65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" квітня 2025 р.м. Одеса Справа № 916/5763/23
Господарський суд Одеської області у складі судді Щавинської Ю.М.
секретар судового засідання Дерік М.О.
розглянувши у закритому судовому засіданні справу за позовом: Виконувача обов'язків керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65058, м. Одеса, вул. Армійська, буд.18) в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, м. Київ, просп. Повітрофлотський, буд. 6)
до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця Димитрова Олега Степановича ( АДРЕСА_1 )
до відповідача 2: Концерну "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А) в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" (65012, Одеська обл., місто Одеса, провулок Штабний, будинок 1)
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях (65048, Одеська обл., м. Одеса, вул. Велика Арнаутська, буд. 15)
про визнання недійсним договору та зобов'язання вчинити певні дії
за участю представників сторін:
від прокуратури: не з'явився;
від позивача: Добров Ю.І. - самопредставництво;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: Михайленко К.Л. - самопредставництво;
від третьої особи: не з'явився.
1. Короткий зміст позовних вимог.
28.12.2023 Виконувач обов'язків керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону звернувся до Господарського суду Одеської області в інтересах держави в особі Міністерства оборони України з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Димитрова Олега Степановича та Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс", в якій просить суд:
- визнати недійсним договір про надання послуг №ВКС-1212 від 02.02.2023, укладений між Концерном “Військторгсервіс» в особі філії “Південна» Концерну “Військторгсервіс» та Фізичною особою-підприємцем Димитровим Олегом Степановичем;
- зобов?язати Фізичну особу-підприємця Димитрова Олега Степановича звільнити приміщення закритої території за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, прим. №2,3,4,10,11,12,13 буд. Літ.З, площею 280.8 кв.м. та рампи, що примикає до будівлі літери З за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, площею 59 кв.м.
2. Заяви, клопотання, інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 02.01.2024 відкрито провадження у справі № 916/5763/23 за правилами загального позовного провадження, залучено Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача та призначено підготовче засідання по справі.
05.01.2024 до суду від прокуратури надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи.
15.01.2024 до суду від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву.
19.01.2024 до суду від прокуратури надійшла відповідь на відзив разом з клопотанням про витребування доказів та питаннями для письмового опитування відповідача-2 як свідка.
22.01.2024 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив.
В судове засідання 31.01.2024 з'явилися прокурор, позивач та третя особа. Відповідач-1 та відповідач-2 до суду не з'явилися.
Протокольною ухвалою від 31.01.2024 судом відкладено підготовче засідання при розгляді справи на 19.02.2024 о 15:45.19.02.2024 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення.
19.02.2024 до суду від третьої особи надійшли письмові пояснення по справі.
В судове засідання 19.02.2024 з'явилися прокурор, позивач, відповідач-2 та третя особа.
У судовому засіданні 19.02.2024 прокурор надав суду клопотання, у якому останній просить суд здійснювати подальший розгляд справи у закритому судовому засіданні з огляду на те, що будівлі та споруди складського комплексу, загальною площею 8369,5 кв.м, перебувають у державній власності в особі Міністерства оборони України, а матеріали позовної заяви містять відомості із матеріалів досудового розслідування кримінального провадження.
Таким чином, у подальшому ці відомості будуть розголошені внаслідок їх відображення у рішенні суду, яке буде оприлюднене у Єдиному державному реєстрі судових рішень та можуть бути використані ворожою розвідкою для визначення потенційних місць ракетних ударів або іншим чином використані проти України та можуть негативно вплинути на інтереси держави в умовах правового режиму воєнного стану.
У вказаному судовому засіданні позивач та третя особа підтримали клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні. Представник відповідача-2 проти задоволення вказаного клопотання заперечував.
Протокольною ухвалою від 19.02.2024 судом було поновлено прокурору строк на подання запитань, а також поновлено третій особі строк на подання письмових пояснень.
Ухвалою суду від 19.02.2024 клопотання Виконувача обов'язків керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про розгляд справи №916/5763/23 у закритому судовому засіданні задоволено, розгляд справи №916/5763/23 вирішено здійснювати у закритому судовому засіданні, продовжено строк підготовчого провадження на 30 календарних днів та відкладено підготовче засідання при розгляді справи №916/5763/23 на "11" березня 2024 р. о 16:00.
29.02.2024 до суду від прокуратури надійшло клопотання про долучення документів.
06.03.2024 до суду від прокуратури надійшли пояснення щодо клопотання про витребування доказів.
11.03.2024 до суду від відповідача-2 надійшли заяви про приєднання доказів, заперечення на відповідь на відзив, клопотання про витребування доказів, заява свідка та заперечення на клопотання прокуратури про долучення документів.
В судове засідання 11.03.2024 з'явився прокурор, відповідач-2 та третя особа. Позивач та відповідач-1 до суду не з'явилися.
Протокольною ухвалою від 11.03.2024 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 25.03.2024 о 16:00.
19.03.2024 до суду від прокуратури надійшли заперечення на клопотання про витребування доказів.
25.03.2024 до суду від відповідача-2 надійшла заява про усунення недоліків та заява про приєднання доказів.
В судове засідання 25.03.2024 з'явився прокурор, позивач, відповідач-2 та третя особа. Відповідач-1 до суду не з'явився.
Протокольною ухвалою від 25.03.2024 судом оголошено перерву у судовому засіданні до 01.04.2024 об 11:15.
В судове засідання 01.04.2024 з'явився прокурор, позивач, відповідач-2 та третя особа. Відповідач-1 до суду не з'явився.
Протокольною ухвалою від 01.04.2024 судом поновлено строк на подання письмових пояснень третьої особи та долучено останні до матеріалів справи.
В судове засідання 22.04.2024 з'явився прокурор, позивач, відповідач-2 та третя особа. Відповідач-1 до суду не з'явився.
У судовому засіданні прокурор заявив усне клопотання про відкладення розгляду справи для надання письмових пояснень по справі.
Протокольною ухвалою від 22.04.2024 судом задоволено клопотання прокурора та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 06.05.2024 о 16:00.
30.04.2024 до суду від прокуратури надійшли пояснення, у яких останній просить суд задовольнити клопотання прокуратури про долучення доказів до матеріалів справи.
06.05.2024 до суду надійшло клопотання від відповідача 2 про залишення позовної заяви без розгляду.
06.05.2024 до суду від прокуратури надійшли заперечення проти задоволення клопотання відповідача 2.
У підготовче засідання, яке було призначено на 06.05.2024, з'явився прокурор, позивач, відповідач 2 та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача. Відповідач 1 у підготовче засідання не з'явився.
Протокольною ухвалою задоволено клопотання прокурора та залучені документи до справи та оголошено перерву в підготовчому засіданні до 08.05.2024 о 16:00.
08.05.2024 до суду від Одеської спеціалізованої прокуратури надійшла заява про зміну предмету позову.
У наданій заяві прокурор зазначає, що прокуратурою було скеровано рапорт щодо сплати судового збору за подання заяви про зміну предмету позову, водночас, станом на час направлення заяви про зміну предмету позову до суду, Головним управлінням Державної казначейської служби України в Одеській області через воєнний стан, який наразі діє в Україні та пріоритетність видатків з державного бюджету на здійснення заходів щодо забезпечення безпеки і оборони, фінансової підтримки внутрішньо переміщених осіб, судовий збір до Державного бюджету України не перераховано.
З огляду на вищенаведені обставини прокуратура просить суд відстрочити сплату судового збору за подання заяви про зміну предмету позову до ухвалення судового рішення у справі.
Ухвалою суду від 08.05.2024 у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору за подання заяви про зміну предмету позову до ухвалення судового рішення у справі відмовлено та залишено без руху заяву про зміну предмету позову (вх.№18559/24 від 08.05.2024), подану у справі №916/5763/23.
08.05.2024 до суду від відповідача-2 надійшли додаткові пояснення щодо клопотання про залишення позову без розгляду.
В судове засідання 08.05.2024 з'явилися прокурор, позивач відповідач-2 та третя особа. Відповідач-1 до суду не з'явився.
Протокольною ухвалою від 08.05.2024 судом відмовлено у задоволенні клопотання про залишення позову без розгляду та оголошено перерву у підготовчому засіданні до 27.05.2024 о 15:30.
14.05.2024 до суду від прокуратури надійшло клопотання з платіжною інструкцією від 09.05.2024 №449 про сплату судового збору у розмірі 9084 грн.
17.05.2024 до суду від позивача надійшли додаткові пояснення по справі, у яких останній просить суд поновити процесуальний строк та долучити до матеріалів справи надані додаткові пояснення і додані документи, які стосуються правової позиції Міноборони.
22.05.2024 до суду від Одеської спеціалізованої прокуратури надійшли заперечення.
27.05.2024 до суду від відповідача-2 надійшли заперечення на заяву Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про зміну предмету позову.
У підготовче засідання 27.05.2024 з'явився прокурор, позивач, відповідач-2 та третя особа. Відповідач-1 до суду не з'явився.
Протокольною ухвалою від 27.05.2024 оголошено перерву в підготовчому засіданні до "05" червня 2024 до 15:20.
Судове засідання, призначене на "05" червня 2024 р. о 15:20, не відбулося у зв'язку з оголошенням повітряної тривоги у м. Одеса та Одеській області.
Ухвалою від 5.06.2024 призначено підготовче судове засідання по справі №916/5763/23 на "19" червня 2024 р. о 11:00.
12.06.2024 до суду надійшло клопотання прокуратури про відкладення судового засідання.
В судове засідання 19.06.2024 з'явився позивач та третя особа. Інші учасники справи до суду не з'явилися.
Протокольною ухвалою від 19.06.2024 судом задоволено клопотання прокуратури та відкладено підготовче засідання на 01.07.2024 о 16:00.
27.06.2024 до суду надійшло клопотання прокуратури про відкладення судового засідання.
01.07.2024 до суду від відповідача 2 надійшло клопотання про відкладення судового засідання.
У підготовче засідання 01.07.2024 з'явився позивач та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача. Інші сторони в судове засідання не з'явилися.
У зв'язку з оголошенням системою цивільної оборони в м. Одесі та Одеській області повітряної тривоги судом відкладено підготовче засідання на 10.07.2024 о 11:15.
У підготовче засідання 10.07.2024 з'явився прокурор, позивач, відповідач -2 та третя особа. Відповідач -1 в судове засідання не з'явився.
В судовому засіданні прокуратура підтримала заяву про зміну предмету позову.
Ухвалою від 10.07.2024 суд відмовив у прийнятті заяви Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону про зміну предмету позову, повернувши її останньому.
Крім того, протокольною ухвалою від 10.07.2024 закрив підготовче провадження та призначив справу до розгляду по суті на 24.07.2024 о 16:30.
У судове засідання 24.07.2024 з'явилися прокурор, позивач, відповідач-2 та третя особа. Відповідач-1 до суду не з'явився.
Протокольною ухвалою від 24.07.2024 судом було оголошено перерву до стадії дослідження доказів до 02.09.2024 о 15:30.
30.07.2024 до суду надійшла ухвала Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2024, якою витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/5763/23
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 30.07.2024 провадження у справі №916/5763/23 зупинено до закінчення перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 по справі №916/5763/23 в апеляційному порядку та повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 7.10.2024 апеляційну скаргу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону задоволено, ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 у справі №916/5763/23 скасовано, справу №916/5763/23 направлено до Господарського суду Одеської області для продовження розгляду.
11.10.2024 матеріали справи судом апеляційної інстанції повернуті до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою від 21.10.2024 суд провадження у справі №916/5763/23 поновив та призначив підготовче засідання на "11" листопада 2024 р. о 14:00.
З огляду на скасування ухвали Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 суд повернувся на стадію підготовчого провадження.
28.10.2024 до суду надійшла ухвала Верховного Суду від 24.10.2024, якою було відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Філії “Південна» Концерну “Військторгсервіс» на ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі №916/5763/23 в порядку письмового провадження .
Також, даною ухвалою зупинено провадження у справі № 916/5763/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи № 757/47946/19-ц та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення, ухваленого за результатом такого розгляду та витребувано із Господарського суду Одеської області/Південно-західного апеляційного господарського суду справу № 916/5763/23.
Враховуючи, що ухвалою від 24.10.2024 Верховний Суд витребував із Господарського суду Одеської області справу № 916/5763/23, судом було зупинено провадження у справі №916/5763/23 ухвалою від 28.10.2024, до закінчення перегляду ухвали Господарського суду Одеської області від 10.07.2024 по справі №916/5763/23 в касаційному порядку та повернення матеріалів справи до Господарського суду Одеської області.
