦІЯ_3 в 14 год. 00 хв. 02.12.2024 року, однак потрапити в приміщення ІНФОРМАЦІЯ_3 він не зміг до самого вечора, через наявну чергу. При цьому працівниками ІНФОРМАЦІЯ_3 , на вулиці повідомлено, що всіх хто стоїть в черзі, щоб приходили завтра. Враховуючи, вищевказані обставини, позивач ОСОБА_1 зміг потрапити до ІНФОРМАЦІЯ_3 лише 04.12.2024 року, що зокрема підтверджується його військово обліковим документом з Резерв+.
Звертає також увагу на те, що у постанові зазначені неправильні події та дати, зокрема зазначено, що повістка надіслана 19.01.2024 року, яка отримана 27.11.2025 року, що унеможливлює з'явлення за нею 02.12.2024 року.
Крім цього зазначає, що він є багатодітним батьком та має четверо дітей три з яких є неповнолітніми. А тому згідно Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», має право на відстрочку, та жодного разу не переховувався від ІНФОРМАЦІЯ_3 . 04.12.2024 року працівниця ІНФОРМАЦІЯ_3 у розмові повідомила йому, що вказана повістка позивачу була надіслана формально та помилково. Зазначає, що ще до надіслання йому повістки позивачем ОСОБА_1 було надано до ІНФОРМАЦІЯ_3 всі документи, що підтверджують його право на відстрочку.
21.03.2025 року від відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 надійшов відзив на позовну заяву. У якому зазначають, що із заявленими позовними вимогами ОСОБА_1 незгідні. Так позивачу ОСОБА_1 19.11.2024 року була направлена повістка № 1300757 згідно якої останні зобов'язаний з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) о 14:00 год 02.12.2024 року. 27.11.2024 року ОСОБА_1 тримав рекомендованого листа з повісткою, але на зазначено дату в повістці не з'явився.
Згідно ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» військовозобов'язані громадяни зобов'язані - у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів. Отже, законом передбачена можливість прибути то ТЦК та СП у інший строк, що передбачений повісткою. У даному аспекті, позивач зазначає, що не зміг з'явитись за повісткою з об'єктивних причин, що не залежали від його волі. Відповідного умислу на невиконання вимог закону, він не мав.
Станом на 04.02.2025 р. громадянин ОСОБА_1 про причини неявки не повідомив та у строк зазначений у повістці не прибув. Додатково зауважують, що описки в постанові « УП-14 № 04.02.2025 року не є підставою для скасування адміністративного штрафу в розмірі 17 000 грн. оскілки отримавши повістку, до ІНФОРМАЦІЯ_3 не з'явився. За таких обставин вимоги позивача ОСОБА_1 про скасування постанови № УП-14 від 04.02.2025 року та закриття провадження у справі задоволенню не підлягають.
Позивач ОСОБА_1 в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд без його участі. Просив суд постановити рішення, яким позов задовольнити.
Представник відповідача в судове засідання також не з'явився, у поданому відзиві на позовну заяву міститься клопотання про розгляд справи у їх відсутності.
Суд, повно і всебічно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Згідно зі ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди, перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дій).
Відповідно до ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Стаття 210-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Так, приписами ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачено адміністративну відповідальність за вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 року строком на 30 діб, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє до теперішнього часу.
Згідно з Указом Президента України № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 року у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової та мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань оголошено проведення загальної мобілізації, яка триває по цей час.
Статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Так, згідно абз. 1 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» громадяни зобов'язані з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.
Відповідно до ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк. У разі неприбуття громадянин зобов'язаний у найкоротший строк, але не пізніше трьох діб від визначених у повістці дати і часу прибуття до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, повідомити про причини неявки шляхом безпосереднього звернення до зазначеного у повістці територіального центру комплектування та соціальної підтримки або в будь-який інший спосіб з подальшим його прибуттям у строк, що не перевищує сім календарних днів.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 210-1 КУпАП, складає неявка військовозобов'язаного за викликом без поважних причин до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці.
