"10" квітня 2025 р. Справа № 363/1864/25
про залишення позовної заяви без руху
10 квітня 2025 року м. Вишгород
Суддя Вишгородського районного суду Київської області Дьоміна О.П., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 , що подана представником позивача - адвокатом Щербиною Л.А. до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу,-
08.04.2025 року адвокат Щербина Л.А., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом.
Вивчивши матеріали зазначеної позовної заяви, судом встановлено, що зазначена позовна заява не в повному обсязі відповідає вимогам закону:
Так, відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Із урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.
Отже, при розгляді спору суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Згідно з ч. 1 ст. 19 ЦПК України - суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Від змісту позовної заяви залежать дії судді при вирішенні питання про відкриття провадження у справі і проведення подальших підготовчих дій для розгляду справи у судовому засіданні та при її розгляді по суті, у тому числі і про її судову юрисдикцію та підсудність, про залучення в процес інших осіб, дослідження доказів тощо. Також, від змісту позовної заяви залежить позиція відповідача, котрий, як і позивач, має право на судовий захист, а для реалізації цього права має бути обізнаний з тим, які вимоги до нього заявлені, з яких підстав і якими доказами це підтверджується. Вже на стадії пред'явлення позову позивач повинен довести певне коло фактів, що мають процесуальне значення, мається на увазі доведення фактів наявності передумов права на пред'явлення позову та дотримання процесуального порядку його пред'явлення.
Відповідно до ч. 2 ст. 175 ЦПК України позовна заява подається до суду в письмовій формі і підписується позивачем або його представником, або іншою особою, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах іншої особи.
Відповідно до ч. 4 ст. 175 ЦПК України якщо позовна заява подається особою, звільненою від сплати судового збору відповідно до закону, у ній зазначаються підстави звільнення позивача від сплати судового збору.
Згідно з ч. 4 ст. 177 ЦПК України до позовної заяви додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Порядок сплати судового збору визначено ст. 6 Закону України «Про судовий збір».
Статтею 4 Закону України «Про судовий збір» передбачено сплату судового збору за подання до суду позовної заяви: майнового характеру, поданого фізичною особою або фізичною особою підприємцем - 1 % ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; немайнового характеру, поданою фізичною особою або фізичною особою-підприємцем - у розмірі 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб; встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Звертаючись до суду із позовною заявою про розірвання шлюбу представник позивача зазначає, що позивач ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п. 13 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір», на підтвердження чого до матеріалів справи долучено копію посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 від 17.06.2016 року.
Так, правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України «Про судовий збір».
Відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 вказаного Закону, від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у справах, пов'язаних з порушенням їхніх прав.
Зазначена норма має відсильний характер та не містить вичерпного переліку справ, в яких учасники бойових дій та прирівняні до них особи звільняються від сплати судового збору.
Правовий статус ветеранів війни, пільги та гарантії їх соціального захисту визначені Законом України від 22.10.1993 року за №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Так, за змістом ч. 2 ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» - ветерани війни та особи, на яких поширюється дія цього нормативного акту, отримують безоплатну правову допомогу щодо питань, пов'язаних з їх соціальним захистом, а також звільняються від судових витрат, пов'язаних з розглядом цих питань.
Перелік пільг учасникам бойових дій та особам, прирівняним до них, визначені у ст. 12 цього Закону. Серед яких права на звернення до суду зі звільненням від сплати судового збору з позовними вимогами, подібними до тих, з якими позивач звернувся у цій справі немає.
Аналіз п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» в сукупності з ч. 2 ст. 22 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вказує на те, що учасники бойових дій звільняються від сплати судового збору у справах, які стосуються пільг, прав та гарантій, закріплених законодавством саме через набуття такого статусу. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.10.2020 справі за №240/934/20.
Отже, навіть сама по собі наявність статусу учасника бойових дій не гарантує звільнення від сплати до бюджету судового збору з усіх спорів.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 12.02.2020 у справі за №545/1149/17, вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 06.07.2005 року за №2747-IV «Про судовий збір» - суд має врахувати предмет та підстави позову, а також перевірити чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст. ст. 12, 22 Закону України від 22.10.1993 року за №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Подібну правову позицію щодо застосування та тлумачення п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України від 06.07.2005 року за №2747-IV «Про судовий збір» викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 року у справі за №9901/311/19 та постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 21.03.2018 року у справі за №490/8128/17.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.11.2023 року у справі за №520/10453/23 (адміністративне провадження за №К/990/29530/23) зазначив, що вирішуючи питання про стягнення судового збору з особи, яка має статус учасника бойових дій (прирівняної до нього особи), для правильного застосування норм п. 13 ч.1 ст. 5 Закону за №3674-VI - суд має враховувати предмет та підстави позову, перевіряти чи стосується така справа захисту прав цих осіб з урахуванням положень ст. ст. 12, 22 Закону за №3551-XII.
Аналогічний висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09.10.2019 у справі за №9901/311/19 та від 20.01.2021 у справі за №9901/258/20.