Постановою від 14.01.2025 Верховним судом було задоволено касаційну скаргу Концерну "Військторгсервіс" в особі філії "Південна", скасовано постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 07.10.2024 у справі № 916/5763/23 та залишено в силі ухвалу Господарського суду Одеської області від 10.07.2024.
31.01.2025 матеріали справи судом касаційної інстанції повернуті до Господарського суду Одеської області.
Ухвалою суду від 6.02.2025 провадження у справі №916/5763/23 поновлено з 17.02.2025 та призначено підготовче засідання на "17" лютого 2025 р. о 13:45.
В судове засідання 17.02.2025 з'явилися прокурор та позивач. Відповідачі та третя особа до суду не з'явилися.
У судовому засіданні судом було з'ясовано думку прокурора та позивача стосовно закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті. Останні проти наведеного не заперечували.
Ухвалою від 17.02.2025 суд закрив підготовче провадження у справі №916/5763/23 та призначив справу до розгляду по суті в засіданні суду на "10" березня 2025 р. о 12:30.
У судовому засіданні суд оголосив перерву, без оформлення окремого процесуального документу, до 26.03.2025 о 14:00.
В судове засідання 26.03.2025 з'явилися прокурор, позивач та відповідач-2. Відповідач-1 до суду не з'явився.
У судовому засіданні суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та зазначив, що судове рішення буде ухвалено та оголошено в судовому засіданні 07.04.2025 о 13:45.
В судове засідання 07.04.2025 з'явилися позивач та відповідач-2. Прокурор та відповідач-1 до суду не з'явився.
У судовому засіданні 07.04.2025 судом було оголошено вступну та резолютивну частину рішення.
3. Позиція учасників справи.
3.1. Доводи Виконувача обов'язків керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону.
Виконувач обов'язків Керівника Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону в обґрунтування позову, поданого в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, зазначив, що 02.02.2023 між Концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" Концерну "Військторгсервіс" (Виконавець, Відповідач 2) та Фізичною особою-підприємцем Димитровим Олегом Степановичем (Замовник, Відповідач 1) укладено договір про надання послуг №ВКС-1212, предметом якого відповідно до заяви про акцепт публічного договору є надання виконавцем замовнику послуг з розміщення майна та надання послуг на закритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, приміщення №2, 3,4, 10, 11, 12, 13 буд літ. 3 , площею 280,8 кв.м. та рампа, що примикає до будівлі літери 3 за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, площею 59 кв.м.
Згідно з п. 3.1. Договору в порядку та на умовах, визначених Договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з метою сприяння останньому в тимчасовому розміщенні товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна Замовника або майна третіх осіб, визначеного на розсуд Замовника (далі - майно), а саме:
- тимчасове розміщення та складування на відкритому майданчику та у приміщеннях Виконавця майна Замовника під час здійснення їх приймання від постачальників, а також з метою їх сортування, комплектування партій товарів та їх подальшого відправлення автомобільним транспортом, та іншої законної господарської діяльності;
- можливість використання адреси, зазначеної у п. 3.2. даного Договору, для зазначення в якості поштової адреси Замовника та допуск на територію Виконавця постачальників та перевізників, що здійснюють доставки Замовнику, а також покупців та перевізників, що приймають майно від Замовника;
- доступ працівників Замовника до джерела електричної енергії з напругою 230 В +/- 6% і частотою току 50 гц з виходом, обладнаним євро- розеткою в робочий час Виконавця (з 8:30 до 17:30, обідня перерва з 13:00 до 13:45; вихідні дні - субота та неділя, святкові та неробочі дні згідно з чинним законодавством), або в будь-який інший час за попередньою домовленістю Сторін з метою тимчасового підключення комп'ютерної та іншої офісної техніки Замовника;
- доступ працівників Замовника в робочий час Замовника або в будь- який інший час за попередньою домовленістю Сторін до сантехнічного вузла Виконавця.
Відповідно до п.3.2. Договору послуги за даним Договором надаються за адресою: м. Одеса, вул. Боровського,32, будівля літ. Л, частина приміщення, площею 315 кв.м.
Спірний договір укладено строком до 31.12.2023.
У п.4.1.1., 4.1.2, 4.1.3. договору сторони домовилися, що виконавець зобов'язався надати замовнику приміщення та/або територію для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна замовника у відповідності до розділу 3 цього договору; надати доступ працівникам замовника на територію виконавця, де опрацьовуються вантажі замовника впродовж усього строку дії даного договору; щомісяця складати та надавати замовнику акти приймання-передачі наданих послуг, а також виставляти рахунки на оплату послуг та інших платежів за даним договором.
З метою виконання умов договору відповідач 2 надав відповідачу 1 послуги з розміщення майна та надання послуг на закритій території за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, приміщення №2, 3, 4, 10, 11, 12, 13 буд літ. 3, площею 280,8 кв.м. та рампі, що примикає до будівлі літери 3 за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а, площею 59 кв.м., що підтверджується заявою про акцепт публічного договору про надання послуг №BKC-1212 від 02.02.2023, актом надання послуг №2577 від 31.08.2023, актом звіряння, тощо.
В свою чергу, ФОП Димитров О.С. на виконання умов договору від 02.02.2023, сплачував послуги за договором, що зокрема, вбачається із акту звіряння взаємних розрахунків та акту надання послуг №2577 від 31.08.2023, підписаних сторонами договору.
Водночас, прокурор вважає, що укладений між відповідачами договір є удаваним правочином, що вчинений з метою приховати правочин, який насправді було вчинено (в даному випадку договір оренди), який в свою чергу укладено поза встановленою законом процедурою, без відповідних погоджень та дозволів.
При цьому, прокурор зазначив, що у відповідності до ч. 1 ст. 235 Цивільного кодексу України удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.
Приписами ч. 1 ст. 769 Цивільного кодексу України визначено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Тобто, зміст договору оренди зводиться до передачі однією особою (орендодавцем) майна у тимчасове користування іншій особі (орендарю) за плату.
Відповідно до ч. 1 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Таким чином, основною відмінністю між договором оренди та надання послуг є його предмет.
У даному випадку, як вважає прокурор, предметом договору фактично була передача в користування ФОП Димитрову О.С. приміщення для здійснення господарської діяльності.
Більше того, прокурор зазначає, що при укладенні договору оренди, волевиявлення сторін було спрямоване на надання орендареві права оплатного користування майном, що свідчить про те, що під час укладення договору зовнішнє волевиявлення сторін (щодо намірів надавати відповідачу 1 послуги з розміщення майна) не збігалося з їх внутрішньою волею (щодо передачі та одержання в користування приміщення), а тому в даному випадку між сторонами фактично виникли договірні відносини оренди.
Прокурор вважає, що умовами договору спростовується факт існування між сторонами договірних відносин надання послуг, посилаючись на те, що п.10 ст. 1 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з ч.1 ст. 3 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" об'єктами оренди за цим Законом є: єдині майнові комплекси підприємств, їхніх відокремлених структурних підрозділів; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно; майно, що не увійшло до статутного (складеного) капіталу господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації) (далі - майно, що не увійшло до статутного капіталу), а також майно, заборонене до приватизації, яке може при перетворенні державного підприємства в господарське товариство надаватись такому товариству на правах оренди; майно, щодо якого до статутного капіталу внесено право господарського відання на майно; майно, закріплене на праві господарського відання за акціонерними товариствами та їхніми дочірніми підприємствами у процесі їх утворення та діяльності; майно, передане до статутного капіталу акціонерних товариств на праві господарського відання; майно органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, державних і комунальних установ та організацій, Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, правоохоронних та фіскальних органів, Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, що не використовується зазначеними органами для здійснення своїх функцій, - без права викупу та передачі в суборенду орендарем; майно, що не підлягає приватизації, може бути передано в оренду без права викупу орендарем та передачі в суборенду.
Пунктами а) та г) ч.2 ст. 4 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" визначено, що орендодавцями державного майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна); балансоутримувачі - щодо: нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна.
Вказані положення кореспондуються із положеннями п.п. 1,3 ч.1 ст. 287 Господарського кодексу України, відповідно до яких орендодавцями щодо державного та комунального майна є: Фонд державного майна України, його регіональні відділення - щодо єдиних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, яке є державною власністю, а також іншого майна у випадках, передбачених законом; державні (комунальні) підприємства, установи та організації - щодо нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 200 квадратних метрів на одне підприємство, установу, організацію, та іншого окремого індивідуально визначеного майна, якщо інше не передбачено законом.
Крім того, прокурор зазначив, що згідно ст. 1 Закону України “Про оборону України» Збройні Сили України - це військова державна структура, що призначена для збройного захисту суверенітету, незалежності, територіальної цілісності і неподільності України.
Безпосереднє керівництво Збройними Силами України здійснює Міністерство оборони України, яке відповідно до ст. 3 Закону України “Про Збройні Сили України» є центральним органом виконавчої влади і військового управління.
Утримання Збройних Сил України здійснюється виключно за рахунок коштів державного бюджету (ст. 15 Закону України “Про Збройні Сили України»).
Неодержання або несвоєчасне одержання оборонним відомством коштів за договорами надання у платне користування нерухомого майна призводить до неналежного та несвоєчасного забезпечення Збройних Сил України коштами.
Концерн “Військторгсервіс» належить до сфери управління Міністерства оборони України. Засновником Концерну “Військторгсервіс» є Міністерство оборони України.
Таким чином, прокурор дійшов висновку, що як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Згідно Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України», військове майно - це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі - військові частини). До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв'язку тощо.
Також, прокурор зазначив, що відповідно до ч.1 ст. 1. Закону України “Про господарську діяльність у Збройних Силах України» господарська діяльність у Збройних Силах України - це специфічна діяльність військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил України (далі - військові частини), пов'язана із забезпеченням їх повсякденної життєдіяльності і яка передбачає ведення підсобного господарства, виробництво продукції, виконання робіт і надання послуг, передачу в оренду рухомого та нерухомого військового майна (за винятком озброєння, боєприпасів, бойової та спеціальної техніки) в межах і порядку, визначених цим Законом.
Пункт 2 ч.4,ч.5, 6 та 7 Порядку надання дозволу військовим частинам Збройних Сил на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 11.05.2000р. №778, передбачає, що дозвіл військовим частинам на передачу військового майна в оренду надається щодо нерухомого військового майна - Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління за погодженням відповідно з Фондом державного майна чи його регіональними відділеннями (представництвами).
Передача військового майна в оренду здійснюється виключно за результатами конкурсів, які проводяться Міноборони або уповноваженими ним органами військового управління чи беспосередньо військовими частинами. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна за погодженням з Міноборони.
Крім цього, відповідно до положень ч. 4, 5 ст. 17 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Прокурор зазначив, що в порушення вимог законодавства спірний договір не містить такої істотної умови як орендна плата за використання орендованого майна.
Крім того, оцінка спірного майна для визначення орендної плати не проводилась.
Таким чином, прокурор дійшов висновку, що у зв'язку з порушенням при укладенні спірного Договору вимог Закону України "Про оренду державного та комунального майна", ст. 638 Цивільного кодексу України, вказаний Договір підлягає визнанню недійсним на підставі ч.1, 2, 5 ст. 203, ст. 215, 235 Цивільного кодексу України, адже, ч.5 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Прокурор також зазначив, що відповідно до ст. 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Згідно ст. 785 Цивільного кодексу України у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Таким чином, прокурор дійшов висновку про те, що ФОП Димитров О.С. зобов'язаний звільнити приміщення закритої території за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, прим. №2,3,4,10,11,12,13 буд. Літ.З, площею 280.8 кв.м. та рампи, що примикає до будівлі літери З за адресою: АДРЕСА_2 , площею 59 кв.м.
При цьому, прокурор зазначив, що протоколом огляду від 23.01.2024, проведеним в рамках зазначеного кримінального провадження встановлено, що ФОП Димитров О.С. продовжує користуватися частиною території складського комплексу Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідальна особа від Філії «Південна» Концерну «Військторгсервіс» - Збрицька Л. І., яка була присутня при огляді, зазначила, що ключі від вхідних дверей будівель та споруд, які за договором зберігання зайняті ФОП Димитров О.С. - знаходяться у нього особисто та безпосередньо замовник ФОП Димитров О.С. і є відповідальною особою за збереження власного майна.
Також, прокурор зауважив, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ч.1 ст.3 Цивільного кодексу України). Тобто, дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Прокурор вважає, що відповідачі порушили основоположні засади цивільного законодавства, якими є справедливість, добросовісність та розумність.
