Справа № 154/2909/23
Провадження № 2/163/10/25
26 березня 2025 року Любомльський районний суд Волинської області
в складі головуючого судді Шеремети С.А.
з участю секретаря судового засідання Голядинець О.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача Кривошея А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в приміщенні суду в місті Любомль Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення боргу за договором позики,
У позовній заяві представник позивача ОСОБА_2 адвокат Тертичний Юрій Вікторович просить ухвалити рішення про стягнення з відповідача 27 300 доларів США боргу за договорами позики: 13 500 доларів США за договором позики від 21.07.2020 року та 13 800 доларів США за договором позики від 21.03.2021 року, з передбачених ст.ст.526, 610, 625 ЦК України підстав.
Вимоги обґрунтував тим, що 21 липня 2020 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у виді написаної і підписаної останнім розписки. За цим договором відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 5 000,00 доларів США, строком на 2 місяці під 5% в місяць, а саме до 21.09.2020. Крім цього, 21.03.2021 року між позивачем та відповідачем було укладено договір позики у виді написаної і підписаної останнім розписки. За цим договором відповідач отримав від позивача грошові кошти в сумі 6 000,00 доларів США, строком на 5 місяців під 5% в місяць, а саме до 21.08.2021. У визначені в розписках строки відповідач коштів не повернув. Оскільки відповідач порушив взяті на себе договірні зобов'язання з нього підлягає стягненню основна сума боргу, а також сума процентів за користування коштами в розмірі 5% за кожен місяць з дня підписання розписок та до 22.06.2023, 21.06.2023 відповідно - в межах трирічного строку позовної давності.
Провадження в справі відкрито ухвалою суду від 28 вересня 2023 року, розгляд позову постановлено проводити в порядку загального позовного провадження. Відповідачу визначено п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 11.12.2023 року відповідачу продовжено процесуальний строк для подання відзиву на позов.
Представник відповідача ОСОБА_4 - адвокат Кривошей А.М. подав відзив на позовну заяву, у якому вказав, що відповідач позовні вимоги визнає частково, а саме визнає заборгованість за борговою розпискою від 21 березня 2021 року в сумі основної суми боргу та відсотків в межах строку надання позики. Інші позовні вимоги не визнав. Крім цього вказав, що відповідач не визнає укладення з позивачем договору у виді розписки від 21.07.2020 року, оскільки він її не писав.
В судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 не заперечив проти розгляду справи у відсутності позивача ОСОБА_2 ; позовні вимоги підтримав у повному обсязі, з підстав наведених у позовній заяві, та просив їх задовольнити повністю.
Представник відповідача ОСОБА_5 не заперечив проти розгляду справи у відсутності відповідача ОСОБА_3 ; підтримав поданий ним відзив на позовну заяву, та просив позов задовольнити частково.
Заслухавши учасників процесу, дослідивши письмові доказів по справі суд встановив наступні фактичні обставини.
Відповідно до змісту розписки від 21 липня 2020 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 у борг 5 000 (п'ять тисяч) доларів США, які зобов'язався повернути позивачу до 21.09.2020 року та сплатити відсотки в розмірі 5% в місяць. Розписка 21.07.2020 підписана відповідачем ОСОБА_3 .
Зі змісту розписки від 21 березня 2021 року вбачається, що ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_2 у борг 6 000 (шість тисяч) доларів США, які зобов'язався повернути позивачу до 21.08.2021 року та сплатити відсотки в розмірі 5% в місяць. Розписка 21.03.2021 підписана відповідачем ОСОБА_3 .
Поняття позикових відносини і договору позики визначаються положеннями глави 71 ЦК України.
Відповідно до ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із ст.1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.
Згідно із ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
У відповідності до ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Частиною 1 статті 1049 ЦК України передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до ст.545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку.
Виходячи із таких положень чинного законодавства і встановлених фактичних обставин, суд має достатні підстави вважати, що наявність у позивача оригіналів складених відповідачем розписок свідчить про факт укладення між ними договорів позики, якими підтверджується факт зобов'язання відповідача повернути отримані від позивача у борг кошти у визначений розписками строк.
Не погоджуючись із написанням розписки від 21.07.2020 року, представником відповідача подано клпоотання про призначення в справі почеркознавчої експертизи, яке задоволено ухвалою суду від 10.07.2024 року. Витрати на проведення експертизи покладено на відповідача.
На виконання цієї ухвали 02 грудня 2024 року на адресу суду надійшло повідомлення експерта про неможливість проведення судової експертизи, зокрема через відсутність підтвердження про оплату вартості проведення експертизи.
У зв'язку із чим доводи відповідача про непідписання ним 21.07.2020 року розписки, які останні мав підтвердити висновком експерта, не спростовані.
Згідно із ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Як слідує із розписок від 21.07.2020 та 21.03.2021, борг відповідач мав повернути до 21 вересня 2020 року та 21 серпня 2021 року відповідно.
Строк повернення коштів минув, однак відповідач взяті на себе грошові зобов'язання в передбачені розпискою строки не виконав, тим самим порушив умови договорів та вимоги вище наведених норм закону.
