Справа № 307/593/25
Провадження № 2/307/187/25
Закарпатської області
іменем України
10 квітня 2025 року м. Тячів
Тячівський районний суд Закарпатської області в складі головуючого - судді Ніточко В.В., з участю секретаря судового засідання Заяць Т.П., з участю представника позивача Буришина В.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Тячів цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,
І. Виклад позиції сторін.
Позивач звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Свої позовні вимоги мотивує тим, що 01 грудня 2021 року між нею та відповідачем було укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами за номером АДРЕСА_1 , та нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу земельної ділянки з кадастровим номером 2124410100:08:004:0112, яка розташована в АДРЕСА_1 . Сторонами було узгоджено загальну вартість будинковолодіння з земельною ділянкою, на якій воно розташоване, в розмірі 661 874 грн. 00 коп. До укладення між сторонами вказаних договорів, вона отримала неповний розрахунок з узгодженої між сторонами вартості проданого нерухомого майна, на загальну суму, визначену в іноземній валюті, а саме, 4 500 доларів США. Дана домовленість була оформлена у вигляді надання їй відповідачем боргового документу - розписки від 01 грудня 2021 року. Відповідно до змісту розписки, залишок недосплаченої суми коштів за продаж майна, відповідач зобов'язалася їй виплатити протягом шести місяців з моменту вчинення продажу майна, тобто до 01 червня 2022 року. Однак, до цього часу відповідач взятого на себе боргового зобов'язання з повного розрахунку за продаж нерухомого майна, не виконав. Також вважає, що відповідач повинен сплатити їй, відповідно до вимог ст.625 ЦК України, 3% річних, за період з 02 червня 2022 року до 10 лютого 2025 року, в сумі 363,95 доларів США.
Просить стягнути з відповідача в її користь заборгованість в сумі 4 500 доларів США та три проценти річних від простроченої суми в розмірі обрахованої за період з моменту прострочення зобов'язання до моменту подання позову в розмірі 363,95 доларів США.
Відповідач правом на подання відзиву не скористався.
ІІ. Заяви (клопотання) учасників справи.
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав, дав пояснення аналогічні викладеним в позовній заяві.
Відповідач повторно в судове засідання не з'явилася, хоча належним чином була повідомлена про час та місце розгляду справи.
ІІІ. Інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Тячівського районного суду Закарпатської області від 19 лютого 2025 року справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу прийнято до розгляду, відкрито провадження у ній та призначено судове засідання.
Вирішуючи питання про розгляд справи за відсутності відповідача, суд керується ч.4 ст.223 ЦПК України, згідно якої у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення), ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України, та яка визначає, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Європейський суд з прав людини, вирішуючи питання про дотримання права на справедливий суд, передбаченого пунктом 1 статті 6 Конвенції, у контексті оцінки дій сторони в справі, спрямованих на захист свого права, або її бездіяльності, дійшов з урахуванням принципів, що випливають з прецедентної практики Суду, висновків про те, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності; "право на суд" не є абсолютним, воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави; сторона в розумні інтервали часу має вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їй судового провадження; право на вчинення процесуальних дій стороною або щодо певної сторони не є необмеженим, позаяк обмежується, зокрема, необхідністю дотримання прав іншої сторони в процесі та власне необхідністю забезпечити дотримання права на справедливий суд у розумінні п. 1 ст. 6 Конвенції (рішення від 19 червня 2001 року у справі "Креуз проти Польщі" (п. п. 52, 53, 57 та ін.); рішення від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьов проти України" (п. п. 40, 41, 42 та ін.). У рішенні Європейського Суду з прав людини від 03 квітня 2008 року у справі "Пономарьова проти України" зазначено, що сторони мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження.
Розумність тривалості судового розгляду має визначатися з огляду на обставини справи та наступні критерії: складність справи, поведінка заявника та компетентних органів, а також важливість предмета позову для заявника у справі (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Фрідлендер проти Франції").
ІV. Фактичні обставини, встановлені судом та зміст спірних правовідносин.
В судовому засіданні встановлено, що згідно договору купівлі-продажу житлового будинку з надвірними спорудами від 01 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Бондар Е.Ш., зареєстрованого в реєстрі за № 3684, ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила житловий будинок з надвірними спорудами за номером АДРЕСА_1 . Продаж, що є дійсним наміром сторін, за домовленістю сторін вчинено за 630 621 грн. 00 коп., які гроші продавець одержав у повному обсязі від покупця до підписання цього договору. Фінансових або будь-яких інших претензій з приводу проведеного розрахунку сторони одна до одної не мають (а.с. 10-12).
Із договору купівлі-продажу земельної ділянки від 01 грудня 2021 року, посвідченого приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Бондар Е.Ш., зареєстрованого в реєстрі за № 3685, відомо, що ОСОБА_1 продала, а ОСОБА_2 купила земельну ділянку з кадастровим номером 2124410100:08:004:0112, яка розташована в АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за домовленістю сторін за суму 31 253 грн. 00 коп. Ця сума повністю сплачена покупцем і отримана продавцем до підписання цього договору. Підписами на договорі сторони підтверджують факт повного розрахунку (а.с. 13-15).
Згідно розписки від 01 грудня 2021 року, ОСОБА_2 зобов'язалася виплатити ОСОБА_1 кошти в сумі 4 500 доларів США, за придбання будинку (Московська), на протязі пів року (а.с. 16).
V. Оцінка Суду.
Відповідно до ч. 3 ст. 129 Конституції України, основними засадами судочинства є, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 10 ЦПК України, суд при розгляді справ керується принципом верховенства права.