Обґрунтовуючи наявність підстав для представництва та необхідність захисту інтересів держави, Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони Південного регіону зазначила, що відповідно до ст. 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
За приписами ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Підстави для звернення до суду прокурора визначені у ч. 3 ст. 23 Закону України “Про прокуратуру», відповідно до норм якої прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Так, прокурор зазначив, що у листопаді 2023 року Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону проводилось вивчення з питань додержання вимог діючого законодавства України під час укладення та виконання договорів військовими частинами, підприємствами, установами, організаціями, які належать до сфери управління Міністерства оборони України (запит вих. №5-4-6735вих-23 від 02.11.2023).
Окрім того, спеціалізованою прокуратурою здійснюється нагляд у формі процесуального керівництва під час досудового розслідування Слідчим управлінням ГУНП в Одеській області кримінального провадження №42023164110000059 від 21.07.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 Кримінального кодексу України, за фактом можливого зловживання службовим становищем посадовими особами Філії “Південна» Концерну “Військторгсервіс».
20.11.2023 на адресу спеціалізованої прокуратури надійшла відповідь Управління корпоративної політики Міністерства оборони України, з якої вбачається, що Концерн “Військторгсервіс» листом від 13.11.2023 №03/1620 повідомив, що договори, укладені Філією “Південна» Концерну “Військторгсервіс», не порушують встановленого законодавством порядку використання державного майна, яке закріплено на праві повного господарського відання за Концерну “Військторгсервіс», а у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, управління просить вжити заходів, спрямованих на захист інтересів Міністерства оборони України.
Прокурор зазначив, що відповідно до п. 1 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26.11.2014р. №671, Міністерство оборони України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну політику з питань національної безпеки у воєнній сфері, сферах оборони і військового будівництва у мирний час та особливий період. Як центральний орган виконавчої влади Міністерство оборони України є органом, уповноваженим державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.
Окрім того, відповідно до п. 5 цього Положення на Міністерство оборони України покладено обов'язок організовувати планово-фінансову роботу в апараті Міноборони, на підприємствах, в установах і організаціях, які належать до сфери його управління, здійснювати контроль за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечувати організацію та вдосконалення бухгалтерського обліку.
Прокурор вважає, що укладений між відповідачами договір спричиняє шкоду економічним інтересам держави та порушує права держави в особі Міністерства оборони України.
Крім того, прокурор звернув увагу, що відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно №359328505 від 20.12.2023 у державній власності в особі Міністерства оборони України знаходяться будівлі та споруди складського комплексу, загальною площею 8369,5 кв. м., розташовані за адресою: м. Одеса, провулок Житомирський 4, будинок 21-А.
Таким чином, прокурор вважає, що саме Міністерство оборони України, як орган, що уповноважений державою на здійснення контролю за використанням фінансових і матеріальних ресурсів, забезпечення ефективного і цільового використання бюджетних коштів, як вигодонабувач, є органом державної влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження у спірних правовідносинах.
Також, прокурор зазначив, що відповідно до п.п.1.5, 1.13 Положення “Про філію “Південна» Концерну “Військторгсервіс» Філія є відокремленим структурним підрозділом Концерну “Військторгсервіс», створеним відповідно до наказу Генерального директора Концерну “Військторгсервіс». У відносинах з державними органами, суб'єктами господарської діяльності та іншими контрагентами Філія виступає від імені Концерну “Військторгсервіс», як представник його інтересів перед третіми особами, та діє в межах повноважень, наданих чинним законодавством України, цим Положенням та за змістом довіреності, виданої на ім'я начальника Філії.
Відповідно до п.1.1, 5.1. Статуту Концерну “Військторгсервіс», затвердженого наказом Міністерства оборони України 15.11.2018р. №574, Концерн “Військторгсервіс» є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України. Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і Статуту Концерну, який затверджується Уповноваженим органом управління. Концерн має право в установленому порядку від свого імені укладати договори (угоди), вчиняти інші правочини, набувати майнових та немайнових прав, виконувати зобов'язання, бути позивачем та відповідачем у суді відповідно до законодавства.
Проте, як зазначив прокурор, Міністерство оборони України, усвідомлюючи порушення інтересів держави, не здійснювало їх захист та з вимогою про визнання недійсним Договору та зобов'язання вчинити дії до суду не зверталося. Про порушення інтересів держави Міністерству оборони України було відомо ще з листопада 2023 року, проте, заходи щодо захисту інтересів держави не вжито, що свідчить про усвідомлену пасивну поведінку уповноваженого суб'єкта владних повноважень.
3.2. Доводи Міністерства оборони України.
Міністерство оборони України підтримує позовні вимоги в повному обсязі та зазначає, що відповідно до п.1.1. Статуту Концерну “Військторгсервіс», затвердженого Міністром оборони України 29.12.2012р., Концерн є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності та утвореним відповідно до актів законодавства України. Функції з управління Концерном та контроль за його діяльністю здійснює Міністерство оборони України.
Згідно п.2.2., п.6.1 Статуту Концерн має відокремлене майно, яке є державною власністю та закріплене за ним на праві господарського відання. При цьому, відповідно до п.2.11 Статуту Концерн має право здійснювати право господарського відання майном Концерну з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених законодавством.
Нерухоме майно, що є об'єктом спірного договору, розташоване за адресою: Одеська область, місто Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А є об'єктом державної власності Міністерства оборони України, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно та перебуває на балансі Концерну "Військторгсервіс".
Між філією "Південна" Концерну "Військторгсервіс" в особі начальника філії та ФОП Димитров О.С. 02.02.2023 було акцептовано - укладено договір №ВКС-1212 «Про надання послуг» відповідно до якого виконавець надає замовнику послуги з розміщення майна на закритій території у об'єкті нерухомого державного майна загальною площею 280,8 кв.м. та на відкритій території площею - 59 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_2 .
Міноборони погоджується з доводами прокурора викладеними у позовній заяві, що сторонами укладений удаваний правочин у вигляді договору про надання послуг зберігання майна Замовника, в якому фактично вбачаються ознаки договору найму (прихованої оренди) державного нерухомого майна, тобто Виконавцем за договором передано за плату Замовнику конкретні площі на закритій території у об'єкті нерухомого державного майна загальною площею 280,8 кв.м. та на відкритій території площею - 59 кв.м., що розташовані за адресою АДРЕСА_2 .
Таким чином, концерном "Військторгсервіс" в особі філії "Південна" та ФОП Димитров О.С. були порушені загальні вимоги, додержання яких є обов'язковою умовою чинності правочину, закріпленою ст.203 ЦК України, а саме на порушення вимог ч.1 с.203 ЦК України укладений договір суперечить актам цивільного законодавства України, зокрема ст.2,4,8 ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" та ст. 936,937,957,961 ЦК України, ст.294 ГК України.
Позивач також зауважив, що недотримання відповідачами вказаних норм законодавства, зокрема, щодо укладення договору оренди об'єкту державної власності в порядку, передбаченому Законом України “Про оренду державного та комунального майна», має наслідком спричинення державі збитків у вигляді неотримання орендної плати у розмірі, встановленому Методикою розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна.
Крім того, позивач зазначив, що згідно з інформацією, наявною на офіційному сайті Фонду державного майна України, будівля, що розташована за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21-А, перебуває у переліку першого типу нерухомого державного майна, щодо якого прийнято рішення про передачу в оренду на аукціоні (url: https://www.spfu.gov.ua/ua/content/spf-rent-pereliki-majna-schodo-yakogo-prijnyato-rishennya-pro-peredachu-v-orendu-perelik-pershogo-tipu.html).
Також, позивач вважає необґрунтованими доводи відповідача щодо неефективного способу захисту порушеного права обраного прокурором та зазначає, що зміст позовної вимоги прокурора про визнання договору недійсним та зобов'язання ФОП Димитрова О.С. звільнити закриту територію загальною площею - 280,8 кв.м. та відкриту територію площею - 59 кв.м. за адресою: місто Одеса, м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А свідчить про можливість поновити у визначений законом спосіб порушені права позивача (МО України) як власника нерухомого майна, яке фактично використовується відповідачем-1 на підставі недійсного правочину, тобто, без належної правової підстави.
Таким чином, у разі визнанням судом недійсним договору про надання послуг від 02.02.2023, ФОП Димитров О.С. зобов'язаний звільнити закриту територію загальною площею - 280,8 кв.м. та відкриту територію площею - 59 кв.м., за адресою: АДРЕСА_2 .
3.3. Доводи Концерну "Військторгсервіс" в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс".
Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на те, що Наказом Генерального директора Концерну “Військторгсервіс» від 10.08.2022 за № 35 - АГ, було затверджено типовий Публічний договір про надання послуг, предметом якого, відповідно до п. 3.1. Договору, є надання Замовнику послуги з метою сприяння останньому в тимчасовому розміщенні товарно - матеріальних цінностей та/ або іншого майна Замовника або майна третіх осіб, визначеного на розсуд Замовника, а саме: тимчасове розміщення та складування на відкритому майданчику та у приміщеннях Виконавця майна Замовника під час здійснення їх приймання від постачальників, а також з метою їх сортування, комплектування партій товарів та їх подальшого відправлення автомобільним транспортом, та іншої законної господарської діяльності; можливість використання адреси, зазначеної у п. 3.2. даного Договору, для зазначення в якості поштової адреси Замовника та допуск на територію Виконавця постачальників та перевізників, що здійснюють доставки Замовнику, а також покупців та перевізників, що приймають майно від Замовника; доступ працівників Замовника до джерела електричної енергії з напругою 230 В +/- 6% і частотою току 50 гц з виходом, обладнаним євро-розеткою в робочий час Виконавця (з 8:30 до 17:30, обідня перерва з 13:00 до 13:45; вихідні дні - субота та неділя, святкові та неробочі дні згідно з чинним законодавством), або в будь-який інший час за попередньою домовленістю Сторін з метою тимчасового підключення комп'ютерної та іншої офісної техніки Замовника; доступ працівників Замовника в робочий час Замовника або в будь-який інший час за попередньою домовленістю Сторін до сантехнічного вузла Виконавця.
Також, затверджено заяву про акцепт публічного Договору про надання послуг, як невід'ємну частину Публічного договору про надання послуг.
Відповідно до п. 4.1 Публічного договору про надання послуг Виконавець має право: (пп.4.1.3.) самостійно визначати та змінювати на своїй території місце для опрацювання вантажів Замовником; (пп.4.1.4.) перевіряти фактичний місячний обсяг майна, опрацьованого Замовником на території Виконавця під час завезення таких вантажів на територію Виконавця; (пп.4.1.5.) не приймати на розміщення радіоактивних, отруйних, вибухонебезпечних предметів (речовин), рідини і гази, що знаходяться під тиском, а також речі, які відповідно до діючого законодавства України є такими, що не підлягають (обмежені) в цивільному обігу; (пп.4.1.10.) відмовитись від прийняття для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна у випадках: відсутності вільних місць у складських приміщеннях або на території Виконавця; не відповідності технічних властивостей приміщення складу або території Виконавця особливим умовам розміщення майна; якщо майно, заборонено до передачі для розміщення на території Виконавця; якщо Замовник має непогашену заборгованість перед Виконавцем за раніше надані послуги.
Згідно з п. 4.2. Публічного договору про надання послуг Виконавець зобов'язується: (пп.4.2.1.) надати Замовнику приміщення та/або територію для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна Замовника у відповідності до розділу 3 цього Договору; (пп. 4.2.2.) надати доступ працівникам Замовника на територію Виконавця, де опрацьовуються вантажі Замовника впродовж усього строку дії даного Договору; (пп. 4.2.4.) надати можливість Замовнику забрати його майно та документацію з території Виконавця після закінчення/дострокового припинення Договору за умови відсутності заборгованості.
Відповідно до п. 4.4. Публічного договору про надання послуг Замовник має право: (пп.4.4.2.) опрацьовувати (приймати, складувати, зберігати, комплектувати, сортувати, відвантажувати тощо) вантажі на території Виконавця.
Відповідач, із посиланням на постанову Верховного Суду від 07.07.2022 у cправі №910/1801/21, аналізуючи стилістичне та логічне направлення змісту Публічного договору (розміщення на території саме вантажу; завантажування/розвантажування майна з метою подальшого зберігання; встановлення годин для доступу до приміщення; обмеження щодо приймання для зберігання деяких конфігурацій товару і товару деякими характеристиками; отримання (повернення) майна, інше), вважає, що правовою природою Договору, укладеного між відповідачами у справі, є саме зберігання матеріальних цінностей на оплатній основі на території Філії, а не, як стверджує прокурор, оренда нежитлового приміщення.
Відповідач також вважає, що задоволення позовних вимог Одеської спеціалізованої прокуратури спричинить незворотні наслідки як виникнення невизначеності у договірних відносинах з контрагентом - зберігачем, оскільки, є ризик подальшого використання відповідачем-1 приміщення для зберігання, ігноруючи виконання рішення суду в частині звільнення території.
