Справа № 357/12454/24
1-кп/357/197/25
10.04.2025 Білоцерківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді - ОСОБА_1 ,
за участі: секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,
сторін кримінального провадження:
прокурора Білоцерківської окружної прокуратури - ОСОБА_3 ,
обвинуваченого - ОСОБА_4 ,
захисника - ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Біла Церква кримінальне провадження, яке внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024111030002724 від 16.08.2024, за обвинуваченням
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с.Таборів Сквирського р-ну Київської обл., громадянина України, із середньою спеціальною освітою, непрацевлаштованого, розлученого, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимого,
у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, -
1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.
ОСОБА_4 , будучи раніше судимим вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 27.02.2024 за ч. 1 ст. 309 КК України, на шлях виправлення не став та знову обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України за наступних обставин.
16 серпня 2024 року, близько 10 години 50 хвилин, ОСОБА_4 , знаходячись по вул. Офіцерська в м. Біла Церква Київської обл., в порушення вимог Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори», незаконно придбав-знайшов на землі, зіп-пакет з трьома таблетками білого кольору.
ОСОБА_4 , маючи досвід вживання наркотичних засобів, в тому числі й метадону, відкрив зіп-пакет і визначив по кольору, консистенції та іншим рисам, що знайдені ним таблетки є наркотичним засобом метадоном (фенадоном), вирішив залишити їх собі та поклав до правої кишені штанів, де залишив незаконно зберігати для власного вживання, без мети збуту.
Того ж дня, тобто 16.08.2024, близько 10 години 56 хвилин, ОСОБА_4 , знаходячись по вул. Офіцерська в м. Біла Церква Київської обл., зупинений працівниками поліції для перевірки на наявність заборонених речей.
В подальшому, в ході проведення особистого обшуку, у правій кишені штанів виявлено та вилучено зіп-пакет із трьома таблетками білого кольору, які містять в своєму складі наркотичний засіб, обіг якого обмежено - метадон (фенадон).
Маса наркотичного засобу метадону (фенадону), який ОСОБА_4 , посягаючи на встановлений законом порядок обігу наркотичних засобів, психотропних речовин та охорону здоров'я населення, всупереч положенням Закону України «Про наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори» незаконно придбав та зберігав для власного вживання без мети збуту, становить 0,066 г.
Таким чином, суд кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч.2 ст.309 КК України, за кваліфікуючими ознаками, а саме як незаконне придбання та зберігання наркотичних засобів без мети збуту, вчинене протягом року після засудження за цією статтею.
2. Підстави доведеності винуватості поза розумним сумнівом.
2.1. Позиція сторони захисту та сторони обвинувачення.
У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 свою винуватість у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.309 КК України, визнав повністю, підтвердивши обставини, а саме час, місце, мотив та спосіб вчинення ним інкримінованого кримінального правопорушення, викладених в обвинувальному акті, які відповідають дійсності.
2.2. Обсяг доказів.
Судом встановлено, що учасники судового провадження, в тому числі обвинувачений, правильно розуміють зміст фактичних обставин, встановлених в обвинувальному акті.
Судом було поставлено на обговорення питання щодо доцільності дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Судом роз'яснено обвинуваченому положення ч. 3 ст. 349 КПК України про те, що у такому випадку він буде позбавлений права оспорювати фактичні обставини провадження в апеляційному порядку.
Суд також пересвідчився в добровільності позиції обвинуваченого та не знайшов підстав уважати, що останній себе оговорює або в інший спосіб викривлює визнані ним у судовому засіданні обставини.
Це узгоджується з вимогами п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, розділу ІІІ Рекомендації № 6 R (87) 18 Комітету міністрів Ради Європи «Відносно спрощеного кримінального правосуддя» та практики Європейського Суду з прав людини щодо їх застосування, згідно з яким суд повинен забезпечити належну реалізацію права на справедливий суд під час розгляду кримінальних проваджень шляхом спрощеного і скороченого розгляду.