Враховуючи ту обставину, що позивач як позикодавець має право вимагати повернення боргу, а відповідач як позичальник позику в установлений розписками строк не повернув, то такі суми боргу за невиконання грошових зобов'язань слід стягнути на користь позивача в примусовому порядку.
Крім цього позивач заявив до стягнення з відповідача процентів за кожною розпискою з розрахунку 5% за кожен місяць з дня підписання розписок та до 22.06.2023, 21.06.2023 відповідно - в межах трирічного строку позовної давності.
Частиною 1 статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до ч.1 ст.1050 ЦПК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
За змістом ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Розмір процентів за користування позиченими коштами визначений у розписках і становить 5% за місяць.
Стосовно процентів за користування грошовими коштами (ст.1048 ЦК України), то суд зазначає, що ці проценти можуть нараховуватися лише в межами строку дії договору.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц зроблено висновок про те, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною 2 статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду в Постанові від 05.04.2023 року по справі №910/4518/16 зауважила, що надання кредитору можливості одночасного стягнення як процентів за «користування кредитом», так і процентів як міри відповідальності, може призводити до незацікавленості кредитора яку вчиненні активних дій щодо повернення боргу, так і у якнайшвидшому виконанні боржником зобов'язань за кредитним договором, оскільки після спливу строку кредитування грошове зобов'язання боржника перед кредитором зростає навіть швидше, ніж зростало протягом строку кредитування. Тобто фактично кредитор продовжує строк кредитування на власний розсуд на ще вигідніших для себе умовах, маючи при цьому можливість в будь-який момент вчинити дії, спрямовані на стягнення боргу з боржника.
Отже, можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Право кредитодавця ОСОБА_2 нараховувати передбачені указаними договорами - розписками проценти за користування коштами припинилося 21.09.2020 та 21.08.2021, у зв'язку із чим з цих дат права та інтереси кредитодавця забезпечувалися частиною 2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зв'язку із цим при визначенні заборгованості відповідача ОСОБА_3 по відсоткам слід виходити із визначених у розписках умов.
Так, за умовами розписки від 21.07.2020 року розмір відсотків за користування коштами становить 500 доларів США (5000 доларів США х5% х 2 місяці); за умовами розписки від 21.03.2021 року розмір відсотків за користування коштами становить 1500 доларів США (6000 доларів США х5% х 5 місяців).
За таких обставин, у кінцевому підрахунку відповідач має заборгованість за договором від 21.07.2020 в сумі 5500 доларів США (5000 доларів США сума позики та 500 доларів США процентів); за договором від 21.03.2021 - 7500 доларів США (6000 доларів США сума позики та 1500 доларів США процентів).
Суд виснуває, що стягнення має бути саме в іноземній валюті, з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України - належним виконанням зобов'язання з боку позичальника є повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.
Такий висновок зробила Велика Палата Верховного Суду відступивши від правового висновку Верховного Суду України щодо стягнення боргу в іноземній валюті, визначивши, що у разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов'язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику (Постанова, 16.01.2019, № 373/2054/16-ц).
Згідно ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Зважаючи на встановлені фактичні обставини, відповідні їм правовідносини і наведені положення чинного законодавства, суд з викладених підстав і мотивів вважає, що позов підлягає частковому задоволенню в сумі отриманих відповідачем кредитних коштів та процентів, нарахованих в межах строку кредитування, визначених кредитними договорами.
Таким чином, з відповідача підлягає стягненню заборгованість в загальній сумі 13 000, 00 доларів США.
Згідно зі ст.141 ЦПК України судові витрати по справі слід покласти на відповідача пропорційно до задоволених вимог із розрахунку задоволення 47,62 % таких вимог.
За заявою представника позивачки, розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу вирішити протягом п'яти днів після отримання позивачем ухваленого рішення суду.
Керуючись ст.ст.259, 264, 265 ЦПК України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 21 липня 2020 року в сумі 5500 (п'ять тисяч п'ятсот) доларів США, яку становлять:
- 5000 (п'ять тисяч) доларів США сума позики;
- 500 (п'ятсот) доларів США сума процентів.
Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 21 березня 2021 року в сумі 7500 (сім тисяч п'ятсот) доларів США, яку становлять:
- 6000 (шість тисяч) доларів США сума позики;
- 1500 (одна тисяча п'ятсот) доларів США сума процентів.
В решті позову відмовити.
Розподілити судові витрати таким чином:
Стягнути із ОСОБА_3 в користь ОСОБА_2 4 754 грн. (чотири тисячі сімсот п'ятдесят чотири) гривні судового збору.
Розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу вирішити протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення протягом 30 днів з дня його складання може бути подано апеляційну скаргу до Волинського апеляційного суду через Любомльський районний суд.
Ім'я позивача - ОСОБА_2 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ;
Ім'я відповідача - ОСОБА_3 , місце реєстрації - АДРЕСА_2 ; місце проживання - АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Дата складання повного тексту рішення 04 квітня 2025 року.
Головуючий :суддя С.А. Шеремета