Також, відповідач зауважив, що прокурор у своєму позові не визначив, на користь якого суб'єкта (сторони по справі) має бути повернуто нежитлове приміщення за результатами звільнення приміщення, не врахувавши необхідність застосування наведеного нижче правового критерію як - “ефективний спосіб захисту».
При цьому, відповідач звернув увагу суду на судову практику наведену, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20 щодо застосування конкретного способу цивільного права, який має бути ефективним.
Щодо удаваності спірного договору та порівняння прокурором договорів оренди та надання послуг зберігання відповідач зауважив, що сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства (ч. 1, ст. 6 Цивільного кодексу України ).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України).
Крім того, відповідач навів власний аналіз положень законодавства, що регулює договори зберігання та договори найму, та дійшов висновку про те, що прокурор на власну користь трактує норми чинного законодавства, відмежовує послуги зберігання від оренди, що також є послугою, наводить висновки, що у спірному Договорі присутнє платне користування нерухомим майном у вигляді оренди, що плата проводилась саме за послуги оренди та здійснювалось використання нерухомого майна за цільовим призначенням, при цьому не надає жодних доказів, які підтверджують умисне оформлення одного правочину замість іншого.
При цьому, відповідач зазначив, що предметом Публічного договору про надання послуг є (п. 3.1.) надання послуг розміщення майна, а акцептованою заявою до Договору було, зокрема, зазначено адресу розміщення (розділ “назва послуги»).
Відповідно до інформації, наявної в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, Філія “Південна» Концерну “Військторсервіс», як відокремлений підрозділ, здійснює вид діяльності - “ 52.10 Складське господарство».
Згідно Пояснень до пропозицій класифікації видів економічної діяльності (КВЕД - 2010), розміщених на веб - сайті Державної служби статистики України за посиланням: https://www.ukrstat.gov.ua/, клас 52.10. включає діяльність із зберігання та складування всіх видів товарів.
Відповідно до п. 4.1.1. Публічного договору про надання послуг Виконавець має право вимагати своєчасної та в повному обсязі оплати за надані послуги сприяння господарській діяльності.
Як зазначив відповідач, керуючись змістом ст. 14.1.185 Податкового кодексу України, постачання послуг - будь-яка операція, що не є постачанням товарів, чи інша операція з передачі права на об'єкти права інтелектуальної власності та інші нематеріальні активи чи надання інших майнових прав стосовно таких об'єктів права інтелектуальної власності, а також надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.
Також, відповідач вважає, що прокурором не враховано, що як послуги зберігання, так і послуги оренди можуть бути наданні на платній основі, кожен з наведених правочинів може бути укладено з метою здійснення підприємницької діяльності та з метою досягнення економічних результатів, що сторони самостійно визначають форму договірних відносин за власним волевиявленням.
Крім того, відповідач вважає, що не є доречним посилання прокурора на необхідність застосування Закону України “Про Збройні Сили України», Закону України “Про правовий режим майна у Збройних Силах України» та Постанови № 778, оскільки військове майно, яке відноситься до відання Збройних Сил України, не відноситься до майна, яке може використовувати у своїй діяльності Концерн “Військторсервіс» як господарське об'єднання Міністерства оборони України. Таким чином, майно має різний правовий режим і суб'єктів, які приймають відносно нього оперативно-господарські рішення.
Також, відповідач звернув увагу суду на те, що з позиції прокурора оспорюваний правочин спричиняє шкоду економічним інтересам держави та порушує права держави в особі Міністерства оборони України, але, при цьому, прокурор не зазначає, яка саме фінансова шкода (розмір недоотриманих грошових коштів) була спричинена Міністерству оборони України шляхом укладення договору надання послуг зберігання Філією, враховуючи, що спірний договір є відплатним та в матеріалах справи містяться підтвердження перерахування грошових коштів, тобто добросовісне виконання зобов'язань з боку сторін договору.
Крім того, відповідач зазначив, що листом Управління корпоративної політики Міністерства оборони України від 17.11.2023 (вих.220/73/3367) не було інформативно повідомлено прокурора, що Міністерство оборони України не може захистити свої права самостійно, а також, що наявні порушення прав Міністерства, які потребують захисту, зокрема шляхом спричинення фінансової шкоди останньому.
3.4. Доводи Регіонального відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях.
Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях підтримує заявлені позовні вимоги у повному обсязі та зазначає про те, що спірний договір є удаваним правочином, який вчинений з метою приховати правочин, який насправді було вчинено (договір оренди), який в свою чергу укладено поза встановленою законом процедурою, без відповідних погоджень та дозволів.
Так, третя особа, із посиланням на частину першу статті 235, статтю 204, частину першу статті 215, частину першу статті 759 Цивільного кодексу України, частину сьому статті 179 Господарського кодексу України, пункт 10 частини першої статті 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», зазначає, що оспорюваний договір про надання послуг є удаваним та містить істотні ознаки, притаманні договору оренди державного майна. Зокрема, отримання права користуватись державним нерухомим майном, власником якого від імені держави виступає Міністерство оборони України; за плату; на певний строк.
Третя особа, із посиланням на статтю 19 Конституції України, статті 1, 5, 6 Закону України “Про Фонд державного майна України» від 09.12.2011 № 4107-VI, статтю 287 Господарського кодексу України, частину другу статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, Положення про Регіональне відділення Фонду державного майна України по Одеській та Миколаївській областях, затвердженого Наказом Фонду державного майна України від 18.04.2023 № 710, наголошує, що саме РВ ФДМУ має виступати орендодавцем у спірних правовідносинах.
При цьому, РВ ФДМУ звертає увагу на те, що нормами статті 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» встановлено етапність передачі майна в оренду.
Тобто, для того, щоб отримати право користуватись приміщеннями, відповідач-1 мав звернутись до РВ ФДМУ із заявою про включення даного нерухомого майна до переліку першого типу. При цьому, отримання такого майна в оренду можливе лише конкурентним шляхом - ставши переможцем аукціону після проведення всієї процедури щодо електронного аукціону на право оренди.
Однак, уникаючи вказаної процедури, відповідачі, замість договору оренди, уклали договір про надання послуг, при цьому, відповідач-1 в обхід цієї процедури отримав право користуватись майном не конкурентним способом, а шляхом укладанням іншого правочину - оспорюваного договору про надання послуг.
Таким чином, РВ ФДМУ зазначає, що в результаті таких дій відповідачів та укладення спірного договору завдано шкоду економічним інтересам держави, оскільки державний бюджет не отримав 70 % орендної плати за користування майном.
Окрім того, на думку третьої особи, оспорюваний договір порушує права держави в особі Міністерства оборони України як уповноваженого органу, який виступає власником майна від імені держави.
4. Фактичні обставини, встановлені судом.
4.1 Щодо укладення договору.
10.08.2022 наказом Генерального директора Концерн “Військторгсервіс» № 35-АГ затверджено Публічний договір про надання послуг (т. 1 а.с.22-29).
Відповідно до преамбули Публічного договору Концерн "Військторгсервіс" (Виконавець), з однієї сторони, пропонує необмеженому колу осіб, з іншої сторони (Замовник) отримати послуги сприяння господарської діяльності відповідно до положень даного публічного Договору надання послуг сприяння господарської діяльності. Даний договір є публічним, відповідно до статей 633, 634, 641, 642, 901 Цивільного кодексу України. Виконавець бере на себе зобов'язання надавати послуги, визначені цим договором, кожному, хто уклав даний договір, а його умови є однаковими для всіх Замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги, для чого Виконавець публікує цей договір.
Пунктами 2.2, 2.4 Публічного договору визначено, що всі умови договору, викладені в цій Публічній оферті, є обов'язковими для сторін. Договір укладається шляхом надання згоди Замовником на приєднання до запропонованого договору в цілому.
Згідно із пунктом 3.1 Публічного договору, в порядку та на умовах, визначених договором, Виконавець зобов'язується надати Замовнику послуги з метою сприяння останньому в тимчасовому розміщенні товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна Замовника або майна третіх осіб, визначеного на розсуд Замовника (далі - майно), а саме:
- тимчасове розміщення та складування на відкритому майданчику та у приміщеннях Виконавця майна Замовника під час здійснення їх приймання від постачальників, а також з метою їх сортування, комплектування партій товарів та їх подальшого відправлення автомобільним транспортом, та іншої законної господарської діяльності;
- можливість використання адреси, зазначеної у п. 3.2. даного Договору, для зазначення в якості поштової адреси Замовника та допуск на територію Виконавця постачальників та перевізників, що здійснюють доставки Замовнику, а також покупців та перевізників, що приймають майно від Замовника;
- доступ працівників Замовника до джерела електричної енергії з напругою 230 В +/- 6% і частотою току 50 Гц з виходом, обладнаним євро-розеткою в робочий час Виконавця (з 8:30 до 17:30, обідня перерва з 13:00 до 13:45; вихідні дні - субота та неділя, святкові та неробочі дні згідно з чинним законодавством), або в будь-який інший час за попередньою домовленістю Сторін з метою тимчасового підключення комп'ютерної та іншої офісної техніки Замовника;
- доступ працівників Замовника в робочий час Замовника або в будь-який інший час за попередньою домовленістю Сторін до сантехнічного вузла Виконавця.
У підпункті 4.2.1 пункту 4.2 Публічного договору встановлено обов'язок Виконавця надати Замовнику приміщення та/або територію для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/або іншого майна Замовника у відповідності до розділу 3 цього договору.
Відповідно до підпункту 4.2.2 пункту 4.2 Публічного договору, Виконавець зобов'язується надати доступ працівникам Замовника на територію Виконавця, де опрацьовуються вантажі Замовника впродовж усього строку дії даного договору.
Підпунктом 4.2.3 пункту 4.2 Публічного договору встановлено обов'язок Виконавця щомісяця складати та надавати Замовнику Акти приймання-передачі наданих послуг, а також виставляти рахунки на оплату послуг та інших платежів за даними договором.
Згідно із підпунктами 4.4.1, 4.4.2 пункту 4.4 Публічного договору, Замовник має право: розміщати та підключати до електромережі Виконавця свою комп'ютерну техніку під час дії договору; опрацьовувати (приймати, складувати, зберігати, комплектувати, сортувати, відвантажувати тощо) вантажі на території Виконавця.
У пункті 4.5 Публічного договору визначені обов'язки Замовника, зокрема:
- проводити навантажувально-розвантажувальні роботи за власний рахунок та власними силами (підпункт 4.5.3);
- опрацьовувати вантажі виключно на відкритих площадках та складських приміщеннях, які визначені Виконавцем для такого Замовника (підпункт 4.5.4);
- забезпечити присутність свого повноважного представника на території Виконавця, в робочий час Виконавця, а також під час здійснення навантажувально-розвантажувальних робіт (підпункт 4.5.5);
- самостійно вести складську документацію щодо вантажів, які опрацьовуються Замовником на території Виконавця (підпункт 4.5.6).
Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 Публічного договору, надання замовлених Замовником послуг здійснюється за попередньою оплатою. Замовник, водночас з оформленням (підписанням) акцепту, сплачує 100 % вартості послуг за наступний місяць надання послуг шляхом перерахування на поточний рахунок Виконавця грошових коштів у національній валюті України.
Пунктом 5.4 Публічного договору визначено, що у подальшому Замовник здійснює оплату послуг в період з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць надання послуг, та компенсує Виконавцю комунальні послуги за попередній місяць, на підставі виставлених засобами електронної пошти рахунків Виконавця.
У кожному звітному місяці сторони підписують Акт приймання-передачі наданих послуг станом на останній робочий день звітного періоду (пункт 5.7 Публічного договору).
02.02.2023 ФОП Димитров О.С. (Замовник) і Концерн “Військторгсервіс» в особі філії “Південна» (Виконавець) складено та підписано Заяву про акцепт публічного Договору про надання послуг №ВКС-1212 (т. 1 а.с.30).
Згідно із Заявою про акцепт, ФОП Димитров О.С. (Замовник) підтверджує повне та беззастережне акцептування (погодження) Публічної пропозиції та укладення договору між ним та Концерну “Військторгсервіс» в особі філії “Південна» Концерну “Військторгсервіс» (Виконавець) на умовах, викладених в Публічній пропозиції відповідно до публічного Договору про надання послуг, що розміщений на веб-сторінці Виконавця https://vts.org.ua/. Договір діє з 01.02.2023 до 31.12.2023.
У пункті 1.1 Заяви про акцепт зазначено, що Замовник приймає пропозицію Виконавця щодо здійснення попередньої оплати послуг сприяння господарської діяльності, у день укладення договору на підставі наданого Виконавцем рахунку. У подальшому сплата послуг здійснюється з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць надання послуг на підставі рахунків Виконавця.