Вислухавши думку учасників судового провадження, які не заперечували проти розгляду кримінального провадження в порядку, передбаченому ч. 3 ст. 349 КПК України, врахувавши, що обвинувачений ОСОБА_4 не оспорює фактичні обставини справи, і як встановлено судом, правильно розуміє зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності та істинності його позиції, суд дійшов висновку про недоцільність дослідження інших доказів по справі, обмежившись допитом обвинуваченого ОСОБА_4 , дослідженням письмових матеріалів щодо речових доказів, процесуальних витрат та матеріалів, що характеризують особу обвинуваченого.
2.3. Показання обвинуваченого.
Обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав в повному обсязі, підтвердив обставини, викладені в обвинувальному акті.
2.4. Дослідження письмових матеріалів кримінального провадження, які характеризують обвинуваченого, в тому числі щодо процесуальних витрат та речових доказів.
До матеріалів судового провадження надано документи, зокрема, витяг з ЄРДР, вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 03.11.2023, вирок Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024, протокол затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 16.08.2024, постанова про звільнення особи з кабінету слідчого від 16.08.2024, довідка про витрати на проведення експертизи (висновок експерта № СЕ-19/111-24/47628-НЗПРАП від 22.08.2024), постанова про визнання речовим доказом від 24.08.2024, квитанція про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 1313 від 26.08.2024, копія паспорту ОСОБА_4 на підтвердження особи обвинуваченого, вимога УІАП ГУНП в Київській області, довідка КНП БМР «Білоцерківська міська лікарня № 4» від 21.08.2024 № 1051, довідка ІНФОРМАЦІЯ_2 від 21.08.2024 № ВОБР/10331, відповідь на запит Білоцерківського РВ № 1 філії Державної установи «Центр пробації» у м.Києві та Київській області від 27.08.2024 № 6355/32/2/1-24.
Згідно з досудовою доповіддю, складеною фахівцем Білоцерківського РВ № 1 філії ДУ «Центр пробації» у м.Києві та Київській області, ризик вчинення ОСОБА_4 повторного кримінального правопорушення оцінено як високий, ризик небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб - середній. По динамічним факторам виявлено криміногенні потреби «контроль над поведінкою та мисленням», «вживання наркотичних засобів, психотропних речовин або їх аналогів», «стосунки у суспільстві», «ставлення до правопорушень», «готовність до змін». З огляду на викладене, орган пробації дійшов висновку про неможливість виправлення ОСОБА_4 без ізоляції від суспільства.
3.Кваліфікація дій обвинуваченого судом.
Відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акту.
Суд, допитавши обвинуваченого, дослідивши матеріали кримінального провадження, що характеризують особу обвинуваченого, в тому числі щодо речових доказів та процесуальних витрат, дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_4 поза розумним сумнівом у скоєнні інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст.309 КК України, а саме у незаконному придбанні та зберіганні наркотичних засобів без мети збуту, вчиненому протягом року після засудження за цією статтею.
4. Обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання.
Суд не визнає обставиною, яка зазначена в обвинувальному акті, що пом'якшує покарання, яка визначена п.1 ч.1 ст.66 КК України - щире каяття обвинуваченого, з наступних підстав.
Так, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочинних дій, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися у визнанні негативних наслідків злочину для потерпілих осіб, намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину не знайшов свого відображення в матеріалах кримінального провадження та при судовому розгляді кримінального провадження. Так, суд установив, що обвинувачений не ухилявся від слідства та суду, давав показання, свою провину визнав. Разом з цим, не висловив жаль з приводу учиненого ним, щиро не покаявся. Отже, реальних ознак, які б вказували на свідоме розкаяння, в обвинуваченого суд не вбачає.
Проте, обставиною, що пом'якшує покарання, яка не визначена ст.66 КК України, суд визнає визнання вини обвинуваченим ОСОБА_4 .
Інших обставин, із тих, які не визначені ст. 66 КК України, але б тією чи іншою мірою могли б впливали на пом'якшення покарання, суд не виявив.
Обставин, які відповідно до ст. 67 КК України обтяжують покарання обвинуваченого, судом не встановлено.
5. Мотиви призначення покарання.
5.1. Позиції учасників провадження щодо покарання.