Згідно з ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Під час судового розгляду цієї справи позивачем були надані докази на підтвердження позовних вимог, на підставі яких судом встановлені обставини та факти, що обґрунтовують вказані вимоги.
Відповідачем, всупереч вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України, жодних доказів наявності підстав для відмови в задоволенні позовних вимог позивача не надано і в матеріалах справи такі не містяться. Доводи позивача, викладені в позові, відповідачем і матеріалами справи не спростовані.
Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до ч. 1 ст. 207 ЦК України, правочин вважається вчиненим у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Відповідно до статті 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Частиною другою статті 1047 ЦК України встановлено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Відповідно до ст. 1047 цього ж Кодексу, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
Судом встановлено, що згідно розписки від 01 грудня 2021 року, ОСОБА_2 зобов'язалася виплатити ОСОБА_1 кошти в сумі 4 500 доларів США, за придбання будинку (Московська), на протязі пів року.
Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 525, 526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Статтею 530 ЦК України встановлено, що зобов'язання підлягає виконанню у строк, визначений цим зобов'язанням.
Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України, зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Відповідно до статті 599 ЦК України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Згідно зі ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно із частинами першою, четвертою статті 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
У правовій позиції, яка викладена ВСУ у постанові № 6-63цс13 від 18 вересня 2013 року зазначено, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.
Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов'язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.
Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.
Відповідно до ст. 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі.
Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
Договір позики є укладеним з моменту передачі грошей або інших речей і може не співпадати із датою складання розписки, яка посвідчує цей факт, однак у будь-якому разі складенню розписки має передувати факт передачі грошей у борг.
За своєю суттю розписка про отримання у борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів та підтверджує як факт укладення договору, так і факт отримання боржником грошових коштів.
Наявність оригіналу боргової розписки у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі №6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі №6-996цс17, від 22 серпня 2019 року у справі №369/3340/16-ц від 25 березня 2020 року у справі №569/1646/14-ц, від 14 квітня 2020 року у справі №628/3909/15, від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17, від 19 квітня 2023 року у справі № 755/7216/21.
Тобто, наявність оригіналу боргової розписки у позивача, свідчить про те, що боргове зобов'язання не виконане.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 612 ЦК України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором.
ОСОБА_2 зобов'язання за вказаним договором позики не виконала, гроші позивачу не повернула.
Враховуючи зазначене та беручи до уваги, що в розписці від 01 грудня 2021 року було визначено строк повернення грошових коштів на протязі пів року, тобто до 01 червня 2022 року, але доказів повернення вказаних грошових коштів відповідачем не було надано, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовної вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу за розпискою у розмірі 4 500 доларів США.
Щодо визначення валюти зобов'язання слід зазначити наступне.
Відповідно до статті 192 ЦК України, іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти - фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов'язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті. Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України. У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.
Тому як укладення, так і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.
Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Суд встановив, що відповідач у встановлені у розписці від 01 грудня 2021 року строки зобов'язання не виконав, доказів про повернення відповідачем позивачу у визначені у договорі (розписці) строки позичених коштів, відповідно до умов договору, матеріали справи не містять, отже позивач має право вимагати від відповідача повернення суми позики.
Із змісту розписки від 01 грудня 2021 року відомо, що сторони визначили еквівалент зобов'язання в іноземній валюті в доларах США, а отже з урахуванням висновків Верховного Суду, наявні правові підстави для стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у валюті зобов'язання, а саме у розмірі 4 500 доларів США, оскільки грошовий еквівалент суми позики у національній валюті, що підлягає поверненню, сторонами не визначений.
Щодо позовних вимог про стягнення трьох процентів річних слід зазначити наступне.
Частиною 1 статті 611 ЦК України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов'язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.
Відповідальність позичальника за порушення умов договору передбачена ч. 1 ст. 1050 ЦК України, відповідно до якої, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
За наведеним у цій статті регулюванням відповідальності за прострочення грошового зобов'язання на боржника за прострочення виконання грошового зобов'язання покладається обов'язок сплатити кредитору на його вимогу суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Проценти, встановлені статтею 625 ЦК України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання.
Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч. 2 ст. 625 ЦК України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання. На відміну від процентів, які є звичайною платою за користування грошима, зокрема за договором позики, до них застосовуються загальні норми про цивільно-правову відповідальність.
Нарахування трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України, є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання.
Подібні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження №14-591цс18).
Однак, відповідно до п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Отже, позовні вимоги про стягнення трьох процентів річних задоволенню не підлягають.
Зібрані по справі докази, оцінені судом належним чином кожен окремо на їх достовірність та допустимість, а також їх достатність та взаємний зв'язок у сукупності, встановлені судом обставини свідчать про те, що у суду є всі підстави для часткового задоволення позовних вимог, а тому з відповідача в користь позивача слід стягнути заборгованість в сумі 4 500 доларів США.
VІ. Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ч. 1, та ч.2 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в користь позивача понесені ним судові витрати - судовий збір, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, в розмірі1 867 грн. 00 коп.
Керуючись ст. ст. 526, 527, 530, 610, 625, 1046-1048 ЦК України, ст.ст.5, 10-13, 18, 133, 141, 258-259, 263-265 ЦПК України, суд,-
Позов - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 4 500 (чотири тисячі п'ятсот) доларів США.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору в сумі 1 867 (одну тисячу вісімсот шістдесят сім) грн. 00 коп.
В інших позовних вимогах відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Закарпатського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин
Позивач: ОСОБА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , проживає за адресою: АДРЕСА_3 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_2 .
Повний текст рішення виготовлено 10 квітня 2025 року.
Суддя В.В. Ніточко