Підписанням цієї заяви Замовник підтверджує, що ознайомлений та згоден з умовами публічного Договору про надання послуг, вважає його умови прийнятними та обов'язковими для себе та зобов'язується їх виконувати (пункт 1.5 Заяви про акцепт).
У пункті 1.6 Заяви про акцепт вказано, що товарно-матеріальні цінності та/або інше майно, щодо якого надаються послуги, не є майном, що не може бути розміщене на території Виконавця, та не є таким, що обмежене в цивільному обігу.
Заява про акцепт містить Протокол узгодження ціни, відповідно до якого: назва послуг - Розміщення майна та надання послуг на закритій території за адресою: за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, прим. №2,3,4,10,11,12,13 буд. Літ.З, площею 280.8 кв.м. та рампи, що примикає до будівлі літери З за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, площею 59 кв.м.; Вартість послуг за 1 кв.м. в місяць з ПДВ - 60 грн та 25 грн відповідно; кількість - 280,8 кв.м. та 59 кв.м.; всього в місяць з ПДВ загалом 18 323 грн.
У заяві про акцепт зазначено, що вона та Протокол узгодження ціни є невід'ємною частиною публічного Договору про надання послуг, та визначають основні умови надання послуг.
4.2 Щодо виконання договору.
У матеріалах справи наявний складений та підписаний сторонами акт надання послуг №2577 від 31.08.2023 на суму 18 323 грн, найменування послуги - розміщення та зберігання на закритій території за серпень 2023 р. (т.1 а.с.33).
Також, у матеріалах справи наявний Акт звіряння взаємних розрахунків за 9 місяців 2023 р. між Концерном “Військторгсервіс» в особі філії “Південна» Концерну “Військторгсервіс» і ФОП Димитровим О.С., складений відповідачем-2, в якому відображені обороти за вказаний період, зокрема, реалізація по дебету в сумах, які відповідають вищенаведеним актам надання послуг (т. 1 а.с.31-32).
Правовий режим майна відповідно до статутних документів Концерну “Військторгсервіс».
Концерн “Військторгсервіс» здійснює свою діяльність на підставі Статуту, затвердженого наказом Міністра оборони від 25.06.2005 № 358, у редакції наказу від 15.11.2018 № 574 (т. 1 а.с.53-82).
Відповідно до пункту 1.1 Статуту Концерн “Військторгсервіс» є державним господарським об'єднанням, заснованим на державній власності у формі концерну. Концерн належить до сфери управління Міністерства оборони України (Уповноважений орган управління). Концерн здійснює свою діяльність на основі та відповідно до законодавства України і статуту Концерну, який затверджується Уповноваженим органом управління.
Майно Концерну складається з виробничих і невиробничих фондів та інших цінностей, вартість яких відображається у самостійному балансі (пункт 4.1 Статуту).
Згідно із пунктом 4.2 Статуту, майно Концерну є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського відання. Реалізуючи право господарського відання, Концерн володіє, користується та розпоряджується майном відповідно до мети своєї господарської діяльності на свій розсуд і в порядку, що не суперечить чинному законодавству України.
Філія “Південна» Концерну “Військторгсервіс» здійснює свою діяльність на підставі Положення, затвердженого наказом Генерального директора Концерну від 20.10.2020 № 156 (т. 1 а.с.34-52).
Згідно із пунктом 1.5 Положення, Філія є відокремленим структурним підрозділом Концерну “Військторгсервіс», код ЄДРПОУ 33689922, створеним відповідно до наказу Генерального директора Концерну.
Філія створена з метою досягнення цілей та виконання завдань, покладених на Засновника Органом управління майном, виконання завдань Філії в одній системі управління Засновника, отримання прибутку від господарської діяльності, задоволення матеріальних та соціально-побутових потреб її працівників, Засновника, надання послуг військовослужбовцям та населенню, фізичним та юридичним особам, незалежно від форми власності і підпорядкування (пункт 2.1 Положення).
Відповідно до пункту 3.4 Положення, майно Філії є державною власністю та складовою частиною майна Засновника. Філія володіє, утримує, використовує та управляє майном в межах повноважень, наданих цим Положенням, довіреностями та окремими дорученнями Засновника.
4.3.Щодо права власності на майно, що є предметом оспорюваного договору.
07.09.2018 державним реєстратором ДП “Центр обслуговування громадян» Бардаковим Є.В. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №27908617 про право власності Держави Україна в особі Міністерства оборони України на частку у розмірі 1/1 на нежитловий об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1643474751101) будівлі та споруди складського комплексу загальною площею 8 369,5 кв.м., розташований за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Житомирський 4, будинок 21-А.
Ця обставина підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 20.12.2023 №359328505.
Документи, подані до державної реєстрації: Витяг з єдиного реєстру об'єктів державної власності щодо державного майна від 23.08.2018 № 10-15-17192, виданий Фондом державного майна України.
Підстава для внесення запису: Рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) індексний номер 42993063 від 13.09.2018 державного реєстратора ДП “Центр обслуговування громадян» Бардаков Є.В. (т. 1 а.с.125-128).
Окрім того, обставина належності вказаного майна до державної власності не заперечується учасниками справи.
5. Позиція суду.
5.1. Щодо наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави.
Згідно із частиною третьою статті 53 Господарського процесуального кодексу України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.
Відповідно до частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.
Згідно із частиною четвертою статті 23 Закону України “Про прокуратуру» від 14.10.2014 № 1697-VII, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом (пункт 3 частини першої статті 131-1 Конституції України). Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (пункт третій частини другої статті 129 Конституції України).
Після ратифікації Верховною Радою України 17.07.1997 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.
Частиною першою статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 № 3477-IV, встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Принцип “рівності сторін» є складовою більш широкого розуміння поняття справедливого судового розгляду. Умова “рівності сторін» у розумінні “справедливого балансу» між сторонами фактично застосовується як у цивільних, так і у кримінальних провадженнях (рішення у справі “Фелдбрюгге проти Нідерландів» від 29.05.1986, заява №8562/79, § 44).
Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" від 31.03.2005, заява № 61517/00, § 27).
Європейський суд з прав людини звертав увагу на категорії справ, де підтримка прокурора не порушує справедливого балансу. Зокрема, у справі “Менчинська проти Росії» (рішення від 15.01.2009, заява № 42454/02, § 35) зазначив, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави.
Водночас, Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо, суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.
У рекомендаціях Парламентської Асамблеї Ради Європи від 27.05.2003 №1604 (2003) "Про роль прокуратури в демократичному суспільстві, заснованому на верховенстві закону" щодо функцій органів прокуратури, які не відносяться до сфери кримінального права, передбачено важливість забезпечити, щоб повноваження і функції прокурорів обмежувалися сферою переслідування осіб, винних у скоєнні кримінальних правопорушень, і вирішення загальних завдань щодо захисту інтересів держави через систему відправлення кримінального правосуддя, а для виконання будь-яких інших функцій були засновані окремі, належним чином розміщені та ефективні органи.
У Висновку Консультативної ради європейських прокурорів "Роль прокуратури поза межами сфери кримінального права" від 21.10.2008 № 3 зазначено, що цілі діяльності прокурорів у некримінальній сфері незалежно від їхніх реальних або процесуальних відмінностей дуже співзвучні, це у тому числі і захист майна та інтересів держави, захист державного інтересу (або громадського порядку); водночас констатовано й випадки неналежної діяльності прокурорів за межами сфери кримінального судочинства, до яких належать, зокрема, втручання у судові провадження без обґрунтованого інтересу (інтересу держави, громадського інтересу або необхідності захищати права) з порушенням принципу рівності сторін позову, необмежене право починати провадження.
З цього міжнародного документа вбачається, що у демократичній державі прокурори можуть мати, а можуть і не мати повноважень за межами сфери кримінального права, однак якщо ці повноваження у них наявні, слід забезпечити їх реалізацію відповідно до таких принципів, за якими, зокрема, дії прокурорів за межами сфери кримінального права мають також характеризуватися чесністю та неупередженістю; ці повноваження реалізовуються "від імені суспільства та у державних інтересах" з метою забезпечення застосування права із дотриманням основних прав та свобод у межах компетенції, наданої прокурорам законом, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та прецедентним правом Європейського суду з прав людини; такі повноваження прокурорів мають якомога точніше регулюватися законом.
Отже наведені міжнародні стандарти визначають, що основна роль прокурорів стосується сфери кримінального права, а відтак їх діяльність у приватних юридичних сферах, у тому числі шляхом вступу до таких видів проваджень, як, наприклад, цивільне, господарське навіть в інтересах держави, має бути завжди субсидіарною та не допускати свавільного втручання цих суб'єктів у права і свободи осіб.
Пункт третій частини першої статті 131-1 Конституції України передбачає можливість представництва прокурором інтересів держави у виключних випадках. Тому необхідно з'ясувати, що мається на увазі під "виключним випадком" і чи є таким випадком ситуація у конкретній справі.
Насамперед, випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави". "Інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Аналіз частини третьої статті 23 Закону України “Про прокуратуру» дає підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох “виключних» випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.
У першому випадку прокурор набуває право на представництво, якщо відповідний суб'єкт владних повноважень не здійснює захисту або здійснює неналежно.
“Не здійснення захисту» виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
“Здійснення захисту неналежним чином» виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
“Неналежність» захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
При цьому, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень, а не прокурор. Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Суд відповідно до частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постанові від 06.07.2021 у справі №911/2169/20, згідно із якими, прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.
Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.
Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону, прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.
Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об'єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.
Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону, і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов'язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з'ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.
Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.
Судом встановлено, що 02.11.2023 Одеська спеціалізована прокуратура у сфері оборони південного регіону направила лист №5-4-6735ВИХ-23 (т.1 а.с.130-150) на адресу Міністерства оборони України в якому із посиланням на частину першу, пункту 1 частини другої статті 11, частину першу статті 202, статті 203, 204, частину першу статі 215, частину першу статті 235, частину першу статті 626, частину першу статті 759, частину першу статті 901 Цивільного кодексу України, повідомила, що під час досудового розслідування кримінального провадження від 21.07.2023 №42023164110000059 встановлено, що Філією “Південна» Концерну “Військторгосервіс» укладено договори про надання послуг, зокрема, з ФОП Димитровим О.С., (заява про акцепт публічного Договору про надання послуг №BKC-1212 від 02.02.2023) про надання послуг розміщення майна за адресою: м. Одеса, пров. 4-ий Житомирський, 21а (загальна площа майна 258 кв.м.) строком до 31.12.2023.
Предметом договору фактично є користування державним нерухомим майном за певну плату (прихована оренда). Вказане може свідчити про окремі факти порушень під час користування та розпорядження державним майном, що є неприпустимим.
Також повідомлено, що з метою недопущення порушень інтересів держави у вказаній сфері, керуючись вимогами ст.23 Закону України "Про прокуратуру", Одеською спеціалізованою прокуратурою у сфері оборони Південного регіону буде подано до суду позовні заяви в інтересах Міністерства оборони України до Концерну "Військторгсервіс" в особі Філії "Південна" і фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців та юридичних осіб про визнання недійсними договорів про надання послуг.
У відповідь на вказаний лист Управління корпоративної політики Міністерства оборони України направило лист від 17.11.2023 №220/73/3367 (т.1 а.с.151-152) на адресу Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону, в якому повідомило, що управління звернулось до Концерну “Військторгсервіс» з пропозицією опрацювати лист Одеської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону та надати пояснення по суті порушених питань.
Концерн “Військторгсервіс» листом від 13.11.2023 № 03/1620 повідомив управління, що договори, укладені Філією “Південна» Концерну “Військторгсервіс», не порушують встановленого законодавством порядку використання державного майна, яке закріплене на праві повного господарського відання за Концерном “Військторгсервіс».
Також, у листі від 17.11.2023 № 220/73/3367 Управління корпоративної політики Міністерства оборони України просило Одеську спеціалізовану прокуратуру у сфері оборони Південного регіону, у разі виявлення ознак можливого вчинення протиправних дій посадовими особами, вжити заходів, спрямованих на захист інтересів Міністерства оборони України.
Отже, фактично Управління корпоративної політики Міністерства оборони України у листі від 17.11.2023 № 220/73/3367 не повідомило про свій намір самостійно звернутися до суду із відповідними позовними вимогами до відповідачів, не вказало на те, що йому потрібен певний час для вчинення цих заходів у конкретний або інший розумний строк. А навпаки, просило прокурора зробите це замість нього. Тобто Міністерство оборони України самоусунулось від захисту порушених інтересів держави.