Прокурор зазначив, що у судовому засіданні достеменно встановлено, що інкриміноване протиправне діяння вчинено обвинуваченим, просив призначити обвинуваченому за ч.2 ст.309 КК України покарання у виді позбавлення волі, на підставі ст. 71 КК України, з урахуванням положень ст.72 КК України, шляхом часткового приєднання невідбутої частини покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду від 27.02.2024 остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки 3 (три) місяці.
Обвинувачений ОСОБА_4 та його захисник - адвокат ОСОБА_5 просили призначити мінімальне покарання.
5.2. Висновки суду щодо покарання.
Суд, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_4 покарання, ураховує, що покарання, як захід державного реагування на осіб, котрі вчинили кримінальне правопорушення, є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності. Застосування покарання є одним із завершальних етапів кримінальної відповідальності, на якому суд вирішує питання, визначені ч. 1 ст. 368 КПК України, та яке виступає правовим критерієм, показником негативної оцінки як самого правопорушення, так і особи, котра його вчинила. Покарання завжди має особистий, індивідуалізований характер, а його призначення і виконання можливе тільки щодо особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення. При цьому призначення необхідного і достатнього покарання певною мірою забезпечує відчуття справедливості як у потерпілого, так і суспільства.
Згідно з приписами ст. 8 КПК України кримінальне провадження здійснюється з дотриманням принципу верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За змістом статей 50, 65 КК України, особі, яка скоїла злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для виправлення та попередження скоєння нових злочинів. Це покарання має відповідати принципам законності, обґрунтованості, справедливості, співмірності та індивідуалізації, що є системою найбільш істотних правил і критеріїв, які визначають порядок та межі діяльності суду під час обрання покарання. Суд повинен ураховувати ступінь тяжкості злочину, конкретні обставини його скоєння, форму вини, наслідки цього діяння, дані про особу, обставини, що впливають на покарання, ставлення особи до своїх дій, інші особливості справи, які мають значення для забезпечення відповідності покарання характеру та тяжкості злочину.
Покарання завжди призначається як відповідний захід примусу держави за вчинений злочин, виконує виправну функцію і водночас запобігає вчиненню нових злочинів як самим засудженим, так і іншими особами.
Вирішуючи питання про призначення обвинуваченому покарання, суд керується вимогами ст.ст.65-67 КК України, роз'ясненнями, що містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання», та враховує позицію Європейського суду з прав людини, відповідно до якої покарання, як втручання держави в приватне життя особи, повинно спрямовуватись на досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та потребою захисту основоположних прав особи, воно має бути законним, тобто несвавільним, пропорційним, тобто не становити надмірного тягаря для особи, виходить з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Отже, обираючи вид та строк покарання обвинуваченому ОСОБА_4 , суд відповідно до ст. 65 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке відноситься до категорії нетяжких злочинів відповідно до ст. 12 КК України, обставини його вчинення, форму вини, наслідки діяння, особу винного, який має постійне місце проживання, характеристика за місцем проживання відсутня, відсутність міцних соціальних зв'язків, його сімейний стан, відсутність сім'ї та утриманців, відсутність офіційного місця працевлаштування, отримує медичну допомогу у лікаря-нарколога з приводу синдрому залежності від опіоїдів, у лікаря-психіатра медичну допомогу не отримує, перебування на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 як придатного до військової служби, відомості про притягнення до кримінальної відповідальності, а також наявність обставини, яка пом'якшує покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин, суд дійшов висновку про наявність всіх правових підстав для призначенням ОСОБА_4 більш суворішої міри покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч.2 ст.309 КК України, оскільки вважає, що ОСОБА_4 є особою небезпечною для суспільства, має деформацію життєвих принципів, будучи судимим за вчинення кримінального правопорушення в сфері обігу наркотичних засобів, належних висновків для себе не зробив, що свідчить про його виняткову зухвалість, стійку злочинну, антисоціальну спрямованість.
Окрім цього, судом встановлено, що вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024 ОСОБА_4 засуджений за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.309 КК України, до покарання у виді обмеження волі строком 2 (два) роки, на підставі ст.75 КК України звільнений від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 (два) роки та покладенням обов'язків, передбачених ст.76 КК України.