Відповідно до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України). Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За правилами ч. 1 ст.287 КУпАП постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Стаття 280 КУпАП встановлює обов'язок органу (посадової особи) при розгляді справи про адміністративне правопорушення з'ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення та чи винна дана особа в його вчиненні.
Відповідно до ч. 2 ст. 33 КУпАП при накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Отже, притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно постанови про адміністративне правопорушення від 04.02.2025 року за № УП-14 09.01.2024 року громадянину ОСОБА_2 направлена повістка № 1300757 (номер поштового відправлення № 0610208788887 АТ «УКРПОШТА»). Згідно якої ОСОБА_1 зобов'язаний з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 ( АДРЕСА_1 ) о 14:00 год 02.12.2024. 27.11.2025 року, натомість, ОСОБА_1 отримав рекомендованого листа з повісткою, але на зазначену дату в повістці не з'явився. Станом на 04.02.2025 р. громадянин ОСОБА_1 про причини неявки не повідомив та у строк зазначений у повістці не прибув. Таким чином встановлено, що ОСОБА_1 вчинив адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Диспозиція цієї норми закону, є бланкетною і лише описує безпосередньо саме правопорушення, але для повного визначення ознак цього правопорушення відсилає до інших галузей права, тобто відсилає до інших норм права чи підзаконних нормативно-правових актів, які передбачають конкретні обов'язки військовозобов'язаних осіб. Зокрема, така норма має загальний і конкретизований зміст. Загальний зміст бланкетної диспозиції передається словесно-документною формою відповідної статті КУпАП і в обов'язковому порядку включає положення інших нормативно-правових актів. Із загальним змістом бланкетної диспозиції пов'язане визначення діяння як правопорушення певного виду та встановлення за нього адміністративної відповідальності, а конкретизований зміст цієї диспозиції передбачає певну деталізацію відповідних положень інших нормативно-правових актів, що наповнює адміністративно-правову норму більш конкретним змістом.
Згідно ч. 1 ст. 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення, крім іншого, зазначаються: місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; інші відомості, необхідні для вирішення справи.
Відсутність у протоколі про адміністративне правопорушення необхідного посилання на конкретну норму закону щодо порушеного обов'язку військовозобов'язаним, що є обов'язковою складовою об'єктивної сторони правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 210-1 КУпАП, прямо суперечить принципу правової визначеності закріпленому у численних рішеннях ЄСПЛ (п. 31 рішення від 28.10.2003 у справі «Ракевич проти Росії» (Rakevich v. Russia), заява № 589973/00); п. 109 рішення від 13.12.2001 у справі «Церква Бесарабської Митрополії проти Молдови» (Metropolitan Church of Bessarabia v. Moldova), заява № 45701/99); п. 54 рішення від 23.09.1998 у справі «Стіл та інші проти Сполученого Королівства» (Steel and Others v. the United Kingdom), згідно яких «закон має бути доступним та передбачуваним, що стосується його наслідків, тобто вираженим із достатньою точністю, щоб дати змогу особі в разі необхідності регулювати його положеннями свою поведінку».
Зокрема, ЄСПЛ нагадує, що «національне законодавство має з достатньою чіткістю визначати межі та спосіб здійснення відповідного дискреційного права, наданого органам влади, щоб забезпечувати громадянам той мінімальний рівень захисту, на який вони мають право згідно з принципом верховенства права в демократичному суспільстві» (п. 33 рішення від 15.11.1996 у справі «Доменічіні проти Італії» (Domenichini v. Italy), Reports 1996-V).
На національному рівні КСУ в своєму рішенні від 29.06.2010 у справі № 17-рп/2010 за конституційним поданням Уповноваженого ВРУ з прав людини зазначив, що «одним із елементів верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями» (абз. 3 п.п. 3.1 п. 3), а у рішенні від 22.09.2005 № 5-рп/2005 той же Суд вказав, що «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі» (абз. 2 п.п. 5.4 п. 5).
Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення складений без дотримання вимог процесуального закону, що тягне за собою визнання його як доказу недопустимим.
Суд також звертає увагу на те, що позивач ОСОБА_1 є багатодітнім батьком, що стверджується посвідченням батька багатодітної сім'ї серії НОМЕР_1 , свідоцтвом про народження сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 серія НОМЕР_2 від 24.11.2008 року, свідоцтвом про народження сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , серія НОМЕР_3 від 06.07.2012 року, свідоцтвом про народження дочки ОСОБА_5 , серія НОМЕР_4 від 11.07.2014 року, та свідоцтвом про народження дочки ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 серія НОМЕР_5 від 30.11.2017 року. На день розгляду справи позивач ОСОБА_1 перебуває у шлюбі з матерію дітей, що стверджується свідоцтвом про шлюб серія НОМЕР_6 від 10 червня 2008 року
Згідно військово облікового документу з Резерв+ позивач ОСОБА_1 04.12.2024 року оновив дані. Крім цього вказаним витягом підтверджується, що він користується правом на відстрочку згідно п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Термін відстрочки до 08.05.2025 року.
Згідно повістки № 1300757 від 19.11.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 повинен був з'явитись для уточнення даних. При цьому для уточнення яких саме даних він повинен з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_2 не зазначено. Відповідні відомості відсутні також і в оскаржуваній постанові та відзиві на позовну заяву. Відповідачем не спростовувалось та не заперечувалось, що позивач ОСОБА_1 з'явився до ІНФОРМАЦІЯ_2 04.12.2024 року.
Законом України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» зазначено, що основним завданням Реєстру «Оберіг» є ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України.
Відповідно до ч. 8 ст. 5 цього Закону органами ведення Реєстру є зокрема ТЦК.
Згідно ч. 1 ст. 6 Закону до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються персональні і службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
До персональних даних належать, зокрема: місце проживання та місце перебування; відомості про сімейний стан особи та членів її сім'ї; відомості про зайнятість (код ЄДРПОУ та місцезнаходження підприємства, установи, організації, місце роботи, посада, стаж роботи).
Для формування бази даних Реєстру ЦВК, ДПС, ДМС подають шляхом електронної взаємодії держателю Реєстру відомості, передбачені статтею 7 цього Закону, стосовно усіх громадян України віком від 18 до 60 років. До Реєстру вносяться відомості, визначені статтею 6 цього Закону, одержані від призовників, військовозобов'язаних та резервістів або шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 цього Закону.
Таким чином, виходячи з вищевказаних норм Закону «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів», інформацію, яку не оновив позивач, відповідач повинен отримати від уповноважених органів та з реєстрів, до яких має доступ в електронному вигляді.
Отже, враховуючи вищевикладені норми закону, а також відсутність умислу позивача ОСОБА_1 на вчинення цього правопорушення суд прийшов до висновку, що вина позивача у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.3 ст.210 КУпАП не була доведена.
Повноваження адміністративного суду у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності, визначені ст. 286 КАС України.
Так, відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право:
1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
Суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обґрунтованими та підлягають до задоволення.
На підставі викладеного те керуючись ст.ст.2,5,6,9,72-78,139,241 - 248,250,268,286 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Скасувати постанову № УП-14 по справі про адміністративне правопорушення за ч.3 ст.210-1 КУпАП від 04 лютого 2025 року винесену ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 підполковником ОСОБА_7 , про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та провадження по вказаній справі про адміністративне правопорушення закрити відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду з подачею апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 10 днів з дня його складання.
Учасник справи, якому копія повного судового рішення не була вручена в день його складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом 30 днів з дня вручення йому копії повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано протягом встановленого законом строку. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Хустського
районного суду: Кемінь В.Д.