Окрім того, станом на момент подання позовної заяви прокурором, 28.12.2023, тобто за спливом двох місяців після повідомлення про виявлені порушення, Міністерством не було подано відповідного позову до суду.
А відтак, прокурором належним чином обґрунтовано та доведено наявність підстав для представництва в суді відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України “Про прокуратуру».
Суд не приймає довід відповідача про те, що у даному випадку має місце пред'явлення позову до держави від самої держави. Адже, Концерн “Військторгсервіс» є лише юридичною особою, створеною як державне господарське об'єднання, інтереси та дії якого можуть не співпадати з інтересами держави.
Суд також не бере до уваги твердження Концерну “Військторгсервіс» про те, що сторони мали намір врегулювати спір самостійно в позасудовому порядку до подачі позову органом прокуратури, оскільки на момент подання позовної заяви спір в позасудовому порядку не врегульовано.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для залишення позову без розгляду та протокольною ухвалою від 08.05.2024 відмовив у задоволенні клопотання Концерну “Військторгсервіс» в особі філії “Південна» Концерну “Військторгсервіс» про залишення позову без розгляду.
5.2. Щодо правової природи оспорюваного правочину.
Суд не приймає доводи відповідача-2 стосовно того, що договір про надання послуг від від 2.02.2023 №ВКС-1212 є договором зберігання, з огляду на наступне.
За договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов'язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності (частина перша статті 936 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини другої статті 936 Цивільного кодексу України, договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігач), може бути встановлений обов'язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому.
Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб'єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування (частина третя статті 936 Цивільного кодексу України).
Частиною першою статті 937 Цивільного кодексу України встановлено, що договір зберігання укладається у письмовій формі у випадках, встановлених статтею 208 цього Кодексу. Договір зберігання, за яким зберігач зобов'язується прийняти річ на зберігання в майбутньому, має бути укладений у письмовій формі, незалежно від вартості речі, яка буде передана на зберігання. Письмова форма договору вважається дотриманою, якщо прийняття речі на зберігання посвідчене розпискою, квитанцією або іншим документом, підписаним зберігачем.
Статтею 938 Цивільного кодексу України визначено, що зберігач зобов'язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов'язаний зберігати річ до пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред'явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.
Зберігач зобов'язаний вживати усіх заходів, встановлених договором, законом, іншими актами цивільного законодавства, для забезпечення схоронності речі (частина перша статті 942 Цивільного кодексу України).
Згідно із частинами першою, другою статті 943 Цивільного кодексу України, зберігач зобов'язаний виконувати свої обов'язки за договором зберігання особисто. Зберігач має право передати річ на зберігання іншій особі у разі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду. Про передання речі на зберігання іншій особі зберігач зобов'язаний своєчасно повідомити поклажодавця.
Плата за зберігання та строки її внесення встановлюються договором зберігання. Якщо зберігання припинилося достроково через обставини, за які зберігач не відповідає, він має право на пропорційну частину плати (частина перша, друга статті 946 Цивільного кодексу України).
Частинами першою, другою статті 947 Цивільного кодексу України визначено, що витрати зберігача на зберігання речі можуть бути включені до плати за зберігання. Витрати, які сторони не могли передбачити при укладенні договору зберігання (надзвичайні витрати), відшкодовуються понад плату, яка належить зберігачеві.
Зберігач зобов'язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості (частина перша статті 949 Цивільного кодексу України).
За втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах. Професійний зберігач відповідає за втрату (нестачу) або пошкодження речі, якщо не доведе, що це сталося внаслідок непереборної сили, або через такі властивості речі, про які зберігач, приймаючи її на зберігання, не знав і не міг знати, або внаслідок умислу чи грубої необережності поклажодавця (частини перша, друга статті 950 Цивільного кодексу України).
Зберігач зобов'язаний на першу вимогу поклажодавця повернути річ, навіть якщо строк її зберігання не закінчився (частина перша статті 953 Цивільного кодексу України).
Статтею 955 Цивільного кодексу України визначено, що положення параграфа 1 цієї глави застосовуються до окремих видів зберігання, якщо інше не встановлено положеннями цього Кодексу про окремі види зберігання або законом.
Відповідно до частин першої, другої статті 294 Господарського кодексу України, товарним складом визнається організація, що здійснює зберігання товарів та надає пов'язані із зберіганням послуги на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування у разі якщо із закону, інших правових актів або виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) випливає, що він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якого товароволодільця.
Зберігання у товарному складі здійснюється за договором складського зберігання. До регулювання відносин, що випливають із зберігання товарів за договором складського зберігання, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України (частини третя, четверта статті 294 Господарського кодексу України).
Згідно із статтею 956 Цивільного кодексу України Товарним складом є організація, яка зберігає товар та надає послуги, пов'язані зі зберіганням, на засадах підприємницької діяльності. Товарний склад є складом загального користування, якщо відповідно до закону, інших нормативно-правових актів або дозволу (ліцензії) він зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи.
За договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажодавцем, і повернути цей товар у схоронності. Договір складського зберігання, укладений складом загального користування, є публічним договором. Договір складського зберігання укладається у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом (стаття 957 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частин першої, другої статті 959 Цивільного кодексу України Товарний склад зобов'язаний за свій рахунок оглянути товар при прийнятті його на зберігання для визначення його кількості та зовнішнього стану. Товарний склад зобов'язаний надавати поклажодавцеві можливість оглянути товар або його зразки протягом усього часу зберігання, а якщо предметом зберігання є речі, визначені родовими ознаками, - взяти проби та вжити заходів, необхідних для забезпечення його схоронності.
Частиною першою статті 961 Цивільного кодексу України передбачено, що товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.
Правовідносини, пов'язані з оформленням, видачею, погашенням простих і подвійних складських свідоцтв, порядком їх реєстрації врегульовані Законом України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва».
Статтею 2 Закону України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» визначено, що складські свідоцтва бувають двох видів - прості складські свідоцтва і подвійні складські свідоцтва. Складські свідоцтва видаються лише сертифікованими складами, які отримали сертифікат про відповідність надання послуг із зберігання.
Сертифікований склад згідно із цим Законом має право видавати складські свідоцтва виключно після одержання сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів і тільки на ті групи товарів, які зазначені в сертифікаті. Сертифікація та позбавлення товарного складу сертифіката про відповідність надання послуг із зберігання товарів здійснюються уповноваженим органом згідно із розробленим ним положенням (частини перша, друга статті 9 Закону України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»).
Сертифікований склад повинен затвердити регламент своєї роботи (регламент сертифікованого складу). Регламент сертифікованого складу повинен бути доступним для ознайомлення будь-яким особам і не може становити комерційну таємницю. Вимоги до змісту регламенту сертифікованого складу затверджує уповноважений орган з урахуванням вимог закону (частина третя статті 9 Закону України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва»).
Отже, з огляду на наведені вище норми договір зберігання має наступні ознаки:
1) здійснення передачі речі поклажодавцем зберігачу;
2) зберігання речі саме зберігачем особисто або ж передання її для цього іншій особі, якщо він вимушений це зробити в інтересах поклажодавця і не має можливості отримати його згоду;
3) наявність у зберігача обов'язку з повернення речі в схоронності за спливом строку зберігання або на першу вимогу поклажодавця;
4) внесення плати за зберігання за оплатним договором;
5) наявність відповідальності зберігача за втрату (нестачу) або пошкодження речі.
Окрім того, договір зберігання, що укладається з професійним зберігачем, який здійснює свою діяльність як товарний склад, має ще додаткові ознаки:
- обов'язок товарного складу оглянути товар (частина перша статті 959 Цивільного кодексу України);
- право поклажодавця оглядати товар або його зразки, брати проби протягом усього часу зберігання;
- законодавчо встановлений обов'язок для товарного складу видавати складські документи (частина перша статті 961 Цивільного кодексу України).
Оспорюваний Договір про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212, укладений шляхом акцепту Публічного договору, не містить умов щодо передачі Замовником майна (речі) на зберігання Виконавцю, тобто у фактичне його володіння. При цьому, відповідно до підпункту 4.5.6 пункту 4.5 Публічного договору Замовник зобов'язаний самостійно вести складську документацію щодо вантажів, які опрацьовуються Замовником на території Виконавця.
Зазначене виключає можливість виникнення у Виконавця обов'язків зі зберігання майна у схоронності та повернення його за спливом строку зберігання або ж на першу вимогу Замовника.
Також Договір про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212 не містить умов щодо здійснення Концерном “Військторгсервіс» діяльності товарного складу у розумінні норм статті 294 Господарського кодексу України, статей 956, 957, 959, 961 Цивільного кодексу України, статті 9 Закону України “Про сертифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» від 23.12.2004 № 2286-IV.
Таким чином, суд дійшов висновку про те, що оспорюваний договір про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212 за своєю правовою природою не є договором зберігання.
При цьому, суд вказує, що статтею 395 Цивільного кодексу України визначено, що речовими правами на чуже майно є: 1) право володіння; 2) право користування (сервітут); 3) право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис); 4) право забудови земельної ділянки (суперфіцій). Законом можуть бути встановлені інші речові права на чуже майно.
Відповідно до частини першої статті 397, частини першої статті 398 Цивільного кодексу України володільцем чужого майна є особа, яка фактично тримає його у себе. Право володіння виникає на підставі договору з власником або особою, якій майно було передане власником, а також на інших підставах, встановлених законом.
За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України “Про оренду державного та комунального майна» (частини перша, третя статті 759 Цивільного кодексу України).
Статтею 761 Цивільного кодексу України визначено, що право передання майна у найм має власник речі або особа, якій належать майнові права. Наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.
Згідно із частинами першою, другою статті 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. За договором оренди передається індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення (або єдиний майновий комплекс), що не втрачає у процесі використання своєї споживчої якості (неспоживна річ).
Частиною третьою статті 283 Господарського кодексу України визначено, що об'єктом оренди можуть бути: державні та комунальні підприємства або їх структурні підрозділи як єдині майнові комплекси, тобто господарські об'єкти із завершеним циклом виробництва продукції (робіт, послуг), відокремленою земельною ділянкою, на якій розміщений об'єкт, та автономними інженерними комунікаціями і системою енергопостачання; нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення); інше окреме індивідуально визначене майно виробничо-технічного призначення, що належить суб'єктам господарювання.
Відповідно до пункту 10 частини першої статті 1 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», оренда - речове право на майно, відповідно до якого орендодавець передає або зобов'язується передати орендарю майно у користування за плату на певний строк.
Отже, для кваліфікації правочину як договору оренди необхідним є встановлення передачі за його умовами від однієї сторони до іншої правомочностей володіння і користування майном. За відсутності передачі такої правомочності як володіння, тобто фактичного панування особи над річчю або ж юридично забезпеченої можливості такого панування, не відбувається й передача майна в оренду.
Як вже зазначалось, пунктом 3.1 Публічного договору, шляхом акцептування якого був укладений оспорюваний договір про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212, встановлено обов'язок Виконавця надати Замовнику послуги з метою сприяння останньому в тимчасовому розміщенні товарно-матеріальних цінностей та/ або іншого майна Замовника або майна третіх осіб, визначеного на розсуд Замовника (далі - майно), а саме, тимчасове розміщення та складування на відкритому майданчику та у приміщеннях Виконавця майна Замовника під час здійснення їх приймання від постачальників, а також з метою їх сортування, комплектування партій товарів та їх подальшого відправлення автомобільним транспортом, та іншої законної господарської діяльності.
У підпункті 4.2.1 пункту 4.2 Публічного договору встановлено обов'язок Виконавця надати Замовнику приміщення та/або територію для розміщення товарно-матеріальних цінностей та/або іншого майна Замовника у відповідності до розділу 3 цього договору.
Підпунктом 4.4.2 пункту 4.4 Публічного договору встановлено право Замовника опрацьовувати (приймати, складувати, зберігати, комплектувати, сортувати, відвантажувати тощо) вантажі на території Виконавця.
Відповідно до підпункту 4.5.4 пункту 4.5 Публічного договору Замовник зобов'язаний опрацьовувати вантажі виключно на відкритих площадках та складських приміщеннях, які визначені Виконавцем для такого Замовника.
Пунктом 5.4 Публічного договору визначено, що Замовник здійснює оплату послуг в період з 20 по 25 число поточного місяця за наступний місяць надання послуг, та компенсує Виконавцю комунальні послуги за попередній місяць, на підставі виставлених засобами електронної пошти рахунків Виконавця.