У відповідності до ч.1 ст.71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком..
Згідно з положеннями п.п. «б» п.1 ч.1 ст.72 КК України, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідає два дні обмеження волі.
Відтак, суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_4 міри покарання у виді позбавлення волі в межах санкції ч. 2 ст. 309 КК України, із застосуванням положень ст.ст.71,72 КК України, приєднавши частково невідбуту частину покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024 та призначивши остаточно до відбуття ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки 3 (три) місяці.
Призначення ОСОБА_4 суворішого покарання відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченого, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод 1950 року, не суперечить практиці Європейського Суду з прав людини та нормам кримінального законодавства України, адже ефективність покарання залежить не лише і не в першу чергу від суворості санкції кримінально-правової норми, а і від спроможності не допустити безкарності злочинних діянь, саме така міра покарання буде необхідною та достатньою для виправлення обвинуваченого та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень, таке покарання повністю досягне мети його призначення та призведе до позитивних змін в особистості обвинуваченого, які створять у нього готовність до самокерованої правослухняної поведінки.
6. Цивільний позов не заявлений.
7. Вирішення питання про долю речових доказів, процесуальних витрат, заходів забезпечення кримінального провадження, інші питання, які вирішуються судом при ухваленні вироку.
Судом встановлено, що у даному кримінальному провадженні щодо обвинуваченого запобіжний захід не обирався. Водночас, ОСОБА_4 16.08.2024 було затримано в порядку ст. 208 КПК України, а тому суд вважає необхідним до призначеного покарання ОСОБА_4 зарахувати строк його попереднього ув'язнення 16.08.2024 (один день) за правилами ст. 72 КК України.
Питання про долю речових доказів необхідно вирішити у відповідності до ст.100 КПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 124 КПК України у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експерта. Враховуючи, що процесуальні витрати, які складаються з витрат на проведення судової експертизи (висновок експерта № СЕ-19/111-24/47628-НЗПРАП від 22.08.2024) у розмірі 3029,12 грн (три тисячі двадцять дев'ять гривень 12 копійок) документально підтверджені, тому вказані витрати підлягають стягненню з обвинуваченого на користь держави.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 7, 100, 124, 128, 349, 368-370, 373, 374, 376, 394, 395 КПК України, ст.ст.71, 72, 309 КК України, суд,-
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 309 КК України, та призначити покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки.
На підставі ч.1 ст.71, ст.72 КК України, за сукупністю вироків, частково приєднати невідбуту частину покарання за вироком Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 27.02.2024 до покарання, призначеного за даним вироком, та остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді позбавлення волі строком 2 (два) роки 3 (три) місяці.
Початок строку відбування покарання ОСОБА_4 обчислювати з моменту приведення вироку до виконання, тобто з моменту його затримання.
Запобіжний захід ОСОБА_4 до набрання вироком законної сили не обирати.
Речові докази:
-наркотичний засіб, обіг якого заборонено - метадон (фенадон), маса якого в речовині становить 0,066 г, який знаходиться в спеціальному пакеті, який відповідно до постанови про визнання речовим доказом від 24.08.2024, квитанції про отримання на зберігання речових доказів, вилучених (отриманих) стороною обвинувачення під час здійснення кримінального провадження № 1313 від 26.08.2024 зберігається у кімнаті зберігання речових доказів Білоцерківського РУП ГУНП в Київській області - знищити.
Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , витрати за проведення експертизи (висновок експерта № СЕ-19/111-24/47628-НЗПРАП від 22.08.2024) у розмірі 3029,12 грн (три тисячі двадцять дев'ять гривень 12 копійок) на користь держави.
На підставі ч.5 ст. 72 КК України зарахувати ОСОБА_4 у строк покарання строк попереднього ув'язнення 16.08.2024 (один день), виходячи з розрахунку один день попереднього ув'язнення за один день позбавлення волі.
На вирок суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
Відповідно до ч. 2 ст. 394 КПК України цей вирок не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ч. 2 ст. 395 КПК України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Відповідно до ч. 6 ст. 376 КПК України копія вироку вручається негайно після його проголошення обвинуваченому та прокурору. Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя: ОСОБА_1