Згідно з відкритими та загальнодоступними даними Офіційного вебпорталу парламенту України, у березні 2020 року у Верховній Раді України зареєстрований проєкт Закону про внесення зміни до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України). До проєкту цього Закону було надано пояснювальну записку та висновки комітетів Верховної Ради України з яких вбачається, що метою цього законопроєкту було усунення суперечності, що буде сприяти приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність до вимог принципів верховенства права та правової визначеності. А саме запропоновано внести зміни до Закону України «Про судовий збір» в частині викладення п. 13 ч. 1 ст. 5 зазначеного Закону в такій редакції: «учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України - у всіх справах незалежно від характеру порушених прав». Проте Верховна Рада України не прийняла Закон про внесення зміни до ст. 5 Закону України «Про судовий збір» (щодо сплати судового збору при захисті прав учасників бойових дій, постраждалих учасників Революції Гідності та Героїв України).
Тобто законодавець чітко визначив свою позицію щодо спірного питання.
Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 11.09.2024 року у справі за №567/79/23 (на яку посилається представник позивача) зазначила, що із часу прийняття нею 09.10.2019 року постанови у справі за №9901/311/19, як і постанови від 12.02.2020 року у справі за №545/1149/17 із висновками щодо застосування п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону за №3674-VI, з урахуванням вимог ст. ст. 12 та 22 Закону за №3551-XII, відсутні підстави стверджувати, що відбулась зміна суспільних відносин чи нормативного регулювання, внаслідок чого цей висновок втратив зрозумілість, набув ознак неузгодженості, необґрунтованості, незбалансованості чи помилковості.
Оскільки, позивач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, що навіть при наявності у позивача статусу учасника бойових дій, не зачіпає порядку надання, обсягу соціальних гарантій чи будь-яким іншим чином не стосується соціального і правового захисту особи із таким статусом, тому він не звільняється від сплати судового збору на підставі викладеного.
Враховуючи викладене, позивачу слід надати докази сплати ним судового збору у порядку та розмірі, встановленому Законом України «Про судовий збір», а саме у сумі 1 211,20 грн. за вимогу про розірвання шлюбу.
Відповідно до п. п. 5, 8 ч. 3 ст. 175 ЦПК України, позовна заява повинна містити зазначення доказів, що підтверджують обставини вказані позивачем, зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Згідно п. 4 Постанови Пленуму Верховного Суду України за №11 від 21.12.2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до позовної заяви про розірвання шлюбу додаються: оригінал свідоцтва про реєстрацію шлюбу, копії свідоцтва про народження дітей, довідки щодо розміру заробітку та інших доходів, а також усі необхідні документи відповідно до заявлених вимог.
А відтак, позивач, звертаючись до суду з цими вимогами до відповідачки, відповідно до ст. ст. 175, 177 ЦПК України, повинен надати суду докази на підтвердження того, що він дійсно перебуває у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, тобто оригінал свідоцтва про шлюб. Долучений до матеріалів справи оригінал свідоцтва про шлюб достеменно підтверджує правомірність виникнення судового провадження щодо шлюбу, тобто для розгляду справи по суті та ухвалення рішення про розірвання шлюбу - оригінал свідоцтва про шлюб є доказом, що підтверджує існування шлюбу на час розгляду справи в суді.
Суд звертає увагу на те, що позивач не позбавлений права на отримання повторного свідоцтва про шлюб, в разі відсутності в нього оригіналу. Крім того, позивач, відповідно до ч. 1 ст. 84 ЦПК України, у разі неможливості самостійно надати докази, вправі подати клопотання про витребування доказів судом (в разі знаходження свідоцтва у відповідачки).
Відповідно до ч. 1 ст. 185 ЦПК України, суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, викладених у ст. ст. 175 і 177 цього Кодексу, протягом п'яти днів з дня надходження до суду позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.
Суддя звертає увагу, що прецедент на практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини її основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, такі обмеження не повинні впливати на доступ до суду чи ускладнювати цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди суті цього права, та мають переслідувати законну мету.
Залишення вказаної позовної заяви без руху жодним чином не перешкоджає позивачці у доступі до правосуддя, після усунення зазначених в ухвалі недоліків.
На підставі вищевикладеного, позовна заява в порядку ст. 185 ЦПК України підлягає залишенню без руху з наданням строку для виправлення недоліків.
Керуючись ст. ст. 175-176, 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву - ОСОБА_1 , що подана представником позивача - адвокатом Щербиною Л.А. до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу - залишити без руху.
Надати позивачу/представнику позивача для усунення зазначених в цій ухвалі суду недо ліків строк тривалістю десять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Роз'яснити позивачу/представнику позивача, що у випадку не усунення зазначених недоліків у встановлений строк, позовна заява буде йому повернута.
Копію ухвали надіслати позивачці та представнику позивачки.
Ухвала оскарженню не підлягає та набирає законної сили з моменту її підписання.
Суддя О.П. Дьоміна