Ціна послуг визначена у Заяві про акцепт публічного договору про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212, яка містить Протокол узгодження ціни, відповідно до якого:
назва послуг - Розміщення майна та надання послуг на закритій території за адресою: за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, прим. №2,3,4,10,11,12,13 буд. Літ.З, площею 280.8 кв.м. та рампи, що примикає до будівлі літери З за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, площею 59 кв.м.; Вартість послуг за 1 кв.м. в місяць з ПДВ - 60 грн та 25 грн відповідно; кількість - 280,8 кв.м. та 59 кв.м.; всього в місяць з ПДВ загалом 18 323 грн.
Тобто застосоване ціноутворення, виходячи із використовуваної площі приміщень та території.
Аналіз вищевказаних умов дозволяє дійти висновку про те, що за оспорюваним договором Концерн “Військторгсервіс» передає нерухоме майно (приміщення та територію), визначене для певного Замовника, для розміщення та складування ним свого майна, за плату, що встановлюється, виходячи із конкретної площі, виділеної для цих цілей. При цьому, такий спосіб використання (розміщення та складування товару) неможливий без фактичного володіння цим нерухомим майном.
Отже, за умовами оспорюваного договору Концерн “Військторгсервіс» передає іншій стороні правомочності володіння і користування майном, тобто фактичне панування над річчю та юридично забезпечену можливість такого панування.
Інші умови оспорюваного договору, а саме: можливість використання адреси знаходження нерухомого майна, як поштової адреси Замовника, допуск на територію представників контрагентів Замовника, доступ до джерела електричної енергії та сантехнічного вузла (пункт 3.1 Публічного договору), додатково свідчать про вилучення корисних властивостей речі для задоволення потреб її користувача (Відповідача-1).
Умова про компенсацію комунальних послуг балансоутримувачу (пункт 5.4 Публічного договору) притаманна правовідносинам з оренди державного та комунального майна. В яких, відповідно до пункту 5 Методики розрахунку орендної плати за державне майно, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28.04.2021 № 630, відшкодування витрат балансоутримувача на утримання орендованого майна (у тому числі місць загального користування та прибудинкової території) та надання комунальних послуг орендарю здійснюється відповідно до договору, укладеного між балансоутримувачем та орендарем, примірна форма якого затверджується Фондом державного майна.
З огляду на наведене суд дійшов висновку про спрямованість волі сторін оспорюваного договору на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим договором про надання послуг - укладення договору оренди.
5.3. Щодо удаваності оспорюваного правочину.
За удаваним правочином сторони умисно оформлюють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. У такій ситуації існують два правочини: один - удаваний, а інший - той, який сторони дійсно мали на увазі. Отже, удаваний правочин своєю формою прикриває реальний правочин. За удаваним правочином права та обов'язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.02.2023 у справі № 918/86/22, від 28.09.2022 у справі №906/494/20, від 11.04.2023 у справі №916/508/22, від 06.09.2023 у справі № 904/637/22 (904/3129/22).
Суд на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки викладені у пункті 27 постанові Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22, згідно із яким, правова природа договору не залежить від його назви, а визначається з огляду на зміст, тому при оцінці відповідності волі сторін та укладеного договору фактичним правовідносинам, суд повинен надати правову оцінку його умовам, правам та обов'язкам сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і певних правових наслідків, дійсним намірам сторін спору при укладенні оспорюваних договорів, встановити фактичні правовідносин, які склалися між сторонами, і застосувати до цих правовідносин відповідні норми матеріального права. Водночас невикористання при вчиненні певного правочину термінів, які визначають притаманні такому виду правочинів поняття, із закріпленням їх натомість у завуальований спосіб, а також викладення у різних документах взаємопов'язаних між собою прав і обов'язків сторін, що в сукупності складають зміст відповідних правовідносин, можуть бути засобами, які використовуються задля приховання суті правочину, укладення якого мають на меті сторони, шляхом оформлення “про людське око» (напоказ) іншого правочину (аналогічні висновки сформульовано в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №915/166/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18, від 21.05.2019 у справі № 925/550/18, від 06.11.2019 у справі № 916/1424/18, від 07.07.2021 у справі №903/601/20, від 03.11.2021 у справі № 918/1226/20, від 02.02.2022 у справі № 927/1099/20, від 29.09.2022 у справі №918/351/21(918/672/21), від 07.12.2022 у справі № 924/11/22).
Також суд враховує висновок, викладений у пункті 26 постанови Верховного Суду від 06.09.2023 у справі № 904/637/22 (904/3129/22), згідно із яким, позивач, заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, має довести: 1) факт укладення правочину, який, на його думку, є удаваним; 2) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж тих, що передбачені насправді вчиненим правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж намір приховати насправді вчинений правочин; 3) настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Факт укладення оспорюваного договору про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212 встановлений судом та не заперечується учасниками справи.
Водночас судом встановлено факт наявності у сторін оспорюваного договору іншої мети - приховати насправді вчинений правочин - договір оренди державного майна
При цьому, визначення назви оспорюваного правочину як договір про надання послуг, невикористання при його вчиненні понять, які притаманні такому виду правочинів як найм, зокрема, “Орендодавець» та “Орендар», закріплення умови про площу майна, яке передається контрагенту, в умові про визначення вартості, тобто у завуальований спосіб, не оформлення акта приймання-передачі об'єкта оренди, є засобами, які використовувані задля приховання суті правочину, що свідчить про намір сторін приховати насправді вчинений ними правочин.
Окремо слід зазначити, що не оформлення акта приймання-передачі об'єкта оренди, у даному випадку, не є достатньою підставою для висновку про відсутність між сторонами фактичних орендних правовідносин, адже неналежне оформлення відповідних відносин саме є тим способом, завдяки якому досягається прихована мета передачі майна у володіння та користування (оренду).
Внаслідок укладення оспорюваного договору відповідач-1 отримав у володіння та користування частину нерухомого майна з певною площею на конкретний строк та за фіксовану плату, що визначається залежно від кількості квадратних метрів зайнятої ним площі. Вказана обставина свідчить про настання між сторонами інших прав та обов'язків, ніж тих, що передбачені удаваним правочином.
Згідно із частиною першою статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною першою статті 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Статтею 235 Цивільного кодексу України передбачено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.
Встановивши під час розгляду справи, що правочин вчинено з метою приховання іншого правочину, суд на підставі положень статті 235 Цивільного кодексу України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, які регулюють цей правочин. Якщо правочин, який насправді вчинено, суперечить закону, суд ухвалює рішення про встановлення його нікчемності або про визнання його недійсним.
Така правова позиція є усталеною та неодноразово висловлювалася Верховним Судом у численних постановах, зокрема, об'єднаною палатою Касаційного господарського суду від 15.06.2018 у справі № 916/933/17, постановах Касаційного господарського суду від 04.07.2018 у справі № 916/935/17, від 17.01.2019 у справі № 923/241/18.
5.4. Підстави для визнання правочину недійсним.
Частиною першою статті 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» визначено, що законодавство України про оренду державного та комунального майна, майна, що належить Автономній Республіці Крим, складається з цього Закону, інших законодавчих актів.
Відповідно до частиною п'ятої статті 2 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», що оренда здійснюється на основі таких принципів: законності; відкритості та прозорості; рівності та змагальності; державного регулювання та контролю; врахування особливостей об'єктів державної та комунальної форм власності; захисту економічної конкуренції; створення сприятливих умов для залучення інвестицій; повного, своєчасного, достовірного інформування про об'єкти оренди та порядок передачі їх в оренду; забезпечення конкурентних умов оренди та інших видів договорів.
Згідно із частиною першою статті 3 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», об'єктами оренди за цим Законом є, зокрема: нерухоме майно (будівлі, споруди, приміщення, а також їх окремі частини); інше окреме індивідуально визначене майно.
Відповідно до пунктів “а», “г» частини другої статті 4 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-IX, у редакції, яка діяла на моменту укладення оспорюваного договору, орендодавцями є:
Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва - щодо єдиних майнових комплексів, нерухомого майна (будівель, споруд, їх окремих частин), а також майна, що не увійшло до статутного капіталу, що є державною власністю (крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України та національних галузевих академій наук, а також майна, що належить закладам вищої освіти та/або науковим установам, що надається в оренду науковим паркам та їхнім партнерам, та інших випадків, передбачених галузевими особливостями оренди майна);
балансоутримувачі - щодо:
нерухомого майна, загальна площа якого не перевищує 400 квадратних метрів на одного балансоутримувача, якщо менший розмір площі не встановлено рішенням представницького органу місцевого самоврядування - щодо об'єктів комунальної власності або галузевими особливостями оренди майна;
нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує п'яти календарних днів протягом шести місяців, а також щодо майна, яке передається суб'єктам виборчого процесу для проведення публічних заходів (зборів, дебатів, дискусій) під час та на період виборчої кампанії;
нерухомого майна для організації та проведення науково-практичних, культурних, мистецьких, громадських, суспільних та політичних заходів - на строк, що не перевищує 30 календарних днів протягом одного року щодо кожного орендаря, якщо балансоутримувачем є державне або комунальне підприємство, установа, організація, що здійснює діяльність з організування конгресів і торговельних виставок;
іншого окремого індивідуально визначеного майна.
Згідно із частиною першою статті 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», етапність передачі в оренду державного та комунального майна передбачає: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи); прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди.
Частиною другою статті 5 Закону України “Про оренду державного та комунального майна» встановлено, що Порядок передачі в оренду державного та комунального майна, включаючи особливості передачі його в оренду, визначається Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері реалізації майна (майнових прав, інших активів) або прав на нього на конкурентних засадах у формі аукціонів, у тому числі електронних аукціонів, та здійснює контроль за її реалізацією. Особливості передачі в оренду комунального майна, передбачені цим Законом, додатково можуть визначатися рішенням представницьких органів місцевого самоврядування з урахуванням вимог і обмежень, передбачених цим Законом і Порядком передачі майна в оренду.
Порядок передачі в оренду державного та комунального майна затверджено постановою Кабінету Міністрів України “Деякі питання оренди державного та комунального майна» від 03.06.2020 № 483.
Відповідно до частини другої статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України.
Орендна плата підлягає коригуванню на індекс інфляції згідно з Методикою розрахунку орендної плати. Якщо орендар отримав майно в оренду без проведення аукціону, відповідне коригування орендної плати на індекс інфляції здійснюється щомісячно (частина третя статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна»).
Згідно із частинами четвертою, п'ятою статті 17 Закону України “Про оренду державного та комунального майна», орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності. Порядок розподілу орендної плати для об'єктів, що перебувають у державній власності, між державним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначається Порядком передачі майна в оренду.
Відповідно до абзаців першого, третього пункту 137 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, у разі коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, орендна плата спрямовується: за нерухоме майно державних підприємств, установ, організацій (крім підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління МКІП, - на період до 31 грудня 2021 р., та державних підприємств, організацій, установ та закладів, яким указом Президента України надано статус національних та які провадять діяльність з організації конгресів і торговельних виставок) - 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків балансоутримувачу майна.
Абзацами п'ятим, шостим, сьомим пункту 137 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 №483 визначено, що у разі коли орендодавцем майна є балансоутримувач, крім підприємств, установ та організацій, які перебувають у віданні Національної академії наук та національних галузевих академій наук, а також підприємств, установ та організацій галузі кінематографії, що належать до сфери управління МКІП (на період до 31 грудня 2021 р.), державного підприємства із забезпечення функціонування дипломатичних представництв та консульських установ іноземних держав, представництв міжнародних міжурядових організацій в Україні Державного управління справами, майно якого передається дипломатичним представництвам та консульським установам іноземних держав, представництвам міжнародних міжурядових організацій в Україні, та державних підприємств, організацій, установ та закладів, яким указом Президента України надано статус національних та які провадять діяльність з організації конгресів і торговельних виставок, орендна плата спрямовується:
за окреме індивідуально визначене майно підприємства, організації (крім нерухомого) - балансоутримувачу;
за єдиний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, нерухоме майно - 70 відсотків орендної плати балансоутримувачу, 30 відсотків - до державного бюджету.
У матеріалах справи відсутні докази на підтвердження дотримання сторонами договору про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212 норм Закону України “Про оренду державного та комунального майна» та положень Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483, зокрема, щодо порядку його укладення та етапності передачі в оренду державного та комунального майна, а саме: прийняття рішення щодо наміру передачі майна в оренду; внесення інформації про потенційний об'єкт оренди до ЕТС (електронної торгової системи); прийняття рішення про включення потенційного об'єкта оренди до одного із Переліків; опублікування інформації про потенційний об'єкт оренди, щодо якого прийнято рішення про включення до одного з Переліків, в ЕТС; розміщення в ЕТС оголошення про передачу майна в оренду; проведення аукціону на право оренди майна або передача об'єкта в оренду без проведення аукціону, укладення та публікація в ЕТС договору оренди з умовами про розподіл орендної плати між державним бюджетом та балансоутримувачем.
Отже, зміст договору про надання послуг від 02.02.2023 №ВКС-1212, який передбачає передання в користування (оренду) нерухомого майна, що належить до державної форми власності, з порушенням законодавчо встановленої процедури, суперечить вищенаведеним нормам Закону України “Про оренду державного та комунального майна».
Таким чином, з огляду на вищенаведене, суд доходить висновку про наявність підстав для визнання цього правочину недійсними відповідно до норм частини першої статті 203, частини першої статті 215 Цивільного кодексу України.
5.5. Щодо ефективності обораного способу захисту порушеного права.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої, пунктів 2, 3, 4, частини другої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема: визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Такі способи захисту як припинення дії, яка порушує право, і відновлення становища, яке існувало до порушення, можуть бути обрані у випадку, коли іншою особою чиняться перешкоди у здійснення власником повноважень користування та розпорядження належним йому майном (негаторний позов - стаття 391 Цивільного кодексу України) та можуть знаходити свій прояв у вимогах про виселення особи з незаконно зайнятого нею приміщення, про усунення перешкод у здійсненні права власності, про застосування наслідків недійсного правочину.
Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб (частина перша статті 316 Цивільного кодексу України).
Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина перша статті 317 Цивільного кодексу України).
Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд (частина перша статті 319 Цивільного кодексу України).
Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (частина перша статті 321 Цивільного кодексу).
Згідно із частинами першою, другою статті 326 Цивільного кодексу України, у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади.
Статтею 391 Цивільного кодексу України встановлено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Вказаною нормою встановлено такий спосіб захисту речових прав як усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов).
Негаторний позов - це вимога власника, який є володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов'язати відповідача утриматися від вчинення дій, які можуть призвести до виникнення таких перешкод. Схожі висновки викладені, зокрема, у пункті 88 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.01.2023 у справі № 488/2807/17.
Позивачем негаторного позову може бути власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ і щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем - лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
Негаторним є також позов власника про усунення перешкод у здійсненні користування майном третіми особами, в яких існували підстави для цього, але вони згодом відпали, зокрема, у разі визнання правочину недійсним або припинення договору.
Для подання негаторного позову не вимагається, щоб перешкоди до здійснення права користування й розпорядження були результатом винних дій відповідача чи спричиняли збитки, достатньо, щоб такі дії (бездіяльність) об'єктивно порушували права власника і були протиправними.
Відповідно до усталеної практики Великої Палати Верховного Суду володіння рухомими та нерухомими речами відрізняється: якщо для володіння першими важливо встановити факт їх фізичного утримання, то володіння другими може бути підтверджене, зокрема, фактом державної реєстрації права власності на це майно в установленому законом порядку. Факт володіння нерухомим майном може підтверджуватися, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно в установленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння). Такі висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181 цс 18, пункти 43, 89) і в подальшому системно впроваджені у практику Верховного Суду (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18.12.2019 у справі № 372/1684/14-ц).
Тобто, з урахуванням зазначеної специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності або інших речових прав на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним.
Як вже зазначалось, 07.09.2018 державним реєстратором ДП “Центр обслуговування громадян» Бардаковим Є.В. внесено до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запис №27908617 про право власності Держави Україна в особі Міністерства оборони України на частку у розмірі 1/1 на нежитловий об'єкт нерухомого майна (реєстраційний номер 1643474751101) будівлі та споруди складського комплексу загальною площею 8 369,5 кв.м., розташований за адресою: Одеська область, м. Одеса, провулок Житомирський 4, будинок 21-А.
Ця обставина підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна від 20.12.2023 №359328505.
Отже, Міністерство оборони України є володіючим власником, який прагне усунути перешкоди у здійсненні правоможності самостійно розпоряджатись своїм нерухомим майном, що виникли через дії осіб, з якими воно не перебувало у зобов'язальних відносинах, а тому, позов у цій справі в частині вимог, спрямованих на усунення цих перешкод шляхом зобов'язання звільнити приміщення та відкриту територію, є негаторним.
Питання щодо ефективності обраного способу захисту у цій справі, № 916/5765/23, виникло у зв'язку із відсутністю позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину (реституції), яка мала бути одночасно заявлена разом із вимогою про визнання недійсним правочину.
Помилковим є посилання прокурора на висновок, викладений в постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 906/1061/20, згідно із яким, позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без вирішення судом питання про застосування правових наслідків такої недійсності може бути самостійним предметом розгляду у господарському суді, адже заявлення такої вимоги є також належним способом захисту, який передбачений законом. Водночас суд має визначитися із ефективністю такого способу (з'ясувати можливість проведення двосторонньої реституції, її вплив на відновлення прав держави). Разом із тим, вимога про застосування наслідків недійсності може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги.
Адже, Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 відступив від вказаного висновку, з огляду на висновки, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2022 у справі №908/976/19 та від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц.
При цьому, у пункті 28 постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 об'єднана палата наголосила, що, фактично уточнюючи висновок, викладений в пункті 5.29 постанови від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, Велика Палата Верховного Суду в пункті 154 постанови від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц звернула увагу на те, що у разі, якщо на виконання оспорюваного правочину товариством сплачено кошти або передано інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не призводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема, на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 ЦК України).
Проте, висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц, від 21.09.2022 у справі № 908/976/19, і Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 26.05.2023 у справі № 905/77/21, є нерелевантними до спірних правовідносин та обставин, що є предметом розгляду у цій справі.
При цьому, суд враховує, що Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). До того ж зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови від 27.03.2018 № 910/17999/16; пункт 38 постанови від 25.04.2018 № 925/3/7; пункт 40 постанови від 25.04.2018 № 910/24257/16).
Верховний Суд також зазначив, що під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де подібними (тотожними, аналогічними, схожими) є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (пункт 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 у справі № 910/719/19, пункт 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16; пункт 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 910/5394/15-г; постанова Великої Палати Верховного Суду від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11; постанова Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц; пункт 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі № 696/1693/15-ц).
У справі № 522/22473/15-ц предметом розгляду були вимоги учасника товариства з обмеженою відповідальністю про визнання недійсними договорів купівлі-продажу, укладених цією юридичною особою, з підстав перевищення повноважень директора та відсутності згоди єдиного учасника (позивача).
У справі № 908/976/19 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсними результатів аукціону з продажу нерухомого майна банкрута, акта про передання права власності на придбане нерухоме майно, договору купівлі-продажу нерухомого майна банкрута на аукціоні, свідоцтва про право власності на нерухоме майно, а також скасування державної реєстрації права власності на квартиру та визнання за позивачем права власності на це майно та здійснення за нею ж державної реєстрації права власності. Позов обґрунтовувався, зокрема тим, що квартира, реалізована як майно банкрута (приватного підприємства), перебувала у власності позивачки і вибула в подальшому з її власності незаконно поза її волею, на підставі підроблених документів.
В справі № 905/77/21 предметом розгляду були вимоги прокурора в інтересах держави в особі Східного офісу Держаудитслужби до Служби автомобільних доріг у Донецькій області та ТОВ “Інжинірингова компанія “Автомагістраль» про визнання недійсними рішень тендерного комітету та договору на виконання робіт. Позов обґрунтовувався допущенням порушень при проведенні торгів.
Отже, в жодній із наведених справ не розглядалась вимога власника, право якого зареєстровано у встановленому порядку, про визнання недійсним правочину, стороною якого він не є, яка поєднана із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторний позов), заявленою на підставі статті 391 Цивільного кодексу України.
А відтак, спірні правовідносини, що є предметом розгляду у цій справі не є подібними (тотожними, аналогічними, схожими) із відносинами, які розглядалися у справах №522/22473/15-ц, № 908/976/19, № 905/77/21. А тому викладені в них висновки щодо застосування норм права не можуть бути враховані під час розгляду цієї справи.
Окремо слід зазначити, що заявлення власником, яким є Міністерство оборони України, вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, стороною якого воно не є, передбачає проведення реституції (повернення майна) на користь відповідача-2, для чого Концерн “Військторгсервіс» повинен бути в статусі позивача.
Аналогічний правовий висновок наведено у пункті 66 постанови Верховного Суду від 27.01.2021 у справі № 917/341/19 та пункті 33 постанови Верховного Суду від 11.04.2023 у справі № 916/508/22.
Суд на підставі частини четвертої статті 236 Господарського процесуального кодексу України враховує висновки викладені у пунктах 21, 22, 23 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20, згідно із якими, застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Отже, коли особа звернулася до суду за захистом її порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або інтересу, а суд позов задовольнив, виконання його рішення має настільки, наскільки це можливо, відновити стан позивача, який існував до порушення його права та інтересу, чи не допустити таке порушення. Судове рішення не має породжувати стан невизначеності у відносинах позивача з відповідачем і вимагати від них подальшого вчинення узгоджених дій для вичерпання конфлікту.
Крім того, спосіб захисту права або інтересу має бути таким, щоб у позивача не виникала необхідність повторного звернення до суду (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26 січня 2021 року у справі № 522/1528/15-ц (пункт 58)).
Також суд враховує, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц (пункт 82), від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20 (пункт 24)). Спосіб захисту права є ефективним тоді, коли він забезпечуватиме поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення - гарантуватиме можливість отримати відповідну компенсацію. Тобто цей захист має бути повним і забезпечувати у такий спосіб досягнення мети правосуддя та процесуальну економію (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (пункт 63)).
У даному випадку заявлення власником вимоги про визнання недійсним правочину одночасно у поєднанні із вимогою про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (негаторного позову) на підставі статті 391 Цивільного кодексу України, за відсутності доказів звільнення нерухомого майна Відповідачем-1, відповідає критеріям ефективного способу захисту, визначеним усталеною практикою Верховного Суду.
А саме: 1) застосування такого способу захисту реально відновить наявне суб'єктивне право, яке порушене; 2) обраний спосіб захисту відповідає характеру правопорушення; 3) застосування такого способу захисту відповідає цілям судочинства; 4) застосування такого способу захисту не суперечить принципам верховенства права; 5) застосування такого способу захисту не суперечить принципу пропорційності та процесуальної економії, зокрема, не породжує стан невизначеності та не спонукає позивача до повторного звернення за захистом до суду.
При цьому, суд не приймає довід Концерну “Військторгсервіс» про обрання прокурором неефективного способу захисту через незазначення у позовній заяві суб'єкта, на користь якого повинно бути звільнено приміщення. Оскільки позов заявлений в інтересах держави в особі Міністерства оборони України як власника майна, йому й належатиме право звернення рішення суду до виконання як стягувачу, якому кореспондуватиме відповідний обов'язок відповідача-1.
На підставі викладеного, суд дійшов висновку про задоволення позову повністю.
При розподілі господарських витрат суд виходить з положень пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України, згідно із якими судовий збір покладається, зокрема, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. А відтак, сума судового збору покладається на відповідачів в рівних частинах. Натомість, суд зазначає про неможливість солідарного стягнення судового збору, як про це просить прокурор.
Керуючись ст.129,232,233,236-238,240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Визнати недійсним договір про надання послуг №ВКС-1212 від 02.02.2023, укладений між Концерном "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" (65012, Одеська обл., м.Одеса, пров. Штабний, буд.1, код ЄДРПОУ 35123222) та Фізичною особою-підприємцем Димитровим Олегом Степановичем ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
3. Зобов'язати Фізичну особу-підприємця Димитрова Олега Степановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звільнити приміщення закритої території за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, прим. №2,3,4,10,11,12,13 буд. Літ.З, площею 280.8 кв.м. та рампи, що примикає до будівлі літери З за адресою: м. Одеса, пров. 4-й Житомирський, 21-А, площею 59 кв.м.
4. Стягнути з Концерну "Військторгсервіс" (03151, м.Київ, вул. Молодогвардійська, буд. 28-А, код ЄДРПОУ 33689922) в особі Південного регіонального управління Концерну "Військторгсервіс" (65012, Одеська обл., м.Одеса, пров. Штабний, буд.1, код ЄДРПОУ 35123222) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у сумі 2 684 /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/ грн.
5. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Димитрова Олега Степановича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону (65012, Одеська обл., місто Одеса, вулиця Пироговська, будинок 11, код ЄДРПОУ 38296363) судовий збір у сумі 2 684 /дві тисячі шістсот вісімдесят чотири/ грн.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України та підлягає оскарженню до Південно-західного апеляційного господарського суду в порядку ст.256 ГПК України.
Накази видати після набрання рішенням законної сили.
Повне рішення складено 09 квітня 2025 р.
Суддя Ю.М. Щавинська